Соловйов Сергій Михайлович

Сергі́й Миха́йлович Соловйо́в (нар. 5(17) травня 1820, Москва, Російська імперія — нар. 4(16) жовтня 1879, Москва, Російська імперія) — російський історик, з 1847 року професор Імператорського Московського університету, з 1872 року академік Імператорської Санкт-Петербурзької Академії наук. Член Московського археологічного товариства.

Сергій Соловйов
Сергей Соловьёв
Народився	17 травня 1820(1820-05-17) Москва, Російська імперія
Помер	16 жовтня 1879(1879-10-16) (59 років) Москва, Російська імперія
Поховання	Новодівочий цвинтар
Країна	Російська імперія
Діяльність	історик, професор, поет, письменник
Alma mater	Імператорський Московський університет
Галузь	історія
Заклад	Імператорський Московський університетd і Олександрівське військове училище
Посада	ректор Московського університетуd
Звання	професор
Ступінь	доктор наук
Вчителі	Грановський Тимофій Миколайович
Відомі учні	Nil Popovd і Ключевський Василь Йосипович
Членство	Сербське вчене товариствоd, Російська академія наук і Петербурзька академія наук
Діти	Соловйов Володимир Сергійович, Polyxena Sergeyevna Solovyovad, Mikhail Solovʹevd і Vsevolod Solovyovd
Автограф
Роботи у Вікіджерелах  Соловйов Сергій Михайлович у Вікісховищі

Батько російського філософа Володимира Соловйова

Життєпис

Поштова марка СРСР присвячена С. М. Соловйову, 1991 рік

Сергій Михайлович Соловйов народився 5(17) травня 1820 року у Москві в сім'ї священика. У 1833-38 навчався у гімназії. У 1838 вступив на історико-філологічне відділення філософського факультету Імператорського Московського університету. Після закінчення університету (1842) протягом 1842-44 перебував за кордоном як домашній учитель дітей графа Олександра Строганова. Відвідував лекції Франсуа Гізо, Жуля Мішле у Парижі, Карла Ріттера, Леопольда фон Ранке у Берліні, познайомився з відомими славістами Вацлавом Ганкою, Франтішеком Палацьким, Павелом Шафариком. У 1845 захистив магістерську, а в 1847 — докторську дисертацію. З 1847 — професор Московського університету. У 1864-70 — декан історико-філологічного ф-ту, у 1871-77 — ректор Московського університету. В останні роки життя був головою Московського товариства історії і старожитностей російських, директором Оружейної палати. У студентські роки Соловйов симпатизував російським слов'янофілам, згодом поділяв погляди західників, займаючи помірковану ліберальну позицію. Був придворним учителем російських імператорів. Відстоював автономні права університетів, за що змушений піти у відставку з посади ректора.

Історичний процес розглядав переважно в геґелівському дусі як послідовну зміну одних «історичних» народів іншими, зокрема відкидав позитивістську ідею безумовності суспільного поступу (див. Поступу теорії). Поділяв трифакторну модель у репрезентації історичного життя: географічне середовище, природа племені та виховання. Прихильник геґельянського органіцизму в репрезентації світу історії. Висвітлював історію російського народу в контексті його державності, проте розглядав державу як «природний продукт народного життя». Тримався думки, що держава і народність, як складові історії Росії, нерозривно пов'язані між собою. Наголошував на необхідності вивчення державних форм у найтіснішому зв'язку з історією суспільства, передусім у руслі тих змін та перетворень, які вносили до його історичного життя урядові інституції. Водночас С. уникав протиставлення історії держави та землі, історії держави і народу. Зосереджував свої дослідницькі інтенції на реконструкції як держави, так і суспільства, побуту. На думку С., поступовий перехід громадського укладу в побут державний, послідовне перетворення племен у князівства, а князівств — у єдине державне ціле, становлять сенс російської історії. Вважав, що російську історію не варто жорстко диференціювати чи поділяти на окремі частини, періоди, етапи, а, навпаки, слід з'єднувати відмінні просторово-хронологічні сегменти, концентрувати увагу на їхніх генетичних зв'язках та на безпосередньому наступництві державних і суспільних форм. С. тлумачив кожне явище, подію чи факт із перспективи каузального ланцюга внутрішніх причин і лише опосередковано оперував контекстами зовнішніх впливів. Відводив особливу роль географічному середовищу та колонізаційному процесу в дусі німецького географа К.Ріттера, в яких убачав витоки засадних цивілізаційних відмінностей в історії Росії та Західної Європи.

Автор капітальної «Истории России с древнейших времен» до 1770-их pp. (29 тт., 1851 — 79; нове видання в 15 тт., 1959 — 66) і низки монографічних праць.

Ставлення до України

У питаннях історії України Соловйов продовжував традиційну великодержавницьку лінію російської історіографії. Його праці, присвячені історії України, торкаються тільки козацької доби: «Очерк истории Малороссии до подчинения ее царю Алексею Михайловичу» (1848 — 49), «Малороссийское казачество до Богдана Хмельницкого» (1859 рік). Чимало документального матеріалу до історії України XVII — XVIII століть подано в його «Истории России», при чому іноді об'єктивізм дослідника бере верх над традиційними концепціями російських істориків.

Соловйов про походження сучасних росіян

Разом з тим, висвітлюючи у своїх працях історію часів Київської Русі, Соловйов змушений був показати, що відмінності між мешканцями півдня (Києва) і півночі (Ростова, а згодом Владимира), були значними вже в дотатарські часи.

А так Соловйов описував заселення мешканцями півдня території сучасної Росії:

Панівні обставини взяли своє: степова Україна, область Дніпровська, піддається постійним, сильним спустошенням від кочовиків; її міста порожні: в них живуть псарі та половці, за відгуком самих князів; куди ж було піти руським людям від полону і розорення? Звичайно, не на південний схід, прямо в руки до половців; звичайно, не на захід, до чужовірних ляхів та угорців; вільний шлях залишався один - на північний схід: так, Ростовська, спочатку фінська, область отримала своє слов'янське населення.

Оригінальний текст (рос.)

Господствующие обстоятельства взяли свое: степная украйна, область Днепровская, подвергается постоянным, сильным опустошениям от кочевников; ее города пусты: в них живут псари да половцы, по отзыву самих князей; куда же было удалиться русским людям от плена и разорения? Конечно, не на юго-восток, прямо в руки к половцам; конечно, не на запад, к иноверным ляхам и венграм; свободный путь оставался один - на северо-восток: так, Ростовская, изначала финская, область получила свое славянское население

Але разом з тим історик зазначав:

Крайній північний схід, ще не підвладний руським князям, населений зирянами і вогуличами, не привабливий і небезпечний для поселенців не войовничих, що йдуть невеликими масами.

Оригінальний текст (рос.)

Крайний северо-восток, еще не подвластный русским князьям, населенный зырянами и вогуличами, не привлекателен и опасен для поселенцев невоинственных, идущих небольшими массами.

Соловйов про державність

Держава є необхідна форма для народу, який немислимий без держави.

Оригінальний текст (рос.)

Государство есть необходимая форма для народа, который немыслим без государства.

Родина

Був у шлюбі з Поліксеною Романовою, яка мала українське коріння. Серед своїх предків вона називала філософа Григорія Сковороду. У Володимира Павловича Романова в Лебединському повіті на Харківщині був свій маєток, пов'язані вони і з Херсонською губернією, с. Березівка, Александрійського повіту, де проживав В. Романов до свого арешту за підозрою у контактах з декабристами. Там Соловйов міг ознайомитися з працями одеського історика Аполлона Скальковського, який займався історією запорозького козацтва та колонізації півдня України.

Література та джерела

• Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003.
• Людмила Новікова, Походження, сутність і історія козацтва в працях російського історика С. М. Соловйова.
• Пінчук Ю. А., Ясь О. В. Соловйов Сергій Михайлович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 702. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Ігор Роздобудько. Чому нас вчать найвидатніші історики Росії, або Як побороти комплекс меншовартості // Науковий вісник Українського університету. — Москва, 2001. — С. 30–37.

Посилання

• Соловйов С. М. // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
• Соловйов Серґєй // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1802. — 1000 екз.