Перегляд вихідного коду сторінки Скрипник Микола Олексійович

{{Otherpersons|Скрипник}}

{{Картка:Лідер
| ім'я = Микола Олексійович Скрипник
| зображення = Skrypnyk Mykola.jpg
| розмір_зображення = 250px
| підпис_під_зображенням = Микола Скрипник

| посада            = [[Файл:Flag_of_the_Ukrainian_SSR_(1919-1929).svg|25пкс|]] Голова [[Народний секретаріат|Народного секретаріату]] [[УСРР]]
| монарх            =
| президент         =
| віце-президент    =
| прем'єр-міністр   =
| попередник        =
| наступник         =
| перехідний_період = <!-- будь-яке значення, якщо ще не зайняв посаду -->
| початок_терміну   = [[1921]]
| кінець_терміну    = [[1933]]

| посада2 = [[Файл:Flag_of_the_Ukrainian_SSR_(1919-1929).svg|25пкс|]] 6-й [[Список міністрів юстиції України|Народний комісар юстиції]] [[УСРР]]
| початок_терміну2 = [[1922]]
| кінець_терміну2 = [[1927]]
| попередник2 = [[Вєтошкін Михайло Кузьмич]]
| наступник2 = [[Порайко Василь Іванович]]

| посада3 = [[Файл:Flag_of_the_Ukrainian_SSR_(1919-1929).svg|25пкс|]] Нарком внутрішніх справ [[УСРР]]
| початок_терміну3 = [[1921]]
| кінець_терміну3 = [[1922]] 
| попередник3 = 
| наступник3 = 

| дата_народження = 25.1.1872
| місце_народження = [[Ясинувата]], [[Бахмутський повіт]], [[Катеринославська губернія]], [[Російська імперія]]
| дата_смерті = 7.7.1933
| місце_смерті = [[Харків]], [[Українська СРР]], [[СРСР]]
| громадянство = {{USSR}}
| підданство = {{RUSold}}
| національність = [[українець]]

| виборчий_округ =
| дружина =
| чоловік =
| діти =
| родичі =
| професія = український радянський партійний і [[державний діяч]]
| релігія =
| особистий підпис =
| нагороди = {{Орден Червоного Прапора}}{{Орден Трудового Червоного Прапора УСРР}}
| партія = [[КП(б)У]]
}}

'''Мико́ла Олексі́йович Скри́пник''' ([[25 січня]] [[1872]], [[Ясинувата]], [[Бахмутський повіт]], [[Катеринославська губернія]], [[Російська імперія]]&nbsp;— [[7 липня]] [[1933]], [[Харків]], [[Українська СРР]], [[СРСР]])&nbsp;— український радянський партійний і [[державний діяч]].

Після лютневої революції працював у більшовицьких організаціях [[Петроград]]а. З грудня [[1917]]&nbsp;р.&nbsp;— в [[Україна|Україні]], спочатку народний секретар у справах праці, з березня [[1918]]&nbsp;р.&nbsp;— голова [[Народний секретаріат|Народного секретаріату]] (першого українського [[Радянський уряд України|радянського уряду]]). Один з організаторів [[КП(б)У]]. Боровся за встановлення [[Радянська Влада в Україні|радянської влади]] в [[Україна|Україні]]. З [[1921]]&nbsp;р.&nbsp;— на відповідальних посадах в Українській СРР.

Очолював з 7 березня 1927 року по 7 липня [[1933]] року Народний комісаріат освіти [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УСРР]].<ref>Лікарчук І.Л. Міністри освіти України: в 2-х т. – т. 1 (1917 – 1943 рр.) – К.: Видавець Ешке О.М., 2002. – с. 201-231. ISBN 966-557-096-Х</ref> 

14 липня 1921 члена колегії [[ВУЧК]], заступника начвідділу по боротьбі з контрреволюцією М. Скрипника призначено наркомом внутрішніх справ [[УСРР]]. Був активним провідником [[Українізація 1920—30-х|українізації]] [[Українська СРР|Української СРР]]. Покінчив життя самогубством.

== Життєпис ==
Народився у слободі [[Ясинувата]] [[Бахмутський повіт|Бахмутського повіту]] [[Катеринославська губернія|Катеринославської губернії]] (нині місто в Донецькій області) в родині службовця-залізничника. Початкову освіту отримав у двокласній сільській школі. Далі навчався в Ізюмському реальному училищі, з якого був виключений за революційну діяльність (пропаганда серед селян). На цей час припадає його знайомство з українською історією та літературою, зокрема з творами [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]] та Пантелеймона Куліша. В 1900 році склав у [[Курськ]]у екстерном іспит за реальну школу і вступив до [[Санкт-Петербурзький державний технологічний інститут|Технологічного Інституту]] в Петербурзі, де став членом української громади, але скоро від неї відійшов і пристав до ленінського крила російської соціал-демократії.

Заарештований уперше в 1901 році, Скрипник не закінчив навчання, став «професійним революціонером» і до 1917 року вів активну підпільну більшовицьку роботу. На його рахунку 17 арештів, 7 заслань, 6 втеч, смертний вирок. В 1917 році Скрипник&nbsp;— член головного штабу Жовтневої революції&nbsp;— Петроградського військово-революційного комітету, а також член комісії з організації [[Вища Рада Народного Господарства (ВРНГ)|Вищої ради народного господарства]]. У грудні 1917 на більшовицькому [[Всеукраїнський з'їзд рад (Харків)|з'їзді рад у Харкові]] Скрипника заочно обрано членом першого радянського уряду в Україні (т. зв. [[Народний секретаріат|Народного Секретаріату]]), де він обіймав посади секретаря торгівлі й промисловості, праці, закордонних справ.

За дорученням [[Ленін Володимир Ілліч|В. Леніна]], він виїжджає з Петербургу в Україну і в березні 1918 року стає головою згаданого уряду, який під натиском німецьких військ натоді опинився в [[Катеринослав]]і, а пізніше в [[Таганрог|Таганрозі]], де й перестав існувати. На т. зв. [[Таганрозька нарада більшовиків|Таганрозькій нараді]] (19&nbsp;— 20. 4. 1918) Скрипника обрано головою бюро для утворення [[КП(б)У]], на [[I з'їзд КП(б)У|першому з'їзді]] якої, що відбувся в Москві (5&nbsp;— 12. 7. 1918), він виступав головним доповідачем. Але після з'їзду був усунений від керівництва КП(б)У і залишений у Москві, де якийсь час був членом колегії [[ВЧК|Всеросійської ЧК]] і завідувачем її відділу для боротьби з контрреволюцією. У 1919&nbsp;— 20 працював у [[Червона армія|Червоній армії]], зокрема керував придушенням повстання [[Терпило Данило Ількович|отамана Зеленого]], а з квітня 1920 прибув в Українську СРР, де був спершу народним секретарем робітничо-селянської інспекції, 1921&nbsp;— 22&nbsp;— народним комісаром внутрішніх справ, 1922&nbsp;— 27&nbsp;— народним комісаром юстиції та генеральним прокурором, з березня 1927 до лютого 1933&nbsp;— народним комісаром освіти, а останні місяці перед самогубством&nbsp;— головою [[Держплан УРСР|Держплану]] і заступником голови [[Рада Народних Комісарів УСРР|Раднаркому УСРР]] (Української Соціалістичної Радянської Республіки&nbsp;— такою була назва радянської України з 1919 до 1937 р.).
[[Файл:Керівники КП(б)У.jpg|міні|<small>Керівні діячі [[КП(б)У]] під час [[Радянсько-українська війна|українсько-більшовицької війни]]. Зліва направо: [[Хмельницький Олександр Ісакович|Олександр Хмельницький]], [[Мойсей Рухимович]], [[Мойсей Грановський]], [[Володимир Юдовський]], [[Климент Ворошилов]], [[Мещеряков Володимир Миколайович (політик)|Володимир Мещеряков]], [[Микола Подвойський]], [[Балабанова_Анжеліка_Ісаківна|Анжеліка Балабанова]], [[Християн Раковський]], [[Микола Скрипник]], [[Володимир Затонський]].</small>]]
Скрипник відігравав також велику роль у партійному керівництві, бувши з 1920 р. членом ЦК КП(б)У і кандидатом у члени (з 1923 р.), а з 1925 р. членом [[Політбюро]], брав активну участь в організації [[Комінтерн]]у, в якому очолював делегацію КП(б)У і був членом його виконкому. Крім того Скрипник був директором Українського інституту марксизму-ленінізму, головою Українського товариства істориків-марксистів (з 1928 р.), а 1929 р. став дійсним членом [[Національна академія наук України|УАН]].

До революції 1917 року ішов цілковито в течії російського більшовизму і з українським визвольним рухом зустрівся, щойно прибувши з доручення Леніна до України. Розуміючи вагу національного питання, він, одначе, як послідовний ленінець, понад усе ставив ідею світової пролетарської революції, яка, на його думку, мала принести справедливе розв'язання всіх соціально-політичних питань, у тому числі й національних. Але в практичній діяльності Скрипник наразився на вороже ставлення чужинецької за національним складом (особливо в її керівництві) КП(б)У до всього українського, трактованого нею як «контрреволюційне», і повів боротьбу проти нігілізму («люксембурґіянства») в національному питанні, зокрема проти тодішніх керівників КП(б)У [[Квірінг Еммануїл Йонович|Е. Квірінґа]] і [[Лебідь Дмитро Захарович|Д. Лебедя]], автора теорії боротьби двох культур. По усуненні їх з Української СРР Скрипник став ініціатором запровадження [[Українізація 1920—30-х|українізації]]. Особливо велику діяльність у цій ділянці він розгорнув, ставши народним комісаром освіти, якому тоді підлягали всі галузі культурного будівництва. Під його керівництвом була завершена українізація преси, початкового і середнього шкільництва, значною мірою було українізоване викладання у вищій школі. Крім того, Скрипник скликав у 1927 році всеукраїнську (з участю вчених і з-поза УСРР) [[Список учасників Конференції з обговорення проекту правопису у травні-червні 1927 року|правописну конференцію]], внаслідок якої був опрацьований т. зв. [[Харківський правопис|«скрипниківський» правопис]], затверджений у 1928 р., який усував русифікаційні впливи з української мови.

[[Файл:15th Congress of the All-Union Communist Party (Bolsheviks).jpg|міні|Скрипник голосує під час П'ятнадцятого з'їзду Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) 1927]]

Політична позиція Скрипника в державному будівництві УСРР була суперечлива і неминуче мусила закінчитися його поразкою. Як послідовний більшовик-ленінець він був догматиком, непримиренним до ворогів радянської влади, у тому числі й до українського націоналізму, ведучи боротьбу проти якого, сприяв винищенню значної частини старої української інтелігенції, а пізніше й національної опозиції в КП(б)У ([[Шумський Олександр Якович|шумськізм]], [[Микола Хвильовий|хвильовізм]]). Зокрема, був одним з ініціаторів самоліквідації [[Українська комуністична партія|УКП]] на з'їзді Комінтерну. З другого боку, визнаючи, за тією ж ленінською схемою, «головною небезпекою» великодержавний російський шовінізм, Скрипник ще нещадніше боровся й проти нього; постійно підкреслював самостійність української культури і незалежність її від російської.

Виходячи з конечності державного об'єднання всіх українських земель, він багато уваги приділяв питанням життя українців поза УСРР й охоче гуртував коло себе національно свідомі кадри, що походили з західноукраїнських земель, особливо з Галичини. З цих самих позицій Скрипник виступав у 1918 році проти планованого в ЦК РКП(б) відриву від України так званої «[[Донецько-Криворізька радянська республіка|Донецько-Криворізької республіки]]» і домагався приєднання до УСРР суміжних з нею етнографічних українських земель ([[Курщина]], [[Вороніжчина]]), зокрема зорганізував у Росії 500 українських шкіл і 2 вузи, а також українізацію віддалених українських масивів (на Далекому Сході, в Середній Азії тощо). Бувши активним публіцистом, Скрипник залишив у всіх цих питаннях велику кількість брошур, статей і промов, друкованих у пресі і почасти зібраних у незакінченому виданні його творів «Статті й промови»: т. І (1930); т. II, ч. 1 (1929) і ч. 2 (1931); т. IV, ч. 1 (1929), т. V (1930).

У кінці жовтня 1932 призначений відповідальним за виконання хлібозаготівель в Дніпропетровській області.

Така діяльність Скрипника суперечила централізаційним планам Москви, і [[Постишев Павло Петрович|П. Постишев]], прибувши в січні 1933 р. за дорученням [[Сталін Йосип Віссаріонович|Й. Сталіна]] в Українську СРР, всі труднощі й зриви здійснюваної тоді індустріалізації і колективізації приписував «контрреволюційній» діяльності українських націоналістів, що гуртувалися навколо Скрипника і прикривалися його авторитетом. Скрипника піддали гострій критиці й звільнили від керівництва народним комісаріатом освіти. Можливо тому, не маючи іншого виходу, Скрипник запобіг неминучій ліквідації, вчинивши самогубство.

[[Файл:Скрипник піонер.jpg|thumb|''«Піонер більшовизму в Україні тов. М.&nbsp;О.&nbsp;Скрипник разом з іншими піонерами»''. Світлина з «[[Універсальний журнал|Універсального журналу]]». 1929 рік]]

Разом з тим, 8 липня на похоронах у промові [[Петровський Григорій Іванович|Г. Петровський]] назвав Скрипника засновником комуністичної партії більшовиків України, котрий «став жертвою знахабнілого класового ворога». Виступили [[Затонський Володимир Петрович|В. Затонський]], [[Сухомлин Кирило Васильович|К. Сухомлин]], які визнали самогубство Скрипника «чорною плямою, що її не зможе змити його славне минуле». А вже 12 липня задля очорнення імені померлого секретар ЦК КП(б)У [[Попов Микола Миколайович (партійний діяч)|М. Попов]] на зборах партактиву м. Києва визначив основні «антиленінські помилки» М. Скрипника: надання пріоритетного значення національному питанню, зосередження лише на боротьбі з великодержавним шовінізмом, приниження ролі Леніна і Сталіна з теорії національного питання, обґрунтування примусової українізації в школі, відмежування української радянської культури від культури російських робітників, антипартійна теорія «націонал-більшовизму»<ref>Стаття «[http://www.history.org.ua/index.php?termin=Nats_bilshovyzm Націонал-більшовизм]» в [[Енциклопедія історії України|Енциклопедії історії України]]</ref>.

Попри суперечності в політичній діяльності Скрипника, незаперечні заслуги у зміцненні позицій українства оточили його ім'я ореолам борця за [[Суверенітет|суверенність]] Української СРР, на авторитет якого посилаються й діячі українського опору останніх десятиліть.{{Хто саме}} Тому, хоча формально у другій половині 1950-х pp. Скрипника було реабілітовано, вся його літературна спадщина лишалася далі під забороною.

== Погляди ==

* ''«…Гласність потрібна ще в іншому, в тому, щоб питання, які виникають у партії, погляди, що є в партії, не були б у тайниках партійного життя, а вирощувалися б при денному світлі. Тільки на сонці, поза стінами, можуть вирости могутні рослини. А тим часом щодо цього у нас є великий недолік. Я не пам'ятаю питань, крім Бреста, що були б поставлені на партійне обговорення. У нас цілі величезні питання пройшли, а партія обговорювала їх лише після того, як вони були вже розв'язані»'' (М. Скрипник у виступі на засіданні організаційної секції VIII з'їзду РКП(б) 20 березня 1919 року).

== Сім'я ==
Дружиною була Раїса Леонідівна Хавіна (нар. 1904&nbsp;р., Гомель, в певних джерелах її приізвище вказане як Петрова), значно молодша за свого чоловіка<ref>https://gazeta.ua/articles/history-journal/_hovati-tovarisha-skripnika-bez-povagi-scho-zvichajna-dlya-chleniv-ck/504849</ref>. Після смерті Скрипника її було заарештовано, але незабаром відпущено. Переїхала до Москви, де працювала інженером рецептурної комісії «Анілтресту»<ref>https://timenote.info/ru/Raisa-Havina-Skripnik</ref>, мешкала за адресою вул. Долгоруківська 5. У 1938&nbsp;р. її знов заарештовано і страчено 20 серпня 1938&nbsp;р., а сина Миколу відправлено до дитячого будинку; він загинув на фронті під час війни<ref>https://meduza.io/feature/2014/12/10/trudno-bylo-prinyat-druguyu-pravdu</ref>.

== Джерела ==
* ''Солдатенко В. Ф.'' [http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Skrypnyk_M Скрипник Микола Олексійович] // {{ЕІУ|9|618}}
* {{ЕУ}}
* ''Кармазіна Марія'' [https://dt.ua/SOCIETY/fenomen_mikoli_skripnika_cherez_okulyar_sogodennya.html «Феномен Миколи Скрипника через окуляр сьогодення»]
* ''Єфіменко Геннадій'' [http://www.dt.ua/newspaper/articles/39602#article «„Український націоналізм“&nbsp;— головна небезпека для Кремля у 1933 році або справжня мета приїзду Постишева в Україну»]
* ''Бабко Ю.'', ''Білокобильський І.'' Микола Олексійович Скрипник. К. 1967;
* ''Мацевич А. Ф.'' Микола Скрипник біографічна повість
* '' Майстренко І.'' Сторінки з історії Ком. партії України, чч. 1. 2. Мюнхен 1967&nbsp;— 1969;
* ''[[Кошелівець Іван|Кошелівець І.]]'' Микола Скрипник.&nbsp;— Мюнхен: Сучасність, 1972.&nbsp;— 343 с.
* ''Скрипник М.'' Статті й промови з національного питання.&nbsp;— Мюнхен: Сучасність, 1974.&nbsp;— 270 с.
* ''Солдатенко В. Ф.'' Незламний. Життя і смерть Миколи Скрипника.

== Література ==
* ''В.&nbsp;Ф.&nbsp;Солдатенко''. Скрипник Микола Олексійович // {{УДЕ|том = 2}}
* ''В. Солдатенко''. Скрипник Микола Олексійович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін.&nbsp;— К.: Парламентське видавництво, 2011.&nbsp;— с.668 ISBN 978-966-611-818-2
* [http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=2314 Скрипник М. Статті й промови. Т. 5 : Література й мистецтво / Микола Скрипник ; Укр. ін-т марксизму-ленінізму, Каф. нац. питання. — Харків : Держвидав України, 19–?. – 296 с.]

== Примітки ==
{{reflist}}

== Посилання ==
=== Роботи Скрипника ===
* {{SM}} [[:s:Червоний шлях/1923/01/Начерк історії пролетарської революції на Вкраїні|Начерк історії пролетарської революції на Вкраїні]]. [[:s:Червоний шлях/1923/01|«Червоний шлях» №1]]. &nbsp;— Харків, 1923.
* [https://vpered.wordpress.com/2009/09/28/skrypnyk-contra-ipsum/ Проти бухгалтерії в національному питанні (1923)]
* [https://vpered.wordpress.com/2009/10/01/skrypnyk-promova-1926/ Промова на червневому пленумі ЦК КП(б)У 2-6 червня 1926&nbsp;р.]
* [http://vpered.wordpress.com/2015/02/12/skrypnyk-esperanto-vs-ukraino/ Есперантизація чи українізація (1930)]
* [http://diasporiana.org.ua/ideologiya/879-skripnik-m-statti-y-promovi-z-natsionalnogo-pitannya/ Статті й промови з національного питання.&nbsp;— Мюнхен: Сучасність, 1974.&nbsp;— 270 с.]

=== Про Скрипника ===
* [http://leksika.com.ua/13570411/legal/skripnik Скрипник] // {{Юридична енциклопедія|5}}
* {{УМЕ14|частина=Скрипник Микола|сторінки=1766}}
* [http://vpered.wordpress.com/2009/06/17/efimenko-skrypnyk/ Геннадій Ефіменко. Скрипник: український патріот… більшовик, інтернаціоналіст (2003)]
* [https://vpered.wordpress.com/2009/07/06/karmazina-skrypnyk/ Марія Кармазіна. Феномен Миколи Скрипника через окуляр сьогодення.&nbsp;— Дзеркало тижня.&nbsp;— 24 січня 2003.]
* [http://diasporiana.org.ua/istoriya/872-koshelivets-i-mikola-skripnik/ Іван Кошелівець. Микола Скрипник.&nbsp;— Мюнхен: Сучасність, 1972.&nbsp;— 343 с.]
* [http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=1261066&cat_id=661258 Скрипник Микола Олексійович (Урядовий портал: Керівники урядів Української Радянської Соціалістичної Республіки)]

{{Голови уряду українських державних утворень з 1917}}
{{Міністри закордонних справ українських державних утворень з 1917}}
{{Бібліоінформація}}

[[Категорія:Уродженці Ясинуватої]]
[[Категорія:Розстріляне відродження]]
[[Категорія:Дійсні члени НАН України]]
[[Категорія:Українські дипломати]]
[[Категорія:Міністри закордонних справ України]]
[[Категорія:Міністри освіти і науки України]]
[[Категорія:Політики-самогубці]]
[[Категорія:Члени ВУЦВК]]
[[Категорія:Народні комісари юстиції УРСР]]
[[Категорія:Члени Політбюро ЦК КП(б)У-КПУ]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці]]
[[Категорія:Українські націонал-комуністи]]
[[Категорія:Особи, увічнення яких підпадає під закон про декомунізацію]]
[[Категорія:Народні комісари внутрішніх справ УРСР]]
[[Категорія:Народні комісари УРСР]]