Перегляд вихідного коду сторінки Синьхайська революція

{{Революція}}

'''Сіньха́йська револю́ція в Китаї''' 辛亥革命 (Сінь-хай ґемін)&nbsp;— революційні події [[1911]]-[[1913]] у [[Китай|Китаї]], під час яких було повалене правління [[маньчжури|маньчжурської]] [[династія Цін|династії Цін]] (правлила на півночі Китаю з [[1636]], змінила династію Мін у [[1644]]).

Політична криза в Китаї загострювалася. У [[1908]], по смерті імператриці [[Ци Сі]], правителем проголошено її онука&nbsp;— дворічного [[Пуї (імператор)|Пуї]], а реальну владу захопила маньчжурська знать, яка усунула з вищих посад китайську аристократію.

У травні [[1911]] уряд передав право на будівництво залізниць у ряді провінцій спільному британо-франко-німецько-американському [[консорціум]]у, відібравши його у китайських акціонерних компаній. Це викликало хвилю невдоволення та спровокувало повстання у [[Сичуань|Сичуані]], а ввечері 10 жовтня виступили революційно налаштовані солдати гарнізону в [[Учан (район)|Учані]]. «[[Тунмінхой]]» очолив ці повстання та поширив їх на сусідні провінції&nbsp;— почалася Сіньхайська революція (від назви року з 30 січня 1911 до 17 лютого 1913 за [[Шістдесятирічний цикл|китайським календарем]]).

[[29 грудня]] [[1911]] представники 17-ти повсталих провінцій у [[Нанкін]]і («південній столиці») проголосили Китай республікою й обрали [[Сунь Ятсен]]а її тимчасовим президентом. Однак республіканський уряд контролював лише частину терену країни, в Китаї тривала [[громадянська війна]]. Командувач імператорськими військами генерал [[Юань Шикай]] (1859—1916), який свого часу мав репутацію ліберала, не приховував власних претензій на абсолютну владу. Тому, прагнучи припинити громадянську війну й уникнути іноземного вторгнення, Сунь Ятсен у середині лютого [[1912]] вдався до компромісу. Він відмовився від посади президента на користь Юань Шикая, а маньчжурська династія, у свою чергу, відмовилася від престолу, хоча за нею залишалися палаци, землі, майно. Новий президент відразу ж перевів уряд із революційного півдня до Пекіна, контрольованого його військами, жорстоко придушив селянські та робітничі виступи та встановив режим особистої диктатури. Його підтримали й іноземні держави, надавши велику банківську позику.

[[Сунь Ятсен]] та інші діячі «Тунмінхою» за участю частини лібералів створили [[25 серпня]] [[1912]] нову партію&nbsp;— [[Ґоміньдан]] («Національна партія»). Загалом вона дотримувалася «трьох народних принципів», щоправда, без вимоги зрівняльного переділу землі. Юань Шикай відразу ж розпочав переслідування ґоміньданівців, і тоді в липні [[1913]] Сунь Ятсен закликав народ до «другої революції». Проте повстання було придушене урядовими військами, керівники забороненого Ґоміньдану [[еміграція|емігрували]], а Юань Шикай, розпустивши парламент, скасував конституцію та проголосив себе військовим диктатором. У [[1915]] він спробуваав оголосити себе імператором, але його монархія тривала лише 82 дні. Республіканський устрій було повернуто. Незабаром, за підтримкою [[Комінтерн]]у, партія Ґоміньдан посилила свої позиції: перемога революції стала остаточною.

== Див. також ==

* [[Китайська революція]]
* [[Громадянська війна в Китаї|Громадянська війна в Китаї (1927—1936, 1946—1950]]
* [https://www.youtube.com/watch?v=Zc28YFHkaqs Сунь Ятсен&nbsp;— ідеолог Синьхайської революції в Китаї]

==Джерела==
{{refbegin}}
* {{cite book|last=Dingle|first=Edwin J.|title=China's Revolution: 1911–1912. A Historical and Political Record of the Civil War|year=1912|publisher=Commercial Press|location=Shanghai, China}}
* {{cite book|last=Kent|first=P. H. B.|title=The Passing of the Manchus|year=1912|publisher=E. Arnold|location=London}}
{{refend}}

== Література ==
# Синьхайская революция 1911—1913 гг. / Сборник документов и материалов. М.,1968 г.
# Сунь Ятсен. Избранные произведения. М., 1985 г.
# Белов Е. А. Революция 1911—1913 гг. в Китае. М., 1958 г.
# Ефимов Т. В. Революция 1911 г. в Китае. М., 1959 г.
# Ефимов Т. В. Буржуазная революция в китае и Сунь Ятсен (1911—1913 гг.). Факты и проблемы. М.,1974 г.
# Крымов А. Г. Общественная мысль и идейная борьба в Китае (1900—1917 гг.). М., 1972 г.
# Белов Е. А. Учанское восстание в Китае 1911 г. М., 1971 г.
# Борох Л. Н. Союз возрождения в Китае. М., 1974 г.
# Никифоров В. Н. Китай в годы «пробуждения Азии». М., 1982 г.
# Новая история Китая. М., 1972 г.
# Вопросы истории. 2004 г. № 10.
# [http://www.tuva.asia/lib/books_regions/5156-dmitriev-kuzmin.html Дмитриев С. В., Кузьмин С. Л. Что такое Китай? Срединное государство в историческом мифе и реальной политике. — Восток (Oriens), № 3, 2012, с.5-19.]
# {{Cite book
|author=신승하
|title=중국근현대사: 근대중국 개혁과 혁명)(상.하)
|date=2004-04-10
|publisher=대명출판사
|location=
|isbn=ISBN 978-89-5774-109-2}}

{{Війни XX століття}}

[[Категорія:Новоісторичний Китай]]
[[Категорія:Конфлікти в 1911]]
[[Категорія:Конфлікти в 1912]]
[[Категорія:Конфлікти в 1913]]
[[Категорія:Повстання в Китаї]]
[[Категорія:Революції 20 століття]]