Перегляд вихідного коду сторінки Селидове

{{НП України
 | назва           = Селидове
 | прапор          = Флаг Селидово.svg
 | опис прапора    = Прапор Селидового
 | герб            = Selidovo_gerb.png
 | опис герба      = Герб Селидового
 | регіон          = [[Донецька область]]
 | район           = [[Селидівська міська рада]]
 | код КОАТУУ      = 1413800000
 | засноване       = [[1770]]
 | магдебурзьке право =
 | статус          = [[1956]]
 | населення       = {{зменшення}} {{Formatnum:23301}} <small>(01.01.2017)</small><ref>{{UKR-EnumPopEstimate2017}}</ref>
 | площа           = 10.8
 | ref-площа       =
 | густота         = 2157,7
 | поштові індекси = 85400-85480
 | код             = 6237
 | координати      ={{coord|48|9|00|N|37|18|14|E|display=inline,title|type:city(24300)_region:UA}}
 | висота          = 157
 | водойма         = р.&nbsp;[[Солона (притока Вовчої)|Солона]]
 | станція         = [[Селидівка]]
 | відстань        = 5
 | залізниця о     = 91
 | ref-залізниця о =
 | автошлях о      = 46,1
 | ref-автошлях о  =
 | фізична о       = 39,1
 | ref-фізична о   =
 | залізниця с     = 815
 | фізична с       = 552
 | автошлях с      = 644
 | міста-побратими = 
 | день міста      = 
 | адреса          = 85400, м. Селидове, вул. К. Маркса{{джерело}}, 8; тел. 7-24-17
 | веб-сторінка    = [http://selidovo-rada.gov.ua/ Селидівська міськрада]
 | мер             = Ремізов Віктор Володимрович
 | ремарки         =
 }}

'''Сели́дове'''&nbsp;— місто обласного значення в [[Україна|Україні]], [[Донецька область]]. Розташоване на річці [[Солона (притока Вовчої)|Солоній]]; 24366 меш. ([[2011]]).

== Промисловість ==
[[Центральна збагачувальна фабрика “Селидівська”|Вуглезбагачувальна фабрика]], зав.: залізобетонних виробів, асфальто-бетонний, хлібо-булочний. Кам'яновугільні шахти, консервний, молочний, цегельний заводи закриті.

Див. також: [[Закриті шахти Селидового]]

== Історичні відомості ==
Місто засноване [[1770]]–[[1773]]. За легендою у [[козаки|козаків]], які переселялись із [[Запоріжжя]] на [[Кубань]] при переправі через [[Солона (притока Вовчої)|річку Солона]] зламався віз. Оскільки швидко знайти деревину в степу було проблематично, а вже була пізня осінь вони вирішили зазимувати в цьому місці, а потім залишилися надовше. [[Отаман]]а (чи можливо найбагатшого з них) звали Селид (можливо це було прізвисько, тому що ім'я не зовсім українське). На честь нього і отримало назву поселення. Швидше за все ці козаки були так званими «[[Гречкосії|гречкосіями»]], тобто осілою частиною запорожців.

Слобідку Селидівку утворила Бахмутська провінційна канцелярія в 1782&nbsp;р. на місці козацьких займищ біля джерел річки [[Солона (притока Вовчої)|Солоної]], що впадає до [[Вовча (притока Самари)|Вовчої]]. Можливо, її заснував козак Селид, як про те говорить легенда. Старі люди повідають ще й іншу історію, що буцімто колись урядовому землемірові за його працю піднесли [[сало]], але йому така плата не сподобалась, він не прийняв її. Тоді і назвав село ''Салодавка'' (''сало-давати''). Цією легендою пояснюється назва поселення (до 1956&nbsp;р.)&nbsp;— Селидівка.

За даними на [[1859]] рік у казенному селі Селидівка [[Бахмутський повіт|Бахмутського повіту]] [[Катеринославська губернія|Катеринославської губернії]] мешкало {{formatnum:3618}} {{МНОЖИНА:3618|особа|особи|осіб}} (1798 чоловічої статі та 1820&nbsp;— жіночої), налічувалось 498 дворових господарства, існувала православна церква й станова квартира, відбувались 3 [[ярмарок|ярмарки]] на рік й базари<ref>{{ЕГТГ-СНМ-1859|1004}}</ref>.

Станом на [[1886]] рік у колишньому державному селі Селидівка, центрі [[Селидівська волость|Селидівської волості]], мешкало {{formatnum:3640}} {{МНОЖИНА:3640|особа|особи|осіб}}, налічувалось 637 дворових господарств, існували православна церква, школа й 9 лавок, відбувались 3 [[ярмарок|ярмарки]] на рік<ref>{{ВВСЕР-8-1886}}</ref>.

{{Перепис-1897|+|2991|2882|5666}}<ref>{{НМРИ-500-1905|1-63}}</ref>.
[[Файл:Селідове-1991 рік.png|міні|праворуч|200px|Літо 1991&nbsp;р. Мешканці м. Селидового зустрічають патріотично-історичний просвітницький рейд [[НРУ|Народного Руху України]] «Козацькими шляхами»]]

У [[1908]] році в селі Селидівка разом із селом Ново-Селидівка мешкало {{formatnum:7823}} {{МНОЖИНА:7823|особа|особи|осіб}} (3915 чоловічої статі та 3908&nbsp;— жіночої), налічувалось 1657 дворових господарств<ref>{{СНМБУ-1911|19-1,2}}</ref>.

У [[1991]]&nbsp;р. мешканці м. Селидового на [[Всеукраїнський референдум 1991|Всеукраїнському референдумі]] дали «За» незалежність України 83,90 % голосів.

== Населення ==
За даними [[Перепис населення України 2001|перепису 2001 року]] населення Селидового становило 26875 осіб, із них 31,46 % зазначили рідною мову [[Українська мова|українську]], 66,82 %— [[Російська мова|російську]], 0,29 %— [[Вірменська мова|вірменську]], 0,09 %— [[Білоруська мова|білоруську]], 0,03 %— [[циганська мова|циганську]] та [[молдовська мова|молдовську]], 0,01 %— [[польська мова|польську]], [[німецька мова|німецьку]] та [[грецька мова|грецьку]], а також [[угорська мова|угорську]] мови<ref>[http://database.ukrcensus.gov.ua/MULT/Dialog/varval.asp?ma=19A050501_02_014&ti=19A050501_02_014.%20%D0%EE%E7%EF%EE%E4%B3%EB%20%ED%E0%F1%E5%EB%E5%ED%ED%FF%20%E7%E0%20%F0%B3%E4%ED%EE%FE%20%EC%EE%E2%EE%FE,%20%C4%EE%ED%E5%F6%FC%EA%E0%20%EE%E1%EB%E0%F1%F2%FC%20%281,2,3,4%29&path=../Database/Census/05/01/&lang=1&multilang=uk Розподіл населення за рідною мовою, Донецька область]</ref>

Національний склад населення за переписом 2001 року<ref>[http://www.webcitation.org/6CURge2tu Національний склад та рідна мова населення Донецької області. Розподіл постійного населення за найбільш численними національностями та рідною мовою по міськрадах та районах.]</ref>
{| class="standard"
| align="center" style="background:#f0f0f0;"|
| align="center" style="background:#f0f0f0;"|'''чисельність'''
| align="center" style="background:#f0f0f0;"|'''частка, %'''
|-
| [[українці]] ||37 248||59,3
|-
| [[росіяни]] ||23 033||36,7
|-
| [[білоруси]] ||682||1,1
|-
| [[татари]] ||294||0,5
|-
| [[греки]] ||238||0,4
|-
| [[німці]] ||131||0,2
|}

== Пам'ятки, пам'ятники ==
{{see also|Пам'ятки Селидового}}
У місті Селидове Донецької області на обліку перебуває 19 пам'яток історії та 1 пам'ятка монументального мистецтва. Загалом з них 3 пам'ятники В.&nbsp;І.&nbsp;Леніну і 4 братські могили радянським воїнам.

У Селидові в 1965&nbsp;р., коли першим секретарем КПУ був [[Шелест Петро Юхимович|Петро Шелест]], планувалося побудувати стелу, присвячену [[запорожці|запорозьким козакам]]. Замість неї в 1977&nbsp;р. за ініціативою першого секретаря селидівського КПУ Юрія Якимовича Бургаса й голови виконкому міської ради депутатів трудящих Анатолія Дмитровича Кладка, які не злякалися цькувань вищої влади, поставлено пам'ятник [[Гевеке Павло Павлович|донецького скульптора Павла Гевеке]] «Козак на дозорі»: На високий кам'яний стовп правою рукою, що стискає руків'я шаблюки, оперся вусатий дозорець. У лівій руці, піднятій угору, щоб прикритися від проміння сонця, затиснута [[люлька]]. Козак дивиться в бік [[Крим]]у.
[[Файл:Селідове-1991.png|міні|праворуч|200px|Пам'ятник [[Гевеке Павло Павлович|П. Гевеке]] 1987&nbsp;р. Свято Козацької Слави в м. '''Селидове''', 1991&nbsp;р.]]
[[Файл:Козак у дозорі.jpg|міні|праворуч|200px |«Козак на дозорі». 2018 р.]]

[[Файл:СЕЛІДОВЕ 55.jpg|міні|праворуч|200px |«Козак на дозорі», напис. 2018 р.]]

У 1987&nbsp;р. там же на березі Солоної установлено другий пам'ятник [[Гевеке Павло Павлович|П. Гевеке]]: На підвищенні в формі козацької могили відображено скульптурні фігури трьох козаків. У середині, спертий на весло козак слухає побратима, який грає на бандурі. Його слухає також і третій козак, який, напівлежачи, оперся на руків'я шаблі.

Це&nbsp;— третій пам'ятник запорозькій звитязі. Перший установлено на середземноморському острові Мальті в одному з палаців правителя: Престол, на якому сидить князь, підпирають негр і козак з оселедцем. Другий пам'ятник установлено 1897&nbsp;р. на Таманському півострові над Кубанню. Він присвячений поселенню запорозьких козаків на Кубані.

На початку вересня 2015 року у Селидовому демонтували пам'ятник Леніну<ref>[http://www.unn.com.ua/uk/news/1497381-pamyatnik-leninu-demontuvali-u-selidovomu Пам'ятник Леніну демонтували в Селидовому на Донеччині]</ref>

== Музеї ==
* ІСТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ БОЙОВОЇ І ТРУДОВОЇ СЛАВИ ПРИ СЕЛИДІВСЬКОМУ ПРОФЕСІЙНОМУ ЛІЦЕЇ. Заснований&nbsp;— 1988 рік, наказ по ПТУ №&nbsp;181 від 20.10.1988&nbsp;р.
Керівник музею&nbsp;— Суверньова Любов Миколаївна.

В музеї зібрані експонати про буремні дні Великої Вітчизняної війни про тих, хто визволяв Донецький край, хто прославляв і прославляє наше місто своїми трудовими руками. У травні 2008 року музей зареєстрований у Донецькому центрі туризму і краєзнавства учнівської молоді. Музей є центром патріотичного виховання учнів на прикладах подвигів старших поколінь в ліцеї. Тут проводяться уроки мужності, зустрічі з ветеранами війни, АТО, афганцями, свята визволення рідного міста та Донбасу, Дню Перемоги, Революції Гідності. Пошукова група «Пошук» на чолі з викладачем Немикіною Н. В. поповнила музей ліцею спогадами ветеранів війни Алексєєва В. А., Дрюк І. М., Краля А.&nbsp;С.&nbsp;Учні підтримують ветеранів Випускники ліцею, які загинули в Афганістані, поздоровляють їх з святами, надають їм допомогу в упорядкуванні садив і городів.
В музеї проводяться виставки квіткових композицій до дня визволення Донбасу, дня вчителя і ПТО, виставки декоративно-прикладного мистецтва.

В музеї проводяться екскурсії першокурсників, учнів шкіл у дні відкритих дверей.

В музеї проводиться військово-патріотична робота. Була виставка предметів козацького побуту і козацької зброї, яку проводив Федоров М. В. юртовий Селидівського юрту Донецьких козаків.
Проводяться бесіди юнаків с представниками військкомату «Служба в лавах збройних сил України», зустрічі з випускниками воїнами.

При музеї відкрита кімната Українського побуту «Світлиця», де проводяться виставки писанок, пасхальних писанок, весняних квітів, малюнків, козацькі і фольклорні свята. В «Світлиці» зберігається «Скринька мудрості» ліцею де записані правила поведінки наших вихованців, які базуються на традиціях народознавства.

Про заходи, які проводяться в музеї ліцею неодноразово писалось в місцевій газеті «Наша Зоря».

== Відомі люди ==
* [[Бровко Іван Карпович]] (1908—1989)&nbsp;— радянський військовий льотчик, учасник громадянської війни в Іспанії та Другої світової війни, генерал-лейтенант авіації.
* [[Загребельська Агія Аббасівна]] (* 1982)&nbsp;— український правник.
* [[Рева Віктор Якович]]&nbsp;— український композитор.
* [[Романко Юрій Васильович]]&nbsp;— заслужений майстер спорту України з кікбоксингу.
* [[Шутов Ілля Якимович]] [[15 жовтня]] [[1957]]. Статус&nbsp;— [[Борець за незалежність України у ХХ сторіччі]] http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-19, [[громадський діяч]], [[науковець]], [[юрист]], [[журналіст]]&nbsp;— активний учасник національно-визвольної боротьби за незалежність і демократичний устрій України.

== Див. також ==
* [[Селидівський професійний ліцей]]

== Література ==
* {{ЕУ}}
* [[Пірко Василь Олексійович|Василь Пірко]] [https://web.archive.org/web/20170214232451/http://shron.chtyvo.org.ua/Vasyl_Pirko/Zaselennia_i_hospodarske_osvoiennia_Stepovoi_Ukrainy_v_XVI-XVIII_st.pdf Заселення Степової України в XVI—XVIII&nbsp;ст.] // Донецьк: Укр. центр, 1998.&nbsp;— 124 с.
* [http://www.ukrlit.vn.ua/lib/lavriv/1.html Петро Лаврів. Моя земля&nbsp;— земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с.]
* [http://www.experts.in.ua/baza/doc/download/Donetsk_population.pdf Пірко В.&nbsp;О.&nbsp;Заселення Донеччини у XVI—XVIII&nbsp;ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел)] / [[Український культурологічний центр]].&nbsp;— Донецьк: [[Східний видавничий дім]], 2003.&nbsp;— 180 с.
* [[Лаврів Петро|Петро Лаврів]]. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
* ''Алфьоров М. А.'' Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М.&nbsp;А.&nbsp;Алфьоров&nbsp;— Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012.&nbsp;— 552 с.
* Алфьоров М.&nbsp;А.&nbsp;Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959&nbsp;рр.): монографія / М.&nbsp;А.&nbsp;Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка.&nbsp;— Донецьк, 2008.&nbsp;— 192 c.

== Примітки ==
{{reflist}}

== Посилання ==
* [http://www.info.dn.ua/map/sel.shtml Інфо портал Донеччини]
* [http://gorod-selidovo.at.ua/ Селидівська міська рада (оф. сайт}]
* [http://kazak.dn.ua/nov_text/1k_pos.htm Козацькі поселення/Селидове]{{Недоступне посилання|date=травень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}
* [http://mistaua.com/Україна/Донецька_область/Красноармійський_район/Селидове Міста UA/Селидове]
* [http://www.kozatstvo.org.ua/ua/publications/uk_r.php?d=a&i=775 УРК/З історії Селидова]

== Додаткові джерела ==
* [http://imsu-doneck.info/mista-i-sela-doneckoi-oblasti/selydove.html Селидове&nbsp;— Інформаційно-пізнавальний портал | Донецька область у складі УРСР] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том&nbsp;— Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область.&nbsp;— К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970.&nbsp;— 992 с.)

{{Селидове}}
{{Населені пункти Донецької області}}
{{Донецька область}}
{{Бахмутський повіт}}
{{Ukraine-geo-stub}}

[[Категорія:Селидове| ]]
[[Категорія:Міста обласного значення]]
[[Категорія:Міста Донецької області]]
[[Категорія:Покровська агломерація]]
[[Категорія:Виборчий округ 59]]