Відмінності між версіями «Російська мова»

східнослов’янська мова
[перевірена версія][очікує на перевірку]
м
 
(Не показані 15 проміжних версій 4 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
{{Мова
{{Мова
| Колір= індоєвропейська
| Колір = індоєвропейська
| Назва= Російська мова
| Назва = Російська мова
| Самоназва = Русский язык
| Самоназва = Русский язык
| Поширена_в= [[Росія|Російська Федерація]], [[Україна]], [[Білорусь]], [[Казахстан]], [[Молдова]], [[Ізраїль]], [[Киргизстан]], [[Монголія]], [[США]], [[Канада]], [[КНР]], [[Німеччина]], [[Польща]], [[Грузія]], [[Вірменія]], [[Азербайджан]] та ін.
| Поширена_в = [[Росія|Російська Федерація]], [[Україна]], [[Білорусь]], [[Казахстан]], [[Молдова]], [[Ізраїль]], [[Киргизстан]], [[Монголія]], [[США]], [[Канада]], [[КНР]], [[Німеччина]], [[Польща]], [[Грузія]], [[Вірменія]], [[Азербайджан]] та ін.
| Регіон= [[Східна Європа]], [[Азія]]
| Регіон = [[Східна Європа]], [[Азія]]
| Кількість_носіїв =~258 млн.<ref name="носії">[http://www.ethnologue.com/statistics/size Ethnologue. Languages of the World. Statistical Summaries] {{ref-en}}</ref>
| Кількість_носіїв = 150 млн (2012)<ref name="almanac">''World Almanac and Book of Facts'', World Almanac Books, Mahwah, 1999. {{ISBN|0-88687-832-2}}.</ref><br/>[[Друга мова|L2 мовці]]: 110 млн (2012)<ref name=e21/>
| Місце=8
| Місце = 8
| Писемність=[[кирилиця]]
| Писемність = [[Кирилиця]] ([[російська абетка]])
| Класифікація=[[Індоєвропейські мови|Індоєвропейська]]
| Класифікація = [[Індоєвропейські мови|Індоєвропейська сім'я]]
: [[Слов'янські мови|Слов'янська]]
:[[Балто-слов'янські мови|Балто-слов'янська гілка]]
:: [[Східнослов'янські мови|Східнослов'янська]]
::[[Слов'янські мови|Слов'янська група]]
:::[[Східнослов'янські мови|Східнослов'янська підгрупа]]
| Державна= [[Росія]], [[Білорусь]], [[Казахстан]], [[Киргизстан]], [[ПМР]], [[Абхазія]], [[Південна Осетія]]
::::[[Російська мова]]
| Офіційна= [[Росія]], [[Білорусь]], [[Казахстан]], [[Киргизстан]], [[ООН]], [[ЮНЕСКО]], [[МАГАТЕ]], [[ВООЗ]], [[ІКАО]], [[СНД]], [[ЄврАзЕС]], [[ОДКБ]], [[ПМР]], [[Шанхайська організація співробітництва|ШОС]], [[ОБСЄ]], [[BRIC|BRICS]], [[Абхазія]], [[Південна Осетія]], [[Гагаузія]], [[Нью-Йорк (штат)|штат Нью-Йорк]], [[АР Крим]], [[Шпіцберген]]
| Державна = {{RUS}}<br/>{{BLR}}
| Регулює=
| Офіційна = [[Росія]], [[Білорусь]], [[Казахстан]], [[Киргизстан]], [[ООН]], [[ЮНЕСКО]], [[МАГАТЕ]], [[ВООЗ]], [[ІКАО]], [[СНД]], [[ЄврАзЕС]], [[ОДКБ]], [[ПМР]], [[Шанхайська організація співробітництва|ШОС]], [[ОБСЄ]], [[BRIC|BRICS]], [[Абхазія]], [[Південна Осетія]], [[Гагаузія]], [[Нью-Йорк (штат)|штат Нью-Йорк]], [[АР Крим]], [[Шпіцберген]]
| ISO_639= ru
| Регулює =
| ISO_639-2= rus
| ISO_639-3= [[iso639-3:rus|rus]]
| ISO_639 = ru
| SIL= RUS
| ISO_639-2 = rus
| ISO_639-3 = [[iso639-3:rus|rus]]
| Зображення = Russian language status and proficiency in the World.svg
| SIL = RUS
| Ширина_зображення = 350пкс
| Зображення = Ruština ve světě.svg
| Підпис = Статус російської мови в світі.<br/>
| Ширина_зображення = 250px
{{left|{{Legend|#170076|Російська мова є офіційною}}}}<br/>
| Підпис = Статус російської мови в світі<br/>
{{left|{{Legend|#170076|Російська мова є державною й офіційною}}}}<br/>
{{left|{{Легенда-лінія|blue solid 2px|Російська мова є офіційною на окупованих територіях}}}}<br/>
{{left|{{Легенда-лінія|blue solid 2px|Російська мова є офіційною на окупованих територіях}}}}<br/>
{{left|{{Legend|#217875|Російська мова використовується більш ніж 30% населення}}}}
{{left|{{Legend|#217875|Російська мова використовується більш ніж 30% населення}}}}|
}}{{Не плутати|Руська мова|руською мовою}}{{wiktionary}}
|}}


'''Росі́йська мо́ва''' ({{lang-ru|ру́сский язы́к}}, {{МФА-всі|ˈruskʲɪi̯ jɪˈzɨk|3=Ru-russkiy jizyk.ogg}}; історичний [[екзонім]]&nbsp;— '''москови́тська<ref name="moskovyt2">{{СУМ-20|Московитвський}}</ref>''')&nbsp;— [[Східнослов'янські мови|східнослов'янська]] мова [[Індоєвропейські мови|індоєвропейської]] [[Мовна сім'я|мовної сім'ї]], є однією зі [[Слов'янські мови|слов'янських мов]], що входять до більшої [[Балто-слов'янські мови|балто-слов'янської гілки]]. Є [[Національна мова|національною мовою]] [[Росіяни|росіян]] і [[державна мова|державною мовою]] [[Росія|Російської Федерації]], одна з двох державних мов [[Білорусь|Республіки Білорусь]], одна з офіційних мов [[Казахстан|Республіки Казахстан]], [[Киргизстан|Киргизької Республіки]] і широко використовується як ''[[Лінгва франка|лінґва франка]]'' на [[Кавказ|Кавказі]], в [[Центральна Азія|Центральній Азії]], а також у певній мірі в [[Балтійські країни|Балтійських країнах]]<ref name="demoscope">{{cite journal|last=Арефьев|first=Александр|year=2006|script-title=ru:Падение статуса русского языка на постсоветском пространстве|url=http://www.demoscope.ru/weekly/2006/0251/tema01.php|journal=Демоскоп Weekly|language=ru|issue=251|archive-url=https://web.archive.org/web/20130308114703/http://www.demoscope.ru/weekly/2006/0251/tema01.php|archive-date=8 March 2013|url-status=live}}</ref> і в [[Україна|Україні]].<ref>{{cite web|url=http://www.gallup.com/poll/109228/russian-language-enjoying-boost-postsoviet-states.aspx|title=Russian Language Enjoying a Boost in Post-Soviet States|publisher=Gallup.com|date=1 August 2008|access-date=16 May 2010|url-status=live|archive-url=https://web.archive.org/web/20100518073110/http://www.gallup.com/poll/109228/Russian-Language-Enjoying-Boost-PostSoviet-States.aspx|archive-date=18 May 2010}}</ref> Вона була [[де-факто]] мовою [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Союзу Радянських Соціалістичних Республік]] до його [[Розпад СРСР|розпаду]];<ref name="USSR">[[1977 Soviet Constitution|Constitution and Fundamental Law of the Union of Soviet Socialist Republics]], 1977: Section II, Chapter 6, Article 36</ref> і використовувалася в офіційній якості чи в суспільному житті в усіх [[Адміністративний поділ СРСР|пострадянських державах]].
{{wiktionary}}


Російська мова має понад 258 мільйонів носіїв у всьому світі,<ref>{{cite web|url=https://www.ethnologue.com/language/rus|title=Russian|publisher=Ethnologue|access-date=August 10, 2020}}</ref> і вона є найбільш розмовною слов’янською мовою,<ref name="language">{{cite web|url=https://learn.utoronto.ca/programs-courses/languages-and-translation/language-learning/russian|title=Russian|publisher=[[University of Toronto]]|quote="Russian is the most widespread of the Slavic languages and the largest native language in Europe. Of great political importance, it is one of the official languages of the United Nations – making it a natural area of study for those interested in geopolitics."|access-date=9 July 2021}}</ref> найбільш розмовною рідною мовою в [[Європа|Європі]],<ref>{{cite web|url=https://www.tandem.net/10-most-spoken-languages-europe|title=The 10 Most Spoken Languages in Europe|work=[[Tandem (app)|Tandem]]|date=12 September 2019|access-date=31 May 2021}}</ref> а також найбільш поширеною мовою [[Євразія|Євразії]]. Число людей, які володіють російською мовою в Російській Федерації становить 137,5 млн осіб (2010). Велика кількість російськомовних є жителями інших країн, таких як [[Ізраїль]] та [[Монголія]]. Це сьома мова в світі за кількістю носіїв мови та [[Список мов за кількістю носіїв|восьмою за чисельністю тих, хто володіє нею як рідною]] після [[китайська мова|китайської]], [[Англійська мова|англійської]], [[гінді]], [[Бенгальська мова|бенгальської]], [[Арабська мова|арабської]], [[португальська мова|португальської]] та [[Іспанська мова|іспанської]].<ref>{{cite web|title=The World's Most Widely Spoken Languages|url=http://www2.ignatius.edu/faculty/turner/languages.htm|website=Saint Ignatius High School|access-date=17 February 2012|location=Cleveland, Ohio|url-status=dead|archive-url=https://web.archive.org/web/20110927062910/http://www2.ignatius.edu/faculty/turner/languages.htm|archive-date=27 September 2011}}</ref> Російська є другою за частотою використання мовою в Інтернеті після англійської<ref>{{cite web|url=https://w3techs.com/technologies/overview/content_language|title=Usage statistics of content languages for websites|website=W3Techs|access-date=17 July 2021}}</ref> і є однією з двох офіційних мов на борту [[Міжнародна космічна станція|Міжнародної космічної станції]],<ref>{{cite web|last=Wakata|first=Koichi|author-link=Koichi Wakata|url=https://global.jaxa.jp/article/special/expedition/wakata01_e.html|title=My Long Mission in Space|publisher=[[JAXA]]|quote="The official languages on the ISS are English and Russian, and when I was speaking with the Flight Control Room at JAXA's Tsukuba Space Center during ISS systems and payload operations, I was required to speak in either English or Russian."|access-date=18 July 2021}}</ref> а також однією з шести офіційних мов [[Організація Об'єднаних Націй|Організації Об'єднаних Націй]].<ref>{{cite web|url=https://www.un.org/en/our-work/official-languages|title=Official Languages|publisher=[[United Nations]]|quote="There are six official languages of the UN. These are Arabic, Chinese, English, French, Russian and Spanish. The correct interpretation and translation of these six languages, in both spoken and written form, is very important to the work of the Organization, because this enables clear and concise communication on issues of global importance."|access-date=16 July 2021}}</ref>
'''Росі́йська мова''' ({{lang-ru|русский язык}}; {{audio-IPA|Ru-russkiy_jizyk.ogg|[ˈruskʲɪi̯ jɪˈzɨk]}})&nbsp;— [[слов'янські мови|слов'янська мова]], належить до групи [[східнослов'янські мови|східнослов'янських мов]] разом з [[Українська мова|українською]] та [[Білоруська мова|білоруською]] мовами, [[національна мова]] [[Росіяни|російського етносу]]. Сучасна російська мова з кінця XVII ст. є західноросійським (київським) варіантом церковноросійської мови, який витіснив колишній московський варіант<ref>{{Cite book|title=Н. С. Трубецкой, «Общеславянский элемент в русской культуре» («К проблеме русского самопознания», стр. 54–94).|last=|first=|year=|publisher=|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref>. Є однією з найпоширеніших мов світу&nbsp;— шостою серед усіх мов світу за загальною чисельністю мовців і [[Список мов за кількістю носіїв|восьмою за чисельністю тих, хто володіє нею як рідною]] після [[китайська мова|китайської]], [[Англійська мова|англійської]], [[гінді]], [[Бенгальська мова|бенгальської]], [[Арабська мова|арабської]], [[португальська мова|португальської]] та [[Іспанська мова|іспанської]]. Російська є також найпоширенішою слов'янською мовою<ref name="Ethnologue-rating-2015">{{ref-en}} {{cite web|url=http://www.ethnologue.com/subgroups/slavic-0|title=Slavic|date=2015|editor=Lewis, M. Paul, Gary F. Simons, Charles D. Fennig|work=[[Ethnologue|Ethnologue: Languages of the World]] (18th Ed.)|location=Dallas|publisher=[[SIL International]]|accessdate=23 грудень 2017|archiveurl=https://web.archive.org/web/20150906054415/http://www.ethnologue.com/subgroups/slavic-0|archivedate=6 вересень 2015|deadurl=yes}}{{перевірено|30|04|2015}}</ref> і найпоширенішою мовою в [[Європа|Європі]]&nbsp;— географічно і за кількістю [[Носій мови|носіїв мови]] як [[Рідна мова|рідної]]<ref name="Ethnologue-rating-2015" />. Входить до десятки найпопулярніших мов серед користувачів [[Інтернет]]у<ref>{{ref-en}} [http://www.internetworldstats.com/stats7.htm 10 найпопулярніших мов серед користувачів Інтернету]</ref>.


[[Російська абетка|Російське письмо]] використовує [[Кирилиця|кирилицю]]; воно розрізняє [[Приголосний звук|приголосні]] [[Фонема|фонеми]] з піднебінною вторинною артикуляцією та без них — так звані «м’які» і «тверді» звуки. Майже кожен приголосний має твердий або м’який аналог, і ця відмінність є помітною рисою мови. Ще один важливий аспект – скорочення ненаголошених голосних. Фонологічний лад російської мови характеризується історично системою консонантизму, що включає 37 приголосних фонем, і менш складною системою вокалізму, в який входять 5 або 6 голосних фонем. При цьому як в системі голосних, так і в системі приголосних відзначається велика різноманітність позиційних видозмін. Зокрема, голосні в ненаголошеній позиції послаблюються і в ряді випадків не розрізняються. [[Наголос|Наголоси]] зазвичай не вказується [[Орфографія|ортографічно]], хоча необов’язковий [[акут]] може бути використаний для позначення наголосу, наприклад для розрізнення гомографічних слів, напр. [[Замок (пристрій)|замо́к]] (''zamók'') і [[Замок (споруда)|за́мок]] (''zámok'') або для вказівки правильної вимови незвичних слів чи імен.
Російська мова&nbsp;— [[державна мова]] [[Росія|Росії]], одна з двох державних мов [[Білорусь|Білорусі]], одна з офіційних мов [[Казахстан]]у, [[Киргизія|Киргизії]] і деяких інших країн, основна [[Міжнародна допоміжна мова|мова міжнародного спілкування]] в Центральній [[Євразія|Євразії]], в [[Східна Європа|Східній Європі]], в країнах колишнього [[Радянський Союз|Радянського Союзу]], одна з шести робочих мов [[ООН]], [[ЮНЕСКО]] та інших міжнародних організацій<ref name="Филин">''[[Філін Федот Петрович|Филин Ф. П.]]'' {{Стаття ЛЕС| [http://tapemark.narod.ru/les/429a.html Русский язык]}}</ref>{{sfn|Лопатин, Улуханов|2005|с=444—446}}<ref>{{книга|автор=[[Лопатін Володимир Володимирович|Лопатин В. В.]], [[Улуханов Ігор Степанович|Улуханов І. С.]]|частина=Русский язык|заголовок=Русский язык. Энциклопедия|відповідальний=Гол. ред. {{nobr|[[Караулов Юрій Миколайович|Ю. М. Караулов]]}}|видання=2-е вид., перероб. і доп|посилання=|місце={{М.}}|видавництво=Научное издательство «[[Велика російська енциклопедія (видавництво)|Большая Российская энциклопедия]]»; Видавничий будинок «[[Дрофа (видавництво)|Дрофа]]»|рік=1997|том=|сторінки=437—438|сторінок=721|isbn=5-85270-248-X|ref=}}</ref>.


За морфологічною будовою російська мова переважно [[Флективні мови|флективна]], [[Синтетичні мови|синтетична]]. [[Граматичне значення]] [[Лексема|лексем]] передається, як правило, за допомогою [[Словозміна|словозміною]]. Кожна флексія зазвичай виражає кілька значень одночасно. Поряд із синтетичними формами в російській мові також спостерігається розвиток елементів [[Аналітичні мови|аналітизму]].
Число мовців російської мови в [[Росія|Росії]] становить 137,5&nbsp;млн осіб ([[2010]])<ref name="ВПН-2010-володіння">{{cite web|url=http://www.gks.ru/free_doc/new_site/perepis2010/croc/Documents/Vol4/pub-04-08.pdf|title=Всеросійський перепис населення 2010 року. Т. 4. Національний склад та володіння мовами, громадянство. 8. Населення найчисленніших національностей за рідною мовою|date=2001—2015|publisher=Федеральна служба державної статистики}}{{перевірено|03|08|2018}}</ref>. Всього [[Російська мова в світі|у світі]] російською говорять близько 162&nbsp;млн осіб ([[2014]])<ref name="носії"/>.


Синтаксис російської мови характеризується відносно вільним [[Типологія порядку слів|порядком слів]], протиставленням однокомпонентних і двокомпонентних структур простих [[Речення|речень]], наявністю трьох видів [[Складне речення|складних речень]], активною роллю [[Інтонація (мовознавство)|інтонаційних засобів]]. Засоби поповнення [[Лексика|словникового фонду]] — створення слів за власними моделям і [[Запозичення в російській мові|запозичення]]. До ранніх запозичень відносять [[Слов'янізм|слов'янізми]], [[Грецизм|грецизми]] і [[Тюркізм|тюркізми]]. З XVIII століття переважають [[Нідерландська мова|нідерландські]], [[Німецька мова|німецькі]] та [[Французька мова|французькі]] запозичення, з XX століття — [[Англіцизм|англіцизми]].
[[Діалекти російської мови]] групуються у два [[Наріччя російської мови|наріччя]]: [[Північне наріччя російської мови|північне]] і [[Південне наріччя російської мови|південне]]. Між говірками локалізуються перехідні [[середньоросійські говірки]], що стали основою сучасної [[Літературна мова|літературної мови]]<ref name="Филин"/>.{{Перехід|#Діалекти}}


[[Діалекти російської мови]] групуються у два [[Наріччя російської мови|наріччя]]: [[Північне наріччя російської мови|північне]] і [[Південне наріччя російської мови|південне]]. Між говірками локалізуються перехідні [[середньоросійські говірки]], що стали основою сучасної [[Літературна мова|літературної мови]]<ref name="Филин">''[[Філін Федот Петрович|Филин Ф. П.]]'' {{Стаття ЛЕС|[http://tapemark.narod.ru/les/429a.html Русский язык]}}</ref>.{{Перехід|#Діалекти}}
В [[Історія російської мови|історії російської мови]] відрізняють три основні періоди: [[Давньоруська мова|давньоруський]], загальний для російської, білоруської та української мов (VI—XIV сторіччя; деякі дослідники вважають термін «давньоруська мова» некоректним, пов'язуючи формування східнослов'янських мов з розпадом безпосередньо праслов'янської мовної єдності<ref>{{Cite web|url=http://litopys.org.ua/ukrmova/um12.htm|title=Давньоруська мова. Українська мова. Енциклопедія.|website=litopys.org.ua|accessdate=2018-08-13}}</ref>), великоросійський (XIV—XVII&nbsp;ст.) і період національної російської мови (із середини XVII сторіччя){{sfn|Лопатин, Улуханов|2005|с=448-450}}.{{Перехід|#Історія}} В основі [[Писемність|писемності]] лежить [[кирилиця]] ([[російський алфавіт]]).{{Перехід|#Писемність}}


В [[Історія російської мови|історії російської мови]] відрізняють три основні періоди: [[Давньоруська мова|давньоруський]], загальний для російської, [[Білоруська мова|білоруської]] та [[Українська мова|української]] мов (VI—XIV сторіччя; деякі дослідники вважають термін «давньоруська мова» некоректним, пов'язуючи формування східнослов'янських мов з розпадом безпосередньо праслов'янської мовної єдности<ref>{{Cite web|url=http://litopys.org.ua/ukrmova/um12.htm|title=Давньоруська мова. Українська мова. Енциклопедія.|website=litopys.org.ua|accessdate=2018-08-13}}</ref>), староросійський (XIV—XVII&nbsp;ст.) і період національної російської мови (із середини XVII сторіччя){{sfn|Лопатин, Улуханов|2005|с=448-450}}.{{Перехід|#Історія}} Хоч і існував спільний давньоруський період, однак за лексичним складом до [[Українська мова|української мови]] генетично найближчі [[Польська мова|польська]] і [[Словацька мова|словацька]] мови з — 70&nbsp;% і 68 % спільної лексики (якщо не враховувати [[Білоруська мова|білоруську]] з якою 84&nbsp;%), поки з російською — приблизно 62%.<ref>[https://web.archive.org/web/20150321150832/http://langs.com.ua/movy/zapoz/2.htm Мови Європи: відстані між мовами за словниковим складом]. {{ref-uk}}</ref>
== Статус у світі ==

Комплекс наук про російську мову називається лінгвістичною [[Русистика|росистикою]].

== Назва ==
У [[Велике князівство Московське|Великому князівстві Московському]] атрибутівом ''руский (русский)'' при означенні літературної мови позначали [[Церковнослов'янська мова|церковнослов'янську мову]], тобто ''русский'' і ''словенский'' — це термінологічні синоніми<ref>[[Мойсієнко Віктор Михайлович|''Мойсієнко, В. М.'']] [http://chtyvo.org.ua/authors/Moisiienko_Viktor/Koho_nazyvaly_liudmy_ruskymy_na_Rusi_ta_na_postruskykh_heopolitychnykh_utvorenniakh.pdf Кого називали "людьми руськими" на Русі та на поструських геополітичних утвореннях?] // [[Мовознавство (журнал)|Мовознавство]]. – 2016, № 4. – С. 30.</ref><ref>''Успенский Б. А.'' [https://bookree.org/reader?file=1251407&pg=66 Краткий очерк истории русского литературного языка  (XI-XIX вв.)]. – [[Москва|М]].: «Гнозис», 1994. – 240 с. – С. 65.</ref>.

Оригінальна сучасна назва мови&nbsp;— ''русский язык''. У сучасній російській мові термін ''русский'' може вживатися у двох значеннях: «російський» і «давньоруський». На початку XX&nbsp;ст. термін ''русский язык'' вживався в двох значеннях: 1) «сукупність наріч великоруських (російських), білоруських і малоруських (українських)»; 2) «тодішня літературна мова Росії, що являла в своїй основі одне з великоруських наріч»<ref>{{ВТ-ЕСБЕ|Россия/Русский язык и русская литература/Русский язык}}</ref>.

У XVIII—XIX&nbsp;ст.ст. вживались офіційно назви ''россійскій языкъ, великорусскій языкъ''.
Перша з'явилась в XVII&nbsp;ст. і набула в наступному столітті значного поширення, зокрема, його використовував М.&nbsp;В.&nbsp;Ломоносов («Россійская грамматика»); у першій половині XIX&nbsp;ст. цей лінгвонім виходить з активного вжитку<ref>{{книга
|автор = [[Дуличенко Олександр Дмитрович|Дуличенко А. Д.]]
|заголовок = Введение в славянскую филологию
|посилання =
|місце = {{М.}}
|видавництво = "Флинта"
|видання = 2-е изд., стер
|рік = 2014
|сторінки =
|сторінок = 720
|isbn = 978-5-9765-0321-2
}}</ref>. Друга назва, ''великорусскій'' (чи ''великоросскій'') виникла внаслідок узвичаєного протиставлення Малої, Білої і Великої Русі і частіше використовувалася для позначення не національної чи літературної мови, а діалектного мовлення, сукупності [[діалекти російської мови|діалектів російської мови]]. На початку XX&nbsp;ст. термін також перестає вживатися<ref>{{книга
|автор = [[Лопатін Володимир Володимирович|Лопатин В. В.]], [[Улуханов Ігор Степанович|Улуханов И. С.]]
|частина = Восточнославянские языки. Русский язык
|заголовок = [[Мови світу (серія книжок)|Языки мира. Славянские языки]]
|місце = {{М.}}
|видавництво = [[Academia]]
|рік = 2005
|страницы = 444—513
|isbn = 5-87444-216-2
}}</ref>.

В українській мові XIX&nbsp;ст. були поширені назви ''московська мова'', ''московитська мова'''<ref name="moskovyt">{{СУМ-20|Московитвський}}</ref>''''', ''москвинська мова'''<ref name="moskovyt" />''''', а також ''руська мова'' (у Галичині та на Буковині остання вживалася щодо української мови)<ref>{{Грінченко|Руський|52989-ruskyj.html#show_point}}</ref>.

== Історія ==
{{Головна|Історія російської мови}}
В історії російської мови виділяються три основні періоди:
* давньоруський,
* староросійський,
* період національної мови{{sfn|Лопатин, Улуханов|2005|с=448—450}}.
Давньоруський період, традиційно розглядається в росистиці як початковий етап історичного розвитку російської мови, фактично є історією давньоруської мови — предка всіх сучасних мов східнослов'янської групи.

=== Давньоруський період ===
Початком давньоруського періоду прийнято вважати процес відокремлення східних слов'ян з загальнослов'янської єдности і поява перших східнослов'янських мовних рис (VI-VII століття). Основна частина цього періоду (IX-XIV століття) припадає на епоху формування, розвитку і розпаду давньоруської мови, сформованого на базі східних праслов'янських діалектів. Ще наприкінці XIX&nbsp;ст. в російському мовознавстві дійшли висновку, що первісне розташування східнослов'янських діалектів не відповідало межам діалектів сучасних української, білоруської і російської мов, зокрема, російська об'єднала говірки, що приналежали до різних діалектичних груп.

Для давньоруського періоду була характерна культурно-мовна ситуація [[диглосія]], при якій мова писемности (церковнослов'янська), що сприймалась руськими як наддіалектний стандартизований різновид рідної мови, який співіснував з мовою повсякденного спілкування (власне давньоруською). Незважаючи на те, що обидва ідіома в [[Київська Русь|Русі]] охоплювали різні сфери функціонування, вони активно взаємодіяли один з одним — у живій давньоруську мову проникали особливості книжкового церковнослов'янської мови давньоруської літератури, а церковнослов'янська мова засвоювала східнослов'янські мовні елементи (що поклало початок формуванню його особливої ​​місцевого різновиду — давньоруського ізводу).

На відміну від церковнослов'янської, давньоруську мову представляють меншою кількістю пам'яток — в основному це приватні [[Берестяні грамоти|листи на бересті]] (з [[Великий Новгород|Новгорода]], [[Смоленська область|Смоленська]], [[Звенигород (Львівський район)|Звенигорода-Галицького]] та інших міст) і частково документів юридичної та ділового характеру. Крім того, проникнення різних елементів наддіалектного давньоруської мови відзначається в створених на Русі церковнослов'янських літературних пам'ятках, включаючи найстаріші [[Новгородський кодекс]] (1-я чверть XI століття), [[Остромирове Євангеліє]] (1056/1057 роки) та інші. Давньоруські пам'ятники написані кирилицею, текстів глаголицею не збереглося.

На всьому протязі давньоруського історичного періоду наступного території, з одного боку, відбувається зближення мовних особливостей древненовгородского та інших діалектів [[Велике князівство Владимирське|Північно-Східної Русі]], з іншого боку — формуються мовні відмінності, віддаляють північ і північний схід Русі від заходу і південного заходу. До XIV століття процес утворення мовних особливостей посилюється в результаті відокремлення північно-східних територій Руси, що знаходилися під владою [[Велике князівство Московське|Московського князівства]], і західних і південно-західних територій, що були у складі [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]] та [[Королівство Польське|Королівства Польського]]. До XIV-XV століть давньоруська мова розпалась на три окремі східнослов'янські мови.

=== Староросійський період ===
Староросійський (або великоросійський) період охоплює часовий відрізок з XIV по XVII століття. У цей період починають формуватися фонетична, морфологічна і синтаксична системи, близькі системам сучасної російської мови.

Серед діалектів, що склалися на майбутньої великоросійської території в другій половині XII - першій половині XIII століття (новгородський, псковський, смоленський, ростово-суздальський і акающій діалект верхньої і середньої Оки і межиріччя Оки і Сейму), провідним стає ростово-суздальський, в першу чергу його московські говірки. З другої чверті XIV століття Москва стає політичним і культурним центром великоруських земель, а в XV столітті під владою Москви об'єднуються великі російські землі, включені в Велике князівство Московське. На основі головним чином московських говірок, а також деяких мовних елементів інших російських діалектів (рязанських, новгородських і т. Д.) До XVI століття поступово виробляються норми московської розмовної мови, що поєднують в собі середньоросійські (згодна вибухового освіти г, твердий т в закінченнях дієслів 3-ї особи і т. д.) і південноросійські риси (акання і т. д.). Московське койне стає зразковим, поширюється в інших російських містах і робить сильний вплив на давньоруський письмова мова. Додатково на уніфікацію мови впливає з'явилося в XV-XVI століттях книгодрукування, при якому церковні і цивільні книги стали видаватися з шрифтом полуустав. Мовою з московської розмовної основою були написані багато офіційні документи і твори XV-XVII століть ( «Хожение за три моря» Афанасія Нікітіна, твори Івана IV Грозного, «Повість про Петра і Февронії Муромських», «Повість про псковському взяття», сатирична література і т.д.). У XIV-XVII століттях поступово формується літературне двомовність, яка прийшла диглоссия: церковнослов'янська мова російського ізводу продовжує співіснувати з власне російською літературною мовою з народної мовної основою. Між даними ідіомами виникають різні перехідні типи. У літературно-мовних процесах відзначаються суперечливі тенденції: з одного боку, з кінця XIV століття з'являється література різних жанрів на народно-мовної основі, доступна для широкого загалу російського суспільства, з іншого - під впливом так званого другого південнослов'янського впливу посилюється архаїзація мови багатьох творів; сформоване при цьому книжкове «плетіння словес» все сильніше розходиться з народною мовою того часу.

У староросійський період змінюється діалектний поділ російської мови, до XVII століття формуються дві великі діалектні угруповання - північне і південне наріччя, а також перехідні між ними середні говірки.

=== Період національної мови ===

==== ХІХ сторіччя ====
[[Файл:PGRS 2 043 Karamzin - crop.jpg|міні|ліворуч|150пкс|[[Микола Карамзін]]]]
На початку XIX сторіччя на розвиток російської літературної мови вирішальний вплив справила літературна творчість [[Микола Карамзін|Миколи Карамзіна]]. Карамзін цілеспрямовано відмовлявся від використання [[Церковнослов'янська мова|церковнослов'янської]] лексики й граматики, вживаючи у своїх творах повсякденну мову своєї епохи і використовуючи як зразок [[Граматика|граматику]] і [[синтаксис]] [[французька мова|французької мови]].

Карамзін ввів у російську мову безліч нових слів, як [[неологізм]]ів («благотворительность», «влюблённость», «вольнодумство», «достопримечательность», «ответственность», «подозрительность», «промышленность», «утончённость», «первоклассный», «человечный», «промышленость»)<ref name="одинцов">[http://genling.ru/books/item/f00/s00/z0000001/st007.shtml В.&nbsp;В.&nbsp;Одинцов. Лингвистические парадоксы. Москва. «Просвещение», 1982]</ref>, так і [[варваризм]]ів («тротуар», «кучер»). Також він одним з перших почав використовувати літеру [[Ё]].

Зміни в мові, пропоновані Карамзіним, викликали бурхливу полеміку в [[1810-ті]]-х роках. Письменник [[Шишков Олександр Семенович|Олександр Шишков]] за сприяння [[Державін Гавриїл Романович|Гавриїла Державіна]] заснував у [[1811]] товариство «[[Бесіда аматорів російського слова]]», метою якого була пропаганда «старої» мови, а також критика Карамзіна, [[Жуковський Володимир Григорович|Жуковського]] та їх послідовників. У відповідь [[1815]] року утворилося [[Арзамас (гурток)|літературне товариство «Арзамас»]], яке іронізувало над авторами «Бесіди» і пародіювало їхні твори. Членами товариства стали багато поетів нового покоління, в тому числі [[Батюшков Костянтин Миколайович|Батюшков]], [[Вяземський Петро Андрійович|Вяземський]], [[Давидов Денис Васильович|Давидов]], [[Жуковський Василь Андрійович|Жуковський]], [[Пушкін Олександр Сергійович|Пушкін]]. Літературна перемога «Арзамаса» над «Бесідою» усталила перемогу мовних змін, які ввів Карамзін.

==== Вигадування нових слів ====
[[Файл:PGRS 2 058 Lomonosov - crop.jpg|міні|ліворуч|150пкс|Михайло Ломоносов]]
Велика кількість слів російської літературної мови була створена низкою російських письменників. Процес винайдення нових слів особливо інтенсифікувався у [[XVIII]] сторіччі, коли через реформи [[Петро І Олексійович|Петра І]] в російській державі виникла необхідність означення понять і термінів що вже давно існували в західноєвропейських мовах. Багато слів, що позначають наукові та довкола наукові поняття, було вигадано чи впроваджено з інших мов [[Ломоносов Михайло Васильович|Михайлом Ломоносовим]]: «маятник», «насос», «притяжение», «созвездие», «рудник», «чертеж», «атмосфера», «вещество», «градусник», «преломление», «равновесие», «диаметр», «квадрат», «минус», «горизонт», «кислота» та інші<ref name="слова">[http://www.emory.edu/INTELNET/dar251.htm Инна Юрьева. Логика неологизма // «СПб Ведомости» (26.11.2009)]</ref>.

Авторству Миколи Карамзіна належить багато російських слів переважно зі сфери чуттєвих стосунків та емоцій. Державний секретар [[Шишков Олександр Семенович|Олександр Шишков]] вигадав слово «лицедеи», [[Микола Гоголь]]&nbsp;— «халатность», [[Федір Достоєвський]]&nbsp;— «стушеваться», художник [[Карл Брюллов]]&nbsp;— «отсебятина», [[Хлєбніков Велимир|Велимир Хлєбніков]]&nbsp;— «лётчик», «изнемождённый», [[Северянін Ігор|Ігор Северянин]]&nbsp;— «бездарь», [[Володимир Набоков]]&nbsp;— «німфетка», Корній Чуковський&nbsp;— «канцелярит». Багато слів що показують російську дійсність належить письменнику-сатирику XIX&nbsp;ст. [[Салтиков-Щедрін Михайло Євграфович|Михайлу Салтикову-Щедріну]]: «головотяпство», «благоглупость», «пенкосниматель», «злопыхательство», «мягкотелый» та інші. Слово «елейный» першим почав уживати [[Бєлінський Віссаріон Григорович|Віссаріон Бєлінський]], проте в дещо іншому значенні.<ref name="одинцов" />

Процес створення нових слів, перш за все для означення понять винайдених переважно на [[Західна цивілізація|Заході]], безперервно тривав й надалі. Так у 1930-х роках, у зв'язку з малою розповсюдженістю серед росіян, в російській мові не існувало слова «холодильник», замість нього використовувалися «рефрижератор», «холодильный шкаф». Водночас замість слова «спутник» (себто [[штучний супутник Землі]]) використовувалося словосполучення «междупланетный снаряд».<ref name="одинцов" />

== Статус ==
{{Росіяни}}
{{Росіяни}}
{{Див. також|Російська мова в Україні|Російська мова в Білорусі}}
{{Див. також|Російська мова в Україні|Російська мова в Білорусі}}
Рядок 50: Рядок 128:
* У деяких комунах жудеців Констанца і Тулча в [[Румунія|Румунії]], де офіційно визнаною меншиною є [[старообрядці]]-[[липовани]].
* У деяких комунах жудеців Констанца і Тулча в [[Румунія|Румунії]], де офіційно визнаною меншиною є [[старообрядці]]-[[липовани]].


В [[Україна|Україні]] в низці регіонів є особлива нормотворчість про російську мову. В [[Автономна Республіка Крим|Автономній Республіці Крим]] [[Конституція АРК]] указує, що російська мова «як мова більшості населення і прийнятна для міжнаціонального спілкування використовується у всіх сферах суспільного життя», а також гарантує російській, [[Кримськотатарська мова|кримськотатарській]] і «мовам інших національностей» розвиток і підтримку. Проте державною мовою Конституція АРК іменує тільки [[українська мова|українську]].
В [[Україна|Україні]] в низці регіонів є особлива нормотворчість про російську мову. В [[Автономна Республіка Крим|Автономній Республіці Крим]] [[Конституція АРК]] указує, що російська мова «як мова більшости населення і прийнятна для міжнаціонального спілкування використовується у всіх сферах суспільного життя», а також гарантує російській, [[Кримськотатарська мова|кримськотатарській]] і «мовам інших національностей» розвиток і підтримку. Проте державною мовою Конституція АРК іменує тільки [[українська мова|українську]].


Статус російської мови як загальнодержавної був закріплений в основних державних законах [[Російська імперія|Російської імперії]] (ст. 3 в редакції від 23.04.1906.<ref>{{ref-ru}} [http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/apr1906.htm Основные государственные законы Российской империи]</ref>). [[Ленін]] виступав проти обов'язкової державної мови<ref>{{ref-ru}} ''Ленин В. И.'' [[:s:ru:Нужен ли обязательный государственный язык? (Ленин)|Нужен ли обязательный государственный язык?]]</ref>. Тому в [[СРСР]] російська мова здобула статус офіційної і мови міжнаціонального спілкування лише ближче до розвалу СРСР згідно із законом «Про мови народів СРСР» від 24.04.1990.<ref>{{ref-ru}} [http://www.bestpravo.ru/ussr/data01/tex10935.htm Закон СССР от 24.04.1990 «О языках народов СССР»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090618042714/http://www.bestpravo.ru/ussr/data01/tex10935.htm |date=18.06.2009 }}</ref> (ст. 4). У 1991 російська мова була оголошена державною мовою [[РРФСР]], в 1995&nbsp;— також і Білорусі.
Статус російської мови як загальнодержавної був закріплений в основних державних законах [[Російська імперія|Російської імперії]] (ст. 3 в редакції від 23.04.1906.<ref>{{ref-ru}} [http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/apr1906.htm Основные государственные законы Российской империи]</ref>). [[Ленін]] виступав проти обов'язкової державної мови<ref>{{ref-ru}} ''Ленин В. И.'' [[:s:ru:Нужен ли обязательный государственный язык? (Ленин)|Нужен ли обязательный государственный язык?]]</ref>. Тому в [[СРСР]] російська мова здобула статус офіційної і мови міжнаціонального спілкування лише ближче до розвалу СРСР згідно із законом «Про мови народів СРСР» від 24.04.1990.<ref>{{ref-ru}} [http://www.bestpravo.ru/ussr/data01/tex10935.htm Закон СССР от 24.04.1990 «О языках народов СССР»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090618042714/http://www.bestpravo.ru/ussr/data01/tex10935.htm |date=18.06.2009 }}</ref> (ст. 4). У 1991 російська мова була оголошена державною мовою [[РРФСР]], в 1995&nbsp;— також і Білорусі.
Рядок 56: Рядок 134:
До 1991 року російська мова була мовою міжнаціонального спілкування СРСР, де-факто виконуючи функції державної мови. Продовжує використовуватися в країнах, що раніше входили до складу СРСР, як рідною для частини населення і як мова міжнаціонального спілкування. У місцях компактного мешкання емігрантів з країн колишнього СРСР ([[Ізраїль]], [[Німеччина]], [[Канада]], [[США]] та інші)&nbsp;— випускаються російськомовні періодичні видання, працюють радіостанції і телевізійні канали, відкриваються російськомовні школи, де активно викладають російську (наприклад [[Шевах-Мофет]]). У Ізраїлі російська мова вивчається в старших класах деяких середніх шкіл як друга іноземна мова. У країнах Східної Європи до кінця 80-х років XX століття російська мова була основною іноземною мовою в школах.
До 1991 року російська мова була мовою міжнаціонального спілкування СРСР, де-факто виконуючи функції державної мови. Продовжує використовуватися в країнах, що раніше входили до складу СРСР, як рідною для частини населення і як мова міжнаціонального спілкування. У місцях компактного мешкання емігрантів з країн колишнього СРСР ([[Ізраїль]], [[Німеччина]], [[Канада]], [[США]] та інші)&nbsp;— випускаються російськомовні періодичні видання, працюють радіостанції і телевізійні канали, відкриваються російськомовні школи, де активно викладають російську (наприклад [[Шевах-Мофет]]). У Ізраїлі російська мова вивчається в старших класах деяких середніх шкіл як друга іноземна мова. У країнах Східної Європи до кінця 80-х років XX століття російська мова була основною іноземною мовою в школах.


За даними, опублікованим в журналі «Language Monthly» (№&nbsp;3 за 1997), приблизно 300&nbsp;млн осіб по всьому світу володіють російською мовою (що ставить її на 5-те місце за поширеністю), з них 160&nbsp;млн вважають її рідною (7-ме місце у світі)<ref>{{ref-en}} [http://www2.ignatius.edu/faculty/turner/languages.htm The World's Most Widely Spoken Languages] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110927062910/http://www2.ignatius.edu/faculty/turner/languages.htm |date=27 вересень 2011 }}</ref>. Російська мова&nbsp;— одна з шести офіційних мов [[ООН]].
За даними, опублікованим в журналі «Language Monthly» (№&nbsp;3 за 1997), приблизно 300&nbsp;млн осіб по всьому світу володіють російською мовою (що ставить її на 5-те місце за поширеністю), з них 160&nbsp;млн вважають її рідною (7-ме місце у світі)<ref>{{ref-en}} [http://www2.ignatius.edu/faculty/turner/languages.htm The World's Most Widely Spoken Languages] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110927062910/http://www2.ignatius.edu/faculty/turner/languages.htm |date=27 вересня 2011 }}</ref>. Російська мова&nbsp;— одна з шести офіційних мов [[ООН]].


=== Зміна популярності ===
=== Зміна популярности ===
Згідно з дослідженнями [[Файненшл таймс|Financial Times]], після розпаду СРСР російська мова майже скрізь на пострадянському просторі втрачає свої позиції. Виняток становить Білорусь<ref>{{Cite news|url=https://hromadske.ua/posts/rosiiska-mova-vtrachaie-pozytsii-u-postradianskykh-derzhavakh-financial-times|title=Російська мова втрачає позиції у пострадянських державах — Financial Times|accessdate=2017-04-16}}</ref>.
Згідно з дослідженнями [[Файненшл таймс|Financial Times]], після розпаду СРСР російська мова майже скрізь на пострадянському просторі втрачає свої позиції. Виняток становить Білорусь<ref>{{Cite news|url=https://hromadske.ua/posts/rosiiska-mova-vtrachaie-pozytsii-u-postradianskykh-derzhavakh-financial-times|title=Російська мова втрачає позиції у пострадянських державах — Financial Times|accessdate=2017-04-16}}</ref>.
{| class="wikitable sortable"
{| class="wikitable sortable"
Рядок 83: Рядок 161:
|}
|}


== Писемність ==
== Графіка ==
{{main|Російська абетка}}
{{main|Російська абетка}}
Для письма в російській мові використовується [[абетка]], заснована на [[Кирилиця|кирилиці]]; сучасна російська абетка&nbsp;— це кирилиця в громадській модифікації. Кирилічна абетка була створена на основі візантійського [[Грецький алфавіт|грецького алфавіту]] з додаванням букв для позначення специфічних слов'янських [[Фонема|фонем]]. На Русі кирилиця з'явилася не пізніше початку X сторіччя і значно поширилася в процесі [[Християнізація слов'ян|християнізації]]. З X по XVIII сторіччя тип шрифту кирилиці зазнавав змін&nbsp;— за різних часів поширювалися [[Устав (письмо)|устав]], [[півустав]], [[скоропис]] тощо. З XVIII сторіччя кирилична абетка застосовується тільки для релігійної літератури, в усіх інших сферах використовується [[гражданський шрифт]], введений [[Петро I|Петром I]] 1708 року. Надалі [[графіка]] і [[орфографія]] пережили ряд перетворень (найзначніші зміни були прийняті під час [[Реформа російської орфографії 1918|реформи 1918 року]]), у результаті яких були виключені букви [[і]], [[ѣ]], [[ѳ]] та [[ѵ]], введені буква [[й]] і факультативно&nbsp;— літера [[ё]]. Нині поширені графіка і орфографія, прийняті 1918 року, лише в невеликій частини видань російського закордоння зберігається [[Російська дореформена орфографія|орфографія старого стилю]].<ref>{{книга|автор=[[Дьяконов Ігор Михайлович|Дьяконов И. М.]]|частина=Письмо|заголовок=Русский язык. Энциклопедия|відповідальний=Гл. ред. {{nobr|[[Караулов, Юрий Николаевич|Ю. Н. Караулов]]}}|видання=2-е изд., перераб. и доп|місце={{М.}}|видавництво=Научное издательство «[[Велика російська енциклопедія (видавництво)|Большая Российская энциклопедия]]»; Издательский дом «[[Дрофа (издательство)|Дрофа]]»|рік=1997|том=|сторінки=343—344|сторінок=721|isbn=5-85270-248-X}}</ref>
Для письма в російській мові використовується [[абетка]], заснована на [[Кирилиця|кирилиці]]; сучасна російська абетка&nbsp;— це кирилиця в громадській модифікації. Кирилічна абетка була створена на основі візантійського [[Грецький алфавіт|грецького алфавіту]] з додаванням букв для позначення специфічних слов'янських [[Фонема|фонем]]. На Русі кирилиця з'явилася не пізніше початку X сторіччя і значно поширилася в процесі [[Християнізація слов'ян|християнізації]]. З X по XVIII сторіччя тип шрифту кирилиці зазнавав змін&nbsp;— за різних часів поширювалися [[Устав (письмо)|устав]], [[півустав]], [[скоропис]] тощо. З XVIII сторіччя кирилична абетка застосовується тільки для релігійної літератури, в усіх інших сферах використовується [[гражданський шрифт]], введений [[Петро I|Петром I]] 1708 року. Надалі [[графіка]] і [[орфографія|ортографія]] пережили ряд перетворень (найзначніші зміни були прийняті під час [[Реформа російської орфографії 1918|реформи 1918 року]]), у результаті яких були виключені букви [[і]], [[ѣ]], [[ѳ]] та [[ѵ]], введені буква [[й]] і факультативно&nbsp;— літера [[ё]]. Нині поширені графіка і ортографія, прийняті 1918 року, лише в невеликій частини видань російського закордоння зберігається [[Російський дореволюційний правопис|ортографія старого стилю]].<ref>{{книга|автор=[[Дьяконов Ігор Михайлович|Дьяконов И. М.]]|частина=Письмо|заголовок=Русский язык. Энциклопедия|відповідальний=Гл. ред. {{nobr|[[Караулов, Юрий Николаевич|Ю. Н. Караулов]]}}|видання=2-е изд., перераб. и доп|місце={{М.}}|видавництво=Научное издательство «[[Велика російська енциклопедія (видавництво)|Большая Российская энциклопедия]]»; Издательский дом «[[Дрофа (издательство)|Дрофа]]»|рік=1997|том=|сторінки=343—344|сторінок=721|isbn=5-85270-248-X}}</ref>


Абетка російської мови, що включає 33 букви<ref>{{ref-ru}} {{cite web|url=http://dict.ruslang.ru/freq.php?act=show&dic=freq_letters|title=Новый частотный словарь русской лексики|date=2008—2011|publisher=Словари, созданные на основе Национального корпуса русского языка|archiveurl=|archivedate=|author=Ляшевская О. Н., Шаров С. А.|authorlink=|description=}}{{перевірено|30|4|2015}}</ref>:
Абетка російської мови, що включає 33 букви<ref>{{ref-ru}} {{cite web|url=http://dict.ruslang.ru/freq.php?act=show&dic=freq_letters|title=Новый частотный словарь русской лексики|date=2008—2011|publisher=Словари, созданные на основе Национального корпуса русского языка|archiveurl=|archivedate=|author=Ляшевская О. Н., Шаров С. А.|authorlink=|description=}}{{перевірено|30|4|2015}}</ref>:
{| style="font-family:Microsoft Sans Serif; font-size:1.4em; border-color:#000000; border-width:1px; border-style:solid; border-collapse:collapse; background-color:#white; text-align:center"
{| style="font-family:Microsoft Sans Serif; font-size:1.4em; border-color:#000000; border-width:1px; border-style:solid; border-collapse:collapse; background-color:#white; text-align:center"
| style="width:3em"| А а
| style="width:3em" | А а
| style="width:3em"| Б б
| style="width:3em" | Б б
| style="width:3em"| В в
| style="width:3em" | В в
| style="width:3em"| Г г
| style="width:3em" | Г г
| style="width:3em"| Д д
| style="width:3em" | Д д
| style="width:3em"| Е е
| style="width:3em" | Е е
| style="width:3em"| Ё ё
| style="width:3em" | Ё ё
| style="width:3em"| Ж ж
| style="width:3em" | Ж ж
| style="width:3em"| З з
| style="width:3em" | З з
| style="width:3em"| И и
| style="width:3em" | И и
| style="width:3em"| Й й
| style="width:3em" | Й й
|-
|-
| К к
| К к
Рядок 126: Рядок 204:
|}
|}


[[Орфографія російської мови]] належить до морфологічного типу з елементами фонетичного і традиційного типів. Різновиди морфеми з відмінностями в позиціях фонем пишуться однаково: ''водá'' [вʌдá]&nbsp;— ''вóды'' [вóды], ''дуб'' [дуп]&nbsp;— ''дубы'' [дубы]. Фонетичний принцип використовується у невеликому числі випадків: у написанні [[префікс]]ів з кінцевою фонемою /''з''/:
[[Орфографія російської мови|Ортографія російської мови]] належить до морфологічного типу з елементами фонетичного і традиційного типів. Різновиди морфеми з відмінностями в позиціях фонем пишуться однаково: ''водá'' [вʌдá]&nbsp;— ''вóды'' [вóды], ''дуб'' [дуп]&nbsp;— ''дубы'' [дубы]. Фонетичний принцип використовується у невеликому числі випадків: у написанні [[префікс]]ів з кінцевою фонемою /''з''/:
''разбить'', ''безоружный'' (перед буквою, що передає [[Голосні|голосну]] і [[Дзвінкі приголосні|дзвінку приголосну]]), але ''воспалённый'', ''исписать'' (перед буквою, що передає [[Глухі приголосні|глуху приголосну]]); у написанні [[ы]] замість [[и]] на початку кореня після префіксів з [[Тверді приголосні|твердою приголосною]] на кінці: ''предыстория'', ''разыграть'' тощо. Нечисленні випадки і традиційного типу написання: ''с<u>о</u>бака'', ''гене<u>а</u>логия'', ''к<u>о</u>либри'', ''р<u>а</u>сти'', ''добро<u>г</u>о'', ''ноч<u>ь</u>'' (але ''луч'') тощо{{sfn|Лопатин, Улуханов|2005|с=447—448}}.
''разбить'', ''безоружный'' (перед буквою, що передає [[Голосні|голосну]] і [[Дзвінкі приголосні|дзвінку приголосну]]), але ''воспалённый'', ''исписать'' (перед буквою, що передає [[Глухі приголосні|глуху приголосну]]); у написанні [[ы]] замість [[и]] на початку кореня після префіксів з [[Тверді приголосні|твердою приголосною]] на кінці: ''предыстория'', ''разыграть'' тощо. Нечисленні випадки і традиційного типу написання: ''с<u>о</u>бака'', ''гене<u>а</u>логия'', ''к<u>о</u>либри'', ''р<u>а</u>сти'', ''добро<u>г</u>о'', ''ноч<u>ь</u>'' (але ''луч'') тощо{{sfn|Лопатин, Улуханов|2005|с=447—448}}.


[[Наголос]] в російській мові на письмі зазвичай не виділяється, одним з можливих випадків проставляння знака наголосу ´ над голосною буквою є необхідність розрізнення [[Омографи|омографів]]: ''зáмок'' і ''замóк''{{sfn|Лопатин, Улуханов|2005|с=448}}.
[[Наголос]] в російській мові на письмі зазвичай не виділяється, одним з можливих випадків проставляння знака наголосу ´ над голосною буквою є необхідність розрізнення [[Омографи|омографів]]: ''зáмок'' і ''замóк''{{sfn|Лопатин, Улуханов|2005|с=448}}.


== Назва ==
== Фонетика ==
У Московському князівстві атрибутівом ''руский (русский)'' при означенні літературної мови позначали [[Церковнослов'янська мова|церковнослов'янську мову]], тобто ''русский'' і ''словенский'' — це термінологічні синоніми<ref>[[Мойсієнко Віктор Михайлович|''Мойсієнко, В. М.'']] [http://chtyvo.org.ua/authors/Moisiienko_Viktor/Koho_nazyvaly_liudmy_ruskymy_na_Rusi_ta_na_postruskykh_heopolitychnykh_utvorenniakh.pdf Кого називали "людьми руськими" на Русі та на поструських геополітичних утвореннях?] // [[Мовознавство (журнал)|Мовознавство]]. – 2016, № 4. – С. 30.</ref><ref>''Успенский Б. А.'' [https://bookree.org/reader?file=1251407&pg=66 Краткий очерк истории русского литературного языка  (XI-XIX вв.)]. – [[Москва|М]].: «Гнозис», 1994. – 240 с. – С. 65.</ref>.

Оригінальна сучасна назва мови&nbsp;— ''русский язык''. У сучасній російській мові термін ''русский'' може вживатися у двох значеннях: «російський» і «давньоруський». На початку XX&nbsp;ст. термін ''русский язык'' вживався в двох значеннях: 1) «сукупність наріч великоруських (російських), білоруських і малоруських (українських)»; 2) «тодішня літературна мова Росії, що являла в своїй основі одне з великоруських наріч»<ref>{{ВТ-ЕСБЕ|Россия/Русский язык и русская литература/Русский язык}}</ref>.

У XVIII—XIX&nbsp;ст.ст. вживались офіційно назви ''россійскій языкъ, великорусскій языкъ''.
Перша з'явилась в XVII&nbsp;ст. і набула в наступному столітті значного поширення, зокрема, його використовував М.&nbsp;В.&nbsp;Ломоносов («Россійская грамматика»); у першій половині XIX&nbsp;ст. цей лінгвонім виходить з активного вжитку<ref>{{книга|автор=[[Дуличенко Олександр Дмитрович|Дуличенко А. Д.]]|заголовок=Введение в славянскую филологию|посилання=|місце={{М.}}|видавництво="Флинта"|видання=2-е изд., стер|рік=2014|сторінки=|сторінок=720|isbn=978-5-9765-0321-2}}</ref>. Друга назва, ''великорусскій'' (чи ''великоросскій'') виникла внаслідок узвичаєного протиставлення Малої, Білої і Великої Русі і частіше використовувалася для позначення не національної чи літературної мови, а діалектного мовлення, сукупності [[діалекти російської мови|діалектів російської мови]]. На початку XX&nbsp;ст. термін також перестає вживатися<ref>{{книга|автор=[[Лопатін Володимир Володимирович|Лопатин В. В.]], [[Улуханов Ігор Степанович|Улуханов И. С.]]|частина=Восточнославянские языки. Русский язык|заголовок=[[Мови світу (серія книжок)|Языки мира. Славянские языки]]|місце={{М.}}|видавництво=[[Academia]]|рік=2005|страницы=444—513|isbn=5-87444-216-2}}</ref>.

В українській мові XIX&nbsp;ст. були поширені назви ''московська мова'', а також ''руська мова'' (у Галичині та на Буковині остання вживалася щодо української мови)<ref>{{Грінченко|Руський|52989-ruskyj.html#show_point}}</ref>.
{{Див. також|Руська мова}}

== Історія ==
{{Розширити розділ|дата=квітень 2017}}
{{Головна|Історія російської мови}}
В історії російської мови виділяються три основні періоди:
* давньоруський,
* великоросійський,
* період національної мови{{sfn|Лопатин, Улуханов|2005|с=448—450}}.

=== Давньоруський період ===
Ще наприкінці XIX&nbsp;ст. в російському мовознавстві дійшли висновку, що первісне розташування східнослов'янських діалектів не відповідало межам діалектів сучасних української, білоруської і російської мов, зокрема, російська об'єднала говірки, що приналежали до різних діалектичних груп.

=== Мова Московської держави ===

=== Початок формування літературної мови ===

=== ХІХ сторіччя ===
[[Файл:PGRS 2 043 Karamzin - crop.jpg|міні|ліворуч|150пкс|[[Микола Карамзін]]]]
На початку XIX сторіччя на розвиток російської літературної мови вирішальний вплив справила літературна творчість [[Микола Карамзін|Миколи Карамзіна]]. Карамзін цілеспрямовано відмовлявся від використання [[Церковнослов'янська мова|церковнослов'янської]] лексики й граматики, вживаючи у своїх творах повсякденну мову своєї епохи і використовуючи як зразок [[Граматика|граматику]] і [[синтаксис]] [[французька мова|французької мови]].

Карамзін ввів у російську мову безліч нових слів, як [[неологізм]]ів («благотворительность», «влюблённость», «вольнодумство», «достопримечательность», «ответственность», «подозрительность», «промышленность», «утончённость», «первоклассный», «человечный», «промышленость»)<ref name="одинцов">[http://genling.ru/books/item/f00/s00/z0000001/st007.shtml В.&nbsp;В.&nbsp;Одинцов. Лингвистические парадоксы. Москва. «Просвещение», 1982]</ref>, так і [[варваризм]]ів («тротуар», «кучер»). Також він одним з перших почав використовувати літеру [[Ё]].

Зміни в мові, пропоновані Карамзіним, викликали бурхливу полеміку в [[1810-ті]]-х роках. Письменник [[Шишков Олександр Семенович|Олександр Шишков]] за сприяння [[Державін Гавриїл Романович|Гавриїла Державіна]] заснував у [[1811]] товариство «[[Бесіда аматорів російського слова]]», метою якого була пропаганда «старої» мови, а також критика Карамзіна, [[Жуковський Володимир Григорович|Жуковського]] та їх послідовників. У відповідь [[1815]] року утворилося [[Арзамас (гурток)|літературне товариство «Арзамас»]], яке іронізувало над авторами «Бесіди» і пародіювало їхні твори. Членами товариства стали багато поетів нового покоління, в тому числі [[Батюшков Костянтин Миколайович|Батюшков]], [[Вяземський Петро Андрійович|Вяземський]], [[Давидов Денис Васильович|Давидов]], [[Жуковський Василь Андрійович|Жуковський]], [[Пушкін Олександр Сергійович|Пушкін]]. Літературна перемога «Арзамаса» над «Бесідою» усталила перемогу мовних змін, які ввів Карамзін.

=== Вигадування нових слів ===
[[Файл:PGRS 2 058 Lomonosov - crop.jpg|міні|ліворуч|150пкс|Михайло Ломоносов]]
Велика кількість слів російської літературної мови була створена низкою російських письменників. Процес винайдення нових слів особливо інтенсифікувався у [[XVIII]] сторіччі, коли через реформи [[Петро І Олексійович|Петра І]] в російській державі виникла необхідність означення понять і термінів що вже давно існували в західноєвропейських мовах. Багато слів, що позначають наукові та довкола наукові поняття, було вигадано чи впроваджено з інших мов [[Ломоносов Михайло Васильович|Михайлом Ломоносовим]]: «маятник», «насос», «притяжение», «созвездие», «рудник», «чертеж», «атмосфера», «вещество», «градусник», «преломление», «равновесие», «диаметр», «квадрат», «минус», «горизонт», «кислота» та інші<ref name="слова">[http://www.emory.edu/INTELNET/dar251.htm Инна Юрьева. Логика неологизма // «СПб Ведомости» (26.11.2009)]</ref>.

Авторству Миколи Карамзіна належить багато російських слів переважно зі сфери чуттєвих стосунків та емоцій. Державний секретар [[Шишков Олександр Семенович|Олександр Шишков]] вигадав слово «лицедеи», [[Микола Гоголь]]&nbsp;— «халатность», [[Федір Достоєвський]]&nbsp;— «стушеваться», художник [[Карл Брюллов]]&nbsp;— «отсебятина», [[Хлєбніков Велимир|Велимир Хлєбніков]]&nbsp;— «лётчик», «изнемождённый», [[Северянін Ігор|Ігор Северянин]]&nbsp;— «бездарь», [[Володимир Набоков]]&nbsp;— «німфетка», Корній Чуковський&nbsp;— «канцелярит». Багато слів що показують російську дійсність належить письменнику-сатирику XIX&nbsp;ст. [[Салтиков-Щедрін Михайло Євграфович|Михайлу Салтикову-Щедріну]]: «головотяпство», «благоглупость», «пенкосниматель», «злопыхательство», «мягкотелый» та інші. Слово «елейный» першим почав уживати [[Бєлінський Віссаріон Григорович|Віссаріон Бєлінський]], проте в дещо іншому значенні.<ref name="одинцов" />

Процес створення нових слів, перш за все для означення понять винайдених переважно на [[Західна цивілізація|Заході]], безперервно тривав й надалі. Так у 1930-х роках, у зв'язку з малою розповсюдженістю серед росіян, в російській мові не існувало слова «холодильник», замість нього використовувалися «рефрижератор», «холодильный шкаф». Водночас замість слова «спутник» (себто [[штучний супутник Землі]]) використовувалося словосполучення «междупланетный снаряд».<ref name="одинцов" />

== Лінгвістична характеристика ==

=== Фонетика і фонологія ===


==== Голосні ====
=== Голосні ===
[[Файл:Russian vowel chart.svg|thumb|right|200px|Голосні російської мови: фонеми (чорні точки) і їх [[алофон]]и (червоні)]]
[[Файл:Russian vowel chart.svg|thumb|right|200px|Голосні російської мови: фонеми (чорні точки) і їх [[алофон]]и (червоні)]]
Вокалізм російської літературної мови представлено 5 або 6 голосними фонемами. Голосні розрізняються за ступенем підйому язика, за рядом і за наявністю чи відсутністю лабіалізації:
Вокалізм російської літературної мови представлено 5 або 6 голосними фонемами. Голосні розрізняються за ступенем підйому язика, за рядом і за наявністю чи відсутністю лабіалізації:
Рядок 211: Рядок 245:
Голосні є, зазвичай, складовими (складотворними) звуками (як виняток можлива факультативна складовість [[Сонорні приголосні|сонорних приголосних]] у випадках типу ''театр'', ''вопль''){{sfn|Лопатин, Улуханов|2005|с=454}}.
Голосні є, зазвичай, складовими (складотворними) звуками (як виняток можлива факультативна складовість [[Сонорні приголосні|сонорних приголосних]] у випадках типу ''театр'', ''вопль''){{sfn|Лопатин, Улуханов|2005|с=454}}.


==== Приголосні ====
=== Приголосні ===
Система [[консонантизм]]у російської літературної мови нараховує 37 [[Приголосні|приголосних]] фонем. Виділяють дві групи приголосних&nbsp;— [[Сонорні приголосні|сонорні]] і [[Шумний приголосний|шумні]]; і ті, й інші розрізняються за [[Місце творення приголосних|місцем]] і [[Артикуляція (мовознавство)|способом творення]] (в дужки взяті [[Позиція (лінгвістика)|позиційні варіанти]] фонем, у парах приголосних зліва наведені [[глухі приголосні]], справа&nbsp;— [[дзвінкі приголосні|дзвінкі]]){{sfn|Лопатин, Улуханов|2005|с=451}}{{sfn|Русская грамматика, том I|1980|с=18—22}}{{sfn|Русская грамматика, том I|1980|с=79}}:
Система [[консонантизм]]у російської літературної мови нараховує 37 [[Приголосні|приголосних]] фонем. Виділяють дві групи приголосних&nbsp;— [[Сонорні приголосні|сонорні]] і [[Шумний приголосний|шумні]]; і ті, й інші розрізняються за [[Місце творення приголосних|місцем]] і [[Артикуляція (мовознавство)|способом творення]] (в дужки взяті [[Позиція (лінгвістика)|позиційні варіанти]] фонем, у парах приголосних зліва наведені [[глухі приголосні]], справа&nbsp;— [[дзвінкі приголосні|дзвінкі]]){{sfn|Лопатин, Улуханов|2005|с=451}}{{sfn|Русская грамматика, том I|1980|с=18—22}}{{sfn|Русская грамматика, том I|1980|с=79}}:
{| class="standard" style="text-align: center;"
{| class="standard" style="text-align: center;"
Рядок 253: Рядок 287:
Сильна позиція для приголосних&nbsp;— перед голосною. Парні дзвінкі приголосні оглушуються перед глухими приголосними і в кінці слова (''ду''[б]''ы''&nbsp;— ''ду''[п], ''в коро''[б]''е''&nbsp;— ''коро''[п]''ка''), парні глухі приголосні одзвінчуються перед дзвінкими (''ко''[с’]''ить''&nbsp;— ''ко''[з’]''ба''). У ряді позицій не розрізняються приголосні, парні за твердістю / м'якістю. Перед м'якими зубними (крім /''л’''/) пом'якшуються тверді [[Зубні приголосні|зубні]] /''с''/, /''з''/ и /''н''/: ''боро''[з]да&nbsp;— ''боро''[з'д’]''ить''. Перед усіма приголосними, крім м'яких [[Губний приголосний|губних]] та /j/, тверднуть м'які губні: ''ру''[б’]''ить''&nbsp;— ''ру''[б]''лю''. Приголосні /''с''/, /''с’''/, /''з''/, /''з’''/ перед шиплячими /''ш''/, /''щ''/, /''ж''/, /''ч''/ замінюються на шиплячі: [с]''крепить''&nbsp;— [ш]''шить'' (сшить) тощо.{{sfn|Лопатин, Улуханов|2005|с=452—454}}{{sfn|Русская грамматика, том I|1980|с=28—29}}
Сильна позиція для приголосних&nbsp;— перед голосною. Парні дзвінкі приголосні оглушуються перед глухими приголосними і в кінці слова (''ду''[б]''ы''&nbsp;— ''ду''[п], ''в коро''[б]''е''&nbsp;— ''коро''[п]''ка''), парні глухі приголосні одзвінчуються перед дзвінкими (''ко''[с’]''ить''&nbsp;— ''ко''[з’]''ба''). У ряді позицій не розрізняються приголосні, парні за твердістю / м'якістю. Перед м'якими зубними (крім /''л’''/) пом'якшуються тверді [[Зубні приголосні|зубні]] /''с''/, /''з''/ и /''н''/: ''боро''[з]да&nbsp;— ''боро''[з'д’]''ить''. Перед усіма приголосними, крім м'яких [[Губний приголосний|губних]] та /j/, тверднуть м'які губні: ''ру''[б’]''ить''&nbsp;— ''ру''[б]''лю''. Приголосні /''с''/, /''с’''/, /''з''/, /''з’''/ перед шиплячими /''ш''/, /''щ''/, /''ж''/, /''ч''/ замінюються на шиплячі: [с]''крепить''&nbsp;— [ш]''шить'' (сшить) тощо.{{sfn|Лопатин, Улуханов|2005|с=452—454}}{{sfn|Русская грамматика, том I|1980|с=28—29}}


==== Просодія ====
=== Просодія ===
[[Наголос]] в російській мові&nbsp;— динамічний, або силовий (один з [[Склад (мовознавство)|складів]] [[Словоформа|словоформи]]&nbsp;— ударний&nbsp;— вирізняється з-поміж інших напруженішою [[Артикуляція (фонетика)|артикуляцією]]), різномісцевий (не прикріплене до якогось певного стилю стосовно початку або кінця словоформи), рухомий&nbsp;— у різних формах одного слова можуть бути ударними різні склади і різні [[Морфема|морфеми]] (''голова́&nbsp;— го́лову&nbsp;— голо́в'')<ref name="Русский язык. Энциклопедия 442—443">{{книга|автор=[[Лопатин, Владимир Владимирович|Лопатин В. В.]], [[Улуханов, Игорь Степанович|Улуханов И. С.]]|частина=Русский язык|заголовок=Русский язык. Энциклопедия|відповідальний=Гл. ред. {{nobr|[[Караулов, Юрий Николаевич|Ю. Н. Караулов]]}}|видання=2-е изд., перераб. и доп|місце={{М.}}|видавництво=Научное издательство «[[Велика російська енциклопедія (видавництво)|Большая Российская энциклопедия]]»; Издательский дом «[[Дрофа (издательство)|Дрофа]]»|рік=1997|том=|сторінки=442—443|сторінок=721|isbn=5-85270-248-X}}</ref>.
[[Наголос]] в російській мові&nbsp;— динамічний, або силовий (один з [[Склад (мовознавство)|складів]] [[Словоформа|словоформи]]&nbsp;— ударний&nbsp;— вирізняється з-поміж інших напруженішою [[Артикуляція (фонетика)|артикуляцією]]), різномісцевий (не прикріплене до якогось певного стилю стосовно початку або кінця словоформи), рухомий&nbsp;— у різних формах одного слова можуть бути ударними різні склади і різні [[Морфема|морфеми]] (''голова́&nbsp;— го́лову&nbsp;— голо́в'')<ref name="Русский язык. Энциклопедия 442—443">{{книга|автор=[[Лопатин, Владимир Владимирович|Лопатин В. В.]], [[Улуханов, Игорь Степанович|Улуханов И. С.]]|частина=Русский язык|заголовок=Русский язык. Энциклопедия|відповідальний=Гл. ред. {{nobr|[[Караулов, Юрий Николаевич|Ю. Н. Караулов]]}}|видання=2-е изд., перераб. и доп|місце={{М.}}|видавництво=Научное издательство «[[Велика російська енциклопедія (видавництво)|Большая Российская энциклопедия]]»; Издательский дом «[[Дрофа (издательство)|Дрофа]]»|рік=1997|том=|сторінки=442—443|сторінок=721|isbn=5-85270-248-X}}</ref>.


Рядок 260: Рядок 294:
Для російської мови фонематично значущі відмінності [[Довгі і короткі голосні|довготи]] і [[Тон (лінгвістика)|тону]] не характерні. Подовження голосного може відзначатися в [[емфазу (риторика)|емфатично]] забарвлених контекстах в усному мовленні: ''Ну о-о-очень интересная книга!''{{sfn|Лопатин, Улуханов|2005|с=452}}.
Для російської мови фонематично значущі відмінності [[Довгі і короткі голосні|довготи]] і [[Тон (лінгвістика)|тону]] не характерні. Подовження голосного може відзначатися в [[емфазу (риторика)|емфатично]] забарвлених контекстах в усному мовленні: ''Ну о-о-очень интересная книга!''{{sfn|Лопатин, Улуханов|2005|с=452}}.


==== [[Морфонологія]] ====
=== [[Морфонологія]] ===
У російських словах на стику морфемного шву спостерігаються різного роду фузійні явища. Найчастіше це [[Чергування звуків|чергування]] фонем, рідше зустрічаються лінійні перетворення основ&nbsp;— усікання і нарощування (''высок-ий''&nbsp;— ''выш-е'', ''рву-т''&nbsp;— ''рв-ать''). У [[Словотвір|словотворі]] представлено поєднання (накладення) сусідніх [[Морфема|морфем]]: ''курский'' (''-ск''&nbsp;— частина кореня і одночасно суфікс). Основна частина морфонологічних явищ у російській мові, як у мові з розвиненою [[Суфіксація|суфіксацією]], відзначається на стику кореня і суфікса<ref name="Русский язык. Энциклопедия 442—443"/>{{sfn|Лопатин, Улуханов|2005|с=455}}{{sfn|Русская грамматика, том I|1980|с=410—411}}. Формули мінімального виду кореневого морфу в знаменних частинах мови: CVC&nbsp;— в [[Ім'я (граматика)|іменах]], CV і CVC&nbsp;— у [[дієслово|дієслові]], формули інших морфів (префіксу, суфікса тощо) приймають види C, CV, VC. У немінімальному вигляді морфи розширюються повторенням мінімальних структур. Типовий вид морфу флексії&nbsp;— V, VC або VCV{{sfn|Лопатин, Улуханов|2005|с=455—456}}.
У російських словах на стику морфемного шву спостерігаються різного роду фузійні явища. Найчастіше це [[Чергування звуків|чергування]] фонем, рідше зустрічаються лінійні перетворення основ&nbsp;— усікання і нарощування (''высок-ий''&nbsp;— ''выш-е'', ''рву-т''&nbsp;— ''рв-ать''). У [[Словотвір|словотворі]] представлено поєднання (накладення) сусідніх [[Морфема|морфем]]: ''курский'' (''-ск''&nbsp;— частина кореня і одночасно суфікс). Основна частина морфонологічних явищ у російській мові, як у мові з розвиненою [[Суфіксація|суфіксацією]], відзначається на стику кореня і суфікса<ref name="Русский язык. Энциклопедия 442—443"/>{{sfn|Лопатин, Улуханов|2005|с=455}}{{sfn|Русская грамматика, том I|1980|с=410—411}}. Формули мінімального виду кореневого морфу в знаменних частинах мови: CVC&nbsp;— в [[Ім'я (граматика)|іменах]], CV і CVC&nbsp;— у [[дієслово|дієслові]], формули інших морфів (префіксу, суфікса тощо) приймають види C, CV, VC. У немінімальному вигляді морфи розширюються повторенням мінімальних структур. Типовий вид морфу флексії&nbsp;— V, VC або VCV{{sfn|Лопатин, Улуханов|2005|с=455—456}}.


Рядок 267: Рядок 301:
* консонантні: парні тверді ~ парні м'які приголосні (крім задньоязикових): ''горо/д/''&nbsp;— ''в горо/д’/-е''; парно-тверді шумні зубні ~ шиплячі приголосні (/''т''/ ~ /''ч''/, /''д''/ ~ /''ж''/, /''ст''/ ~ /''щ''/ тощо), тверді губні ~ поєднання губної та /''л’''/ (/''б''/ ~ /''бл’''/ тощо): ''пря/т/ать''&nbsp;— ''пря/ч/-ут'', ''дре/м/ать''&nbsp;— ''дре/мл’-у/т'' та інші чергування.
* консонантні: парні тверді ~ парні м'які приголосні (крім задньоязикових): ''горо/д/''&nbsp;— ''в горо/д’/-е''; парно-тверді шумні зубні ~ шиплячі приголосні (/''т''/ ~ /''ч''/, /''д''/ ~ /''ж''/, /''ст''/ ~ /''щ''/ тощо), тверді губні ~ поєднання губної та /''л’''/ (/''б''/ ~ /''бл’''/ тощо): ''пря/т/ать''&nbsp;— ''пря/ч/-ут'', ''дре/м/ать''&nbsp;— ''дре/мл’-у/т'' та інші чергування.


==== Орфоепія ====
==== Ортоепія ====
Російська літературна вимова історично склалося на основі московського [[Койне (мовознавство)|койне]] (мови жителів Москви). Після перенесення столиці Росії до [[Санкт-Петербург]]а сформувалися два рівноправних варіанти російської літературної вимовної норми, які співіснують протягом двох сторіч,&nbsp;— так звана [[Відмінності у мовленні москвичів і петербуржців|московська вимова]] (зі старшою та молодшою ​​нормами) і [[Відмінності у мовленні москвичів і петербуржців|петербурзька вимова]], що склалася на старомосковській основі. Фактично наразі сформувалася єдина російська вимовна норма, яка включила як московські, так і петербурзькі [[Орфоепія|орфоепічні особливості]]<ref>{{ref-ru}} {{cite web|url=http://www.gramota.ru/biblio/research/variants/|title=Варианты русского литературного произношения|author=Вербицкая Л. О.|authorlink=Вербицька Людмила Олексіївна|date=|editor=|format=|work=|pages=|location=|publisher=Довідково-інформаційний портал [[Грамота.ру]]|accessdate=|description=|ref=|archiveurl=https://www.webcitation.org/6GDePnJXO?url=http://www.gramota.ru/biblio/research/variants/|archivedate=2013-04-28}}{{перевірено|30|04|2015}}</ref><ref>{{ref-ru}} ''[[Вербицька Людмила Олексіївна|Вербицкая Л. О.]]'' {{Стаття ЛЕС|[http://tapemark.narod.ru/les/351a.html Орфоэпия]}}</ref>{{sfn|Русская грамматика, том I|1980|с=24}}.
Російська літературна вимова історично склалося на основі московського [[Койне (мовознавство)|койне]] (мови жителів Москви). Після перенесення столиці Росії до [[Санкт-Петербург]]а сформувалися два рівноправних варіанти російської літературної вимовної норми, які співіснують протягом двох сторіч,&nbsp;— так звана [[Відмінності у мовленні москвичів і петербуржців|московська вимова]] (зі старшою та молодшою ​​нормами) і [[Відмінності у мовленні москвичів і петербуржців|петербурзька вимова]], що склалася на старомосковській основі. Фактично наразі сформувалася єдина російська вимовна норма, яка включила як московські, так і петербурзькі [[Орфоепія|ортоепічні особливості]]<ref>{{ref-ru}} {{cite web|url=http://www.gramota.ru/biblio/research/variants/|title=Варианты русского литературного произношения|author=Вербицкая Л. О.|authorlink=Вербицька Людмила Олексіївна|date=|editor=|format=|work=|pages=|location=|publisher=Довідково-інформаційний портал [[Грамота.ру]]|accessdate=|description=|ref=|archiveurl=https://www.webcitation.org/6GDePnJXO?url=http://www.gramota.ru/biblio/research/variants/|archivedate=2013-04-28}}{{перевірено|30|04|2015}}</ref><ref>{{ref-ru}} ''[[Вербицька Людмила Олексіївна|Вербицкая Л. О.]]'' {{Стаття ЛЕС|[http://tapemark.narod.ru/les/351a.html Орфоэпия]}}</ref>{{sfn|Русская грамматика, том I|1980|с=24}}.


== Лексика ==
== Лексика ==
Рядок 274: Рядок 308:


За лексичним складом російська мова близька до інших східнослов'янських&nbsp;— української та білоруської, але відрізняється від них масовим характером [[церковнослов'янізм]]ів&nbsp;— запозичень з [[церковнослов'янська мова|церковнослов'янської мови]] (до них належать, наприклад, такі звичні слова, як ''вещь, время, воздух, восторг, глагол, изъять, награда, облако, общий, сочинить, тщетный, чрезмерный'' і багато інших), частина з яких співіснує із властиво російськими [[етимологічний дублет|дублетами]], що відрізняються від церковнослов'янських за значенням або стилістично, порівн. (церковнослов'янське слово приводиться першим): ''влачить / волочить, глава / голова, гражданин / горожанин, млечный / молочный, одежда / одёжа, разврат / разворот, рождать / рожать, страж / сторож'' й ін. Російська літературна мова є відносно спорідненою з церковнослов'янською мовою, слова церковнослов'янського походження складають ледь не половину всього словникового запасу російської мови.<ref>[http://gumilevica.kulichki.com/TNS/tns10.htm Трубецкой Н.&nbsp;С.&nbsp;Общеславянский элемент в русской культуре]{{ref-ru}}</ref><ref>
За лексичним складом російська мова близька до інших східнослов'янських&nbsp;— української та білоруської, але відрізняється від них масовим характером [[церковнослов'янізм]]ів&nbsp;— запозичень з [[церковнослов'янська мова|церковнослов'янської мови]] (до них належать, наприклад, такі звичні слова, як ''вещь, время, воздух, восторг, глагол, изъять, награда, облако, общий, сочинить, тщетный, чрезмерный'' і багато інших), частина з яких співіснує із властиво російськими [[етимологічний дублет|дублетами]], що відрізняються від церковнослов'янських за значенням або стилістично, порівн. (церковнослов'янське слово приводиться першим): ''влачить / волочить, глава / голова, гражданин / горожанин, млечный / молочный, одежда / одёжа, разврат / разворот, рождать / рожать, страж / сторож'' й ін. Російська літературна мова є відносно спорідненою з церковнослов'янською мовою, слова церковнослов'янського походження складають ледь не половину всього словникового запасу російської мови.<ref>[http://gumilevica.kulichki.com/TNS/tns10.htm Трубецкой Н.&nbsp;С.&nbsp;Общеславянский элемент в русской культуре]{{ref-ru}}</ref><ref>
[http://www.kirsoft.com.ru/freedom/KSNews_338.htm Б.&nbsp;М.&nbsp;Ляпунов. Единство русского языка в его наречиях] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160425140551/http://kirsoft.com.ru/freedom/KSNews_338.htm |date=25 квітень 2016 }}{{ref-ru}}
[http://www.kirsoft.com.ru/freedom/KSNews_338.htm Б.&nbsp;М.&nbsp;Ляпунов. Единство русского языка в его наречиях] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160425140551/http://kirsoft.com.ru/freedom/KSNews_338.htm |date=25 квітня 2016 }}{{ref-ru}}
</ref><ref>[http://www.orthedu.ru/nev/2-63-07/pushkin.htm Л.&nbsp;Г.&nbsp;Панин. К 170-летию со дня кончины А.&nbsp;С.&nbsp;Пушкина]{{ref-ru}}</ref><ref>[https://www.twirpx.com/file/294761/ Шахматов А.&nbsp;А.&nbsp;Очерк современного русского литературного языка]{{ref-ru}}</ref> З церковнослов'янської до літературної мови запозичені й окремі морфеми (наприклад, дієслівні [[префікс]]и '''из-'', ''низ-'', ''пред-'' и ''со-'') і навіть окремі граматичні форми&nbsp;— наприклад, віддієслівні дієприкметники (пор. церковнослов'янські за походженням дієприкметники ''текущий'' або ''горящий'' з відповідними їм російськими формами ''текучий'' і ''горячий'', що збереглися в сучасній мові як прикметники зі значенням постійної властивості) або форми дієслів типу ''трепещет'' (з невластивим російським формам чергуванням ''т/щ'', яке пояснюється не східнослов'янськими, а південнослов'янськими рефлексами [[йотація в праслов'янській мові|йотації]], пор. російське ''хохочет'' або ''лепечет''). За своїм лексичним складом сучасна російська мова є в багатьох відношеннях близька до південнослов'янської болгарської мови. При формуванні лексичного стандарту української і білоруської літературної мови вплив церковнослов'янської (староболгарської) був меншим. Відповідно до [[список Сводеша|стослівних списків базової лексики Сводеша]] російська мова є близькою до білоруської, української та польської мови (відповідно 92&nbsp;%, 86&nbsp;% та 77&nbsp;% спільних слів)<ref>{{ref-ru}} ''Дьячок М. Т., Шаповал В. В.'' [http://www.philology.ru/linguistics1/dyachok-shapoval-02.htm Генеалогическая классификация языков.]&nbsp;— Новосибирск, 2002.&nbsp;— 32 с.</ref><ref>[http://www.binetti.ru/studia/djachok_1.shtml ]</ref><ref>{{ref-lt}} ''Girdenis A., Maziulis V.'' Baltu kalbu divercencine chronologija // Baltistica. T. XXVII (2).&nbsp;— Vilnius, 1994.&nbsp;— P. 9.</ref>.
</ref><ref>[http://www.orthedu.ru/nev/2-63-07/pushkin.htm Л.&nbsp;Г.&nbsp;Панин. К 170-летию со дня кончины А.&nbsp;С.&nbsp;Пушкина]{{ref-ru}}</ref><ref>[https://www.twirpx.com/file/294761/ Шахматов А.&nbsp;А.&nbsp;Очерк современного русского литературного языка]{{ref-ru}}</ref> З церковнослов'янської до літературної мови запозичені й окремі морфеми (наприклад, дієслівні [[префікс]]и '''из-'', ''низ-'', ''пред-'' и ''со-'') і навіть окремі граматичні форми&nbsp;— наприклад, віддієслівні дієприкметники (пор. церковнослов'янські за походженням дієприкметники ''текущий'' або ''горящий'' з відповідними їм російськими формами ''текучий'' і ''горячий'', що збереглися в сучасній мові як прикметники зі значенням постійної властивості) або форми дієслів типу ''трепещет'' (з невластивим російським формам чергуванням ''т/щ'', яке пояснюється не східнослов'янськими, а південнослов'янськими рефлексами [[йотація в праслов'янській мові|йотації]], пор. російське ''хохочет'' або ''лепечет''). За своїм лексичним складом сучасна російська мова є в багатьох відношеннях близька до південнослов'янської болгарської мови. При формуванні лексичного стандарту української і білоруської літературної мови вплив церковнослов'янської (староболгарської) був меншим. Відповідно до [[список Сводеша|стослівних списків базової лексики Сводеша]] російська мова є близькою до білоруської, української та польської мови (відповідно 92&nbsp;%, 86&nbsp;% та 77&nbsp;% спільних слів)<ref>{{ref-ru}} ''Дьячок М. Т., Шаповал В. В.'' [http://www.philology.ru/linguistics1/dyachok-shapoval-02.htm Генеалогическая классификация языков.]&nbsp;— Новосибирск, 2002.&nbsp;— 32 с.</ref><ref>[http://www.binetti.ru/studia/djachok_1.shtml ]</ref><ref>{{ref-lt}} ''Girdenis A., Maziulis V.'' Baltu kalbu divercencine chronologija // Baltistica. T. XXVII (2).&nbsp;— Vilnius, 1994.&nbsp;— P. 9.</ref>.


Рядок 332: Рядок 366:


== Діяльність уряду Росії з популяризації російської мови ==
== Діяльність уряду Росії з популяризації російської мови ==
Концепція державної підтримки і просування російської мови за кордоном, затверджена Президентом Росії в 2013 році визначає російську мову «основою історії та культури Російської Федерації», «мовою міжнаціонального спілкування і важливим інструментом взаємодії на просторі СНД», а «також засобом етнокультурної та мовної самоідентифікації співвітчизників, що проживають за кордоном»<ref>{{Cite web |url=http://lux.rs.gov.ru/ru/node/1184 |title=Концепция государственной поддержки и продвижения русского языка за рубежом |accessdate=27 листопад 2015 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20151208063323/http://lux.rs.gov.ru/ru/node/1184 |archivedate=8 грудень 2015 |deadurl=yes }}</ref>. Ця концепція передбачає комплекс заходів з популяризації російської мови насамперед у країнах СНД, зокрема як мета постулюється «збереження статусу російської мови як мови міждержавного і міжнаціонального спілкування на просторі Співдружності Незалежних Держав».
Концепція державної підтримки і просування російської мови за кордоном, затверджена Президентом Росії в 2013 році визначає російську мову «основою історії та культури Російської Федерації», «мовою міжнаціонального спілкування і важливим інструментом взаємодії на просторі СНД», а «також засобом етнокультурної та мовної самоідентифікації співвітчизників, що проживають за кордоном»<ref>{{Cite web |url=http://lux.rs.gov.ru/ru/node/1184 |title=Концепция государственной поддержки и продвижения русского языка за рубежом |accessdate=27 листопада 2015 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20151208063323/http://lux.rs.gov.ru/ru/node/1184 |archivedate=8 грудня 2015 |deadurl=yes }}</ref>. Ця концепція передбачає комплекс заходів з популяризації російської мови насамперед у країнах СНД, зокрема як мета постулюється «збереження статусу російської мови як мови міждержавного і міжнаціонального спілкування на просторі Співдружности Незалежних Держав».


{{quote_box|В сучасних умовах затребуваність і поширеність мови за кордоном є найважливішими показниками авторитету держави і її впливу у світі. У зв'язку з цим російську мову необхідно розглядати як один з основних інструментів просування і реалізації стратегічних зовнішньополітичних інтересів Росії. Поширення російської мови за кордоном сприяє формуванню позитивного ставлення до Росії в світовому співтоваристві, зміцненню і розширенню російської присутності на міжнародній арені. Таким чином, діяльність з підтримки і просування російської мови за кордоном є важливою частиною зовнішньої політики Росії.|[http://kremlin.ru/acts/news/50644 Концепция государственной поддержки и продвижения русского языка за рубежом]}} {{clear}}
{{quote_box|В сучасних умовах затребуваність і поширеність мови за кордоном є найважливішими показниками авторитету держави і її впливу у світі. У зв'язку з цим російську мову необхідно розглядати як один з основних інструментів просування і реалізації стратегічних зовнішньополітичних інтересів Росії. Поширення російської мови за кордоном сприяє формуванню позитивного ставлення до Росії в світовому співтоваристві, зміцненню і розширенню російської присутності на міжнародній арені. Таким чином, діяльність з підтримки і просування російської мови за кордоном є важливою частиною зовнішньої політики Росії.|[http://kremlin.ru/acts/news/50644 Концепция государственной поддержки и продвижения русского языка за рубежом]}} {{clear}}

Поточна версія на 20:49, 10 грудня 2021

Росі́йська мо́ва (рос. ру́сский язы́к, МФА[ˈruskʲɪi̯ jɪˈzɨk] ( прослухати); історичний екзонім — москови́тська[3]) — східнослов'янська мова індоєвропейської мовної сім'ї, є однією зі слов'янських мов, що входять до більшої балто-слов'янської гілки. Є національною мовою росіян і державною мовою Російської Федерації, одна з двох державних мов Республіки Білорусь, одна з офіційних мов Республіки Казахстан, Киргизької Республіки і широко використовується як лінґва франка на Кавказі, в Центральній Азії, а також у певній мірі в Балтійських країнах[4] і в Україні.[5] Вона була де-факто мовою Союзу Радянських Соціалістичних Республік до його розпаду;[6] і використовувалася в офіційній якості чи в суспільному житті в усіх пострадянських державах.

Російська мова
Русский язык
Статус російської мови в світі    Російська мова є державною й офіційною                      Російська мова є офіційною на окупованих територіях    Російська мова використовується більш ніж 30% населення
Статус російської мови в світі
   Російська мова є державною й офіційною


                     Російська мова є офіційною на окупованих територіях


   Російська мова використовується більш ніж 30% населення
Поширена в Російська Федерація, Україна, Білорусь, Казахстан, Молдова, Ізраїль, Киргизстан, Монголія, США, Канада, КНР, Німеччина, Польща, Грузія, Вірменія, Азербайджан та ін.
Регіон Східна Європа, Азія
Носії 150 млн (2012)[1]
L2 мовці: 110 млн (2012)[2]
Місце 8
Писемність Кирилиця (російська абетка)
Класифікація

Індоєвропейська сім'я

Балто-слов'янська гілка
Слов'янська група
Східнослов'янська підгрупа
Російська мова
Офіційний статус
Державна Росія Росія
Білорусь Білорусь
Офіційна Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, ООН, ЮНЕСКО, МАГАТЕ, ВООЗ, ІКАО, СНД, ЄврАзЕС, ОДКБ, ПМР, ШОС, ОБСЄ, BRICS, Абхазія, Південна Осетія, Гагаузія, штат Нью-Йорк, АР Крим, Шпіцберген
Регулює Інститут російської мови
Коди мови
ISO 639-1 ru
ISO 639-2 rus
ISO 639-3 rus
SIL RUS

Російська мова має понад 258 мільйонів носіїв у всьому світі,[7] і вона є найбільш розмовною слов’янською мовою,[8] найбільш розмовною рідною мовою в Європі,[9] а також найбільш поширеною мовою Євразії. Число людей, які володіють російською мовою в Російській Федерації становить 137,5 млн осіб (2010). Велика кількість російськомовних є жителями інших країн, таких як Ізраїль та Монголія. Це сьома мова в світі за кількістю носіїв мови та восьмою за чисельністю тих, хто володіє нею як рідною після китайської, англійської, гінді, бенгальської, арабської, португальської та іспанської.[10] Російська є другою за частотою використання мовою в Інтернеті після англійської[11] і є однією з двох офіційних мов на борту Міжнародної космічної станції,[12] а також однією з шести офіційних мов Організації Об'єднаних Націй.[13]

Російське письмо використовує кирилицю; воно розрізняє приголосні фонеми з піднебінною вторинною артикуляцією та без них — так звані «м’які» і «тверді» звуки. Майже кожен приголосний має твердий або м’який аналог, і ця відмінність є помітною рисою мови. Ще один важливий аспект – скорочення ненаголошених голосних. Фонологічний лад російської мови характеризується історично системою консонантизму, що включає 37 приголосних фонем, і менш складною системою вокалізму, в який входять 5 або 6 голосних фонем. При цьому як в системі голосних, так і в системі приголосних відзначається велика різноманітність позиційних видозмін. Зокрема, голосні в ненаголошеній позиції послаблюються і в ряді випадків не розрізняються. Наголоси зазвичай не вказується ортографічно, хоча необов’язковий акут може бути використаний для позначення наголосу, наприклад для розрізнення гомографічних слів, напр. замо́к (zamók) і за́мок (zámok) або для вказівки правильної вимови незвичних слів чи імен.

За морфологічною будовою російська мова переважно флективна, синтетична. Граматичне значення лексем передається, як правило, за допомогою словозміною. Кожна флексія зазвичай виражає кілька значень одночасно. Поряд із синтетичними формами в російській мові також спостерігається розвиток елементів аналітизму.

Синтаксис російської мови характеризується відносно вільним порядком слів, протиставленням однокомпонентних і двокомпонентних структур простих речень, наявністю трьох видів складних речень, активною роллю інтонаційних засобів. Засоби поповнення словникового фонду — створення слів за власними моделям і запозичення. До ранніх запозичень відносять слов'янізми, грецизми і тюркізми. З XVIII століття переважають нідерландські, німецькі та французькі запозичення, з XX століття — англіцизми.

Діалекти російської мови групуються у два наріччя: північне і південне. Між говірками локалізуються перехідні середньоросійські говірки, що стали основою сучасної літературної мови[14].[⇨]

В історії російської мови відрізняють три основні періоди: давньоруський, загальний для російської, білоруської та української мов (VI—XIV сторіччя; деякі дослідники вважають термін «давньоруська мова» некоректним, пов'язуючи формування східнослов'янських мов з розпадом безпосередньо праслов'янської мовної єдности[15]), староросійський (XIV—XVII ст.) і період національної російської мови (із середини XVII сторіччя)[16].[⇨] Хоч і існував спільний давньоруський період, однак за лексичним складом до української мови генетично найближчі польська і словацька мови з — 70 % і 68 % спільної лексики (якщо не враховувати білоруську з якою 84 %), поки з російською — приблизно 62%.[17]

Комплекс наук про російську мову називається лінгвістичною росистикою.

Назва

У Великому князівстві Московському атрибутівом руский (русский) при означенні літературної мови позначали церковнослов'янську мову, тобто русский і словенский — це термінологічні синоніми[18][19].

Оригінальна сучасна назва мови — русский язык. У сучасній російській мові термін русский може вживатися у двох значеннях: «російський» і «давньоруський». На початку XX ст. термін русский язык вживався в двох значеннях: 1) «сукупність наріч великоруських (російських), білоруських і малоруських (українських)»; 2) «тодішня літературна мова Росії, що являла в своїй основі одне з великоруських наріч»[20].

У XVIII—XIX ст.ст. вживались офіційно назви россійскій языкъ, великорусскій языкъ. Перша з'явилась в XVII ст. і набула в наступному столітті значного поширення, зокрема, його використовував М. В. Ломоносов («Россійская грамматика»); у першій половині XIX ст. цей лінгвонім виходить з активного вжитку[21]. Друга назва, великорусскій (чи великоросскій) виникла внаслідок узвичаєного протиставлення Малої, Білої і Великої Русі і частіше використовувалася для позначення не національної чи літературної мови, а діалектного мовлення, сукупності діалектів російської мови. На початку XX ст. термін також перестає вживатися[22].

В українській мові XIX ст. були поширені назви московська мова, московитська мова[23], москвинська мова[23], а також руська мова (у Галичині та на Буковині остання вживалася щодо української мови)[24].

Історія

В історії російської мови виділяються три основні періоди:

  • давньоруський,
  • староросійський,
  • період національної мови[25].

Давньоруський період, традиційно розглядається в росистиці як початковий етап історичного розвитку російської мови, фактично є історією давньоруської мови — предка всіх сучасних мов східнослов'янської групи.

Давньоруський період

Початком давньоруського періоду прийнято вважати процес відокремлення східних слов'ян з загальнослов'янської єдности і поява перших східнослов'янських мовних рис (VI-VII століття). Основна частина цього періоду (IX-XIV століття) припадає на епоху формування, розвитку і розпаду давньоруської мови, сформованого на базі східних праслов'янських діалектів. Ще наприкінці XIX ст. в російському мовознавстві дійшли висновку, що первісне розташування східнослов'янських діалектів не відповідало межам діалектів сучасних української, білоруської і російської мов, зокрема, російська об'єднала говірки, що приналежали до різних діалектичних груп.

Для давньоруського періоду була характерна культурно-мовна ситуація диглосія, при якій мова писемности (церковнослов'янська), що сприймалась руськими як наддіалектний стандартизований різновид рідної мови, який співіснував з мовою повсякденного спілкування (власне давньоруською). Незважаючи на те, що обидва ідіома в Русі охоплювали різні сфери функціонування, вони активно взаємодіяли один з одним — у живій давньоруську мову проникали особливості книжкового церковнослов'янської мови давньоруської літератури, а церковнослов'янська мова засвоювала східнослов'янські мовні елементи (що поклало початок формуванню його особливої ​​місцевого різновиду — давньоруського ізводу).

На відміну від церковнослов'янської, давньоруську мову представляють меншою кількістю пам'яток — в основному це приватні листи на берестіНовгорода, Смоленська, Звенигорода-Галицького та інших міст) і частково документів юридичної та ділового характеру. Крім того, проникнення різних елементів наддіалектного давньоруської мови відзначається в створених на Русі церковнослов'янських літературних пам'ятках, включаючи найстаріші Новгородський кодекс (1-я чверть XI століття), Остромирове Євангеліє (1056/1057 роки) та інші. Давньоруські пам'ятники написані кирилицею, текстів глаголицею не збереглося.

На всьому протязі давньоруського історичного періоду наступного території, з одного боку, відбувається зближення мовних особливостей древненовгородского та інших діалектів Північно-Східної Русі, з іншого боку — формуються мовні відмінності, віддаляють північ і північний схід Русі від заходу і південного заходу. До XIV століття процес утворення мовних особливостей посилюється в результаті відокремлення північно-східних територій Руси, що знаходилися під владою Московського князівства, і західних і південно-західних територій, що були у складі Великого князівства Литовського та Королівства Польського. До XIV-XV століть давньоруська мова розпалась на три окремі східнослов'янські мови.

Староросійський період

Староросійський (або великоросійський) період охоплює часовий відрізок з XIV по XVII століття. У цей період починають формуватися фонетична, морфологічна і синтаксична системи, близькі системам сучасної російської мови.

Серед діалектів, що склалися на майбутньої великоросійської території в другій половині XII - першій половині XIII століття (новгородський, псковський, смоленський, ростово-суздальський і акающій діалект верхньої і середньої Оки і межиріччя Оки і Сейму), провідним стає ростово-суздальський, в першу чергу його московські говірки. З другої чверті XIV століття Москва стає політичним і культурним центром великоруських земель, а в XV столітті під владою Москви об'єднуються великі російські землі, включені в Велике князівство Московське. На основі головним чином московських говірок, а також деяких мовних елементів інших російських діалектів (рязанських, новгородських і т. Д.) До XVI століття поступово виробляються норми московської розмовної мови, що поєднують в собі середньоросійські (згодна вибухового освіти г, твердий т в закінченнях дієслів 3-ї особи і т. д.) і південноросійські риси (акання і т. д.). Московське койне стає зразковим, поширюється в інших російських містах і робить сильний вплив на давньоруський письмова мова. Додатково на уніфікацію мови впливає з'явилося в XV-XVI століттях книгодрукування, при якому церковні і цивільні книги стали видаватися з шрифтом полуустав. Мовою з московської розмовної основою були написані багато офіційні документи і твори XV-XVII століть ( «Хожение за три моря» Афанасія Нікітіна, твори Івана IV Грозного, «Повість про Петра і Февронії Муромських», «Повість про псковському взяття», сатирична література і т.д.). У XIV-XVII століттях поступово формується літературне двомовність, яка прийшла диглоссия: церковнослов'янська мова російського ізводу продовжує співіснувати з власне російською літературною мовою з народної мовної основою. Між даними ідіомами виникають різні перехідні типи. У літературно-мовних процесах відзначаються суперечливі тенденції: з одного боку, з кінця XIV століття з'являється література різних жанрів на народно-мовної основі, доступна для широкого загалу російського суспільства, з іншого - під впливом так званого другого південнослов'янського впливу посилюється архаїзація мови багатьох творів; сформоване при цьому книжкове «плетіння словес» все сильніше розходиться з народною мовою того часу.

У староросійський період змінюється діалектний поділ російської мови, до XVII століття формуються дві великі діалектні угруповання - північне і південне наріччя, а також перехідні між ними середні говірки.

Період національної мови

ХІХ сторіччя

На початку XIX сторіччя на розвиток російської літературної мови вирішальний вплив справила літературна творчість Миколи Карамзіна. Карамзін цілеспрямовано відмовлявся від використання церковнослов'янської лексики й граматики, вживаючи у своїх творах повсякденну мову своєї епохи і використовуючи як зразок граматику і синтаксис французької мови.

Карамзін ввів у російську мову безліч нових слів, як неологізмів («благотворительность», «влюблённость», «вольнодумство», «достопримечательность», «ответственность», «подозрительность», «промышленность», «утончённость», «первоклассный», «человечный», «промышленость»)[26], так і варваризмів («тротуар», «кучер»). Також він одним з перших почав використовувати літеру Ё.

Зміни в мові, пропоновані Карамзіним, викликали бурхливу полеміку в 1810-ті-х роках. Письменник Олександр Шишков за сприяння Гавриїла Державіна заснував у 1811 товариство «Бесіда аматорів російського слова», метою якого була пропаганда «старої» мови, а також критика Карамзіна, Жуковського та їх послідовників. У відповідь 1815 року утворилося літературне товариство «Арзамас», яке іронізувало над авторами «Бесіди» і пародіювало їхні твори. Членами товариства стали багато поетів нового покоління, в тому числі Батюшков, Вяземський, Давидов, Жуковський, Пушкін. Літературна перемога «Арзамаса» над «Бесідою» усталила перемогу мовних змін, які ввів Карамзін.

Вигадування нових слів

 
Михайло Ломоносов

Велика кількість слів російської літературної мови була створена низкою російських письменників. Процес винайдення нових слів особливо інтенсифікувався у XVIII сторіччі, коли через реформи Петра І в російській державі виникла необхідність означення понять і термінів що вже давно існували в західноєвропейських мовах. Багато слів, що позначають наукові та довкола наукові поняття, було вигадано чи впроваджено з інших мов Михайлом Ломоносовим: «маятник», «насос», «притяжение», «созвездие», «рудник», «чертеж», «атмосфера», «вещество», «градусник», «преломление», «равновесие», «диаметр», «квадрат», «минус», «горизонт», «кислота» та інші[27].

Авторству Миколи Карамзіна належить багато російських слів переважно зі сфери чуттєвих стосунків та емоцій. Державний секретар Олександр Шишков вигадав слово «лицедеи», Микола Гоголь — «халатность», Федір Достоєвський — «стушеваться», художник Карл Брюллов — «отсебятина», Велимир Хлєбніков — «лётчик», «изнемождённый», Ігор Северянин — «бездарь», Володимир Набоков — «німфетка», Корній Чуковський — «канцелярит». Багато слів що показують російську дійсність належить письменнику-сатирику XIX ст. Михайлу Салтикову-Щедріну: «головотяпство», «благоглупость», «пенкосниматель», «злопыхательство», «мягкотелый» та інші. Слово «елейный» першим почав уживати Віссаріон Бєлінський, проте в дещо іншому значенні.[26]

Процес створення нових слів, перш за все для означення понять винайдених переважно на Заході, безперервно тривав й надалі. Так у 1930-х роках, у зв'язку з малою розповсюдженістю серед росіян, в російській мові не існувало слова «холодильник», замість нього використовувалися «рефрижератор», «холодильный шкаф». Водночас замість слова «спутник» (себто штучний супутник Землі) використовувалося словосполучення «междупланетный снаряд».[26]

Статус

Російська мова є головною державною мовою Росії. Російська мова також є однією з двох державних мов в Білорусі (разом з білоруською).

Російська мова є офіційною мовою (у всіх випадках інша мова або інші мови виступає як державна або друга офіційна) в таких державах і на територіях:

В Україні в низці регіонів є особлива нормотворчість про російську мову. В Автономній Республіці Крим Конституція АРК указує, що російська мова «як мова більшости населення і прийнятна для міжнаціонального спілкування використовується у всіх сферах суспільного життя», а також гарантує російській, кримськотатарській і «мовам інших національностей» розвиток і підтримку. Проте державною мовою Конституція АРК іменує тільки українську.

Статус російської мови як загальнодержавної був закріплений в основних державних законах Російської імперії (ст. 3 в редакції від 23.04.1906.[28]). Ленін виступав проти обов'язкової державної мови[29]. Тому в СРСР російська мова здобула статус офіційної і мови міжнаціонального спілкування лише ближче до розвалу СРСР згідно із законом «Про мови народів СРСР» від 24.04.1990.[30] (ст. 4). У 1991 російська мова була оголошена державною мовою РРФСР, в 1995 — також і Білорусі.

До 1991 року російська мова була мовою міжнаціонального спілкування СРСР, де-факто виконуючи функції державної мови. Продовжує використовуватися в країнах, що раніше входили до складу СРСР, як рідною для частини населення і як мова міжнаціонального спілкування. У місцях компактного мешкання емігрантів з країн колишнього СРСР (Ізраїль, Німеччина, Канада, США та інші) — випускаються російськомовні періодичні видання, працюють радіостанції і телевізійні канали, відкриваються російськомовні школи, де активно викладають російську (наприклад Шевах-Мофет). У Ізраїлі російська мова вивчається в старших класах деяких середніх шкіл як друга іноземна мова. У країнах Східної Європи до кінця 80-х років XX століття російська мова була основною іноземною мовою в школах.

За даними, опублікованим в журналі «Language Monthly» (№ 3 за 1997), приблизно 300 млн осіб по всьому світу володіють російською мовою (що ставить її на 5-те місце за поширеністю), з них 160 млн вважають її рідною (7-ме місце у світі)[31]. Російська мова — одна з шести офіційних мов ООН.

Зміна популярности

Згідно з дослідженнями Financial Times, після розпаду СРСР російська мова майже скрізь на пострадянському просторі втрачає свої позиції. Виняток становить Білорусь[32].

Кількість носіїв рос. мови
Країна 1994 2016
Україна 33,9 % 24,4 %
Казахстан 33,7 % 20,7 %
Грузія 6,4 % 1,1 %
Білорусь 50 % 71,1 %

Графіка

Докладніше: Російська абетка

Для письма в російській мові використовується абетка, заснована на кирилиці; сучасна російська абетка — це кирилиця в громадській модифікації. Кирилічна абетка була створена на основі візантійського грецького алфавіту з додаванням букв для позначення специфічних слов'янських фонем. На Русі кирилиця з'явилася не пізніше початку X сторіччя і значно поширилася в процесі християнізації. З X по XVIII сторіччя тип шрифту кирилиці зазнавав змін — за різних часів поширювалися устав, півустав, скоропис тощо. З XVIII сторіччя кирилична абетка застосовується тільки для релігійної літератури, в усіх інших сферах використовується гражданський шрифт, введений Петром I 1708 року. Надалі графіка і ортографія пережили ряд перетворень (найзначніші зміни були прийняті під час реформи 1918 року), у результаті яких були виключені букви і, ѣ, ѳ та ѵ, введені буква й і факультативно — літера ё. Нині поширені графіка і ортографія, прийняті 1918 року, лише в невеликій частини видань російського закордоння зберігається ортографія старого стилю.[33]

Абетка російської мови, що включає 33 букви[34]:

А а Б б В в Г г Д д Е е Ё ё Ж ж З з И и Й й
К к Л л М м Н н О о П п Р р С с Т т У у Ф ф
Х х Ц ц Ч ч Ш ш Щ щ Ъ ъ Ы ы Ь ь Э э Ю ю Я я

Ортографія російської мови належить до морфологічного типу з елементами фонетичного і традиційного типів. Різновиди морфеми з відмінностями в позиціях фонем пишуться однаково: водá [вʌдá] — вóды [вóды], дуб [дуп] — дубы [дубы]. Фонетичний принцип використовується у невеликому числі випадків: у написанні префіксів з кінцевою фонемою /з/: разбить, безоружный (перед буквою, що передає голосну і дзвінку приголосну), але воспалённый, исписать (перед буквою, що передає глуху приголосну); у написанні ы замість и на початку кореня після префіксів з твердою приголосною на кінці: предыстория, разыграть тощо. Нечисленні випадки і традиційного типу написання: собака, генеалогия, колибри, расти, доброго, ночь (але луч) тощо[35].

Наголос в російській мові на письмі зазвичай не виділяється, одним з можливих випадків проставляння знака наголосу ´ над голосною буквою є необхідність розрізнення омографів: зáмок і замóк[36].

Фонетика

Голосні

 
Голосні російської мови: фонеми (чорні точки) і їх алофони (червоні)

Вокалізм російської літературної мови представлено 5 або 6 голосними фонемами. Голосні розрізняються за ступенем підйому язика, за рядом і за наявністю чи відсутністю лабіалізації:

Підняття Ряд
Передній Середній Задній
нелабіалізовані лабіалізовані
Високе /i/ (/ɨ/) /u/
Середнє /e/ /o/
Низьке /a/

Фонема /i/ після м'яких приголосних і на початку слова є звуком переднього ряду [i] (рос. и), а після твердих приголосних — звук середнього ряду [ɨ] (рос. ы). Також /i/ и /ɨ/ можуть розглядатися як дві різні фонеми. Сильна позиція для голосних — під наголосом, у ненаголошеній позиції деякі голосні фонеми (/ про/ й /а/, в позиції після м'яких приголосних — також /е/) можуть послаблюватися і в ряді випадків не відрізнятися (піддаються редукції): в[ó]ды — в[ʌ]дá, [л'е]с— [л'ие]сá[37][38]. Крім змін голосних фонем у ненаголошених складах до важливих позиційних реалізацій голосних відноситься також зміна /і/ у звук середнього ряду [ɨ] після твердих приголосних фонем: игра — под[ы]грывать, в‿[ы]гре[39].

Голосні є, зазвичай, складовими (складотворними) звуками (як виняток можлива факультативна складовість сонорних приголосних у випадках типу театр, вопль)[39].

Приголосні

Система консонантизму російської літературної мови нараховує 37 приголосних фонем. Виділяють дві групи приголосних — сонорні і шумні; і ті, й інші розрізняються за місцем і способом творення (в дужки взяті позиційні варіанти фонем, у парах приголосних зліва наведені глухі приголосні, справа — дзвінкі)[40][41][42]:

за способом творення за місцем творення
губні передньоязикові середньо-
язиковий
задньо-
язиковий
губно-
губні
губно-
зубні
зубні заясенні
шумні проривний тв. /п/ /б/ /т/ /д/ /к/ /г/
м. /п’/ /б’/ /т’/ /д’/ /к’/ /г’/
африкати тв. /ц/ ([д͡з])
м. /ч/ ([д͡ж’])
фрикативні тв. /ф/ /в/ /с/ /з/ /ш/ /ж/ /х/ ([ɣ])
м. /ф’/ /в’/ /с’/ /з’/ /щ/ /ж̅’/ /х’/
сонорні носові тв. /м/ /н/
м. /м’/ /н’/
бокові тв. /л/
м. /л’/
ковзні м. /j/
дрижачі тв. /р/
м. /р’/

Приголосні фонеми /ж̅’/ і /щ/ протиставлені всім іншим як довгі приголосні коротким. Щілинний (фрикативний) варіант приголосного /г/ — [ɣ] — відзначається тільки в одиничних лексемах, зокрема, у вигуках «го́споди», «ей-бо́гу», «ага́»[40][43].

За м'якістю / твердістю і за глухістю / дзвінкістю приголосні можуть бути як парними, так і такі, що не утворюють пар: тільки твердими можуть бути /ж/, /ш/, /ц/ і тільки м'якими /ж̅’/, /щ/, /ч/, /j/; тільки глухими /ц/, /ч/, /х/, /х’/ і тільки дзвінкими всі сонанти. Особливі групи складають шиплячі (/ш/, /ж/, /щ/, /ж̅’/, /ч/) і свистячі приголосні (/с/, /з/, /с’/, /з’/, /ц/)[44].

Сильна позиція для приголосних — перед голосною. Парні дзвінкі приголосні оглушуються перед глухими приголосними і в кінці слова (ду[б]ы — ду[п], в коро[б]е — коро[п]ка), парні глухі приголосні одзвінчуються перед дзвінкими (ко[с’]ить — ко[з’]ба). У ряді позицій не розрізняються приголосні, парні за твердістю / м'якістю. Перед м'якими зубними (крім /л’/) пом'якшуються тверді зубні /с/, /з/ и /н/: боро[з]да — боро[з'д’]ить. Перед усіма приголосними, крім м'яких губних та /j/, тверднуть м'які губні: ру[б’]ить — ру[б]лю. Приголосні /с/, /с’/, /з/, /з’/ перед шиплячими /ш/, /щ/, /ж/, /ч/ замінюються на шиплячі: [с]крепить — [ш]шить (сшить) тощо.[45][46]

Просодія

Наголос в російській мові — динамічний, або силовий (один з складів словоформи — ударний — вирізняється з-поміж інших напруженішою артикуляцією), різномісцевий (не прикріплене до якогось певного стилю стосовно початку або кінця словоформи), рухомий — у різних формах одного слова можуть бути ударними різні склади і різні морфеми (голова́ — го́лову — голо́в)[47].

Тим же часом у російській мові відзначаються ознаки морфологізованності наголосу: одна з закономірностей його зміни пов'язана з місцем наголосу стосовно морфемного членування слова. Розрізняють словоформи з наголосом на основі і словоформи з наголосом на флексії: дорóг-а (дорóг-и, дорóг-е, дорóг-у тощо) і черт-á (черт-ы́, черт-é, черт-у́ тощо). Наголос грає сонологічну (сенсо-розпізнавальну) роль (се́ло — село́). Найпростіші за структурою службові слова можуть об'єднуватися з сусіднім знаменним словом у єдине фонетичне слово (з одним наголосом): на берегý, нé был, пó два, перед дóмом. Для низки слів, передусім складних, можливо, окрім основного, побічний (послаблений) наголос: парово'зострое́ние, вы'шеизло́женный[44][48].

Для російської мови фонематично значущі відмінності довготи і тону не характерні. Подовження голосного може відзначатися в емфатично забарвлених контекстах в усному мовленні: Ну о-о-очень интересная книга![44].

Морфонологія

У російських словах на стику морфемного шву спостерігаються різного роду фузійні явища. Найчастіше це чергування фонем, рідше зустрічаються лінійні перетворення основ — усікання і нарощування (высок-ий — выш-е, рву-т — рв-ать). У словотворі представлено поєднання (накладення) сусідніх морфем: курский (-ск — частина кореня і одночасно суфікс). Основна частина морфонологічних явищ у російській мові, як у мові з розвиненою суфіксацією, відзначається на стику кореня і суфікса[47][49][50]. Формули мінімального виду кореневого морфу в знаменних частинах мови: CVC — в іменах, CV і CVC — у дієслові, формули інших морфів (префіксу, суфікса тощо) приймають види C, CV, VC. У немінімальному вигляді морфи розширюються повторенням мінімальних структур. Типовий вид морфу флексії — V, VC або VCV[51].

У російській мові представлені такі морфонологічні чергування фонем, як-от[52]:

  • вокальні: /о/ ~ ø, /е/ ~ ø, /и/ ~ ø, або побіжність голосних: сон-ø — сн-а, рвать — рыв-ок; /о/ ~ /а/: откопать — от-кáп-ыва-ть;
  • консонантні: парні тверді ~ парні м'які приголосні (крім задньоязикових): горо/д/ — в горо/д’/-е; парно-тверді шумні зубні ~ шиплячі приголосні (/т/ ~ /ч/, /д/ ~ /ж/, /ст/ ~ /щ/ тощо), тверді губні ~ поєднання губної та /л’/ (/б/ ~ /бл’/ тощо): пря/т/ать — пря/ч/-ут, дре/м/ать — дре/мл’-у/т та інші чергування.

Ортоепія

Російська літературна вимова історично склалося на основі московського койне (мови жителів Москви). Після перенесення столиці Росії до Санкт-Петербурга сформувалися два рівноправних варіанти російської літературної вимовної норми, які співіснують протягом двох сторіч, — так звана московська вимова (зі старшою та молодшою ​​нормами) і петербурзька вимова, що склалася на старомосковській основі. Фактично наразі сформувалася єдина російська вимовна норма, яка включила як московські, так і петербурзькі ортоепічні особливості[53][54][55].

Лексика

За лексичним складом російська мова близька до інших східнослов'янських — української та білоруської, але відрізняється від них масовим характером церковнослов'янізмів — запозичень з церковнослов'янської мови (до них належать, наприклад, такі звичні слова, як вещь, время, воздух, восторг, глагол, изъять, награда, облако, общий, сочинить, тщетный, чрезмерный і багато інших), частина з яких співіснує із властиво російськими дублетами, що відрізняються від церковнослов'янських за значенням або стилістично, порівн. (церковнослов'янське слово приводиться першим): влачить / волочить, глава / голова, гражданин / горожанин, млечный / молочный, одежда / одёжа, разврат / разворот, рождать / рожать, страж / сторож й ін. Російська літературна мова є відносно спорідненою з церковнослов'янською мовою, слова церковнослов'янського походження складають ледь не половину всього словникового запасу російської мови.[56][57][58][59] З церковнослов'янської до літературної мови запозичені й окремі морфеми (наприклад, дієслівні префікси 'из-, низ-, пред- и со-) і навіть окремі граматичні форми — наприклад, віддієслівні дієприкметники (пор. церковнослов'янські за походженням дієприкметники текущий або горящий з відповідними їм російськими формами текучий і горячий, що збереглися в сучасній мові як прикметники зі значенням постійної властивості) або форми дієслів типу трепещет (з невластивим російським формам чергуванням т/щ, яке пояснюється не східнослов'янськими, а південнослов'янськими рефлексами йотації, пор. російське хохочет або лепечет). За своїм лексичним складом сучасна російська мова є в багатьох відношеннях близька до південнослов'янської болгарської мови. При формуванні лексичного стандарту української і білоруської літературної мови вплив церковнослов'янської (староболгарської) був меншим. Відповідно до стослівних списків базової лексики Сводеша російська мова є близькою до білоруської, української та польської мови (відповідно 92 %, 86 % та 77 % спільних слів)[60][61][62].

Загалом церковнослов'янські елементи пронизують всю структуру російської мови — фонетику, морфологію, словник, стилістику — в незрівнянно більшому ступені, ніж, наприклад, латина — сучасну італійську мову[63].

На російські говори Карелії лексичний вплив справили фіно-угорські мови (карельська, вепська, фінська, саамська)[64].

Діалекти

  • Північні говори
   1. Архангельський (поморський) говір
   2. Олонецький говір
   3. Новгородський (західний) говір
   4. Вятський (східний) говір
   5. Володимирсько-поволзький говір
  • Проміжні (середні) говори
   6. Московський (східний) говір
   7. Тверський (західний) говір
  • Південні говори
   8. Орловський (південний або донський) говір
   9. Рязанський (східний) говір
   10. Тульський говір
   11. Смоленський (західний) говір
  • Інше
   12. Північний російський говір з білоруськими впливами
   13. Говори української мови (слобожанський і степовий)
   14. Степовий говір української мови з російськими впливами

У межах європейської частини Росії ще в XV столітті склалися два великі угрупування говорів — північний говір і південний говір, що характеризуються низкою чітких ізоглос (наприклад, для півночі характерне окання, проривне [g], форма родового відмінка у жены, такі слова, як зыбка («колиска»), озимь («озимина»), лаять («гавкати»), для півдня — акання, фрикативне [γ], форма у жене, а в тих же значеннях уживаються слова люлька, зеленя, брехать), а також проміжні середньоросійські говори (наприклад, в Москві прийняте проривне [g] і закінчення родового відмінка , як на півночі, але акання, як на півдні).

Для території пізнього формування (азійська частина РФ, Поволжя, Кавказ) характерна відсутність чіткого ділення діалектних зон, строкатість невеликих ареалів, висхідних до мови переселенців з різних регіонів, а також риси, що відображають змішання різних діалектів.

Середньоросійські говори (перш за все московський) лягли в основу російської літературної мови. Художньої літератури і періодичного друку на інших діалектах немає.

Стандартизації усної мови сприяло розповсюдження ЗМІ в XX столітті, введення загальної освіти, масштабна міжрегіональна міграція населення. Традиційні говори зберігаються тільки сільським населенням (старше покоління). В усній мові міського населення, середнього покоління, молоді є практично тільки деякі відмінності у вимові, які поступово нівелюються під впливом централізованого теле- і радіомовлення, а також у лексиці.

Відмінності між українською та російською мовами, міжмовні впливи

Див. також: Українська мова

Російська мова має виразні відмінні від української риси у фонетиці, морфології та лексиці[65][66].

У фонетиці такими особливостями є наявність «ро», «ло» і «ре», «ле» (які походять від редукованих) в коренях слів між приголосними на відміну від української мови, де вживаються «ри», «ли» і «ри», «льо» (рос. «крошить», «глотать», «тревога», «слеза», укр. «кришити», «глитати», «тривога», «сльоза»), вимова сполучень м'яких зубних і шиплячих з [j] при довгих м'яких приголосних в українській мові (рос. платье, судья, укр. плаття, суддя), проривне [g] при фарингальному [ɦ] в українській мові (пор. рос. город ['gorat], укр. город [ɦo'rod]). На відміну від української, в російській мові кінцеві приголосні оглушуються, тому, як наслідок, вимова звука [f] (первісно не властивого слов'янській фонології) є дуже поширеною (рос. повторять [пафтарять], «сказав [сказаф]», «вторник [фторник]», укр. повторювати [поўтор'увати], сказавши [сказаўши], вівторок [віўторок]). У російській мові набагато менше, ніж в українській, використовується фонетичний закон милозвуччя (для зменшення збігу голосних або приголосних) : рос. иду к ней — пришел ко мне; иду с ней [нею] — пришел со мной; под нами — подо мной, в українській: чергування сполучників і — й, прийменників у — в — уві, дієслівних часток ся — сь, фонетичне модифікування прийменників з — зі — із, під — піді — підо, к — ік, часток би — б, же — ж, сполучників хоч — хоча, префіксів від — віді — од оді; з — зі — із тощо, також чергуються початкові літери коренів слів: іти — йти, Іван — Йван, ввесь — увесь, ще — іще — йще, там — отам, ця — оця[67].

У морфології такими особливостями є відсутність кличного відмінка (рос. «брат!», «сын!», укр. «брате!», «сину!»), хоча у розмовній мові при звертанні до людей по-імені вживаються форми з нульовим закінченням (рос. «Гена» — «Ген!»), відсутність чергування «к», «г», «х» з «ц», «з», «с» у відмінкових формах іменників (рос. «нога» — «на ноге», укр. «нога» — «на нозі»), широке розповсюдження форми називного відмінка множини з закінченням -а (-я) під наголосом в іменників не середнього роду (рос. «учителя́», укр. «вчителі́»). На відміну від російської, в українській мові 4 часи дієслів, а не 3 (поряд з минулим, теперішній та майбутнім — давноминулий, «я був ходив»).

Значні відмінності між російською та українською спостерігаються в лексиці. Серед відмінних рис у лексиці в українських джерелах наводиться приклад широкого представлення в російській літературній мові слів церковнослов'янського походження, хоча насправді їх нараховується менш як 10 % від загального складу лексики (дані з сімнадцятитомного «Словника сучасної російської літературної мови» 1948 р.).[джерело?]

Українсько-російські мовні контакти стали регулярними після приєднання Лівобережної України до Росії у 1654 р.[68] У XVII — на поч. XVIII ст. відбувався взаємовплив обох мов по лінії різних стилів, у пізніший період — переважно односпрямований вплив з боку російської мови на українську. У перший період російська мова запозичила такі українські та іншомовні (латинські, німецькі, польські) слова через українську мову : гирло, смак, смачный, шинок, шинкарь, злочинец, шукать, повинности, универсал, комисия, кафедра, метрика, красна панна, зрадлива фортуна. Деякі найпоширеніші слова з літургійної практики почали вимовлятися з фарингальним [ɦ] : Господь, Бог, благо, глас, ангел. У деяких словах ѣ почав вимовлятися як [і] : вик, мисто (зараз ці слова не вживаються в літературній мові).

Запозичення з української мови в сучасній російській літературній мові обмежуються здебільшого лексикою. Це насамперед слова побутово-етнографічного та історичного характеру, вживання яких співвідноситься саме з Україною (хата, шлях, галушки, свитка, шинок, шинкарь, бандура, гопак, булава, гайдамак, батька — про отаманів, хлопец тощо), невелика кількість слів, що вже не асоціюються з Україною (местечко, детвора, девчата, косовица, хлебороб, землероб і за цим зразком — хлопкороб, доярка; у 20—30-ті pp.: хата-читальня, хата-лаборатория), слова і вислови, що вживаються в російській мові зі стилістично-оцінною заданістю, переважно зниженого характеру — для підкреслення «простоти» мовлення та «демократизму» мовця (аж, с гаком: сто километров с гаком, жинка, батька зам. отец, не лезь поперед батьки в пекло), із жартівливо-іронічним, несхвальним або зневажливим забарвленням (торба, раззява, не рыпайся, куркуль — про скупу людину, школяр, вирши, малевать, делать абы как, моя хата с краю, в огороде бузина, а в Киеве дядька), зокрема ті, що вживаються тільки або здебільшого щодо українців, України (самостийный, щирый украинец, мова); деякі жіночі особові імена (Оксана замість Ксения або Аксинья, пестливі форми Маруся, Наталочка). З українізмів на рівні словотворення виділяється модель неофіційного позначення адміністративно-територіальних одиниць типу Смоленщина, Рязанщина, Тамбовщина (за зразком «Полтавщина» тощо), а також непродуктивна модель з -роб (хлопкороб і деякі інші).

Від 1720 р., коли було заборонене українське книгодрукування, російська мова почала набагато більше впливати на українську, ніж українська на російську. Цей вплив виявляється як пряме запозичення слів — переважно з українською фонетичною та словотворчою (морфемною) адаптацією (більшовик, вертоліт, прокатник — рос. прокатчик), зокрема як калькування (піонер, Рада — рос. Совет, радянський, супутник Землі, винищувач — рос. истребитель, розкуркулення — рос. раскулачивание, жовтеня — рос. октябрёнок, колгосп, п'ятирічка, виконроб — рос. прораб), рідше без такої адаптації (затвор, тройка коней, льотчик, духовка, гонка, неустойка, взвод, снаряд, болванка, гонщик, натурщик, усушка, утруска, рубильник, політрук, зокрема в технічній термінології: башмак, вилка, залізнична вітка, залізничний состав), як активізація в українській мові словотворчих моделей та граматичних форм, не дуже характерних для неї (наприклад, творення віддієслівних іменників зі значенням дії на -ка: доставка, переробка, посадка; вживання активних дієприкметників теперішнього часу, невластивих мові[69][70]: бажаючий, керуючий, загниваючий, обслуговуючий; відносних прикметників з суфіксом -очн-, -ечн-: виставочний, гоночний, копієчний), активізація того слова, тієї словотворчої моделі або граматичної форми, які є спільними для обох мов (голубий — блакитний, полтавчани — полтавці, шапка батька — батькова шапка, допомога батьку — батькові). Запозичення іншомовних слів здійснювалося в українській мові на території Російської імперії та СРСР переважно через російську мову як мову-посередник.

В українській розмовній мові наявна велика кількість ненормативних росіянізмів (у просторіччі: ладно — «гаразд», стройка, застройщик, уборка, уборщиця, больниця, лікарство, часи, у мові освічених людей словотвірні кальки на кшталт міроприємство замість «захід», співставляти замість «зіставляти», семантичні кальки на зразок я рахую, що… замість «вважаю» під впливом рос. считаю, являється замість «є»), з виходом на акцентологічний, фонетичний і граматичний рівні (дрова́, оди́надцять, хароший; у формах множини — домá, шохверá; у керуванні — дякую вас, згідно списку, лекція по фізиці та ін.). Поширені російські пестливі форми особових імен: Альоша, Лєна, Свєта, Міша, Діма та ін.

Докладніше: Росіянізм

Діяльність уряду Росії з популяризації російської мови

Концепція державної підтримки і просування російської мови за кордоном, затверджена Президентом Росії в 2013 році визначає російську мову «основою історії та культури Російської Федерації», «мовою міжнаціонального спілкування і важливим інструментом взаємодії на просторі СНД», а «також засобом етнокультурної та мовної самоідентифікації співвітчизників, що проживають за кордоном»[71]. Ця концепція передбачає комплекс заходів з популяризації російської мови насамперед у країнах СНД, зокрема як мета постулюється «збереження статусу російської мови як мови міждержавного і міжнаціонального спілкування на просторі Співдружности Незалежних Держав».

В сучасних умовах затребуваність і поширеність мови за кордоном є найважливішими показниками авторитету держави і її впливу у світі. У зв'язку з цим російську мову необхідно розглядати як один з основних інструментів просування і реалізації стратегічних зовнішньополітичних інтересів Росії. Поширення російської мови за кордоном сприяє формуванню позитивного ставлення до Росії в світовому співтоваристві, зміцненню і розширенню російської присутності на міжнародній арені. Таким чином, діяльність з підтримки і просування російської мови за кордоном є важливою частиною зовнішньої політики Росії.

Концепция государственной поддержки и продвижения русского языка за рубежом

Посилання на цю Концепцію міститься у доповіді Міністерства культури 2014 року. В цій доповіді серед пріоритетних цілей визначаються «сприяння зміцненню позицій російської мови за кордоном», а також зміцнення «єдиного культурного, духовного і мовного простору слов'янського світу».[72] Заходи на підтримку російської мови охоплюють міста СНГ (Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Киргизії, Казахстану, Таджикистану, України), а також країн Європи, Близького Сходу та Азії[72].

Приклади

Приклад 1

«Заповіт» Т. Шевченка російською мовою (переклав Олександр Твардовський)

ЗАВЕЩАНИЕ

Как умру, похороните
На Украйне милой,
Посреди широкой степи
Выройте могилу,
Чтоб лежать мне на кургане,
Над рекой могучей,
Чтобы слышать, как бушует
Старый Днепр под кручей.
И когда с полей Украйны
Кровь врагов постылых
Понесёт он… вот тогда я
Встану из могилы —
Подымусь я и достигну
Божьего порога,
Помолюся… А покуда
Я не знаю Бога.
Схороните и вставайте,
Цепи разорвите,
Злою вражескою кровью
Волю окропите.
И меня в семье великой,
В семье вольной, новой,
Не забудьте — помяните
Добрым тихим словом.

Приклад 2

Ты знаешь край, где все обильем дышит,
Где реки льются чище серебра,
Где ветерок степной ковыль колышет,
В вишневых рощах тонут хутора,
Среди садов деревья гнутся долу: И до земли висит их плод тяжелый?


Ты помнишь ночь над спящею Украйной,
Когда седой вставал с болота пар,
Одет был мир и сумраком и тайной,
Блистал над степью искрами стожар,
И мнилось нам: через туман прозрачный:
Несутся вновь Палей и Сагайдачный?
Ты знаешь край, где с Русью бились ляхи,
Где столько тел лежало средь полей?
Ты знаешь край, где некогда у плахи
Мазепу клял упрямый Кочубей
И много где пролито крови славной
В честь древних прав и веры православной?

А. К. Толстой

Приклад 3

«Мой дядя самых честных правил,
Когда не в шутку занемог,
Он уважать себя заставил
И лучше выдумать не мог.
Его пример другим наука;
Но, боже мой, какая скука
С больным сидеть и день и ночь,
Не отходя ни шагу прочь!
Какое низкое коварство
Полуживого забавлять,
Ему подушки поправлять,
Печально подносить лекарство,
Вздыхать и думать про себя:
Когда же черт возьмет тебя!»

О. С. Пушкін, «Євгеній Онєгін»[2]

Див. також

Примітки

  1. World Almanac and Book of Facts, World Almanac Books, Mahwah, 1999. ISBN 0-88687-832-2.
  2. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою e21 не вказано текст
  3. Московитвський // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2020.
  4. Арефьев, Александр (2006). Демоскоп Weekly (рос.) (251) http://www.demoscope.ru/weekly/2006/0251/tema01.php Пропущений або порожній |title= (довідка). Архів оригіналу за 8 March 2013.  Проігноровано невідомий параметр |script-title= (довідка)
  5. Russian Language Enjoying a Boost in Post-Soviet States. Gallup.com. 1 August 2008. Архів оригіналу за 18 травня 2010. Процитовано 16 травня 2010. 
  6. Constitution and Fundamental Law of the Union of Soviet Socialist Republics, 1977: Section II, Chapter 6, Article 36
  7. Russian. Ethnologue. Процитовано 10 серпня 2020. 
  8. Russian. University of Toronto. Процитовано 9 July 2021. «Russian is the most widespread of the Slavic languages and the largest native language in Europe. Of great political importance, it is one of the official languages of the United Nations – making it a natural area of study for those interested in geopolitics.» 
  9. The 10 Most Spoken Languages in Europe. Tandem. 12 вересня 2019. Процитовано 31 травня 2021. 
  10. The World's Most Widely Spoken Languages. Saint Ignatius High School. Cleveland, Ohio. Архів оригіналу за 27 вересня 2011. Процитовано 17 лютого 2012. 
  11. Usage statistics of content languages for websites. W3Techs. Процитовано 17 липня 2021. 
  12. Wakata, Koichi. My Long Mission in Space. JAXA. Процитовано 18 липня 2021. «The official languages on the ISS are English and Russian, and when I was speaking with the Flight Control Room at JAXA's Tsukuba Space Center during ISS systems and payload operations, I was required to speak in either English or Russian.» 
  13. Official Languages. United Nations. Процитовано 16 липня 2021. «There are six official languages of the UN. These are Arabic, Chinese, English, French, Russian and Spanish. The correct interpretation and translation of these six languages, in both spoken and written form, is very important to the work of the Organization, because this enables clear and concise communication on issues of global importance.» 
  14. Филин Ф. П. Русский язык // Лингвистический энциклопедический словарь[ru] / Главный редактор В. Н. Ярцева. — М. : Советская энциклопедия, 1990. — 685 с. — ISBN 5-85270-031-2. (рос.)
  15. Давньоруська мова. Українська мова. Енциклопедія.. litopys.org.ua. Процитовано 13 серпня 2018. 
  16. Лопатин, Улуханов, 2005, с. 448-450.
  17. Мови Європи: відстані між мовами за словниковим складом. (укр.)
  18. Мойсієнко, В. М. Кого називали "людьми руськими" на Русі та на поструських геополітичних утвореннях? // Мовознавство. – 2016, № 4. – С. 30.
  19. Успенский Б. А. Краткий очерк истории русского литературного языка  (XI-XIX вв.). – М.: «Гнозис», 1994. – 240 с. – С. 65.
  20. Россия/Русский язык и русская литература/Русский язык // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  21. Дуличенко А. Д. Введение в славянскую филологию. — 2-е изд., стер. — М. : "Флинта", 2014. — 720 с. — ISBN 978-5-9765-0321-2.
  22. Лопатин В. В., Улуханов И. С. Восточнославянские языки. Русский язык // Языки мира. Славянские языки. — М. : Academia, 2005. — ISBN 5-87444-216-2.
  23. а б Московитвський // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2020.
  24. Руський // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  25. Лопатин, Улуханов, 2005, с. 448—450.
  26. а б в В. В. Одинцов. Лингвистические парадоксы. Москва. «Просвещение», 1982
  27. Инна Юрьева. Логика неологизма // «СПб Ведомости» (26.11.2009)
  28. (рос.) Основные государственные законы Российской империи
  29. (рос.) Ленин В. И. Нужен ли обязательный государственный язык?
  30. (рос.) Закон СССР от 24.04.1990 «О языках народов СССР» Архівовано 18.06.2009, у Wayback Machine.
  31. (англ.) The World's Most Widely Spoken Languages Архівовано 27 вересня 2011 у Wayback Machine.
  32. Російська мова втрачає позиції у пострадянських державах — Financial Times. Процитовано 16 квітня 2017. 
  33. Дьяконов И. М. Письмо // Русский язык. Энциклопедия / Гл. ред. Ю. Н. Караулов. — 2-е изд., перераб. и доп. — М. : Научное издательство «Большая Российская энциклопедия»; Издательский дом «Дрофа», 1997. — С. 343—344. — ISBN 5-85270-248-X.
  34. (рос.) Ляшевская О. Н., Шаров С. А. (2008—2011). Новый частотный словарь русской лексики. Словари, созданные на основе Национального корпуса русского языка. (Перевірено 30 квітня 2015)
  35. Лопатин, Улуханов, 2005, с. 447—448.
  36. Лопатин, Улуханов, 2005, с. 448.
  37. Лопатин, Улуханов, 2005, с. 451—453.
  38. Русская грамматика, том I, 1980, с. 24—28.
  39. а б Лопатин, Улуханов, 2005, с. 454.
  40. а б Лопатин, Улуханов, 2005, с. 451.
  41. Русская грамматика, том I, 1980, с. 18—22.
  42. Русская грамматика, том I, 1980, с. 79.
  43. Русский язык, 2001, с. 399.
  44. а б в Лопатин, Улуханов, 2005, с. 452.
  45. Лопатин, Улуханов, 2005, с. 452—454.
  46. Русская грамматика, том I, 1980, с. 28—29.
  47. а б Лопатин В. В., Улуханов И. С. Русский язык // Русский язык. Энциклопедия / Гл. ред. Ю. Н. Караулов. — 2-е изд., перераб. и доп. — М. : Научное издательство «Большая Российская энциклопедия»; Издательский дом «Дрофа», 1997. — С. 442—443. — ISBN 5-85270-248-X.
  48. Русская грамматика, том I, 1980, с. 90—92.
  49. Лопатин, Улуханов, 2005, с. 455.
  50. Русская грамматика, том I, 1980, с. 410—411.
  51. Лопатин, Улуханов, 2005, с. 455—456.
  52. Лопатин, Улуханов, 2005, с. 456—459.
  53. (рос.) Вербицкая Л. О.. Варианты русского литературного произношения. Довідково-інформаційний портал Грамота.ру. Архів оригіналу за 28 квітня 2013. (Перевірено 30 квітня 2015)
  54. (рос.) Вербицкая Л. О. Орфоэпия // Лингвистический энциклопедический словарь[ru] / Главный редактор В. Н. Ярцева. — М. : Советская энциклопедия, 1990. — 685 с. — ISBN 5-85270-031-2. (рос.)
  55. Русская грамматика, том I, 1980, с. 24.
  56. Трубецкой Н. С. Общеславянский элемент в русской культуре(рос.)
  57. Б. М. Ляпунов. Единство русского языка в его наречиях Архівовано 25 квітня 2016 у Wayback Machine.(рос.)
  58. Л. Г. Панин. К 170-летию со дня кончины А. С. Пушкина(рос.)
  59. Шахматов А. А. Очерк современного русского литературного языка(рос.)
  60. (рос.) Дьячок М. Т., Шаповал В. В. Генеалогическая классификация языков. — Новосибирск, 2002. — 32 с.
  61. [1]
  62. (лит.) Girdenis A., Maziulis V. Baltu kalbu divercencine chronologija // Baltistica. T. XXVII (2). — Vilnius, 1994. — P. 9.
  63. (рос.) Русский язык // Энциклопедия Кругосвет
  64. (рос.) Михайлова Л. П. Прибалтийско-финский компонент в русском слове // Русская и сопоставительная филология: состояние и перспективы. — Казань, 2004. — C.148—149
  65. (рос.) Филин Ф. П. Русский язык // Лингвистический энциклопедический словарь // Главный редактор В. Н. Ярцева. — Москва: «Советская энциклопедия», 1990.
  66. (рос.) Иванов В. В. Русский язык в кругу родственных славянских языков // Историческая грамматика русского языка — 3-е изд. — М., 1990. — С. 66—74.
  67. А українською кажуть так…[недоступне посилання з липня 2019] [недоступне посилання]
  68. Тараненко О. О. Українсько-російські мовні контакти // Українська мова. Енциклопедія — К.: Українська енциклопедія, 2000.
  69. Дієприкметники - «Як ми говоримо». yak-my-hovorymo.wikidot.com (англ.). Процитовано 24 квітня 2017. 
  70. Олександр Авраменко. www.facebook.com (укр.). Процитовано 24 квітня 2017. 
  71. Концепция государственной поддержки и продвижения русского языка за рубежом. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 27 листопада 2015. 
  72. а б Государственный доклад о состоянии культуры в Российской Федерации в 2014 году, с.233-235

Література

  • Українсько-російський словник // Ред. Кириченко І. М. — К.: Академія Наук Української РСР, 1953—1962. — Т. I—VI.
  • Русская грамматика. Т. 1: Фонетика. Фонология. Ударение. Интонация. Словообразование. Морфология / Н. Ю. Шведова (гл. ред.) — М.: Наука, 1980. — 25000 экз.
  • Русская грамматика. Т. 2: Синтаксис / Н. Ю. Шведова (гл. ред.) — М.: Наука, 1980.

Ресурси мережі Інтернет

Посилання