Відкрити головне меню

Карл Россі, Карло ді Джованні Россі, також російське адаптоване Карл Іванович Россі (італ. Carlo di Giovanni Rossi; 18 грудня 1775, Неаполь, Неаполітанське королівство — 6 квітня 1849 року, Санкт-Петербург, Російська імперія) — російський архітектор італійського походження, автор багатьох будівель й архітектурних ансамблів в Санкт-Петербурзі та його околицях.

Карл Россі
Rossi.jpg
Народження 18 (29) грудня 1775Неаполь, Неаполітанське королівство
Смерть 6 (18) квітня 1849 (73 роки)Санкт-Петербург, Російська імперія[1]° холера
Поховання Лазарівське кладовище (Санкт-Петербург)[d]
Громадянство
(підданство)
Flag of the Kingdom of Naples.svg Неаполітанське королівство
Flag of Russia.svg Російська імперія
Навчання Saint Peter's School[d]
Діяльність архітектор
Архітектурний стиль ампир, классицизм
Найважливіші споруди Yelagin Palace[d]
Нагороди
орден Святого Володимира III ступеня орден Святої Анни II ступеня
Ідентифікатори і посилання
Structurae 1005172

Джерела:
Карл Россі у Вікісховищі?

Зміст

БіографіяРедагувати

Карло ді Джованні Россі народився 18 (29) грудня 1775 року у Неаполі. З 1787 року разом з матір'ю, балериною Гертрудою Россі, та вітчимом, видатним балетним танцюристом Шарлем Ле Піком, жив в Росії, в Санкт-Петербурзі, куди був запрошений його відомий вітчим.

У 1788 році Карло Россі вступив у відому німецьку школу St.Petri-Schule, де навчався у архітектора Вінченцо Брена. У 1795 році він поступає на службу в Адміралтейську колегію архітектури креслярем. З 1796 був помічником Бренна на будівництві Михайлівського замку. У 1801 році стає архітектурним помічником 10 класу. У 1802 Россі отримує закордонне відрядження для завершення освіти та їде на 2 роки до Італії.

У 1806 році Россі стає архітектором Кабінету будівель й гідравлічних робіт. Проте спочатку він отримав роботу художника по порцеляні, й 2 роки працював на імператорському порцеляновому й скляному заводі. В серпні 1808 Карл Россі відряджається в Москву, в Експедицію кремлівської будови. З московських творів архітектора (неоготична Катерининська церква Вознесенського монастиря у Кремлі, Арбатський дерев'яний театр на Арбатській площі) практично нічого не збереглося. У 1809 році Карл Россі займається перебудовою Подорожнього палацу Великої княгині Катерини Павлівни у Твері.

У 1815 році Карл Россі повертається до Санкт-Петербургу. У 1816 році він призначений членом Комітету будівель і гідравлічних робіт. До ранніх робіт Россі в Петербурзі і його околицях відносяться реконструкція Аничкового палацу (1816), ряд павільйонів й бібліотека в Павлівському палаці (1815-1822, у 1822-1824 роках архітектор надбудував над Галереєю Гонзаго бібліотеку), Єлагін палац з оранжереєю й павільйонами (1816-1818). Під керівництвом Карла Россі здійснені перебудови всередині Зимового палацу: покої для нареченої Миколи Павловича, яка прибула до Петербурга принцеси Шарлотти (1817 рік), реконструкція квартир у південно-східному ризаліті для перебування прусського короля Фрідріха Вільгельма III (1818 рік), створена у 1826 році Військова галерея.

Головною сферою діяльності Карла Россі стало створення міських архітектурних ансамблів. Багато в чому завдяки йому Петербург отримав нове обличчя, перетворившись на центр гігантської імперії, що перемогла Наполеона. Його проекти мали гармонійне поєднання архітектурних форм з алегоричною скульптурою, новаторські конструктивні прийоми (наприклад, металеві перекриття).

Видатна архітектурна та містобудівна майстерність Россі втілено в ансамблях Михайлівського палацу з прилеглими до нього садом та майданом (1819-1825), Палацової площі з грандіозною дугоподібною будівлею Головного Штабу з тріумфальною аркою (1819-1829), Сенатської площі з будівлями Сенату і Синоду (1829-1834), Олександрінської площі з будівлями Олександрінського театру (1827-1832), нового корпусу Імператорської публічної бібліотеки й двома однорідними протяжними корпусами Театральної вулиці (тепер вулиця Зодчого Россі).

Увійшовши в конфлікт з оточенням Миколи I, Россі в 1832 пішов у відставку, звільнившись від усіх занять по будівлям». Однією з останніх будівель Россі була дзвіниця Юр'єва монастиря біля Великого Новгорода.

Карл Россі помер 6 (18) квітня 1849 року у Санкт-Петербурзі від холери. Був похований на Волковому лютеранському кладовищі. Перепохований у 1940 році на Лазаревському цвинтарі Олександро-Невської лаври[2].

 
Надгробок Карла Россі

Адреси мешкання у Санкт-ПетербурзіРедагувати

 
Будівля Головного штабу на Палацовій площі
 
Вулиця Зодчого Россі

СпорудиРедагувати

Ймовірне авторствоРедагувати

За проектами Карла РоссіРедагувати

ФільмографіяРедагувати

Творчості архітектора присвячені фільми «Россі» й «Павловський палац» документального циклу «Красуйся, град Петров!» (2011-2013).

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Вейнерт Н. Росси. — М.-Л.: Искусство, 1939. Гримм Г. Г. Ансамбли Росси. Площадь искусств и площадь Островского. М.-Л.: Искусство, 1946. Жилинский Я. Здание Главного штаба. Исторический очерк. СПб., 1892. Пилявский В. И. Зодчий Росси. М.-Л.: ГИАиГ, 1951. Росси, Карл Иванович (1775—1849). Каталог архитектурных чертежей и проектов предметов прикладного искусства. К 200-летию со дня рождения. Л., 1975. Тарановская М. З. Карл Росси. Архитектор. Градостроитель. Художник. Л.: Стройиздат, 1980. Карпова Е. В., Кузнецов С. О. Исчезнувшие интерьеры Строгановского дворца // Памятники культуры. Новые открытия. 1999. М., 2000, С.480-492 [о работе Росси в Строгановском дворце]. Турчин В. С. Александр I и неоклассицизм в России. Стиль империи или империя как стиль. М.: Жираф, 2001. Шуйский В. К. Карло Росси. СПб.: Стройиздат, 2001. Кириков Б. М. Архитектурные памятники Санкт-Петербурга. — 2-е изд. — СПб.: Коло, 2007. — 384 с.
  • Гримм Г. Г. Ансамбли Росси. Площадь искусств и площадь Островского. М.-Л.: Искусство, 1946.
  • Жилинский Я. Здание Главного штаба. Исторический очерк. СПб., 1892.
  • Пилявский В. И. Зодчий Росси. М.-Л.: ГИАиГ, 1951.
  • Росси, Карл Иванович (1775—1849). Каталог архитектурных чертежей и проектов предметов прикладного искусства. К 200-летию со дня рождения. Л., 1975.
  • Тарановская М. З. Карл Росси. Архитектор. Градостроитель. Художник. Л.: Стройиздат, 1980.
  • Карпова Е. В., Кузнецов С. О. Исчезнувшие интерьеры Строгановского дворца // Памятники культуры. Новые открытия. 1999. М., 2000, С.480-492 [о работе Росси в Строгановском дворце].
  • Турчин В. С. Александр I и неоклассицизм в России. Стиль империи или империя как стиль. М.: Жираф, 2001.
  • [./https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D1%83%D0%B9%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9,_%D0%92%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%B9_%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Шуйский В. К.] Карло Росси. СПб.: Стройиздат, 2001.
  • Кириков Б. М. Архитектурные памятники Санкт-Петербурга. — 2-е изд. — СПб.: Коло, 2007. — 384 с.
  • О. Форш Михайловский замок. Л.: Классики и современники. Советская литература, 1946.
  • Власов В. Г. Искусство России в пространстве Евразии. — Т.2: Классическая архитектура и русский классицизм. — СПб.: Дмитрий Буланин, 2012. — С. 201—226.

ПосиланняРедагувати