Перегляд вихідного коду сторінки Приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР

{{Картка:Військовий конфлікт
|конфлікт         = <big>Приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР</big> <br/>Прутський похід 1940<br/>Ocupația sovietică a Basarabiei și Bucovinei de Nord
|partof           = [[Друга світова війна]]
|зображення       = [[Файл:Bundesarchiv Bild 137-065360, Bessarabien, Abtransport von Umsiedlern.jpg|300пкс]]
|підпис           = [[Бессарабські німці|Німецьке населення Бессарабії]] евакуюється в [[Галац]]
|дата1            = [[28 червня]]&nbsp;— [[3 липня]] [[1940]]
|місце            = [[Румунія]], [[Бессарабія]] та [[Північна Буковина]]
|результат        = Приєднання Бессарабії та Північної Буковини СРСР
|сторони1         = {{Прапорець|ROM}} [[Королівство Румунія|Румунія]]
|сторони2         = {{URS}}
|командуючий1     = {{Прапорець|ROM}} [[Кароль II]]
|командуючий2     = {{Прапорець|URS}} [[генерал армії (СРСР)|генерал армії]] [[Жуков Георгій Костянтинович|Жуков Г. К.]]<br/>{{Прапорець|URS}} [[генерал-лейтенант]] [[Герасименко Василь Пилипович|Герасименко В. П.]]<br/>{{Прапорець|URS}} [[генерал-лейтенант]] [[Болдін Іван Васильович|Болдін І. В.]]<br/>{{Прапорець|URS}} [[генерал-майор]] [[Парусинов Пилип Олексійович|Парусинов П. О.]]
|сили1            = {{Прапорець|ROM}} [[Королівство Румунія|Румунія]]
* даних немає
|сили2            = {{URS}}
* '''[[Південний фронт (Бессарабсько-Буковинський похід)|Південний фронт]]''' <br/>([[5-та армія (СРСР)|5-та]], [[9-та армія (СРСР)|9-та]], [[12-та армія (СРСР)|12-та армії]])
* [[стрілецька дивізія|стрілецьких дивізій]]&nbsp;— 32
* [[мотострілецька дивізія|мотострілецьких дивізій]]&nbsp;— 2
* кавалерійських дивізій&nbsp;— 6
* [[танкова бригада|танкових бригад]]&nbsp;— 11
* [[повітряно-десантна бригада|повітряно-десантних бригад]]&nbsp;— 3
* корпусних артполків&nbsp;— 14
* артполків РГК&nbsp;— 16
* окремих артдивізіонів&nbsp;— 4
|втрати1         = {{Прапорець|ROM}} [[Королівство Румунія|Румунія]]
* даних немає
|втрати2         = {{Прапорець|URS}}
* загиблі&nbsp;— 29 (у тому числі: 12&nbsp;— самогубств, 3&nbsp;— потонули)
* поранені&nbsp;— 69
}}
{{Історія Румунії}}
[[Файл:Unification of Romania & Bessarabia.jpg|міні|праворуч|200px|«Акт об'єднання» Бессарабії з Румунією, прийнятий [[Сфатул Церій]] [[27 березня]] (за старим стилем) 1918 року]]
'''Приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР''' ({{lang-ru|Прутский поход 1940}}, {{lang-ro|Ocupația sovietică a Basarabiei și Bucovinei de Nord}})<ref>Також відомий під назвою: '''''Бессарабська операція''''', '''''Прутський похід''''', '''''Бессара́бсько-Букови́нський похід'''''.</ref> ([[28 червня]]&nbsp;— [[3 липня]] [[1940]])&nbsp;— [[військова операція]], проведена [[Червона армія|Червоною армією]] з метою примусової передачі [[Королівство Румунія|Румунією]] [[Бессарабія|Бессарабії]] та [[Північна Буковина|Північної Буковини]] до складу СРСР. Радянською стороною планувалося як повномасштабне [[Вторгнення (військова справа)|військове вторгнення]] до [[Королівство Румунія|Румунії]], але, за кілька годин до початку операції, король Румунії [[Кароль II]] прийняв ультимативну ноту радянської сторони й погодився передати Бессарабію та Північну Буковину СРСР.

Військова операція із зайняття території радянськими військами тривала 6 днів<ref name="hr">[http://www.hrono.ru/sobyt/1900war/1940prut.php Прутский поход 1940 года]</ref>, в результаті була захоплена<ref>{{Cite web |url=http://www.newsmoldova.md/newsline/20100824/188200126.html |title=Istoric moldovean — Moldova încă în anii 90 a condamnat Pactul Molotov-Ribbentrop nu de una singură, ci împreună cu toate republicile unionale |accessdate=29 серпня 2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20120227145609/http://www.newsmoldova.md/newsline/20100824/188200126.html |archivedate=27 лютого 2012 |deadurl=yes }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://www.moldova.org/page/declaration-of-independence-of-the-republic-of-moldova-487-eng.html |title=Declaration of Independence of the Republic of Moldova |accessdate=29 серпень 2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20130830060305/http://www.moldova.org/page/declaration-of-independence-of-the-republic-of-moldova-487-eng.html |archivedate=30 серпень 2013 |deadurl=yes }}</ref><ref>[http://unimedia.md/?mod=news&id=20961 Poziția oficială a Academiei de Ştiinţe: 28 iunie 1940 a fost zi de ocupaţie sovietică]</ref> територія Бессарабії (44 000 км² з населенням 3,2&nbsp;млн чол.), Північної Буковини (6 000 км <sup>2</sup> з населенням 500 000 чол.) та [[Герцаївський район|регіон Герца]] (304 км² з населенням 25 000 чол.).

Проведення даної операції радянськими військами було заплановано як наслідок підписання таємної угоди між урядами Радянського Союзу та [[Третій Рейх|Третього Рейху]], так званого [[Пакт Молотова — Ріббентропа|пакту Молотова&nbsp;— Ріббентропа]], її здійснення стало можливим лише після [[Французька кампанія (1940)|краху Франції у війні з Німеччиною]], коли стала очевидною ілюзорність англо-французьких обіцянок Румунії з підтримки її територіальної цілісності<ref name="Rothschild77">Joseph Rothschild, ''[http://books.google.com/books?id=ytc-muwFT_IC&pg=PA314 East Central Europe between the two World Wars]'' University of Washington Press, Seattle, 1977; ISBN 0925953578, p.314</ref>.

[[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянський Союз]] планував проведення повномасштабного [[Вторгнення (військова справа)|вторгнення]], але румунський уряд, проаналізувавши стан справ, був змушений погодитися з ультиматумом радянської сторони й виконати всі вимоги.

[[2 серпня]] [[1940]] на більшій частині захоплених земель (за винятком [[Буковина|Буковини]] та [[Буджак|Південної Бессарабії]]) була створена [[Молдавська Радянська Соціалістична Республіка]], попередник сучасної [[Молдова|Республіки Молдова]].

== Історичні передумови ==

=== Радянсько-румунські взаємини ===

==== Окупація Бессарабії королівською Румунією ====
Дипломатичні відносини Радянського Союзу з [[Королівство Румунія|Румунією]], єдиною балканською країною, що мала спільний кордон з СРСР, були затьмарені наявністю невирішеного ''Бессарабського питання'', яке виникло в [[1918]] році, коли Румунія в умовах [[розпад Російської імперії|розпаду Російської]] та [[Розпад Австро-Угорської імперії|Австро-Угорської імперій]] анексувала територію Бессарабії та Буковини<ref name="Clark">Charles Upson Clark, [http://depts.washington.edu/cartah/text_archive/clark/meta_pag.shtml ''Bessarabia: Russia and Roumania on the Black Sea''], New York City, 1927</ref><ref name="Kubijovyč">Volodymyr Kubijovyč, Arkadii Zhukovsky, [http://encyclopediaofukraine.com/display.asp?AddButton=pages\B\U\Bukovyna.htm Bukovyna], Енциклопедія України, [[Центр українських канадських студій]], 2001</ref>.

Ще на початку січня [[1918]] року Румунія на запрошення [[Сфатул Церій]]&nbsp;— парламенту [[Молдовська Демократична Республіка|Молдовської Демократичної Республіки]]&nbsp;— увела в Бессарабію війська ''«для боротьби з анархією, охорони продовольчих складів, залізниць»''. [[23 січня]] [[1918]] року [[Сфатул Церій]] проголосив незалежність від [[Російська республіка|Російської республіки]], а [[27 березня]] проголосував за приєднання Бессарабії до Румунії<ref name="Clark" /><ref name="Kubijovyč"/>.

Ні [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|РРФСР]], ні [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УРСР]], ні пізніше [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]] не визнавали цю румунську акцію. [[1 травня]] [[1919]] за часів [[Громадянська війна в Росії|Громадянської війні в Росії]], радянські уряди Росії та [[Рада народних комісарів УРСР|України]] поставили ультиматум Румунії, вимагаючи вивести її війська з території Бессарабії, та наступного дня Голова Ради Народних Комісарів УСРР [[Раковський Християн Георгійович|Християн Раковський]] пред'явив претензію на вивід румунських військ із території Буковини також. Спільними планами передбачалося провести військову операцію з метою повернення цих регіонів силоміць, проте події в Україні завадили втіленню цього плану в життя<ref>Richard K. Debo, ''Survival and Consolidation: The Foreign Policy of Soviet Russia, 1918—1921'', McGill-Queen's Press, 1992, ISBN 0773508287, pp. 113—114</ref>.

Згодом, Румунії так і не вдалося добитися визнання [[де-юре]] приєднання Бессарабії з боку великих держав, які, як правило, обмежувалися визнанням цієї події [[де-факто]]. Була навіть спроба визнати [[легітимність]] анексії з боку переможців Першої світової війни<ref>Malbone W. Graham (October 1944). [http://www.jstor.org/pss/2192802| «The Legal Status of the Bukovina and Bessarabia»]. The American Journal of International Law (American Society of International Law) 38 (4): 667—673</ref>&nbsp;— [[Велика Британія|Великої Британії]], [[Франція|Франції]], [[Італія|Італії]] та [[Японія|Японії]]&nbsp;— шляхом підписання [[Паризький договір (1920)|Паризького договору]], або так званої ''«Бессарабської угоди»'' від [[28 жовтня]] [[1920]] року. Проте в силу угода так і не вступила через відмову уряду Японії її ратифікувати<ref>{{Cite web |url=http://hronos.km.ru/dokum/bessarab1920.html |title=Бессарабский протокол |accessdate=27 березень 2003 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20030327063250/http://hronos.km.ru/dokum/bessarab1920.html |archivedate=27 березень 2003 |deadurl=no }}</ref><ref name="repin">{{Стаття
   | автор    = Репин В. В.
   | назва    = Территориальный спор о Бессарабии во взглядах Советской и Румынской политических элит (1918—1934 гг.)
   | журнал   = Ставропольский альманах Российского общества интеллектуальной истории
   | місце    = Ставрополь
   | випуск   = 2004, 6 (специальный)
   | сторінки = 
   | url      = 
  }}</ref>.
Бессарабське питання, яке перетворилося на ключову проблему радянсько-румунських взаємин у період [[Міжвоєнний період|між світовими війнами]], водночас постало і територіальним, і національним питаннями. У першому випадку, це було суперечливе через правомірність анексії Румунською державою колишньої [[Бессарабська губернія|Бессарабської губернії]] [[Російська імперія|Російської імперії]]. У національному контексті можна виділити два головних аспекти: по-перше, становище нероманомовного населення [[Бессарабія|Бессарабії]] ([[українці]]в, що становили 19,6&nbsp;% населення, [[євреї]]в&nbsp;— 11,8&nbsp;%, [[росіяни|росіян]]&nbsp;— 8&nbsp;%, [[болгари|болгар]]&nbsp;— 5,3&nbsp;%, [[німці]]в&nbsp;— 3,1&nbsp;%, [[Гагаузи|гагаузів]]&nbsp;— 2,9&nbsp;%<ref name="Історія">История Республики Молдова. С древнейших времён до наших дней = Istoria Republicii Moldova: din cele mai vechi timpuri pină în zilele noastre / Ассоциация учёных Молдовы им. Н. Милеску-Спэтару.&nbsp;— изд. 2-е, переработанное и дополненное.&nbsp;— Кишинёв: Elan Poligraf, 2002.&nbsp;— С. 146, 190—194.&nbsp;— 360 с.&nbsp;— ISBN 9975-9719-5-4</ref>), яке в сукупності становило 53&nbsp;% від загальної чисельності мешканців краю<ref name="repin"/> і страждало від політики румунізації; по-друге, проблема існування відмінної від [[румуни|румунів]] [[молдовани|молдовської народності]] і її право на самовизначення в рамках автономії або незалежної держави<ref>Бессарабия на перекрестке Европейской дипломатии. Документы и материалы. М., 1996. Раздел IV. Док. 6. С. 199; Док. 10. С. 202; Национальный вопрос на Балканах через призму мировой революции: В документах центральных российских архивов начала&nbsp;— середины 1920-х годов. Ч. 2: Июнь 1924&nbsp;— декабрь 1926 гг. М., 2003. (далее: Национальный вопрос на Балканах.). Док. 207. С. 415.</ref>.

Не сприймаючи політику румунізації серед місцевого населення Бессарабії, бессарабці відреагували на це хвилею [[повстання|повстань]] проти румунського режиму ([[Хотинське повстання (1919)|Хотинське]], [[Бендерське повстання|Бендерське]], [[Татарбунарське повстання|Татарбунарське]]), які були жорстоко придушені, і безліччю [[страйк]]ів, [[мітинг]]ів і [[Демонстрація|демонстрацій]] протесту.

У 1938 році Бессарабія була офіційно ліквідована як окрема адміністративна одиниця. [[Бєльці|Бєльцкий]] і [[Сороки (місто)|Сорокський]] жудеци ввійшли до складу Прутського цинута, [[Ізмаїл]]ьський і [[Кагул (місто)|Кагульський]],&nbsp;— до складу Нижньодунайського цинута, [[Хотин]]ський&nbsp;— [[Сучава (місто)|Сучавського]], а з решти був утворений Дністровський цинут. Адміністративний апарат Бессарабії, що складався в основному з приїжджих з Румунії, відрізнявся жорстокістю і зловживаннями щодо місцевого населення<ref name="Історія"/>. Про це свідчить, наприклад, звіт парламентської слідчої підкомісії з розслідування, проведеного в Бєльцькому [[Жудець|жудеце]] в 1920—1921<ref>Стати В. История Молдовы.&nbsp;— Кишинёв: Tipografia Centrală, 2002.&nbsp;— С. 328—331.&nbsp;— 480 с.&nbsp;— ISBN 9975-9504-1-8</ref>.

Румунія, постійно остерігаючись збройного вторгнення на свою територію з боку Радянської Росії й відторгнення захопленої Бессарабії, не квапилася з розвитком краю, через що румунські підприємці відмовлялися вкладати гроші в [[економіка|економіку]] регіону, вважаючи, що там ось-ось може встановитися радянська влада. У результаті, з 1919 по 1937 доля Бессарабії в [[Промислове виробництво|промисловому виробництві]] Румунії різко скоротилася на цензових підприємствах за всіма показниками, зокрема за [[Капітальні вкладення|капітальними вкладеннями]]&nbsp;— з 6 до 1,6&nbsp;%, за вартістю продукції&nbsp;— з 4 до 2,3&nbsp;%.

До 1937 року виробничі потужності підприємств [[Харчова промисловість|харчової]], [[Деревообробна промисловість|деревообробної]], [[Текстильна промисловість|текстильної]], [[Будівельна справа|будівельної]] і [[Хімічна промисловість|хімічної промисловості]] використовувалися лише на 12,5-16,9&nbsp;%, металообробної&nbsp;— на 5,4&nbsp;%, шкіряно-хутряної&nbsp;— на 0,2&nbsp;%. Багато підприємств не працювали, а їхнє устаткування вивозилося за [[Прут]]. Так, наприклад, були вивезені до Румунії залізничні майстерні [[Бендери|Бендер]], [[Бессарабка (місто)|Бессарабки]], [[Флорешти|Флорешт]], текстильна й трикотажна фабрики, один із кишинівських заводів<ref name="Історія"/>. Розорення дрібних власників призвело до збільшення сільськогосподарських робітників, число яких в 1930 році склало понад 18 тис. осіб. Багато хто виїжджав на заробітки до інших регіонів Румунії та за кордон<ref name="Історія"/>.

Таким чином, зайняття румунськими військами Бессарабії в січні [[1918]] поклало початок двадцятидворічному радянсько-румунському антагонізму, а всі спроби вирішення Бессарабського питання дипломатичними шляхами успіху не мали.

==== Пошуки виходу із глухого кута ====
Складнощі в стосунках з [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|Радянською Росією]] змусили Румунію в [[1921]] році підписати з [[Польська Республіка (1918—1939)|Польщею]] оборонний союз проти Москви. Зі свого боку СРСР неодноразово наполягав на поверненні [[Окупація|окупованих]] територій, а при відновленні дипломатичних відносин поставив за умову, що не визнає Бессарабію частиною Румунії. Більше цього, щоб показати непорушність позиції [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|«Рад»]] не лише в Бессарабському питанні, але й в усіх інших територіальних претензіях СРСР до своїх [[лімітроф]]ів, [[Чичерін Георгій Васильович|Г.&nbsp;В.&nbsp;Чичерін]], у своєму листі від [[16 травня]] [[1924]] року повноважному представникові СРСР у [[Туреччина|Туреччині]] Я.&nbsp;З.&nbsp;Суріцу, писав:
<blockquote>''«Всі ті, у чиїх руках перебувають шматочки колишньої російської території, пройняті великим страхом, що ми захочемо ці шматочки відняти»''<ref>Национальный вопрос на Балканах. Ч. 1. Январь 1921 г.&nbsp;— май 1924 г. М., 2000. Прим. 1 к док. 154. С. 268.</ref></blockquote>
[[Файл:Greater Romania.svg|міні|праворуч|220px|[[Велика Румунія]]. 1918&nbsp;— 1940]]
[[Файл:Romania 1930 ethnic map.svg|міні|праворуч|220px|Етнічний розподіл Румунії. 1930]]

[[12 жовтня]] [[1924]] року, після розгрому [[Татарбунарське повстання|Татарбунарського повстання]], яке очолювали комуністи, за ініціативою [[Котовський Григорій Іванович|Котовського]], була створена [[Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Молдавська АРСР]] у складі [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Української Радянської Соціалістичної Республіки]], як «плацдарм» для повернення Бессарабії й створення в подальшому [[Молдавська Радянська Соціалістична Республіка|Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки]].

Оскільки антагонізм із цього питання з СРСР став непереборним, Румунія вжила певних заходів, прагнучи закріпити за собою Бессарабію, уклавши численні договори про взаємодопомогу із сусідніми державами. Так, вона уклала союзи з [[Мала Антанта|Малою Антантою]] і [[Польща|Польщею]], оскільки СРСР і до них мав територіальні та інші претензії.

[[27 серпня]] [[1928]] року Румунія достроково приєдналася до [[протокол Літвінова|протоколу Літвінова]], за яким у дію вводився [[Пакт Бріана — Келлоґа]] про неможливість силового втручання СРСР у бессарабське питання<ref>[http://www.yale.edu/lawweb/avalon/kbpact/kbpact.htm Kellogg-Briand Pact], at [[Yale University]]</ref>.

[[Літвінов Максим Максимович|М.&nbsp;М.&nbsp;Літвінов]], підписуючи [[3 липня]] [[1933]] року ''«Конвенцію про визначення агресії»'' зі своїми лімітрофами, у приватній розмові сказав Тітулеску:
<blockquote>''«Я знаю, що, підписуючи цю угоду, я подарував вам Бессарабію»''<ref>Советско-румынские отношения. 1917—1941. Сборник документов: В 2 т. Т. 1: 1917—1934. М., 2000. Док. 236. С. 413</ref>.</blockquote>
Румунській владі ці дії додали впевненості в тому, що Бессарабія&nbsp;— румунська територія.

У [[1935]] році румунське керівництво вжило заходів щодо підготовки двостороннього договору про взаємодопомогу, який [[де-факто]] визнавав міждержавний [[кордон]] по [[Дністер|Дністру]]{{sfn|Мельтюхов М. И.|2000|с=214–252|}}. [[21 липня]] [[1936]] Максим Літвінов та Николає Тітулеску, голови департаментів закордонних справ країн, підписали навіть чорновий варіант договору, який повинен був бути затвердженим у вересні того ж року<ref>[http://books.google.com/books?id=L_VE8zUMU7wC&pg=PA105&dq=soviet-romanian+relations&ei=xN0uSs7MFYGEzQSYx6GyBw#PPP1,M1 Marcel Mitrasca, ''Moldova: A Romanian Province under Russian Rule. Diplomatic History form the Archives of the Great Powers'', Algora Publishing]</ref>. Але під тиском критики з боку агресивно налаштованих представників румунської еліти, Тітулеску був вимушений піти у відставку. Договір був анульований і не набрав чинності.

Здебільшого, позиція Румунії в бессарабській територіальній суперечці в 20-х&nbsp;— початку 30-х років зводилася до відмови визнати існування проблеми, яка не мала шансів бути вирішеною в рамках [[Версальсько-Вашингтонська система|Версальської системи]], що усвідомлював і Радянський Союз. Більше того, [[Міністерство закордонних справ Румунії|МЗС Румунії]] забороняло своїм дипломатам навіть у приватних розмовах із радянською стороною торкатися теми Бессарабії, не кажучи вже про обговорення цього питання на офіційних зустрічах.

Таким чином, розв'язання бессарабського питання зайшло в глухий кут. Сторони зрозуміли, що єдиною можливістю розвивати міждержавні добросусідські стосунки буде ігнорування проблеми. На цій позиції в [[1930-ті|1930-х роках]] відбувається деяке зближення двох країн, що в результаті призвело до встановлення [[Дипломатичні відносини|дипломатичних відносин]] [[9 червня]] [[1934]] року.
[[Файл:MolotovRibbentropStalin.jpg|міні|праворуч|220px|'''Підписання пакту про ненапад 23 серпня 1939 року'''. <br/>Зліва направо: На другому плані: Рихард Шульце ([[ад'ютант]] Ріббентропа), [[Шапошников Борис Михайлович|Борис Шапошніков]] ([[Начальник Генерального штабу ЗС СРСР|Начальник Генерального штабу]] РСЧА), [[Йоахім фон Ріббентроп]], [[Сталін Йосип Віссаріонович|Йосип Сталін]], Володимир Павлов (радянський перекладач);<br/> на першому плані: Ґустав Хілґер (німецький перекладач) та [[Молотов В'ячеслав Михайлович|В'ячеслав Молотов]]]]

=== Пакт Молотова&nbsp;— Ріббентропа ===
{{main|Пакт Молотова — Ріббентропа}}
Зі зростанням протиріч між [[Велика Британія|Великою Британією]] і [[Третя французька республіка|Французькою республікою]], з одного боку, та [[Третій Рейх|Німеччиною]] і [[Королівство Італія (1861—1946)|Королівством Італія]] з іншого, Королівство Румунія, як і більшість малих країн Європи, почала проводити політику балансування між ними. [[23 березня]] [[1939]] року було підписано румуно-німецьку економічну угоду, що розширила німецьку економічну присутність у Королівстві Румунія. Зі свого боку, прагнучи втримати Королівство Румунія від зближення з Німеччиною, Велика Британія й Французька республіка [[13 квітня]] [[1939]] року надали їй гарантії незалежності<ref>Чемпалов И. Н. К истории заключения германо-румынского экономического соглашения 1939 года // [[Новая и новейшая история]]. 1959. №&nbsp;1.С.135—149.</ref>.

[[23 серпня]] [[1939]] року був підписаний [[пакт Молотова — Ріббентропа]], який мав «секретний додатковий протокол» про розмежування «[[Сфери впливу|сфер впливу»]] в [[Східна Європа|Східній]] і [[Південно-Східна Європа|Південно-Східній Європі]]. Відповідно до угоди передбачалося, що в разі війни Німеччини з [[Польська Республіка (1918—1939)|Польською республікою]] [[Вермахт|німецькі війська]] можуть просуватися лише до так званої [[Лінія Керзона|«лінії Керзона»]]. Решта території Польщі, а також [[Фінляндія]], [[Естонія]], [[Латвія]] і [[Бессарабія]] визнавалися «сферою впливу» СРСР та подальша їхня доля буде вирішена «в порядку дружньої обопільної згоди».

[[Договір]] був ратифікований [[Верховна рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік|Верховною Радою СРСР]] через тиждень після його підписання, причому від [[депутат]]ів було приховано наявність «секретного додаткового протоколу».

Початок [[Друга світова війна|війни в Європі]], [[Польська кампанія Вермахту (1939)|успіхи Німеччини в Польщі]] і [[Дивна війна|пасивність Великої Британії й Французької республіки]] лише підсилили прагнення Румунії дистанціюватися від них, і [[8 вересня]] [[1939]] року вона оголосила про свій [[нейтралітет]].

=== Політична ситуація навколо Бессарабії. Весна—літо 1940 року ===
[[29 березня]] [[1940]] року [[Молотов В'ячеслав Михайлович|В.&nbsp;М.&nbsp;Молотов]] на сесії [[Верховна рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік|Верховної Ради СРСР]] заявив, що «''у нас немає пакту про ненапад з Румунією. Це пояснюється наявністю невирішеного спірного питання про Бессарабію, захоплення якої Румунією [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянський Союз]] ніколи не визнавав, хоча й ніколи не ставив питання про повернення Бессарабії збройним шляхом''»<ref>Шестая сессия Верховного Совета СССР. 29 марта&nbsp;— 4 апреля 1940 г. М.,1940. С.40.</ref>.

Ця заява викликала в Румунії певне занепокоєння. Вже [[30 березня]] румунський [[прем'єр-міністр]] Г. Татареску повідомив Німеччину про необхідність подальшого переозброєння румунської армії й просив вплинути на Москву, щоб вона не претендувала на Бессарабію, на що отримав відповідь, що стосунки Берліна з Румунією залежатимуть від виконання нею своїх економічних зобов'язань перед Третім Рейхом.

З початком [[Операція «Везерюбунг»|військової кампанії на півночі Європи]] та враховуючи блискавичну перемогу військ Вермахту, румунський король [[Кароль II]] висловив [[15 квітня]] [[1940]] року думку, що [[Королівство Румунія]] повинне приєднатися до «''політичної лінії Німеччини''», і запропонував на переговорах у Берліні керуватися цими намірами<ref name="hr"/>. [[19 квітня]] Коронна рада Румунії висловилася проти добровільної поступки Бессарабії СРСР, воліючи піти на [[Збройний конфлікт|військовий конфлікт]], ніж віддати захоплене<ref name="kolker">Колкер Б.М" Левит И.&nbsp;Э.&nbsp;Внешняя политика Румынии и румыно-советские отношения (сентябрь 1939— июнь 1941). М.,1971. С.89—98: Ерещенко М.&nbsp;Д.&nbsp;Бессарабский вопрос в лабиринтах дипломатии 1940 г.//Международные отношения и страны Центральной и Юго-Восточной Европы в начале второй мировой войны. С. 187—191; Левит И.&nbsp;Э.&nbsp;Указ. соч. С.75—78; Семиряга М.&nbsp;И.&nbsp;Указ. соч. С.261.</ref>.

Розуміючи, що без підтримки з боку сильного союзника війна проти Радянського Союзу просто неможлива, румунське керівництво розпочало наполегливо пропонувати Німеччині співпрацю в будь-якій галузі за її бажанням. На нові румунські запити про дії Німеччини у випадку «агресії радянської Росії», [[1 червня]] [[1940]] року отримано відповідь, що проблема Бессарабії Німеччину не цікавить&nbsp;— це справа самої Румунії<ref name="kolker" />. Знервована румунська сторона того ж дня запропонувала СРСР розширити товарообіг, але Радянський Союз не підтримав цю пропозицію<ref name="hr"/>.

[[23 червня]] [[1940]] року Молотов повідомив [[Вернер фон дер Шуленбург|Шуленбургу]] про рішення радянського уряду стосовно Бессарабського питання.
[[Файл:Molotov-Ribbentrop-Russian4.gif|міні|праворуч|220px|Остання сторінка «секретного додаткового протоколу» ([[російська мова|російською мовою]]) про подальшу долю Бессарабії]]
[[Файл:King Carol II of Romania.jpg|міні|праворуч|220px|Румунський король&nbsp;— [[Кароль II]]]]
<blockquote>«''Радянський Союз хотів би вирішити питання мирним шляхом, але Румунія не відповіла» на радянську заяву від 29 березня 1940&nbsp;р. Тепер радянський уряд «хоче знов поставити це питання перед Румунією найближчим часом. [[Буковина]], як область, яка населена [[українці|українцями]], теж включається до розгляду Бессарабського питання. [[Королівство Румунія|Румунія]] вчинить розумно, якщо віддасть Бессарабію й Буковину мирним шляхом… Зі свого боку СРСР забезпечить охорону економічних інтересів Німеччини в Румунії''<ref>ADAP. Baden-Baden. 1963. Bd.10. S.3: Ерещенко М.&nbsp;Д.&nbsp;Указ. соч. С.192—193.</ref>.</blockquote>

У відповідь, [[24 червня]], Німеччина задекларувала свою політичну незацікавленість у Бессарабії та зажадала лише взамін задовольнити такі побажання:
# Не переходити в Бессарабії територію по лінії р. [[Прут]] і нижньої течії [[Дунай|Дунаю]], щоб не створювати небезпеку німецьким інтересам у районах нафтовидобування.
# Обіцяти дотримувати права й інтереси громадян [[Третій Рейх|рейху]].
# Обіцяти забезпечити охорону інтересів [[фольксдойче]] у спосіб, що його буде затверджено пізніше.
# У випадку військового зіткнення не бомбити райони нафтовидобування»{{sfn|Мельтюхов М. И.|2000|с=214–252}}.
О 21.00 [[25 червня]] Шуленбург повідомив Молотову, що [[Берлін]] визнає право Радянського Союзу на Бессарабію й своєчасність піднятого питання перед Румунією, проте, у той же час звернув увагу на нез'ясованість вимоги щодо [[Буковина|Буковини]], заявив, що це стало для нього несподіваним, і підкреслив, що без постановки цього питання значно полегшилося б мирне вирішення питання з Бессарабією. На запитання про Буковину Молотов відповів, що вона <u>«''є останньою частиною єдиної [[Українська РСР|України]], якої бракувало, до того ж вимоги СРСР обмежуються лише [[Північна Буковина|північною частиною Буковини]] з містом [[Чернівці]]''»</u><ref>ADAP. Bd.10. S.18-19.</ref>

Коли Шуленбург зазначив, що це питання можна вирішити набагато легше, якщо СРСР поверне Румунії [[золотий запас румунського королівства|золотий запас румунського Національного банку]], вивезений до [[Москва|Москви]] в грудні [[1916]] року. Молотов відповів, що про це не йдеться, оскільки Румунія достатньо довго [[Експлуатація (визиск)|експлуатувала]] Бессарабію.

Отримавши дані про зосередження [[Червона Армія|Червоної Армії]] вздовж Дністра, міністр закордонних справ Румунії Г. Татареску заявив, що «''румунський [[уряд]] і [[король]] сповнені рішучості скоріше вступити у війну, ніж просто поступитися''», якщо СРСР зажадає окупувати Бессарабію.

Але в Румунії ще не знали, що доля Бессарабії вже практично вирішена.

О 22.00 [[26 червня]] 1940 року Молотов вручив румунському посланцеві Г. Давідеску [[Нота (дипломатія)|ноту]] радянського уряду, в якій було висловлено таке<ref>{{Cite web |url=http://dacoromania.org/en/articles/59-documente/125-istoria-moldavii-documenty#42 |title=Ультимативная нота советского правительства румынскому правительству 26 июня 1940 г. |accessdate=24 листопад 2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20111119021455/http://dacoromania.org/en/articles/59-documente/125-istoria-moldavii-documenty#42 |archivedate=19 листопад 2011 |deadurl=yes }}</ref>:
# «Повернути Бессарабію Радянському Союзу.»
# «Передати Радянському Союзу північну частину Буковини в межах визначених на карті, що додається».

Відповідь румунського уряду очікувалася протягом [[27 червня]]<ref>ДВП. Т.23. Кн.1. С.385—386.</ref>.

На спробу румунського посланця заперечити наведену в ноті аргументацію посиланнями на [[Історія Молдови|історію Бессарабії]] і [[Молдовська Демократична Республіка|подій 1918 року]], Молотов зазначив, що вони ''«не відповідають ані історичному розвитку, ані реальній ситуації»''. Так само не вдалася спроба продовжити термін відповіді з [[Бухарест]]а, оскільки, Молотов категорично наполягав на тому, що радянський уряд вже «''чекав 22 роки''» і тому «сподівається, що відповідь буде надано без зволікань, і якщо вона буде позитивною, то питання буде вирішено мирним шляхом»<ref name="pact">Пакт Молотова—Риббентропа и его последствия для Бессарабии (далее— Пакт…). Кишинев. 1991. С.24—27.</ref>.

Отримавши радянську ноту, румунський уряд звернувся за підтримкою до [[Королівство Італія (1861—1946)|Королівства Італія]], [[Третій Рейх|Німеччини]] і союзників по [[Антанта Балканська|Балканській Антанті]]. У свою чергу уряд Німеччини запропонував, щоб уникнути війни між країнами, погодитися з вимогами СРСР та поступитися визначеними регіонами. Італійська сторона разом із Німеччиною висловила готовність «''порадити Румунії прийняти радянські пропозиції''»<ref name="doc">Документы внешней политики. Т. 23. Кн. 1. С. 378</ref>. До того ж, [[Третій Рейх|Німеччина]] дала зрозуміти, що зміна кордону носитиме тимчасовий характер, і вказані території знов увійдуть до складу Румунії.

Загнана в глухий кут румунська влада до останнього намагалась виграти час та затягти процес переговорів, водночас уже з ранку [[27 червня]] 1940 року в Королівстві Румунія оголошено [[мобілізація|мобілізацію]].

Вночі [[28 червня]] у ході швидкоплинних переговорів румунський представник заявив про готовність [[Королівство Румунія|Королівства Румунії]] піти назустріч радянським вимогам та обговорити це, проте Молотов в ультимативній формі від імені [[Уряд Союзу Радянських Соціалістичних Республік|радянського уряду]] зажадав:
# Протягом 4-х днів, починаючи з 14 години за [[Московський час|московським часом]] [[28 червня]], [[Збройні сили Румунії|румунським військам]] звільнити територію Бессарабії й північної частини Буковини.
# Радянським військам за цей же період зайняти територію Бессарабії й північної частини Буковини.
# Протягом [[28 червня]] радянським військам зайняти пункти: [[Чернівці]], [[Кишинів]], [[Білгород-Дністровський|Аккерман]].
# Королівському уряду Румунії взяти на себе [[відповідальність]] за збереження й недопущення псування [[Залізничний транспорт|залізниць]], [[паровоз]]ного й [[вагон]]ного парку, мостів, [[Склад (будівля)|складів]], [[аеродром]]ів, промислових підприємств, [[електростанція|електростанцій]], [[телеграф]]у.
# Призначити комісію із представників «сторін» для врегулювання спірних питань з [[евакуація|евакуації]] румунських військ і установ".
Відповідь Румунії повинна була надійти до Москви не пізніше 12.00 [[28 червня]]<ref>ДВП. Т. 23. Кн. 1. С. 389.</ref>.

Пізно ввечері 28 червня коронна рада Румунії, реально оцінивши стан держави в цих обставинах та ставлення союзників до виконання своїх обіцянок, 21 голосами «''за''», при 6 «''проти''» та одному, що утримався, вирішила поступитися вимогам Радянського Союзу.

У ніч на [[28 червня]] війська СРСР були готові до наступу, завершивши підготовку до операції на три дні пізніше встановленого строку<ref>Під час зустрічі з А. Гітлером 13 листопада 1940 року В. Молотов вказав, що «Радянський Союз, хоча й не брав участі у великій війні, все ж воював проти Польщі, проти Фінляндії й був зовсім готовий, якби виникла потреба, до війни за Бессарабію».— Див.: Документы внешней политики. 1940&nbsp;— 22 июня 1941. Т. XXIII: В 2-х кн.— Кн. 2(1) 1 ноября 1940&nbsp;— 1 марта 1941.— М.: Междунар. отношения, 1998.— С. 66.</ref>.

== Бессарабський похід ==
[[Файл:Besarabian_war_1940.jpg|міні|праворуч|300px|Оперативний план Бессарабсько-Буковинського походу РСЧА в 1940 році]]

=== Підготовка до проведення військової операції ===
Із квітня 1940 розпочалося перекидання частин Червоної армії з [[Радянсько-фінська війна (1939—1940)|фінського фронту]] до [[Пункт постійної дислокації|місць постійної дислокації]]. За рахунок цього відбувалося посилення [[Київський військовий округ|Київського особливого (КОВО)]], [[Одеський військовий округ|Одеського (ОдВО)]] і [[Закавказький військовий округ|Закавказького військових округів (ЗакВО)]]. Поширювання [[Західноєвропейський театр військових дій Другої світової війни|війни в Західній Європі]] в травні-червні 1940 дозволило СРСР цілеспрямовано активізувати свою політику відносно [[Окупація Прибалтики|Прибалтики]] і Румунії.

Безпосередні радянські приготування до вирішення Бессарабського питання військовим шляхом розпочалися [[9 червня]] 1940, коли Військові ради КОВО і ОДВО отримали директиви [[Народний Комісар оборони СРСР|наркома оборони]] ''ОУ/583'' і ''ОУ/584'' відповідно, згідно з якими їм було визначено завдання привести війська в стан [[бойова готовність|бойової готовності]] за штатами мирного часу без підйому приписного складу, зосередити їх на кордоні з Румунією і підготувати операцію з повернення Бессарабії{{sfn|Мельтюхов М. И.|2000|с=219}}.

Для керівництва операцією на базі управління КОВО було створено управління [[Південний фронт (Бессарабсько-Буковинський похід)|Південного фронту]] (командувач&nbsp;— [[Генерал армії (СРСР)|генерал армії]] [[Жуков Георгій Костянтинович|Г.&nbsp;К.&nbsp;Жуков]], член Військової Ради&nbsp;— [[корпусний комісар]] В.&nbsp;Н.&nbsp;Борисов, [[начальник штабу]]&nbsp;— [[генерал-лейтенант]] [[Ватутін Микола Федорович|М.&nbsp;Ф.&nbsp;Ватутін]]), що включав [[5-та армія (СРСР)|5-ту]] (командувач на час операції&nbsp;— генерал-лейтенант [[Герасименко Василь Пилипович|В.&nbsp;П.&nbsp;Герасименко]]), [[12-та армія (СРСР)|12-ту]] (командувач&nbsp;— генерал-майор [[Парусинов Пилип Олексійович|П.&nbsp;О.&nbsp;Парусинов]]) армії КОВО і [[9-та армія (СРСР)|9-ту армію]] (командувач&nbsp;— генерал-лейтенант І.&nbsp;В.&nbsp;Болдін), що формувалася з військ {{comment|ОДВО|Одеський військовий округ}}.

[[13 червня]] з 13.20 до 14.30 годин у [[Кремль|Кремлі]] відбулася нарада вищого воєнно-політичного керівництва СРСР на якій йшла розмова про підготовку операції проти Румунії. Зокрема, було вирішено питання про створення оперативного об'єднання [[Чорноморський флот СРСР|Чорноморського флоту]] на річці [[Дунай]]&nbsp;— [[Дунайська військова флотилія (СРСР)|Дунайської флотилії]], яке почалося чотири дні опісля.

[[17 червня]] штаб Південного фронту розробив план операції, який був [[22 червня]] представлений на затвердження наркомові оборони [[Маршал Радянського Союзу|маршалові Радянського Союзу]] [[Тимошенко Семен Костянтинович|С.&nbsp;К.&nbsp;Тимошенко]]. 19 червня в [[Проскурів|Проскурові]] були проведені спеціальні заняття з Військовими радами армій і командирами корпусів із метою ознайомити їх із задумом та планом операції.

22-23 червня Військові ради армій відпрацювали на [[Місцевість (військова)|місцевості]] з командирами корпусів і дивізій порядок зайняття вихідного положення, організацію майбутнього наступу, питання взаємодії [[Рід військ|родів військ]], [[Управління військами|організації управління]], зв'язку, всебічного забезпечення та ймовірних дій на найближчий етап операції{{sfn|Мельтюхов М. И.|2000|с=220}}.

Для виконання завдання було розроблено два варіанти операції. Спочатку оперативний план передбачав ситуацію, коли [[Королівство Румунія]] не піде на мирне врегулювання територіального питання й буде потрібно ведення повномасштабних [[бойові дії|бойових дій]]. На цей випадок передбачалося завдання ударів, що охоплювали, військами [[12-та армія (СРСР)|12-ї армії]] з району північніше [[Чернівці|Черновіц]] уздовж річки [[Прут]] на [[Ясси]] і [[9-та армія (СРСР)|9-ї армії]] з району [[Тирасполь|Тирасполя]] на південь від [[Кишинів|Кишинева]] на [[Хуші]], з метою оточення румунських військ у районі [[Бєльці]]&nbsp;— [[Ясси]].

Для завершення [[оточення]] і дезорганізації [[тил]]ів противника передбачалося у взаємодії з ВПС і [[кінно-механізована група|кінно-механізованою групою]] (КМГ) застосувати [[201-ша повітряно-десантна бригада (СРСР)|201-шу]], [[204-та повітряно-десантна бригада (СРСР)|204-ту]] і [[214-та повітряно-десантна бригада (СРСР)|214-ту повітряно-десантні бригади]], зі складу яких передбачалося висадити ''2 040'' осіб у районі [[Тиргу-Фрумос]]. Десантуванню з 120 літаків [[ТБ-3]] під прикриттям 300 [[винищувач]]ів повинен був передувати [[Авіаційний удар|авіаудар]] по аеродромах і військах противника.

Завдання з боротьби з румунським флотом отримав приведений [[15 червня]] в стан бойової готовності [[Чорноморський флот СРСР|Чорноморський флот]].

Пізніше був розроблений другий варіант оперативного плану операції, що передбачав можливість мирного вирішення конфлікту. В цьому разі відхід румунських військ за річку [[Прут]] повинен був супроводжуватися швидким виходом передових частин армії на новий кордон та їхнім контролем за евакуацією румунів із Бессарабії.

=== Останні приготування ===
{{Вставка
|Вирівнювання  =right
|Ширина        =320px
|Текст         =<div style='text-align: center;'>
Директива <br/>начальника політичного управління Червоної армії<br/> ''№ 5285сс''<br/> військовим радам та начальникам політуправлінь Київського особливого та Одеського військових округів <br/>''«Про політроботу в період Бессарабської кампанії»''
</div>

<div style='text-align: right;'>
[[21 червня]] [[1940]]
</div>

"У 1918 році, скориставшись [[Громадянська війна в Росії|громадянською війною в СРСР]] і [[Іноземна військова інтервенція в Росії|інтервенцією англо-французьких імперіалістів]], Румунія, як злодій, захопила в нас Бессарабію. Наші брати живуть в [[Бессарабія|Бессарабії]] в страшній убогості й жалюгідному животінні… Прагнення бессарабського населення звільнитися від румунського гніту виявляється в масових революційних виступах і повстаннях, які впродовж усіх 22 років окупації Бессарабії жорстоко придушувалися. Так, були потоплені в крові трудящих [[Хотинське повстання (1919)|Хотинське]] ([[1919]]) і [[Татарбунарське повстання|Татарбунарське]] ([[1924]]) озброєні [[повстання]]. Бессарабські в'язниці переповнені політичними ув'язненими і [[Селяни|селянами]].…<br/>
Радянський Союз ніколи не визнавав загарбання боярською Румунією Бессарабії….<br/>
[[5 березня]] [[1918]] [[Королівство Румунія]] за Ясським мирним договором із Радянською Росією обіцяла в 2-місячний термін очистити Бессарабію від своїх військ і повернути її нашій Батьківщині. Цей договір Румунія, за підтримки [[Англія|Англії]] і [[Франція|Франції]], не виконала. Настав час вирвати зі злодійських рук боярської Румунії нашу землю, визволити з румунського полону наших братів і громадян. Украдена Бессарабія має бути й буде повернена в лоно своєї Матері-Батьківщини&nbsp;— [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Союзу Радянських Соціалістичних Республік]]. Ми йдемо звільняти наших єдинокровних братів [[українці]]в, [[Росіяни|росіян]] і [[Молдовани|молдован]] з-під гніту боярської Румунії й рятувати їх від загрози розорення й вимирання. Визволяючи радянську Бессарабію з-під ярма румунських [[Капіталізм|капіталістів]] і [[поміщик]]ів, ми захищаємо й зміцнюємо наші південні і південно-західні кордони. <br/>''(Зробити це увечері напередодні виступу)''…""

<div style='text-align: right;'>
Начальник [[Політичне управління Червоної армії|Політуправління Червоної Армії]]<br/> [[армійський комісар 1-го рангу]] <br/>[[Мехліс Лев Захарович|Л.З. Мехліс]]</blockquote> <ref name="РГВА">РГВА. Ф.9. Оп.29. Д.540. Л.21—35; "Разъяснить румынским солдатам безнадежность войны против СССР//Источник. 1995. № 3. С.61—68.</ref>
</div>
|Підпис =
}}
[[10 червня]] війська фронту були приведені в [[бойова готовність|бойову готовність]] і з [[11 червня]] під виглядом навчань почали зосередження у визначених районах, яке повинне були завершити до 24 червня. Проте, з ряду причин технічного характеру, зривів у планах транспортних перевезень, слабкої навченості приписного складу, який прибув на доукомплектування [[Частина військова|частин]] і підрозділів, війська не встигли зосередитися до визначеного часу та завершили розгортання лише до [[27 червня]].

Війська [[12-та армія (СРСР)|12-ї армії]], розміщені в [[Передкарпаття|Передкарпатті]], були розгорнуті на південний схід. Штаб армії передислокувався із [[Івано-Франківськ|Станіслава]] до [[Коломия|Коломиї]], де йому були підпорядковані 8-й, 13-й, 15-й, 17-й [[стрілецький корпус|стрілецькі корпуси]] і армійська кавгруппа (командувач [[генерал-лейтенант]] [[Черевиченко Яків Тимофійович|Я.&nbsp;Т.&nbsp;Черевиченко]]) у складі 2-го і 4-го кавкорпусов.

Частина військ [[5-та армія (СРСР)|5-ї армії]], розгорнутої на [[Волинь|Волині]], була перепідпорядкована [[6-та армія (СРСР)|6-й]] і [[12-та армія (СРСР)|12-й арміям]]. Штаб 5-ї армії був перекинутий з [[Луцьк]]а в [[Дунаївці]], де він прийняв під своє командування 36-й і 49-й стрілецькі корпуси. З військ ОДВО, поповнених за рахунок з'єднань та частин [[Київський військовий округ|КОВО]], [[Харківський військовий округ|ХВО]] і [[Північно-Кавказький військовий округ|ПвКВО]], була розгорнута [[9-та армія (СРСР)|9-та армія]] (штаб в [[Велика Михайлівка|Гроссулово]]&nbsp;— нині [[Велика Михайлівка]]) у складі 7-го, 35-го, 37-го, 55-го стрілецьких і 5-го [[кавалерійський корпус|кавалерійського корпусів]]. Частина військ перекидалася залізницею, частина&nbsp;— пішим порядком. Причому певні труднощі виникли під час залізничних перевезень військ, через відсутність чіткого плану перевезень. Замість необхідних 709 [[Ешелон (транспортний)|ешелонів]] війська отримали приблизно на третину менше<ref name="hr"/>. Але, незважаючи на всі ці труднощі, на початок операції всі війська були підтягнуті й розгорнуті відповідно до плану проведення операції{{sfn|Мельтюхов М. И.|2000|с=221}}<ref name="pact2">Пакт Молотова—Риббентропа и его последствия для Бессарабии (далее— Пакт…). Кишинев. 1991. С.51—73.</ref>.

За розвідувальними даними [[Київський військовий округ|КОВО]], Румунія також готувалася до воєнних дій, проте оборонних. Упродовж червня 1940 року на її кордонах було розгорнуто інтенсивні роботи зі спорудження польових і довготривалих укріплень; шосейні дороги перекопувалися й барикадувалися, завалювалися [[Протитанкові надовби|надовбами]]; уздовж шосе паралельно будувалися [[ескарп]]и, рилися [[окоп]]и та [[Рів (оборонна споруда)|протитанкові рови]]; шосейні й залізничні мости заміновувалися. Наказом Генштабу Румунської армії від 8 червня 1940&nbsp;р. було призначено 30-денний збір усіх офіцерів і солдатів резерву, які мали в 24 години з'явитися до частин їхньої приписки<ref name="РДВА 4191">РДВА.&nbsp;— Ф. 9.&nbsp;— Оп.36.&nbsp;— Спр.4191.&nbsp;— Арк.70-71, 90, 303.</ref>.

==== [[МПЗ|Морально-психологічна підготовка]] військової операції ====
[[21 червня]] 1940 року начальник [[Політичне управління Червоної армії|Політуправління Червоної Армії]] [[армійський комісар 1-го рангу]] [[Мехліс Лев Захарович|Л.&nbsp;З.&nbsp;Мехліс]] надіслав Військовим радам і начальникам Політуправлінь КОВО і [[Одеський військовий округ|ОДВО]] директиву ''№&nbsp;5285сс'' про політроботу в ході спланованої Бессарабської кампанії, в якій відповідним чином роз'яснювалися дії [[СРСР]].

Також були передбачені заходи з проведення [[Психологічна операція|роботи серед військ противника]], основною метою якої ставилося ''«швидко розкласти його армію, [[Деморалізація|деморалізувати]] [[тил]] і, таким чином, допомогти командуванню Червоної Армії в найкоротший строк і з найменшими жертвами добитися повної перемоги»''. Завданнями ставилося: пропагувати перехід солдатів на радянський бік і антивоєнні настрої в армії противника; широко пропагувати кожен факт поразки [[Збройні сили Румунії|румунських військ]]; показувати «[[ГУЛАГ|щасливе й радісне життя»]] робітників і селян в СРСР<ref name="РГВА"/>; загалом вести радянську [[пропаганда|пропаганду]] по одурманюванню людей.

Політробота згідно з цією [[Директива|директивою]], отриманої у військах 25 червня, призвела не лише до «правильного» розуміння особовим складом ідеї визвольного походу, але й породила сплеск негативних настроїв. Як доносили спецоргани, в армії все частіше лунали критичні оцінки радянської зовнішньої політики, висловлювались сумніви щодо доцільності та справедливості ведення воєнних дій. ''"Політика СРСР лише на словах мирна, а в дійсності загарбницька,''&nbsp;— зазначав з цього приводу [[червоноармієць]] 791-го полку Родіонов.&nbsp;— ''Нав'язали [[Вторгнення СРСР до Польщі|війну Польщі]], [[Радянсько-фінська війна|Фінляндії]], а тепер Румунії. Нас женуть на м'ясо''<ref name="РДВА. арк. 178">РДВА.&nbsp;— Ф.9.&nbsp;— Оп.39.&nbsp;— Спр.89.&nbsp;— Арк.178.</ref>. Також серед радянських солдатів поширювалися чутки, що «''у нас лише говорять проти війни, а самі воюють, внаслідок чого вже загинуло до 200 тис. осіб і ще готуємо війну, щоб убивати людей&nbsp;— це злочинно''»<ref>РГВА. Ф.9. Оп.36. Д.4284. Л.99.</ref>. «''Поїдемо не додому, а в Румунію,''&nbsp;— зітхав один із молодших командирів 138-ї стрілецької дивізії.&nbsp;— ''Там вже починається війна. Нашому Радянському Союзу все замало, все хоче воювати. І без того вже багато побили білофіни. Наше вище керівництво народ не жаліє, у нас народ зайвий»''<ref name="РДВА. арк. 178"/>. «''Нас женуть на Південний фронт воювати з Румунією, визволяти народ Бессарабії'',&nbsp;— ділилися своїми думками бійці,&nbsp;— ''а вийде як з народами [[Західна Україна|Західної України]] і Білорусі: носили [[Чоботи|хромові чоботи]], а тепер [[личаки]]»''<ref>РДВА.&nbsp;— Ф.9.&nbsp;— Оп.39.&nbsp;— Спр.90.&nbsp;— Арк.259.</ref>. Показово, що напередодні румунської кампанії у військах КОВО стали зростати випадки [[дезертир]]ства [[Червоноармієць|червоноармійців]] та ухиляння від [[військова служба|військової служби]]. Так, лише у військах 12-ї армії з 11 по 28 червня було затримано 138 дезертирів, 71 з яких був засуджений (у тому числі 5&nbsp;— до [[розстріл]]у){{sfn|Мельтюхов М. И.|2000|с=224}}.

==== Угруповання військ Південного фронту (станом на [[27 червня]] [[1940]] року) ====
<div style="width: 100%; float: right; clear: none; margin-bottom: 0.5em; margin-left: 1em; text-align: center; font-size: 85%;">

'''Угруповання військ Південного фронту (станом на 27 червня 1940 року)'''

{| style="width: 100%; padding: 0; border: 1px solid #aaa;"
|-
| bgcolor="#C0C0C0" width="25%" rowspan="2"|'''[[Південний фронт (Бессарабсько-Буковинський похід)|Південний фронт]]''' <br/>(ген.арм. [[Жуков Георгій Костянтинович|Жуков Г. К.]])
| bgcolor="#C0C0C0" width="75%" colspan="3"| '''Склад угруповання'''
|-
| bgcolor="#C0C0C0" width="25%"|[[Корпус (армія)|Корпуси]]
| bgcolor="#C0C0C0" width="25%"|[[Дивізія|Дивізії]]
| bgcolor="#C0C0C0" width="25%"|[[Бригада (військова справа)|Бригади]]
|-
| bgcolor="#F5F5F5"|у складі фронту <br/><small>''(безпосереднього підпорядкування)''</small>
| bgcolor="#F5F5F5"|
| bgcolor="#F5F5F5"|8-ма, 17-та, 86-та, 100-та {{comment|''сд''|стрілецька дивізія}}
| bgcolor="#F5F5F5"|[[201-ша повітряно-десантна бригада (СРСР)|201-ша]], [[204-та повітряно-десантна бригада (СРСР)|204-та]], [[214-та повітряно-десантна бригада (СРСР)|214-та]] {{comment|''пдбр''|повітряно-десантна бригада}}
|-
| bgcolor="#FAFAFA" rowspan="6"|[[12-та армія (СРСР)|12 А]] ([[генерал-майор|ген.-м-р]] [[Парусинов Пилип Олексійович|П.&nbsp;О.&nbsp;Парусинов]])
| bgcolor="#FAFAFA"|8-й {{comment|''ск''|стрілецький корпус}}
| bgcolor="#FAFAFA"|72-га, 124-та, 146-та {{comment|''сд''|стрілецька дивізія}}
| bgcolor="#FAFAFA"|10-та, 26-та {{comment|''тбр''|танкова бригада}}
|-
| bgcolor="#FAFAFA"|13-й {{comment|''ск''|стрілецький корпус}}
| bgcolor="#FAFAFA"|60-та, 62-га, 139-та {{comment|''сд''|стрілецька дивізія}}, 192-га {{comment|''гсд''|гірсько-стрілецька дивізія}}
| bgcolor="#FAFAFA"|24-та {{comment|''тбр''|танкова бригада}}
|-
| bgcolor="#FAFAFA"|2-й {{comment|''кк''|кавалерійський корпус}}
| bgcolor="#FAFAFA"|3-тя, 5-та {{comment|''кд''|кавалерійська дивізія}}
| bgcolor="#FAFAFA"|5-та {{comment|''тбр''|танкова бригада}}
|-
| bgcolor="#FAFAFA"|4-й {{comment|''кк''|кавалерійський корпус}}
| bgcolor="#FAFAFA"|16-та, 34-та {{comment|''кд''|кавалерійська дивізія}}
| bgcolor="#FAFAFA"|23-тя {{comment|''тбр''|танкова бригада}}
|-
| bgcolor="#FAFAFA"|17-й {{comment|''ск''|стрілецький корпус}}
| bgcolor="#FAFAFA"|58-ма, 131-ша {{comment|''сд''|стрілецька дивізія}}, 81-ша {{comment|''мсд''|мотострілецька дивізія}}
| bgcolor="#FAFAFA"|13-та {{comment|''тбр''|танкова бригада}}
|-
| bgcolor="#FAFAFA"|15-й {{comment|''ск''|стрілецький корпус}}
| bgcolor="#FAFAFA"|7-ма, 141-ша {{comment|''сд''|стрілецька дивізія}}
| bgcolor="#FAFAFA"|38-ма {{comment|''тбр''|танкова бригада}}
|-
| bgcolor="#F5F5F5" rowspan="2"|[[5-та армія (СРСР)|5 А]] ([[генерал-лейтенант|ген.-л-т]] [[Герасименко Василь Пилипович|В.&nbsp;П.&nbsp;Герасименко]])
| bgcolor="#F5F5F5"|49-й {{comment|''ск''|стрілецький корпус}}
| bgcolor="#F5F5F5"|44-та, 80-та, 135-та {{comment|''сд''|стрілецька дивізія}}
| bgcolor="#F5F5F5"|36-та {{comment|''тбр''|танкова бригада}}
|-
| bgcolor="#F5F5F5"|36-й {{comment|''ск''|стрілецький корпус}}
| bgcolor="#F5F5F5"|130-та, [[169-та стрілецька дивізія (СРСР)|169-та]] {{comment|''сд''|стрілецька дивізія}}
| bgcolor="#F5F5F5"|49-та {{comment|''тбр''|танкова бригада}}
|-
| bgcolor="#FAFAFA" rowspan="6"|[[9-та армія (СРСР)|9 А]] ([[генерал-лейтенант|ген.-л-т]] [[Болдін Іван Васильович|І.&nbsp;В.&nbsp;Болдін]])
| bgcolor="#FAFAFA"|
| bgcolor="#FAFAFA"|140-ва {{comment|''сд''|стрілецька дивізія}}
| bgcolor="#FAFAFA"|
|-
| bgcolor="#FAFAFA"|35-й {{comment|''ск''|стрілецький корпус}}
| bgcolor="#FAFAFA"|[[25-та стрілецька дивізія (СРСР)|25-та]], 173-тя, [[95-та стрілецька дивізія (СРСР)|95-та]] {{comment|''сд''|стрілецька дивізія}}
| bgcolor="#FAFAFA"|
|-
| bgcolor="#FAFAFA"|37-й {{comment|''ск''|стрілецький корпус}}
| bgcolor="#FAFAFA"|30-та, 147-ма, 176-та {{comment|''сд''|стрілецька дивізія}}
| bgcolor="#FAFAFA"|
|-
| bgcolor="#FAFAFA"|5-й {{comment|''кк''|кавалерійський корпус}}
| bgcolor="#FAFAFA"|9-та, 32-га {{comment|''кд''|кавалерійська дивізія}}
| bgcolor="#FAFAFA"|4-та {{comment|''тбр''|танкова бригада}}
|-
| bgcolor="#FAFAFA"|7-й {{comment|''ск''|стрілецький корпус}}
| bgcolor="#FAFAFA"|51-ша, 74-та {{comment|''сд''|стрілецька дивізія}}, 15-та {{comment|''мсд''|мотострілецька дивізія}}
| bgcolor="#FAFAFA"|14-та {{comment|''тбр''|танкова бригада}}
|-
| bgcolor="#FAFAFA"|55-й {{comment|''ск''|стрілецький корпус}}
| bgcolor="#FAFAFA"|116-та, 150-та, 164-та {{comment|''сд''|стрілецька дивізія}}
| bgcolor="#FAFAFA"|
|-
|}

</div>

<small>'''Примітка''': До складу військ Південного фронту входили 32 стрілецькі, 2 мотострілецькі, 6 кавалерійські дивізії, 11 танкових і 3 повітряно-десантних бригади, 14 корпусних артполків, 16 артполків РГК і 4 артдивізіони великої потужності. Загальна чисельність угрупування становила до 460 тис. осіб, до 12 тис. гармат і [[міномет]]ів, близько 3 тис. танків. Угрупування ВПС фронту об'єднувало: 21 винищувальний, 12 [[Середній бомбардувальник|середньобомбардувальних]], 4 далекобомбардувальних, 4 легкобомбардувальних, 4 важкобомбардувальних авіаполків і за станом на [[24 червня]] налічувала 2 160 літаків.<ref name="РГВА2">РГВА. Ф.29. Оп.34. Д. 548. Л.9—11об</ref></small>

=== Входження радянських військ у Бессарабію ===
У зв'язку з тим, що радянсько-румунський [[конфлікт]] був вирішений мирним шляхом, війська [[Південний фронт (Бессарабсько-Буковинський похід)|Південного фронту]] отримали наказ провести операцію за другим варіантом плану дій. До Бессарабії та [[Північна Буковина|Північної Буковини]] вводилася лише обмежена частина військ, що були зосереджені: від 12-ї армії&nbsp;— 4-й кавкорпус з 23-ю танковою бригадою, 2-й кавкорпус з 5-ю [[Танкова бригада|танковою бригадою]] (1-й ешелон), 60-та, 58-ма, 131-ша стрілецькі й 192-га гірськострілецька дивізії (2-й ешелон){{sfn|Мельтюхов М. И.|2000|с=214–252|}}.
[[Файл:Soviet occupation of Bessarabia and Northern Bukovina 44.jpg|міні|праворуч|220px|Радянський військовий парад у [[Кишинів|Кишинєві]]. 1940]]

Від 5-ї армії&nbsp;— 36-та, 49-та танкові бригади (1-й ешелон), 80-та, 169-та стрілецькі дивізії (2-й ешелон).

Від 9-ї армії&nbsp;— 5-й кавкорпус, 4-та танкова бригада, 15-та [[мотострілецька дивізія]] (1-й ешелон), 95-та, [[25-та стрілецька дивізія (СРСР)|25-та]], 74-та, 140-ва стрілецькі дивізії (2-й ешелон). Крім цього, передбачалося застосування [[201-ша повітряно-десантна бригада (СРСР)|201-ї]] та [[204-та повітряно-десантна бригада (СРСР)|204-ї повітряно-десантних бригад]] фронтового підпорядкування. Решта військ залишалися на старому кордоні в повній бойовій готовності.

О 14.00 [[28 червня]] [[1940]] війська [[Південний фронт (Бессарабсько-Буковинський похід)|Південного фронту]] перейшли старий кордон і того ж дня зайняли [[Чернівці]], [[Хотин]], [[Бєльці]], [[Кишинів]] і [[Білгород-Дністровський|Аккерман]]. Радянські війська просувалися практично услід за [[ар'єргард]]ами румунських військ, а рухомі загони з'єднань обігнали їх і раніше них вийшли до річки [[Прут]]. [[Форсування]] військами [[9-та армія (СРСР)|9-ї армії]] нижньої течії Дністра зайняло надто багато часу, оскільки понтонери виявилися погано навченими.

[[29 червня]] війська перших ешелонів вийшли на річку [[Прут]], де зайняли [[переправа|переправи]] і встановили порядок огляду румунських частин, що відходили, з метою вилучення захопленого в місцевого населення майна.

Того ж дня у [[Кишинів|Кишиневі]] відбувся мітинг, у якому брало участь близько 100 тисяч жителів міста й сусідніх сіл. На ньому виступали [[Список перших секретарів Центрального Комітету Комуністичної партії України|перший секретар ЦК КП(б)У]] [[Хрущов Микита Сергійович|М.&nbsp;С.&nbsp;Хрущов]], [[Маршал Радянського Союзу|маршал]] [[Тимошенко Семен Костянтинович|С.&nbsp;К.&nbsp;Тимошенко]] і голова бессарабського {{comment|ВРК|Військово-Революційний Комітет}} С.&nbsp;Д.&nbsp;Бурлаченко, що прибули особисто підтримати ентузіазм населення у зв'язку з приходом Червоної Армії<ref name="Історія"/>.

Місцеве населення краю, більшість якого складали [[Національна меншина|національні меншини]], які потерпали від соціального й національного гніту, в цілому радо зустрічало [[Червона армія|Червону армію]]. Мешканці ганили румунську армію, скаржилися на владу за її соціальну і національну політику, висловлювали подив і захоплення від вигляду потужної радянської [[військова техніка|військової техніки]] та «демократичного поводження радянських командирів», з якими можна було вільно спілкуватися на відміну від «пихатих» румунських офіцерів<ref name="РДВА 4191"/>.

Повсюдно мешканці міст і сіл допомагали розбирати чисельні завали на дорогах, що їх залишила румунська армія. Населення Бендер вийшло розтягувати шпали, щоб звільнити шлях для радянських танків<ref name="РДВА 4191"/>. На підході до Чернівців радянську частину зустріла колона молоді, озброєна заступами й [[кирка]]ми, яка йшла розчищати дорогу частинам РСЧА. Саме місто вітало червоноармійців червоними прапорами, а також маленькими прапорцями, зробленими з жіночих [[Хустка|хусток]]. У свою чергу червоноармійці також виявляли свою прихильність населенню: возили бессарабців і буковинців на броні танків, «давали постріляти» зі зброї тощо.

«Радіння і захоплення нових [[Громадянство|громадян]] Радянського Союзу буквально не піддається опису»,&nbsp;— повідомлялося в одному з військових документів.&nbsp;— Скрізь чулися вигуки: «Хай живе Червона армія! Хай живе Країна Рад!» Повсюди і скрізь звучала [[російська мова|російська]] і [[українська мова|українська мови]]. Це населення вільної Радянської Бессарабії поздоровляло один одного рідною мовою, тією мовою, за яку ще вчора румунські бояри жорстоко карали"<ref name="РДВА 4191"/>.

Однак із приходом НКВС ситуація змінилася: на місцях проводилися екзекуції політично активних й національно свідомих представників місцевого населення. Потім людей почали цілими сім'ями, інколи й селами вивозити у [[Сибір]], що для багатьох означало [[смерть]], як не в дорозі, то на новому місці без засобів для існування. Особливо розмаху ця практика радянської влади набула перед нападом [[гітлер]]івської Німеччини на [[сталін]]ський СРСР. Тих, кого не встигали вивезти, [[НКВС]] таємно розстрілював на місцях у надії звинуватити потім у цьому німців.

До кінця операції радянські війська повністю оволоділи територією Бессарабії та Буковини, а також без усяких пояснень захопили територію [[Герцаївський район|Герцаївського району]], який, до речі, не входив до складу обох регіонів та історично належав до так званого ''Старого Королівства Румунії'', корінне населення якого в переважній більшості було [[Румуни|румунського походження]] (понад 90&nbsp;%).

==== Бессарабська повітряно-десантна операція ====
Затримка із просуванням військ у південно-західні райони Бессарабії й дані про [[мародерство]] румунських частин, що евакуювалися, призвели до того, що було вирішено висадити повітряні десанти в південній частині Бессарабії.

Вранці [[29 червня]] командир 204-ї {{comment|пдбр|повітряно-десантна бригада}} [[полковник]] І.&nbsp;І.&nbsp;Губаревич отримав наказ на [[десантування]]. Через декілька годин після отримання наказу ''1 372'' десантників [[204-та повітряно-десантна бригада (СРСР)|204-ї повітряно-десантної бригади]] почали десантування за 12&nbsp;км північніше [[Болград]]а. До кінця дня місто повністю контролювалося десантниками. Наступного дня 1-й батальйон бригади узяв під контроль місто [[Кагул (місто)|Кагул]] і порт на Дунаї&nbsp;— [[Рені]].

О 4.55 ранку [[30 червня]] був відданий наказ про перекидання до [[Ізмаїл]]а частин [[201-ша повітряно-десантна бригада (СРСР)|201-ї повітряно-десантної бригади]], і в 9.35-12.15 44 літаки [[ТБ-3]] з ''809'' десантниками на борту узяли курс на визначену ціль. Спочатку передбачалося, що літаки приземляться на [[аеродром]]і Ізмаїла, але виявилось, що аеродром замалий для настільки великих літаків, і після посадки 12 ТБ-3 було прийняте рішення решту десанту викинути на парашутах. Усього посадочним способом було висаджено ''240'' і парашутним&nbsp;— ''509'' осіб, а з трьох літаків десантування не було проведене. До вечора десантники зайняли [[Ізмаїл]] і організували охорону кордону.

У ході проведення десантної операції загинули ''3'' військовослужбовці, [[7 (число)|7]]&nbsp;— отримали переломи, та ''25''&nbsp;— дістали легких травм. На думку командування Південного фронту, десанти «''повністю себе виправдали й змусили румунські частини зважати на угоду.''»<ref>Там само. Ф.29. Оп.34. Д. 552. Л.3—7; Пакт… С.72—74.</ref>

Разом з цим, незважаючи на високу оцінку дій [[десантник]]ів, безпосереднє командування [[повітряно-десантна бригада|повітряно-десантних бригад]] було налаштоване дуже критично щодо результатів проведеної операції. Як повідомляв в своєму донесенні від [[19 липня]] [[1940]] Військовій Раді {{comment|КОВО|Київський особливий військовий округ}} і Управлінню [[бойова підготовка|бойової підготовки]] РСЧА командир [[204-та повітряно-десантна бригада (СРСР)|204-ї бригади]] [[полковник]] І.&nbsp;І.&nbsp;Губаревич, [[28 червня]] 1940 бригада була приведена в стан [[бойова готовність|бойової готовності]] і о 20.00 через командира 29-ї важкобомбардувальної авіабригади отримала [[бойове завдання]], тому що штаб [[Фронт (військове об'єднання)|фронту]] всю підготовку повітряно-десантної операції передоручив штабу ВПС.

З 4.00 [[29 червня]] особовий склад бригади був виведений до літаків і перебував там до відльоту, маючи на собі один [[боєкомплект]] [[Набій|набоїв]] та дві добові норми м'ясоовочевих [[Консерви|консервів]], концентратів і сухарів. Підготовка операції командуванням ВПС фактично не здійснювалася: не була проведена [[Повітряна розвідка|розвідка]] районів викидання, була відсутня організація зв'язку, а підготовка льотних екіпажів авіаполків до [[десантування]] виявилася настільки низькою, що це призвело до розсіяння десанту на великій площі.
[[Файл:Desant USSR ww2.jpg|міні|праворуч|220px|[[Повітряно-десантні війська СРСР|Радянські десантники]] в літаку]]
О 8.00-9.30 був проведений виліт 99 літаків [[ТБ-3]] з аеродромів зльоту у вихідному районі для десантування навколо Києва; у 12.30-14.30 проведене десантування за 12&nbsp;км північніше [[Болград]]у. Повністю бригада зосередилася до 16.30, але ще до цього два батальйони були відправлені на Болград і на станцію [[Табаки (Болградський район)|Троянів вал]], які вони зайняли к 18.30. О 18.15 був отриманий наказ командувача Південного фронту генерала Жукова Г. К. про зайняття міст [[Рені]] і [[Кагул (місто)|Кагул]], що розташовані на відстані 40-50&nbsp;км від місць висадки десанту. У ніч на [[30 червня]] рота десантників на захоплених [[автомашина]]х зайняла Рені, де сталася стрілянина з [[румуни|румунами]].

Рано вранці [[1 липня]] був зайнятий Кагул. Поява десантників припинила грабіж населення румунськими солдатами. До 4 липня підійшли частини [[25-та стрілецька дивізія (СРСР)|25-ї стрілецької дивізії]]. 204-та бригада була відведена до Болграду, звідти залізницею перекинута до [[Бендери|Бендер]], де й залишалася до [[16 липня]]<ref>РГВА. Ф.31983. Оп.2. Д. 474. Л.75—79.</ref>.

Начальник Управління бойової підготовки Червоної Армії [[генерал-лейтенант]] [[Курдюмов Володимир Миколайович|В.&nbsp;М.&nbsp;Курдюмов]], докладаючи [[24 липня]] 1940 наркомові оборони про підсумки [[повітряно-десантна операція|повітряно-десантної операції]] в Бессарабії, відзначив, що вона була ''«виконана виключно погано»'', оскільки була ''«відсутня будь-яка підготовка до операції»''{{sfn|Мельтюхов М. И.|2000|с=214–252|}}.

Далі він рапортував: ''«Десантування 204-ї бригади [[29 червня]] було здійснене із запізненням на 1 годину 30 хвилин через невчасну віддачу наказу на виліт. Зліт 201-ї бригади замість 9.00 був розпочатий о 14.00 30 червня з тієї ж причини, а також через незабезпеченість бензозаправниками аеродрому [[Скоморохи (Житомирський район)|Скоморохи]]. Перекидання десанту повітрям проводилося за умовами мирного часу&nbsp;— без прикриття бойовою авіацією й попередньої розвідки району викидання (висадки). Шикування [[Бойові порядки|бойових порядків]] і висоти польоту транспортної авіації не дотримувалися. Політ [[Десант повітряний|десанту]] проходив удень, в умовах найбільшої бовтанки в повітрі, звідси лише в одній 204-й бригаді було повернено на аеродроми зльоту 50 осіб, що виявилися не в змозі стрибати (вколисало).''

''Викидання проводилося неорганізовано, з різних висот і дуже розтягнуто за часом. У результаті цього підрозділи бригади були розкидані на площі 10×10&nbsp;км, а збір після приземлення здійснювався протягом двох годин, що для бойової обстановки неприпустимо.''

''Повітряні бригади викидалися й висаджувалися, не маючи ніяких завдань і вказівок про характер подальших дій. Пункти викидання командуванню десантних бригад стали відомі лише від [[командир]]ів льотних частин. Штаб фронту ніякого [[управління військами|управління бригадами]] не здійснював, і лише через 5 годин після викидання в 204-ту бригаду прибув представник фронту з вельми загальним розпорядженням про зайняття нових пунктів, але знову ж таки без визначення завдання про характер наступних дій бригади.''

''При застосуванні бригад не враховувалася ступінь їхньої підготовленості. Так, [[204-та повітряно-десантна бригада (СРСР)|204-та бригада]], що мала 42,2&nbsp;% особового складу, котрі прибули в бригаду в червні місяці, та поспішно здійснили 1—3 тренувальні стрибки, була скинута на [[парашут]]ах у складних умовах при швидкості [[Вітер|вітру]] 8-9 м/с. У той же час, найбільш підготовлена для парашутного десантування [[214-та повітряно-десантна бригада (СРСР)|214-та бригада]] не була застосована взагалі. Час на підготовку до операції від моменту отримання розпорядження і до зльоту обчислювалося 4 годинами, та й справді, за рахунок позбавлення особового складу бригади необхідного відпочинку{{sfn|Мельтюхов М. И.|2000|с=214–252|}}. Поповнення викинутих бригад вогнеприпасами<ref name="прим">''Так у доповіді ген. Курдюмова''</ref> і [[продовольство]]м повітрям, а також [[евакуація]] поранених і хворих передбачена не була. Після багатьох запитів лише [[5 липня]] (опісля п'ять днів) у розташування 204-ї бригади прибув санітарний літак. Перераховані недоліки в бойовій обстановці неминуче призвели б до провалу [[повітряно-десантна операція|повітряно-десантної операції]] і до марної загибелі людей і літаків»<ref>Там само. Л.62—64.''</ref>.
{{main|В'яземська повітряно-десантна операція|Дніпровська повітряно-десантна операція}}
[[Файл:Ukrainian SSR 1940.jpg|міні|праворуч|300px|[[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Українська РСР]] у кордонах 1940 року]]
[[Файл:Moldavian SSR 1940.jpg|міні|праворуч|270px|Першопочаткова територія Республики у 1940 році, без жодиних північних та південних частин сучасної Республіки Молдова, але з частинами півночі [[Буджак]]а]]
[[Файл:Romania 1940 1941 uk.png|міні|праворуч|300px|[[Королівство Румунія]] та [[Молдавська РСР]] за станом на 1 січня 1941]]

== Наслідки операції ==

=== Військово-стратегічне значення операції ===
Передача Румунією Бессарабії та Буковини СРСР мала велике значення як для цих двох держав, так і для сучасних [[Молдова|Молдови]] і [[Україна|України]]. У результаті проведення операції була зайнята територія площею 50 762 км², на якій мешкало 3 776 000 осіб. Румунія втратила 17&nbsp;% (з 295 649 км²) своєї території та 18,9&nbsp;% (з 19,9&nbsp;млн) населення<ref>{{Cite web |url=http://www.tacitus.nu/historical-atlas/population/balkans.htm |title=Population of Eastern Balkans |accessdate=17 вересня 2010 |archiveurl=https://www.webcitation.org/65hJzY7KG?url=http://www.tacitus.nu/historical-atlas/population/balkans.htm |archivedate=24 лютого 2012 |deadurl=yes }}</ref>.

До вечору 1 липня новий кордон був повністю зайнятий радянськими військами, а з 14.00 [[3 липня]] кордон був закритий, і румунські військовослужбовці, що не встигли переправитися були роззброєні й затримані. З [[5 липня]] 1940 війська були переведені в стан постійної бойової готовності<ref>Пакт… С.75.</ref>, і з [[8 липня]] почалося їх розосередження по [[пункт постійної дислокації|пунктах постійної дислокації]].

[[7 липня]] було розформовано управління [[Південний фронт (Бессарабсько-Буковинський похід)|Південного фронту]], а [[10 липня]]&nbsp;— управління [[9-та армія (СРСР)|9-ї армії]]<ref>РГВА. Ф.9. Оп,29. Д. 572. Л. 63—69, 98—103: Ф.25880. Оп.4. Д. 58. Л. 10; Ф.29. Оп.56. Д. 120. Л.2.</ref>.

У цілому ж, як і в попередніх [[Військова кампанія|кампаніях]], аналіз діяльності Червоної армії під час Прутського походу був невтішним. Радянські військові документи повідомляли про чисельні негаразди, які пояснювалися «поганою роботою командирів і комісарів»<ref name="РДВА 4191"/>. Порушувалися графіки перевезення військ, несвоєчасно відбувалися переправи, які рідко обходилися без «ЧП». «Не зважаючи на те, що ніхто не заважав ані з суші, ані з повітря з роботою з утворення переправ, окремі частини армії не впоралися,&nbsp;— писав у своєму повідомленні начальник політуправління 9-ї армії Тевченков,&nbsp;— ставалися розриви [[Понтонний міст|понтонних мостів]], топилися червоноармійці й техніка. Тільки в перший день походу під час переправи через Дністер частин 9-ї армії перевернувся човен, внаслідок чого з 30 бійців 16 загинуло. 29-го червня затонули два танки і амфібія цієї ж армії»<ref name="РДВА 4191"/>. Отож, якщо б довелося діяти в бойових умовах, втрати були б значно більшими.

Загалом, незважаючи на відсутність [[бойові дії|бойових дій]], у ході походу мали місце факти дрібних сутичок румунських і радянських військ, втрати Червоної Армії в яких, а також від нещасних випадків, за період з [[11 червня]] по [[6 липня]] 1940, за неповними даними, склали 119 військовослужбовців (вбито&nbsp;— 29, у тому числі&nbsp;— [[Самогубство|самогубств]]&nbsp;— 12, потонуло&nbsp;— 3; поранені&nbsp;— 69, скалічені&nbsp;— 6)<ref>Там само. Ф.9. Оп.36. Д. 4106. Л. 300—312; Д. 4191. Л.80—92, 170—190, 302—329, 345—360.</ref>.

У ході Бессарабської [[Військова кампанія|кампанії]] радянські війська захопили значні трофеї. До 14 липня 1940 вони налічували:
{{hidden
| style = border:solid 1px black; width: 62%; 
| headerstyle = background: #EEDFCC; font-size: 110%;
| contentstyle = text-align: left; color:black; 
| header = Трофеї, що були захоплені радянськими військами за станом на 14 липня 1940
| content = 
* 52 796 [[Рушниця|рушниць]] і [[Карабін (зброя)|карабінів]],
* 4480 [[пістолет]]ів,
* 1 [[Автомат (зброя)|автомат]],
* 1 071 [[ручний кулемет|ручних кулеметів]],
* 326 [[станковий кулемет|станкових кулеметів]],
* 149 малокаліберних рушниць,
* 1 080 [[Мисливська рушниця|мисливських рушниць]],
* 40 [[міномет]]ів,
* 6 [[зенітний кулемет|зенітних кулеметів]],
* 258 [[Гармата|гармат]],
* 14 296 183 [[Набій|набої]],
* 54 309 гранат,
* 1 512 [[протитанкова міна|протитанкових мін]],
* 16 907 мінометних мін,
* 79 320 [[Артилерійський снаряд|снарядів]],
* 15 [[Вантажний автомобіль|вантажних автомашин]],
* 38 [[Легковий автомобіль|легкових автомашин]],
* 2 [[автобус]]и,
* 3 [[трактор]]и,
* 4 мотоцикли з коляскою,
* 17 [[велосипед]]ів,
* 125 [[телефонний апарат|телефонних апаратів]],
* 1 радіоустановка,
* 117,5 км телефонного кабелю,
* 21 064 [[протигаз]]и,
* 545,2 тонни паливно-мастильних матеріалів, а також санітарне, інженерне, обозно-речове майно;
* 141 [[паровоз]],
* 1 866 критих [[вагон]]ів,
* 325 напіввагонів,
* 45 платформ,
* 19 [[Цистерна|цистерн]],
* 31 класний вагон,
* 2 багажних вагони,
* 10 137,8 тонни прод[[фураж]]у,
* 36 бочок [[олія|олії]],
* 98 600 банок та 40 ящиків [[консерви|консервів]],
* 3,5 вагони [[Вино|вина]],
* 103 вагони [[сіно|сіна]],
* 1 176 [[Кінь|коней]],
* 60 голів [[Велика рогата худоба|великої рогатої худоби]],
* 220 [[Вівця|овець]],
* 70 [[Свині|поросят]] <ref>Пакт… С.45—51.</ref>.
}}


Водночас, урегулювання спірних радянсько-румунських питань через передачу потрібних СРСР територій справа не завершилася. Вже з [[29 червня]] 1940 в [[Одеса|Одесі]] розпочала роботу спільна радянсько-румунська урядова комісія з вирішення питань і організації евакуації румунських військ і установ з Бессарабії та північної частини Буковини (з радянського боку голова [[генерал-лейтенант]] [[Козлов Дмитро Тимофійович|Д.&nbsp;Т.&nbsp;Козлов]], з румунської&nbsp;— [[дивізійний генерал]] А. Алдя). Радянська сторона вимагала, щоб Румунія повернула викрадений пересувний склад залізниць і передала технічну й картографічну документацію нових радянських територій. 31 липня 1940 було підписано радянсько-румунську угоду про передачу СРСР до 25 серпня 175 паровозів і 4 375 вагонів. З іншого боку, СРСР категорично відмовився розглядати контрпретензії Румунії з військового майна, залишеного в Бессарабії, заявивши румунській делегації, що це майно нібито розкрали [[дезертир]]и. Проте, пізніше велика частина військових трофеїв Червоної Армії була повернена Румунії.

=== Переселення й депортації в СРСР ===
Навесні та на початку літа 1941 року з територій, що ввійшли до складу [[СРСР]], почалася [[Депортація народів в СРСР|депортація «небажаних елементів»]]. У Молдові (із Чернівецькою й [[Ізмаїльська область|Аккерманською областями]] УРСР) депортації почалися в ніч з 12 на 13 червня 1941. Загальна оцінка числа засланих із Молдови з усіх регіонів становить 25 711 осіб у 29 ешелонах. Сумарне число ''«вилучених»'' обох категорій приводиться в доповідній записці заступника наркома [[Комітет державної безпеки|держбезпеки СРСР]] [[Кобулов Богдан Захарович|Б.&nbsp;З.&nbsp;Кобулова]] [[Сталін]]у, [[Молотов В'ячеслав Михайлович|Молотову]] і [[Берія Лаврентій Павлович|Берії]] від [[14 червня]] 1941 року і становить 29 839 осіб.

Взагалі [[депортація]] місцевого населення проводилася як у 1940—1941, так і після повернення окупованих земель у 1944—1950 роках, а також були [[Етнічна чистка|факти депортації]] в 1950—1956 роках. [[Сталінські репресії]] проводилися поза розгляданням належності до етнічних груп: [[румуни|румунів]], [[українці]]в, [[Росіяни|росіян]], [[євреї]]в, [[болгари|болгар]], [[молдовани|молдован]], [[Гагаузи|гагаузів]]. Так, за даними румунського дослідника Александру Усатіук-Булгар, крім депортованих 29 839 людей до [[Сибір]]у 13 червня 1940, також масові вилучення проводилися [[6 липня]] [[1949]] ([[операція «Південь»]])&nbsp;— 35 796 та [[1 квітня]] [[1951]] ([[операція «Північ»]])&nbsp;— 2 617<ref name="Alexandru Usatiuc-Bulgăr 1999">Alexandru Usatiuc-Bulgăr ''«Cu gîndul la „O lume între două lumi“: eroi, martiri, oameni-legendă»'' («Thinking of 'A World between Two Worlds': Heroes, Martyrs, Legendary People»), Publisher: Lyceum, Orhei (1999) ISBN 9975-939-36-8</ref>.

У цілому лише за перший неповний рік радянської влади було заарештовано або депортовано 86 604 людини<ref>Comisia Prezidenţială pentru Analiza Dictaturii Comuniste din România: Raport Final / ed.: Vladimir, Dorin Dobrincu, Cristian Vasile, Bucureşti: Humanitas, 2007, ISBN 978-973-50-1836-8, p. 747</ref><ref>Igor Caşu, «„Politica naţională“ în Moldova sovietică», Chişinău, Ed. Cartdidact, 2000, p. 32-33</ref>.

Після окупації радянськими військами визначених земель, близько 82 000 [[Бессарабські німці|бессарабських німців]] та 40 000—45 000 [[Буковинські німці|німців Буковини]] було репатрійовано до [[Німеччина|Німеччини]] відповідно до попередніх домовленостей із Гітлером.

=== Порушення прав бессарабців у Румунії ===
Багато жителів краю під час приєднання до СРСР знаходилися в Румунії та інших країнах, куди вони виїхали, зокрема, у пошуках роботи. Багато хто намагався повернутися на батьківщину, проте румунська влада частенько перешкоджала цьому. Поверталися й ті бессарабці, що служили в румунській армії, які найчастіше просто бігли з неї. Так, [[30 червня]] в [[Галац]]і під час зіткнення з урядовими військами було вбито 600 бессарабців і безліч поранено. В [[Ясси|Яссах]] представники влади протримали 5 тисяч бессарабців, що поверталися, замкнутими в будівлі [[Залізнична станція|вокзалу]] без їжі й води, а потім завантажили у вагони й відправили з міста<ref name="Історія"/>. За даними [[НКВС]] на [[26 липня]] [[1940]] 149 974 жителі Бессарабії повернулися додому з Румунії<ref name="hr" />.

=== Історичне значення операції ===
[[2 серпня]] [[1940]] року, буквально через місяць після закінчення операції, на території Бессарабії, з приєднанням до неї більшої частини [[Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Молдавської Автономної Соціалістичної Республіки]] була проголошена [[Молдавська Радянська Соціалістична Республіка]], що ввійшла на правах 16-ї союзної республіки до складу СРСР. Північна Буковина, [[Герцаївський район]], велика частина [[Хотинський повіт|Хотинського повіту]], [[Ізмаїльський повіт|Ізмаїльський]] і [[Аккерманський повіт]]и увійшли до складу України.

У рамках [[Паризький мирний договір (1947)|Паризької мирної конференції 1947 року]], Румунія й [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянський Союз]] підписали мирний договір, у якому, зокрема, було оголошено про взаємне визнання радянсько-румунського кордону встановленого угодою [[28 червня]] 1940 року, що юридично закріпила за СРСР Бессарабію, Північну Буковину й район Герца<ref>[http://www.austlii.edu.au/au/other/dfat/treaties/1948/2.html TREATY OF PEACE WITH ROUMANIA] Часть I, статья 1. Раздел «Australian Treaty Series» на сайте «Australasian Legal Information Institute» austlii.edu.au</ref>.

До 1991 року в складі СРСР Бессарабія була поділена між УРСР і МРСР. Після розпаду СРСР ця територія, таким чином, виявилася розділеною між незалежними Україною й Молдовою.
[[Файл:Romania wwII-ro.svg|міні|праворуч|300px|Територіальні втрати Румунії протягом липня&nbsp;— вересня 1940]]
[[Файл:Romania 1942 ru.svg|міні|праворуч|300px|[[Трансністрія]] в складі [[Королівство Румунія|Королівства Румунія]] часів Другої світової війни]]

=== Наслідки для Румунії ===
Через три дні після анексії Бессарабії та Буковини [[Королівство Румунія]] розірвала угоду про співпрацю з англо-французькою коаліцією. Новий уряд [[Іон Джигурту|Іона Джигурту]], прийнявши [[5 липня]] 1940 присягу, вже 11 липня вийшов з [[Ліга Націй|Ліги Націй]], а через 2 дні проголосив про свій намір приєднається до [[Країни Осі|країн Осі]]. Проте, не зважаючи на всі зроблені новим урядом намагання продемонструвати свою готовність рухатись новим курсом, який задовольнятиме [[Гітлер]]а, аж до організації [[Голокост|переслідування євреїв]] на всій території Румунії, це однак, не врятувало її від нових територіальних втрат. [[30 серпня]] за умовами [[Другий Віденський арбітраж|Другого Віденського арбітражу]] [[Північна Трансільванія]] під тиском Німеччини була передана до складу [[Королівство Угорщина (1920—1946)|Угорщини]], а [[7 вересня]], відповідно до умов [[Крайовський мирний договір|Крайовського мирного договору]], [[Третє Болгарське царство|Болгарія]] отримала від Румунії [[Південна Добруджа|південну Добруджу]].

Таким чином, протягом ледве більш 2-х місяців країна втратила понад 100 000 км² власної території ([[Бессарабія]]&nbsp;— 44 000 км², [[Північна Буковина]] і [[Герцаївський район|район Герца]] 6 304 км², [[Північна Трансільванія]]&nbsp;— 43 104 км², [[Південна Добруджа]]&nbsp;— 7 565 км²).

Результати такої [[Зовнішня політика|зовнішньої політики]] призвели до масових заворушень по всій Румунії. Румунський король [[Кароль II]], під тиском правлячих кіл був вимушений [[5 вересня]] 1940 призначити [[міністр оборони|міністра оборони]] країни, генерала [[Антонеску Йон|Антонеску]], главою «національного легіонерського уряду», до складу якого ввійшли не лише військові прибічники Антонеску, але й представники фашистського руху [[Залізна Гвардія|«Залізна гвардія»]], заснованого [[Корнеліу Зеля Кодряну|Корнеліу Кодряну]]. Наступного дня Антонеску зажадав від Кароля II зректися престолу на користь сина [[Міхай I|Міхая I]].

[[Гітлер]] скористався усіма трьома кризами для посилення впливу Німеччини в Румунії<ref>Ф. Гальдер. Военный дневник, Т.2, С. 111—115</ref>. Уже в жовтні 1940 в [[Плоєшті]] для охорони нафтових розробок були направлені частини 13-ї мотопіхотної і [[16-та танкова дивізія (Третій Рейх)|16-ї танкової німецьких дивізій]]. Усього в період із жовтня 1940 по червень 1941 на території Румунії було зосереджено 550 000 тисяч німецьких військ.

[[23 листопада]] [[1940]] Антонеску підписав протокол про приєднання Румунії до [[Троїстий пакт|Троїстого пакту]]<ref>Плешаков К. В., Богатуров&nbsp;А.&nbsp;Д. Системная история международных отношений. Глава 1. Противоречия послевоенного урегулирования (1945—1946). Ситуация в странах Центральной и Восточной Европы., «Московский рабочий», Москва 2000</ref>. Таким чином, румуни, серед яких виділялася «[[Залізна Гвардія]]» на чолі з [[Хорія Сіма]], бажаючи відновлення Румунії в межах 1939 року&nbsp;— [[Велика Румунія|«Великої Румунії»]]&nbsp;— підштовхнули Румунію в обійми Гітлера, а в ході Другої світової війни [[Румунія у Другій світовій війні|румунські війська окупували територію]] України між Дністром і Південним Бугом, так звану [[Трансністрія|Трансністрію]]. Більш того, румунські війська стали одними з найпослідовніших прибічників [[Вермахт]]у, беручи активну участь у бойових діях проти радянських військ в Україні, [[Битва за Крим (1941—1944)|Криму]], під [[Сталінградська битва|Сталінградом]] та [[Битва за Кавказ (1942—1943)|на Кавказі]].

== Див. також ==
* [[Молдавська РСР]]
* [[Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка]]
* [[Аккерманська область]]
* [[Бессарабська губернія]]
* [[Рух за об'єднання Румунії та Молдови]]
* [[Румунія у Другій світовій війні]]
* [[Вторгнення СРСР до Польщі]]
* [[Другий Віденський арбітраж]]

== Примітки ==
{{reflist|3}}

== Джерела ==
* {{книга
|автор          = [[Мельтюхов Михайло Іванович|Мельтюхов М. И.]]
|частина        = 
|заголовок      = Упущенный шанс Сталина. Советский Союз и борьба за Европу: 1939—1941 (Документы, факты, суждения)
|оригінал       =  
|посилання      = http://militera.lib.ru/research/meltyukhov/06.html
|відповідальний = 
|видання        = 
|місце          = М.
|видавництво    = Вече
|рік            = 2000
|том            = 
|сторінки       = 
|сторінок       = 192
|серія          = 
|isbn           = 0785823247
|тираж          = 
}} {{ref-ru}}
* &nbsp;''Гриневич В.&nbsp;А.'' [https://web.archive.org/web/20190226193042/http://history.org.ua/JournALL/pro/10/20.pdf Червона армія у війнах і військових конфліктах 1939—1940&nbsp;рр.: Військово-політичні, ідеологічні та соціально-психологічні аспекти]

== Література ==
* ''Галушка А., Брайлян Є.'' Змова диктаторів: Поділ Європи між Гітлером і Сталіним, 1939—1941.&nbsp;— Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2018.&nbsp;— 368 с.
* ''Музика Г.&nbsp;О''. Радянсько-румунська угода 1940 // [[Українська дипломатична енциклопедія]]: У 2-х т. / Редкол.: Л.&nbsp;В.&nbsp;Губерський (голова) та ін.&nbsp;— К.:Знання України, 2004&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— 812 с. ISBN 966-316-045-4
* Україна в Другій світовій війні: погляд з XXI&nbsp;ст.: іст. нариси: у 2 кн. / [Нац. акад. наук України, Ін-т історії України]; редкол.: В.&nbsp;А.&nbsp;Смолій (голова) [та ін.].&nbsp;— Київ: Наукова думка.&nbsp;— Кн. 1: / [А. Айсфельд, І. Вєтров, Т. Вінцковський та ін.].&nbsp;— 2011.&nbsp;— 731 с.
* {{книга
|автор          = Репин В. В. 
|частина        = 
|заголовок      = Развитие бессарабского территориального конфликта в советско-румынских отношениях (1939 г.) // Российские и славянские исследования. Вып. 4 
|оригінал       =  
|посилання      = http://www.rsijournal.net/page.php?id=215
|відповідальний = 
|видання        = 
|місце          = Мн.
|видавництво    = 
|рік            = 2009
|том            = 
|сторінки       = 
|сторінок       = 
|серія          = 
|isbn           = 
|тираж          = 
}} {{ref-ru}}
* {{книга
|автор          = George Ciorănescu 
|частина        = 
|заголовок      = "40th Anniversary of Annexation of Bessarabia and Northern Bucovina"
|оригінал       =  
|посилання      = http://files.osa.ceu.hu/holdings/300/8/3/text/53-2-20.shtml
|відповідальний = 
|видання        = Radio Free Europe
|місце          = 
|видавництво    = 
|рік            = July 23, 1980
|том            = 
|сторінки       = 
|сторінок       = 
|серія          = 
|isbn           = 
|тираж          = 
}} {{ref-en}}
* George Ciorănescu, [https://web.archive.org/web/20090719180258/http://files.osa.ceu.hu/holdings/300/8/3/text/53-3-12.shtml «The Problem of Bessarabia and Northern Bukovina during World War II»], Radio Free Europe report, December 2, 1981. {{ref-en}}
* Andreea Tudorica, Ovidiu Ciutescu, Corina Andriuta, [http://www.jurnalul.ro/jurnalul-national/jurnalul-national/giurgiulesti-piedica-in-calea-lui-stalin-95756.html «Giurgiuleşti, piedică în calea lui Stalin»], ''Jurnalul Naţional'', June 26, 2007 {{ref-ro}}
* Alexandru Usatiuc-Bulgăr ''«Cu gîndul la „O lume între două lumi“: eroi, martiri, oameni-legendă»'' («Thinking of 'A World between Two Worlds': Heroes, Martyrs, Legendary People»), Publisher: Lyceum, Orhei (1999) ISBN 9975-939-36-8 {{ref-ro}}

== Посилання ==
{{Commons category|Soviet occupation of Bessarabia and Northern Bukovina}}
* [http://www.hrono.ru/maps/1940prut.gif Карта Бессарабской операции 28—30 июня 1940 года]{{ref-ru}}
* [http://www.worldwar2.ro/ «Armata română în al doilea război mondial»]{{ref-ro}}
* [http://civicmedia.ro/acm/index.php?option=com_content&task=view&id=611&Itemid=1/ DIRECTIVELE NKVD pentru ocuparea natiunilor Europei de Est si intoxicarea Occidentului]{{ref-ro}}
* [https://web.archive.org/web/20081203100252/http://www.inshr-ew.ro/pdf/Raport_final.pdf Instututul naţional pentru studierea Holocaustului «Elie Wiesel» Raportul final] (2004){{ref-ro}}
* [http://civicmedia.ro/acm/index.php?option=com_content&task=view&id=594&Itemid=60/ Hartile Romaniei Mari&nbsp;— the Maps of Great Romania]{{ref-ro}}
* [http://www.worldwar2.ro/ «Romanian Army in the Second World War»]{{ref-en}}
* [http://www1.yadvashem.org/about_yad/what_new/data_whats_new/pdf/english/1.3_The_1940_Romanian_withdrawal.pdf The June/July 1940 Romanian Withdrawal from Bessarabia and Northern Bukovina and its Consequences on Interethnic Relations in Romania]{{ref-en}}
* [https://web.archive.org/web/20100425012630/http://ebooks.unibuc.ro/istorie/istorie1918-1940/11-4-5.htm «Text of Litvinov-Titulescu pact»] {{ref-ro}}
* [https://web.archive.org/web/20160303232931/http://ebooks.unibuc.ro/istorie/istorie1918-1940/13-3.htm «Joachim von Ribbentrop to Viaceslav Molotov, regarding of Bessarabia and Bukovina, June 25, 1940»] {{ref-ro}}
* [https://web.archive.org/web/20100527162751/http://ebooks.unibuc.ro/istorie/istorie1918-1940/13-4.htm «Notele ultimative ale guvernului sovietic din 26-27 iunie 1940 şi răspunsurile guvernului român»]{{ref-ro}}

{{Друга світова війна}}

{{медаль|з історії}}

{{ВП-портали|Молдова|Румунія|Одещина|СРСР|Друга світова війна|Військова справа}}

[[Категорія:Новітня історія Молдови]]
[[Категорія:Історія УРСР]]
[[Категорія:Бессарабія]]
[[Категорія:Операції і битви Другої світової війни]]
[[Категорія:СРСР у Другій світовій війні]]
[[Категорія:Румунія в Другій світовій війні]]
[[Категорія:Конфлікти в 1940]]
[[Категорія:Радянські окупації]]
[[Категорія:Вибрані статті з військової справи]]
[[Категорія:1940 в Україні]]
[[Категорія:Військова історія Молдови]]
[[Категорія:Червень 1940]]
[[Категорія:Липень 1940]]