Правочи́ном є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

«Правочин» є терміном, який раніше використовувався в українському законодавстві протягом 1920-1930-х років та застосований в новому Цивільному кодексі України, в якому йому відведено окрему главу. Раніше в цивільному праві вживався термін «угода», під яким розуміли вольові, правомірні дії громадян чи організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Ст. 202 Цивільного кодексу України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин, зокрема договір, є однією з найпоширеніших підстав виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин у системі юридичних фактів. Через що інститут правочинів можна назвати одним з найважливіших у науці цивільного права.

Правочин — вольовий акт і цим відрізняється від подій, що відбуваються незалежно від волі людини

Правочин — це правомірна вольова дія. Така позиція переважає в юридичній літературі. Правомірність правочину означає, що він є юридичним фактом, який породжує ті правові наслідки, наступу яких бажають сторони і які відповідають вимогам закону. Своєю правомірністю правочини відрізняються від правопорушень (деліктів) — вольових дій, що суперечать вимогам закону та тягнуть за собою правові наслідки, які сторони не бажали отримати. Згідно із законом правочин завжди є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Види правочинів

В науковій літературі розрізняють наступні кратерії класифікації і відповідні види правочинів:

  • Залежно від числа сторін правочину, вираз волі яких є необхідним для його вчинення, правочини поділяються на: односторонні і дво- чи багатосторонні.
  • За характером правовідносин, що виникають на підставі правочину, правочини поділяються на оплатні та безоплатні.
  • Залежно від моменту, коли правочин породжує права та обов’язки для сторін, правочини поділяються на консенсуальні і реальні.
  • Залежно від значення підстав правочину для його дійсності правочини поділяються на казуальні та абстрактні.
  • Правочини також поділяються на умовні та безумовні.
  • Окремим видом правочинів є фідуціарні правочини.

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Наприклад — заповіт.

Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Не плутати з одно- й двосторонніми договорами.

Умови дійсності правочинів

Правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для його чинності. До вказаних умов можна віднести:

  • Законність змісту правочину.
  • Здатність суб’єкта правочину до його вчинення.
  • Вільне волевиявлення учасників правочину та його відповідність внутрішній волі.
  • Відповідність форми вчинення правочину вимогам закону.
  • Спрямованість правочину на настання правових наслідків.
  • Захист інтересів малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних осіб.

Див. також

Література

Посилання

  • rada.gov.ua Щодо форми правочинів. Роз'яснення Міністерства юстиції України, 19 квітня 2011