Правочин: відмінності між версіями

[неперевірена версія][перевірена версія]
м (замінено закодовану відсотковим кодуванням частину URL-адреси на кирилічні літери)
 
(Не показана 21 проміжна версія 13 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
'''Правочи́ном''' є [[дія (значення)|дія]] [[особа|особи]], спрямована на набуття, зміну або припинення [[цивільні права|цивільних прав]] та [[цивільні обов'язки|обов'язків]].
'''Правочи́н''' [[дія (значення)|дія]] [[особа|особи]], спрямована на набуття, зміну або припинення [[цивільні права|цивільних прав]] і [[цивільні обов'язки|обов'язків]].


«Правочин» є терміном, який раніше використовувався в українському законодавстві протягом 1920-1930-х років та застосований в новому Цивільному кодексі України, в якому йому відведено окрему главу. Раніше в цивільному праві вживався термін [[Цивільно-правові угоди|«угода»]], під яким розуміли вольові, правомірні дії громадян чи організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
«Правочин» є терміном, який раніше використовувався в українському законодавстві протягом 1920-1930-х років та застосований в новому Цивільному кодексі України, в якому йому відведено окрему главу. Раніше в цивільному праві вживався термін [[Цивільно-правові угоди|«угода»]], під яким розуміли вольові, правомірні дії громадян чи організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.


Ст. 202 [[Цивільний кодекс України|Цивільного кодексу України]] визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин, зокрема [[Договір|договір]], є однією з найпоширеніших підстав виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин у системі юридичних фактів. Через що інститут правочинів можна назвати одним з найважливіших у науці цивільного права.
Ст. 202 [[Цивільний кодекс України|Цивільного кодексу України]] визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин, зокрема [[договір]], є однією з найпоширеніших підстав виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин у системі юридичних фактів. Через що інститут правочинів можна назвати одним з найважливіших у науці цивільного права.


Правочин — вольовий акт і цим відрізняється від подій, що відбуваються незалежно від волі людини
Правочин — вольовий акт і цим відрізняється від подій, що відбуваються незалежно від волі людини


Правочин — це правомірна вольова дія. Така позиція переважає в юридичній літературі. Правомірність правочину означає, що він є юридичним фактом, який породжує ті правові наслідки, наступу яких бажають сторони і які відповідають вимогам закону. Своєю правомірністю правочини відрізняються від правопорушень (деліктів) — вольових дій, що суперечать вимогам закону та тягнуть за собою правові наслідки, які сторони не бажали отримати. Згідно із законом правочин завжди є правомірним, якщо його [[Недійсність правочину|недійсність]] прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Правочин — це правомірна вольова дія. Така позиція переважає в юридичній літературі. Правомірність правочину означає, що він є [[юридичний факт|юридичним фактом]], який породжує ті правові наслідки, наступу яких бажають сторони і які відповідають вимогам закону. Своєю правомірністю правочини відрізняються від правопорушень (деліктів) — вольових дій, що суперечать вимогам закону та тягнуть за собою правові наслідки, які сторони не бажали отримати. Згідно із законом правочин завжди є правомірним, якщо його [[Недійсність правочину|недійсність]] прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.


== Види правочинів ==
== Види правочинів ==
В науковій літературі розрізняють наступні критерії класифікації і відповідні види правочинів:
В науковій літературі розрізняють наступні критерії класифікації і відповідні види правочинів:
* Залежно від числа сторін правочину, вираз волі яких є необхідним для його вчинення, правочини поділяються на: '''односторонні''' і '''дво-''' чи '''багатосторонні'''.
* від числа сторін правочину, вираз волі яких є необхідним для його вчинення:
** '''односторонні''' — це дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Наприклад, [[заповіт]]. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
* За характером правовідносин, що виникають на підставі правочину, правочини поділяються на '''оплатні''' та '''безоплатні'''.
** '''двосторонні''' — правочин, для вчинення якого потрібно узгодження волі двох осіб (зустрічної та такої, що збігається).
* Залежно від моменту, коли правочин породжує права та обов’язки для сторін, правочини поділяються на '''консенсуальні''' і '''реальні'''.
** '''багатосторонні''' — правочин, для вчинення яких потрібно узгодження волі більше ніж двох осіб, наприклад договір про сумісну діяльність.
* Залежно від значення підстав правочину для його дійсності правочини поділяються на '''казуальні''' та '''абстрактні'''.
* за характером правовідносин, що виникають на підставі правочину:
* Правочини також поділяються на '''умовні''' та '''безумовні'''.
** '''оплатні''' — правочин, в якому одна сторона за виконання нею обов’язку повинна отримати відповідне відшкодування, чи то у формі грошей, інших майнових цінностей, чи то у формі іншого зустрічного надання, наприклад купівля-продаж.
* Окремим видом правочинів є '''фідуціарні''' правочини.
** '''безоплатні''' — правочин, в якому майнового відшкодування або іншого зустрічного надання за виконане зобов'язання не передбачено, наприклад, договір позички.
Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Наприклад — заповіт.
* від моменту, коли правочин породжує права та обов'язки для сторін:
** '''консенсуальні''' — правочин, який вважається укладеним із моменту досягнення домовленості між сторонами за всіма істотними умовами, наприклад, купівля-продаж.
** '''реальні''' — правочин, для якого досягнення домовленості є недостатнім, моментом його укладення вважають момент фактичного виконання дій, наприклад, [[позика]], [[перевезення]], [[дарування]].
* від значення підстав правочину для його дійсності:
**'''каузальні''' — правочин, із якого чітко зрозуміло, яка правова мета. Недотримання цієї умови тягне недійсність правочину.
** '''абстрактні''' — правочин, в якому його мета (підстава) є юридично не важливою, наприклад вексель.
* за характером дії:
** '''умовні'''
** '''безумовні'''
* за характером довіри:
** '''фідуціарні''' (від лат. fiducia — довіра) — правочини, які мають довірчий характер, потребують особливої [[довіра|довіри]] сторін при їх вчиненні. Прикладами фідуціарного правочину є [[договір доручення]] та [[довіреність]]. Втрата довіри у вказаному фідуціарному правочині може призвести до відмови від нього (його розірвання).
** '''нефідуціарні''' — правочини, що не мають довірчого характеру.


== Умови дійсності правочинів ==
Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Не плутати з одно- й двосторонніми [[договір|договорами]].
{{main|Умови дійсності договорів}}

==Умови дійсності правочинів==
Правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для його чинності. До вказаних умов можна віднести:
Правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для його чинності. До вказаних умов можна віднести:
* Законність змісту правочину.
* Законність змісту правочину.
Рядок 40: Рядок 51:


== Посилання ==
== Посилання ==
*[https://vue.gov.ua/Абстрактний_правочин Абстрактний правочин] // {{ВУЕ1}}
* [http://leksika.com.ua/20000511/legal/pravochin Правочин] // {{Юридична енциклопедія|5}}
* [http://leksika.com.ua/12470103/legal/fidutsiarna_ugoda Фідуціарна угода] // {{Юридична енциклопедія|6}}
* [http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=n0028323-11 rada.gov.ua] Щодо форми правочинів. Роз'яснення Міністерства юстиції України, 19 квітня 2011
* [http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=n0028323-11 rada.gov.ua] Щодо форми правочинів. Роз'яснення Міністерства юстиції України, 19 квітня 2011
{{law-stub}}
{{law-stub}}
Рядок 46: Рядок 60:
[[Категорія:Приватне право]]
[[Категорія:Приватне право]]
[[Категорія:Договірне право]]
[[Категорія:Договірне право]]
[[Категорія:Правовідносини]]

Поточна версія на 17:21, 11 квітня 2021

Правочи́ндія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

«Правочин» є терміном, який раніше використовувався в українському законодавстві протягом 1920-1930-х років та застосований в новому Цивільному кодексі України, в якому йому відведено окрему главу. Раніше в цивільному праві вживався термін «угода», під яким розуміли вольові, правомірні дії громадян чи організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Ст. 202 Цивільного кодексу України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин, зокрема договір, є однією з найпоширеніших підстав виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин у системі юридичних фактів. Через що інститут правочинів можна назвати одним з найважливіших у науці цивільного права.

Правочин — вольовий акт і цим відрізняється від подій, що відбуваються незалежно від волі людини

Правочин — це правомірна вольова дія. Така позиція переважає в юридичній літературі. Правомірність правочину означає, що він є юридичним фактом, який породжує ті правові наслідки, наступу яких бажають сторони і які відповідають вимогам закону. Своєю правомірністю правочини відрізняються від правопорушень (деліктів) — вольових дій, що суперечать вимогам закону та тягнуть за собою правові наслідки, які сторони не бажали отримати. Згідно із законом правочин завжди є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Види правочинівРедагувати

В науковій літературі розрізняють наступні критерії класифікації і відповідні види правочинів:

  • від числа сторін правочину, вираз волі яких є необхідним для його вчинення:
    • односторонні — це дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Наприклад, заповіт. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
    • двосторонні — правочин, для вчинення якого потрібно узгодження волі двох осіб (зустрічної та такої, що збігається).
    • багатосторонні — правочин, для вчинення яких потрібно узгодження волі більше ніж двох осіб, наприклад договір про сумісну діяльність.
  • за характером правовідносин, що виникають на підставі правочину:
    • оплатні — правочин, в якому одна сторона за виконання нею обов’язку повинна отримати відповідне відшкодування, чи то у формі грошей, інших майнових цінностей, чи то у формі іншого зустрічного надання, наприклад купівля-продаж.
    • безоплатні — правочин, в якому майнового відшкодування або іншого зустрічного надання за виконане зобов'язання не передбачено, наприклад, договір позички.
  • від моменту, коли правочин породжує права та обов'язки для сторін:
    • консенсуальні — правочин, який вважається укладеним із моменту досягнення домовленості між сторонами за всіма істотними умовами, наприклад, купівля-продаж.
    • реальні — правочин, для якого досягнення домовленості є недостатнім, моментом його укладення вважають момент фактичного виконання дій, наприклад, позика, перевезення, дарування.
  • від значення підстав правочину для його дійсності:
    • каузальні — правочин, із якого чітко зрозуміло, яка правова мета. Недотримання цієї умови тягне недійсність правочину.
    • абстрактні — правочин, в якому його мета (підстава) є юридично не важливою, наприклад вексель.
  • за характером дії:
    • умовні
    • безумовні
  • за характером довіри:
    • фідуціарні (від лат. fiducia — довіра) — правочини, які мають довірчий характер, потребують особливої довіри сторін при їх вчиненні. Прикладами фідуціарного правочину є договір доручення та довіреність. Втрата довіри у вказаному фідуціарному правочині може призвести до відмови від нього (його розірвання).
    • нефідуціарні — правочини, що не мають довірчого характеру.

Умови дійсності правочинівРедагувати

Правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для його чинності. До вказаних умов можна віднести:

  • Законність змісту правочину.
  • Здатність суб’єкта правочину до його вчинення.
  • Вільне волевиявлення учасників правочину та його відповідність внутрішній волі.
  • Відповідність форми вчинення правочину вимогам закону.
  • Спрямованість правочину на настання правових наслідків.
  • Захист інтересів малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних осіб.

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати