Відкрити головне меню

Портал:Українське мистецтво

Розділ Вікіпедії: Українське мистецтво
Проект  |  Портал




редагувати
  Українське мистецтво
Gutsulske vesillya.jpg

Українське мистецтво - сукупність усіх творів мистецтва, створених за всю історію розвитку України. Розвиток мистецтва в Україні веде відлік із прадавніх часів.

Види українського мистецтва: Живопис, Графіка, Скульптура, Архітектура, Театр, Музика, Кіномистецтво, Телебачення, Художня література, Декоративно-прикладне мистецтво, Хореографія, танець, Фотомистецтво, Естрадно-циркове мистецтво.

Народне мистецтво України  — це пласт української культури, пов'язаний з відтворенням світосприйняття українського народу, його психології, етичних настанов і естетичних прагнень, що охоплює всі види народної творчості, традиційно притаманні Україні: музику, танці, пісні, фольклор, декоративно-ужиткове мистецтво, що розвиваються, як єдиний комплекс, і органічно входять у життя народу протягом усієї його історії. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 FA gold ukr.png Вибрана стаття
«Гулливер» и «Парус».JPG

Хмарочоси в Україні — надвисотні будівлі, житлового та офісного призначення, на території України. До 2009 року в Україні хмарочосами вважали будівлі вищі 74 метрів, тепер — 100 метрів.[1]

Найбільші міста зі скупченням хмарочосів — це Київ, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Харків.

Історія хмарочосів України почалась 110 років тому, але висотне будівництво в Україні освоїли ще в XIV столітті. Першими спорудами-хмарочосами України були не будинки, а дзвіниці.

Першим значним хмарочосом в Україні став Хмарочос Гінзбурга (67,5 м), наступними великим стрибком у висотне будівництво стали харківські висотки: 13-поверховий Держпром (1928 рік) та 14-поверховий Дім Проектів (1932 рік) заввишки 68 і 68,5 метрів відповідно.

В УРСР заборонялося споруджувати житлові будинки з умовною висотою (рівнем підлоги останнього житлового поверху) вище 73,5 м.

Стрибок у висотне будівництво почався у кінці 1990-х років, коли закон про антивисотне будівництво було визнано недійсним, і економіка держави дала змогу споруджувати будівлі великого масштабу; з того часу в країні збудували більше 30 будинків вищих 100 метрів..

В планах залишається будівництво у країні хмарочосів заввишки понад 300 метрів та ведеться будівництво 214-метрового БФК «Sky towers».

.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 High-contrast-camera-photo-2-blue.svg Вибране зображення
«Дворовий садок» з фонтаном
редагувати
  Картини та гравюри України
Arkhip Kuindzhi - Ночь на Днепре - Google Art Project.jpg

«Місячна ніч на Дніпрі» — картина українського художника Архипа Івановича Куїнджі, написана та вперше показана публіці 1880 року.

1880 року картина «Місячна ніч на Дніпрі» була виставлена в Санкт-Петербурзі, причому вона була єдиною картиною, що склала виставку.

Не будучи повністю упевненим в успіху, Куїнджі Архип Іванович запрошував у свою майстерню друзів та кореспондентів для того, щоб перевірити на них силу впливу полотна. Ще до закінчення роботи майстерню відвідували такі відомі люди, як Тургенєв Іван Сергійович, Полонський Яків Петрович, Крамськой Іван Миколайович, Менделєєв Дмитро Іванович.

Щоб побачити полотно, люди шикувалися в чергу. Багато відвідувачів приходили декілька разів, їх приваблювала незвичайна реалістичність світла на картині .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Скульптури України
Леся Українка Ялта.jpg

Пам'ятник Лесі Українці встановлено в 1972 році навпроти будинку на вулиці Катерининській, 8 (на той момент вул. Літкенса), де з жовтня по грудень 1897 вона знімала кімнату.

Поетеса немов-би сидить на морському березі. Постамент - діабазові брили, видобуті в Криму поблизу гори Аюдага. На постаменті накладний бронзовий напис: «Леся Українка». Авторський підпис прорізом: «Г. Кальченко, 1971 р. ».

Пам'ятник Лесі Українці створено в 1971 році українським скульптором Галиною Никифорівною Кальченко спільно з архітектором Анатолієм Федоровичем Ігнащенко. Пам'ятник відкритий 16 серпня 1972 року в - в рік святкування сторіччя з дня народження великої української поетеси. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Архітектурні пам'ятки України
Будинок із химерами 4.jpg

Будинок із химерамиБуди́нок із химе́рами (19011902) — цегляна споруда з прикрасами міфологічних та мисливських сюжетів, є головною архітектурною спорудою раннього декоративного стилю модерн міста Києва, столиці України. Свою назву отримала завдяки скульптурним прикрасам, тематика яких — тваринний наземний та підводний світи, атрибути полювання, казкові істоти.

Розташована по вулиці Банковій, 10. Архітектор — Владислав Городецький, який збудував її у 19011903 роках як прибутковий будинок із помешканням для своєї родини. Місце для будови обрав над крутим урвищем на Банковій вулиці. Скульптурні прикраси за власними ескізами виконав скульптор Еліо Саля.

Будинок спроектовано у формі куба: з боку вулиці Банкової він має три, а з боку площі Івана Франка — шість поверхів. У вільному плануванні використано принцип функціонального взаємозв'язку ізольованих груп приміщень (парадних, житлових, господарських), що притаманно розкішним помешканням початку ХХ сторіччя. У будинку було сім електрифікованих квартир: дво- та трикімнатні на першому поверсі (для служниць, кімната для гувернантки, запасна кімната, буфетна, посудомийна, два клозети, дві комори), шестикімнатна — на другому, восьмикімнатні — на третьому та шостому, дев'ятикімнатна — на п'ятому та десятикімнатна — на четвертому..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Літературні твори України
Заповіт у Кобзарі 1876-го року

«Заповіт» — програмний вірш у формі послання — «заповіту» Тараса Шевченка, написаний 25 грудня 1845 року в Переяславі.

Вірш є своєрідним гімном визвольної боротьби українського народу, мав і має великий вплив на українську культуру, зокрема був покладений в основу музичних творів багатьох композиторів, активно вживається в культурному житті, перекладений близько 150 мовами народів світу. 18 квітня 2008 року в будинку, де Шевченко написав «Заповіт»колишній будинок Андрія Козачковського, згодом Історичний музей у Переяславі-Хмельницькому відкрито Музей «Заповіту».

Листопад 1845 року видався мокрий, вітряний і холодний. Шевченкові ця погода дошкуляла дужче, ніж зазвичай, бо тоді він, працюючи в складі Археографічної комісії, мусив увесь час їздити по селах і містах, змальовувати старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Кінокартини та телефільми України

«Як козаки́ у футбо́л гра́ли» — мультфільм студії «Київнаукфільм», знятий у 1970, як другий із серії «Все про козаків».

Мультфільм розпочинається з того, що козаки чекають прибуття Грая, Ока і Тура з Лондона. Вони розповідають не тільки про місто, а про гру, яку вони там побачили — футбол. І козацький загін починає тренування, задля того, щоб здобути чемпіонський кубок з футболу в Англії. Троє козаків, котрі навчили азів футболу інших, збирають команду і вирушають на Захід. До речі, досить символічним є те, що вони складають зброю. Тобто це означає те, що потрібно припинити військові дії, а перемістити поля битв на футбольні баталії.

Козаки грають у трьох країнах Європи — Німеччина, Франція, Англія. Спочатку вони потрапляють у середньовічну Німеччину, де обігрують лицарів у сталевих обладунках, які користуються своєрідним стилем у грі в футбол — шикування «клином» (Panzerkeil) чи «свинею» («Schweinkof»). Існує версія, що козаки грали не з німцями, а зі шведськими вікінгами, яких перемогли з тим самим рахунком, що був зафіксований у грі збірної України проти збірної Швеції на Євро-2012..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Вистави, театральні постановки та мюзікли України
Tevje-Tevel-2009.jpg
Виконавець ролі Тев'є Богдан Ступка після завершення ювілейної вистави «Тев'є-Тевель» у день 20-річчя після прем'єри]]

Тев'є-Тевель — вистава Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка за п'єсою Григорія Горіна, написаною за мотивами творів Шолом-Алейхема. Прем'єра вистави відбулася 23 грудня 1989 року. Незмінним виконавцем головної ролі протягом багатьох років залишався Богдан Ступка. Вистава є одним з найуспішніших проектів на українській театральній сцені останніх двох десятиріч — завжди проходила з аншлагом, а квитки на спектакль були надзвичайним дефіцитом.

…Тягне свій візок з молоком анатівський молочник Тев'є, розмірковуючи над такими звичними для кожної простої людини проблемами: як навести лад у великій родині, як зробити так, щоб п'ять дочок видати заміж за порядних людей, як заробити побільше грошей, від яких залежить існування.

Різних людей зустрічає герой на своєму шляху, по різному складаються їхні долі. Зустріч з київським студентом Перчиком, якого Тев'є приводить у свою сім'ю, закінчується від'їздом дочки Годл до далекого Сибіру, куди заслано її чоловіка-студента. Старша дочка Цейтл після невдалого сватання за м'ясника Лейзера, виходить за бідного, але рідного по натурі Тев'є кравця Мотла. Хава, найулюбленіша дочка Тев'є, поєднує свою долю з російським хлопцем Федором. І батько, проклинаючи її, знов звертається до єдиного свого порадника — Бога, чекаючи надії на краще. Сподівання розбиваються одне за одним, але Тев'є, великий мрійник з Анатівки, навіть після смерті дружини, тримаючи в обіймах маленьку онуку Голду, оповідає їй про закономірність й логічність життєвого кола..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Музичні твори України

«Червона рута» — пісня Володимира Івасюка, яка стала однією з найвідоміших українських пісень у світі.

Володимир Івасюк написав її у 1970 році, будучи студентом Чернівецького медичного інституту.

Ще старшокласником Володимир Івасюк натрапив у батьковій бібліотеці на виданий 1906 року збірку коломийок, впорядкований Володимиром Гнатюком.

Згодом мандруючи гірськими гуцульськими селами, Володимир знайшов інші варіанти коломийки про червону руту та записав легенду про загадкове чар-зілля, яке постає в народних переказах символом вічного й чистого кохання.

А в вересні 1970 року на Театральній площі міста Чернівці у прямому ефірі телепрограми «Камертон доброго настрою» прозвучала прем'єра пісні, яку виконував дует: сам автор і Олена Кузнецова. Путівку в життя пісні дав ансамбль «Смерічка» Л. Дутковського (солісти Н. Яремчук і В. Зінкевич, звукорежисер Василь Стріхович).

У 1971 році «Червона Рута» стає переможцем першої радянської «Пісні року» і невдовзі після цього потрапляє на перші місця популярності в багатьох країнах Східної Європи.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Танці України
Аркан.jpeg
Рєпін Ілля Юхимович. «Гопак», 1927 р., приватна збірка

Арка́н  арґан— старовинний український чоловічий танець. Характерне ритмічне чергування — 2/4 в першому такті та 2/8 і 1/4 у другому.

Аркан має дві групи рухів:

  • а) «прибий» і «зміни»,
  • б) «підківка», «тропачок», «гайдук» (перша властива тільки аркану, друга зустрічається також в коломийкових танцях).

Аркан танцюють зімкнутим колом або півколом з топірцями в руках. Танець поширений в Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській областях.

Танок «Аркан» є головним елементом обряду посвячення гуцульського двадцятирічного хлопця у легіні. Після участі у ньому він отримував право здійснювати танці, носити бартку (топірець), вбивати ворогів та підперезуватися широким паском, тобто ставав потенційним опришком. Перекази свідчать, що вперше гуцульський танець «Аркан» виконали витязі, які зійшли з гір.

Сама назва танцю походить з латині, вірніше з етруського слова, запозиченого у них римлянами: arcanus «прихований, таємний, мовчазний» і походить від індоєвропейського кореня * arta- ..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Мистецькі події та фестивалі України
New oiff logo lit.jpg

Одéський міжнарóдний кінофестивáль (ОМКФ) — щорічний кінофестиваль, який проводиться в Одесі (Україна) d середині липня. Уперше відбувся у 2010 році.

Перші два роки фестиваль позиціонував себе як фестиваль фільмів для глядачів з особливим почуттям гумору. Згодом розширив спрямованість і заявив про себе як фестиваль арт-мейнстрима: кіно високого художнього рівня, розраховане на широку аудиторію. Починаючи з 2012 року конкурсна програма складається з двох повноцінних розділів: Міжнародна конкурсна програма повнометражних фільмів і окрема Українська національна конкурсна програма.

Організатори кіноподії поставили перед собою досить амбітні цілі — перетворити ОМКФ на один з головних кінофорумів Східної Європи і називають його «східноєвропейськими Каннами».

Уперше Одеський міжнародний кінофестиваль був проведений з 16 по 24 липня 2010 року. В рамках кіноогляду було показано конкурсну програму з 16 повнометражних картин-прем'єр 2010 років і позаконкурсну програму із понад 50 фільмів. Перший Одеський міжнародний кінофестиваль відкривається в Україні Основним майданчиком — Фестивальним центром, у якому проходили конкурсні покази і всі головні події фестивалю, перші два роки був одеський кінотеатр «Родина». Починаючи з третього фестивалю, в 2012 році, головним майданчиком став Фестивальний Палац, — зал на 1200 місць Одеського театру музичної комедії. Кінотеатр «Родина» залишився Фестивальним центром, в якому проходять покази Української національної конкурсної програми, позаконкурсних програм і ретроспектив, а також проводяться майстер-класи Літньої кіношколи.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Міжнародні фестивалі, виставки та конкурси за участі українців
66ème Festival de Venise (Mostra) Logo.jpg

Венеційський кінофестиваль (італ. Mostra Internazionale d’Arte Cinematografica) — найстаріший кінофестиваль у світі, заснований в 1932 році за ініціативи Беніто Муссоліні.

Проводиться щорічно у вересні на острові Лідо.

Головний приз — «Золотий лев». == Фестиваль було засновано 1932 року як кінематографічну частину Венеційського бієнале, виставки сучасного мистецтва, що вже існувала кілька років. Він і досі зберігає тодішню назву «Міжнародна виставка кінематографічного мистецтва» — або скорочено — Мостра (італійською — виставка).

За легендою, ідея кінофестивалю, яку ще Люм'єр визнав «другим винаходом кіно», належить генеральному секретареві Бієнале Антоніо Маірані. На те, щоб зібрати багато фільмів і глядачів в одному місці, його надихнув футбольний матч. Переповнені трибуни навели його на думку, чи не можна зробити щось аналогічне в царині мистецтва. Ідея виявилася вдалою, але перші роки основними глядачами була елегантна публіка, європейська аристократія, численні друзі графа Джузеппе Вольпі ді Мізурата, патрона фестивалю і першого президента Бієнале. Фестиваль був відомий не лише показами фільмів, а й балами та костюмованими прийомами, яким сприяла курортна атмосфера острова Лідо..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Музеї та художні галереї України
Ніжинський краєзнавчий музей.jpg

Ні́жинський краєзна́вчий музе́й і́мені Іва́на Спа́ського — міський краєзнавчий музей у Ніжині на Чернігівщині, що має велике зібрання предметів, документів, фотографій тощо з історії, етнографії і культури Ніжинщини.

Ніжинський краєзнавчий музей розташований у само́му середмісті Ніжина за адресою:

вул. Батюка, 14, м. Ніжин, Україна.

Музей розмістився у двоповерховому цегляному будинку, що належав ніжинському священикові О.М. Максимовичу (збудовано в сер. XIX ст.).

Директор закладу — Геннадій Владиславович Назаренко.

Музейна справа в Ніжині має більш ніж столітню історію. Так, ще 1902 і 1909 років були зроблені перші значні кроки до створення власного міського музею — на Гоголівських святах, що мають для міста особливе значення, у приміщенні Ніжинського історико-філологічного інституту було створено «Гоголівську кімнату». Однак загалові експонати з того зібрання були недоступними, та й незабаром ту кімнату було закрито.

Лише 1916 року частину колекцій з «Гоголівської кімнати» перенесли до кваритири директора інституту І.П. Козловського, де відтоді він подеколи ососбисто проводив екскурсії для студентів..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Театри та кінотеатри України
Львівський оперний театр.jpg

Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької розташований у центрі Львова на проспекті Свободи, 28. Названий на честь знаменитої української оперної співачки Соломії Крушельницької.


Будівництво театру розпочалось у червні 1897 року за проектом архітектора Зигмунта Горголевського — автора багатьох монументальних споруд Польщі і Німеччини.

Відкрився театр для глядача 4 жовтня 1900 р. прем'єрою лірико-драматичної опери «Янек» Владислава Желенського — про життя карпатських верховинців. Головну партію співав український тенор Олександр Мишуга. В урочистому відкритті взяли участь письменник Генрик Сенкевич, композитор Ігнацій Ян Падеревський та делегації з різних європейських театрів.

Театр іменувався Великий міський театр і працював до 1934 року. Репертуар включав опери «Тангейзер», «Лоенгрін» та «Кільце Нібелунга» Ріхарда Ваґнера.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Цирки та концертні зали України
Криворізький державний цирк.jpg

Криворізький державний цирк' — цирк із державною формою власності в Кривому Розі, Дніпропетровська область, Україна.

Цирк розташований у Дзержинському районі, в Соцмісті — одному з найбільш відвідуваних районів міста.

Цирк побудований за типовим проектом, розробленим в 1966 році московським інститутом «Гіпротеатр» архітектором Георгієм Васильовичем Напреенко [2] в у співавторстві з Соломією Максимівною Гельфер. Проект цирку був реалізований ще в ряді великих міст Радянського Союзу, першим із яких став Новосибірськ: Уфа, Самара, Донецьк, Перм, Луганськ, Воронеж, Харків, Брянськ і Череповець [2]. Багатофункціональне приміщення можна використовувати як кінотеатр, естрадний і спортивний зали з різною кількістю посадочних місць: 1765 — для циркових вистав, 1500 — для широкоекранного кінозалу, 2000 — для естрадних концертів [1] [3].

У 1964 році Криворізький міськвиконком виступив замовником початку будівництва цирку в Кривому Розі. Всесоюзне Ордена Леніна об'єднання державних цирків (Союздержцирк) узяло позичку з якою і вироблялося фінансування будівництва цирку. Генеральним підрядником виступив трест «Крівбассрудбуд». Будівництво цирку стало загальноміським справою. Вже в 1970 році цирк був побудований, закінчення будівництва було приурочено до.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Мистецькі колективи та трупи України
Virsky First Dance.JPG

Націона́льний заслу́жений академі́чний анса́мбль та́нцю Украї́ни і́мені Павла́ Ві́рського — національний художній професіональний колектив України, що базується в Києві.

Ансамль відлічує історію з 1937 року, засновниками були Павло Вірський та Микола Болотов. 1940 року ансамбль реорганізований в ансамбль пісні і танцю України, а 1951-го — знову реорганізований у Державний ансамбль танцю України. Незмінним керівником цього колективу в 1955—1975 роках був Павло Вірський, до 1980 року — Олександр Сегаль.

Основу репертуару ансамблю становили старовинні й сучасні танці різних регіонів України, а також танці народів СРСР, країн народної демократії, хореографічні картини дореволюційного і сучасного життя («Запорожці», «Чумацькі радощі», «На кукурудзяному полі», «Новорічна метелиця» та ін.). Показовою рисою ансамблю є широке відображення сучасної тематики і творче використання спадщини народного танцю. Завдяки високому рівню професійної майстерності ансамбль здобув широку популярність. За радянських часів колектив з великим успіхом гастролював у республіках СРСР, а також за кордоном (у КНР і В'єтнамі, 1956; Польщі, 1955; Англії, 1958; Франції і Австрії, 1959). Рекордний план ансамблю досягав 156 виступів на рік.

Наразі колектив теж багато гастролює за кордоном, відвідавши понад 60 країн світу, зокрема В'єтнам, Корею, Китай, Кубу, Австрію, Англію, Канаду, США, Бельгію, Францію, Іспанію, Італію, Грецію, Бразилію, Аргентину, Венесуелу, Португалію, Швейцарію, Данію, Андорру, Японію. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear app kservices.png Корисні шаблони


редагувати
 Sub-arrows.svg Категорії


редагувати
 FA gold ukr.png Добра стаття
Pirogov vinnytsya.JPG

Національний музей-садиба М. І. Пирогова — музей у Вінниці, присвячений життю та діяльності Миколи Івановича Пирогова, видатного українського та російського науковця, хірурга та педагога. Садиба Пирогова є пам'яткою історії національного значенняі, занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та природоохоронним об'єктом загальнодержавного значення, а також навчальною базою Вінницького національного медичного університету.

Музейний комплекс розташований на південно-західній околиці міста Вінниця, в межах східної частини масиву Пирогово (раніше це було село Вишня), до його складу входять:

.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Художники та графіки
Casimir Malevich photo.jpg

Казими́р Севери́нович Мале́вич (пол. Kazimierz Malewicz; нар. 11 (23) лютого 1878(18780223)<ref>Д.Горбачов. Малевич і Україна. — Київ, 2006. — 456 с., Київ, Російська імперія — пом. 15 травня 1935, Ленінград, РРФСР, СРСР) — український художник-авангардист українсько-польського походження, один із засновників нових напрямків в абстрактному мистецтві — супрематизму та кубофутуризму, педагог, теоретик мистецтва.

Народився у Києві у сім'ї Северина та Людвіки Малевичів. Батько був інженером цукрового виробництва, тому сім'я часто переїжджала з одного містечка до іншого, від однієї цукроварні до іншої.

До 17 років жив на Поділлі (Ямпіль), Харківщині (Пархомівка, 1890-1894 У Пархомівському художньому музеї є кілька робіт українського авангардиста, Білопілля), Чернігівщині (Вовчок, Конотоп).

Вважають, що аматорським малюванням К.Малевич почав займатися в Конотопі, де його родина мешкала у 1894-1895 .

Малювати вчився у Миколи Пимоненка, в Київській мистецькій школі (18951897)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Майстри декоративно-прикладного мистецтва

Феодо́сія Омеля́нівна Ажа́жа (* 2 (15) червня 1913(19130615), містечко Сорочинці, нині село Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області) — народна майстриня-вишивальниця. У заміжжі (від 1939 року) — Вернигора.

У 1934—1941 роках працювала у Великосорочинській промислово-кооперативній артілі. Її вироби експонувалися на виставках українського народного мистецтва 1936 року Миргороді, Києві, Москві, Ленінграді, на всесоюзній сільськогосподарській виставці 1939 року у Москві.

1937 року скатертина роботи Ажажі демонструвалася на міжнародній виставці в Парижі..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Архітектори та скульптори
Архипенко Олександр Порфирович.jpg

Олекса́ндр Порфи́рович Архи́пенко (нар.18 травня (30 травня) 1887(18870530), Київ — пом.25 лютого 1964, Нью-Йорк) — український та американський скульптор і художник, один із основоположників кубізму в скульптурі. Почесний член Об'єднання митців-українців в Америці (ОМУА) та дійсний член Американської Академії Мистецтва і Літератури.

Роботи Архипенка визначаються динамізмом, лаконічністю композиції й форми; він запровадив у скульптуру поліхромію, увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури, синтетичні об'ємні рухомі конструкції. Одним з перших Архипенко використовував експресивні можливості «нульової», наскрізної форми — такою є пустота між піднятою рукою в скульптурі «Жінка, що вкладає волосся», 1915 року.

Народився в Києві. Молодший син професора Київського університету Порфирія Антоновича Архипенка і Парасковії Василівни Мохової-Архипенко. Старший брат — Євген Архипенко.

У 19021905 роках навчався в Київському художньому училищі.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Композитори, музики та диригенти
Попович Анатолій.jpg

Попович Анатолій Васильович (нар. 1945, с. Коновка Кельменецького району Чернівецької області) — викладач класу баяна Кам'янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка, член Національної всеукраїнської музичної спілки.

Перші кроки на педагогічній ниві Анатолій Васильович зробив у Коновській восьмирічці, куди у 1965 році пішов працювати вчителем музики і креслення. Крім викладання, він створив жіночий квартет, сільський хор, до якого входили переважно вчителі. За третє місце у районному огляді художньої самодіяльності колектив під керівництвом молодого вчителя був нагороджений комплектом українських народних інструментів..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Співаки та естрадні артисти

Миха́йло Мі́нський (справжнє прізвище: Спірін (Спірідонов) Михайло Григорович, * 12 серпня 1918, Тихий Пльос, нині: Бугаєво Катайського району Курганської області Росії — † 9 жовтня 1988, Зволле, Нідерланди) — український концертно-камерний і оперний співак-баритон. Соліст та диригент Хору донських козаків Сержа Жарова.

Михайло Мінський рано почав захоплюватися музикою і співом та грати на баяні. З 1935 року навчався на Робітничому факультеті, потім студіював геологію в Казанському університеті — і одночасно вчився співу у вокальному відділенні технікуму. У 1941 році він став членом Академічного хору, де його помітила М. В. Владімірова, запропонувавши йому навчатися у Консерваторії ім. П. І. Чайковського. Проте ці плани розвіяла війна. М.Мінського забрали до Червоної армії. Як військовополонений, він опинився на українських землях, де й захопився українською народною піснею та музикою. Коли Мінський працював на примусових роботах біля кордону з Угорщиною, виявилося, що його господар є співаком Хору донських козаків Платова. Саме від нього Мінський дізнався про Хор донських козаків Сержа Жарова..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Прозаїки, поети та баснописці
Lesya Ukrainka portrait.jpg

Ле́ся Украї́нка (справжнє ім'я Лари́са Петрі́вна Ко́сач-Кві́тка; 13 (25) лютого 1871(18710225), Новоград-Волинський — 19 липня (1 серпня) 1913, Сурамі) — українська письменниця, перекладач, культурний діяч.

Писала у жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.

Відома завдяки своїм збіркам поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поем «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), драм «Бояриня» (1913), «Кассандра» (1903—1907), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911) та ін.

Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько, Петро Антонович Косач — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. Дитячі роки пройшли на Волині: у Новограді-Волинському (1871 — весна 1879), Луцьку, в селі Колодяжному, що під Ковелем. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Актори театру та кіно
Alexei Gorbunov Odessa.jpg

Олексíй Сергі́йович Горбуно́в (нар. 29 жовтня 1961, Київ) — радянський і український актор театру та кіно. Народний артист України.

Олексій Сергійович Горбунов народився 29 жовтня 1961 року в Києві. Дитинство пройшло на масиві Русанівка. У 1978 році, відразу після закінчення школи не зміг вступити до Київського Театральний інститут імені Карпенка-Карого, оскільки не був комсомольцем. У 1978—1979 роках працював у театрі імені Лесі Українки монтувальником, підсобним робітником у костюмерному цеху. У театрі завдяки Аді Роговцевій познайомився з її чоловіком — актором і педагогом Костянтином Степанковим. У 1984 році році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (курс Костянтина Степанкова). У своєму першому фільмі «Вантаж без маркування» Олексій почав зніматися в день вручення диплома.

З 1984 по 1995 рік — актор театру-студії кіноактора кіностудії імені Олександра Довженка. З весни 1985 року по 20 квітня 1987 року служив у лавах Радянської армії. У 1990-х роках працював приватним таксистом через кризу на кіностудії Довженка. Повернутися до зйомок у кіно допоміг режисер Володимир Попков, запросивши на роль блазня Шико в багатосерійний телефільм «Графиня де Монсоро»..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Кінематографісти та організатори театрального процесу
Саксаганський П.jpg

Пана́с Ка́рпович Саксага́нський (справжнє прізвище — Тобілевич; *15 (27) травня 1859(18590527), с. Кам'яно-Костувате на Херсонщині, тепер Миколаївська область— †17 вересня 1940, Київ) — визначний український актор, режисер, драматург і педагог школи Марка Кропивницького, один з корифеїв українського побутового театру.

Панас Саксаганський був представником видатної театральної родини Тобілевичів. Його батько, дрібний херсонський землевласник Карпо Адамович Тобілевич, мав шістьох дітей. Четверо з них стали театральними діячами: Марія (Садовська-Барілотті), Іван (сценічне псевдо Карпенко-Карий), Микола (Садовський) і наймолодший — Панас (Саксаганський)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Танцівники та хореографи
Virsky Pavlo.jpg

Павло́ Па́влович Ві́рський (12 (25) лютого 1905(19050225), Одеса — 5 червня 1975, Київ) — український танцівник і хореограф, Народний артист СРСР (1960).

Народився 12 (25 лютого) 1905 року в Одесі. В 1926 році закінчив Одеське музично-драматичне училище, 1928 — Московський театральний технікум.

Артист балету і балетмейстер у театрах Одеси, Харкова, Дніпра, Києва, військових ансамблів.

Організатор (1937), балетмейстер (до 1940), художній керівник (19551975) Ансамблю танцю УРСР. У своїй творчості розвив знахідки і традиції, закладені Михайлом Андрійовичем Соболем.

Влітку 1972 на одному з найбільших сценічних майданчиків Вашінгтона «Вулф треп» перебував з ансамблем, виступи тривали два місяці.

Жив в Києві. Помер 5 червня 1975 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Артисти цирку
Stamp of Ukraine s124.jpg

Іван Максимович Піддубний (26 вересня (8 жовтня) 1871(18711008), Красенівка, Полтавська губернія, Російська імперія — 8 серпня 1949, Єйськ, Краснодарський край, РРФСР, СРСР) — український спортсмен-борець. Шестиразовий чемпіон світу з боротьби (Париж, Мілан, Франкфурт, Нью-Йорк).

Народився 26 вересня 1871 року на Полтавщині, неподалік містечка Золотоноші, у селі Красенівці (тепер Чорнобаївський район Черкаської області) в сім'ї селянина Максима Піддубного, козацький рід якого славився великою силою. Іван Піддубний також дістав від предків великий зріст і витривалість, а по лінії матері, яка гарно співала, — тонкий музичний слух і в дитинстві по неділях і святах співав у церковному хорі. Прожив там більшу частину життя, потім найнявся вантажником у севастопольський порт. 1895 року переїхав у Феодосію, де самотужки почав займатися гімнастичними вправами та гирьовим спортом.

1897 року вперше взяв участь у чемпіонаті з боротьби на поясах у цирку антрепренера Безкоровайного.

З 1898 року виступає у севастопольському цирку Труцці як борець-професіонал, вперше здобуває перемогу в цирковому чемпіонаті. Після цього виступає в київському цирку Якима Нікітіна.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Костюмери та дизайнери
Воронін Михайло Львович.jpg

Миха́йло Льво́вич Воро́нін (*10 липня 1938(19380710), Київ — †14 квітня 2012 — український дизайнер і виробник класичного одягу, доктор технічних наук.

Народився 10 липня 1938 року в Києві. Кравецькою справою почав займатися в чотирнадцять років (з 1952 року).

З 1964 року закрійник чоловічого верхнього одягу. У 1972 році закінчив Київський технологічний інститут легкої промисловості. З середини 1980-х очолив власний бізнес (з 1985 року фірма «Мода і час»; з 1991 року СП, згодом концерн «Михайло Воронін — Відень—Париж»). З 1994 року був власником основного пакету акцій ВАТ КШФ «Желань».

Могила Михайла Вороніна

Помер 14 квітня 2012 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).

Михайло Воронін — багаторазовий переможець престижних міжнародних конкурсів кравецької майстерності; успішний бізнесмен, академік, новатор і раціоналізатор. Автор унікального жилетно-макетного методу пошиття чоловічого одягу без примірок, патент на який видано ще 1970 року..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Мистецтвознавці та критики
Ільницький Микола.jpg

Мико́ла Микола́йович Ільни́цький (*23 вересня 1934(19340923), с. Ільник Турківського району Львівської області) — український літературознавець, критик, поет, перекладач. Член-кореспондент Національної академії наук України, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету імені Івана Франка, провідний науковий співробітник відділу української літератури Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка.

  • Студент Дрогобицького педагогічного інституту імені Івана Франка (тепер — Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка) (1953–1957);
  • Працівник дрогобицької обласної газети «Радянське слово», львівських обласних газет «Ленінська молодь», «Вільна Україна» (1957–1964);
  • Завідувач відділу критики (1964–1980) і заступник головного редактора (1980–1990) журналу «Жовтень» (тепер — «Дзвін»);
  • Кандидат філологічних наук (1973; тема дисертації: «Творчість Михайла Яцкова в контексті ідейно-естетичної боротьби в українській літературі початку XX століття»).::::::::::::::::читати далі
редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Продюсери
Игорь Кондратюк — Фаворит Успеха – 2005.jpg

І́гор Васи́льович Кондратю́к (* 14 березня 1962, с. Пригір'я (Ландау) Високопільського району Херсонської області) — український телевізійний ведучий, продюсер, шоумен.

Народився 14 березня 1962 року у колишній німецькій колонії, яку перейменовано на село Пригір'я Високопільського району Херсонської області. Із золотою медаллю 1979 року закінчив Каланчацьку середню школу № 1. 1984 року закінчив фізичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (спеціалізація — оптика твердого тіла).::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Мистецькі діячі української діаспори
John Hodiak in A Lady Without Passport trailer.JPG

Джон Годяк (англ. John Hodiak, укр. Іван Годяк; 16 квітня 1914(19140416), Піттсбург — 19 жовтня 1955, Лос-Анджелес) — американський кіноактор українського походження. Народився в українській сім'ї в Пітсбургу. З 1942 року працював у студії Метро-Голдвін-Маєр.

Іван Годяк народився 16 квітня 1914(19140416) року у місті Пітсбург, штат Пенсильванія. Він був найстаршим з чотирьох дітей у сім'ї. Батьки Івана Годяка Василь (англ. Walter Hodiak 25 жовтня 1888 — 21 серпня 1962) та Ганна (Анна) (дівоче прізвище — Погорілець) (англ. Anna Pogorzelec, 28 лютого 1888 — 17 жовтня 1971) походили з українського села Грушатичі Перемишльського повіту Львівського воєводства (тепер Старосамбірського району Львівської області). За деякими даними, мати Івана Годяка мала польське походження. [джерело?] Вони переселилися до Америки 1912 року..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Чи Ви знаєте...


редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Мистецькі сайти України

Портал сучасної української літератури «Укр. Літ» — сайт «Неформальної спільноти письменників України» (НеСУП).

Портал інформує про літературний процес в Україні: діяльність літературних спільнот і студій, фестивалі, книжкові виставки-ярмарки, новинки та премії.

Перші публікації на порталі датуються січнем 2012. На порталі зазначалося, що його засновником є Національна спілка письменників України. Однак згодом назва засновника на порталі була змінена..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-pen-new.svg Нові статті


Усього знайдено статей: 41683 (4 січня 2019)



редагувати
 Info blue.svg Вікіпроекти
редагувати
 Commons-emblem-notice.svg Братні портали


Україна • Портал:Українська діаспора • Портал:Українська повстанська армія • Портал:Українське мистецтво • Портал:Українська література • Портал:Українська мова • Портал:Сучасна українська література • Портал:Український кінематограф • Портал:Українська музика • Портал:Український рок • Портал:Український спорт • Портал:Українська наука • Портал:Географія України


Мистецтво • Архітектура (Фортифікація • Дерев'яна архітектура • Храми східної традиції) • Бароко • Кераміка • Кінематограф • Модерн • Мультиплікація • Образотворче мистецтво (Живопис • Скульптура) • Музика (Джаз • Естрада • Кантрі • Класична музика • Мюзикл • Опера • Оперета • Панк • Прогресивний рок • Рок • Рок-н-рол • Російський рок • Фолк-рок • Хард-рок • Хеві-метал • The Beatles) • Танець (Балет) • Театр • Телебачення • Фотографія • Цирк


Головна сторінкаПоточні подіїПортал спільнотиСписок порталів


 • Біографії • Мистецтво... • Культура • Фантастика • Книги • Гастрономія • Пиво • Спорт... • Ігри • Туризм • Пластунство • ЛГБТ • Фемінізм

 • Наука • Природничі науки... • Науки про Землю... • Науки про життя... • Антропологія

 • Автомобілі • Вільне програмне забезпечення • Інформаційні технології • Програмування • Енергетика • Математика • Медицина • Техніка...

 • Етнологія • Економіка •
Історія... • Міфологія • Освіта • Політологія • Право • Психологія • Релігія... • Соціологія • Філософія

Україна... • Регіони... • Діаспора • Українська повстанська армія • АТО • Географія • Наука • Мистецтво • Література • Сучасна література • Мова • Музика • Рок • Кінематограф • Спорт • Чемпіонат Європи з футболу 2012 • Караїми

Географія... • Австралія • Океанія • Азія • Антарктика • Африка • Європа • Південна Америка • Північна Америка • Країни світу...
Довідка · Пісочниця · Кнайпа · Портали · Проекти · Запити · Портал спільноти

Оновити кеш

  1. Будівництво хмарочосів в Україні