Попель Степан Михайлович

український філолог і юрист, український та американський шахіст

Степа́н Анто́н Михáйлович По́пель (нар. 15 липня 1907, Комарники, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Турківський район, Львівська область — пом. 27 грудня 1987, Фарґо (Північна Дакота), Північна Дакота, США) — український філолог і юрист, український та американський шахіст. Чемпіон Львова 1929, 1943, чемпіон українців Західної України 1944. Емігрувавши після Другої світової війни на Захід, відзначався і закордоном: чемпіон Парижа у 1951, 1953 і 1954 роках. Один із провідних шахістів української діаспори у США: чемпіон Української Спортової Централі Америки й Канади 1969, багаторазовий чемпіон різних штатів.

Степан Михайлович Попель

Stepan A Popiel.jpg

Попель Степан Михайлович
Країна Польща Польща / Flag of the United States.svg США
Народження 15 липня 1907(1907-07-15)
Комарники, Турківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Смерть 27 грудня 1987(1987-12-27) (80 років)
Фарґо, штат Північна Дакота,
Flag of the United States.svg США
Піковий
рейтинг
бл. 2378 (кінець 1960-х)

Життєпис

Степан Попель народився 15 серпня 1907 року в селі Комарники Турківського повіту в сім'ї священика Михайла[1] та Ольги (з Калинських)[2]. Батько Степана помер, коли тому виповнилося 9 років[1].

У шахи Степана навчив грати батько[1]. У 12 років уперше взяв участь у шаховому турнірі[3][4].

Студіював у єзуїтському коледжі в Есхені (Бельгія)[1], також у Брюсселі та Парижі (1924); згодом — магістр франко-латинської філології Львівського університету (1931), магістр права (1938). Професор французької та латини однієї з львівських гімназій (1931—1939), асистент професора Львівського педагогічного інституту (1939—1941) та Львівської політехніки (1941—1944)[5].

Був поліглотом, окрім української володів англійською, грецькою, латинською, німецькою, польською, російською та французькою мовами[6]. Приватний секретар Митрополита Андрея Шептицького (1929—1944). Вживав псевдо А. С. Сулима[5].

До Другої світової війни був редактором львівських часописів «Szachista»[7] і «Спортові вісти»[8]. Дописував у них статті про шахи[3][4].

1943 року у Львові вийшла друком книжка Попеля «Початки шахіста» (Львів, 1943)[9]. Згодом Ксавери Тартаковер так про це писав. Німецька влада викликала Попеля до себе й зажадала пояснити, чому він у вступі згадав Емануїла Ласкера (що був євреєм), але нічого не сказав про Зіґберта Тарраша. На це шахіст відповів, що неможливо писати історію філософії, не згадавши Баруха Спінозу, як історія християнства неможлива без Ісуса Христа. За це його на кілька місяців запроторили до в'язниці[10][11]. Щоправда, документальних підтверджень цієї історії не існує. Її, за словами Тартаковера, розповів йому сам Попель[12].

Наступ радянських військ на Львів (1944) застав С.Попеля на змаганнях у Сяноці, організованих місцевим спортивним клубом «Лемко». Не бажаючи жити під більшовицькою окупацією, шахіст виїхав на Захід[13][5], в американську зону окупації Німеччини[14]. Декілька місяців перебував у Кракові, потім переїхав до Парижа[15].

Після війни оселився в Парижі[16]. Тримав там магазин жіночого одягу[17].

З 1948 року одружений з колишньою киянкою[18] Валентиною Шаповал, діти — Володимир (пасинок), Ольга та Олекса[5]. Станом на кінець 1970-х років дружина працювала бібліотекаркою в Університеті Північної Дакоти. Донька Ольга закінчила медичні студії у Фарґо та в Університеті Сан-Франциско[en][3][4], згодом працювала лікаркою[13]. Син Олекса працював полісменом[19].

Не отримавши французького громадянства, 1956 року переїхав до США[20].

Спершу, в 1957—1961 роках, працював викладачем іноземних мов у Вищій публічній школі в Детройті[5]. 1961 року отримав американське громадянство[5]. Після цього перейшов працювати професором французької мови й літератури в Університеті штату Північна Дакота (англ. North Dakota State University) у Фарґо1961 до пенсії). Проживав у Північній Дакоті[5].

Знесилений хворобами та операцією помер 27 грудня 1987 р. в місті Фарґо (Північна Дакота)[20], де й похований[21][22].

Шахова кар'єра

1924 року[23], коли йому було 17[1], Степан Попель став чемпіоном Львівського університету[23]. 1926 року був ініціатором заснування клубу "Шаховий коник", незабаром перейменованого й офіційно зареєстрованого як Товариство Українських Шахістів[20][24]. Це товариство об'єдналось із шаховою секцією Спортового товариства «Україна» і стало найбільшою українською шаховою організацією Польщі[7]. На першій шахівниці за Товариство грав Степан [25]. Грав за команду Львова в 1-му (1929 рік, 3 з 5 очок[17]) і 2-му (1934 рік[17]) командних чемпіонатах Польщі[2]. До 2-ї світової війни й під час неї був найсильнішим українським шахістом Західної України[26], переможцем чемпіонатів Львова 1929 (8 з 9 очок, випередив Е. Кауфмана, Г. Фрідмана і О. Пйотровського)[17]. Влітку 1943 року організовано чемпіонат Львова. На ньому Степан Попель поділив перше місце з Турянським, а третє посів М. Романишин. У додаткових партіях перемогу здобув Попель[12]. У вересні 1943 року в Самборі відбувся чемпіонат дистрикту Галичина. На ньому Степан Попель посів друге місце, позаду Ярослава Шевчика[12]. Звання найсильнішого шахіста Західної України Попель підтвердив 1944 року в Сяноку[23], де випередив Є. Яніва, М. Романишина і Я.Шевчика[25].

В липні в Кракові проводив засекречений матч із шести партій проти чемпіона УРСР та СРСР Федора Богатирчука. Під час п'ятої партії за рахунку 2:2[23] матч довелося перервати через поліційну годину[27].

Оселившись у Парижі[16], від 1945 року виступав у найкращому шаховому клубі «Каїсса», був його передовим членом[28]. Писав про шахи в столичних газетах[16].

У квітні 1947 року Попель посів 4-те місце у міжнародному турнірі, організованому музеєм Лувр. Крім нього в змаганнях брали участь такі відомі шахісти: Ксавери Тартаковер, Ніколас Россолімо[en], Євген Зноско-Боровський, Бараца, Даніель, Сезар Бутвіль, Губер, Шернецький, Мольнар[27].

Ставав чемпіоном Парижа[fr] 1951, 1953 і 1954 років[23]. 1951 року набрав 8,5 очка з 10 можливих, 2-3-тє місце поділили Роель і Табура (по 7)[29]. 1953 набрав 9 очок з 11 можливих, 2-3-тє місця поділили Жорж Норадунгвян і Жак Планте (по 7)[30]. 1954 року Поппель і Гі Маццоні набрали по 8 очок у 9 партіях. У додаткових 4-х партіях перемогу здобув Поппель з рахунком 2,5:1,5[31].

Погодився тренувати провідну французьку шахістку Шанталь Шоде де Сілан, яка стала учасницею Московського турніру претенденток на шахову корону 1955 року. Мав можливість приїхати до Радянського Союзу, аби відвідати родину. Однак, через відсутність французького громадянства не зважився на цей крок[16].

Поділив 4-6-те місця (серед 10) у міжнародному турнірі в Гастінґсі (Велика Британія) 1951/1952[32], де виступали такі всесвітньовідомі майстри, як Светозар Глігорич, Даніель Яновський, Ян Гейн Доннер та інші[33]. Британська шахова федерація поставила його на 82-ге місце у своєму рейтингу шахістів Європи разом з СРСР[3][4].

1956 року переїхав до США. У 1956-му взяв участь у Відкритому чемпіонаті США в Оклагома-Сіті, де зіграв унічию з 13-річним Боббі Фішером, майбутнім чемпіоном світу. Поділив з ним 4-8-ме місця[34].

Виграв чемпіонат штату Мічиґан тричі поспіль — у 1957, 1958 і 1959 роках[35]. Вигравав також чемпіонати штатів Міннесота, Іллінойс, Небраска. У Північній Дакоті (де постійно мешкав протягом останніх десятиліть життя) й багато років поспіль очолював Шахову асоціацію штату[23][9]. Цей штат був далеко від великих шахових центрів, що не сприяло розвитку його майстерності: там у нього не було сильних конкурентів[36], і від 1965 до 1980 року аж 11 разів перемагав у чемпіонаті штату[37] Входив до п'ятдесятки найкращих шахістів США[15]. Найбільшого рейтингу в США досягнув у 1960-х роках - 2378 пунктів[9]. Шахова федерація США надала йому пожиттєвий титул майстра за досягнення 2200 пунктів у 300 змаганнях[3].

У 1955 році спортивні товариства українців у Канаді та США об'єдналися в «Українську Спортову Централю Америки й Канади» (УСЦАК)[38]. 1966 року шахіст Орест Попович заснував при УСЦАК Ланку шахів[39] і відтоді щороку товариство проводило чемпіонат серед українських шахістів США і Канади[40].

На чемпіонаті УСЦАК 1966 року Степан Попель посів друге місце, набравши 5,5 із семи можливих очок. На очко його випередив Орест Попович, на третьому місці - Мирослав Турянський (5)[41]. Вирішальною стала перемога Поповича над Попелем[42].

Чемпіонат УСЦАК 1969 року пройшов від 30 травня до 1 червня в головній залі Українсько-американського осередку при 2250 Вест 14-ій вулиці. Шістнадцять учасників змагалися в шість кіл за швейцарською системою. Степан Попель виграв турнір з результатом 5,5 очок, перемігши таких суперників: Михайло Паньків, Мирослав Турянський, Лев Блонарович, Михайло Парута та Тома Возьний. Єдину партію зіграв унічию проти Ореста Поповича, що посів друге місце[43].

Від 25 до 28 листопада 1982 року у Філадельфії відбувся турнір, на який було запрошено найкращих українських шахістів на еміграції. Втім, не всі змогли прибути. Шестеро учасників грали у два кола. Набравши 3 очки Степан Попель посів друге місце, на пів очка позаду Степана Стойка. Третє і четверте місце поділили Орест Попович та Лев Блонарович з результатом 2,5 очка. Замкнули таблицю Маріан Процик (2 очки) та Сидір Новаківський (1,5 очка)[44].

Степан Попель був першим, кого включили до Шахової зали слави Північної Дакоти (англ. North Dakota Chess Hall of Fame) — у 1983 році[7][45].

Одними з його улюблених дебютів були Староіндійська атака і Скандинавська партія; також майстер любив грати бліц-партії.

Орест Попович так згадував про Степана Попеля[34]:

«

Професор не був шаховим аскетом, а товариським чоловіком з гумором: любив розказувати анекдоти, з'їсти-випити в товаристві, любив життя. Але шахи любив з пристрастю, так якби не міг ними насититися. Йому замало було самих турнірових партій, він грав і перед регулярними раундами, і після них, і вдень, і вночі. Любив викликати всіх і вся на швидкі партії "бліц". Шаховий стиль Попеля був не клясичного теоретика, а прагматичного боєвика; його підхід до партії нагадував не стратегію пруського генерала, а радше партизанську війну. Сам маестро називав себе "романтиком".

»

Посмертне вшанування

Від 29 листопада до 8 грудня 1996 року у Львові пройшов Перший міжнародний турнір пам'яті Степана Попеля. 10 учасників змагалися в одне коло. Переможцем став львівський гросмейстер Андрій Максименко[20], набравши 6,5 очка. На пів очка відстав Олег Романишин і ще на пів - Адріян Михальчишин[46].

У другому міжнародному турнірі пам'яті Попеля, що пройшов у Львові від 22 вересня до 1 жовтня 1999 року, перемогу здобув Олександр Мотильов з результатом 6,5 очок. Друге місце посів Андрій Максименко (6), третє - Адріян Михальчишин (5)[23][47].

Третій міжнародний турнір пам'яті професора Степана Попеля пройшов у Львові від 20 до 28 січня 2008 року. Перемогу здобув Сергій Клімов, набравши 6,5 очка. Друге місце посів М.Казаков (6), третє - Орест Грицак (5,5)[48].

Цікаві факти

Деякі ЗМІ поширювали версію про те, що провідник ОУН Степан Бандера у повоєнній Німеччині користувався паспортом шахіста Степана (Штефана) Попеля[20][13]. Оригінал цього документу зберігається в Історико-меморіальному музеї С.Бандери, і завідувач музею Степан Лесів спростовує цю легенду. За його словами, не збігаються дата та місце народження власника документу (там значиться 1 вересня 1909 року, місто Ярослав) з відповідними даними шахіста С.Попеля. Власник паспорта свого часу перебував у концтаборі Маутгаузен (шахіст Попель у німецьких концтаборах ніколи не був)[49].

В югославському журналі "Шаховскі гласнік" (1953) написано, що дядьком Степана Попеля був шаховий майстер[50]. Йдеться про найсильнішого львівського шахіста кінця 19-го - початку 20-го століття Ігнаца вон Попеля[en]. Згодом ці дані поширили інші видання. Насправді вони не були родичами[49]. Вони зустрічалися за шахівницею вже коли найкращі роки Ігнаца були позаду, й тоді переміг молодший Попель. Як згадував Євген Чучман: "Очевидно - молодість перемогла, а тоді сміялися із старого, що "трафіл Попєль на Попеля". Але старушок мимо цього був дуже задоволений, бо вірив, що раніше чи пізніше мистецький лавровий вінок дістанеться на голову його однойменника - хоч і "русіна"[51].

Тарас Мигаль у своєму романі "Пробуджене місто", про часи нацистської окупації Львова, присвятив шахістові кілька сторінок, змінивши прізвище на "Пупель". Автор зобразив його радянофілом і марксистом, що не відповідає дійсності[52]. Вигадав він і інші обставини життя шахіста[53][49].

Лише єдиний раз Степан Попель опускався нижче позначки 2200 пунктів у рейтингу Шаховової федерації США. Сталося це після турніру Ворлд опен 1975. Там було заборонено палити, тому затятому курцеві Попелю доводилось для цього покидати ігрову залу. За часом він тоді втратив 260 пунктів[54][4].

Степан Попель пропонував називати найважливішу шахову фігуру "цар", а не "король", тому що, за його словами, слово "король" не українського походження, а похідні від "цар" вживають навіть у молитвах[55].

Найбільші досягнення

Примітки

  1. а б в г д І. Яремко, 2009, с. 28
  2. а б І. Яремко, 2009, с. 144
  3. а б в г д І. Яремко, 2009, с. 67
  4. а б в г д А. Курдидик (16 липня 1979). Шкода, що С. Попель буде в нас так коротко.... Вільний світ. 
  5. а б в г д е ж І. Яремко, 2009, с. 27
  6. В. Батура, 2016, с. 108-109
  7. а б в Львівський hetman шахів. Новий погляд. 19 серпня 2011. Архів оригіналу за 26 жовтня 2011. Процитовано 6 грудня 2019. 
  8. Історія шахів у Львові
  9. а б в Ю. Семенко, 1993, с. 85
  10. І. Яремко, 2009, с. 29-30
  11. І. Яремко, 2009, с. 53
  12. а б в г В. Гінда (30 вересня 2013). Галицькі шахи за німецької влади. Збруч. Архів оригіналу за 19 липня 2014. Процитовано 6 грудня 2019. 
  13. а б в І. Яремко, 2009, с. 98
  14. Ю. Семенко, 1993, с. 95
  15. а б Володимир Гінда. Львівський шахіст — тричі чемпіон Парижа // Zbruch, 15.08.2017
  16. а б в г І. Яремко, 2009, с. 30
  17. а б в г І. Яремко, 2009, с. 197
  18. І. Яремко, 2009, с. 108
  19. І. Яремко, 2009, с. 206
  20. а б в г д е І. Яремко, 2009, с. 31
  21. Ю. Семенко, 1993, с. 86
  22. І. Яремко, 2009, с. 145
  23. а б в г д е ж и к л В. Батура, 2016, с. 109
  24. Ю. Семенко, 1993, с. 83
  25. а б І. Яремко, 2009, с. 36
  26. а б О. Попович, 1996, с. 124
  27. а б Ю. Семенко, 1993, с. 84
  28. І. Яремко, 2009, с. 55
  29. Чемпіонат Парижа 1951(фр.)
  30. Чемпіонат Парижа 1953(фр.)
  31. Чемпіонат Парижа 1954(фр.)
  32. Palmarès des tournois de Hastings(фр.)
  33. BRITISH CHESS GAME ARCHIVE(англ.)
  34. а б І. Яремко, 2009, с. 140
  35. а б Stefan Popiel…Chess Master (North Dakota Public Radio, 23 вересня 2004) Архівовано 15 жовтень 2008 у Wayback Machine.(англ.)
  36. О. Попович, 1996, с. 127
  37. а б Чемпіони Північної Дакоти (Сторінка Шахової асоціації Пн. Дакоти)(англ.)
  38. О. Попович, 1996, с. 112
  39. І. Яремко, 2009, с. 112
  40. О. Попович, 1996, с. 118-121
  41. О. Попович, 1996, с. 118
  42. О. Попович, 1996, с. 128
  43. І. Яремко, 2009, с. 62-64
  44. І. Яремко, 2009, с. 80
  45. Шахова зала слави Північної Дакоти (Сторінка Шахової асоціації Пн. Дакоти)(англ.)
  46. І. Яремко, 2009, с. 149
  47. І. Яремко, 2009, с. 161
  48. І. Яремко, 2009, с. 185
  49. а б в В. Гінда (15 серпня 2017). Львівський шахіст — тричі чемпіон Парижа. Збруч. Архів оригіналу за 24 серпня 2017. Процитовано 6 грудня 2019. 
  50. І. Яремко, 2009, с. 107
  51. І. Яремко, 2009, с. 15
  52. І. Яремко, 2009, с. 27-28
  53. І. Яремко, 2009, с. 42-49
  54. І. Яремко, 2009, с. 67-68
  55. Ю. Семенко, 1993, с. 72
  56. І. Яремко, 2009, с. 139
  57. Ю. Семенко, 1993, с. 82

Література

  • Ю. Семенко (1993). Шахи в Україні : нариси з історії шахової гри на українській землі і в діаспорі (вид. 2-ге, допов). Львів: Каменяр. с. 222. ISBN 978-966-361-748-0. 
  • І. Яремко (2009). Романтик шахів та його епоха. Степан Попель. Львів: Євросвіт. с. 240. ISBN 978-966-8364-28-0. 
  • * О. Попович (1996). Партії та розповіді шахіста з Америки. Львів: Академічний експрес. с. 153. ISBN 966-7094-10-3. 
  • Безпалько П. Шахісти української діаспори. – Київ: Задруга, 1998. – 199 с. : іл.
  • Лось Й., Мікльош К., Заремба Р., Михалюк Ю. Спортове Товариство «Україна». До 80-річчя заснування: Альманах. — Львів: Світ, 1991. — 136 с. ISBN 5-7773-0083-9
  • В. Батура (2016). Шаховий енциклопедичний словник у 2-х томах. 2 (О-Я). Луцьк: Вежа-Друк. с. 756. ISBN 978-966-361-748-0. 

Посилання