Перегляд вихідного коду сторінки Польська православна церква

{{Церква
|назва                = Польська православна церква<br><small>{{lang-pl|Polski Kościół Prawosławny}}<br/>{{lang-chu|{{noitalic|По́льскаѧ правосла́внаѧ цр҃ковь}}}}</small>
|прапор               =
|опис прапора         = {{lang-pl|Polski Kościół Prawosławny}}<br/>{{lang-chu|По́льскаѧ правосла́внаѧ цр҃ковь}}
|герб                 = Herb Warszawskiej Metropolii Prawosławnej.png
|опис герба           =
|фото                 = [[Файл:Warsaw 07-13 img38 Russian church.jpg|280px]]
|підпис               = [[Митрополичий собор святої рівноапостольної Марії Магдалини| Кафедральний собор Святої Марії Магдалини у Варшаві]]
|засновник            = Рівноап. [[Кирило і Мефодій]] (згідно з церковним переданням)
|дата заснування      =
|самостійність        = [[1924]] (від [[КПЦ|Константинопольської православної церкви]])
|визнання             = [[1948]]
|дата ліквідації      =
|причина ліквідації   =
|перший предстоятель  =
|останній предстоятель =
|предстоятель         = Блаженніший [[Савва (Грицуняк)|Сава]], [[Митрополит Варшавський і всієї Польщі]]
|центр                = [[Варшава]], {{flagcountry | Poland}}
|кафедра              =
|територія            = {{flagcountry|Poland}}
|закордоном           = [[Португалія]], [[Бразилія]]
|мова                 = [[Польська мова | польська]], [[Церковнослов'янська мова | церковнослов'янська]], [[Українська мова | українська]], [[Португальська мова | португальська]] (в Бразилії)
|музика               = візантийська
|календар             = [[юліанський календар|Юліанський]]<ref>[http://www.cerkiew.pl/index.php?id=wiad_kraj&tx_ttnews%5Bpointer%5D=2&tx_ttnews%5Btt_news%5D=20929&tx_ttnews%5BbackPid%5D=30&cHash=5ec51ccc106ce7f6ac935f0e00e93cc9 Zmiana kalendarza liturgicznego.] {{ref-pl}}</ref>, [[Новоюліанський календар|Новоюліанський]]
|єпископи             = 11
|єпархії              = 6 + військовий ординат в ранзі єпархії і єпархія в Бразилії
|семінарії            = 1
|монастирі            = 11
|парафії              = 233
|священики            =
|ченці                =
|вірні                = близько 600 000<ref>[http://www.cnewa.org/default.aspx?ID=24&pagetypeID=9&sitecode=hq&pageno=2 The Orthodox Church of Poland] // cnewa.org</ref>
|веб-сайт             = [http://www.orthodox.pl/ Польска Православна Церкова]
}}
'''По́льська правосла́вна це́рква''' ({{lang-pl|Polski Autokefaliczny Kościół Prawosławny}})&nbsp;— [[автокефальна церква|автокефальна]] [[Помісна церква|помісна]] [[Православна церква|православна]] [[Християнська церква|церква]] в [[Польща|Польщі]], яка посідає 12-е місце в [[Диптих (релігія)|диптиху]] автокефальних помісних Церков; на вимогу сталінського режиму була перезаснована [[1948]]. До Польської церкви канонічно належать також православні парафії Бразилії.

== Історія ==
{{main|Православ'я у Польщі}}

=== Передісторія ===

Православ'я на територію Польщі поширювалось з теренів [[Київська Русь|Київської Руси]]. За переказами польський князь [[Мешко I|Мечислав І]] був хрещений за східним обрядом.<ref>{{Cite web |url=http://www.pravoslavie.ru/cgi-bin/sykon/client/display.pl?sid=629 |title=Польская православная церковь |accessdate=27 лютий 2009 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20071115232446/http://www.pravoslavie.ru/cgi-bin/sykon/client/display.pl?sid=629 |archivedate=15 листопад 2007 |deadurl=yes }}</ref> Давні літописи згадують, що в 900&nbsp;р. у Кракові діяла церква східного обряду. На її руїнах 1390 року було побудовано Бернардинський монастир та церкву Чесного Христа, де богослужіння відправлялись слов'янською мовою аж до 1480 року. За часів правління князів [[Володимир Великий|Володимира Великого]] та [[Ярослав Мудрий|Ярослава Мудрого]] до складу давньоукраїнські держави входили й теперішні східні польські землі. На цих теренах, а через них й у всьому Польському князівстві поширювалось християнство східного обряду. Одночасно, через західні кордони до Польщі проникав католицизм. Через це відбувались постійні зіткнення на релігійному ґрунті. Відомо що після смерті короля [[Болеслав I Хоробрий|Болеслава Хороброго]], 1030 року «постав бунт проти Церкви. Всташіє люди ізбили єпіскопа, і попи своя, і бояри своя….»<ref>Історія Церкви в Україні о. Юрій Федорів. Рік видання: 2007. Видавництво: [[Свічадо]]</ref>

Згодом, у Польській державі панівною релігією став католицизм. Православ'я стало релігією національних меншин&nbsp;— українців та білорусів. У XII—XIII&nbsp;ст. було засновано та активно діяли православні єпископські кафедри у [[Перемишль|Перемишлі]], [[Галич]]і (згодом&nbsp;— [[Галицька митрополія (1303)|Галицька митрополія]]), Холмі.

Після приєднання Західноукраїнських князівств до Польщі, галицькі бояри та духовенство звернулись до короля з проханням посприяти відновленню православної митрополії. [[1371]] року стараннями короля [[Казимир III Великий|Казимира ІІІ]] Константинопольський Патріарх відновив [[Галицька митрополія (1303)|Галицьку митрополію]].
[[Файл:Warsaw metropolitan orthodox church st Maria Magdalena.jpg|rucht|thumb|200px|[[Митрополичий собор святої рівноапостольної Марії Магдалини|Митрополичий собор св. Марії Магдалини]] у Варшаві]]
Пізніше польські урядовці та католицьке духовенство проводило активну політику окатоличення та ополячення щодо православної церкви та її вірних. Після [[Поділи Речі Посполитої|трьох поділів Речі Посполитої]], частина польських земель опинилась у складі [[Габсбурзька монархія|Габсбурзької монархії]], а частина&nbsp;— у складі Російської імперії. [[1840]] року&nbsp;— імперським урядом було створено православну Варшавську єпархію у складі [[Російська православна церква|Російської православної церкви]].

{{fact|На початок XX століття на територіях, які входили до складу Польської держави}}, існувало до 25&nbsp;% населення, що сповідувало православ'я (переважно українці та білоруси).

=== Проголошення автокефалії ===

[[Файл:Carkiew zasniecia nmp przemysl.jpg |rucht|thumb|250px|Православна церква у Перемишлі]]

Відповідно до [[Ризький мир|Ризької мирної угоди]] 1921 року, західноукраїнські та західнобілоруські етнічні землі опинилися під владою [[Польська Республіка (1918—1939)|Польської республіки]]. В кордонах Польської республіки залишилось близько чотирьох мільйонів православних, в тому числі понад 2,5&nbsp;млн українців. За національним складом 70&nbsp;% православних становили українці, більше 28&nbsp;%&nbsp;— білоруси, а решта&nbsp;— литовці, поляки, росіяни, чехи. В той же час у Польській республіці залишилась стара структура єпархій Російської православної церкви. Внаслідок [[Польсько-радянська війна 1920|радянсько-польської війни]] та боротьби з церквою в [[СРСР]], зв'язки з [[Московський патріархат|Московською патріархією]] були утруднені, а сама патріархія знаходилася під жорстоким тиском радянських каральних органів. Це змусило православних єпископів Польщі [[Юрій (Ярошевський)|Юрія (Ярошевського)]] та [[Діонісій (Валединський)|Діонісія (Валединського)]] звернутися, за посередництвом польського дипломатичного представника в Москві, до патріарха [[Тихон (Беллавін)|Тихона]] у справі надання автокефалії. Патріарх відмовився надати автокефалію, обмежившись призначенням єпископа Юрія патріаршим [[екзарх]]ом у Польщі з правами [[митрополит]]а. Що ж до автокефалії, то Московський патріарх сказав: «Святі канони нашої церкви передбачають автокефалію для окремих самостійних народів. Коли б народ польський, що недавно здобув незалежність, був православним та просив для себе, то ми йому не відмовили б. Але давати автокефалію для різноплемінних православних, що перебувають у польській державі в стані національних та релігійних меншин, не дозволяють нам ні здоровий глузд, ні святі канони. Що було можливе, то вже дали православним у Польщі, а власне широку автономію».

У той же час польська державна влада, ставши господарем Західної Волині після її загарбання, не була зацікавлена в українізації волинського православ'я. 20 січня 1920 польський уряд схвалив «Тимчасові правила», що мали регулювати статус православ'я в Польській республіці. В цілому «Правила» розглядали Православну церкву в Польщі як силою політичних обставин відірвану від Православної церкви Росії частину, внутрішнє життя в якій не вимагало якихось змін чи перетворень, а отже як велику частину старого російського православ'я<ref>{{cite web|url=http://church.net.ua/detalno/uapc/pitannja-ukrajinizaciji-pravoslavnoji-cerkvi-v-gromadsko-politichomu-zhitti-volini-u-20-khrokakh-khkhst.html|назва= Питання українізації православної церкви в громадсько-політичному житті Волині у 20-х роках XX ст.|прізвище1= Макарчук|ім'я1= Степан |прізвище2= |ім'я2= |дата= 1 лютого 2016|веб-сайт= http://church.net.ua|видавець= |дата-доступу=6 вересня 2017}}</ref>.

[[16 червня]] [[1922]] року відбувся Собор польських єпископів, який розглянув питання автокефалії та погодився на неї, за умови, що польський уряд сприятиме визнанню церкви автокефальною з боку помісних православних церков. Також ієрархи звернулись по допомогу й підтримку до Константинопольського партіарха. Тоді ж польська влада видала тимчасовий закон, яким провела реорганізацію православної церкви. Першим митрополитом Польської Православної Церкви став українець Юрій Ярошевський.

[[8 лютого]] [[1923]] року митрополит Юрій загинув від руки непримиренного ворога автокефалії, російського агента [[архимандрит]]а Смарагда (Латишенка). [[27 лютого]] 1923&nbsp;р. Собор єпископів ухвалив: «… Визнати першим єпископом області з честю Митрополита Православної Митрополії у Польщі Високопреосвященного Діонісія, Архиєпископа Волинського і Кременецького… Довести цю постанову до відома уряду на предмет висловлення ним згоди на втілення в життя цієї постанови, а також на предмет запиту урядом на основі 28 Правила IV Вселенського Собору і з огляду на перебування не при справах Патріарха Московського, благословення Константинопольського Патріарха на буття Архиєпископа Діонісія Митрополитом Варшавським та Волинським і всієї Православної церкви в Польщі, з присвоєнням йому всіх зовнішніх відзнак, наданих Митрополиту Варшавському і всієї Польщі Святійшим Патріархом Московським і Положенням про управління Православною Церквою в Польщі від 14-27 січня 1922&nbsp;р.»

Патріарха Тихона в той час було ув'язнено, а призначеного ним місцеблюстителя відсторонено більшовиками від справ. Управління Московською патріархією [[ГПУ]] передало т.&nbsp;зв. «Живій церкві». В такій ситуації, Константинопольський патріарх [[Мелетій IV]] благословив обрання Діонісія й підтвердив його повноваження.

[[13 листопада]] [[1924]] року [[Константинопольський патріарх]], [[Патріарх Григорій VII|Григорій VII]] підписує «Патріарший і Синодально-Канонічний [[Томос]] Вселенської Царгородської Патріархії про визнання Православної церкви в Польщі Автокефальною». Урочистості з цієї нагоди відбулися у Варшаві 16-19 вересня 1925&nbsp;р., в них взяли участь представники Константинопольської та [[Румунська православна церква|Румунської]] церков, а також члени польського уряду. [[17 вересня]] [[1925]] в присутності всього єпископату Польщі в [[Митрополичий собор святої рівноапостольної Марії Магдалини|митрополичому храмі святої Марії Магдалини]] відбулось урочисте зачитування патріаршого томоса. Томос було зачитано грецькою, польською, російською та українською мовами, міністр віровизнань підніс митрополитові Діонісію, як предстоятелю церкви, другу панагію.

Також у Томосі Вселенського патріарха мовилось «… перше відокремлення від Нашого Престолу Київської Митрополії і православних митрополій Литви та Польщі, залежних від неї, а також прилучення їх до Святої Московської Церкви настало не за приписами канонічних правил…».

Автокефалію Польської православної церкви визнали всі канонічні церкви.

=== Польський терор ===
{{Докладніше|Ревіндикація}}
Незважаючи на підтримку уряду в проголошенні автокефалії, польська влада вороже ставилась до православ'я. Попри те, що відповідно до статуту церкви, головою церкви був митрополит, а загальне управління належало св. Синодові єпископів, польський уряд їх права всіляко обмежував. Так, влада не дозволяла роками митрополитові скликати Синод. Вся його діяльність проходила через цензуру міністерства віросповідань та освіти. Хоча більшість парафіян було українці, офіційною мовою церкви стала польська. Призначення і звільнення священиків знаходилось в компетенції уряду. Він же розпоряджався й церковним майном. Лише на [[Холмщина|Холмщині]] понад 20 000 гектарів церковної землі було передано польським колоністам.

В 1930-х роках польський уряд розпочав системне та жорстоке нищення православних на українських землях. Православні церкви забирались й передавались римо-католикам, стихійні виступи селян на захист церков жорстоко придушувались.

Незважаючи на спротив польської влади, велику роботу з розбудови та [[Рух за українізацію Польської Православної Церкви|українізації Польської Православної Церкви]] проводили [[Річинський Арсен Васильович|Арсен Річинський]], [[Тележинський Михайло|Михайло Тележинський]] та єпископ Олексій (Громадський).

[[10 квітня]] [[1932]] року [[митрополит]]ом Діонісієм висвячено на [[єпископ]]а [[архімандрит]]а [[Полікарп (Сікорський)|Полікарпа (Сікорського)]], якого пізніше призначено на єпископа Луцького, а [[архієпископ]]а [[Олексій (Громадський)|Олексія (Громадського)]] того ж року назначено єпископом усієї Волинської єпархії. Під їхнім керівництвом українська церква під окупацією Польщі стала розбудовувати своє національне життя.

=== 1939—1940 ===

Після того, як у вересні 1939 року радянські війська по таємному договору з нацистською Німеччиною зайняли Західну Україну та Білорусь (див. [[Вторгнення СРСР до Польщі]]), Російська Православна Церква розгорнула інтенсивні заходи для підпорядкування єпархій на ново-приєднаних землях. На Волинь прибув патріарший екзарх, архієпископ Миколай Ярушевич, місцевих ієрархів було змушено приїхати до Москви і скласти там заяву вірності Московській патріархії. Не зробили цього лише архієпископ Поліський [[Олександр (Іноземців)]] (росіянин) та єпископ Луцький [[Полікарп (Сікорський)]].

На захопленій німцями території Польщі (див. [[Польська кампанія (1939)]]) була утворена [[Генеральна губернія]]. Де православна церква залишилась в юрисдикції митрополита Діонісія. Серед його єпископату були двоє українців:
* [[19 жовтня]] [[1940]] на Соборі українських православних єпископів був висвячений (під ім'ям Іларіона) архієпископом Холмським і Підляським [[Огієнко Іван Іванович|Іван Огієнко]].
* [[9 лютого]] [[1941]] на архієпископа Краківського і Лемківського був висвячений [[Палладій (Видибіда–Руденко)|Палладій (Видибіда-Руденко)]].

=== 1941—1944 ===

[[Файл:Єпископи УАПЦ.jpg|thumb|350px|right|У першому ряду з ліва направо: архиєп. Михаїл Хороший, архиєп. Ігор Губа, митр. Полікарп Сікорський, архиєп. Олександр Іноземців, архиєп. Ніканор Абрамович, єп. Мстислав Скрипник, єп. Сильвестр Гаївський. Кінець 1940-х]]

'''''Див.''' [[Українська Автокефальна Православна Церква (1942-1944)]]''

[[24 грудня]] 1941 року митрополит Діонісій призначив архієпископа Полікарпа з повною адміністративною відповідальністю в [[Київ]].

8-10 лютого [[1942]] року митрополит Діонісій благословив зібрання українського єпископату в Пінську ([[Білорусь]]) на синод [[Українська автокефальна православна церква 1942–1944|УАПЦ]].

Протягом цього синоду архієпископами [[Полікарп (Сікорський)|Полікарпом (Сікорським)]] і [[Олександр (Іноземців)|Олександром (Іноземцівим)]] були висвяченні в єпископи:
* архімандрит [[Георгій (Кореністов)]] на єпископа Берестейського (8 лютого),
* архімандрит [[Никанор (Абрамович)]] на єпископа Чигиринського (9 лютого),
* архімандрит [[Ігор (Губа)]] на єпископа Уманського (10 лютого).

9-17 травня 1942 з благословення митрополита Діонісія в [[Андріївська церква|Кафедральному Соборі Андрія Первозваного]] в Києві під головуванням архієпископів Никанора (Абрамовича) та Ігоря (Губи) відбулись висвячення нових єпископів УАПЦ:
* [[Фотій (Тимощук)|Фотія Тимощука]] (9 травня),
* Мануїла Тарковського (10 травня),
* [[Михайло (Хороший)|Михаїла Хорошого]] (12 травня).
* [[Мстислав (Скрипник)|Мстислава Скрипника]] (14 травня),
* [[Гаєвський Степан Юхимович|Сильвестра Гаєвського]] (16 травня),
* Григорія Огійчука (17 травня).

Митрополит Діонісій, архієпископи Олександр і Полікарп затвердили рішення цього Собору.

Таким чином, у [[1942]]&nbsp;році єпископами Польської Православної Церкви на чолі з архієпископом [[Полікарп (Сікорський)|Полікарпом Сікорським]] було знову відновлена [[Українська Автокефальна Православна Церква]], але вже канонічно визнаними ієрархами. Та після війни церкву заборонено більшовиками: єпископат і частина духівництва виїхала за кордон, де УАПЦ продовжувала діяти. Подальша діяльність УАПЦ аж до проголошення Україною незалежності, в основному пов'язана з [[Українська православна церква США|УПЦ в США]] в Європі та Австралії.

=== Під впливом Московського Патріархату ===

Після зайняття Польської республіки червоноармійськими військами та встановлення прорадянського режиму, почались репресії проти ієрархії Православної церкви, митрополита Діонісія, більшість єпископів та багатьох священиків.

1948 року нова польська влада, розпорядженням президента, позбавила його прав першоієрарха. НКВС змусила ув'язненого митрополита відмовитись від сану, а Московська патріархія поставила керуючим митрополією єпископа Тимофея (Шреттера). Під тиском радянських спецслужб 22 червня 1948 року Польська церква «зреклась» автокефалії 1924 року та прийняла «благословенство» й автокефалію з московських рук.

1951 року Синод єпископів одноголосно звернувся до московського патріарха Алексєя з проханням прислати для церкви митрополита з СРСР. На Варшавську кафедру Москва призначила єпископа Львівського й Тернопільського Макарія (Оксіюка), який, до цього, брав активну участь у підготовці й проведенні Львівського псевдособору 1946&nbsp;р.

Після Другої Світової війни Польська православна церква мала чотири єпархії: Варшавську, Білостоцько-Гданську, Лодзько-Познанську та Вроцлавсько-Щецінську. У 195 парафіях було об'єднано понад 150 тисяч вірних. З [[1965]] року митрополитом був [[Стефан Рудик]].

Протягом другої половини XX століття Польська православна церква перебувала під контролем та впливом [[Російська православна церква|Російської православної церкви]].

12 травня 1998 року рішенням Священного Синоду архієпископ [[Савва (Грицуняк)]] був обраний новим Предстоятелем Польської Православної Церкви&nbsp;— Митрополитом Варшавським і всієї Польщі. За повідомленням [[Інститут національної пам'яті (Польща)|Інституту національної пам'яті у Варшаві]], Служба безпеки комуністичної Польщі 1966 року завербувала майбутнього митрополита Савву. І він тривалий час співпрацював з радянською спецслужбою. Але невдовзі Інститут національної пам'яті у Варшаві спростував це повідомлення.

== Примітки ==
{{reflist}}

== Див. також ==
* [[Єпархії Польської православної церкви]]
* [[Єпископат Польської православної церкви]]
* [[Савва (Грицуняк)]]
* [[Мирон (Ходаковський)]]

== Джерела та література ==
* ''Білокінь С. І.'' [http://history.org.ua/?encyclop&termin=Polska_pravoslavna Польська православна церква] // {{ЕІУ|8|380}}
* Історія Церкви в Україні [[Федорів Юрій|о. Юрій Федорів]].— Видавництво: [[Свічадо]], 2007
* [https://web.archive.org/web/20080423064742/http://www.pravoslavja.lutsk.ua/vev/stattja?newsid=609 Відродження українського Православ'я у 1941—1942 роках]
* [https://web.archive.org/web/20080423065045/http://www.pravoslavja.lutsk.ua/vev/stattja?newsid=694 Українське Православ'я під час Другої світової війни]
* [http://www.hram.kiev.ua/print.php?id=678 Українська церква в Польській державі]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}
* [https://web.archive.org/web/20090204163032/http://uaoc.info/ua/history/ Короткий історичний нарис УАПЦ]
* [http://www.kholm1938.net/index.html Становище Православної Церкви у міжвоєнний період]

{{Православ'я}}

[[Категорія:Польська православна церква]]
[[Категорія:Історія християнства в Україні]]
[[Категорія:Православ'я в Польщі]]
[[Категорія:1924 у Польщі]]