Відкрити головне меню

Пережитки шаманізму в угорському фольклорі — рудименти міфологічної свідомості в представників угорського етносу, пов'язаних із вірою в можливість впливати на об'єктивну реальність за допомогою посередників з т. зв. потойбічним світом, а також магічно-ритуальна атрибутика угорських знахарів, цілителів, віщунів і т. ін. Проблему угорського та пов'язаного з ним сибірського шаманізму вивчали Габор Сенткатолнаї (Gábor Szentkatolnai), Бенедек Баратоші-Балог (Benedek Baráthosi-Balogh), Єньо Фазекаш (Jenő Fazekas), Вільмош Діосегі (Vilmos Diószegi). Наразі дану тему в Угорщині досліджує Міхай Хоппал (Hoppál, Mihály).

Зміст

Витоки шаманізмуРедагувати

Природа угорського шаманізму, як і взагалі угорська міфологія, тісно пов'язана із походженням угорців як етносу. Десь до середини І тис. н. е. предки угорців складали частину фіно-угорського світу, де шаманізм (камлання) є важливою складовою релігійно-міфологічної практики. Поширене у фіно-угорському світі використання галюциногенних грибів для камлання відоме також і з угорських переказів[1].

Проте, на відміну від своїх родичів — хантів і мансі, що залишилися в тайзі, мадяри переселилися до лісостепу, де рано потрапили під вплив тюрків. Довго живучи під владою булгар і хазар, повністю перейшовши до кочового способу життя, вони стали подібними до своїх степових сусідів (Костянтин Багрянородний називає угорців «турками»). Відомо, що угорці мають генетичну спорідненість з башкирами[2]. Уже після «завоювання батьківщини» мадяри асимілювали кочівників кавар, частину половців-кунів і т. ін.

Крім тюрків, на угорський релійно-міфологічний світогляд вплинули також, очевидно, залишки іраномовного населення Степу — алани-яси. Саме від них, ймовірно, походив звичай ховати знатних угрів разом з кіньми.

Проте, як зазначають дослідники, угорський фольклор має найбільшу подібність саме до тюркського[3]. За даними арабських джерел, традиційними для угорців були поклоніння вогню та релігія, схожа на тенгріанство[4]. Верховного бога угорці здавна називають Іштен, де частка «тен» є похідною від тюркського «Тенгрі»[5]. Для угро-тюркського міфологічного світогляду характерним є уявлення про тричленне ділення Всесвіту (верхній, людський та підземний світ), світове дерево, перекази про бетярів-богатирів (тюрк. батир)[6].

Талтоші — угорські чаклуниРедагувати

З історичних джерел відомо, що й після прийняття католицтва серед угорців виділялася група жерців, яких звали táltos. До характерних рис талтоша відносять:

  • появу на світ із зубами, зазвичай великими, іноді — з волосяним покровом;
  • в семирічному віці талтош зникає. Вважається, що старі чаклуни на небі в цей час передають йому свої знання. Коли він не зробить цього, то втрачає свідомість;
  • спить вдень і поринає у невидимий світ, по поверненні з якого просить молока;
  • згідно повір'їв, може перевтілюватися в інших істот, найчастіше — в бика.

Міхай Хоппал у 1980-х роках описав шаманську практику кількох талтошів-пастухів у глухих селах Угорщини[7].

Неодмінний атрибут талтоша — бубон, що виготовлявся з великого перехрещеного решета. Чудодійні властивості бубона зафіксовані у дитячій угорській пісні Лелека, лелека, горлиця[hu], де з його допомогою хлопчик лікує зраненого лелеку. Удари решета-бубона талтош використовував для передбачення майбутнього, лікування хворих, міг ними загонити в потрібному напрямку худобу[8].

Босоркані — угорські відьмиРедагувати

На відміну від класичних сибірських шаманів, талтошами могли бути і жінки. У ХVІ-ХVІІІ століттях відбувалися судові процеси над босорканями (boszorkány, boszorka) — угорськими відьмами. Згідно повір'їв, відьми найбільше шкодять на Іванів день. Звинувачувані, натомість, заперечували своє відьомство, стверджуючи що вони є талтошами[9]. Дане поняття, як і лексема, згодом потрапили до сусідніх слов'янських народів (наприклад, словаків). Зокрема, в бойківських говірках босурканя — це відьма-ворожбитка. Сходознавець В. Бушаков виводить етимологію boszorka з тюркських мов. Гоголівський басаврюк («диявол у людській подобі») має те ж саме походження[10].


Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Михай Хоппал. Следы шаманизма в венгерских народных верованиях. — С. 101
  2. Дьёни Габор. ПРОТОВЕНГРЫ НА УРАЛЕ В ПЕРВОМ ТЫСЯЧЕЛЕТИИ НАШЕЙ ЭРЫ В РОССИЙСКОЙ И ВЕНГЕРСКОЙ ИСТОРИОГРАФИИ. Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата исторических наук (на правах рукописи). — Екатеринбург, 2007. — с. 22-23.
  3. Михай Хоппал: «В науке существует диктатура глупости» // Шаманство. — 2007. — Июль.
  4. István Zimonyi, Muslim Sources on the Magyars in the Second Half of the 9th Century: The Magyar Chapter of the Jayhānī Tradition. (East Central and Eastern Europe in the Middle Ages, 450—1450, 35.) Leiden and Boston: Brill, 2016. — S. 330—334. ISBN 978-90-04-2143-78.
  5. Гаухар НУРТАС. Откровения венгерского шамана. Мужчины и женщины должны уважать привычки друг друга // Аргументы и факты Казахстан, № 34, 21.08.13.
  6. Имре ПАЧАИ. Общие элементы в казахских и венгерских народных сказках // Мысль — республиканский общественно-политический журнал.
  7. Михай Хоппал. Зазн. праця С. 101—106
  8. Михай Хоппал. Зазн. праця С. 107—108
  9. Петрухин В. Я. Мифы фино-угров. Шаман-талтош.
  10. Бушаков В. А. Бушаков В. А. Образ Басаврюка вповісті M.B. Гоголя «Вечір проти Івана Купала» / В. А. Бушаков // Slavica та baltika в ономастиці України.- Київ, 1999. — С. 71-73.

ЛітератураРедагувати

  • Хоппал, Михай. Шаманы, культуры, знаки / Михай Хоппал ; [редактор и составитель Николай Кузнецов ; редактор серии Маре Кыйва ; перевод Николай Кузнецов ; дизайн: Андрес Куперьянов] ; Научное издательство ЭЛМ. — Тарту: Научное издательство ЭЛМ, 2015. — 239 lk. : ill. ; 21 cm. — (Sator, ISSN 1406—2011 ; 14). ISBN 978-9949-544-45-5

ПосиланняРедагувати