Перегляд вихідного коду сторінки Організація з безпеки і співробітництва в Європі

{{перекласти|en|Organization for Security and Co-operation in Europe}}

{{Картка організації
| назва             = Organization for Security and Co-operation in Europe
| назва_укр         = Організація з безпеки і співробітництва в Європі
| зображення        = 
| розмір_зображення = 200px
| підпис            = 
| абревіатура       = ОБСЄ
| мапа            = OSCE_members_and_partners.svg
| підпис_мапи       = {{legend|#007f00|Країни-члени ОБСЄ}} {{legend|#ff7f40|Партнери по співробітництву}}
| заснована         =
| розпущена         =
| тип               = міжнародна організація
| статус            =
| мета              =
| штаб-квартира     = [[Австрія]]
| розташування      = OSCE Secretariat, Wallnerstrasse 6, 1010, Vienna, Austria E-mail: info{{@}}osce.org
| координати        =
| регіон            =
| членство          =
| мови              =
| секретар          =
| лідер_позиція     = [[Анджеліно Альфано]]
| лідер_ім'я        =
| лідер_позиція2    =
| лідер_ім'я2       =
| лідер_позиція3    =
| лідер_ім'я3       =
| лідер_позиція4    =
| лідер_ім'я4       =
| ключові_особи     =
| центральний_орган =
| материнські       =
| дочірні           =
| бюджет            =
| штат              =
| добровольці       =
| веб-сайт          = http://www.osce.org/
| примітки          =
| колишні_назви     =
}}

'''Організація з безпеки і співробітництва в Європі''' (OSCE: {{lang-en|Organization for Security and Co-operation in Europe}}, {{lang-fr|Organisation pour la sécurité et la coopération en Europe}}); до [[1995]]&nbsp;року називалася '''Нарадою з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ)'''&nbsp;— (CSCE: {{lang-en|Conference for Security and Cooperation in Europe}}, {{lang-fr|Conférence sur la sécurité et la coopération en Europe}}).

== Історія створення та засади діяльності ==

Нарада з безпеки і співробітництва в Європі, що проходила з [[3 липня]] [[1973]]&nbsp;р. до [[1 серпня]] [[1975]]&nbsp;р. за участю 33-х європейських [[держава|держав]], [[США]] і [[Канада|Канади]], завершилася підписанням главами держав і [[уряд]]ів в [[Гельсінки]] [[Гельсінські угоди|Заключного акту]], який став довгостроковою [[програма|програмою]] дій з будівництва єдиної, [[мир]]ної, [[демократія|демократичної]] і процвітаючої Європи. Нараду було започатковано як політичний консультативний орган, до якого ввійшли країни [[Європа|Європи]], [[Центральна Азія|Центральної Азії]] і [[Північна Америка|Північної Америки]]. [[1 січня]] 1995&nbsp;р., згідно з рішенням [[Будапешт]]ського [[саміт]]у, Нарада з безпеки і співробітництва в Європі змінила свою назву на Організацію з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) і набула [[статус]]у [[міжнародна організація|міжнародної організації]].

У процесі розвитку розпочатого [[1972]] року процесу НБСЄ 1975 року було укладено Гельсінський Заключний акт. Цей [[документ]] охоплює широке коло [[стандарт]]ів міжнародної поведінки та зобов'язань, що регулюють відносини між [[держава]]ми-учасницями, заходів зміцнення довіри між ними, особливо в політично-військовій сфері, поваги до прав людини і основних свобод, а також співпраці в економічній, культурній, технічній і науковій галузях.

Знаменною віхою в розвитку процесу НБСЄ став [[Стокгольм]]ський документ [[1986]]&nbsp;р. про заходи зміцнення довіри й безпеки, положення якого були доповнені й розвинуті в документах, ухвалених у Відні в [[1990]] і [[1992]] роках. На Гельсінській зустрічі в липні [[1992]] року країни-учасниці прийняли рішення заснувати у [[Відень|Відні]] Форум НБСЄ з питань співпраці в галузі безпеки (FSC), під егідою якого нині відбувається діалог з питань безпеки й переговори щодо контролю над озброєннями, роззброєння та зміцнення довіри й безпеки.

Впродовж двох наступних років у межах цього органу, який було введено в дію [[22 вересня]] [[1992]] року, тривали переговори щодо пакету документів за мандатом, узгодженим у [[Гельсінкі]] під назвою «Програма термінових заходів» з питань контролю над [[озброєння]]ми, [[роззброєння]] і заходів щодо зміцнення довіри, безпеки та співробітництва й запобігання [[конфлікт]]ам.

У руслі Програми термінових дій ще два елементи були узгоджені в грудні [[1994]] року напередодні [[саміт]]у НБСЄ в [[Будапешт]]і: нова редакція Віденського документа ([[Віденський документ|Віденський документ-94]]), що об'єднала колишні [[Стокгольм]]ський та [[Віденський документ]]и й обіймала також тексти документів про Планування оборони та Контакти і співпрацю у військовій галузі, узгоджені [[1993]] року, а також документ про глобальний обмін військовою інформацією. Підсумковий документ [[саміт]]у, який увібрав у себе нові Керівні принципи непоширення, став важливим кроком в узгодженні Кодексу поведінки з політично-військових аспектів безпеки, куди було включено нові суттєві зобов'язання щодо демократичного контролю над збройними силами та їхнього використання.

У руслі контролю над звичайними озброєннями під час відкриття [[саміт]]у НБСЄ в Парижі [[19 листопада]] [[1990]] року 22 країни НАТО і тодішньої [[Варшавський Пакт|Організації Варшавського договору]] підписали далекосяжний Договір про звичайні збройні сили в Європі (ЗЗСЄ), який обмежує цю категорію сил в Європі від [[Атлантичний океан|Атлантичного океану]] до [[Уральські гори|Уральських гір]]. Договір набув чинності [[9 листопада]] [[1992]] року. [[10 липня]] [[1992]] року в рамках Гельсінського [[саміт]]у НБСЄ було підписано Заключний акт Договору ЗЗСЄ&nbsp;— 1 А, яким вводились обмеження щодо чисельності звичайних збройних сил і запроваджувались додаткові стабілізаційні заходи.
 
'''На початку 2000-х рр. до ОБСЄ входили:''' [[Австрія]], [[Албанія]], [[Азербайджан]], [[Андорра]], [[Бельгія]], [[Білорусь]], [[Болгарія]], [[Боснія і Герцеговина]], [[Ватикан]], [[Велика Британія]], [[Вірменія]], [[Греція]], [[Грузія]], [[Данія]], [[Естонія]], [[Ірландія]], [[Іспанія]], [[Італія]], [[Казахстан]], [[Канада]], [[Кіпр]], [[Киргизька Республіка]], [[Латвія]], [[Ліхтенштейн]], [[Литва]], [[Люксембург]], [[Мальта]], [[Молдова]], [[Монако]], [[Нідерланди]], [[Німеччина]], [[Норвегія]], [[Польща]], [[Португалія]], [[Росія]], [[Румунія]], [[Сан-Марино]], [[Словаччина]], [[Словенія]], [[Сполучені Штати Америки]], [[Таджикистан]], [[Північна Македонія|колишня Югославська Північна Македонія]], [[Туркменістан]], [[Туреччина]], [[Угорщина]], [[Узбекистан]], [[Україна]], [[Фінляндія]], [[Франція]], [[Хорватія]], [[Чехія]], [[Чорногорія]], [[Швейцарія]], [[Швеція]], [[Югославія]].<ref>Членство Югославії в ОБСЄ було припинено [[8 липня]] [[1992]]&nbsp;р. через характер її участі в конфлікті в [[Боснія і Герцеговина|Боснії і Герцеговині]]. Після обрання [[Воїслав Коштуніца|Воїслава Коштуніци]] президентом у вересні 2000&nbsp;р., Федеративну Республіку Югославію прийняли до ОБСЄ [[10 листопада]] [[2000]]&nbsp;р. як 55 країну-члена.</ref>

Одним з центральних інститутів ОБСЄ, що відіграє важливу роль у процесі вирішення завдань всієї Організації є утворена у квітні 1991 року [[Парламентська асамблея Організації з безпеки і співробітництва в Європі|Парламентська асамблея]]&nbsp;— парламентський вимір Наради з безпеки і співробітництва в Європі. На той час до складу Асамблеї увійшов [[Верховна рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік|вищий законодавчий орган СРСР]].

Головним форумом для регулярних політичних консультацій є [[Рада міністрів]] закордонних справ країн&nbsp;— учасниць НБСЄ, заснована [[Паризька хартія для нової Європи|Паризькою хартією для нової Європи]], ухваленою [[21 листопада]] [[1990]] року главами держав і урядів тодішніх 34 країн-учасниць у рамках зустрічей у НБСЄ.

Відповідно до Хартії також було створено Комітет старших посадовців, відповідальний за розгляд поточних питань, підготовку засідань Ради й виконання ухвалених нею рішень, і три постійні органи НБСЄ: Секретаріат у [[Прага|Празі]], який згодом увійшов до загального Секретаріату у Відні, Центр запобігання конфліктам у Відні та Бюро вільних виборів ([[Варшава]]), пізніше перейменоване на Бюро демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ).

[[19 червня]] [[1991]] року в [[Берлін]]і відбулося перше засідання Ради міністрів закордонних справ. Рада затвердила механізм консультацій та співпраці з надзвичайних ситуацій в межах діяльності НБСЄ.

[[9 липня]] [[1992]] року на заключному засіданні у [[Гельсінкі]] глави держав та урядів країн-учасниць НБСЄ ухвалили Декларацію Гельсінського саміту «Проблеми доби змін». Декларація відбивала досягнуту домовленість щодо подальшого зміцнення інститутів НБСЄ, запровадження посади Верховного комісара у справах національних меншин, створення структури раннього попередження, запобігання конфліктам і врегулювання кризових ситуацій, організації ознайомлювальних візитів та місій доповідачів.

[[14 грудня]] [[1992]] року на засіданні Ради міністрів закордонних справ у Стокгольмі було ухвалено Конвенцію про примирення і арбітраж в рамках НБСЄ та вирішено заснувати посаду Генерального секретаря.

[[1 грудня]] [[1993]] року Рада міністрів закордонних справ на своєму засіданні в [[Рим]]і схвалила ці організаційні зміни, в тому числі заснування у Відні двох нових структур&nbsp;— Постійного комітету, що став першим постійно діючим органом НБСЄ для проведення політичних консультацій і ухвалення рішень, та єдиного загального Секретаріату.

Перейменування НБСЄ в Організацію з безпеки і співробітництва у Європі відбулося [[1994]] року на саміті в [[Будапешт]]і. Тут також було прийняте рішення про заміну Комітету старших посадовців Вищою радою, яка скликатиметься щонайменше двічі на рік, а також перед засіданнями Ради міністрів, та збиратиметься як Економічний форум; про створення Постійної ради (замість Постійного комітету), яка працюватиме у Відні як орган проведення регулярних політичних консультацій і ухвалення рішень; про розгляд виконання усіх зобов'язань НБСЄ на засіданнях, які мають відбуватися у Відні напередодні кожного саміту.

На Стамбульському саміті ОБСЄ в листопаді [[1999]] року, з метою посилення процесу політичних консультацій в межах ОБСЄ, було створено Підготовчий комітет під егідою Постійної ради ОБСЄ та Оперативний центр, що планує і забезпечує проведення конкретних операцій ОБСЄ.

Відповідно до Декларації Гельсінського саміту [[1992]] року, ОБСЄ розробила цілий ряд механізмів відрядження офіційних місій та особистих представників Голови ОБСЄ для встановлення фактів, подання доповідей, здійснення моніторингу й посередницьких функцій згідно зі своїми [[повноваження]]ми щодо врегулювання кризових ситуацій і запобігання конфліктам.

За останні кілька років ОБСЄ вживала таких заходів стосовно [[Косово]], [[Санджак]]а, [[Воєводина|Воєводини]], [[Північна Македонія|Македонії]], [[Грузія|Грузії]], [[Естонія|Естонії]], [[Таджикистан]]у, [[Молдова|Молдови]], [[Латвія|Латвії]], [[Нагірний Карабах|Нагірного Карабаху]] і [[Чечня|Чечні]]. Починаючи з вересня 1992 року, НБСЄ здійснювала в [[Албанія|Албанії]], [[Болгарія|Болгарії]], [[Хорватія|Хорватії]], [[Північна Македонія|колишній Югославській Республіці Македонія]], [[Угорщина|Угорщині]] й [[Румунія|Румунії]] місії, покликані сприяти перевірці дотримання режиму [[санкція|санкцій]] (SAMs), введених [[ООН]] щодо Федеративної Республіки [[Югославія]] ([[Сербія]] та [[Чорногорія]]).

== БДІПЛ ==
[[Файл:Mlodziejowski Palace in Warsaw.JPG|міні|[[Бюро демократичних інститутів та прав людини]], Варшава]]
{{falseredirect|Бюро демократичних інститутів та прав людини}}
'''Бюро демократичних інститутів і прав людини''' ''(БДІПЛ)''<ref>[http://www.osce.org/uk/odihr/ukraine/ БДІПЛ в Україні] // OSCE. Перевірено 2016-08-19.</ref> ОБСЄ ({{lang-en|Office for Democratic Institutions and Human Rights (ODIHR)}}<ref>[http://www.osce.org/odihr OSCE Office for Democratic Institutions and Human Rights] {{ref-en}} // OSCE. Перевірено 2016-08-19.</ref>)&nbsp;— важлива регіональна інституція, що займається правами людини. Базується у Варшаві (Польща). Проводить свою діяльність в Європі, на Кавказі, в Центральній Азії та Північній Америці. Просуває демократичні вибори, повагу до прав людини, толерантність та недискримінацію.<ref>[http://www.osce.org/odihr/109068 Who we are] {{ref-en}} // OSCE. Перевірено 2016-08-19.</ref> Директор (із 2014&nbsp;р.)&nbsp;— Міхаель Ґеорґ Лінк (Німеччина)<ref>[http://www.osce.org/node/120670 Michael Georg Link] {{ref-en}} // OSCE. Перевірено 2016-08-19.</ref>.

== Україна і ОБСЄ ==

[[Файл:Coin of Ukraine OBSE R.jpg|left|thumb|200px|Ювілейна монета України, присвячена проведенню у Києві 5&nbsp;— 9 липня 2007 року засідання [[XVI щорічна сесія Парламентської асамблеї ОБСЄ (монета)|XVI щорічної сесії Парламентської асамблеї ОБСЄ]]]]
Після розпаду Радянського Союзу Верховна Рада України, за правонаступництвом, з 30 січня 1992 року стала повноправним членом Парламентській асамблеї Наради з безпеки і співробітництва в Європі. З того часу Україна бере участь у роботі всіх колективних керівних органів Організації (саміти держав-учасниць ОБСЄ, засідання Ради міністрів і Постійної ради ОБСЄ), виробленні й прийнятті ними рішень з різних аспектів її діяльності.
 
Згідно з Правилами процедури ПА ОБСЄ Україні в Асамблеї надано вісім місць. Порядок формування Постійної делегації Верховної Ради України у ПА ОБСЄ визначається Положенням «Про Постійну делегацію Верховної Ради України у Парламентській асамблеї Організації з безпеки і співробітництва в Європі». Склад Постійної делегації формується на основі квот депутатських фракцій та затверджується Розпорядженням Голови Верховної Ради України.
  
Україна також співпрацює з інститутами Організації, у першу чергу, з [[Верховний комісар ОБСЄ у справах національних меншин|Верховним комісаром ОБСЄ у справах національних меншин]] (ВКНМ), Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) та Представником ОБСЄ з питань свободи засобів масової інформації. Крім того, важливим напрямком спільної діяльності стало співробітництво з [[Місія ОБСЄ в Україні|Місією ОБСЄ в Україні]], а згодом&nbsp;— з [[Координатор проектів ОБСЄ|Координатором проектів ОБСЄ]] в нашій державі.

У центрі уваги ВКНМ перебуває питання надання допомоги Україні у справі облаштування кримських татар і представників інших, колись [[депортація|депортованих]] народів, що повертаються на свою історичну батьківщину. А також є вивчення ситуації щодо становища [[Національні меншини в Україні|російської меншини в Україні]] та відповідно української в Росії.

БДІПЛ, відповідно до свого мандату, організовує роботу спостережних місій за президентськими й парламентськими виборами у країнах-учасницях ОБСЄ, у тому числі в Україні, а також реалізує різного роду проекти, спрямовані на розвиток і зміцнення її демократичних інститутів.

Зокрема, в Україні в рамках таких проектів надавалась різного роду допомога у справі організації роботи Офісу Омбудсмена, реформування адміністративної структури Конституційного суду України, удосконалення виборчого законодавства, створення Національної ради із запобігання [[Торгівля людьми|торгівлі жінками]] тощо. БДІПЛ спільно з інститутом Координатора проектів ОБСЄ в Україні брали участь, зокрема, у реалізації проекту '''''«Усесторонній огляд законодавства України у галузі прав людини».'''''

За ініціативою Уряду України у серпні 1994 року була заснована Місія ОБСЄ в Україні. Свою діяльність Місія ОБСЄ в Україні розпочала 24 листопада 1994 року. Основну увагу Місії було зосереджено на питаннях підтримки суверенітету, територіальної цілісності й непорушності кордонів України відповідно до основоположних принципів ОБСЄ. Активно працюючи на цьому напрямі, Місія зробила позитивний внесок у справу стабілізації ситуації в [[Автономна Республіка Крим|Автономній Республіці Крим]].

30 квітня 1999&nbsp;р. Місія ОБСЄ в Україні завершила свою роботу у зв'язку з виконанням свого мандату, що стало першим в історії Організації випадком, коли Місія ОБСЄ припинила своє існування саме завдяки успішному виконанню покладених на неї завдань.

За результатами дво- та багатосторонніх переговорів стосовно нових форм співробітництва нашої держави з інститутами Організації було прийнято рішення щодо заснування посади Координатора проектів ОБСЄ в Україні. Координатор проектів ОБСЄ в Україні розпочав свою роботу відповідно до рішення Постійної Ради ОБСЄ №&nbsp;295 від 1 червня 1999 року і '''''Меморандуму про взаєморозуміння між ОБСЄ і Урядом України щодо створення нової форми співробітництва''''', підписаного 13 липня 1999 року й ратифікованого Верховною Радою України 10 лютого 2000 року.

Завдання Координатора і його офісу полягає у підготовці й реалізації в Україні різного роду проектів відповідно до компетенції ОБСЄ та забезпечення їхнього фінансування за рахунок виділення цільових коштів міжнародними організаціями (як державними, так і недержавними) чи іншими державами-учасницями ОБСЄ.

Належна увага у співробітництві України з ОБСЄ приділяється також сприянню у просуванні кандидатур від України для роботи у польових підрозділах ОБСЄ. Представники України брали участь у місіях ОБСЄ в Грузії, Боснії і Герцеговині, Хорватії, Косово, групі помічників Особистого представника Діючого Голови ОБСЄ в Нагірному Карабасі, Місії ОБСЄ в Таджикистані й центрі ОБСЄ в Бішкеку тощо.

5-9 липня 2007 в Києві відбулася Шістнадцята щорічна сесія ПА ОБСЄ у якій взяли участь близько 700 європейських парламентаріїв з 51 країни. На Сесії, зокрема, розглядались питання зміцнення взаємодії ОБСЄ з правозахисниками й національними правозахисними установами<ref>[http://obse.rada.gov.ua/obse/uk/publish/article/55148;jsessionid=278670D60494E525AD955024EE1B6537 Проект резолюції про зміцнення взаємодії ОБСЄ з правозахисниками та національними правозахисними установами]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref><ref>[http://www.rbc.ua/ukr/newsline/show/obshchiy_komitet_prinyal_rezolyutsiyu_ob_ukreplenii_vzaimodeystviya_obse_s_pravozashchitnikami__1183823644 Загальний комітет прийняв резолюцію про зміцнення взаємодії ОБСЄ з правозахисниками]</ref> та було схвалено підсумкову [[Київська декларація|Київську декларацію]]<ref>{{Cite web |url=http://www.newsru.ua/ukraine/09jul2007/kiev_deklaracia.html |title=Парламентська Асамблея ОБСЄ схвалила підсумкову Київську декларацію |accessdate=31 грудень 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20131211021252/http://www.newsru.ua/ukraine/09jul2007/kiev_deklaracia.html |archivedate=11 грудень 2013 |deadurl=yes }}</ref>.

=== Голосування України в ОБСЄ в 2013 ===

З 1 січня 2013 Україна вперше голосувала в ОБСЄ. Голосування в ОБСЄ тривало один рік, а головою був міністр закордонних справ головуючої країни. Головою МЗС України був Леонід Кожара. Допомагали Україні [[Ірландія]], яка очолювала ОБСЄ в 2012 році, а також головуюча країна в організації в 2014 році&nbsp;— [[Швейцарія]]. Серед ключових пріоритетів головування України в ОБСЄ у 2013 році було врегулювання тривалих конфліктів, зміцнення заходів довіри і безпеки на просторі ОБСЄ, використання потенціалу Організації в забезпеченні [[Енергетична безпека|енергетичної безпеки]], сприяння економічному розвитку, в тому числі розбудові нових торговельних і [[транспортні коридори|транспортних коридорів]].<ref name="u">[http://www.unian.ua/news/544581-tsogorich-ukrajina-vpershe-v-istoriji-golovuvatime-v-obse.html Цьогоріч Україна вперше в історії головуватиме в ОБСЄ]</ref>

Україна мала намір:<ref name="u" />
* ініціювати діалог у рамках ОБСЄ щодо нових засад майбутнього режиму контролю над звичайними збройними силами в Європі
* приділяти увагу консолідації зусиль ОБСЄ у боротьбі з тероризмом, торгівлею людьми і наркотичними засобами, кіберзлочинністю, організованою транскордонною злочинністю.
* приділяти увагу питанням захисту фундаментальних [[Права і свободи людини і громадянина|прав і свобод людини]] на просторі ОБСЄ.
* приділяти увагу залученню [[Громадянське суспільство|громадянського суспільства]] для досягнення цілей Організації.

=== Війна на сході України ===

{{main|Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні}}

Під час війни на сході України ОБСЄ спорядила моніторингову місію. На думку окремих українських посадовців, зокрема очільника луганської [[Військово-цивільна адміністрація|ВЦА]] в 2014-15 роках [[Москаль Геннадій Геннадійович|Геннадія Москаля]], це значною мірою паразитарне формування від якого немає жодної користі:
{{цитата|''«Я бачив роботу ОБСЄ, і чесно говорю, що від них, як від мінеральної води&nbsp;— ні користі, ні шкоди нема. Серед них дуже багато прихильників Росії. Це такий змішаний орган який імітує, що він дуже потрібний. Їм платять гарні гроші, їх страхують на випадок смерті або нещасного випадку. Я, окрім як у ресторанах, півбарах за чаркою горілки або віскі, майже на передовій їх не бачив.»''<ref>{{cite web|url=https://ua.112.ua/mnenie/zakonom-pro-reintehratsiiu-ordlo-my-ne-vyzhenemo-rosiiski-viiska-z-donbasu-ta-krymu-419808.html|назва= Законом про реінтеграцію ОРДЛО ми не виженемо російські війська з Донбасу та Криму|прізвище1= |ім'я1= |прізвище2= |ім'я2= |дата= 9 листопада 2017|веб-сайт= https://ua.112.ua|видавець= [[112 Україна]]|дата-доступу=12 листопада 2017}}</ref>}}

== Голова ==
* [[Анджеліно Альфано]]

== Див. також ==
* [[Парламентська асамблея Організації з безпеки і співробітництва в Європі]]
* [[Мінська група|Мінська група Організації з безпеки і співробітництва в Європі]]
* [[Даніель Байєр]]

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Джерела й література ==
* ''А.&nbsp;Ю.&nbsp;Мартинов''. [http://corp.nbuv.gov.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Narada_bezpeky  Нарада з безпеки і співробітництва в Європі] // {{ЕІУ|7|170}}
* ''А.&nbsp;Ю.&nbsp;Мартинов''. [http://corp.nbuv.gov.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Orhanizatsiia_bezpeky Організація з безпеки і співробітництва в Європі] // там само, с.607
* ''І.&nbsp;О.&nbsp;Мінгазутдінов''. Будапештський саміт НБСЄ 1994 // [[Українська дипломатична енциклопедія]]: У 2-х т./Редкол.:Л.&nbsp;В.&nbsp;Губерський (голова) та ін.&nbsp;— К: Знання України, 2004&nbsp;— Т.1&nbsp;— 760с. ISBN 966-316-039-X

=== Література ===
* ''В.&nbsp;І.&nbsp;Гуменюк''. Організація з безпеки та співробітництва в Європі // [[Українська дипломатична енциклопедія]]: У 2-х т./Редкол.:Л.&nbsp;В.&nbsp;Губерський (голова) та ін.&nbsp;— К.:Знання України, 2004&nbsp;— Т.2&nbsp;— 812с. ISBN 966-316-045-4
* ''В. Матвієнко''. Організація з безпеки та співробітництва в Європі // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін.&nbsp;— К.: Парламентське видавництво, 2011.&nbsp;— с.516 ISBN 978-966-611-818-2

== Посилання ==
* [http://leksika.com.ua/11860823/legal/konventsiya_z_primirennya_ta_arbitrazhu_v_ramkah_nbsye_1992 Конвенція з примирення та арбітражу в рамках НБСЄ 1992] // {{Юридична енциклопедія|3}}
* [http://leksika.com.ua/14990528/legal/narada_z_bezpeki_i_spivrobitnitstva_v_yevropi Нарада з безпеки та співробітництва в Європі] // {{Юридична енциклопедія|4}}
* [http://leksika.com.ua/12861203/legal/organizatsiya_z_bezpeki_i_spivrobitnitstva_v_yevropi Організація з безпеки і співробітництва в Європі] // [[Юридична енциклопедія]]
* [http://www.osce.org/ Офіційний сайт ОБСЄ]
* [http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/mpz/docs/690_Organizatsija__z_bezpeky__ta__s.htm Організація з безпеки та співробітництва в Європі на сайті Верховної Ради України]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}
* [http://www.osce.org/uk/ukraine Координатор проектів ОБСЄ в Україні. Офіційний сайт]
* [https://web.archive.org/web/20101024160444/http://diaspora.ukrinform.ua/news-41.html УКРАЇНА-ОБСЄ]
* [http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/mpz2/docs/691_UCHast_Postijnoji_delegatsiji_V.htm Участь Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській асамблеї Організації з безпеки та співробітництва в Європі (1995—2007)]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}
* [https://web.archive.org/web/20111112101501/http://ua.glavred.info/archive/2010/10/11/084239-8.html Любомир Копай: «Україна не гірша від інших держав-учасниць для головування в ОБСЄ» // журнал «Главред», 11.10.2010]
* [http://ukrzurnal.eu/ukr.archive.html/1180/ Олександр Павлюк: «Для України головування в ОБСЄ може стати кроком в напрямку європейської інтеграції»&nbsp;— Український журнал&nbsp;— 3/2011]
* [http://www.day.kiev.ua/uk/article/den-planeti/pro-perevagi-ta-nedoliki-obsie  «Про переваги та недоліки ОБСЄ»: Інтерв'ю з директором програм із міжнародної безпеки Женевського центру політики безпеки Палом ДУНАЄМ // Газета «День», №&nbsp;224, 06.12.2013]

{{ВП-портали|Європа|Європейський Союз}}

{{Бібліоінформація}}

{{Poli-stub}}

[[Категорія:Акроніми]]
[[Категорія:Організація з безпеки і співробітництва в Європі| ]]
[[Категорія:Об'єднання країн]]
[[Категорія:Міжнародні європейські організації]]
[[Категорія:Міжнародні організації]]
[[Категорія:Інтеграція]]
[[Категорія:Зовнішня політика]]
[[Категорія:Міжнародна безпека]]
[[Категорія:Європа]]
[[Категорія:Міжнародні відносини України]]
[[Категорія:Глобалізація]]
[[Категорія:Надпопулярні статті]]
[[Категорія:Міжнародні дипломатичні організації]]