Перегляд вихідного коду сторінки Олег Ольжич

{{Однофамільці|Кандиба}}
{{Письменник
| Ім'я                = Олег Ольжич
| Оригінал імені      = 
| Фото                =
| Ширина              = 250px
| Підпис              = Олег Ольжич
| Ім'я при народженні = Олег Олександрович Кандиба
| Псевдоніми          = К. Опара, Д. Кардаш
| Дата народження     = 21.07.1907(8)
| Місце народження    = [[Житомир]], [[Волинська губернія]], [[Російська імперія]]
| Дата смерті         = 10.06.1944
| Місце смерті        = концтабір [[Заксенгаузен]], [[Бранденбург]], [[Третій Рейх]]
| Громадянство        = [[Російська імперія]]→[[УНР]]→[[Чехословаччина]]
| Національність      = [[українець]]
| Рід діяльності      = [[поет]], [[Археологія|археолог]], [[публіцист]]
| Роки активності     =
| Напрямок            =
| Жанр                =
| Батько              = Олександр Іванович Кандиба
| Мати                = Віра Антонівна 
| Magnum opus         =
| Премії              =
| Сайт                =
}}
'''Оле́г О́льжич''' (справжнє ім'я '''Олег Олександрович Кандиба'''), ({{ДН|21|7|1907|8}}, [[Житомир]]&nbsp;— {{дс|10|6|1944}}, [[Концентраційний табір]] [[Заксенгаузен]])&nbsp;— український [[поет]], [[Політик|політичний діяч]], [[Археологія|археолог]]. Син відомого українського поета [[Олександр Олесь|Олександра Олеся]].

Очолював культурно-освітню референтуру [[Провід українських націоналістів|Проводу Українських Націоналістів (ПУН)]] (1937) і Революційний Трибунал [[Організація українських націоналістів|Організації Українських Націоналістів (ОУН)]] (1939—1941). Заступник Голови ПУН та Голова ПУН на українських землях (з 05.1942), Голова ПУН ОУН (01.1944&nbsp;— †10.06.1944).

== Життєпис ==
[[Файл:Олег Ольжич.jpg|міні|ліворуч|200пкс|Олег Ольжич]]
Народився в [[Житомир]]і [[21 липня]] ([[8 липня]] за старим стилем) [[1907]] року. Батько&nbsp;— відомий поет і письменник Олександр Іванович Кандиба ([[псевдонім]]&nbsp;— [[Олександр Олесь]]), мати&nbsp;— [[Кандиба Віра Антонівна|Віра Антонівна Свадковська]], гімназійна вчителька.

Родина в 1912—1919 роках жила заможно та мешкала в дохідному будинку Файбишенко на Новій будові, вулиці Антоновича, 64/16, точніше на розі вулиць Антоновича (Горького) та Івана Федорова. Будинок вцілів, однак перебуває в аварійному стані.

=== Навчання та наукова діяльність ===
У 1919—1923 роках здобував середню освіту в трудовій школі, мешкаючи в [[Пуща-Водиця|Пущі-Водиці]] поблизу Києва, але закінчити середнє навчання довелося лише в [[Прага|Празі]]. Наприкінці 1922&nbsp;року він разом із матір'ю виїхав з України у [[Берлін]], де [[3 січня]] [[1923]] року нарешті зустрівся з батьком, який у лютому [[1919]] року був змушений поспіхом [[еміграція|емігрувати]] до [[Австрія|Австрії]], використавши придбаний дипломатичний паспорт з повноваженням [[аташе]] з культури при консульстві [[Українська Народна Республіка|УНР]] у [[Будапешт]]і.

[[1923]] року родина Кандиби переїхала до [[Прага|Праги]]. Влітку родина переїхала до Ржевниців під [[Прага|Прагою]], згодом далі&nbsp;— до Горніх Черношинець. Восени 1923&nbsp;року Олег разом з матір'ю повернувся до Праги. Батько залишився в Горних Черношинцях, де він організував гурток з науковців, поетів і [[письменник]]ів.

Олег Кандиба поступив на платні річні [[матура]]льні курси Українського Громадського Комітету в Празі, які закінчив 11 грудня 1924 з відзнакою. Це надавало йому можливість записатись вільним слухачем на безкоштовній основі у будь-який вищий навчальний заклад.

Олег записався слухачем на літературно-історичний відділ [[Український високий педагогічний інститут ім. Драгоманова|Українського високого педагогічного інституту імені Драгоманова]] в Празі. Цей інститут заснував влітку 1923 року Український Громадський Комітет і до нього брали всіх охочих. Однак документи, що підтвердили б його навчання, не збереглися. Одночасно юнак записався на лекції в [[Український вільний університет]]. За непідтвердженими даними, серед засновників був його батько Олександр Олесь (Кандиба). Документи студента Кандиби не збереглися, однак лишилися спогади його вчителів і колег, а також Л. Винар віднайшов конспекти О. Ольжича занять з археології, які проводив професор [[Щербаківський Вадим Михайлович|Вадим Щербаківський]]. Тоді ж записався вільним слухачем [[Філософський факультет Карлового університету|філософського факультету]] [[Карлів університет|Карлового університету]] в Празі. Влітку 1926 року, склавши додаткові іспити з латині, став звичайним студентом університету. Роки навчання&nbsp;— 1924—1929. Бувши студентом, отримав (1928) грант від [[Наукове товариство імені Шевченка|Наукового Товариства імені Шевченка]] у Львові на експедицію в Більче Золоту.

Член [[Пласт (організація)|Пласту]] в Празі. На пластову тематику написав поезію «Пластовий капелюх». На цей час припали початки наукової діяльності О. Ольжича, яку Л. Винар періодизує таким чином:

* І. 1925—1930&nbsp;— роки навчання та археологічних розкопок у [[Чехословаччина|Чехословаччині]] і в [[Західна Україна|Західній Україні]].
* II. 1931—1940 роки&nbsp;— період інтенсивної наукової і академічно-педагогічної діяльності О. Кандиби, час появи його основних наукових праць у різномовних наукових виданнях, його кількарічної співпраці з [[Гарвардський університет|Гарвардським університетом]] і [[Український вільний університет|УВУ]]. Цей період також охоплює заходи з організації Українського Наукового Інституту в Америці.
* III. З 1941 до травня 1944 року&nbsp;— період принагідної наукової роботи. Тоді О. Кандиба був членом Археологічної Комісії НТШ (1941—1944), яку очолював Я. Пастернак. Кандиба перебував у [[Рух опору|підпіллі]], але рівночасно збирав історичні і фольклорні джерела, співпрацював з українськими вченими в Західній і [[Східна Україна|Східній Україні]].

Восени 1930 року захистив [[Дисертація|дисертацію]] на звання [[Кандидат наук|доктора філософії]] на тему: «[[Неоліт]]ична мальована [[кераміка]] [[Галичина|Галичини]]».

З жовтня 1930 до травня 1932 року&nbsp;— асистент кафедри археології УВУ. Працював у археологічному відділі Національного музею Чехословаччини. У лютому 1931 року О. Кандиба одержав від [[Слов'янський інститут|Слов'янського інституту]] в Празі (''Slovansky ustav'') наукову стипендію в сумі двох тисяч [[Чехословацька крона|чеських крон]] на студійну подорож у Німеччину і Австрію для збирання матеріалів для його дальших студій культури неолітичної кераміки. Проміжні результати його наукових досліджень надрукували в чеському журналі «Огляд передісторичний» і в серійному науковому виданні «Пам'ятки археологічні». У червні 1932 року провів рятункові [[розкопки]] чотирьох кістякових поховань ранньої бронзової доби в Кобилісах біля Праги. У цей час він активно популяризував археологію у празьких і львівських масових виданнях.

Навесні 1932 року в Празі відбувся II Український науковий з'їзд, на якому працювала підсекція археології та історії мистецтв, де головував В.&nbsp;М.&nbsp;Щербаківський. Олег Кандиба зробив дві доповіді. Обидві були присвячені українській мальованій кераміці. Зокрема, археолог подав свою класифікацію еволюції української мальованої кераміки і її типологію (він визначив шість основних керамічних форм) і прийшов до висновку, що розвиток української мальованої кераміки є безперервним, органічним і тривалим.

За деякими даними, після з'їзду в Ольжича виникли серйозні теоретичні розбіжності зі Щербаківським та іншими послідовниками школи [[Любор Нідерле|Любора Нідерле]] і він був вимушений звільнитися з кафедри археології УВУ і з-поміж співробітників археологічного відділу музею. Водночас, у спогадах О. Оглоблин 1956 року про В. Щербаківського про такий інцидент не згадав, натомість стверджував, що В. Щербаківський «створив свою наукову школу, й серед учнів його були визначні археологи, як приміром Др. Олег Кандиба».

З тих же причин особисту участь у I Міжнародному конгресі доісторичних і протоісторічних наук, що відбувся в тому ж році в Лондоні, не брав. Підготував доповідь «Дністро-Дунайська неолітична область», однак обмежився передачею тез. Влітку 1932 року брав участь в американській археологічній експедиції до [[Югославія|Югославії]]. Восени 1932 року О. Кандиба взяв участь в археологічних розкопках печери Доміка на [[Словаччина|Словаччині]], які проводив д-р Й. Бем ({{lang-cs|J. Böhm}}) з чеського Державного Археологічного Інституту.

Надалі його участь в історичних конференціях звелася до передачі тез своїх робіт для ознайомлення. Публікував статті, розвиваючи окремі положення своєї дисертації. Нетривалий час працював у музеях [[Відень|Відня]] і Берліна. Це була діяльність самостійного дослідника.

З літа [[1932]] року, завдяки протекції доктора [[Володимир Фавкс|Володимира Фавкса]] ({{lang-cs|Vladimir Fawkes}}), який 1932 року захистив дисертацію в Празі, першого директора [[Американська школа доісторичних досліджень|Американської школи доісторичних досліджень]] (АШДІ), Кандиба взяв участь у роботі 12-го польового семестру цієї школи. Там протягом 3—4 тижнів він знайомив американських студентів з особливостями проведення розкопок і культурою регіонів Європи в епоху неоліту. Ця робота давала пристойний заробіток (близько 1000 [[Долар США|доларів]]), який давав змогу скромно прожити до наступного сезону. Відтепер участь у щорічних літніх експедиціях студентів АШДІ (до [[1938]] включно) стала джерелом його доходів.

У 1938 році за завданням Проводу ОУН в складі делегації ([[Курманович Віктор Йосипович|Віктор Курманович]], [[Барановський Ярослав Володимирович|Ярослав Барановський]], [[Сушко Роман Кирилович|Роман Сушко]]) Олег Кандиба виїздив до США. Мета його візиту&nbsp;— організація Українського наукового інституту в Америці (УНІА). УНІА ніколи створений не був. Засновникам (професор університету в [[Міннеаполіс]]і [[Грановський Олександр Анастасійович|О.&nbsp;А.&nbsp;Неприцький-Грановський]] і провідник ОУН Олег Кандиба) не вдалося узгодити необхідні документи, насамперед, статут створюваного університету. Читання лекцій у [[Гарвардський університет|Гарвардському університеті]] є непідтвердженою гіпотезою. Доказами перебування Олега Ольжича у [[США]] з метою створення УНІА є його тривале листування з О.&nbsp;А.&nbsp;Неприцьким-Грановським та візитна картка Олега Кандиби з реквізитами музею Пібоді. Водночас Л. Винар вважає, що поїздка взагалі не відбулася. У рамках підготовки збірки наукових праць науковців-українців під егідою неіснуючого УНІА підготував та опублікував статтю з археології. Збірка вийшла друком лише у жовтні 1939. Стаття до цього збірника стала останньою опублікованою за життя науковою працею Кандиби.

Загалом діапазон наукової діяльності О. Кандиби охоплював, окрім [[археологія|археології]], [[історія|історію]], [[історія мистецтва|історію мистецтва]], [[етнографія|етнографію]], [[література|літературу]].

З початку 1930-х років О.&nbsp;Кандиба заявив про себе як самобутній і оригінальний поет. Співпрацював у львівських періодичних виданнях: «[[Літературно-науковий вістник]]», «[[Вістник (журнал)|Вістник]]», «Обрії», «Напередодні», празьких: «[[Студентський вісник]]» і «[[Пробоєм]]».

=== Діяльність у лавах ОУН ===
Із молодих літ Олег Кандиба став учасником українського націоналістичного руху. З 1929 року&nbsp;— член [[Організація українських націоналістів|Організації Українських Націоналістів]]. Виконував ряд відповідальних завдань [[Провід українських націоналістів|Проводу Українських Націоналістів]] [[Організація українських націоналістів|ОУН]], особисто [[Коновалець Євген Михайлович|Євгена Коновальця]]. У [[1937]] році очолив культурно-освітню референтуру [[Провід українських націоналістів|Проводу Українських Націоналістів]].

Наприкінці 1930-х років редагував [[часопис]] «Самостійна думка», перетворивши його на орган [[Провід українських націоналістів|ПУН]]. У 1938—1939 роках брав активну участь у діяльності короткочасного державного утворення&nbsp;— [[Карпатська Україна|Карпатської України]]&nbsp;— в її [[Угорсько-українська війна (1939)|збройній боротьбі проти угорських окупантів]]. Його заарештували солдати угорської армії і він провів три дні у Тячівській в'язниці. Після листа угорських вчених на захист вченого уряд Угорщини розпорядився випустити Олега Кандибу та [[Самчук Улас Олексійович|Уласа Самчука]]. Протягом 1939—1941 років очолював [[Революційний Трибунал ОУН]], член [[Провід українських націоналістів|Проводу Українських Націоналістів]].

На початку [[Німецько-радянська війна|радянсько-німецької війни 1941—1945 років]] переїхав до Києва разом з [[Буковинський курінь|Буковинським куренем]], взяв участь у формуванні місцевої адміністрації та поліції. У 1941—1942 років О. Кандиба жив у Києві, налагоджував підпільну мережу [[Організація українських націоналістів|ОУН]] в Україні. В жовтні 1941 року О. Кандиба став одним з організаторів політично-громадського центру&nbsp;— [[Українська Національна Рада|Української Національної Ради]] у Києві.

З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів Кандиба переїхав до [[Львів|Львова]]. У травні 1942 року Почаївська конференція ОУН обрала Олега Кандибу заступником голови ПУН та головою Проводу на українських землях.

2 серпня 1943 року у віддаленому селі [[Верхня Яблунька|Яблінка-Вижня]] біля [[Турка|Турки]] на [[Бойківщина|Бойківщині]] одружився з дочкою літературознавця, професора [[Білецький Леонід Тимофійович|Леоніда Білецького]] Катериною (Калиною), та їхній шлюб був недовгим. Вже після його смерті народився син [[Кандиба Олег Олегович|Олег]].

У січні 1944 року, після арешту [[Мельник Андрій Атанасович|Андрія Мельника]], перебрав посаду Голови [[Провід українських націоналістів|ПУН]] ОУН.

25 травня 1944 року його заарештувало [[гестапо]] у Львові. Є думка, що до цього був причетний [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|НКВС]]. На думку сина, Олега Олеговича Кандиби, розгадку арешту та смерті батька треба шукати насамперед в архівах Москви.<ref>{{Cite web|url=http://gazeta.ua/articles/people-newspaper/_oleg-kandiba-pracyuvav-dlya-nasa/192485|title=Олег Кандиба працював для НАСА|accessdate=2016-07-05}}</ref>

Кандибу ув'язнили у «бараці» [[Целленбау]]&nbsp;— окремому блоці для особливо важливих в'язнів на території концентраційного табору [[Заксенгаузен]]. Загинув під час чергового допиту в ніч проти 10 червня 1944 року, його закатувала гестапівська трійка (Вольф, Вірзінг, Шульц).

== Вшанування пам'яті ==
<gallery>
АД Ольжич 2013.JPG|Анотаційна дошка Олегові Ольжичу на будинку № 8 по [[Вулиця Ольжича (Київ)|вулиці Ольжича]] у Києві
МД Кандиба Ольжич.jpg|Меморіальна дошка в Києві на будинку №&nbsp;15 на [[Вулиця Льва Толстого (Київ)|вул. Льва Толстого]], де у 1941—1942 роках жив Олег Ольжич
Olzhich2011.jpg|Меморіальна дошка у Львові на будинку №32 по [[Вулиця Личаківська|вулиці Личаківській]]
</gallery>

* Олег Ольжич справив помітний вплив на літературу української діаспори. [[Стефанович Олекса|Олекса Стефанович]] присвятив йому кілька віршів.
* Про Олега Ольжича зняли повнометражний двосерійний художньо-документальний фільм-трилогію за сценарієм [[Леонід Череватенко|Леоніда Череватенка]], режисер [[Микульський Аркадій Миколайович|Аркадій Микульський]] «Я камінь з Божої пращі…», що об'єднує стрічки: «Ольжич» ([[1996]] рік), «Доба жорстока, як вовчиця», «Незнаний воїн» ([[2000]] рік). Фільму присудили [[Національна премія України імені Тараса Шевченка — лауреати 2002 року|Національну Шевченківську премію 2002-го року]].
* [[1994]] року відкрили наукову [[бібліотека імені Ольжича|бібліотеку імені Ольжича]] у м. Києві.
* [[1994]] року встановлено меморіальну дошку Олегові Ольжичу на будинку №&nbsp;15 по [[Вулиця Льва Толстого (Київ)|вул. Льва Толстого]], де він жив у Києві.
* [[2007]] року Обласній універсальній науковій бібліотеці в м. [[Житомир]]і присвоїли ім'я Олега Ольжича.
* На честь Олега Ольжича назвали вулиці у [[Вулиця Олега Ольжича (Житомир)|Житомирі]], [[Вулиця Ольжича (Дрогобич)|Дрогобичі]], [[Вулиця Олега Ольжича (Золочів)|Золочеві]], [[Вулиця Олега Ольжича (Львів)|Львові]], [[Вулиця Олега Ольжича (Рівне)|Рівному]], [[Заліщики|Заліщиках]], [[Вулиця Олега Ольжича (Чернівці)|Чернівцях]], Кропивницькому, Сумах, Миколаєві, Старому Самборі, Новому Бузі та [[Вулиця Ольжича (Київ)|Києві]].
* 2007 року [[НБУ]] викарбував та ввів до [[Олег Ольжич (монета)|обігу пам'ятну монету на честь Олега Ольжича]] [[номінал]]ом 2 гривні.
* У 2013 році відновили анотаційну таблицю на [[Пам'ятні та анотаційні таблиці Житомира|вулиці Ольжича]] в Житомирі.
* [[Почесні громадяни Житомира|Почесний громадянин]] міста Житомир.
* Пластовий курінь [[УПЮ]] ім. О. Ольжича в місті Житомир
* [[27 жовтня]] [[2017]] року в Житомирі на розі вулиць Перемоги та Ольжича відкрили пам'ятник Олегові Ольжичу<ref>[http://tyzhden.ua/News/202693 Перший в Україні. У Житомирі відкрили пам'ятник Олегу Ольжичу]</ref>.
* [[21 липня]] [[2017]] року на державному рівні в Україні відзначалась пам'ятна дата&nbsp;— 110 років з дня народження Олега Ольжича (1907—1944), письменника, науковця, політичного діяча.<ref>[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1807-19 Постанова Верховної Ради України від 22 грудня 2016 року №&nbsp;1807-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2017 році»]</ref>

<gallery>
Coin of Ukraine Olzhych r.jpg|[[Олег Ольжич (монета)|Пам'ятна монета на честь Олега Ольжича]]
Oleh Olzycz.jpg|100 років від дня народження. Поштовий конверт України, (2007 рік)
</gallery>

== Вибрані твори ==

{{Вікіджерела|Вежі|Вежі (1940)}}
Олег Кандиба&nbsp;— автор поетичних збірок «Рінь» (1935 рік), «Вежі» (1940) та посмертно виданої «Підзамче» (1946), перевиданих у збірках «Поезії» (1956) та «Величність» (1969), низки праць з археології, серед яких «''Schipeniz-Kunst und Gerete eines neolitisches Dorfes''» (1937). У 1941 році під псевдонімом Д. Кардаш у Празі видав працю «Євген Коновалець».
{{Вікіджерела|Евген Коновалець|Евген Коновалець (1941)}}

== Див. також ==
* [[Мартиролог загиблих діячів ОУН та УПА]]

== Примітки ==
{{reflist}}

== Література ==

{{refbegin|2}}
* [http://chtyvo.org.ua/authors/Pasternak_Yaroslav/Oleh_Kandyba_arkheoloh__doslidnyk/ ''Пастернак Я.'' Олег Кандиба, археолог&nbsp;— дослідник // Український історик.&nbsp;— 1969.&nbsp;— №&nbsp;4.]
* [http://chtyvo.org.ua/authors/Shliakhtychenko_Mykhailo/Do_biohrafii_d-ra_Oleha_Kandyby-Olzhycha/ ''Шляхтиченко М.'' До біографії д-ра Олега Кандиби-Ольжича // Український історик.&nbsp;— 1978.&nbsp;— №&nbsp;01–03.]
* [http://chtyvo.org.ua/authors/Lapychak_Toma/Yak_zhynuv_Oleh_Kandyba-Olzhych/ ''Лапичак Т.'' Як згинув Олег Кандиба-Ольжич // Український історик.&nbsp;— 1985. №&nbsp;01–04.]
* [http://chtyvo.org.ua/authors/Shtohryn_Dmytro/Oleh_Kandyba-Olzhych_Bibliohrafiia/ ''Штогрин Д.'' Олег Кандиба-Ольжич (Бібліографія) // Український історик.&nbsp;— 1985.&nbsp;— №&nbsp;01–04.]
* [http://chtyvo.org.ua/authors/Vynar_Liubomyr/Naukova_diialnist_d-ra_Oleha_Kandyby/ ''Винар Л.'' Наукова діяльність д-ра Олега Кандиби // Український історик.&nbsp;— 1985.&nbsp;— №&nbsp;01-04.]
* [http://chtyvo.org.ua/authors/Lazor_Kateryna/Dumkamy_vslid_za_Olzhychem/ ''Лазор К.'' Думками вслід за Ольжичем // Український історик.&nbsp;— 1985. №&nbsp;01-04.]
* [http://chtyvo.org.ua/authors/Stakhiv_Volodymyr/Yak_zahynuv_O_Olzhych/ ''Стахів В.'' Як загинув О. Ольжич // Український історик.&nbsp;— 1985. №&nbsp;01–04.]
* ''Гусар Ю.'' Співець Шипинської землі: [8 липня&nbsp;— 105 років від дня народження Олега Ольжича (Кандиби):] / Юхим Гусар // Буковинське віче.&nbsp;— 2012.&nbsp;— 6 лип.&nbsp;— С. 4.
* ''Віктор Жадько.'' Український некрополь.&nbsp;— К., 2005.&nbsp;— С. 252.
* [http://ukrlife.org/main/evshan/julinsk.html ''Микола Жулинський:'' Олег Ольжич і Олена Теліга. Нариси про життя і творчість.]
* Дж. і літ.: Пластуни у визвольних змаганнях.&nbsp;— Нью-Йорк, 2002.&nbsp;— С. 14; Череватенко Л. «Я камінь з Божої пращі…».
* ''Ольжич О.'' Незнаному воякові.&nbsp;— Київ, 1994.&nbsp;— С. 351—424.
* [http://vsiknygy.net.ua/review/99/ Кандиби: батько й син]
* Празька літературна школа: Ліричні та епічні твори / Упорядкування і передмова [[Просалова Віра Андріївна|В.&nbsp;А.&nbsp;Просалової]].&nbsp;— Донецьк: [[Східний видавничий дім]], 2008.&nbsp;— 280 с.
* ''Державин В.''&nbsp;О.&nbsp;Ольжич&nbsp;— поет національного героїзму // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX&nbsp;ст.&nbsp;— К.: Рось, 1994.&nbsp;— Кн. 2.&nbsp;— С. 534—542.
* ''Іванишин П.'' Олег Ольжич&nbsp;— герольд нескореного покоління.&nbsp;— Дрогобич, 1996.
* ''Неврлий М.'' Ольжич на тлі празького літературного довкілля // [[Сучасність (журнал)|Сучасність]].&nbsp;— 1998.&nbsp;— Ч. 2.&nbsp;— С. 102—109.
* ''Скорина Людмила.'' Література та літературознавство української діаспори. Курс лекцій.&nbsp;— Вид. 2-е, доп.&nbsp;— Черкаси: Брама-Україна.&nbsp;— 2005.&nbsp;— 384 с.
* ''М.&nbsp;Ю.&nbsp;Відейко, С.&nbsp;І.&nbsp;Кот.'' Наукова спадщина Олега Ольжича.&nbsp;— К.: Наш час,2008.&nbsp;— С. 32–40.
* ''М.&nbsp;Ю.&nbsp;Костриця, Р.&nbsp;Ю.&nbsp;Кондратюк.'' З берегів Тетерева&nbsp;— у вічність. О. Ольжич.&nbsp;— Житомир: Рута, 2007.
* Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В.&nbsp;А.&nbsp;Просалової.&nbsp;— Донецьк: Східний видавничий дім, 2012.&nbsp;— 516 с.
* ''Абліцов В.&nbsp;Г''.&nbsp;Ольжич Олег // Український Все-Світ.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— К.: КИТ, 2011.&nbsp;— С. 280—282.
* ''Бажанський М.&nbsp;О.''&nbsp;Ольжич і його батьки.&nbsp;— Детройт, 1986.&nbsp;— 64 с.
* ''Державин В.&nbsp;О.''&nbsp;Ольжич&nbsp;— поет національного героїзму // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX&nbsp;ст.&nbsp;— К.: Рось, 1994.&nbsp;— Кн. 2.&nbsp;— С. 534—542.
* ''Зінкевич О.'' Ольжич Олег // Енциклопедія Українознавства: Словник. частина / Голов. ред. В. Кубійович.&nbsp;— Перевидання в Україні.&nbsp;— Львів: Наукове товариство ім. Шевченка у Львові, 1996.&nbsp;— Т. 5.&nbsp;— С. 1850—1851.
* ''Іванишин П.'' Олег Ольжич&nbsp;— герольд нескореного покоління.&nbsp;— Дрогобич: Відродження, 1996.&nbsp;— 220 с.
* ''Іщук-Пазуняк Н.'' До питання тематики поезії О. Ольжича. О. Ольжич у літературній критиці // Вибрані студії з історії, лінгвістики, літературознавства і філософії.&nbsp;— К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2010.&nbsp;— С. 295—329.
* ''Качуровський І.'' Героїчна поезія Олега Ольжича // Променисті сильвети: лекції, доповіді, статті, есеї, розвідки.&nbsp;— К.: Києво-Могилянська академія, 2008.&nbsp;— С. 411—419.
* ''Ковалів Ю.'' Поетична історіософія Олега Ольжича // СіЧ.&nbsp;— 2007.&nbsp;— №&nbsp;10.&nbsp;— С. 29–36.
* ''Неврлий М.'' Ольжич на тлі празького літературного довкілля // Сучасність.&nbsp;— 1998.&nbsp;— Ч. 2.&nbsp;— С. 102—109.
* ''Салига Т.'' Високе світло (статті про Ю. Дарагана, Є. Маланюка, О. Стефановича, Н. Лівицьку-Холодну, О. Лятуринську).&nbsp;— Львів: Каменяр, 1994.&nbsp;— 270 с.
* Oleh Olzhych // Ukraine a concide encyclopedia. 988—1988 /Edited by Halyna Petrenko [S. l. : s.n.].&nbsp;— P. 154. {{ref-en}}
* Korowytsky I. Oleg Olzhych // Ukraine: a concise encyclopaedia / Prepared by Shevchenko scientific society; edited by V. Kubijovy.&nbsp;— Toronto: The Ukrainian national association, University of Toronto press.&nbsp;— V. 1.&nbsp;— P. 1062. {{ref-en}}

{{refend}}

== Посилання ==
* {{УМЕ10|частина=Олег Ольжич (Кандиба)|сторінки=1212-1213}}
* [https://youtu.be/CpQsd0BgeE0 ОЛЬЖИЧ | Документальний фільм || 2004 (ВІДЕО)]
* [https://youtu.be/RL-q4G_5FTc ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ: Повернення | Документальний фільм || 2013 (ВІДЕО)]
* {{youtube|3bj4LH4uEPk|Олег Ольжич. Програма «Велич особистості». 2014}}
* {{youtube|gRsTwsgqwPA|Олег Ольжич.Повернення}}
* {{youtube|5lc4i4HMyws|Пишемо історію. Олег Ольжич}}
* ''О.&nbsp;С.&nbsp;Кучерук''. [http://history.org.ua/?encyclop&termin=Olzhych_O Ольжич О.]
* [http://gpu.ua/index.php?&id=172448&eid=406 Біографія О.Ольжича]
* [http://ukrcenter.com/Література/19572/Олег-Ольжич Вірші О. Ольжича]
* [http://pysar.net/poet.php?poet_id=51 Вірші О. Ольжича]
* [https://web.archive.org/web/20091001062747/http://www.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/010839/ Олег Ольжич. Поет Ідеї і Чину.]
* [http://chytanka.com.ua/ebooks/index.php?action=search_show_list&author_name=%CE%EB%FC%E6%E8%F7%20%CE%EB%E5%E3 Твори Олега Ольжича на Читанці]
* [http://naub.org.ua/?p=491#_edn29 Науковий блог НаУ «Острозька Академія»]
* [http://reibert.info/threads/Діячі-ОУН-та-УПА-загиблі-в-боротьбі-з-німцями.333893/ Діячі ОУН та УПА загиблі в боротьбі з німцями]
* [http://ua.112.ua/polityka/kanada-peredast-ukraini-osobystyi-arkhiv-oleha-olzhycha-375496.html Канада передасть Україні особистий архів Олега Ольжича]

{{Бібліоінформація|TYP=p|колір={{колір|Україна}}}}
{{ВП-Портали|Українська література|Біографії}}
[[Категорія:Вояки Карпатської Січі]]
[[Категорія:Українські археологи]]
[[Категорія:Українські вбиті політики]]
[[Категорія:Українські поети]]
[[Категорія:Українські письменники]]
[[Категорія:Празька школа]]
[[Категорія:Випускники Українського вільного університету]]
[[Категорія:Викладачі Гарвардського університету]]
[[Категорія:Дослідники трипільської культури]]
[[Категорія:Діячі ОУН]]
[[Категорія:Пластуни]]
[[Категорія:Уродженці Житомира]]
[[Категорія:В'язні «Целленбау»]]
[[Категорія:Померли в концтаборі Заксенгавзен]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці]]
[[Категорія:Люди на монетах України]]
[[Категорія:Почесні громадяни Житомира]]
[[Категорія:Доктори філософії]]
[[Категорія:Літератори, відомі під псевдонімами]]