Відкрити головне меню
Огірок
Огіркові плоди, листя та цвіт
Огіркові плоди, листя та цвіт
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Судинні (Tracheophyta)
Насінні (Spermatophyta)
Покритонасінні (Magnoliophyta)
Еудікоти
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Гарбузоцвіті (Cucurbitales)
Родина: Гарбузові
Рід: Огірок (Cucumis)
Вид: Огірок звичайний
Біноміальна назва
Cucumis sativus
L., 1753
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Cucumis sativus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Cucumis sativus
EOL logo.svg EOL: 584402
IPNI: 292296-1
ITIS logo.svg ITIS: 22364

Огірок звичайний (Cucumis sativus) — вид одомашнених овочів з родини гарбузових. Огірок є об'єктом тепличного сільського господарства.

Огірок з'явився в культурі понад 6 тис. років тому. Батьківщина цього виду — тропічні і субтропічні райони Індії і Китаю, де він досі росте в природних умовах. Згадані в Біблії як овоч Єгипту (Числа 11:5).

Відомо, що у 200 році до н. е. огірки були завезені з Персії до Китаю.

Плоди диких огірків дрібні і неїстівні через вміст гірких речовин — кукурбітацинів.

Зміст

ЕтимологіяРедагувати

Слов'янська назва рослини (укр. огірок, біл. агурок, рос. огурец, пол. ogórek, чеськ. okurka) походить від грец. άγωρος. Через посередництво слов'янських мов це слово запозичене до балтійських (лит. agurkas, латис. gurķis) і германських мов (нім. Gurke, англ. gherkin і нід. augurk («маленький огірок»), дан. agurk, швед. gurka)[1].

Латинська назва cucumis, очевидно, має неіндоєвропейське, субстратне походження: його розглядають як «слово-вандерворт» з якоїсь невідомої середземноморської мови[2].

Історія вирощуванняРедагувати

Огірки відомі як овочева рослина близько шести тисяч років, батьківщина огірка — північно-західна Індія.

 
Плід огірка

Плід огірка, як і гарбуза, — гарбузина. В Індії дикі огірки ростуть у лісі, обвиваючи дерева, як ліани. Огірками обплетені паркани в селах. При густій посадці батогакультурних огірків піднімаються нагору, чіпляючись за підставлені для них підпірки.

Огірок зображений на фресках Давнього Єгипту та у грецьких храмах, що дозволяє судити про досить поважний його вік.

Деякі фактиРедагувати

У Китаї і Японії землевласники знімають урожай цих овочів три рази на рік. Вони спочатку вирощують огірки в ящиках на дахах, а потім висаджують на добре удобрену землю городу й підв'язують до палиць. Зі шпалер звисають величезні плоди огірків довжиною 1,5 м. Цей сорт китайських огірків культивують тепер у Європі в теплицях.

Віддавна огірки були улюбленою овочевою рослиною і в Росії. У розповсюдженому в XVIII столітті посібнику із землеробства читаємо: «Понеже в Росії… огірки краще інших європейських місць ростуть, то тут про них багато й описувати не потрібне».

Петро I видав указ про створення спеціального господарства з вирощування огірків. Було це в XVII столітті, але на столах простих людей огірок уже не був екзотичним продуктом. Мандрівники із Західної Європи відзначали, що огірки на Русі розводяться в неймовірній кількості й не могли зрозуміти, чому вони ростуть у нас краще, ніж у Європі.

Доведено, що регулярне вживання в їжу цього чудо-продукту швидко відновлює сили після різних стресів.

Ось, що писали про огірки у «Лікарському пораднику» триста років тому: «Вода, у якій огірки варені, якщо її прийняти, спрагу гасить, а якщо до того додаєш мазь, складену із соку свороборинного цвіту (шипшини або троянди) із цукром за всіма правилами, тоді цей засіб прохід рухає (підсилює роботу кишечника)».

Огіркові рекорди занесені навіть у книгу Гіннеса. Так найдовший огірок — 1,83 м вирощений в Угорщині й належить до китайського різновиду огірків. У приміщенні вдалося виростити огірок вагою більше 6 кг, а на повітрі ненабагато менше — 3,7 кг.

У часи, коли огірки були великою рідкістю, турецький султан Магомет ІІ, жорстокий і жадібний, одного разу наказав розрізати животи своїм семи підлеглим, щоб довідатися, хто з них з'їв один із присланих йому в подарунок огірків.

Що незвичайно, він єдиний з овочів, плоди якого ми їмо в зеленому виді, недозрілому.

Огірок найдієтичніший з усіх дієтичних продуктів. Він на 95-98 % складається з води, отже, містить мінімум калорій. Але і відсотки, що залишилися, недаремні — огірок є джерелом цінних лужних солей, які здатні уповільнювати процеси старіння і утворення каменів в нирках і печінці. За це огірок називають санітаром організму.

Огірки, всупереч поширеній думці, збуджують апетит і збільшують кислотність шлункового соку — тому ними не можна захоплюватися людям, які страждають гастритом з підвищеною кислотністю, а також виразковою хворобою. У огірках містяться корисні і легкозасвоювані сполуки йоду: учені вважають, що регулярне вживання огірків в їжу покращує роботу щитовидної залози, серця і судин. Огірки містять багато клітковини — тому відмінно покращують перистальтику кишківника, а також очищають від зайвого холестерину стінки судин. Огірок містить цукор, білок, вітаміни В1 і В2, вітамін С, каротин, хлорофіл, фолієву кислоту, калій, фосфор, залізо, натрій, магній, хлор, марганець, цинк, мідь, хром і навіть срібло. Завдяки великому вмісту калію огірки відмінно «ганяють» зайву рідину, знімають набряки, знижують артеріальний тиск, мають легкий послаблюючий ефект. Сік огірка попереджає перехід вуглеводів в жири і зупиняє відкладення солей. Завдяки низькій калорійності, огірок використовується в різноманітних дієтах для схуднення.

Пам'ятникиРедагувати

Огірку були встановлені пам'ятники в кількох країнах. У Ніжині, відомому своїми консервованими огірочками, у 2005 році встановлено пам'ятник огірку.

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  2. Cucumber // www.etymonline.com