Перегляд вихідного коду сторінки Нова історична наука

{{Вікіфікувати|дата=травень 2013}}{{Історичні теорії}}
'''Нова історична наука''' («нова наукова історія», «нова історія», «нова соціальна історія»)&nbsp;— під цим найменуванням у світовій науці середини&nbsp;— другої половини XX століття заявив про себе потужний інтелектуальний рух, який поставив під сумнів традиційні прийоми історичного пізнання і історіописання, вироблені науковою думкою ХІХ ст., так само як і сформовану тоді ж систему організації наукового знання в галузі [[Суспільні науки|суспільних наук]], що поділяються на сепаратні, зі суворо окресленим дослідним полем дисципліни. Термін «нова наукова історія» доцільно застосувати до ряду зближених методологічно нових течій у західній історіографії і теорії історії, котрі беруть початок від 60-х років. Їхньою спільною рисою є прагнення посилити науковий характер історії, залучивши для цього методи і здобутки інших наук, передусім [[Соціологія|соціальних]], [[Психологія|психології]] і [[Математика|математики]].

== Виникнення і особливості ==
Нова історична наука стверджувала ідею цілісності ансамблю [[Соціологія|гуманітарних (соціальних) наук]] по суті як наук про людину і тим самим новий [[метод]] підходу до пізнання минулого в його культурно-соціальній цілісності («тотальності»), в якій [[Історія|історичній науці]] відводилася особливе становище як простору, який синтезує знання і вченість.<br/>

Піонером «нової історії», як соціально та культурно орієнтованого спрямування історичних досліджень, і її визнаним лідером є [[Школа «Анналів»|Школа Анналів]].<br/>

У повоєнні десятиліття чисельність прихильників «нової історії» стрімко зростає. Вона заявляє про себе університетськими групами, об'єднаннями, як, наприклад, німецька Білефельдська школа соціальної історії, [[Кембридж]]ська група з історії народонаселення і соціальних структур, [[Париж|Паризький]] центр історичних досліджень та ін. Центрами тяжіння прихильників нової історії стають вже в 50-і рр. спеціалізовані історичні видання: «Past and Present» (1952) у [[Велика Британія|Великій Британії]]; «Comparative Studies in Sociology and History» (1957)&nbsp;— англо-американське періодичне видання в [[США]]; польський «Kwartalnik Historii Kultury Materialnej» (1952); журнал італійських істориків і археологів «Quaderni Storici» та ін.<br/>

У 70-ті рр. нова історія, як напрямок досліджень, стверджується в національних [[історіографія]]х майже всіх європейських країн і в США у вигляді робочих груп, [[кафедра|кафедр]], відділів інститутів.<br/>

У 80-90-і рр. термін «нова історія» (так само як: «нова історична наука», «нова соціальна історія») все частіше починає вживатися у значенні збірному, для позначення окремих позицій і напрямків, опозиційних традиційному [[позитивізм]]у і ортодоксальній [[марксизм|марксистській]] концепції соціальної історії.<br/>

=== Спільні риси [[методологія|методології]] конкретних напрямків «нової наукової історії» ===
# переважну увагу до вивчення колективів і повторюваних соціальних явищ, залишаючи в основі думку, що реальність є результатом соціального і [[культура|культурного]] розвитку;
# використання і обробку масових [[джерело|джерел]] з метою витягнення з них «прихованої» інформації, яка виявляється у процесах;
# обов'язкову побудову [[модель|моделей]] досліджуваних явищ та їхню перевірку фактичним матеріалом;
# відмову від побудови загальноісторичних [[теорія|теорій]] і [[гіпотеза|гіпотез]], котрі провадять до спекулятивних висновків
# нова історія відкидає [[позитивізм|позитивістський]] досвід історіописання і притаманне йому уявлення про функції історика як реєстратора подій або витлумачувача їх розвитку в минулому, як дії універсальних законів і закономірностей. Традиційну концепцію «історії-оповіді», нова історія протиставляє концепцію «історії-проблеми», принципово змінює статус історика в процесі пізнання і його евристичні установки. «Нова історія» орієнтується не на опис фактів, але на «дешифрування»&nbsp;— реконструкцію&nbsp;— розуміння глибинного сенсу їх повідомлень, систем уявлень, що стоять за ними, автоматизмів свідомості і поведінки, соціально-психологічних установок. Лише при такій процедурі, відповідно до концепції нової історії, історичний пам'ятник отримує статус джерела, а його повідомлення&nbsp;— факт історії.
# «нова історія» ставить метою розробку «тотальної» історії, що враховує і вбирає в себе всі аспекти активності людських спільнот і все різноманіття сфер соціальної практики людини в їх системно-структурній цілісності і соціокультурній єдності.
# «нова історія» відкрила час як історичну і культурну категорію і предмет вивчення істор. науки: люди не народжуються з «почуттям часу». Їх тимчасові, також як і просторові уявлення та поняття завжди визначені тією культурою, до якої вони належать. Нова історія висунула концепцію множинності соціального часу і наявності «різних часів» в конкр. історичному суспільстві.
# «нова історія» поставила питання про важливість і необхідність міждисциплінарної практики історії та гуманітарних (соціальних) наук як наук про людину, підкресливши при цьому визначальну роль [[історія|історії]], бо вона на відміну від інших галузей гуманітарного знання, аналізує людський феномен у всіх його культурних і соціальних іпостасях.<br/>

=== Особливості методології «нової історичної науки» ===
«Нова історична наука» суттєво вплинула на [[метод]]и історичного дослідження. Її провідними експериментами став [[кількісний аналіз]] і міждисциплінарний підхід, вони застосовувались для дослідження [[екологія|екологічної]], [[політика|політичної]] і, особливо, [[Соціальна історія|соціальної історії]].<br/>

«Кількісна історія» використовувала видані [[статистика|статистичні]] прийоми лише для підтвердження, ілюстрації історичного опису. Однак згодом кількісний (квантитативний) метод почав застосовуватись при наступній обробці джерел за складеного заздалегідь програмою. Вибудувавши гіпотетично-теоретичну [[модель]] якогось процесу, наприклад, економічного розвитку, дослідник потім перевіряв істинність цієї моделі [[Математичне моделювання|математичним методом]].<br/>

Коло джерел, пристосованих для використання, постійно розширювалось, охоплюючи найрізноманітніші галузі: [[Перепис населення|переписи населення]], приходські книги, [[Шлюбний контракт|шлюбні контракти]] і&nbsp;т.&nbsp;д. У зв'язку з тотальною [[комп'ютер]]изацією виник новий вид джерел (у вигляді записів на [[Перфокарта|перфокартах]] і [[дискета|магнітних дисках]]&nbsp;— дискетах). Зрозуміло, такі джерела передбачають тільки машинну обробку. Відмічаючи ці нові явища, французький історик Р. Робен писав: «Історик став статистиком, демографом, соціологом, для нього не складають більше таємниці статистичні варіації, логарифмічні графіки». <br/>

Широким полем застосування кількісних методів стала [[економічна історія]], яка максимально наближена до [[статистика|статистики]]. Нові методи дозволили на основі «серійних джерел» (податкова статистика, дані про земельні наділи, записи актів громадянського стану) будувати моделі окремих історичних явищ. Черговими етапами досліджень стали [[промисловий переворот]] та [[індустріалізація]], аграрна історія, [[торгівля]], географічна і соціальна мобільність.
Іншою галуззю застосування кількісного аспекту стала [[політична історія]]. Дослідники аналізували [[виборча кампанія|виборчі кампанії]], зокрема, голосування представників різних груп. <br/>

Особливо обширною і впливовою галуззю історичної науки за тематичним охопленням була так звана «нова соціальна історія». У полі її зору&nbsp;— соціальні структури і соціальні процеси у [[суспільство|суспільстві]], статус основних соціальних груп, [[соціальні рухи]]. Виділились у окремі гілки (субдисципліни) «нова робітнича історія», історія етнічних меншин, [[жіночий рух]], історія СМТ, міська і локальна історія та інші. У соціологічних дослідженнях була розроблена «теорія конфлікту». <br/>

Використовуючи нові досягнення психології, етнопсихології, [[антропологія|антропології]] та інших наук, дослідники історії аналізують форми ведення домашнього господарства, [[шлюб]], взаємовідносини членів сім'ї, проблему поколінь, форми сім'ї і&nbsp;т.&nbsp;д.<br/>

Нові соціальні історики приділяють менше уваги матеріальним мотивам поведінки людей, зосереджуючи увагу на національних та культурних поглядах, [[релігія|релігійних віруваннях]], моральних цінностях, [[освіта|освіті]], специфіці соціальних груп. Вони доводять, що люди ведуть себе [[екологія|екологічних]] і [[політика|політичних]] ситуаціях далеко не адекватно місцю, яке вони займають у соціальних структурах. <br/>

У соціальній історії широко застосовувався метод [[просопографія|просопографії]] (колективної біографії). Він широко використовувався при вивченні історії соціальних груп і населених пунктів.<br/>

Поширювалась і компаративна історія ([[латинська мова|лат.]] Corparativus&nbsp;— порівняльний)&nbsp;— це порівняльно-історичний метод у дослідженнях. [[Історія]], що будується на порівняннях історичних явищ. <br/>

Успішно застосовувався міждисциплінарний підхід з опорою не тільки на [[соціологія|соціологію]]. Широко використовується так званий «аналіз змісту» ([[контент-аналіз]]), який включав застосування [[психологія|психологічних]] і [[філологія|філологічних]] методів вивчення [[лексика|лексики]]. Це дозволило поглибити вивчення одних [[документ]]ів і допомагало у встановленні [[автор]]ства інших. Цей метод, зокрема, був успішно застосований при дослідженні газет [[Північна Америка|Північно-Американських колоній]] для вияснення росту національної самосвідомості американців напередодні [[Американська революція|війни за незалежність]]. <br/>

З «новою науковою історією» співзвучна «[[кліометрика]]» (від Кліо&nbsp;— музи історії у давньогрецькій міфології), яка народилася у США й там здобула найбільше прихильників (можливо правильніше було б назвати напрям «новою соціально-політичною історією»). Поява ЕОМ і гучні успіхи [[інформатика|інформатики]] сприяли виникненню надій, що квантифікація розв'яже усі теоретичні проблеми в [[історія|історії]], перетворить її у сувору науку на зразок природничих, усуне суб'єктивізм і описовість. <br/>

У 60-80-ті роки у країнах Європи, Америки і Азії виникли десятки асоціацій і товариств із квантифікації історичної інформації. 1976&nbsp;р. у США повстала Асоціація соціально-наукової історії, яка нині об'єднує понад тисячу дослідників. У [[Європа|Європі]] крупні кліометричні центри діють у [[Франція|Франції]], [[Бельгія|Бельґії]], [[Нідерланди|Голландії]], [[Велика Британія|Великій Британії]], [[Німеччина|ФРН]] та інших країнах. У 80-х роках перша науково-дослідна лабораторія із застосування математичних методів в історії була створена в [[Україна|Україні]]&nbsp;— у [[Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара|Дніпропетровському університеті]] (керівник&nbsp;— [[Підгаєцький Володимир Володимирович|В.Підгаєцький]]).

== Розвиток «нової історичної науки» у різних країнах ==

=== Франція ===
На рубежі 60&nbsp;— 70-х років починається криза [[Фернан Бродель|броделівських]] [[школа анналів|«Анналів»]], яка була викликана певною вичерпаністю концепції «глобальної» історії. Тому «третє покоління» школи «Анналів» звернулося до мікроісторії та внесло істотний внесок у формування історичної антропології в сучасній французькій [[історіографія|історіографії]]. Криза концепції «глобальної історії» викликала до життя феномен «нової історичної науки», яка, спираючись на досягнення школи [[школа анналів|«Анналів»]], значно відрізнялася від неї. <br/>

Термін «нова історія» пов'язують з представником французької Школи «Аннали» [[Жак Ле Гофф|Жаком Ле Гоффом]], який 1978&nbsp;р. опублікував збірник есеїв під такою назвою.
Важливим етапом становлення «нової історичної науки» став вихід у 1974&nbsp;р. тритомного збірника статей «Техніка історії» під редакцією відомого представника школи «Анналів» [[Жак Ле Гофф|Жака Ле Гоффа]] і політолога П'єра Нора. Метою збірника було проілюструвати нові напрямки в історичній науці, показати новий тип історіописання, намітити шляхи, по яких повинна була розвиватися [[історія|історична наука]]. Передбачалося, що «нова історіографія» апріорі буде відкрита для міждисциплінарного підходу до [[історія|історії]]. <br/>

Центральна ідея, яку проводили автори «Техніка історії», полягала у прагненні повернути подієву історію в сферу уваги істориків. Для цього вони були готові пожертвувати броделівською концепцією «глобальної історії». Перехід до мікроісторії відповідно припускав розширення тематики досліджень. У полі зору представників «нової історичної науки» виявилися такі проблеми як історія [[Сім'я|сім'ї]] та [[Шлюб|шлюбу]], історія відношення до [[смерть|смерті]], історія [[хвороба|хвороб]] та [[медицина|медицини]], роль [[клімат]]у, значення [[міфологія|міфології]] і [[символ]]ів, історія грамотності та [[освіта|освіти]] і&nbsp;т.&nbsp;д. Відмінною рисою "нової історії"стало застосування кількісних методів дослідження. Характерним прикладом «нової історичної науки» у Франції стала робота [[Еманюель Ле Руа Ладюрі|Еммануеля Ле Руа Ладюрі]] «Монтайю» (1975), в який показано повсякденне життя пірінейського [[село|села]] на рубежі XIII—XIV століть. <br/>

=== США ===
У 60-ті роки американська історична наука вступає в новий етап свого розвитку, який характеризується її якісними змінами. Нові тенденції в [[історіографія|історіографії]] стали наслідком змін в американському суспільстві в бурхливі 60-ті. Підйом [[Лібералізм|ліберального руху]], загострення соціальних, політичних, [[Раса|расових конфліктів]], крах консервативної стабілізації перших повоєнних років і 50-х років&nbsp;— все це не могло не відбитися на стані американської [[історіографія|історіографії]], в якій відбулося розмежування між [[Лібералізм|лібералами]] і [[Консерватизм|консерваторами]].<br/>

У ситуації кризи [[школа консенсусу|школи «консенсусу»]] в [[історіографія|історіографії]] [[США]] починає формуватися «нова історична наука». Головною рисою цього напрямку став міждисциплінарний методологічний підхід, а її особливістю використання кількісних методів дослідження. Тому «нову історичну науку» часто також називають «новою економічною історією» або [[кліометрія|кліометрією]] (вимірюючою історіографією). Потім на основі кліометрії стали формуватися «нова соціальна історія», «нова політична історія» і&nbsp;т.&nbsp;д. ЇЇ формування у 60-х роках почалося в університетах [[Пітсбург]]а, [[Чикаго]], Рочестера і проходило під великим впливом європейської [[історіографія|історіографії]], насамперед, [[школа анналів|школи «Анналів»]] і англійської «нової соціальної історії». Велику роль відіграли масові рухи в США 60-х р., які підривали положення теорії консенсусу про відсутність серйозних соціальних конфліктів у американській історії.<br/>

Представники «нової історичної науки» піддали критиці основні ідеї [[школа консенсусу|школи «консенсусу»]]. У центр своїх наукових досліджень історики «нової історичної науки» ставили проблему пошуку закономірностей суспільного розвитку. Найважливішим засобом її вирішення проголошувалася «математизація історії»: широке використання кількісних методів і [[ЕОМ]].<br/>

У 1962&nbsp;р. Американська історична асоціація створила комісію по вивченню можливостей застосування кількісних методів і [[комп'ютер|комп'ютерної техніки]] у історичних дослідженнях. У тому ж році був створений центр по збору і машинній обробці [[архів]]них даних&nbsp;— Міжуніверситетський консорціум політичних і соціальних досліджень при Мічиганському університеті. На початку 1974&nbsp;р. у цьому своєрідному машинному [[архів]]і було зосереджено понад 11&nbsp;млн [[перфокарта|перфокарт]] і інформація по більш ніж 100 країнам. На кінець 70-х рр. історичні дослідження із застосуванням кількісних і машинних методів велися у 600 [[університет]]ах і [[коледж]]ах, особливо у історико-економічних дослідженнях. [[Кліометрія]] набула загального поширення.<br/>

Динамічно розвивалась сфера «нової робітничої історії». Був створений спеціальний історичний часопис «Робітнича історія». Лейтмотивом «нової робітничої історії» стало вивчення [[свідомість|свідомості]] і [[Біхевіоризм|поведінки]] робітничої маси, їх зміни в залежності від формування соціокультурного середовища. <br/>

Загалом вивчення соціальної історії США значно розширило діапазон досліджень, [[демократія|демократизувало]] американську [[історія|історичну науку]]. Одним із «батьків-засновників» і теоретиків «нової соціальної школи» США був видатний американський історик, автор і редактор 10 книг з соціальної проблематики Деррет Ратмен. <br/>

Найбільш плідним стосовно історії виявився напрям «нових істориків», який отримав назву «нової економічної історії», яскраві представники якого американські вчені [[Роберт Фоґель|Роберт В.Фоґель]] і [[Дуглас Норт|Дуґлас К.Норт]] 1993&nbsp;р. одежали [[Нобелівська премія|Нобелівську премію]] в галузі [[наука|науки]]. Напрям взяв початок у 1957&nbsp;р., коли молоді [[гарвардський університет|гарвардські]] вчені А.&nbsp;Г.&nbsp;Конрад і Д.&nbsp;Р.&nbsp;Мейєр представили на конференції американської Асоціації Економічної Історії методологічну доповідь «[[Економічна теорія]], статистичний підхід і [[економічна історія]]». Вона мала переломове значення у дослідженні економічної історії, забезпечила поширення нових підходів у американських. а потім [[університет]]ах багатьох країн. У доповіді йшлося про новий метод дослідження історії господарських відносин, який у загальних рисах вимагав:
# концептуалізації ([[гіпотеза|гіпотези]]) [[Наукове дослідження|предмету]] вивчення;
# створення [[гіпотези]] на підставі економічної теорії;
# однозначної постановки [[Наукове дослідження|дослідницького завдання]], яке б вимагало тільки позитивної або негативної відповіді;
# квантифікації даних історичних джерел;
# обов'язкового перегляду вже отриманих раніше [[оцінка|оцінок]] і [[результат]]ів.<br/>

Слідом за «новою історичною наукою» з'явилася «нова соціальна історія», в рамках якої сформувалися такі напрямки: нова робітнича історія, нова міська історія, історія соціальних спільнот і&nbsp;т.&nbsp;д. При дослідженні цих проблем «нові соціальні історики» спиралися на [[метод]]и [[антропологія|антропології]], [[психологія|психології]], [[соціологія|соціології]] та, звичайно ж, на кількісні методи дослідження. «Нові соціальні історики» вивели вивчення феномену соціального на мікрорівень, звернувши увагу на [[етнос|етнічні]], [[релігія|релігійні]], групові, [[село|сільські]], [[місто|міські]] та сусідські спільності, інститут [[Сім'я|сім'ї]] та [[шлюб]]у і&nbsp;т.&nbsp;д.<br/>

Якщо у більшості країн [[Європа|Європи]] [[Математичний аналіз|математичні методи]] відіграли допоміжну роль у історичних дослідженнях, то у [[США]] мали місце спроби побудувати на підставі матметодів і [[ЕОМ]] «нову наукову історію»&nbsp;— [[кліометрія|кліометрику]] .
Теоретичною підставою для неї послужили положення соціальної психології, які у США отримали назву «[[біхевіоризм|біхевіористської]]» теорії. Ця теорія описувала закономірності поведінки людини або групи людей у певних соціальних ситуаціях. Застосування біхевіористської теорії до історії дало можливість задовільно пояснити поважні політичні події американської історії, наприклад, результати [[Президент США|виборів президентів]], губернаторів, прийняття законодавчих актів, визначити головні чинники, що впливали на політику США у той чи інший період. <br/>

У методологічному плані кліометристи намагалися створити окрему [[теорія|теорію]], уникаючи при цьому загальноісторичного [[синтез]]у. Суспільство вони розглядали як систему, в якій окремі структурні елементи функціонують майже цілком автономно від цілого суспільства. Тому активно пропагувалося створення різноманітних моделей структур, використання для цього теорій соціальних наук.
Разом з тим, великі сподівання, які покладалися на [[кліометрія|кліометрику]], повністю не виправдались. Особливо це стосується теоретичного аспекту історичних досліджень з використанням [[комп'ютер|комп'ютерної техніки]]. Виявилося, що історична теорія потрібна як при постановці [[гіпотеза|гіпотез]] і створенні [[модель|моделей]], так і при інтерпретації отриманих [[результат]]ів. У цих випадках історик не може обійтися без того чи іншого розуміння суспільства та його організації на певних історичних етапах, ролі і місця окремих його структурних складових.<br/>

=== Велика Британія ===
Свою передісторію має «нова історична наука» у Великій Британії. Окрім загальних причин її виникнення, суттєвою передумовою стало виділення ще в міжвоєнний період нових історичних дисциплін&nbsp;— економічної і соціальної історії, кристалізація в числі предметів їх дослідження становища трудящих, історії робітничого руху. Англійська [[Неомарксизм|неомарксистська]] гуманітарна думка спочатку розвивалася в руслі європейської [[Неомарксизм|неомарксистської]] традиції. Історики-неомарксисти відмовилися від ортодоксального [[марксизм]]у. Використовуючи [[Матеріалізм|матеріалістичний]] підхід до історії, вони на основі міждисциплінарного синтезу дали нове трактування таких категорій як «[[клас]]», «[[народ]]», «соціальний протест» і так далі. Особливістю становлення «нової соціальної історії» в британській [[Історіографія|історіографії]] стало те, що головну роль в її розвитку грали історики-неомарксисти і близькі до них ліволіберальні історики. Ідейно-теоретичним центром «нової соціальної історії» в історіографії [[Велика Британія|Великої Британії]], насамперед її неомарксистської складової, став журнал «Минуле і сьогодення» (Past and Present), який почав видаватися з 1952 року і на даний момент входить в число найбільш авторитетних науково-історичних видань [[Західна Європа|Заходу]]. <br/>

Виступаючи проти традиційної описової [[Історіографія|історіографії]], вони виражали впевненість у пізнавальних можливостях історичної науки, вірили в суспільний прогрес. На відміну від США, де в становленні «нової історичної науки» велику роль відіграло звернення до шкільних методів, англійська історіографія насамперед відчула вплив методологічної [[соціологія|соціології]], [[демографія|демографії]], особливо&nbsp;— соціальної [[антропологія|антропології]], що й визначило обличчя провідного напряму у міждисциплінарній історіографії&nbsp;— «нової соц. історії».<br/>

Світоглядне розмежування в «новій історичній науці» виразилось у вибірковості дослідницької тематики: ліберальні історики зосередились на простежуванні [[еволюція|еволюції]] соціальних структур, радікально-демократичні історики і [[марксизм|марксисти]] вивчали [[біхевіоризм|поведінку]] і масову свідомість нижчих соціальних кіл. Одержали всесвітнє визначення роботи [[Ерик Гобсбаум|Гобсбаума]], Томпсона, Рюде, які поєднували неортодоксальний [[марксизм]] і методи міждисциплінарного підходу (антропологічні, психологічні, демографічні). Досліджувалась масова [[свідомість]], а також становище британських робітників на фоні «середовища буття», як на макро-, так і на макрорівнях ([[село]], [[фабрика]], [[місто]], [[графство]]).
Основним центром історичної науки в Англії стала [[Кембридж]]ська історико-демографічна школа, її представниками були Т.Ласлетт, У.Хоссінс, У.Шефрігд. Також&nbsp;— [[Оксфордський університет|Оксфордська]] школа соціальної історії&nbsp;— Р.Самюел.<br/>

У Великій Британії, після проведення 1963&nbsp;р. загальнонаціональної конференції «[[Історія]], [[соціологія]] і соціальна [[антропологія]]», нові методи дослідження історії почали активно поширюватися. У 1976&nbsp;р. за ініціативою Е.Бріґґса було створене «Британське товариство соціальної історії» та його орган «Сошіал хісторі». Подібно до американської «нової економічної історії» британські історики застосовували [[Математичний аналіз|математичні методи]] до аналізу соціальних структур і груп. Деякі дослідники намагалися назагал соціологічно трактувати історію, залучаючи [[марксизм|марксистську]] соціологію (Р.Біверс, П.Берк тощо).<br/>

=== Німеччина ===
У міжвоєнний період роль ідеографічної історії зросла ще більше. Лише деякі виступали за наведення мостів від історії до соціології. Особливо велике значення в цьому плані мали твори М. Вебера. У концепціях, які він висував, знайшли своє вираження такі принципи, як взаємозв'язок історичної і соціологічної постановок проблем, міждисциплінарний підхід, метод типологічної побудови і моделювання у суспільних науках.
Але деякі ідеї Вебера були сприйняті лише десятиліття по тому і то, спочатку за рубежем, а потім уже в самій Німеччині. <br/>

Лише в 60-х роках, коли вслід за німецьким «економічним дивом» почалась форсована НТР, в суспільно-політичному і науковому житті ФРН посилились позиції неолібералів, сформувалось покоління істориків, чуже німецькому ідеологічному історизму. За вивчення соціальних процесів в рамках теорії «індустріального суспільства» одним із перших виступив відомий історик В.Конце. Поступово предметом наукового дослідження стає суспільство і процеси, які в ньому проходять. Г.Ротфель і Т.Шідер звернулись до типологічних конструкцій тих чи інших процесів історичного розвитку на основі застосування теорії «ідеальних типів» Вебера.
Тим не більш, дослідницька практика нової соціальної історії у ФРН значно відставала від теоретичних розробок. Своєю підкресленою увагою до «людських проблем» соціальна історія ФРН нагадувала французьку соціальну історію. З іншого боку, в німецькій «соціальній історії» збереглося багато елементів ідеологічного історизму з його підкресленням політичних факторів і значення діяльності видатних осіб. Застосування кількісних методів також не одержало широкого поширення. <br/>

Разом з тим звернення до нової соціальної історії суттєво вплинуло на тематику німецької історіографії. Важливе місце в ній зайняла історія робітничого руху. Достатньо визначити гейдельберзьку школу В.Конце і марбурзьку В.Абендрота. У останні десятиліття під чималим впливом англо-французької історіографії склалася школа «повсякденної історії», яка відобразила прагнення повернутись до нарративної розповіді і розповісти про «маленьку людину».<br/>

Близькими до британських були і залишаються погляди німецьких теоретиків «соціальної історії», у працях яких, однак, більше пов'язань з теоретичною спадщиною К.Маркса, К.Лампрехта, М.Вебера. Німецька «соціальна історія» інституалізувалася після створення 1972&nbsp;р. часопису «Історія і суспільство», а трохи згодом спеціальної дослідницької групи з теорії історії, в яку увійшли провідні вчені напрямку Ю.Коцка, Ю.Рюзен, Р.Козеллєк, Г.Пуле, В.&nbsp;Ю.&nbsp;Моммзен, Т.Ніппердей та ін. Група опублікувала тритомник методологічних досліджень («Об'єктивність і партійність в історичному дослідженні», 1977, «Історичний процес», 1978, «Теорія і метод в історії», 1979).

== Джерела та література ==
* ''В.&nbsp;М.&nbsp;Горобець''. [http://history.org.ua/?encyclop&termin=Nova_istorychna Нова історична наука]&nbsp;// {{ЕІУ|7|430}}
* ''В.&nbsp;М.&nbsp;Горобець''. [http://history.org.ua/?encyclop&termin=Nova_sotsialna Нова соціальна історія]&nbsp;// там же, с.&nbsp;439

== Посилання ==
# [http://lib.znate.ru/docs/index-106058.html Терехов О.&nbsp;Э.&nbsp;Историческая мысль и историческая наука]
# [http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Article/olab_novist.php Олабарри И. «Новая» новая история: структура большой длительности]
# [http://terme.ru/dictionary/182/word/novaja-istorija-novaja-istoricheskaja-nauka-novaja-socialnaja-istorija Левит C. Культурология. XX век. Энциклопедия., 1998 г.]
# Зашкільняк Л. Методологія історії: від давнини до сучасності / Леонід Зашкільняк.&nbsp;— Львів, Львівський національний університет ім. І. Франка, 1999.&nbsp;— 227 с.

{{Школа «Анналів»}}
[[Категорія:Історіографія]]
[[Категорія:Філософські напрямки та школи]]
[[Категорія:Суспільні науки]]