Відкрити головне меню

Нижній Вербіж

село в Коломийському районі Івано-Франківської області (Україна)

Нижній Ве́рбіж — село Коломийського району Івано-Франківської області. У селі протікає 4 гірські річки, найбільша з них Прут.

село Нижній Вербіж
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Коломийський район
Рада/громада Нижньовербізька сільська рада
Код КОАТУУ 2623284801
Облікова картка картка 
Основні дані
Населення 2751
Площа 11,94 км²
Густота населення 230,4 осіб/км²
Поштовий індекс 78218
Телефонний код +380 03433
Географічні дані
Географічні координати 48°29′32″ пн. ш. 25°00′40″ сх. д. / 48.49222° пн. ш. 25.01111° сх. д. / 48.49222; 25.01111Координати: 48°29′32″ пн. ш. 25°00′40″ сх. д. / 48.49222° пн. ш. 25.01111° сх. д. / 48.49222; 25.01111
Водойми Прут, Лючка, Пістинька, Сопівка
Місцева влада
Адреса ради 78218, Івано-Франківська обл., Коломийський р-н, с. Нижній Вербіж, вул. Довбуша, 1, тел. 2-34-78
Карта
Нижній Вербіж. Карта розташування: Україна
Нижній Вербіж
Нижній Вербіж
Нижній Вербіж. Карта розташування: Івано-Франківська область
Нижній Вербіж
Нижній Вербіж
Мапа

Нижній Вербіж у Вікісховищі?

Зміст

З історії селаРедагувати

Перша письмова згадка про Нижній Вербіж в «Актах гродських і земських» датується 9 грудня 1375 року. У податковому реєстрі 1515 року документується млин і 5 ланів (близько 125 га) оброблюваної землі та ще 3 лани тимчасово вільної[1].

Пам'яткиРедагувати

П'ятибанна культова споруда церкви Різдва Пресвятої Богородиці, яку вважають взірцем дерев'яної гуцульської архітектури. 21 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що проходила у Камбоджі, Церква Різдва Пресвятої Богородиці, разом з іншими дерев'яними церквами карпатського регіону, була включена у список світової спадщини ЮНЕСКО[2][3]

Про церквуРедагувати

Один із найвідоміших у минулому нижньовербіжців Григорій Семенюк оселився тут у 1732 році. Польський письменник-етнограф Станіслав Вінценз, який мешкав серед гуцулів, у книзі «На високій полонині» розповідає про опришка, схожого на Семенюка. Він користувався особливою довірою Олекси Довбуша, та кудись зник із частиною скарбів. Як згодом зізнався своєму легендарному ватажкові, йому так надокучили напади, грабунки і лісовий спосіб життя, що вирішив зайнятися мирною селянською працею.

Аби спокутувати попередні гріхи, він поставив у Нижньому Вербіжі за опришківські скарби дзвіницю, а пізніше — й церкву. Храм споруджували й добудовували тривалий час, аж поки не освятили 3 травня 1808 року. На сільському цвинтарі зберігся старий камінний хрест із написом: «Туть спочиває Р. Б. Григорій Семенюкъ-Мельникъ добродітель і провізор сія церкви. Прожив літа 114, а преставився року 1822».

Нині цю культову споруду вважають взірцем дерев'яної гуцульської архітектури. Щоправда, їй ще треба повернути автентичний вигляд — зняти оцинковану бляху й перекрити ґонтою. Церковна громада, яка належить до УПЦ КП, дала дозвіл на реставраційні роботи.

МікротопонімиРедагувати

  • Поле Берести — урочище, узвишшя, за припущенням Дмитра Бучка, на цьому місці було село Берестів.

Відомі людиРедагувати

НародилисьРедагувати

ПосиланняРедагувати

СвітлиниРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати