Відкрити головне меню

Неіржавна сталь

стійка до корозії у атмосфері та агресивних середовищах сталь з вмістом хрому не менше 11,5% та малим вмістом вуглецю (0,03…0,20%)

Неіржавіюча сталь — (тж. іноді інокс, англ. Inox від фр. acier inoxydable) — стійка до корозії у атмосфері та агресивних середовищах сталь. Стійкість досягається легуванням. Основний легуючий елемент неіржавіючої сталі — хром (12—20%). Вищий вміст хрому в сталі дає більший опір корозії, сплави з понад 12% хрому не ржавіють у звичайних умовах і в слабкоагресивних середовищах, понад 17% — корозійностійкі у агресивних окислювальних середовищах, зокрема в азотній кислоті міцністю до 50%.

Неіржавіюча сталь має немагнітні або слабомагнітні властивості, що може бути використано для перевірки її справжності.[джерело?]

Історія

Корозійна стійкість сплаву хрому з залізом відкрита у 1821 році французьким металургом П'єром Бертьє (Pierre Berthier), проте за наявних тоді технологій сплав був непрактичний через високу ламкість. У 1890-их німецький хімік Ганс Гольдшміт (Hans Goldschmidt) винайшов алюмінотермітний спосіб одержання сплаву.

Американський дослідник Елвуд Гейнс (Elwood Haynes) у 1907 році патентує нікелево-хромовий сплав стеліт, і публікує у 1910 році статтю на Міжнародному конгресі прикладної хімії[1].

Німецька компанія Friedrich Krupp AG у 1908 році будує 366-тонний вітрильник Германія (Germania) з корпусом із нікеле-хромового сплаву сталі[2], у 1912 році патентує аустенітну неіржавіючу сталь і розгортає її виробництво[3].

Посилання

Примітки

  1. Madden, 2003, с. 160.
  2. A Proposal to Establish the Shipwreck Half Moon as a State Underwater Archaeological Preserve. Bureau of Archaeological Research, Division of Historical Resources, Florida Department of State. May 2000. 
  3. ThyssenKrupp Nirosta: History. Процитовано 2007-08-13.