Перегляд вихідного коду сторінки Нечуй-Левицький Іван Семенович

{{Письменник
| Ім'я                = Іван Нечуй-Левицький 
| Ім'я при народженні = Іван Семенович Левицький 
| Псевдоніми          = Нечуй
| національність      = [[українець]]
| Рід діяльності      = [[письменник]], [[перекладач]]
| Напрямок            = [[реалізм]]
| Magnum opus         = [[Кайдашева сім'я]]
}}{{Othernames|Левицький}}
'''Іва́н Нечу́й-Леви́цький'''  (справжнє прізвище&nbsp;— '''Леви́цький''', {{ДН2|25|11|1838|13}}, [[Стеблів]], [[Канівський повіт|Богуславський повіт]], [[Київська губернія]], [[Російська імперія]]&nbsp;— {{ДС2|2|4|1918}}<ref name="nova-rada-48">[[:Файл:Nova Rada 1918 048.pdf|Іван Семенович Нечуй-Левицький. Некролог]] // [[Нова Рада]]: газета.&nbsp;— Київ, 1918.&nbsp;— №&nbsp;48.&nbsp;— 3 квітня (21 березня).&nbsp;— С. 1.</ref><ref name="nova-rada-50">[[:Файл:Nova Rada 1918 050.pdf| Похорон І.&nbsp;С.&nbsp;Нечуй-Левицького]] // [[Нова Рада]]: газета.&nbsp;— Київ, 1918.&nbsp;— №&nbsp;50.&nbsp;— 5 квітня (23 березня).&nbsp;— С. 3.</ref><ref>В [[Українська радянська енциклопедія|Українській радянській енциклопедії]], [[Енциклопедія історії України|Енциклопедії історії України]] (паперове видання), [[Велика радянська енциклопедія|Великій радянській енциклопедії]] наведено помилкову дату смерті&nbsp;— 15 квітня 1918 року.</ref>, [[Київ]], [[Київська губернія]], [[Українська Народна Республіка|УНР]])&nbsp;— український письменник, етнограф, фольклорист, педагог.

== Біографія ==
[[Файл:Левицький І.jpg|міні|200пкс|Іван Левицький]]
Народився {{ДН|25|11|1838|13}} року в сім'ї сільського священника в [[Стеблів|Стеблеві]], нині [[селище міського типу]] [[Корсунь-Шевченківський район|Корсунь-Шевченківського району]] [[Черкаська область|Черкаської області]], [[Україна]]. Батько його, Семен Степанович, був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, в якій його син і навчився читати й писати. Змалку І. Левицький познайомився з історією України з книжок у батьківській бібліотеці. На сьомому році життя хлопця віддали в науку до дяка, який вчителював у духовному училищі при [[Миколаївський монастир (Богуслав)|Богуславському монастирі]]. Там опанував латинську, грецьку та церковнослов'янську мови. Незважаючи на сувору дисципліну, покарання й [[Схоластика|схоластичні]] методи викладання, Левицький навчався успішно й після училища в чотирнадцятилітньому віці вступив до [[Київська духовна академія (1819—1918)|Київської духовної семінарії]], де навчався з 1853 по 1859 рік. У семінарії захоплювався творами [[Шевченко Тарас Григорович|Т. Шевченка]], [[Пушкін Олександр Сергійович|О. Пушкіна]] та [[Гоголь Микола Васильович|М. Гоголя]].

[[Файл:Нечуй-Левицький І1.jpg|міні|200пкс|Іван Левицький під час навчання в Київській духовній академії (1861—1865)]]

Закінчивши семінарію, І. Левицький рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем церковнослов'янської мови, арифметики та географії. У 1861 року Левицький вступає до [[Київська духовна академія (1819—1918)|Київської духовної академії]]. Не задовольняючись рівнем освіти в академії, вдосконалює свої знання самотужки: вивчає французьку й німецьку мови, читає твори української та російської класики, європейських письменників [[Данте Аліґ'єрі|Данте]], [[Мігель де Сервантес|Сервантеса]], [[Ален Рене Лесаж|Лесажа]] та ін., цікавиться творами прогресивних філософів того часу. 1865 року І. Левицький закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар'єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в [[Полтавська духовна семінарія|Полтавській духовній семінарії]] (1865—1866).

Згодом він працював викладачем у [[Королівство Польське (1815—1915)|Королівстві Польському]], жіночих гімназіях [[Каліш]]а (1866–1867) та [[Седльце|Седлеця]] (1867–1872). У той час, після придушення [[Січневе повстання (1863)|Січневого повстання 1863 року]], там повсюдно розгорнулася [[Русифікація Польщі|русифікація]], особливо в закладах освіти. Таким чином, Левицький як викладач російської мови та літератури, мимоволі став русифікатором краю. Тому він попросився на інше місце служби. Спершу йому відмовляли, та Іван Левицький через скандал&nbsp;— єдиний у своїй службовій кар'єрі&nbsp;— все-таки наполіг і переїхав до Кишинева.<ref name="гриневич"></ref>

Одночасно з педагогічною діяльністю Іван Левицький починає писати. У 1860-х роках він написав комедію «Жизнь пропив, долю проспав» і повість «Наймит Яріш Джеря». Працюючи в Полтавській семінарії, він у 1865 році створює повість «Дві московки». Згодом з'явилися оповідання «Панас Круть» та велика стаття «Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності», що побачили світ у львівському журналі «Правда», оскільки через [[Валуєвський циркуляр]] 1863 року українська література на [[Наддніпрянська Україна|Наддніпрянщині]] була під забороною. З 1873 працює у [[Кишинів]]ській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів, які на таємних зібраннях обговорювали гострі національні та соціальні проблеми. У той час І. Левицький, який пропагував у Кишиневі українську літературу, потрапив під таємний нагляд [[жандармерія|жандармерії]]. 1874 року вийшов у світ роман «Хмари», а наступного року&nbsp;— драматичні твори «Маруся Богуславка», «На Кожум'яках» та оповідання «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти».

[[Файл:Нечуй-Левицький.JPG|міні|200пкс|Надгробок Івана Нечуя-Левицького з невірно зазначеною датою смерті на [[Байкове кладовище|Байковому кладовищі]] в Києві]]

Пізніше письменник створює такі шедеври української літератури, як «[[Микола Джеря]]» (1878), «[[Кайдашева сім'я]]» (1879), «Бурлачка» (1880), «[[Старосвітські батюшки та матушки]]» (1884).

У 1885 йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці. У Києві він написав оповідання «Пропащі» (1888) та «Афонський пройдисвіт» (1890), казку «Скривджені» (1892), повість «Поміж ворогами» (1893).

На початку століття письменник звертається до малих форм прози, пише здебільшого статті, нариси, зокрема статті «Сорок п'яті роковини смерті Тараса Шевченка» (1906) та «Українська поезія».

До кінця життя Іван Левицький жив майже у злиднях, у маленькій квартирі на Пушкінській вулиці, лише влітку виїздив до родичів у село або в [[Біла Церква|Білу Церкву]]. До останніх сил працював, щоб завершити літературні праці.

Останні дні провів у [[Дегтерьовські благодійні заклади|Дегтерьовській богадільні]], у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду {{ДС|2|4|1918}} року. Поховано його на [[Байкове кладовище|Байковому кладовищі]]<ref name="nova-rada-50" />.

== Погляди на розвиток української мови та літератури ==
Маючи м'яку вдачу, Іван Нечуй-Левицький показував дивовижну твердість та категоричність, коли йшлося про святі для нього речі. У цьому вдався в батька-священика. Ще в Кишиневі написав працю «Про непотрібність великоруської літератури для [[Україна|України]] та Слов'янщини». Ішлося не про те, що ця література «гірша» за українську&nbsp;— цінував [[Лєсков Микола Семенович|Лєскова]], [[Толстой Лев Миколайович|Толстого]], [[Островський Олександр Миколайович|Островського]], особливо [[Салтиков-Щедрін Михайло Євграфович|Щедріна]]. Але вважав: російська література потрібна для [[Росія|Росії]], а українцям потрібна своя. Гріх української інтелігенції, на думку Левицького, саме в тім, що вона виховалася на російській літературі, яка підмінила власну.

Так само категоричним був щодо правопису: «Писати треба так, як люди говорять!». Тому не терпів літеру «[[ї]]», писав не «їх», а «йих» і т. ін. У заповітах вимагав, щоб так його друкували «на віки вічні». Правописні нововведення вважав «галицькою змовою». Нагадував інквізитора, готового спалити й власні книжки, якщо там буде єресь: «Хай краще згорять, ніж з отаким правописом!».

Живу мову він знав. Помічав [[Росіянізм|русизми]], [[полонізм]]и й будь-які іншомовні впливи й уникав їх. До речі, вираз «старанно уникав» вважав польським: «Я сказав би: падковито одмикував&nbsp;— це чисто народний київський вираз». Казав не «негативне», а «відкидне», не «позитивне», а «покладне».<ref name="гриневич">[http://gazeta.ua/index.php?id=270624 Іван Нечуй-Левицький лягав спати рівно о десятій gazeta.ua]</ref>

== Творчість ==
[[Файл:Нечуй-Левицький І.С.-3.jpg|міні|200пкс|Іван Нечуй-Левицький з учасниками «[[Київська Громада|Київської громади]]», 1873]]
Друкуватися почав [[1868]] року («Дві московки»). Автор антикріпосницької повісті «[[Микола Джеря]]» ([[1876]] року), повістей: «Бурлачка» ([[1878]] року)&nbsp;— про життя заробітчан, «Хмари» (1874 року), «Над Чорним морем» ([[1891]] року)&nbsp;— про діяльність української інтелігенції.

Нечую-Левицькому належать [[гумор]]истично-[[сатира|сатиричні]] твори «[[Кайдашева сім'я]]» ([[1879]] року), «[[Старосвітські батюшки та матушки]]» ([[1881]] року), «Афонський пройдисвіт» ([[1890]] року).

Виступав і як [[драматург]] (комедія «На кожум'яках», історична драма «Маруся Богуславка», «В диму та в полум'ї» ([[1875]] року) тощо), [[етнографія|етнограф]]-[[Фольклористика|фольклорист]] («Світогляд українського народу від давнини до сучасності» ([[1868]]—[[1871]] рр.), «Українські гумористи й штукарі» ([[1890]] року)) та [[Мовознавець|лінгвіст]] («Сучасна часописна мова в Україні» ([[1907]] року); «Граматика української мови» в 2-х ч. ([[1914]] року) тощо).

Увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. Створивши ряд високохудожніх [[Соціально-побутовий роман|соціально-побутових]] [[оповідання|оповідань]] та [[повість|повістей]], зобразивши в них тяжке життя українського народу другої половини [[XIX століття]], показавши життя селянства й заробітчан, злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли, І. Нечуй-Левицький увів в українську літературу нові теми й мотиви, змалював їх яскравими [[троп|художніми засобами]]. На відміну від своїх попередників&nbsp;— [[Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович|Квітки-Основ'яненка]] та [[Марко Вовчок|Марка Вовчка]], він докладніше розробляв характери, повніше висвітлював соціальний побут, показував своїх героїв у гострих зіткненнях з соціальними умовами. У пореформений час ускладнювалися суспільні взаємини, виникали нові конфлікти між основними верствами населення. Розвиток [[капіталізм]]у, [[пролетаріат|пролетаризація]] селянства, яке заповнювало міста, зумовлювали появу нового типу спролетаризованого селянина та нові суспільні умови його життя в місті. Одне слово, нові умови вимагали появи нових видів і жанрів, які б могли глибше й достеменніше охопити усю складність і розмаїття проявів тогочасного життя.

Івана Нечуя-Левицького покликали до письменницької праці муза [[Шевченко Тарас Григорович|Шевченка]], романи [[Тургенєв Іван Сергійович|Тургенєва]], повісті [[Гоголь Микола Васильович|Гоголя]] і статті Писарєва. Надто ж поезія Шевченка, з якою він уперше познайомився в журналі «Основа» [[1861]] року і для якого вперше почав писати оповідання. Але журнал незабаром перестав виходити, і його задум залишився нездійсненим. У цьому невиданому оповіданні він вустами свого героя заявив: «Буду писати вірші, складу віршами книгу, таку, як „Катерина“… Напишу про діда Хтодося… про нещасних, прибитих долею… Про них! Про них!» Це була програма, над якою він працював ціле своє життя. Суспільно-політичні погляди та естетичні смаки Нечуя-Левицького формувалися у 60—70-х роках, в умовах жорстокої реакції і національного гноблення, коли діяв [[Валуєвський циркуляр]] про заборону українського слова. Водночас у ті часи інтенсивно розвивався капіталізм, виникають нові суспільно-економічні відносини і суперечності. Реформа [[1861]] року, формально скасувавши [[Кріпосне право|кріпацтво]], не полегшила життя селянства, яке страждало від орендарів, промисловців, посесорів. Щоб прогодувати сім'ї, тисячі людей мандрують [[Росія|Росією]] в пошуках заробітків, скрізь стикаючись із свавіллям чиновників та промисловців, нової буржуазії, яка, так само як і поміщики, гнітила народ.

В роки навчання в духовній семінарії І. Нечуй-Левицький у полеміках із студентами виробляв свої стійкі національні погляди на розвиток української нації та культури. Царський уряд устами [[Валуєв Петро Олександрович|Валуєва]] проголосив, що «ніякої особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може». Здійснювалися широкі заходи з [[русифікація|русифікації]] населення, заборони книжок та навчання рідною мовою, заборонялася діяльність українських культурних товариств. Нечуй-Левицький, не маючи змоги друкувати свої твори українською мовою на Наддніпрянщині, скориставшись допомогою [[Куліш Пантелеймон Олександрович|П. Куліша]], публікує у львівському журналі «Правда» статтю «Сьогочасне літературне спрямування» ([[1878]]), у якій гостро виступив проти [[шовінізм|шовіністичної]] політики російського уряду та деяких російських письменників. Пізніше, [[1891]] року, у статті «Українство на літературних позвах з Московщиною» він з ще більшою гостротою висловив протест проти гноблення українського народу царизмом.

Естетичні погляди І. Нечуя-Левицького, окрім творів красного письменства, формувалися під відчутним впливом народної творчості. [[Франко Іван Якович|І. Франко]] вважав письменника найвиразнішим представником реалістичної школи. У статті «Сьогочасне літературне спрямування» основними принципами української літератури Нечуй-Левицький проголошує «реальність, народність та національність». Як реаліст, він орієнтувався на осмислення високих життєвих ідеалів і краси життя. Він виступав проти натуралізму, вимагав не копіювати, а узагальнювати явища життя, надихати їх художньою правдою. Письменник орієнтувався на свого вчителя Т. Шевченка, який, поклавши в основу своєї творчості народну пісню, «зумів повести народний епос в щиро народному дусі».

Сергій Єфремов, аналізуючи творчість Івана Нечуя-Левицького, звернув увагу на цікавий факт&nbsp;— у тій же-таки праці 1878 року він дає високу оцінку французькому письменнику Емілю Золя, відзначає надзвичайну «народність» його мови та творів, критиковану тогочасною французькою критикою. Однак російські переклади творів Золя з'явилися дещо пізніше, та й власне французька та світова критика лише пізніше звернула увагу на високу художню вартість творчості письменника. Отож, звернув увагу Сергій Єфремов, Нечуй-Левицький вперше у світовій критиці дає високу оцінку творчості французького письменника. Це також вказує на високу освіченість самого Нечуя-Левицького, який опановував твори Золя у оригіналі<ref>Сергій Єфремов. Іван Нечуй-Левицький&nbsp;— Шляхом творчості</ref>.

Свої погляди на народну творчість Нечуй-Левицький виклав у праці «Світогляд українського народу від давнини до сучасності» ([[1868]]), яка й нині є корисним дослідженням у галузі [[Слов'янська міфологія|української міфології]]. В ній письменник аналізує перекази, [[приказка|приказки]], вірші, в яких відбито соціальні конфлікти й суперечності в гущі [[українці|українського народу]]. Добре знаючи закулісні сторони церковного життя, він гостро критикує в цій праці вияви відступу від християнської моралі та благочестя в середовищі священнослужителів. За півстоліття творчої діяльності І. Нечуй-Левицький написав понад п'ятдесят високохудожніх [[Роман (жанр)|романів]], [[повість|повістей]], [[оповідання|оповідань]], [[п'єса|п'єс]], [[казка|казок]], [[нарис]]ів, [[гумореска|гуморесок]], літературно-критичних статей. Його повісті «Причепа», «Гориславська ніч», «Дві московки», «Хмари», як згадував І. Франко, «читала вся Мала Русь з великою вподобою». А повісті «Кайдашева сім'я» та «Микола Джеря» й нині залишаються серед найкращих творінь [[українська література|української літератури]].

«Українська жизнь,&nbsp;— писав Нечуй-Левицький,&nbsp;— то непочатий рудник, що лежить десь під землею, хоч за його вже брались і такі високі таланти, як Шевченко; то безконечний матеріал, що тільки ще жде робітників, цілих шкіл робітників на літературному полі». Розквіт творчості письменника припадає на другу половину 70-х&nbsp;— початок 80-х років, коли вийшли його оповіді з народного життя «Микола Джеря», «Бурлачка», «Кайдашева сім'я», «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі», «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти». У цих справжніх літературних перлинах письменник виявив велику майстерність у змалюванні народних характерів.

Своєрідною рисою стилю Нечуя-Левицького є тонке поєднання реалістичної конкретності описів, великої уваги до деталей портретів та особистісних характеристик, побуту, обставин праці, особливостей мови та поведінки персонажів з живописною образністю, емоційністю, тяжінням до яскравих епітетів. Усе це разом ставить твори українського [[прозаїк]]а в один ряд з творами найкращих тогочасних російських та західноєвропейських письменників і виводить українське письменство за межі побутовизму та етнографізму минулої, дошевченківської доби. Однією з питомих рис творчого стилю письменника є його тонкий гумор у так званих [[антиклерикалізм|антиклерикальних]] творах. У них, особливо в «Афонському пройдисвіті», він виявляє близькість своїх поглядів до гоголівських, до естетики української [[байка|байки]] [[Сковорода Григорій Савич|Григорія Сковороди]] та [[Гребінка Євген Павлович|Євгена Гребінки]]. Його сміх і [[сатира]] зумовлені життєвими конфліктами й ніколи не мали на меті образу гідності людини, а навпаки, вселяли [[оптимізм]] і надію на краще життя.

== Відгуки ==
{{Цитата|''…се переважно буденна мова українського простолюддя, проста, без сліду афектації, але проте багата, колоритна і повна тої природної грації, якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим змістом. З огляду на високоартистичне змалювання селянського життя і добру композицію повість належить до найкращих оздоб українського письменства.''|50px|[[Франко Іван Якович|Іван Франко]] про повість «Кайдашева сім'я»}}

== Особисте життя та характер ==
[[Файл:Нечуй-Левицький_І.jpg|міні|200пкс|Іван Нечуй-Левицький у літньому віці]]
Батько Івана Нечуя-Левицького&nbsp;— Семен Степанович Левицький (нар. 1814) був православним священиком, як і його предки по батьковій лінії. Семен Левицький був суворий і темпераментний, проповідник і просвітитель, шанував козаччину й [[Шевченко Тарас Григорович|Шевченка]]. Мати, Ганна Лук'янівна, у дівоцтві Трезвинська, була неписьменна, але чутливої душі. Вона часто не могла дослухати до кінця [[житіє|житія]] якогось святого й починала плакати, а малий Іван разом з нею.
Коли Івану йшов 13-й рік, його мати померла. Вона двічі народжувала двійню і це підірвало її здоров'я.

Сам Іван Нечуй-Левицький ніколи не був одружений, мав реноме відлюдника.

У Києві Іван Нечуй-Левицький мешкав у флігелі на вулиці Новоєлизаветинській (тепер [[Пушкінська вулиця (Київ)|Пушкінська]], 19). У дворі був садок, невеликий ставок і [[пасіка]]. Тут він прожив до 1909 року, коли дім знесли.

Нечуй-Левицький мав низку дивацтв, наприклад, завжди ходив з парасолькою. Він був надзвичайно пунктуальним. Щодня, у визначений час, ішов гуляти одним й тим самим маршрутом: до [[Володимирська вулиця (Київ)|Володимирської вулиці]], потім до [[фунікулер]]а й назад [[Хрещатик]]ом додому, завжди під парасолькою. Спати лягав рівно о десятій, навіть із власного ювілею пішов спати, не дослухавши вітальних промов.

Іван Нечуй-Левицький зовсім не вживав спиртного. Дуже не любив суперечок: після того як доводилося з кимось посваритися, хворів по два тижні.

Про нього в Києві ходили [[анекдот]]и: що журнали читав не регулярно, а весь комплект наприкінці року, і потім переказував усім старі новини з тих журналів.<ref name="гриневич"></ref>

У 1927 письменник [[Валер'ян Підмогильний]] зробив спробу дослідження особистості Нечуя-Левицького за допомогою [[фройд]]івського [[психоаналіз]]у. За його версією, оскільки Нечуй-Левицький любив квіти, то відповідно мав несвідомий сексуальний потяг до матері, а батька боявся. Тому він начебто обрав собі псевдонім «Нечуй», щоб отець Семен не чув про сина-письменника.<ref>Іван Нечуй-Левицький // Валер'ян Підмогильний. «Життя і революція», кн. 9, 1927</ref>

''Іван Нечуй-Левицький любив:''

''Івану Нечую-Левицькому у школі вчитель музики прив'язав любов до музики і улюбленою мелодією стала Апасіоната Бетховена.<ref>[http://artword.com.ua/666-urok-ivan-nechui-levyckyi-osnovni-vihy-zhyttia-zagalna-harakterystyka-tvorchosti.html Урок: Іван Нечуй-Левицький. Основні віхи життя. Загальна характеристика творчості]</ref> Він дуже любив природу та дуже любив воду, річки, бо сам народився біля річки Рось і міг годинами сидіти біля річки і мріяти про щось, думати куди ця річка далі потече, йому просто подобалося дивитися на те, як вона перетікає.''

''Іван був дуже пунктуальною людиною, у нього був один графік на кожен день:''
# ''прокидається''
# ''снідає''
# ''працює над творами''
# ''обідає''
# ''йде пішки до Дніпра''
# ''кілька годин сидить біля річки''
# ''йде додому''
# ''працює над творами''
# ''вечеряє''
# ''лягає спати''

''Навіть на його вечері пам'яті, на який його було покликано, він сидів у елітній компанії і коли йому вже було треба йти додому і лягати спати, до речі лягав він о десятій годині, то він зібрався і пішов додому спати.''<ref>[https://gazeta.ua/articles/history-newspaper/_ivan-nechujlevickij-lyagav-spati-rivno-o-desyatij/270624 Іван Нечуй-Левицький лягав спати рівно о десятій]</ref>

== Вшанування пам'яті ==
[[Файл:МД Нечуй.jpg|thumb|200пкс|Меморіальна дошка в [[Київ|Києві]], [[Пушкінська вулиця (Київ)|вул. Пушкінська]], 19]]
Меморіальні дошки письменнику є також в [[Київ|Києві]] та [[Біла Церква|Білій Церкві]].
{{double image|right|Іван Нечуй-Левицький аверс.jpg|120|Іван Нечуй-Левицький реверс.jpg|120|[[Іван Нечуй-Левицький (монета)|Ювілейна монета НБУ присвячена Нечую-Левицькому]]}}
На батьківщині письменника, у [[Стеблів|Стеблеві]], 1968 року відкрито [[Літературно-меморіальний музей І. С. Нечуя-Левицького]]. При в'їзді до села з боку [[Корсунь-Шевченківський|Корсуня]] встановлено знак «Стеблів&nbsp;— батьківщина Нечуя-Левицького» та [[меморіальна дошка|меморіальні дошки]] на Спасо-Вознесенській церкві й на старих корпусах «суконки» та цукрового заводу, описаних у «Миколі Джері» та «Бурлачці». На вулиці Зарічній, де стояла хата, у якій народився Нечуй-Левицький, встановлена [[стела]].<ref>[http://ridna.ua/2013/11/sohodni-vypovnyujetsya-175-rokiv-z-dnya-narodzhennya-ivana-nechuya-levytskoho/ Сьогодні виповнюється 175 років з дня народження Івана Нечуя-Левицького // «[[Рідна країна]]», 25 листопада 2013]</ref>

У 2012 році [[Верховна Рада України]] прийняла рішення про спорудження пам'ятників Івану Нечую-Левицькому в м. Києві та м. [[Черкаси|Черкасах]] до 175-річчя з дня його народження.<ref>[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4804-17/print1382611420534494 Постанова Верховної Ради України від 22 травня 2012 року №&nbsp;4804-VI «Про відзначення 175-річчя з дня народження Івана Нечуя-Левицького»]</ref>

[[Український фонд культури|Українським фондом культури]] та київським [[Український дім|Українським домом]] у 1993 році заснована [[Літературно-мистецька премія імені Івана Нечуя-Левицького]].

[[Міська літературно-мистецька премія імені І. С. Нечуя-Левицького|Однойменна літературно-мистецька премія]] у 1991 році була заснована [[Білоцерківська міська рада|Білоцерківською міською радою]].

Іменем письменника названо вулиці в [[Вулиця Нечуя-Левицького (Київ)|Києві]], [[Вулиця Нечуя-Левицького (Львів)|Львові]], [[Вулиця Нечуя-Левицького (Черкаси)|Черкасах]], [[Вулиця Нечуя-Левицького (Полтава)|Полтаві]], [[Вулиця Нечуя-Левицького (Біла Церква)|Білій Церкві]], [[Вулиця Нечуя-Левицького (Чернігів)|Чернігові]], [[Вулиця Нечуя-Левицького (Харків)|Харкові]], [[Вулиця Нечуя-Левицького (Тернопіль)|Тернополі]] та інших населених пунктах України.

25 листопада 2013 року [[Google]] випустив святковий [[Doodle]] на честь 175-ліття з дня народження Івана Нечуя-Левицького. Картинка зображає сцену з твору письменника «Кайдашева сім'я».<ref>[http://www.rbc.ua/ukr/news/society/ivan-nechuy-levitskiy-google-otmechaet-175-letie-so-dnya-rozhdeniya-25112013085600 Іван Нечуй-Левицький: Google відзначає 175-ліття з дня народження класика української літератури // [[РБК-Україна]], 25 листопада 2013 р.]</ref>

У 1994 році ім'я письменника було присвоєне постановою [[Кабінет міністрів України|Кабінету міністрів України]] [[Богуслав]]ському педагогічному училищу (нині [[Богуславський гуманітарний коледж імені І. С. Нечуя-Левицького]]).<ref>[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/231-94-п/print1382611420534494 Постанова Кабінету міністрів України від 14 квітня 1994 р. №&nbsp;231 «Про присвоєння імені І.&nbsp;С.&nbsp;Нечуя-Левицького Богуславському педагогічному училищу»]</ref>

6 листопада 2018 року на честь 180-ліття з дня народження Івана Нечуя-Левицького, НБУ ввів в обіг [[ювілейна монета|ювілейну монету]] присвячену письменнику.

[[25 листопада]] [[2018]] року на державному рівні в Україні відзначається пам'ятна дата&nbsp;— 180 років з дня народження Івана Нечуя-Левицького (1838—1918)<ref>[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2287-19 Постанова Верховної Ради України від 08.02.2018 р. №&nbsp;2287-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2018 році»]</ref>.

== Київські адреси письменника ==
* Київська духовна семінарія, вул. Костянтинівська, 5 (навчання, 1853–1861);
* Київська духовна академія, вул. Сковороди, 2 (навчання, 1861—1865);
* вул. Ярославів Вал, 31 (1885—1889, будинок не зберігся);
* вул. Пушкінська, 19 (тепер 17, 1889—1910, флігель, будинок не зберігся);
* вул. Володимирська, 5 (тепер 7, 1910—1911);
* вул. Львівська ([[Вулиця Січових Стрільців (Київ)|Січових Стрільців]]), 41 (1911—1917, будинок не зберігся);
* пров. Діонісівський (Бехтерєвський), 8 (1917&nbsp;— березень 1918, будинок не зберігся);
* Дегтярівський притулок, вул. Дегтярівська, 19 (березень&nbsp;— квітень 1918).

== Основні твори ==
{{стовпці|2}}
;Романи
* [http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=10929 Хмари] (1874),
* [http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=10928 Над Чорним морем] (1890),
* [[Гетьман Іван Виговський]] (1895),
* [[Князь Єремія Вишневецький]] (1897, опубл. 1932) [http://elib.nplu.org/object.html?id=9849]
<br/>

;Повісті
* [[Дві московки]] (1868),
* [[Рибалка Панас Круть]] (1868),
* [[Причепа]] (1869),
* [[Микола Джеря]] (1878),
* [[Кайдашева сім'я]] (1879)
</div>

== Видання творів ==
{{Main|Бібліографія Івана Нечуя-Левицького}}
Нижче подано перелік найпримітніших видань Нечуя-Левицького з 1950-х років. Детальнішу бібліографію письменника можна знайти в таких виданнях: І.&nbsp;С.&nbsp;Нечуй-Левицький: Рекомендований покажчик літератури.&nbsp;— Львів, 1968; І.&nbsp;С.&nbsp;Нечуй-Левицький: Бібліографічний покажчик. У кн.: Нечуй-Левицький І.&nbsp;С.&nbsp;Твори, т. 3.&nbsp;— Київ, 1988.
{{стовпці|1}}
* ''Нечуй-Левицький Іван.'' Твори в чотирьох томах.&nbsp;— Київ: Державне вид-во художньої літератури, 1956.
* ''Нечуй-Левицький Іван.'' Зібрання творів у десяти томах.&nbsp;— Київ: Наукова думка, 1965—1968.
* ''Нечуй-Левицький Іван.'' Твори в двох томах.&nbsp;— Київ: Дніпро, 1977 / том 1, 520 с.; том 2.&nbsp;— 504 с.
* Народні пісні в записах І. Нечуя-Левицького.&nbsp;— Київ, 1985.
* ''Нечуй-Левицький Іван''. Кайдашева сім'я.&nbsp;— Київ: Державне вид-во художньої літератури, 1964.&nbsp;— 198 с.
* ''Нечуй-Левицький Іван.'' Князь Єремія Вишневецький. Гетьман Іван Виговський.&nbsp;— Київ: Дніпро, 1991.&nbsp;— 511 с.
* ''Нечуй-Левицький Іван.'' Світогляд українського народу.&nbsp;— Київ: Обереги, 1992.&nbsp;— 88 с.&nbsp;— ISBN 5-8104-0008-6.
* ''Нечуй-Левицький Іван''. Кайдашева сім'я.&nbsp;— Київ, 1994.&nbsp;— 162 с.
* ''Нечуй-Левицький Іван.'' Запорожці: Казка.&nbsp;— Київ, 1994.
* ''Нечуй-Левицький Іван.'' Баба Параска і баба Палажка: Оповідання.&nbsp;— Київ, 1996.
* ''Нечуй-Левицький Іван.'' Князь Єремія Вишневецький. Гетьман Іван Виговський.&nbsp;— Київ, 1991, 1996.
* ''Нечуй-Левицький Іван.'' Українство на літературних позвах з Московщиною: Культурологічні трактати.&nbsp;— Львів, 1998.
* ''Нечуй-Левицький Іван.'' Світогляд українського народу. Ескіс української міфології.&nbsp;— Київ: Обереги, 2003.&nbsp;— 139 с.
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9979 Нечуй-Левицький І. Чортяча спокуса : оповідання / Іван Нечуй-Левіцький. — 3-тє вид. — Черкаси : Сіяч, 1918. – 53 с.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9901 Нечуй-Левицький І. Твори. Т. 9 / Іван Нечуй-Левицький ; за ред. Ю. Меженка. – Вид. 3-тє. – Харків ; Київ : Літ. і мистецтво, 1931. – 320 с.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9899 Нечуй-Левицький Ів. Вибрані твори : в 2-х т. Т. 2 / Ів. Нечуй-Левицький. – Київ : Держ. літ. вид-во, 1937. – 262 с.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9898 Нечуй-Левицький Ів. Вибрані твори / Ів. Нечуй-Левицький. – Харків : Держ. літ. вид-во, 1935. – 359 с.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9897 Нечуй-Левицький Ів. Вибрані твори / Ів. Нечуй-Левицький. – Харків : Держ. літ. вид-во, 1937. – 312 с.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9896 Нечуй-Левицький І. С. Твори / І. С. Нечуй-Левицький ; за ред. Ю. Меженка. – Вид. 3-тє. – Харків ; Київ : Літ. і мистецтво, 1931. – 312 с.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9895 Нечуй-Левицький І. С. Твори. Т. 10 / І. С. Нечуй-Левицький ; за ред. і з критич. розвідкою Ю. Меженка. – Харків ; Київ : Літ. і мистецтво, 1931. – 375 с.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9891 Нечуй-Левицький І. С. Твори І. С. Нечуя-Левицького. Т. 6 / за ред. і з критич. розвідкою Ю. Меженка. – Б. м. : Держ. вид-во України, 1928. – 494 с.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9890 Нечуй-Левицький І. Чорні хмари : повість / Іван Нечуй-Левицький. – Київ : Держ. літ. вид-во, 1941. – 369 с.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9889 Нечуй-Левицький І. Твори Івана Нечуя-Левіцького. Т. 1. – У Львові : З друк. Ставропіг. ін-та під управою Ю. Сидорака, 1920. – УШ, 543 с.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9888 Нечуй-Левицький І. Старосвітські батюшки та матушки : повість-хроніка / Іван Нечуй-Левіцький. – 5-те вид. – Черкаси : Кооператив. Вид. Т-во ”Сіяч”, 19–?. – 360 с.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9886 Нечуй-Левицький І. Твори. Т. 11 / І. Нечуй-Левицький ; за ред. і з критич. розвідкою Ю. Меженка. – Харків ; Київ ; Держ. вид-во України, 1931. – С. 3-306 с.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9851 Нечуй-Левицький І. Повісті і оповідання / І. С. Нечуй-Левицький. – Київ : Держ. літ. вид-во, 1939. – LXI, 3, 475 с.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9848  Нечуй-Левицький І. Київські прохачі : оповідання / Иванъ Нечуй-Левицькый. – Київ : Изд. Е. П. Череповського, 1906. – 113 с., іл.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9847 Нечуй-Левицький І. Кайдашева сім’я : повість / Іван Нечуй-Левицький. – Повне вид. – Київ ; Ляйпціґ : Укр. накладня, 19–?. – 234 с.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9845 Нечуй-Левицький І. Запорожці : легенда / І. Нечуй-Левіцький. – Київ : Друк. Т-во ”Криниця”, 1917. – 32 с.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9844 Нечуй-Левицький І. Над Чорним морем / Иванъ Нечуй-Левицькый. – Київ : Изд. Е. П. Череповського, 1905. – 257 с.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9837 Нечуй-Левицький І. Граматика українського язика : для двох нижчих кл. гімназії та для двохклас. і трьохклас. нар. шк. Частка 1 : Етимологія / Івана Нечуя-Левіцького. – Київ : Друк. Другої Артілі, 1913. – 80 с.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9836 Нечуй-Левицький І. Граматика української мови. Частка 2 : Синтаксис / Івана Нечуя-Левіцького. – Київ : Друк. І. І. Чоколова, 1914. – 94 с.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9835 Нечуй-Левицький І. Вибрані твори / І. Нечуй-Левицький. – Вид. 2-ге. – Харків : Держ. вид-во України, 1930. – 209, 2 с. – (Дитяча бібліотека української літератури / за ред. О. Попова та В. Арнаутова).]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9834 Нечуй-Левицький І. Бурлачка / І. Нечуй-Левицький. – Київ : Сяйво, 19–?. – 282, 3 с.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9833 Нечуй-Левицький І. Баба Параска та баба Палажка : оповідання / Іван Нечуй-Левицький. – Вид. 7-ме. – Київ : Вид-во Книгарні Є. Череповського, 1917. – 32 с.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9831 Нечуй-Левицький І. Вибрані твори / І. Нечуй-Левицький ; вибір і ст. С. Кирилюка. – Київ : Книгоспілка, 1929. – XXУП, І, 188, 2, УШ, 2 с.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9830 Левицький-Нечуй І. Запорожці : оповідання : з передм. та поясненнями / Іван Левицький-Нечуй. – Львів : Спілкове вид. у Львові. – 40 с. – (Бібліотека ”Літературних перлин” ; ч. 1).]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9829 Левицький-Нечуй І. Не той став : повість / Іван Левицький-Нечуй ; у ред., з передм. та поясненнями д-ра І. Брика. – У Львові : Для шк. і дому, 1927. – 160 с.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9827 Казанівський В. Г. Пімста за кривду : драма в 5-ох діях, 6-ти відслонах зі співами і танцями : сюжет позичений у Ів. Нечуй-Левицького з повісти ”Микола Джеря” / В. Г. Казанівський. – Вінніпег : З друк. ”У. голосу”, 1917. – 101 с.]
* [http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=10925 Нечуй-Левицький Іван. Запорожці / Іван Нечуй-Левицький. — Харків : Фоліо, 2007. — 317, 2 с. — (Українська класика).]
* [http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=9979 Нечуй-Левицький І. Чортяча спокуса : оповідання / Іван Нечуй-Левіцький. — 3-тє вид. — Черкаси : Сіяч, 1918. – 53 с.]
</div>

== Примітки ==
{{reflist}}

== Посилання ==
{{стовпці|1}}
* [https://youtu.be/REureZQGc_w ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ | Програма «Велич особистості» | 2016 (ВІДЕО)]
* [https://sites.google.com/site/openbookclassic/ukraienska-literatura/necuj-levickij Твори Нечуя-Левицького в мережевій бібліотеці «Відкрита книга»]
* [http://md-eksperiment.org/ivan-nechuy-levitsky Іван Нечуй-Левицький на порталі Експеримент. Твори, статті, біографія]
* [http://www.history.org.ua/?termin=Nechuj_L Стаття в електронній ЕІУ]
* [http://gazeta.ua/articles/history-newspaper/_ivan-nechuj-levickij-lyagav-spati-rivno-o-desyatij/270624 Іван Нечуй-Левицький лягав спати рівно о десятій (gazeta.ua)]
* [https://web.archive.org/web/20051125051409/http://www.utoronto.ca/elul/Main-Ukr.html Твори в електронній бібліотеці української літератури, Html або pdf]
* [http://www.ukrlib.com.ua/books/book.php?id=74 Твори в Українській бібліотеці]
* [http://www.lib.ru/SU/UKRAINA/NECHUJ_LEVIC_KIJ/ Твори на Lib.Ru]
* [http://ukrcenter.com/Література/19481/Іван-Нечуй-Левицький Біографія і твори в бібліотеці Українського центру]
* [http://ukrlit.org/Nechui-Levytskyi_Ivan_Semenovych Твори на сайті ukrlit.org]
* [https://web.archive.org/web/20130716165821/http://stebliv.ho.ua/museum.html Музей Нечуя-Левицького]
* [https://web.archive.org/web/20120323092813/http://www.litplayer.com.ua/authors/nechui-levytskyi Твори Нечуя-Левицького на аудіобібліотеці litplayer]
* [http://elib.nplu.org/collection.html?id=324 Нечуй-Левицький Іван в Електронній бібліотеці «Культура України»]
* {{УМЕ9|частина=Нечуй-Левицький Іван|сторінки=1135-1137}}
</div>

== Джерела ==
{{стовпці|1}}
* ''Власенко В. О.'' Художня майстерність І.&nbsp;С.&nbsp;Нечуя-Левицького.&nbsp;— Київ, 1969.
* ''[[Грінченко Микола Олексійович|Грінченко М.]]'' Спогади про Івана Нечуя-Левицького // Україна.&nbsp;— 1924.&nbsp;— Кн. 4.
* ''Грінченко М.'' Спогади про Івана Нечуя-Левицького // У кн.: Загірня М. Спогади.&nbsp;— Луганськ, 1999.
* ''[[Дорошенко Дмитро Іванович|Дорошенко Д.]]'' І.&nbsp;С.&nbsp;Нечуй-Левицький // [[Книгарь]].&nbsp;— 1918.&nbsp;— №&nbsp;8.
* ''Іванченко Р.'' Г. Іван Нечуй-Левицький: Нарис життя і творчості.&nbsp;— Київ, 1980.
* ''[[Лотоцький Олександр Гнатович|Лотоцький О.]]'' Сторінки минулого, т. 1.&nbsp;— Варшава, 1932.
* ''Мандрика М.'' Перший літературний наставник видатного історика: До взаємин І.&nbsp;С.&nbsp;Нечуя-Левицького і М.&nbsp;С.&nbsp;Грушевського.&nbsp;— ЛУ, 1998, 26 листопада.
* ''Міщук Р.'' С. Співець душі народної.&nbsp;— Київ, 1987.
* ''Пепа В.'' Злиденна доля класика // Вітчизна.&nbsp;— 1993, №&nbsp;1.
* ''Побірченко Н.'' Проблеми національного виховання в творчості І. Нечуя-Левицького.&nbsp;— Київ, 2000.
* ''Погрібний А.'' Всевидяще око України&nbsp;— І. Нечуй-Левицький // Погрібний А. Класики. Не зовсім за підручником.&nbsp;— Київ, 2000.
* ''Приходько І.'' Ф. Українська ідея у творчості І. Нечуя-Левицького.&nbsp;— Львів, 1998.
* ''[[Тарнавський Максим|Тарнавський М.]]'' Нечуваний Нечуй. Реалізм в українській літературі.&nbsp;— Київ: Laurus, 2016.&nbsp;— 400 с.
* Усі письменники і народна творчість.&nbsp;— Київ, 2007—2008.
* ''Франко О.'' Виставка архівних документів до ювілею І.&nbsp;С.&nbsp;Нечуя-Левицького [у ЦДІА, м. Київ] // Архіви України.&nbsp;— 1969.&nbsp;— №&nbsp;2.
* ''[[Хропко Петро Панасович|Хропко П.]]'' Романи І. Нечуя-Левицького з життя інтелігенції: (До 150-річчя з дня народження письменника) // Укр. мова і літ. в шк.&nbsp;— 1988.&nbsp;— №&nbsp;11.&nbsp;— С. 3–10.&nbsp;— (Літературознавство і критика).
* ''Чорнописький М.'' Заборонені русифікаторами культурологічні трактати І. Нечуя-Левицького // Воля і Батьківщина.&nbsp;— 1997.&nbsp;— №&nbsp;3.
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9887 Мироненко Мих. І. С. Нечуй-Левицький : нарис Мих. Мироненка. – Харків : Вид-во ВУРПС ”Укр. робітник”, 1930. – 70 с.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9828 Каталог виставки пам’яті Івана Левицького-Нечуя 1838–1918–1928 / Всеукр. акад. наук, Музей укр. діячів науки та мистецтва. – У Київі : б. в. 1928. – 65, 4 с., 6 арк.]
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9826 Браславський С. Іван Нечуй-Левицький / Сергій Браславський. – Київ; Харків : Укр. держ. вид-во, 1944. – 19 с.]
* [http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=10619 Єфремов С. Іван Левицький Нечуй / акад. С. Єфремов. — Б. м. : Слово, 1924. — 189, 2 с. : портр.]
</div>

{{PD-письменник}}
{{Бібліоінформація|TYP=p|колір={{колір|Україна}}}}
{{Портали|Київ|Біографії}}

[[Категорія:Нечуй-Левицький Іван Семенович| ]]
[[Категорія:Українські прозаїки]]
[[Категорія:Українські перекладачі Біблії]]
[[Категорія:Українофільство]]
[[Категорія:Уродженці Стеблева]]
[[Категорія:Померли в Києві]]
[[Категорія:Персоналії:Полтава]]
[[Категорія:Персоналії:Каліш]]
[[Категорія:Персоналії:Седльце]]
[[Категорія:Персоналії:Кишинів]]
[[Категорія:Персоналії:Бессарабія]]
[[Категорія:Поховані на Байковому кладовищі]]
[[Категорія:Надпопулярні статті]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці]]
[[Категорія:Уродженці Київської губернії]]
[[Категорія:Діячі «Громади»]]
[[Категорія:Письменники-автори історичних романів]]
[[Категорія:Випускники Київської духовної семінарії]]
[[Категорія:Люди на монетах України]]