Науковий стиль мовлення
Ця стаття містить перелік джерел, але походження тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. (січень 2018) |
Ця стаття описує становище лише в окремій країні чи регіоні, але не в усьому світі. (січень 2018) |
Науковий стиль мовлення використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової та дослідницької діяльності. Метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів. Найпоширеніша форма наукового стилю — монолог.
При складенні текстів наукового стилю завжди присутній попередній відбір мовних одиниць, стилістичних засобів.
Науковий стиль властивий таким жанрам: монографія, наукова стаття, дисертація, анотація, рецензія, підручник, лекція.
Науковий стиль використовує певний набір мовно-стилістичних засобів: спеціальні слова (терміни), складні синтаксичні конструкції (у яких має місце суворо впорядкований зв'язок, наприклад, за рахунок вставних конструкцій); речення, ускладнені узагальнюючими родовими найменуваннями.[1]
Слова вживаються переважно в прямих значеннях. Експресивно-емоційне забарвлення лексики використовується надзвичайно рідко.
У текстах наукового стилю часто вживаними є цитати, посилання на першоджерела.
Зміст
ВикористанняРедагувати
Сфера використання наукового стилю — наукова діяльність, науково-технічний поступ, освіта.
Основне призначення — викладати наслідки досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтовувати гіпотези, доводити істинність теорій, класифікувати й систематизувати знання, роз'яснювати явища, активізуючи інтелект читача для їх усвідомлення.
Особливості наукового стилюРедагувати
Основні ознаки:
|
Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і окреслені:
|
Більшість англомовних джерел рекомендує використовувати в науковому стилі короткі зрозумілі речення з мінімумом наукового жаргону та з детальним поясненням кожного нетривіального терміну.[2]
Підстилі та жанри наукового стилю мовленняРедагувати
Серед підстилів наукового стилю виділяють наступні:
- власне науковий. Основне призначення власне наукового підстилю — об'єктивувати наукові відомості й кінцеві результати аналітико-синтетичного перероблення даних. Цей підстиль збагачений інтернаціональними загальнонауковими термінами. У межах власне наукового підстилю виділяють науково-інформативний різновид з жанрами(реферат, анотація, резюме, огляд) та науково-довідковий (довідники,словники, каталоги).
- науково-популярний. Характерний використанням елементів художнього та публіцистичного мовлення (епітети, порівняння, метафори), з метою зацікавлення читача.
- науково-навчальний. Його головною рисою є доступність викладу інформації, спрощеність системи доведень, програмність викладу матеріалу, спрямованою на активізацію мислення учня, послідовність уведенням термінологічної лексики.
- науково-публіцистичний. Передбачає виклад наукової інформації із залученням публіцистичних засобів. Таким підстилем пишуть критичні статті, огляди.[3]
До основних жанрів наукового стилю належать: монографія, стаття, реферат, анотація, дисертація, тези, підручники, посібники та ін.
Науковий стиль в українській мовіРедагувати
Морфологічні особливості наукового мовленняРедагувати
Вживання частин мови в науковому стилі мовлення є суворо нормативними. У науковій мові більшою мірою переважають іменники, дієслова, прикметники і меншою мірою займенники та частки.
Іменник є найпоширенішим в наукових текстах, зокрема, іменники з абстрактним значенням і віддієслівні іменники (дослідження, узагальнення).
Слід звернути увагу на вживання родового відмінка однини іменників чоловічого роду другої відміни :
Флексію -а (-я) мають переважно іменники, що позначають:
- конкретні одиничні предмети, населені пункти, назви осіб (Житомира, ректора, інтелігента);
- власні імена та прізвища (Віктора, Артема);
- назви мір довжини, часу, місяців і днів тижня (метра, грама, понеділка, грудня, але віку, року);
- назви грошових знаків і числові назви (мільйона, мільярда);
- слова терміни українського походження та елементи будови чогось, геометричні фігури іншомовного походження (іменника, підмета, куба, радіуса, але виду, роду, синтаксису, способу, складу).
Закінчення -у (-ю) характерні для іменників чоловічого роду:
- із значенням абстрактності, збірності, почуття, а також ті, що називають явища природи, установи, речовини (іспиту, тексту, наказу, успіху, ритму);
- терміни іншомовного походження: математичні, фізичні, хімічні, літературознавчі (аналізу, синтезу, ферменту);
- назви річок, озер, гір, островів, країн, областей та складних назв населених пунктів, другою частиною яких є іменник (Дону, Дунаю, Китаю, Високого Ставу).
У складних словах — назвах населених пунктів відмінюється кожна частина (Могиль-Подільський — Могилева-Подільського).
У звертаннях частіше використовується кличний відмінок (Олеже, Олександре, Іване Степановичу, добродію Андріє).
Чоловічі прізвища на -ко, -ук та з нульовим закінченням відмінюються, а жіночі — ні. Іменники на позначення жінок за професією або родом занять у наукових текстах вживаються в чоловічому роді (академік Неля Олександрівна).
Прикметник. У науковому стилі використовують найчастіше відносні прикметники (аналітичний, експериментальний) та аналітичні форми вищого і найвищого ступенів порівняння якісних прикметників (удаліший, найдоцільніший).
Дієслово. Для вживання дієслів у науковому стилі є характерним:
- інфінітив, що має форму на -ти (починати, виконувати), а не на -ть.
- форма теперішнього часу (розглядається, існують тощо);
- форма 1-ої особи множини у відгуках і виступах (цінність наукової роботи вбачаємо);
- дійсний спосіб (мотивувати, інтерпретувати);
- недоконаний вид у складних формах у текстах фахового спрямування (будуть проводитись);
- інфінітиви у поєднанні з модальними словами (необхідно відзначити, слід наголосити).
Числівник. Однозначні числа, які не мають посилань на одиницю вимірювання, у науковому тексті записують словами. Складні і складені кількісні та дробові числівники позначаються цифрами.
Займенники. Займенник ми використовується для вираження думки певної групи людей, але частіше він вживається у сполуках на нашу думку, на наш погляд. Займенник ви вживається для вираження поваги, пошани: прошу Вас, зважаючи на Вашу думку тощо.
Вживаними є вказівні займенники цей, той, такий з прийменниками: у тому випадку, з цією метою.
Прислівник. У науковому тексті вживаними є прислівники зі значенням ознаки дії (принагідно), стану особи (радісно, приємно), іншої ознаки (вдячно, мудро). Можливе також використання ступеневих форм якісно-означальних прислівників (найсердечніше подякувати).
Синтаксис наукового мовленняРедагувати
Для синтаксису наукового мовлення є характерним:
- сполучниковий зв'язок;
- складні конструкції;[джерело?]
- двоскладні речення з простим дієслівним присудком: Студент урахував зауваження наукового керівника…;
- простий дієслівний присудок, виражений дієсловом активного стану у формі 3-ї особи однини чи множини теперішнього,минулого чи майбутнього часу: Рада директорів розгляне це питання на засіданні…;
- безособові речення із присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то та об'єктом — прямим додатком у формі іменника у знахідному відмінку без прийменника (застосовано метод, прочитано дисертацію);[джерело?]
- складні речення з чітко вираженим складносурядним або складнопідрядним зв'язком (що, оскільки, в наслідок того, у зв'язку з тим, бо, тоді як тощо)[джерело?]
Особливості наукового стилю в мовах світуРедагувати
Англійська мова. «Однією з найбільших помітних відмінностей українського наукового мовлення у порівнянні з англійським є його підкреслена безсуб’єктність, відсторонена манера викладу та використання займенника "ми" на позначення автора (...) Персональність англо-американського наукового стилю тісно пов’язана з його ще однією контрастною рисою: більшою емоційністю, окресленістю особистісного начала. (...) Ще одна відмінна характеристика англійського наукового мовлення, — санкціонованість у ньому розмовного тону (...) Українська наукова комунікація характеризується більш стриманими оцінками позитивних моментів і гострішим акцентуванням критичних зауважень».[4]
З погляду синтаксису науковий стиль характеризується використанням складних конструкцій, що мають свою специфіку в різних мовах, як абсолютний дієприкметниковий зворот у французькій або англійській мові, інфінітив минулого часу в іспанській або французькій.[5]
Російська мова. Основні відмінності зв’язані з лексико-граматичними особливостями. Наприклад, з метою акцентувати увагу в українській науковій мові, на відміну від російської, дієслова у формі першої особи множини майбутнього часу використовують частіше, особливо в точних науках (Визначимо..., Розглянемо..., Зауважимо...).[6]
Див. такожРедагувати
ПриміткиРедагувати
- ↑ (Див. Дудик, 2005. С. 76-77.)
- ↑ Barbara J. Hoogenboom & Robert C. Manske (October 2012). How to write a scientific article. International journal of sports physical therapy 7 (5): 512–517. PMID 23091783.(англ.)
- ↑ О. О. Тєлєжкіна. Українська мова. 11 клас (профільний рівень). Ranok Publishing House Ltd. с. 164. ISBN 978-617-540-327-3.
- ↑ Дубенко О. Ю. Порівняльна стилістика англійської і української мов. Вид. 2. — Вінниця, 2011. — С. 97-99.
- ↑ Алексеев А. Я. Сопоставительная стилистика: уч. пособие. — Днепропетровск, 2012. — С. 431.
- ↑ Басова Г. Д., Голосова Т. М. и др. Сопоставительная стилистика русского и украинского языков: монография. — К., 2014. — С. 247.
ПосиланняРедагувати
- Науковий стиль // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 108.
- Науковий стиль мовлення на сайті «ridnamova.com.ua»
- Довідник з української мови. Мовні стилі. Науковий стиль
- Scientific writing 101. Nature Structural & Molecular Biology 17 (2): 139–139. 2010. ISSN 1545-9993. doi:10.1038/nsmb0210-139.(англ.)
- Angel Borja. 11 steps to structuring a science paper editors will take seriously. elsevier.com, 24 June 2014(англ.)
ЛітератураРедагувати
- Мова науки // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 389. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
- Гінзбург М. Д. Система правил українського ділового та наукового стилю // Укр. мова. — 2006. — № 2. — С. 30–43.
- Дудик П. С. Стилістика української мови: Навчальний посібник. — К.: Видавничий центр «Академія», 2005. — 368 с.
- Жовтобрюх М. А. Науковий стиль української мови // Мовознавство. — 1968. — № 1. — С. 3–13.
- Зелінська Н. В. Поетика приголомшеного слова (українська наукова література 19 — поч. 20 ст.). — Львів: Світ, 2003. — 352 с.
- Коваль А. П. Науковий стиль сучасної української літературної мови. Структура наук. тексту. — К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1970. — 306 с.
- Левченко О. П. Науковий стиль: культура мовлення: навчальний посібник. — Львів: В-во Львівської політехніки, 2012. — 204 с.
- Непийвода Н. Ф. Автор наукового твору: спроба психологічного портрета // Мовознавство. — 2001. — № 3. — С. 11–23.
- Непийвода, Н. Ф. Мова української науково-технічної літератури: (Функціон.-стиліст. аспект). — К., 1997. — 303 с.
- Селігей П. О. Науковець і його мова // Українська мова. — 2012. — № 4. — С. 18–28.
- Селігей П. О. Науковий стиль української мови: ресурси оновлення // Мовознавство. — 2006. — № 2-3. — С. 174—186.
- Селігей П. О. Світло і тіні наукового стилю. — К.: Вид. дім «Києво-могилянська академія», 2016. — 627 с.
- Семеног О. М. Культура наукової української мови: Навч. посіб. — К.: Академія, 2010. — 213 с.
- Типологія помилок у науковому тексті: Зб. наук. пр. — Черкаси, 2011. — 119 с.
- Ярема С. На теми української наукової мови. — Л., 2002. — 44 с.