Відкрити головне меню

На́рти — вузькі довгі сани, якими користуються для їзди на оленях та собаках[1]. Нарти поширені в районах Північного-Заходу Росії (Ненецький АО і Ямало-Ненецький АО), Сибіру і Далекого Сходу. Найважливіший елемент північного упряжного собаківництва і оленярства. Походження слова нарти остаточно не з'ясовано: за однією з версій, воно походить від саам. і комі nart («сани»), за іншою — пов'язане з прасл. *rъtъ (у значенні «носок взуття»)[2].

Згідно зі словником Даля, оленяча упряж нарт складається з таких елементів: шкіряної петлі чи шлейки на шиї, від якої йде одиночний посторонок (еса), пропущений між передніми ногами оленя і прикріплений до барка (чурки). В оленячому запрягу 3-4 тварини, крайній ліворуч чи передній є вожаком і пущений на чверть корпусу вперед, до його рогів прикріплена віжка (уткел, метыне)[3]. Погонич нарт називається каю́р[4], при управлінні запряжкою він використовує довгу жердину — хоре́й[5]. Самець може тягнути 120 кг (8 пудів) кладі, самиця — 100 кг (6 пудів)[3]. Собача упряжка аналогічна оленячій, віжки відсутні[3].

У тундрі мало шляхів, а болотиста місцевість не проїжджа для воза на колесах[6]. Через це в тундрі цілий рік їздять на легких санях-нартах, які добре ковзають як по снігу, так і по моху[6]. На нартах ненці-оленярі перевозять свої розібрані чуми[6].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Нарти // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3. — С. 44)
  3. а б в Упрягать // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
  4. Каюр // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  5. Хорей // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  6. а б в М. М. Скаткін // Природознавство: підручник для 4 класу. — К.: «Радянська школа», 1967. 256 с.(сторінки: 166—168)

ПосиланняРедагувати