Перегляд вихідного коду сторінки Народний рух України

{{Українська політична партія
 | party_name    = Народний Рух України (Рух, НРУ)
 | party_logo    = NRU logo.jpg
 |розмір = 200px
 | president     = [[Кривенко Віктор Миколайович]]
 | foundation    = [[1989]] / [[1993]]
 | headquarters  = [[Київ]]
 | ideology      = [[консерватизм]]<br />[[правоцентризм]]<br />[[націонал-демократія]]
 | international = 
 | alliance      = 
 | colours       = 
 | members       = ~60 тис. 
 | councilor     = {{Партія/Місця|0|422|#d04829}}
 | councilors    = {{Партія/Місця|5|1820|#d04829}}
 | website       = http://www.rukh.team <!--[http://nru.org.ua/ nru.org.ua]-->
 }}
{{Otheruses|Рух (значення)}}
{{Українська історія}}
'''Наро́дний Рух Украї́ни'''&nbsp;— сучасна [[політична партія]] в [[Україна|Україні]]. Скорочена назва партії (відповідно до статуту)&nbsp;— '''Рух, НРУ'''.

НРУ (як [[Громадська організація|громадсько-політична організація]]) заснований [[1989]] року та зареєстрований [[Рада міністрів УРСР|Радою Міністрів УРСР]] [[1990]] року. НРУ (як політична партія) зареєстрований [[Міністерство юстиції України|Міністерством юстиції України]] [[1993]] року.<ref>{{Cite web |url=http://www.nru.org.ua/about-party.html |title=Офіційний сайт партії НРУ (загальна інформація) |accessdate=14 червень 2013 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20130524200103/http://www.nru.org.ua/about-party.html |archivedate=24 травень 2013 |deadurl=yes }}</ref>

== Ідеологія ==

{{Ненаписаний розділ|дата=лютий 2020}}

== Керівні органи ==
Теперішні керівні органи партії: Політична рада&nbsp;— (13 осіб) і Центральний провід&nbsp;— (47 осіб)

== Історія ==
[[Файл:2 НРУ.PNG|праворуч|thumb|350px|Результати виборів до ВР України. 1998 рік. Найбільше досягнення політичної партії «Народний рух України» в Історії України.]]

=== Заснування та становлення ===


[[Файл:День єдності. Акт Злуки (1990).jpg|міні|ліворуч|200пкс|Свято Злуки [[ЗУНР]] та [[УНР]] [[22 січня]] [[1990]] року|alt=Демонстрація у Києві 30 вересня 1990 року]]
 
[[Файл:IMG 0392.JPG|міні|ліворуч|200пкс|Будинок у Києві, де на початку 90-х років містився офіс НРУ]]
[[Файл:500_років_українському_козацтву._1990._46.JPG|міні|ліворуч|200пкс|[[500-ліття Запорозького козацтва]]. Хід у Запоріжжі. [[5 серпня]] [[1990]]&nbsp;р.]]
[[Файл:Підняття українського прапора над Києвом, подія.JPG|thumb|міні|ліворуч|200пкс|Мітинг Народного Руху України на честь підняття Національного Прапора над Київською міською радою, 24 липня 1990&nbsp;р.]]

[[Файл:1съезд.jpg|thumb|230px|Під час відкриття 1 з'їзду НРУ]]

=== Установчі збори ===

Народний Рух України за перебудову&nbsp;— громадсько-політичний рух, який об'єднав численні демократичні угруповання, на основі запропонованих Спілкою письменників України Програми і Статуту (надруковано в «Літературній Україні» 16 лютого 1989 року). У березні&nbsp;— вересні 1989 року в більшості областей пройшли установчі конференції.

І-й (установчий) з'їзд Руху відбувся 8-10 вересня 1989 року в Києві у конференц-залі Київського політехнічного інституту, під назвою «Народний Рух України за перебудову». У Народному Русі об'єдналися люди різних політичних переконань&nbsp;— від ліберальних комуністів до осіб, що сповідували ідеї інтегрального націоналізму. Але домінували в організації настрої національної демократії. Опівдні 8 вересня 1989 року в будинку культури Київського політехнічного інституту відкрилися Установчі збори Народного Руху України за перебудову. В оргкомітеті працювали 111 чоловік. Головою оргкомітету був обраний народний депутат СРСР [[Яворівський Володимир Олександрович|Володимир Яворівський]].

З урахуванням напруженої політичної ситуації і можливої заборони проведення установчих зборів, про всяк випадок розглядалися варіанти проведення зборів у Молдові чи Литві, адже установчий з'їзд Білоруського народного фронту прийшов раніше у Вільнюсі. Зрештою, українські письменники-комуністи переконали ЦК КПУ в особі завідувача ідеологічного відділу ЦК КПУ Леоніда Кравчука надати можливість проведення установчих зборів Руху саме в Києві. У народженні Руху важливу організаційну роль відіграла Українська Гельсінська спілка&nbsp;— перша структурована антикомуністична сила в Україні. У підсумку комуніст Іван Драч став головою Руху, а трохи менш відомий діяч УГС, антикомуніст Михайло Горинь&nbsp;— головою Секретаріату Руху. Перший був більше символічною фігурою, поетом, зате другий&nbsp;— невтомним генератором ідей. Рух бачив у ньому прем'єра, якби Україна скинула КПУ і відновила Незалежність.

Тоді мало що знали про закони піару, тому прес-конференцію влаштували у переддень увечері, сидячи на бильцях крісел просто у залі.

На світлині (зліва направо): Віталій Дончик, Сергій Конєв, Леонтій Сандуляк, В'ячеслав Брюховецький, Володимир Яворівський, Леонід Карнаухов та Іван Драч. Саме Леонід Карнаухов, політичний коментатор УТ, був керівником прес-центру Установчих зборів. [[Понамарчук Дмитро Митрофанович|Дмитро Понамарчук]] працював старшим редактором Іномовлення прес-центру. Акредитовані були всі. Журналісти були такі ж яскраві особистості, як і делегати. З'їзд Руху відкрився 8 вересня, а народився 9 вересня, коли з'їзд ухвалив статут Руху. На установчих зборах обрано керівні органи Руху:[[Велика Рада Руху| Велику раду Руху]] ([[Раду представників (Координаційна Рада)|Раду представників (Координаційну Раду) ]], [[Рада Колегій|Раду Колегій]], [[Рада Національностей НРУ|Раду Національностей]]), [[Голова Руху|Головою Руху]] обрано письменника і громадського діяча [[Драч Іван Федорович|Івана Драча]].
 
У перший же рік свого існування Рух організував ряд великих масових заходів, метою яких була боротьба за державну незалежність, відродження української нації, відтворення історії українського народу і державності. Рух зареєстрований Радою Міністрів [[9 лютого]] [[1990]] року.

=== Організаційна й агітаційно-пропагандистська робота рухівців. ===

1990 року Рух досяг значних успіхів у виборчій кампанії, що дало змогу створити у [[Верховна Рада України|Верховній Раді України]] впливову фракцію [[Народна Рада|Народна рада]] та забезпечити більшість у ряді місцевих рад: Києва, Центральної і Західної України, м. Сєверодонецька (Луганщина).

Під час проведення єдиного в історії [[СРСР]] референдуму ('''Всесоюзний референдум про збереження СРСР'''), що відбувся 17 березня 1991 року і підтримувався Урядом [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Української РСР]], в Україні за наполяганням [[НРУ|Народного Руху України за перебудову]] було проведене республіканське консультативне опитування: «чи згодні ви, щоб Україна була у складі Союзу '''Суверенних''' Республік на підставі Декларації про суверенітет України».
 
Позитивно на нього відповіло більше 80&nbsp;% опитаних.

За змістом питання не тільки не збігалося з питанням союзного референдуму, а й навіть заперечувало його.

По-перше, з тексту українського питання «випало» критично важливе для КПРС слово «соціалізм».

По-друге, в питанні звучала зовсім інша союзна держава&nbsp;— не Союз Радянських Соціалістичних, а Союз Суверенних Республік.

По-третє, Декларація про суверенітет України визначалась як акт, що мав перевагу перед законодавством нової союзної держави.
[[Файл:Живий ланцюг.JPG|thumb|ліворуч||Донеччани у «Живому ланцюзі».]]
Таким чином, наслідком ідеологічної боротьби [[НРУ|Народного Руху України за перебудову]] стало те, референдумом і опитуванням в Україні були легітимізовані мінімум дві (а з бажанням М.&nbsp;Горбачова&nbsp;— то три) зовсім різні форми союзної держави і зроблений крок до незалежності&nbsp;— зобов'язання республіканській владі розробити і прийняти Декларацію про суверенітет України.
 
Робота рухівських депутатів в областях і Верховній Раді, масові заходи Руху, активна позиція Руху під час референдумів та інших політичних акцій мали вирішальний вплив на становлення незалежної української держави і забезпечили перемогу незалежної ідеї на референдумі [[1 грудня]] [[1991]] року.

Особливу увагу в пропагандистській роботі Рух приділяв «вихованню історією». У цьому плані найбільшими заходами Руху були: «[[Живий ланцюг]]» до дня Злуки ЗУНР та УНР ([[22 січня]] [[1990]] року), у березні-квітні 1990 проведені акції підтримки незалежності Литви (Створений ''' [[Комітет підтримки Литви]] '''&nbsp;), організований масовий виїзд на Нікопольщину та Запоріжжя до [[500-ліття Запорозького козацтва]] (1-5 серпня [[1990]]), масові заходи під Берестечком, Батурином, в Лубнах і Хотині&nbsp;— місцях відомих битв українського козацтва в обороні Вітчизни.
[[Файл:Хід м. Запоріжжя. 500 років українському козацтву. 1990. 17.JPG|thumb|ліворуч|500пкс|Мітинг Народного Руху України у [[Запоріжжя|Запоріжжі]]. [[5 серпня]] [[1990]]&nbsp;р.]]

''' Комітетом підтримки Литви''' організовувались: мітинги в підтримку Литви, передача гуманітарної допомоги литовцям, які потерпали від блокади, організованої кремлівською владою. Таку допомогу Саюдісу від Житомирщини передавав '''[[Козицький Олександр|Олександр Козицький]]''', який в підтримку незалежності Литви виступав в Литовському Парламенті і у Вільнюсі на мітингу, від Донеччини, за дорученням Комітету, допомогу передавав Федір Олехнович.
Під керівництвом члена Комітету підтримки Литви [[Поровський Микола Іванович  | Миколи Поровського]] взагалі вдалося прорвати паливну блокаду і доставити в Литву 18 цистерн палива. Він виступив з вітальним словом в Литовському парламенті і подарував каравай. Цим подіям він присвятив книгу, яку подарував Президенту Литовської Республіки.

Керівники Донецького комітету підтримки Литви [[Шутов Ілля Якимович|Ілля Шутов]]&nbsp; і [[Тищенко Микола Анатолійович |Микола Тищенко]] 31.03.1990 в Донецьку на площі В.Лєніна організували несанкціонований мітинг допомоги Литовській Республіці, який був заборонений владою УРСР, тому переріс у масові заворушення і походи центральними вулицями Донецька. Мітинг проводили поперемінно то на центральні площі міста, то біля пам'ятника Тарасу Шевченку. Відбувалось це впродовж дня. З гаслами: «Волю Литві!», «За нашу і вашу свободу!» колоною переходили з місця на місце, зупиняючи транспорт.
По факту організації масових заворушень з прапорами Литви і України на організаторів : [[Шутов Ілля Якимович|Іллю Шутова]]&nbsp; і [[Тищенко Микола Анатолійович |Миколу Тищенка]] міліцією були складені адмінпротоколи і вони були через суд притягнуті до адміністративної відповідальності.

1990 року учасникам другої світової війни Рухом була випущена ПАМ'ЯТНА ВІДЗНАКА Учаснику Другої Світової Війни 1939—1945 за боротьбу з фашизмом (видавалась в обмін на радянські нагороди). 1995 року вручались зменшені копії знака і видавалось посвідчення.

=== Мета Руху&nbsp;— незалежність України і будівництво демократичної держави ===
[[Файл:2nd Congress of the People's Movement of Ukraine, 1990.jpg|thumb|left|250px|ІІ З'їзд Народного Руху України]]
ІІ з'їзд Руху відбувся у жовтні 1990 року. До Програми Руху введене положення про головну мету Руху&nbsp;— досягнення незалежності України; з назви виключені слова «за перебудову». Були обрані: голова Руху&nbsp;— [[Драч Іван Федорович|Іван Драч]], заступники&nbsp;— [[Горинь Михайло Миколайович|Михайло Горинь]], [[Лавринович Олександр Володимирович|Олександр Лавринович]], Олесь Доній; Центральний провід Руху (19 чоловік); Секретаріат (голова&nbsp;— В. Бурлаков), Політрада (голова&nbsp;— Михайло Горинь), Координаційна рада (голова&nbsp;— [[Поровський Микола Іванович|Микола Поровський]]); Рада колегій (голова&nbsp;— [[Черняк Володимир Кирилович|Володимир Черняк]], [[Заєць Іван Олександрович|Іван Заєць]]), Рада національностей (голова&nbsp;— [[Бураковський Олександр Залманович|О.&nbsp;Бураковський]]).Після створення в січні 1990 року [[Українська республіканська партія|УРП]], а пізніше [[Демократична партія України|ДемПУ]], Рух існував як неформальна коаліція УРП, ДемПУ, інших невеликих організацій, що керувалися своїми статутами, та власне Руху, що об'єднував людей тільки на засадах програми та Статуту Руху. Відбулася перша спроба об'єднати навколо Руху новостворені партії&nbsp;— УРП та ДемПУ; для цього був запроваджений інститут асоційованого членства у Русі. Однак ці партії відмовилися від асоційованого членства у Русі. Хитка коаліція партій навколо Руху проіснувала до вересня 1991 року і фактично розпалася в період президентської виборчої кампанії, коли УРП і ДемПУ, проігнорувавши рішення Великої ради розгорнули виборчу боротьбу проти кандидата від Руху В'ячеслава Чорновола, а їхні кандидати, підігруючи Л.&nbsp;Кравчуку, не зняли свої кандидатури на користь В.&nbsp;Чорновола.

Вячеслав Чорновіл тоді виграв вибори. Було зафіксовано ряд фактів масової фальсифікації на користь Л.&nbsp;Кравчука, так, у Донецьку на горищі Київського райвиконкому, а в Сєвєродонецьку (Луганщина) за фальшивою стіною в міськраді&nbsp;— знайшли десятки тисяч бюлетенів на користь В. Чорновола. Вячеслав Чорновіл не погодився оскаржувати результати. За його думкою: «Якщо ми поставимо під сумнів перемогу Л.&nbsp;Кравчука, ми надамо підстави для сумніву щодо результатів референдуму про НЕЗАЛЕЖНІСТЬ України» (вибори Президента України проводились одночасно з референдумом про незалежність). Комуністи і КДБісти на той час глибоко вкорінилися у суспільство і не тільки оточували Л.&nbsp;Кравчука, а були і серед рухівців і працювали проти Руху і Вячеслава Чорновола. Вони були об'єднаними [[КДБ]] і підступністю відпихали від керівництва справжніх патріотів звинувачуючи їх у: радикалізмі, створенні конфліктів (які творили агенти КДБ), популізмі і бажанні захопити та узурпувати владу!

Безкровність революції 1991&nbsp;р.&nbsp;— неточна оцінка подій. Противники незалежності України, що так і не були покарані, застосовували всі доступні методи, у тому числі грубу силу: так в Житомирській області під Базаром, в листопаді 1990 року секретарі райкомів КПУ разом з головами колгоспів, жорстоко побили політв'язня Василя Овсієнка та рухівців з Малина. Після «розмови» в обласному управлінні МВС, вдома помер рухівець Меленківський, який брав участь в піднятті українського прапора в Житомирі восени 1989 року. Народного депутата України 1-го скликання Олександра Гудиму вбивали четверо голів колгоспу, вижив випадково, бо машина скинута в урвище з «бездиханним» тілом не загорілась, а він на ранок оклигав і зміг добратися до людей.
Міліцією в 1991 році був вбитий голова Волинської Обласної організації Руху.

=== Протистояння РУХу ДКНС і здобуття НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ ===
Під час спроби військового перевороту у Москві у серпні 1991 року</span> [[ДКНС]] ([[ГКЧП]]&nbsp;— рос.), [[КПУ]] зганьбила себе співпрацею з путчистами, а РУХ став єдиною політичною силою, яка вчинила організований спротив</span> [[ДКНС]] ([[ГКЧП]]&nbsp;— рос.).
РУХівці стали організаторами протистояння діям [[КПУ]] і </span> [[ДКНС]] ([[ГКЧП]]&nbsp;— рос.) по узурпації влади, як в Києві, так і в регіонах України. В Києві і інших обласних центрах Рух організував масові акції проти дій КПУ </span> [[ДКНС]] ([[ГКЧП]]&nbsp;— рос.), так в Донецьку активісти Руху вже 19 серпня 1991 року організували пікетування <span> Донецької міськради, з вимогою <span> визнання діяльності</span> [[ДКНС]] ([[ГКЧП]]&nbsp;— рос.) злочинною і антиконституційною.

ДОНЕЦЬКИЙ РУХ організував Штаб спротиву [[ДКНС]] ([[ГКЧП]]&nbsp;— рос.) в Донецькій міськраді та зібрав позачергову сесію депутатів міської ради і наполіг на прийнятті рішення яким дії [[ДКНС]] були засуджені <span>. Рішення прийняте, дії </span> [[ДКНС]] ([[ГКЧП]]&nbsp;— рос.) визнані неконституційними і окрім того, оприлюднене звернення до народу, Уряду і парламенту України з вимогою дотримуватись Декларації про незалежність України</span і конституційного ладу в Україні >.

Під тиском Руху і Рухівців&nbsp;— Б. Тернопільського, парламентарів Д. Павличка, І.&nbsp;Зайця, М. Поровського та інших, голова ВР УРСР Л.&nbsp;Кравчук не поїхав на підписання нового союзного договору, Уряд УРСР і ВР УРСР не підтримали [[ДКНС]] ([[ГКЧП]]&nbsp;— рос.) а КПУ була заборонена Президією Верховної Ради УРСР.

Робота рухівських депутатів в областях і Верховній Раді, масові заходи Руху, активна позиція Руху під час референдумів та інших політичних акцій мали вирішальний вплив на становлення незалежної української держави і забезпечили перемогу ідеї Незалежності на референдумі 1 грудня 1991 року.


Народний Рух України у 1989—2000 роках відіграв ключову роль провідника трансформаційних національно-демократичних процесів в Україні, дав початок і основу для виникнення багатопартійності, сприяв демократизації суспільства. Народний Рух України виконав свою основну програмну мету&nbsp;— проголошення України незалежною державою. Це було досягнуто як зусиллями цілої плеяди яскравих особистостей, так (більшою мірою) широких українських мас&nbsp;— інтелігенції, робітників, селян безвідносно до їх колишньої партійної приналежності (позапартійності). Саме в цьому об'єднанні зусиль українського народу заради досягнення стратегічної мети полягає роль і суть Народного Руху України як видатного історичного явища.<ref>[http://novosti.dn.ua/details/95360/ Народный рух Украины как историческое явление]</ref>

=== Розбудова України і криза самовизначення. Перетворення на партію ===

РУХ був перереєстрований у січні 1992 року [[Міністерство юстиції України|Мінюстом України]] в зв'язку з принциповими змінами Програми та [[Статут]]у.

ІІІ з'їзд відбувся 28 лютого&nbsp;— 1 березня 1992&nbsp;р. Розколу РУХу вдалося запобігти завдяки компромісу між прихильниками В'ячеслава Чорновола, з одного боку та Івана Драча і Михайла Гориня, з іншого; були обрані співголови&nbsp;— [[Іван Драч]] (згодом фактично вийшов із РУХу), [[Михайло Горинь]] (у червні 1992 році склав повноваження співголови у зв'язку з обранням його головою УРП), [[В'ячеслав Чорновіл]]; заступники співголів&nbsp;— [[Бойчишин Михайло Іллярович|Михайло Бойчишин]], [[Бураковський Олександр Залманович|Олександр Бураковський]], [[Бурлаков Віктор|Віктор Бурлаков]] ([[1 серпня]] [[1992]] року склав повноваження та залишив РУХ), [[Олександр Лавринович]]; Центральний провід: [[Алтунян Генріх Ованесович|Генріх Алтунян]], [[Бірюк Лев Васильович|Лев Бірюк]], [[Бойчук Іван Васильович|Іван Бойчук]], [[Бондаренко Олена Федорівна|Олена Бондаренко]], [[Дончик Віталій Григорович|Віталій Дончик]], [[Заєць Іван Олександрович|Іван Заєць]], [[Ключковський Юрій Богданович|Юрій Ключковський]], [[Юрій Костенко]], [[Одарич Сергій Олегович|Сергій Одарич]], [[Поровський Микола Іванович|Микола Поровський]], [[Танюк Леонід Степанович|Лесь Танюк]], [[Цимбалюк Віктор Дем'янович|Віктор Цимбалюк]], [[Червоній Василь Михайлович|Василь Червоній]], [[Черняк Володимир Кирилович|Володимир Черняк]], [[Чорномаз Богдан Данилович|Богдан Чорномаз]], [[Шовковий Іван Миколайович|Іван Шовковий]]. Формально було проголошено про розпад коаліції навколо РУХу. УРП і ДемПУ разом з декількома незначними за кількістю людей організаціями проголосили себе послідовними прихильниками президента України [[Кравчук Леонід Макарович|Леоніда Кравчука]].
Наступний період в історії РУХу був позначений кризою самовизначення. Деякі його лідери (зокрема, [[Іван Драч]], [[Дмитро Павличко]] та [[Горинь Михайло|Михайло Горинь]]) виступали за збереження Руху як об'єднання демократичних організацій та партій, першочерговим завданням якого було б створення тривкої політичної бази для розбудови нової Української держави. На їх думку, РУХ повинен був перейти від політики опозиції діям уряду та президента до співробітництва з ними. Більше того, висувалася пропозиція про обрання на голову РУХу Л.&nbsp;М.&nbsp;Кравчука&nbsp;— тодішнього Президента України.

Інша група членів організації, очолена [[Чорновіл Вячеслав Максимович|В'ячеславом Чорноволом]], доводила, що оскільки нова держава, як і раніше, повністю контролюється старою комуністичною номенклатурою, справжні реформи будуть неможливі, поки вона не буде усунена від влади. Чорновіл та його прихильники закликали до перетворення РУХу на опозиційну політичну партію. Ці розбіжності призвели до розчарування багатьох його членів і до скорочення чисельності організації.

На III Всеукраїнських зборах Народного Руху України (лютий-березень 1992 року), щоб уникнути розколу РУХу, обрано трьох співголів організації&nbsp;— Івана Драча, Михайла Гориня та В'ячеслава Чорновола. Вищим керівним органом РУХу став обраний зборами Центральний провід.

Інший аспект кризи самовизначення&nbsp;— пошук головних акцентів у діяльності РУХу, їх корекція, яка б відповідала викликам часу. Так, у 1996&nbsp;р. на нараді керівництва РУХу ([[В'ячеслав Чорновіл|В.&nbsp;Чорновіл]], [[Володимир Черняк|В.&nbsp;Черняк]], член [[Велика Рада Руху|Великої Ради Руху]] [[Володимир Білецький|В.&nbsp;Білецький]] від Донеччини) розглянута ініціатива від [[Донецьк]]а, що полягала у радикальному коригуванні програми і кадрової політики РУХу щодо керівного складу організації у бік бізнесових програм, залучення рекомендованих фахівців з різних галузей економіки, промисловості. Ця ініціатива, не була підтримана РУХівським Центром, що зумовило подальший розрив націонал-демократів РУХу і промислового Сходу&nbsp;— і саме це стало, як показали майбутні події на Сході, вузловою точкою історії країни.<ref>[Схід України в інтеґративних процесах сучасного державотворення.&nbsp;— Донецьк: Східний видавничий дім, 2005.&nbsp;— 28 С. http://www.experts.in.ua/baza/doc/download/ukraine_integration.pdf]</ref>

На IV Всеукраїнських зборах РУХу (грудень 1992 року) РУХ фактично перетворився на політичну партію. Збори абсолютною більшістю голосів проголосували за РУХ як «незалежну громадсько-політичну організацію». Єдиним головою РУХу було обрано Чорновола. Принциповість РУХу проти розкрадання державної власності комуністичною номенклатурою спричинила антирухівську кампанію, найвідомішим з якої є вислів тодішнього Президента Л.&nbsp;М.&nbsp;Кравчука: «Що таке РУХ? Немає РУХу!» За широко рекламованим у ЗМІ розколом з РУХу вийшла тільки невелика група членів, які заснували окрему організацію під назвою [[Всенародний Рух України]] (ВНРУ; голова&nbsp;— [[Лариса Скорик]], в побуті використовувалось інше скорочення&nbsp;— ВсРух). У 1993 році V Збір РУХ під тиском обставин, адже комуністична більшість в виборчому законі передбачила, що в виборах беруть участь лише партії, РУХівці проголосили РУХ партією, проте принципова відмова РУХівців від перетворення політичної партії на бізнес-проект, виправдала себе на виборах до Верховної Ради України не тільки в 1994 році, коли РУХ єдиним з національно-демократичних партій отримав значне представництво і сформував власну фракцію, а й у 1998 році, коли внаслідок голосування за партійними списками РУХ підтвердив монополію на правому фланзі та отримав другий результат на виборах (услід за Компартією).

=== РУХ НА ЧОЛІ ДРУГОЇ РЕВОЛЮЦІЇ В УКРАЇНІ ===
Заграючи з РУХом на з'їзді РУХу Президент України Леонід Кравчук проголосив, що у своїй діяльності буде спиратися на кадровий потенціал РУХу, одначе з поданих РУХом кандидатур на посади в апараті представників Президента в областях, була призначена лише одна особа- член РУХу Богдан Бойко (Тернопільська область), заступниками (з гуманітарних питань) представника Президента по одній особі в чотири (Тернопільська, Івано-Франківська, Чернігівська і Дніпропетровська) області, а на понад півтисячі представників Президента в районах Л.Кравчук призначив лише одну особу, решту ж вакансій заповнив своїми колишніми однопартійцями по КПРС.
Така розстановка кадрів призвела до того, що в державі почався хаос: галопуюча інфляція спричинена випуском ненумерованих, слабо захищених купонів, яких не друкували тільки ті, що не мали друкарень, зупинка виробництва і розкрадання державного майна директорами, спричинене прийняттям законів про приватизацію шляхом корпоратизації (привласнення майна підприємства їхніми керівниками шляхом зупинки виробництва і звільнення працівників).
Народний РУХ заявив про свою опозицію такому курсу і розпочав кампанію по достроковому припиненню повноважень Уряду Л.КУЧМИ, парламенту і Президента України. В цій кампанії РУХ опинився самотнім у боротьбі з фальсифікаціями адміністративним апаратом результатів збору підписів і з необхідних 3&nbsp;млн підписів ЦВК було визнано лише 1,5&nbsp;млн. Така ситуація призвела до збурення і активного протистояння. Сотні тисяч людей з гаслами про відставку уряду і Президента України колонами ходили вулицями Києва. У зв'язку з необхідністю брати участь у засіданнях парламенту лідерам РУХу- депутатам, керували процесами і брали участь у переговорах З Президентом України [[Кравчук Леонід Макарович|Леонідом Кравчуком]] і Верховною Радою України [[Дурдинець Василь Васильович |Василем Дурдинцем]] від імені мітингарів лідери Руху, які на попередніх виборах не пройшли до парламенту: [[Шутов Ілля Якимович|Ілля Шутов]], [[Бірюк Лев Васильович|Лев Бірюк]], Віктор Цимбалюк.

Вимагали: дострокового припинення повноважень Президента України [[Кравчук Леонід Макарович|Леоніда Кравчука]], відставки Уряду [[Леонід Кучма| Леоніда Кучми]] і створення тимчасового Уряду, сформованого опозицією (РУХом) для організації чесних виборів Президента України.

Парламентська більшість, яка складалась з комуністичних лідерів і призначених ними на посади директорів державних підприємств, категорично відмовлялось припинити повноваження Уряду [[Леонід Кучма| Леоніда Кучми]] і Президента України [[Кравчук Леонід Макарович|Леоніда Кравчука]] і лише після досягнення згоди РУХу зі страйкомами шахтарів, залізничників, працівників метрополітену і комунального транспорту про оголошення страйку і зупинення всього транспорту та оголошення про початок штурму всіх адміністративних будівель і переходу на сторону мітингуючих Національної Гвардії України, парламент оголосив про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України і Президента України [[Кравчук Леонід Макарович|Леоніда Кравчука]].

[[Чорновіл Вячеслав Максимович|Вячеслав Чорновіл]] на мітингу повідомив, що РУХ лише частково досягнув мети: замість відставки Уряду [[Леонід Кучма| Леоніда Кучми]], реакційна компартійна більшість розпустила парламент і відправила у відставку [[Кравчук Леонід Макарович|Леоніда Кравчука]], який загравав з демократами і тому комуністів не влаштовував.

Уряд [[Леонід Кучма| Леоніда Кучми]] лишився, комуністи доручили йому провести вибори, які очікувано будуть фальсифікуватись на їхню користь.

Тотальна управлінська криза держави восени 1993 року завершилась призначенням дострокових виборів Верховної Ради України на весну 1994 року і Президента України на літо того ж року.

Нарівні з цими історичними кроками в центрі (Києві) доленосні події за участі РУХу відбувалися і в окремих областях. Так, у Донецькій області, у м.&nbsp;Макіївка 06.03.1993 комуністи під проводом Петра Симоненка влаштували відновлювальний з'їзд забороненої в Україні компартії . Лідери [[Донецька Крайова організація Народного Руху України|Донецької Крайової організації РУХу]] [[Шутов Ілля Якимович|Ілля Шутов]] і [[Білецький Володимир Стефанович|Володимир Білецький]] організували блокування цього з'їзду з метою недопущення відновлення [[КПУ]]. Охороняв проведення незаконного з'їзду ОМОН. В наслідок протистояння постраждали як РУХівці, так і міліціонери та комуністи. Один з організаторів блокування з'їзду [[Шутов Ілля Якимович|Ілля Шутов]] був побитий і заарештований, але звільнений внаслідок штурму і окупації відділку міліції організованого [[Білецький Володимир Стефанович|Володимиром Білецьким]]. Порушена проти організаторів блокування відновлювального з'їзду КПУ кримінальна справа в суді була перекваліфікована в адміністративну і організатори були притягнуті до адміністративної відповідальності.

=== Викрадення Голови Секретаріату РУХу Михайла Бойчишина і спроба зриву виборчої кампанії РУХу ===
В ніч з 15 на 16 січня 1994 року на секретаріат РУХу в Києві було здійснено збройний напад&nbsp;— двоє невідомих, пославшись на те, що їм необхідно терміново передати пакет документів для пана Бойчишина, зайшли до приймальні. Вдаривши пістолетом вахтера, вони проникли до приміщення і викрали документи пов'язані з фінансуванням виборчої кампанії Руху. В цей самий час був викрадений Голова Секретаріату НРУ Михайло Бойчишин який на той час був організатором виборчої кампанії Руху. За 3 години до нападу на Секретаріат РУХу він вийшов із Секретаріату РУХу і не повернувся, таким чином зник безвісти в ніч з [[15 січня|15]] на [[16 січня]] [[1994]] року, а виборча кампанія опинилась під загрозою зриву.

Правоохоронні органи спочатку відмовились приймати заяву про зникнення Михайла Бойчишина, а потім проявили нечувану заангажованість в інтересах прокомуністичної влади: розслідування було зведене до переслідування підприємців, причетних до фінансування виборчої кампанії РУХу (така інформація була тільки у викрадених в Секретаріаті документах), у той же час під час розслідування цієї справи міліція навіть не опитала [[Коваль В'ячеслав Станіславович|В'ячеслава Коваля]], в якого Михайло Бойчишин ночував напередодні.
Фінансування виборчої кампанії РУХу забезпечили підприємці Донеччини.

=== Розкол Руху ===

ІХ з'їзд був кризовим, проходив 12-13 грудня 1998 року у Києві і завершився створенням трьох організацій. У своєму виступі [[Чорновіл Вячеслав Максимович|Вячеслав Чорновіл]] несподівано для делегатів запропонував кандидатом в Президенти України від Руху не [[Костенко Юрій Іванович|Юрія Костенка]] як очікувалось, адже його кандидатура була узгоджена і обговорювалась на нарадах, а [[Удовенко Геннадій Йосипович|Геннадія Удовенка]], при цьому він оголосив про складання повноважень Голови НРУ і пропонував обрати [[Удовенко Геннадій Йосипович|Геннадія Удовенка]] Головою НРУ, а сам вирішив лишитись Почесним Головою НРУ і Головним редактором партійної газети «ЧАС-ТІМЕ» (з'їзд не був звітно-виборчим). Частина делегатів запропонувала кандидатом в Президенти України від Руху і Головою Руху [[Чорновіл Вячеслав Максимович|Вячеслава Чорновола]] інша [[Костенко Юрій Іванович|Юрія Костенка]]. Це призвело до шаленої дискусії на з'їзді, ніякого рішення прийнято не було. [[Чорновіл Вячеслав Максимович|Вячеслав Чорновіл]] зняв свою кандидатуру з розгляду на посаду Президента України від Руху у січні 1999 року, тоді ж більша частина керівництва Руху на чолі з [[Костенко Юрій Іванович|Юрієм Костенком]], виступила проти Вячеслава Чорновола, переобрали його з Голови Фракції у парламенті.

28 лютого частина керівництва Руху на чолі з [[Костенко Юрій Іванович|Юрієм Костенком]] організували зібрання, оголошене ними «десятим з'їздом», і обрали Юрія Костенка «головою НРУ» та висунули його кандидатом в Президенти України від Руху, інша частина, на чолі з заступником голови НРУ [[Бойко Богдан Федорович|Богданом Бойком]] виконуючим обов'язки голови Руху, адже Вячеслав Чорновіл оголосив про складення повноважень голови, в результаті проведених зборів, оголосила [[Бойко Богдан Федорович|Богдана Бойка]] головою. Вони урахували, що вже є дві групи, що претендували на назву НРУ, тому назвали організацію&nbsp;— НРУ за єдність.

У ситуації гострої організаційної кризи за ініціативою 13 крайових організацій Руху (з 27) 7 березня 1999 року у Києві відбувся так званий другий етап дев'ятого з'їзду організований прихильниками [[Удовенко Геннадій Йосипович|Геннадія Удовенка]], який розглянув внутрішньопартійну ситуацію та визначив політику Руху на виборах 1999 року. З'їзд провів кадрові зміни, підтвердив повноваження [[Чорновіл Вячеслав Максимович|Вячеслава Чорновіла]] як Голови Руху, обрав заступниками Голови: В.&nbsp;Коваля, О.&nbsp;Бондаренко та Л.&nbsp;Танюка, вніс зміни до Статуту, обрав іншу Політичну раду Руху&nbsp;: В.&nbsp;Чорновіл, О.&nbsp;Бондаренко, В.&nbsp;Коваль, Л.&nbsp;Танюк, Р.&nbsp;Василишин, Л.&nbsp;Глухівський, Л.&nbsp;Григорович, Я.&nbsp;Кендзьор, Ю.&nbsp;Ключковський, С.&nbsp;Конєв, М.&nbsp;Косів, Б.&nbsp;Костинюк, М.&nbsp;Кульчинський, О.&nbsp;Чорноволенко, [[Шмідт Роман Михайлович|Р.&nbsp;Шмідт]]; та Центральний Провід у складі 49 осіб. З'їзд схвалив підписання угоди про політичний блок Руху з партією «[[Реформи і порядок]]» ([[Пинзеник Віктор Михайлович|Віктор Пинзеник]]) та визначив [[Удовенко Геннадій Йосипович|Геннадія Удовенка]] кандидатом від Руху на пост Президента України.

[[Чорновіл Вячеслав Максимович|Вячеслав Чорновіл]] з притаманною йому бурхливою енергією поїхав Україною доносити рішення з'їзду… На зустрічах його переконали, що Рух розколовся тому, що він відмовився бути кандидатом в Президенти України.
  
[[24 березня]] 1999 року [[Чорновіл Вячеслав Максимович|Вячеславом Чорноволом]] було оголошено, що він буде кандидатом в Президенти України і проведе об'єднавчий з'їзд Руху.
  
[[25 березня]] 1999 року по дорозі в Київ за нез'ясованих обставин [[Чорновіл Вячеслав Максимович|Вячеслав Чорновіл]] загинув в автомобільній катастрофі .
Похорон [[Чорновіл Вячеслав Максимович|Вячеслава Чорновола]] [[29 березня]] 1999 року у Києві зібрав понад 200 тис. людей з усіх областей України.

[[31 березня]] 1999 року Центральний Провід Руху обрав виконувачем обов'язків Голови НРУ (до наступного з'їзду) Геннадія Удовенка. У зв'язку з претензіями Юрія Костенка та його рихильників на партійний бренд Руху ситуація у Русі стала предметом вивчення у Міністерстві юстиції України. 29 березня 1999 року Мін'юст погодив зміни до Статуту Руху, внесені другим етапом ІХ з'їзду Руху, чим визнав безпідставними домагання прихильників Юрія Костенка на партійний бренд. Ця позиція була підтверджена рішеннями Київського обласного суду та Верховного Суду України у зв'язку зі скаргами Юрія Костенка.
Була проведена перереєстрація членів Руху.
Х з'їзд Руху відбувся [[14 травня]] [[1999]] року у Києві і засвідчив завершення організаційної кризи. Головою Руху обраний Геннадій Удовенко, заступниками Голови&nbsp;— О.&nbsp;Бондаренко, Ю.&nbsp;Ключковський, В.&nbsp;Коваль, М.&nbsp;Косів, Л.&nbsp;Танюк; до складу Політради замість М.&nbsp;Кульчинського обрано голову Союзу українок [[Пашко Атена-Святомира Василівна|Атену Пашко]]. На з'їзді Г.&nbsp;Удовенко та В.&nbsp;Пинзеник підписали Угоду між НРУ та ПРП про політичний блок та спільного кандидата на президентських виборах. З'їзд офіційно висунув Г.&nbsp;Удовенка кандидатом у Президенти України, Рух мав парламентську фракцію в Верховній Раді України.
Після цього прихильники [[Костенко Юрій Іванович|Юрія Костенка]] провели наступни з'їзд на якому змінили назву організації на «Український Народний Рух» (пізніше УНП)іоформили фракцію УНР в парламенті.

5-6 травня 2001 року у Києві відбувся ХІ з'їзд НРУ, на якому Головою партії переобрано Геннадія Удовенка. Заступниками Голови Руху стали [[Лесь Танюк]], [[Коваль В'ячеслав Станіславович|В'ячеслав Коваль]], [[Юрій Ключковський]]. У новому складі обрано Політичну Раду та Центральний Провід партії.

=== НРУ в 2001—2012 ===

ХІІ з'їзд Народного Руху України (Київ, 8 грудня 2001 року) прийняв Ухвали «Про утворення виборчого блоку [[Віктор Ющенко|Віктора Ющенка]] „Наша Україна“», «Про затвердження виборчого списку Народного Руху України у складі виборчого списку блоку Віктора Ющенка „Наша Україна“», «Про рекомендації Народного Руху України щодо кандидатів у народні депутати України від виборчого блоку Віктора Ющенка „Наша Україна“ в одномандатних виборчих округах».

[[3 травня]] [[2003]] року на ХІІІ з'їзді НРУ Головою партії було обрано [[Тарасюк Борис Іванович|Бориса Тарасюка]]. Заступниками Голови Руху стали Роман Зварич, Юрій Ключковський, В'ячеслав Коваль, Василь Куйбіда, Лесь Танюк. У новому складі обрано Політичну Раду та Центральний Провід НРУ.

XIV з'їзд Народного Руху України, що відбувся у столиці [[20 березня]] [[2004]] року, ознаменувався ухваленням рішення щодо утворення виборчого блоку для участі у виборах Президента країни та прийняттям змін та доповнень до Статуту НРУ.

[[19 лютого]] [[2005]] року&nbsp;— XV Всеукраїнські Збори Народного Руху. Присутні 484 делегатів з 490 обраних. З'їзд прийняв Ухвалу про участь Народного Руху України у [[Парламентські вибори в Україні 2006|виборчій кампанії 2006 року]]. З'їзд вирішив ініціювати створення виборчого блоку політичних партій, що підтримують Президента України [[Ющенко Віктор Андрійович|Віктора Ющенка]], і стати співзасновником цього блоку разом з партіями&nbsp;— учасниками Коаліції «Сила Народу», іншими політичними силами.

У 2006 році НРУ бере участь у парламентських виборах у складі виборчого блоку [[Ющенко Віктор Андрійович|Віктора Ющенка]] «Наша Україна». До складу блоку також увійшли [[Народний Союз «Наша Україна»]], [[Українська республіканська партія «Собор»]], [[Християнсько-демократичний союз (Україна)|Християнсько-Демократичний Союз]], [[Конгрес українських націоналістів]], [[Партія промисловців та підприємців]]

У 2007 році на [[Парламентські вибори в Україні 2007|позачергових парламентських виборах]] бере участь у складі виборчого блоку [[Наша Україна — Народна Самооборона]]. До складу блоку також увійшли [[Народний Союз «Наша Україна»]], [[Європейська партія України]], [[Християнсько-демократичний союз (Україна)|Християнсько-Демократичний Союз]], [[Партія захисників Вітчизни]], [[Політична партія «Народна Самооборона»]], [[Українська народна партія (1999)|Українська Народна Партія]], [[Українська республіканська партія «Собор»]].
[[Файл:Драч 032.jpg|180px|thumb|20-річчя створення НРУ. Урочисте засідання в [[Національний палац мистецтв «Україна»|Палаці «Україна»]], Київ, 2009. Виступає [[Іван Драч]]]]

У 2009 20-річчя створення НРУ було відзначено на державному рівні. Для організації низки заходів у Києві та в областях були утворені організаційні комітети, в які входили активісти Народного Руху 90-х років та представники державних адміністрацій. Очолив загальнодержавний організаційний комітет [[Іван Драч|І.&nbsp;Ф.&nbsp;Драч]]. Ряд засновників Народного Руху України та його багаторічних активістів були нагороджені державними нагородами, грамотами обласних держадміністрацій.<ref>{{Cite web|url=http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=939/2009|title=Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня... {{!}} від 18.11.2009 №&nbsp;939/2009|website=zakon1.rada.gov.ua|accessdate=2016-09-15}}</ref> Через тиждень після ювілейного з'їзду в актовому залі [[КПІ|Київського політехнічного інституту]] зорганізовано Ющенком урочисте засідання в Палаці «Україна», м.&nbsp;[[Київ]] із залученням колишніх членів Руху.
<ref>http://www.president.gov.ua/documents/9188.html?PrintVersion http://www.google.com.ua/ig?hl=uk {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131027031831/http://www.google.com.ua/ig?hl=uk |date=27 жовтень 2013 }} Розпорядження Президента України №&nbsp;56/2009-рп Про Організаційний комітет з підготовки та відзначення у 2009 році 20-ї річниці створення Народного Руху України за перебудову</ref>
Проведені конференції, видано ряд нових видань з історії НРУ, зокрема, перевидано стенограму І з'їзду НРУ, випущено фрачний варіант відзнаки до 20-ї річниці, Укрпошою&nbsp;— конверт і марка та проведене спецпогашення конверта спеціальним штемпелем. {{Детальніше|Відзначення 20-річчя від утворення Народного Руху України}}

[[14 травня]] [[2011]] року&nbsp;— на XX Всеукраїнських Зборах (З'їзду) Народного Руху України головою Народного Руху України знову обрано Тарасюка Бориса Івановича. В підсумку обговорення пропозиції Голови НРУ, узгодженої з головами обласних (крайових) організацій НРУ, ХХ Всеукраїнські Збори (З'їзд) Народного Руху України заступниками Голови Народного Руху України обрано Куйбіду Василя, Коваля В'ячеслава, Крулька Івана та [[Сушко Роман Васильович|Сушка Романа]].

Також було ухвалено низку заяв та звернень: Заяву про політичну ситуацію в Україні після президентських виборів; Звернення до Президента України Віктора Ющенка, Звернення до політичних партій і громадських організацій

У січні 2012 року тодішній голова Руху Борис Тарасюк спростував чутки, що Рух планує зливатися з «Батьківщиною».<ref>[http://24tv.ua/ruhivtsi_ne_planuyut_zlivatisya_z_batkivshhinoyu_n180351 Рухівці не планують зливатися з «Батьківщиною»]&nbsp;— телеканал 24, 24 січня 2012 </ref> Згодом, [[2 березня]] [[2012]] року Народний Рух України та ВО [[Батьківщина (партія)|«Батьківщина»]] підписали угоду про співпрацю на наступних парламентських виборах, згідно з якою вони складуть спільний список по мажоритарних та партійних округах на базі Батьківщини.<ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2012/03/2/6959877/ Рух Тарасюка сів на шию «Батьківщині»]</ref>

=== Спроба об'єднання НРУ й УНП та перехід частини членів НРУ до ВО «Батьківщина» ===
У середині грудня 2012 року [[Тарасюк Борис Іванович|Борис Тарасюк]] заявив, що не буде очолювати НРУ, і відповідно новим головою партії було обрано [[Куйбіда Василь Степанович|Василя Куйбіду]].<ref>[https://web.archive.org/web/20171014040646/http://24tv.ua/tarasyuk_ne_zahotiv_ocholyuvati_narodniy_ruh_n288548 Тарасюк не захотів очолювати Народний рух]&nbsp;— телеканал 24, 5 грудня 2012</ref>

Згодом, 19 травня 2013 року на позачергових ХХІІ Всеукраїнських зборах Народного Руху України, було прийнято рішення про відновлення єдності Руху шляхом об'єднання Народного Руху України та [[Українська народна партія (1999)|Української Народної Партії]] в єдину партію під назвою «РУХ»<ref name="rukh"/> на основі Статуту Народного Руху України. Збори обрали головою НРУ [[Куйбіда Василь Степанович|Василя Куйбіду]]. Заступниками Голови Народного Руху України стали: [[Заєць Іван Олександрович|Іван Заєць]], [[Коваль В'ячеслав Станіславович|В'ячеслав Коваль]], [[Лабазов Віктор Станіславович|Віктор Лабазов]], [[Ніколіна Світлана Володимирівна|Світлана Ніколіна]] та [[Шовкошитний Володимир Федорович|Володимир Шовкошитний]]. Делегати затвердили новий склад політради, Центрального проводу, Центральної контрольно-ревізійної комісії НРУ, яку очолив [[Костинюк Богдан Іванович|Богдан Костинюк]]. Збори також ухвалили заяви про відновлення національної держави, про об'єднання національно-патріотичних сил.

22 травня 2013 Року свої застереження щодо об'єднання НРУ та УНП висловив колишній голова НРУ Борис Тарасюк.<ref>[https://web.archive.org/web/20171014040604/http://blogs.pravda.com.ua/authors/tarasyuk/519c9aa590e5a/ Щодо об'єднання НРУ та УНП]&nbsp;— УП, 22 травня 2013</ref> [[15 червня]] [[2013]] стало відомо що частина членів [[Народний Рух України|Народного Руху України]] перейшли до ВО «Батьківщина»,<ref name="rukh">[https://web.archive.org/web/20160304060333/http://www.pravda.com.ua/news/2013/10/5/6999371/ УНП під завісою димових шашок змінила лідера на «донецького»]&nbsp;— УП, 5 жовтня 2013</ref> включно з колишнім головою Руху Борисом Тарасюком, якого було обрано одним із заступників лідера «Батьківщини».<ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2013/06/15/6992283/ З'їзд опозиції одноголосно підтримав злиття партій Тимошенко і Яценюка]</ref> Тарасюк та 2 інші колишні члени Руху, які перейшли до ВО Батьківщина, у 2014 році пройшли до ВРУ VIII скликання за списками цієї партії.

Незважаючи на масовий перехід рядових членів УНП і низових організацій у повному складі до Руху, вже у жовтні 2013 року новий лідер УНП [[Клименко Олександр Іванович (політик)|Олександр Клименко]] повідомив, що об'єднання УНП та НРУ в партію «РУХ» не відбулося, оскільки Міністерство юстиції України відмовилося реєструвати відповідні документи, прийняті на об'єднавчому з'їзді цих партії 19 травня 2013 року. У зв'язку з цим на з'їзді УНП 5 жовтня 2013 року було прийнято рішення про припинення процесу утворення нової партії «РУХ» і було призупинено ліквідацію партії УНП, яка відновила свою самостійну діяльність, що однак не позначилось на самовизначенні рядових членів.<ref>[https://web.archive.org/web/20150721124227/http://www.pravda.com.ua/news/2013/10/10/6999722/ Новий донецький керівник УНП має намір таки об'єднати правоцентристів]&nbsp;— УП, 10 жовтня 2013</ref>

=== Після спроби об'єднання НРУ й УНП ===

30 листопада 2013 року Народний Рух України у своїй заяві розцінив зрив підписання Угоди про асоціацію з ЕС у Вільнюсі та кривавий розгін Євромайдану як антиконституційні дії окупаційної влади і закликав український народ згуртуватися на захист європейського вибору, державного суверенітету, демократії і відповісти загальноукраїнським політичним страйком.

Рухівці брали активну участь у протестах, які з кінця 2013 року відбувалися у формі мітингів, демонстрацій, студентських страйків та силова протидія протестам з боку влади призвели до відкритого силового протистояння, яке в подальшому переросло у Революцію Гідності. Активісти Руху серед перших почали виставляти намети на Майдані на початку Революції Гідності. У так званій «рухівській юрті» (намет у формі юрти) проходили наради і засідання Політради НРУ. Там було відновлено «Варту Руху». Щодня в осідку Руху на вулиці Гончара, 33 проживало до 1500 людей. З перших днів війни рухівці беруть активну участь у ній. При батальйоні «Київська Русь» створено підрозділ «Варти Руху».

29 березня 2014&nbsp; року відбулися позачергові ХХІІІ Всеукраїнські збори Народного Руху України, які висунули кандидатом на пост Президента України на позачергових виборах Президента України 25 травня 2014 року голову НРУ Куйбіду Василя Степановича.

25 травня 2014 року відбулися позачергові вибори Президента України, у яких вперше після 1999 року взяв участь Народний Рух України.

6 вересня 2014 року відбувся другий етап позачергових ХХІІІ Всеукраїнських зборів Народного Руху України України, які ухвалили взяти участь у позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року. Делегати висунули кандидатів у народні депутати України від Народного Руху України в одномандатних виборчих округах, затвердили оновлений склад Політичної ради НРУ та Центрального проводу, внесли зміни до Статуту Народного Руху України, схвалили Програму і Цінності Руху.

8 вересня 2014 виповнилася 25-та річниця утворення Народного Руху України<ref name="sp">[http://slovoprosvity.org/2014/09/11/рух-нікуди/ Рух нікуди?] // Петро АнтоненкО. Слово Просвіти, Ч. 34 (774), 28 серпня&nbsp;— 3 вересня 2014 року</ref>.

16 травня 2015 року в Українському домі в Києві відбулися XXIV Всеукраїнські Збори (З'їзд) Народного Руху України, у яких взяли участь близько 700 делегатів партії з усіх областей України. На з'їзді було обговорено Концепцію національних інтересів України, ухвалено рішення про підготовку до участі у виборах до представницьких органів влади. Також під час з'їзду розглянуто низку заяв, які стосуються політичної ситуації в Україні, процесу реформування держави та люстрації. Окрім того, було прийнято звернення до низки українських державних структур та міжнародних організацій щодо агресії Росії на сході України та анексії Криму. Головою Народного Руху України переобрано на другий термін Василя Куйбіду.

У грудні 2015 року до Народного Руху України приєдналася Всеукраїнська координаційна рада майдану для досягнення єдиної мети&nbsp;— формування впливової політичної сили, яка здатна проводити реформи та розбудовувати Україну.
«Сьогодні в політиці домінують політичні сили приватно-олігархічного характеру, які не вирішують публічні проблеми системно і в інтересах української нації, не проводять конче необхідні Україні реформи, а, якщо і проводять, то так, щоб нічого кардинально не змінилося. Тому українці, як засвідчують соціологічні дослідження, у пошуках державницької сили народного характеру, яка мала б прийти до влади. Такою силою є Народний Рух України, об'єднавшись довкола якого українці 25 років тому відновили свою державність»,&nbsp;— заявив під час брифінгу з народними депутатами В.&nbsp;Куйбіда.

З 28 травня 2017 Голова партії&nbsp;— [[Кривенко Віктор Миколайович]].<ref>[http://expres.ua/news/2017/05/29/244879-odna-naystarishyh-ukrayinskyh-partiy-vybrala-sobi-novogo-lidera Одна із найстаріших українських партій вибрала собі нового лідера] // Експрес-он-лайн.</ref>

=== 30 років РУХу ===
==== Галерея: Пам'ятні знаки, які було заплановано випустити до 30-річчя Народного Руху України ====
<gallery>
Файл:Знак Борець за незалежність України.jpg
Файл:Знак Борець за незалежність України В.М.Чорновіл.jpg
Файл:Знак Народний Рух.jpg
</gallery>

== Джерела ==
{{reflist|2}}

== Див. також ==

* [[Велика Рада Руху]]

=== З'їзди Народного Руху України ===
* [[І З'їзд Народного Руху України]]
* [[ІІ З'їзд Народного Руху України]]
* [[ІІІ З'їзд Народного Руху України]]
* [[IV З'їзд Народного Руху України]]
* [[V З'їзд Народного Руху України]]
* [[VI З'їзд Народного Руху України]]
* [[VII З'їзд Народного Руху України]]
* [[VIII З'їзд Народного Руху України]]
* [[IX З'їзд Народного Руху України]]
* [[X З'їзд Народного Руху України]]
* [[IV-ХХ З'їзди Народного Руху України]]
* [[Молодий Народний Рух]]
* [[Страйки шахтарів Донбасу (1989—1990-ті роки)]]

=== Крайові організації Народного Руху України ===
* [[Донецька Крайова організація Народного Руху України]]
* [[Львівська Крайова організація Народного Руху України]]
* [[Луганська Крайова організація Народного Руху України]]
* [[Дніпропетровська Крайова організація Народного Руху України]]
* [[Запорізька Крайова організація Народного Руху України]]
* [[Харківська Крайова організація Народного Руху України]]
* [[Сумська Крайова організація Народного Руху України]]
* [[Київська Крайова організація Народного Руху України]]
* [[Житомирська Крайова організація Народного Руху України]]
* [[Рівненська Крайова організація Народного Руху України]]
* [[Волинська Крайова організація Народного Руху України]]
* [[Закарпатська Крайова організація Народного Руху України]]
* [[Херсонська Крайова організація Народного Руху України]]
* [[Кримська Крайова організація Народного Руху України]]
* [[Миколаївська Крайова організація Народного Руху України]]
* [[Черкаська Крайова організація Народного Руху України]]
* [[Чернігівська Крайова організація Народного Руху України]]
* [[Кіровоградська Крайова організація Народного Руху України]]
* [[Івано-Франківська Крайова організація Народного Руху України]]
* [[Хмельницька Крайова організація Народного Руху України]]
* [[Полтавська Крайова організація Народного Руху України]]

== Джерела та література ==
* ''О.&nbsp;В.&nbsp;Гарань, О.&nbsp;В.&nbsp;Сидорчук''. [http://history.org.ua/?encyclop&termin=Narodnyj_rukh_ Народний рух України] // {{ЕІУ|7|184}}

=== Література ===
* ''О. Гарань, О. Сидорчук''. Народний рух України // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін.&nbsp;— К.: Парламентське видавництво, 2011.&nbsp;— С. 478.&nbsp;— ISBN 978-966-611-818-2.
* Три дні вересня (Матеріали установчого з'їзду Народного Руху України за перебудову).&nbsp;— К.: Редакція «Україна. культура. Наука», 2000.&nbsp;— 496 с.
* ''Марискевич Т.'' Народний Рух України // Довідник з історії України.&nbsp;— 2-ге видання.&nbsp;— К., 2001.&nbsp;— С. 498.
* [[Володимир Білецький|''Білецький В. С.'']] Історія Донецької крайової організації Народного Руху України (1989—1991&nbsp;рр.).&nbsp;— Донецьк: [[Український культурологічний центр]], [[Донецьке відділення Наукового Товариства імені Шевченка|Донецьке відділення НТШ]], 2009.&nbsp;— 172 с. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/36385
* ''Ковтун Володимир''. Історія Народного Руху України.&nbsp;— К., 1995.&nbsp;— 382 с.
* Боротьба за незалежність України у 1989—1992&nbsp;рр.: Чернігівська крайова організація НРУ // Упор. С.&nbsp;В.&nbsp;Бутко, С.&nbsp;В.&nbsp;Соломаха // Чернігів: Чернігівські обереги, 2009.&nbsp;— 432 с.
* Три дні вересня вісімдесят дев'ятого. Матеріали Установчого з'їзду Народного руху України за пребудову / Упорядник Є. Жеребецький.&nbsp;— Вид. 2-ге.&nbsp;— К.: Вид-во «Укр. енциклопедія» імені М.&nbsp;П.&nbsp;Бажана, 2009.&nbsp;— 496 с.: іл.

== Посилання ==
{{Commonscat|People's Movement of Ukraine}}
* [http://nru.org.ua/ Народний Рух України. Офіційний сайт партії]
* [https://web.archive.org/web/20131023121205/http://nru.kh.ua/ Харківська обласна (крайова) організація Народного Руху України]
* [http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=43232 Білецький В.&nbsp;С. Народний рух: роздуми про здійснене і майбутнє]
* [http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=44626 Задунайський В. Українське Козацьке Відродження та Народний Рух України (кінець 80-х&nbsp;— початок 90-х рр. ХХ ст.)]
* [http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=43242 Пасько І. Рух&nbsp;— місце в історії]
* [https://web.archive.org/web/20131220210713/http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=43677 Абліцов В. Як обіцяюче все починалось!]
* [http://www.nbuv.gov.ua/Articles/Kultnar/knp38/knp38_78-82.pdf Овсієнко С.&nbsp;Л. Оцінка причин розколу НРУ 1999 року у ЗМІ // Культура народов Причерноморья, 2003]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}
* [http://experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=43803 Куєвда В. Рух&nbsp;— вивільнення потенціалу національної свідомості]
* [http://pravo.levonevsky.org/bazaua09/ukaz/sbor00/text00132.htm Указ №&nbsp;155/2009 від 13.03.2009 Про відзначення 20-ї річниці створення Народного Руху України за перебудову]
* [http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=56%2F2009-%F0%EF Р О З П О Р Я Д Ж Е Н Н Я ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про Організаційний комітет з підготовки та відзначення у 2009 році 20-ї річниці створення Народного Руху України за перебудову]
* [http://uateka.com/uk/article/society/heritage/1266 Народний Рух України]
* Бураковский А. Хроника эволюции «национальной идеи» Украины и евреи. 1987—2016 годы. Книга документальной публицистики.&nbsp;— Бостон, 2017.&nbsp;— 552 с. [https://www.academia.edu/35684696/Хроника_эволюции_национальной_идеи_Украины_и_евреи_1987-2016_годы]

{{Українська партія-доробити|дата=лютий 2020}}

{{Політика України}}
{{бібліоінформація}}

[[Категорія:Громадські організації України]]
[[Категорія:Українські громадські організації]]
[[Категорія:НРУ]]
[[Категорія:Історичні політичні партії та рухи України]]
[[Категорія:Розпад СРСР]]
[[Категорія:Народний Рух України за перебудову]]
[[Категорія:Національне питання в СРСР]]
[[Категорія:З'явилися 1989]]
[[Категорія:Засновані 1989]]
[[Категорія:1989 в Україні]]
[[Категорія:Українські антикомуністи]]