Міщанство

суспільний стан в слов'янських країнах Східної Європи за доби Середньовіччя та Нового часу, до якого належало населення міст і містечок
Версія від 17:25, 23 грудня 2011, створена Іванко1 (обговорення | внесок) (стильове правлення за допомогою AWB)

Міща́нство  (від пол. Mieszczaństwo — мешканці міста) — суспільний стан за доби Середньовіччя і нового часу, до якого належало населення міст і містечок, яким було надано право самоврядування згідно з нормами Магдебурзького права. За ними громадяни міст — міщани звільнялись від залежності, суду феодалів (шляхти), підлягаючи лише магістрату міста і суду війта. Це робило міщан вільними людьми, які самі обирали своє місце проживання, зайняття. На теренах України міщани появились з середини 14 ст. з наданням галицькими князями, польськими королями містам магдебургії. Стан спадкувався за народженням. Для повноцінного користування правами міщанина необхідно було набути громадянство міста, для чого необхідно було володіти у даному поселенні визначеним нерухомим майном. Історично та соціально — це той же самий суспільний прошарок, що у франзузькому суспільстві та мові позначається слово буржуазія, а в німецькому — бюргерство; часто з уто́чненням — «дрібна́ буржуазія», «дрібне́ бюргерство».

Міщанин.
Міщанка.

Основні сфери занять міщан були ремесла, промисли, торгівля.

Міщанство визначалося суспільно-політичною активністю, внесло помітний вклад в національну українську культуру. З міщанства походить такий соціальний прошарок як інтелігенція.

У радянську добу, за часу панування диктатури пролетаріату та ідеології безкласового суспільства це слово вживалося з негативною конотацією.

Література