Перегляд вихідного коду сторінки Міхновський Микола Іванович

{{Письменник
| Ім'я                = Микола Іванович Міхновський
| Оригінал імені      = 
| Фото                = Mihnovsky.jpg
| Ширина              = 200px
| Підпис              = 
| Дата народження     = 31.3.1873(19)
| Місце народження    = с. [[Турівка (Згурівський район)|Турівка]], [[Прилуцький повіт]], [[Полтавська губернія]], [[Російська імперія]]
| Дата смерті         = 3.5.1924
| Місце смерті        = 
| Національність      = [[Українці|українець]]
| Громадянство        = 
| Рід діяльності      = [[Україна|український]] [[Політик|політичний]] і [[громадський діяч]], [[адвокат]], [[публіцист]], перший [[Політична ідеологія|ідеолог]] [[український націоналізм|українського націоналізму]] та організатор [[Українська армія|війська]]
| Magnum opus         = [[Самостійна Україна (брошура)|брошура "Самостійна Україна"]] ([[1900]]), [[Конституція Міхновського|проєкт Конституції]] ([[1905]])
}}{{Othernames|Міхновський}}
'''Мико́ла Іва́нович Міхно́вський''' ({{ДН2|31|3|1873|19}}, с. [[Турівка (Згурівський район)|Турівка]], [[Полтавська губернія]], [[Російська імперія]]&nbsp;— {{ДС|3|5|1924}}, [[Київ]], [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Українська СРР]], [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]])&nbsp;— [[Україна|український]] [[Політик|політичний]] і [[Активізм|громадський діяч]], [[адвокат]], [[публіцист]], перший [[Політична ідеологія|ідеолог]] [[український націоналізм|українського націоналізму]], діяч Української Республіки і організатор її [[Збройні сили України|війська, збройних сил]]. Один з популяризаторів словосполучень "козаки-українці" і "українці-козаки" в якості назви і самоназви представників українського народу <ref>https://www.radiosvoboda.org/a/966831.html</ref>. Прихильник розпаду Російської імперії і перетворення її на спільноту пов'язаних спільною історією країн і народів.

Член [[Братство тарасівців|Братства тарасівців]], засновник [[Українська народна партія (1902)|Української народної партії (1902)]], один із [[лідер]]ів [[Українська демократично-хліборобська партія|Української демократично-хліборобської партії]], член&nbsp;[[Братство самостійників|Братства самостійників]].

Автор [[Самостійна Україна (брошура)|брошури «Самостійна Україна»]] ([[1900]]), підготував [[Конституція Міхновського|проект Конституції]] ([[1905]]){{sfn|Сто видатних українців|2006|с=324.}}{{sfn|Турченко|2006}}.

== Ранні роки ==
[[Файл:Mihnovskiy young.jpg|міні|Брат Миколи&nbsp;— [[Міхновський Юрій Іванович|Юрій Міхновський]]]]
Нащадок старовинного [[Козаки|козацького]] [[Міхновські|роду]], корені якого простежуються ще з [[XVII століття]]{{sfn|Сто видатних українців|2006|с=324.}}, Микола Міхновський народився в сім'ї сільського [[священик]]а в селі [[Турівка (Згурівський район)|Турівка]] [[Прилуки|Прилуцького]] повіту Полтавської губернії (нині належить до [[Київська область|Київської області]]) {{ДН|31|3|1873|19}}{{sfn|Турченко|2006|с=27.}}. Його дитинство пройшло серед [[Україна|української]] природи, народних пісень, оповідань і [[Дума|дум]]. Світогляд дітей формувався під впливом батька, який виховував їх у «самостійницькому дусі». Батько Миколи&nbsp;— Іван&nbsp;— свято беріг національні традиції і сміливо правив богослужіння українською<ref name="mihn">[http://www.svit.in.ua/ref/r_mihn.htm Рідна віра&nbsp;— Микола Міхновський]</ref>.

Освіту Микола Міхновський здобув у [[Прилуки|Прилуцькій]] гімназії{{sfn|Турченко|2006|с=35–38.}}. Закінчивши гімназію, у серпні [[1891]] року вступив на юридичний факультет [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету]]{{sfn|Турченко|2006|с=39.}}.

=== Участь у Братстві тарасівців ===
[[Файл:Brotherhood of Taras in Kharkiv.jpg|міні|[[Братство тарасівців]], Харків 1891]]
Зростання національної свідомості [[українці]]в наприкінці XIX&nbsp;століття призвело до розмежування української інтелігенції. Більшість представників старшого покоління віддавали перевагу у вирішенні «українського питання» культурно-просвітницькій справі, їхні вимоги зводилися до поміркованих реформ, які б скасували національно-культурні обмеження для українців у [[Російська імперія|Російській імперії]]. Революційну молодь приваблювали [[Соціалізм|соціалістичні]] ідеали. Вона вважала, що національного визволення можна досягти через визволення соціальне, через спільну боротьбу разом із іншими [[нація]]ми проти існуючого в Росії соціального ладу.

Уже будучи першокурсником [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського імператорського університету Святого Володимира]], Міхновський долучився до українського національного руху і став членом [[Молода громада|«Молодої громади»]]{{sfn|Сто видатних українців|2006|с=325.}}. Але культурницька, аполітична діяльність не задовольняла його. Радикально налаштований юнак шукає однодумців і 1892 року{{sfn|Турченко|2006|с=46.}} стає членом таємної студентської організації «[[Братство тарасівців]]». Міхновський, можливо, був одним із авторів єдиного програмового документу, що зберігся від «Братства тарасівців»&nbsp;— «Profession de foi молодих українців»{{sfn|Турченко|2006|с=51.}}.

1893 року частину тарасівців було кинуто за ґрати або вислано в села. Миколі Міхновському пощастило уникнути арешту. Він закінчив навчання в 1895 році{{sfn|Турченко|2006|с=62.}} й почав працювати в одній із адвокатських контор Києва, водночас не полишав громадської діяльності. 1897 року він їздив до [[Львів|Львова]], де встановив тісні взаємини з [[Галичина|галицькими]] діячами і закупив значну кількість заборонених видань, у тому числі твори [[Драгоманов Михайло Петрович|Михайла Драгоманова]] та [[Франко Іван Якович|Івана Франка]]. Поліція вважала його «крайнім за переконаннями українофілом з грубими і вкрай несимпатичними методами і формами і напрямом безумовно антиурядовим»{{sfn|Сто видатних українців|2006|с=325.}}.

== Харківський період ==
[[Файл:Mihnovskiy harkiv.jpg|міні|Микола Міхновський (другий ряд, перший праворуч) серед прибічників у Харкові]]
[[1898]] року Міхновський переїхав до [[Харків|Харкова]], що було пов'язано з особистою драмою: закохавшись у дружину свого начальника, він разом із нею мусив залишити Київ. Але батьки були проти. Шлюб не склався, і Міхновський так і лишився неодруженим. Він зайнявся адвокатською практикою, відкрив власну контору й невдовзі здобув неабияку популярність як успішний [[адвокат]]. У [[1906]] році на так званому «Лубенському процесі» двох українських діячів&nbsp;— братів Шеметів&nbsp;— засудили до страти, але завдяки майстерності адвоката Міхновського вони були виправдані та звільнені<ref name="mihn"/>.

Енергійно й швидко Микола Міхновський завоював авторитет серед української громадськості Харкова{{sfn|Сто видатних українців|2006|с=325.}}. Вже на початку [[1899]] року студентська громада під його проводом влаштувала в Харкові святковий концерт, присвячений 100-річчю «[[Енеїда (Котляревський)|Енеїди»]] [[Котляревський Іван Петрович|Івана Котляревського]]. [[19 лютого|19]] і [[26 лютого]] [[1900]] року Міхновський виступав перед учасниками Шевченківських свят у [[Полтава|Полтаві]] та Харкові, закликав до збройної боротьби за права [[Українці|українського народу]]. Учасники зборів зустріли цей заклик скептично, але була молодь, яка захоплено слухала промови{{sfn|Сто видатних українців|2006|с=324.}}.

=== Самостійна Україна (маніфест) ===
Приблизно в той самий час, у січні 1900 року, Микола Міхновський у Харкові взяв участь у становленні [[Революційна українська партія|Революційної української партії (РУП)]]&nbsp;— першої самостійницької [[Політична партія|партії]] в [[Наддніпрянська Україна|Наддніпрянській Україні]]{{sfn|Міхновський|2002|с=7.}}. Її лідери запропонували Міхновському узагальнити свої ідеї в окремій брошурі. Вона з'явилася того самого року під назвою [[Самостійна Україна (брошура)|«Самостійна Україна»]] і була видана у Львові, накладом у тисячу примірників.

Деякий час «Самостійна Україна» вважалася програмою РУП, але згодом зазнала гострої критики. Малоросійська інтелігенція, вихована на [[Російська культура|російській культурі]], сприйняла цей маніфест вкрай вороже. Незадоволення позицією Міхновського почалося і у самій РУП, оскільки «Самостійна Україна» не містила соціальної програми, тоді як члени РУП тяжіли до [[соціалізм]]у. Як наслідок, Міхновського звинуватили в [[шовінізм]]і, надмірному радикалізмі, в «ориґінальнічаніі»{{sfn|Міхновський|2002|с=8.}}.

Незважаючи на шквал критики, Микола Міхновський наприкінці 1900 року, у відповідь на заборону офіційної влади зробити напис українською мовою на [[Пам'ятник Івану Котляревському (Полтава)|пам'ятнику Котляревському в Полтаві]], від імені тієї ж РУП написав «Одвертий лист до міністра [[Сипягін Дмитро Сергійович|Сипягіна»]], який закінчувався словами:
{{цитата|''Українська нація мусить скинути пановання чужинців, бо вони огиджують саму душу нації. Мусить добути собі свободу, хоч би захиталася ціла [[Російська імперія|Росія]]! Мусить добути собі визволення з рабства національного та політичного, хоч би пролилися ріки крови! А та кров, що поллється, впаде як народне прокляття на Вашу голову, пане міністер, і на голови всіх гнобителів нашої нації.''{{sfn|Міхновський|2002|с=8.}}}}

=== Створення Української народної партії ===
У відповідь на поширення в суспільстві [[Марксизм|марксистських]] настроїв, байдужих до національних потреб поневолених [[Нація|націй]], Міхновський розгорнув енергійну діяльність із консолідації прихильників ідеї самостійності. [[1902]] року, коли в РУП почали перемагати [[Соціалізм|соціалістичні]] та [[автономізм|автономістські]] тенденції, Міхновський заснував [[Українська народна партія (1902)|Українську народну партію (УНП)]], що проголосила своєю метою боротьбу за незалежність України{{sfn|Сто видатних українців|2006|с=326.}}. Микола Міхновський став її провідником і головним ідеологом, автором програми УНП та інших партійних видань, що на тривалий час стали наріжними для багатьох поколінь українських націоналістів.

Найбільшого поширення набув своєрідний маніфест самостійників «Десять заповідей УНП», написаний [[1903]] року й широко відомий в Україні та за кордоном{{sfn|Сто видатних українців|2006|с=326.}}. «Десять заповідей УНП»&nbsp;— один з найгостріших документів [[самостійники|самостійницького руху]], створених Міхновським. «Ми боремося проти чужоземців не тому, що вони чужоземці, а тому, що вони експлуататори», пояснював він свою позицію. Таким чином, націоналізм Міхновського мав здебільшого оборонний, захисний характер. Він був протидією, запереченню державному шовінізму панівної [[Нація|нації]]. Характерно, що такої думки дотримувались навіть [[більшовики]], лідер яких, [[Ленін Володимир Ілліч|Володимир Ленін]], стверджував, що треба розрізняти націоналізм нації пригнобленої і нації пануючої. Націоналізм першої несе в собі позитивний заряд боротьби за національне визволення і може бути виправданий.

Незважаючи на свою нечисленність, самостійники вперто шукали шлях до сердець широкого загалу, використовуючи підкреслено демонстративні і навіть епатажні форми і методи впливу. Це робилося з єдиною метою: будити національну свідомість, розвивати почуття належності до великого народу зі славним минулим, привернути якомога більше українців до ідеї самостійності України. Ці ідеї Микола Міхновський популяризував у часописах, які засновував із невпинною енергією попри всілякі адміністративні заборони: «Самостійна Україна» (1905), [[Хлібороб (газета, Лубни)|«Хлібороб»]] (1905), «Запоріжжя» (1906), «Слобожанщина» (1906), [[Сніп (часопис)|«Сніп»]] (1912–1913).

Микола Міхновський прагнув використовувати всі наявні можливості для агітаційної роботи. Його зусиллями [[1909]] року було створено «3-тє Харківське товариство взаємного кредиту». Цю організацію поліція оцінювала як «легальне прикриття групи українців», які обговорюють політичні питання. У [[1912]]–[[1913]] роках він активно працював у харківському Товаристві імені Квітки-Основ'яненка. Поліція небезпідставно підозрювала Міхновського та інших членів УНП у використанні Товариства для пропаганди самостійницьких поглядів{{sfn|Сто видатних українців|2006|с=326–327.}}.

=== Терористична діяльність ===
''Див. також'': '''''[[Український радикалізм]]'''''

Ще під час своєї першої історичної промови на тему необхідності збройної революційної боротьби за права українського народу 19 лютого 1900 року, Микола Міхновський із запалом говорив про «потребу терористичної акції». Логічно, що він став на шлях організації бойового українського підпілля{{sfn|Міхновський|2002|с=9–10.}}.

У 1904 році, коли [[Російська імперія|Росія]] святкувала 250-ліття «приєднання Малоросії», УНП на знак протесту вирішила підірвати в [[Харків|Харкові]] пам'ятник російському поету [[Пушкін Олександр Сергійович|Пушкіну]]. У [[Київ|Києві]] та [[Одеса|Одесі]] планувалося висадити в повітря пам'ятники російським імператорам. Акцію в Харкові успішно здійснила підпільна бойова структура УНП «Оборона України»{{sfn|Міхновський|2002|с=9–10.}} на чолі з [[Чехівський Віктор|Віктором Чехівським]]. На місці понівеченого пам'ятника Пушкіну були розкидані відозви із закликом до «боротьби за своє національне визволення»{{sfn|Міхновський|2002|с=9–10.}}.

=== Критика опонентів ===
Міхновський стикався з непорозумінням, а то й відкритою неприязню з боку і [[Соціалізм|соціалістичних]], і поміркованих українських діячів. Усі тодішні авторитети були їхніми опонентами:

* [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайло Грушевський]] вбачав у Міхновському людину «зі здібностями і ще більше амбіціями, із сильним нахилом до [[Авантюра|авантюризму]], інтриги і [[Демагогія|демагогії»]];
* [[Петлюра Симон Васильович|Симон Петлюра]] критикував його на сторінках часопису «Україна», звинувачував у «обмеженості і вузькості»;
* [[Винниченко Володимир Кирилович|Володимир Винниченко]] в одному зі своїх ранніх гумористичних оповідань «Поміркований та щирий» створив непривабливий образ самостійника Данила Недоторканого, в якому можна впізнати риси Миколи Міхновського{{sfn|Сто видатних українців|2006|с=327.}};

Поза досить вузьким колом своїх однодумців Міхновський залишався небажаним, незрозумілим і навіть небезпечним.

Зовсім по-іншому сприймали Міхновського його друзі та однодумці. Один з них, [[Євтимович Варфоломій Пимонович|Варфоломій Євтимович]], так характеризував його:{{цитата|''Микола Міхновський — це українська стихія, … лише опанована сильним та благородним інтелектом. Він був високоосвічений і досвідчений правник, … тонкий психолог, щасливий ініціатор, видатний організатор, блискучий промовець, талановитий [[публіцист]], розумний і тактовний керманич, мілітарист з інтуїції, добрий знавець нашої минувшини, історичної та побутової, революціонер, як тип людини, здатної на рішучий чин. Вихований на добрій українській традиції, в українському селі, Микола Міхновський був прекрасним взірцем української расової культури, був українським аристократом у властивому значенні цього поняття.''{{sfn|Сто видатних українців|2006|с=327.}}}}

=== Діяльність на Донщині ===
Останні п'ять-шість років перед [[Перша світова війна|Першою світовою війною]] Міхновський присвятив пропаганді національної ідеї серед тих кіл, які досі були далекі від українського руху, а саме серед промислових та хліборобських кіл [[Слобідська Україна|Слобожанщини]] та [[Донецький вугільний басейн|Донецького басейну]] і брав участь у організації соляних промислів у Слов'янському районі на Донбасі. Підтримував тісні зв'язки з родиною [[Алчевський Олексій Кирилович|Алчевських]].

=== Початок Першої світової війни ===
З початком війни Микола Міхновський перебував на фронті, хоча сам, будучи давнім ворогом Росії, з ідейних міркувань не воював і дуже скоро перевівся до Києва, де згодом служив у чині поручика в Київському воєнному окружному суді. За нових обставин у нього з'явилася ідея закласти підвалини майбутньої української армії. Він вважав, що кожен вояк російської армії, який є українцем, мусить вважати себе вояком майбутньої української армії{{sfn|Сто видатних українців|2006|с=327.}}. Знаючи, якого розмаху і впливу набрав легіон [[Українські січові стрільці|Українських січових стрільців (УСС)]] по той бік фронту, Міхновський намагався ініціювати створення українських частин у царській армії, але на той час цей задум не знайшов належної підтримки.

== Доба визвольних змагань ==
З початком [[Українська революція|Української революції]] навесні 1917 року Міхновський спрямував свій [[Пропаганда|пропагандистський]] досвід та організаторські здібності на громадсько-політичну та військову діяльність. [[15 березня]] [[1917]] року він зібрав своїх однодумців і проголосив створення альтернативної ''Української Центральної Ради'', яка виразно задекларувала свій самостійницький характер. Та перед Міхновським одразу ж постала дилема: або разом з однодумцями розбудовувати далі власну Раду з метою якнайшвидшого проголошення Української держави і наразитися на звинувачення в розколі «українського табору», або приєднатися до легітимної [[Українська Центральна Рада|Української Центральної Ради]]&nbsp;— у надії переконати опонентів у необхідності проголошення незалежності. У результаті був обраний другий варіант: наприкінці березня [[1917]] року «самостійники» Міхновського увійшли до складу УЦР. Жодної з проблем це не вирішило: серйозні розходження виникли вже під час написання першої спільної відозви. Побачивши, що в дискусіях лише марнується дорогоцінний час, Микола Міхновський повністю віддався творенню українського війська{{sfn|Міхновський|2002|с=10.}}.

=== Розбудова українського війська ===
[[Файл:3 viysk zyizd.jpg|міні|Мітинг з нагоди 3-го військового з'їзду у [[Київ|Києві]]. Міхновський&nbsp;— серед керівників]]
З ініціативи Миколи Міхновського в Києві в березні [[1917]] року відбулися три військових віча, останнє з яких [[11 березня]] ухвалило рішення про формування [[1-й український полк імені Богдана Хмельницького|1-го українського охочекомонного полку імені гетьмана Богдана Хмельницького]].

Українське вояцтво з ентузіазмом відгукнулося на ідеї Міхновського: воно виявило готовність зі зброєю в руках здобути незалежність Україні&nbsp;— автономістів серед них майже не було{{sfn|Міхновський|2002|с=12.}}.

[[16 березня]] [[1917]] року було створено товариство «[[Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка]]» на чолі з Миколою Міхновським. Того самого дня військова нарада Київського гарнізону після доповіді Міхновського обрала Український військовий організаційний комітет і ухвалила негайно приступити до організації власної національної армії. Своїм завданням комітет проголосив [[Українізація|українізацію]] [[Російська імперія|російської армії]], тобто формування в її складі українських частин; створення в частинах армії українських громадських організацій; негайну організацію першого українського полку. Про це Микола Міхновський казав у своїй емоційній промові під час [[Українська маніфестація в Києві 19 березня 1917 року|української маніфестації 19 березня в Києві]]{{sfn|Сто видатних українців|2006|с=328.}}.

Про діяльність Українського військового організаційного комітету Микола Міхновський доповідав на [[Всеукраїнський національний конгрес|Українському Національному конгресі]] ([[6 квітня|6]]&nbsp;— [[8 квітня]] [[1917]] року). На той час комітет вів перемовини з командуванням російської армії про формування двох українських бригад. Конгрес обрав його членом [[Українська Центральна Рада|Центральної Ради]] від [[Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка|Українського військового клубу імені гетьмана Павла Полуботка]]. На І Всеукраїнському військовому з'їзді ([[5 травня|5]]&nbsp;— [[8 травня]] [[1917]]) Микола Міхновський увійшов до складу [[Український генеральний військовий комітет|Українського генерального військового комітету (УГВК)]]&nbsp;— вищої військової установи в [[Українська Народна Республіка|Україні]].

=== Конфлікт із Центральною Радою ===
[[Файл:Universal.jpg|міні|Публікація [[Універсали Української Центральної Ради|ІІ Універсалу]] остаточно спонукала Міхновського до повстання]]
[[Соціалізм|Соціалістична]] національна [[демократія]] [[Українська Народна Республіка|України]] негативно ставилася до створення власної армії, сподіваючись, що у «крайньому випадку» народ сам збереться у «народну міліцію». Тому серед керівництва Української Центральної Ради посилювалася недовіра до Міхновського, популярність якого в армії зростала щодня{{sfn|Сто видатних українців|2006|с=328.}}. Відчуваючи недовіру з боку лідерів [[Українська Центральна Рада|українського парламенту]], Микола Міхновський вийшов зі складу УГВК, де фактично був позбавлений можливості впливати на вироблення політичної лінії.

Проте самостійники не здавалися. У червні [[1917]] року вони сформували військову частину, яка проголосила себе [[Другий український імені гетьмана Павла Полуботка козачий полк|Другим українським імені гетьмана Павла Полуботка козачим полком]]. Полк не був визнаний ані російською владою, ані Українською Центральною Радою. Останню налякала поява в Києві самостійницького війська. [[Винниченко Володимир Кирилович|Володимир Винниченко]] відвідав полк та закликав солдатів повернутися до своїх частин і вирушити на фронт. УГВК дав розпорядження інтендантській службі припинити постачання продовольством, обмундируванням, зброєю.

Результат виявився прямо протилежним: [[Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка|полуботківці]] [[Виступ полуботківців|вдалися до спроби воєнного заколоту]] з метою проголошення незалежної України. Існував план повстання, очевидно, складений самим Міхновським, ризикований і певною мірою авантюрний. У ніч із [[3 липня|3]] на [[4 липня]] полк вийшов із казарм, захопивши «Арсенал» і частину центру Києва. Але виступ не підтримала Українська Центральна Рада, яка ще сподівалася досягти української автономії політичним шляхом. [[6 липня]] повстанці склали зброю, частину з них було заарештовано. Військова прокуратура розпочала слідство, яке тривало аж до жовтня{{sfn|Сто видатних українців|2006|с=328.}}{{sfn|Міхновський|2002|с=16–17.}}.

Прямих доказів участі Миколи Міхновського в повстанні не було. Він був затриманий, хоч слідство проти нього не велося. Небезпечного конкурента, «авантюриста», Українській Центральній Раді треба було усунути з Києва. На прохання Володимира Винниченка та [[Петлюра Симон Васильович|Симона Петлюри]] військова влада під охороною жандармерії відправила його на [[Перша світова війна|Румунський фронт]] для проходження служби. Так само, на фронті або у військових в'язницях, опинилося й багато інших самостійників{{sfn|Сто видатних українців|2006|с=328.}}.
{{цитата|''У 1917 році спроби М. Міхновського організувати національний рух, у тому числі й серед військових, за створення української національної держави наштовхнулись на лютий спротив з боку М. Грушевського, В. Винниченка та С. Петлюри. За спогадами П. Скоропадського, щоб усунути з політичного поля М. Міхновського, його було відправлено, не без участі С. Петлюри, на фронт.''{{sfn|Белебеха|2000}}}}

== Полтавський період ==
На Румунському фронті Микола Міхновський пробув аж до [[Жовтневий переворот|Жовтневого перевороту]]. До України він повернувся пізньої осені [[1917]] року, оселився на [[Полтавщина|Полтавщині]], де [[Лубни|Лубенське]] земство невдовзі обрало його мировим суддею. Саме в цей час на Полтавщині набирала сили нова [[політична партія]]&nbsp;— [[Українська демократично-хліборобська партія|Українська демократично-хліборобська партія (УДХП)]], єдина несоціалістична [[Політична партія|партія]] в Україні. Її засновниками були давні друзі Міхновського&nbsp;— брати [[Шемет Володимир Михайлович|Володимир]] та [[Шемет Сергій Михайлович|Сергій Шемети]] та відомий історик і політичний діяч [[Липинський В'ячеслав Казимирович|В'ячеслав Липинський]]. Обстоювала державну самостійність України, республіканський державний устрій на чолі з президентом та представницькою владою; виступала за ліквідацію поміщицьких [[латифундія|латифундій]], але, на відміну від [[Українська партія соціалістів-революціонерів|українських есерів]], вважала за необхідне збереження приватної власності на землю, орієнтуючись на міцне фермерське господарство. Микола Міхновський почав схилятися до монархічного принципу організації державної влади в Україні, і тепер, відкинувши [[Соціалізм|соціалістичні]] ілюзії, пов'язував майбутнє України з реалізацією [[Українська демократично-хліборобська партія|демократично-хліборобської програми]]. Він поринув у діяльність УДХП, прагнучи поширити її вплив по всій Україні{{sfn|Сто видатних українців|2006|с=328–329.}}.

=== Участь у гетьманському русі ===
[[Файл:Хай живе вільна УКРАЇНА.jpg|міні|Мітинг самостійників у Києві з нагоди гетьманського перевороту]]
Нова сторінка його біографії розпочалася після переїзду до Києва, вже окупованого [[Німеччина|німецькою]] армією. УДХП, яка виступила з гострою критикою політики Української Центральної Ради, підтримала державний переворот [[29 квітня]] [[1918]] року{{sfn|Сто видатних українців|2006|с=329.}}. Проте стосунки з [[Скоропадський Павло Петрович|гетьманом Павлом Скоропадським]] також виявилися непростими.

У своїх «Спогадах» Павло Скоропадський зазначав, що всі, кого він прохав дати характеристику Міхновському, застерігали, щоб Гетьман у жодному разі не запрошував Міхновського на якусь посаду в уряді. Сам Скоропадський не міг зрозуміти чому до Міхновського таке майже однодушне негативне ставлення. Сам він «у Міхновському нічого поганого не бачив окрім його крайньо [[Шовінізм|шовіністичного]] українського напрямку»{{sfn|Скоропадський|1995|с=128.}}.

Попри це, Гетьман серйозно розглядав Міхновського як кандидатуру на посаду прем'єр-міністра [[Українська Держава|Української Держави]]. Йому імпонували його антисоціалістичні погляди і визнання ним приватної власності на землю{{sfn|Міхновський|2002|с=21.}}. Не забув Павло Скоропадський і того, що Українська демократично-хліборобська партія зіграла велику роль у скиненні Української Центральної Ради. Про ці події Скоропадський згадував так:
{{цитата|''З Полтавської губернії від декількох повітів прибуло до Києва декілька сотень хліборобів, що належали до УДХП, на чолі, здається із Шеметом, і рішучо вимагали змін до [[Універсали Української Центральної Ради|Третього Універсалу]], в якому, як відомо, приватна власність на землю була ліквідована. Поява непідробних селян, людей землі, людей переконаних … викликало сильне враження в Києві. З однієї сторони усі противники УЦ Ради підняли голову … з другого боку, у колах Ради з'явилась ще більша розгубленість … ці селяни були найпереконаніші українці-самостійники школи Міхновського. … Створення Вільної України і дрібна земельна власність були їхнім девізом, все інше вони відкидали.''{{sfn|Скоропадський|1995|с=136–137.}}}}

[[Файл:Skoropadsky - 1918.jpg|міні|[[Скоропадський Павло Петрович|Гетьман Павло Скоропадський]]]]

Врешті, Гетьмана переконали не призначати Міхновського прем'єр-міністром, і він запропонував йому посаду «бунчужного товариша», тобто свого особистого радника. Від цього амбітний Микола Міхновський, звичайно, відмовився. Разом із УДХП він став в опозицію до гетьманського режиму, але, при цьому, партія відмовилася вступати до [[Український Національний Союз|Українського національного союзу]], який готував заколот проти Гетьмана.

Микола Міхновський доклав чимало зусиль, щоб трансформувати [[Українська Держава|гетьманський політичний режим]] у дійсно українську владу. Він був автором низки документів з критикою складу уряду та його політики, поданих безпосередньо Гетьманові, входив до делегацій, які зверталися до німецької окупаційної влади.

Не довіряючи соціалістам, Микола Міхновський, як і всі хлібороби-демократи, не підтримував ідеї масового антигетьманського повстання. Коли ж воно розпочалося і розгорнулася боротьба між республіканським військом Симона Петлюри та залишками [[Українська Держава|гетьманських]] формувань, був серед тих, хто виступав за примирення сторін, утворення коаліційного українського кабінету при збереженні [[Українська Держава|гетьманату]]. З такою пропозицією, написаною Міхновським, в [[Одеса|Одесу]] до командування експедиційних військ [[Антанта|Антанти]] вирушила українська делегація на чолі з Сергієм Шеметом. Передбачалося, що союзники допоможуть у примиренні сторін. Водночас Міхновський із тією ж метою виїхав до Харкова, де перебувало одне з найкращих формувань республіканських військ&nbsp;— [[Запорізький корпус Армії УНР|Запорізький корпус]]. Але обидві місії скінчилися провалом{{sfn|Сто видатних українців|2006|с=329.}}.

=== Спроба повалення Директорії ===
[[Файл:Petro Bolbochan.jpg|міні|Полковник армії УНР [[Болбочан Петро Федорович|Петро Болбочан]]&nbsp;— остання надія Міхновського]]
Ставлення Міхновського до [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії]] було відверто негативним. Він передбачав, що [[Соціалізм|соціалістичний]] режим своєю екстремістською політикою приведе до подальшої [[Анархія|анархії]] в [[сільське господарство|сільському господарстві]] та [[промисловість|промисловості]], розвалу адміністративного апарату, розкладу армії і зробить Україну безсилою перед [[Більшовики|більшовицькою]] Росією. Наприкінці 1918&nbsp;— на початку 1919 року становище УНР стало критичним. «Необхідно щось робити! Інакше&nbsp;— кінець Україні! Держава наша загине»,&nbsp;— заявляв на нараді керівництва УДХП Микола Міхновський. Хлібороби-демократи розробили відчайдушний план усунення Директорії від влади. Він полягав у тому, щоб за допомогою двох найбоєздатніших з'єднань української армії&nbsp;— Запорізького корпусу [[Болбочан Петро Федорович|полковника Петра Болбочана]] та корпусу [[Українські січові стрільці|Українських січових стрільців]] полковника [[Коновалець Євген Михайлович|Євгена Коновальця]]&nbsp;— встановити в Україні військову диктатуру. Рішення УДХП було однозначним&nbsp;— «Необхідно їхати до Болбочана. Єдина надія на нього»{{sfn|Сто видатних українців|2006|с=329.}}.

Окрім того, Міхновський хотів запропонувати Болбочану поповнити його частини «добровольцями-хліборобами», яких на той час налічувалося близько трьох тисяч. У подальшому УДХП у порозумінні з «Союзом хліборобів-власників» висловлювали готовність зібрати ще близько 40 тис. чоловік. Здебільшого це були представники українських середніх та дрібних земельних власників, які розуміли, що влада більшовиків несе їм повне знищення{{sfn|Міхновський|2002|с=23.}}.

Сповнений рішучості і надій, Микола Міхновський не здогадувався, що місія до Болбочана стане його останньою політичною акцією. Запорізький корпус він застав аж у [[Кременчук|Кременчуці]]. Наступного дня з наказу Петлюри Петра Болбочана було заарештовано. Микола Міхновський захворів на [[тиф]] і потрапив до лікарні. Коли до міста увірвалися більшовики, Міхновського заарештували, проте невдовзі звільнили на прохання місцевої інтелігенції. Навіть дехто з більшовиків пам'ятав його виступи на судових процесах на захист селян. Пізніше Міхновський мав контакти з [[Григор'єв Матвій Олександрович|отаманом Григор'євим]]. Є відомості, що йому належало авторство головних відозв, з якими отаман звертався до українського селянства{{sfn|Сто видатних українців|2006|с=329–330.}}.

== Останні роки життя ==

=== Життя на Кубані ===
[[Файл:Stanytsa Poltavska.jpg|міні|Центр [[Полтавська (станиця)|станиці Полтавської]] на Кубані]]
Важка хвороба підірвала здоров'я Міхновського. До того ж він був повністю виключений із політичного життя. Деякий час мешкав на Полтавщині, звідки пізніше, спустошений перманентними невдачами, виснажений фізично і психічно, розчарований в українській еліті, яка виявила свою повну нездатність, виїжджає на Кубань{{sfn|Міхновський|2002|с=24.}}. [[1920]] року Микола Міхновський опинився в [[Новоросійськ]]у, звідки марно намагався емігрувати. Коли денікінці під тиском [[Червона армія|Червоної армії]] евакуювались морем, Міхновський спробував скористатись нагодою і виїхати з ними, але його, як «відомого непримиренного ворога Росії», на корабель не взяли. Чотири роки Микола Міхновський жив на [[Кубань|Кубані]]. Оселився в [[Полтавська (станиця)|станиці Полтавській]], почав вчителювати, якийсь час служив у кооперації. Є неперевірені свідчення, що він також викладав в Учительському інституті{{sfn|Сто видатних українців|2006|с=330.}}.

Приблизно в цей час у станиці почав формуватися [[Гайдамацький полк]], невдовзі розгорнутий у Гайдамацьку дивізію. І хоч згадок про роль Міхновського у формуванні цієї частини немає, та все ж важко повірити, що він байдуже спостерігав за цим українським козацьким зрушенням. Тим більше, що «це військо не хотіло разом із [[Денікін Антон Іванович|Денікіним]] битися за Росію… Про московський шлях… ці люди слухати не хотіли»,&nbsp;— свідчив [[Кубанська Народна Республіка|кубанський]] прем'єр [[Іванис Василь Миколайович|Василь Іванис]]. Відчувалося, що серед організаторів Гайдамацької дивізії є свідомий українець із великим досвідом організаційної роботи.

=== Повернення до Києва ===
[[1924]] року Микола Міхновський повернувся до Києва, в якому вже декілька років встановлювали свої порядки представники радянської окупаційної влади. Микола Міхновський, який віддав понад 30 років свого п'ятдесятилітнього життя боротьбі за незалежність України, маючи беззаперечний та колосальний авторитет в українському народі та заслужене реноме ворога російського шовінізму й імперіалізму, після свого повернення до Києва&nbsp;— історичної столиці України-Руси, становив неабияку потенційну загрозу для окупаційної радянської влади. Автор гасла «Самостійна Україна&nbsp;— від [[Сян]]у по [[Кавказ]]», який покликав до життя тисячі борців за незалежність Батьківщини, повернувшись з Кубані до Києва був «національним динамітом», який міг здетонувати у Всеукраїнському масштабі{{sfn|Міхновський|2002|с=6.}}.

Тому [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|ДПУ]] заарештовує Миколу Міхновського щойно по поверненню до Києва. Важко сказати як велося слідство, чи було взагалі відкрито «справу Міхновського». Відомо лише, що після кількох днів допитів він опинився на волі{{sfn|Сто видатних українців|2006|с=330.}}.

Вже наступного дня, [[3 травня]] [[1924]] року, трапилася трагедія: Миколу Міхновського було знайдено повішеним у садку в садибі Володимира Шемета, де він квартирував{{sfn|Сто видатних українців|2006|с=330.}}. Серед української громадськості та науковців дуже довгий час точилася дискусія щодо причин смерті відомого політичного та громадського діяча. Так, існує версія про те, що смерть Міхновського&nbsp;— справа рук ДПУ. Згідно даної версії, радянським каральним органом&nbsp;— ДПУ, після вбивства Міхновського, інсценізованого під самогубство, була підкинута «прощальна» записка, начебто написана рукою самого Миколи Міхновського, згідно свідчення Ждана Шемета&nbsp;— сина Володимира Шемета, у якого проживав свої останні дні Міхновський{{sfn|Міхновський|2002|с=6–7.}} та який у [[1998]] році засвідчив<ref>Хлібороб.&nbsp;— 1998.<!--&nbsp;— 1998.--></ref>, що його батько знайшов у кишені покійного записку з таким текстом:
{{цитата|''Волію вмерти власною смертю! І сюди круть, і туди верть, однаково в черепочку смерть, як каже приказка. Перекажіть моє вітання тим, хто мене пам'ятає. Ваш Микола.''{{sfn|Міхновський|2002|с=24–25.}}}}

Українська емігрантська (та [[Гетьманський рух|гетьманська]]) преса, яка загалом шанобливо ставилася до пам'яті про Миколу Міхновського, віддала йому належне. На його прикладі служіння Україні десятиліттями виховувались покоління української молоді в [[Канада|Канаді]], [[Сполучені Штати Америки|США]], [[Аргентина|Аргентині]], [[Бразилія|Бразилії]], [[Австралія|Австралії]]. Поховали Миколу Міхновського в Києві на [[Байкове кладовище|Байковому кладовищі]].

== Спадщина ==
[[Файл:Samostiyna Ukrayina.jpg|міні|Брошура Міхновського [[Самостійна Україна (брошура)|«Самостійна Україна»]]. Видання 2002 року]]

==== Могила на Байковому кладовищі ====
Нині могилу ідеолога української державності знайдено на Байковому кладовищі в Києві. У [[2002]] році в редакції [[Хлібороб (видання)|газети «Хлібороб»]] (засновники газети [[1905]] року брати Володимир, Сергій і Микола Шемети та Микола Міхновський) була створена група пошуку могили Миколи Міхновського. Дослідники перевіряли різноманітні версії і шукали хоч якусь інформацію про його поховання в архівах, мемуарах, спогадах живих очевидців, активно листувалися з представниками української еміграції. Пошуки значно активізувалися, коли кореспондент газети «[[Україна молода]]» Михайлина Скорик знайшла публікацію хорунжого [[Армія Української Народної Республіки|армії УНР]], активного члена [[Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка|Військового клубу імені Павла Полуботка]] [[Павелко Віктор Гаврилович|Віктора Павелка]], яку було опубліковано в часописі «Краківські вісті» [[1944]] року. Павелко був одним із небагатьох присутніх на похороні Миколи Міхновського і у своїй публікації детально описав його останні дні та вказав на кладовище, де поховали діяча{{sfn|Гаврильченко|2008|loc=10 січня.}}.

Після цього, у [[2007]]–[[2008]] роках пошуки розпочалися безпосередньо на кладовищі. Велику практичну допомогу надав дослідникам Петро Лабут ([[1927]] року народження), який походить з династії охоронців кладовища (його дідусь і батько стерегли Байкове ще до [[Жовтневий переворот|революції]]), та Ждан Шемет, що малим хлопцем також брав участь у похороні{{sfn|Гаврильченко|2008|loc=10 січня.}}. Нарешті, навесні 2008 року, коштами [[Міжрегіональна академія управління персоналом|Міжрегіональної академії управління персоналом]] на могилі Миколи Міхновського встановлено пам'ятник.<ref>[http://www.personal-plus.net/271/3238.html Газета «Персонал Плюс»: «Пам'ятати видатні імена»]</ref>

==== Меморіальні дошки ====
У [[Харків|Харкові]]&nbsp;— місті, з яким пов'язані найяскравіші сторінки життя і діяльності Міхновського, [[24 серпня]] [[2003]] року, на честь 12-ї річниці незалежності України та 130-річчя від дня народження відомого українського діяча, було відкрито меморіальну дошку Миколі Міхновському.<!--<ref name="viaduk">[http://www.viaduk.net/clients/unp.nsf/0/A4E39F7D09343027C2256D98004ABFDA?OpenDocument Харків. Відкрито меморіальну дошку Миколі Міхновському]</ref> --><ref>[http://www.mediaport.info/gazeta/pages.php?gazeta_id=76&page=19 MediaPost: Свобода по-харьковски]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref> Ідея увічнити пам'ять видатного діяча належить громадським організаціям Харкова. Меморіальну дошку, встановлену на приміщенні [[Українська інженерно-педагогічна академія|Харківської інженерно-педагогічної академії]] (вул. Університетська, 16), виготовлено їхнім же ж коштом.<!--<ref name="viaduk"/> --> Текст меморіальної дошки повідомляє:
{{цитата|Міхновський Микола Іванович (1873–1924) — визначний [[юрист]] і громадський діяч виступив тут 26. 02. 1900 р. з програмною доповіддю „Самостійна Україна“, де вперше обґрунтував концепцію і принципи створення незалежної Української держави.}}
У Харкові 17.05.2016 року&nbsp;— вулицю Ганни перейменували у вулицю Миколи Міхновського. Також на честь діяча планують відкрити пам'ятник.<!--<ref name="viaduk"/> -->

Меморіальна дошка у [[Львів|Львові]] була відкрита у вересні 2007 року на фасаді будинку №&nbsp;1 по вулиці Костюшка, де зупинявся Микола Міхновський під час відвідин Львова<ref>[http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2007/09/24/26449/ «Львівська газета»: «Міхновський у бронзі»]</ref><ref>[http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=64321 Газета «Високий Замок»: «Чужинці приходять і відходять, а в хаті залишається господар»]</ref>. Окрім того, у Львові існує [[вулиця Братів Міхновських]] (брат Миколи Міхновського&nbsp;— [[Міхновський Юрій Іванович|Юрій]]&nbsp;— відомий український релігійний діяч).

У [[2008]] році на честь Миколи Міхновського в його рідному селі [[Турівка (Згурівський район)|Турівка]] [[Згурівський район|Згурівського району]] [[Київська область|Київської області]] перейменували центральну вулицю{{sfn|Гаврильченко|2008|loc=10 січня.}}. Також розглядається питання щодо перейменування на честь Міхновського однієї з вулиць Києва.

5 квітня 2013 року в місті [[Прилуки]] Чернігівської області була відкрита меморіальна дошка Миколі Міхновському. На дошці викарбувано слова Міхновського: «Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних інтересів». Меморіальна дошка встановлена на будівлі гімназії №&nbsp;1, яку 1891 року закінчив Микола Міхновський<ref>{{Cite web |url=http://www.chernihiv.svoboda.org.ua/diyalnist/anonsy/038039/ |title=Відкриття меморіальної дошки Миколі Міхновському в Прилуках |accessdate=4 лютий 2015 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20150204141256/http://www.chernihiv.svoboda.org.ua/diyalnist/anonsy/038039/ |archivedate=4 лютий 2015 |deadurl=yes }}</ref>.

27 травня 2017-го у [[Полтава|Полтаві]] було відкрито меморіальну дошку на будинку, в якому Міхновський вперше зачитав текст «Самостійної України»<ref>[http://kolo.news/category/suspilstvo/3865 У Полтаві відкрили пам'ятну дошку першому ідеологу українського націоналізму]</ref>.

==== Пам'ятники ====
2013 року в селі Турівка Згурівського району з нагоди 140-річчя від дня народження Міхновському встановили пам'ятник<ref>[http://www.borinfo.com.ua/boryspil-products-news-2013-04-370-5/ Миколу Міхновського вшанували у його рідному селі]</ref>.

==== Вулиці ====
25 квітня 2013 року сесія Винниківської міської ради надала назву вулиці на честь Миколи Міхновського<ref>[[Байцар Андрій Любомирович]]. У Винниках вулиці присвоїли назву імені Миколи Міхновського http://plus.lviv.ua/news/2013-04-25-4706</ref>.

25 грудня 2015 року в місті [[Бровари]] назвали вулицю на честь Миколи Міхновського.<ref>Рішення від 25.12.2015 №&nbsp;52-04-07 «Про перейменування вулиць та провулків м. Бровари» [http://brovary-rada.gov.ua/documents/24977.html], [http://docs.brovary.org/p31935/25.12.2015/52-04-07]. [[Броварська міська рада]]. 28.12.2015</ref><ref>[http://brovary.pravo-znaty.org.ua/brovarski-krayeznavtsi-ta-aktyvisty-predstavlyly-propozytsiyi-shhodo-perejmenuvannya-vulyts-startuvalo-gromadske-obgovorennya/ Пропозиції щодо перейменування вулиць у Броварах винесено на громадське обговорення]. Маєш право знати. 26.06.2015</ref>

2016 року в місті [[Кропивницький]] назвали вулицю на честь Миколи Міхновського.

У Харкові названо вулицю на честь Миколи Міхновського.

На його честь також названо один з куренів НСОУ «Пласт»: [[37 курінь УПЮ імені Миколи Міхновського]].

==== Телебачення ====
У 2007—2008 рр. постать Миколи Міхновського взяла участь у [[Великі українці|проекті «Великі Українці»]] на [[Інтер (телеканал)|телеканалі «Інтер»]].<ref>[http://www.greatukrainians.com.ua/country/ukraine/407.html Проект «Великі українці»: Микола Міхновський]</ref> Сучасна українська історіографія називає Міхновського «Апостолом української державності».

<gallery widths="200" heights="200">
Mogyla Mihnovskogo.jpg|Могила Миколи Міхновського на Байковому кладовищі
Doshka.jpg|Меморіальна дошка М. Міхновському в Харкові
Mikhnovskiy lviv.jpg|Відкриття меморіальної дошки Міхновському у Львові
Меморіальна_дошка_Миколі_Міхновському_в_Прилуках.jpg|Меморіальна дошка Миколі Міхновському в Прилуках
Будинок Русових.jpg|Пам'ятна дошка на честь першої декларації «[[Самостійна Україна (брошура)|Самостійної України»]]
</gallery>

== Десять заповідей УНП ==
'''«Десять заповідей УНП»'''<ref>Інакша відома назва&nbsp;— '''«Десять заповідей Міхновського»'''</ref> на рівні із [[Самостійна Україна (брошура)|брошурою «Самостійна Україна»]] стали найвидатнішим твором і спадком Миколи Міхновського, що без сумніву спричинив потужний вплив на становлення, розвиток та формування [[Український націоналізм|українського націоналізму]]. Розроблені вони були особисто Міхновським у [[1903]] році{{sfn|Турченко|2006|с=131.}} як своєрідний партійний «кодекс честі» для членів УНП та охочих вступити у партію.

Ось ці заповіді (подано в оригіналі){{sfn|Мірчук|1999}}:

: ''1. Одна, єдина, неподільна, від [[Карпати|Карпат]] аж до [[Кавказ]]у самостійна, вільна, [[Демократія|демократична]] [[Україна]]&nbsp;— республіка робочих людей.''
: ''2. Усі люди&nbsp;— твої браття, але [[Москаль|москалі]], [[ляхи]], [[Угорці|угри]], [[румуни]] та [[жид]]и&nbsp;— се вороги нашого народу, поки вони панують над нами й визискують нас.''
: ''3. [[Україна]] для [[українці]]в! Отже, вигонь звідусіль з [[Україна|України]] чужинців-гнобителів.''
: ''4. Усюди й завсігди уживай [[Українська мова|української мови]]. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів.''
: ''5. Шануй діячів рідного краю, ненавидь ворогів його, зневажай перевертнів-відступників&nbsp;— і добре буде цілому твоєму народові й тобі.''
: ''6. Не вбивай [[Україна|України]] своєю байдужістю до всенародних інтересів.''
: ''7. Не зробися [[ренегат]]<nowiki/>ом-відступником.''
: ''8. Не обкрадай власного народу, працюючи на ворогів [[Україна|України]].''
: ''9. Допомагай своєму землякові поперед усіх, держись купи.''
: ''10. Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами, не приятелюй з ворогами нашого народу, бо ти додаєш їм сили й відваги, не накладай укупі з гнобителями нашими, бо зрадником будеш.''

== Див. також ==
* [[Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка]]
* [[Виступ полуботківців]]

== Примітки ==
{{reflist|3}}

== Посилання ==
* [http://leksika.com.ua/11260622/legal/mihnovskiy Міхновський] // {{Юридична енциклопедія|3}}
* {{УМЕ8|частина=Міхновський Микола|сторінки=1008-1009}}
* [https://archive.org/details/independentUkraine Микола Міхновський. Кантата «Самостійна Україна»]
* [https://youtu.be/nFl8W3aUgjA МИКОЛА МІХНОВСЬКИЙ | Програма «Велич особистості» | 2014 (ВІДЕО)]
* [https://web.archive.org/web/20080622124706/http://cun.org.ua/ukr/content/view/14/ Микола Міхновський] // Конгрес Українських Націоналістів
* [http://www.uvkr.com.ua/ua/visnyk/uvkr-2002/july/lycar.html Микола Міхновський]{{Недоступне посилання|date=квітень 2019 |bot=InternetArchiveBot }} // Вісник УВКР
* [http://www.sonyah.narod.ru/fame/mihnovskiy.html Микола Міхновський]
* [http://www.greatukrainians.com.ua/country/ukraine/407.html Микола Міхновський] // Проект «Великі українці»
* [http://rid.org.ua/?p=784 Микола Міхновський&nbsp;— імперіаліст №&nbsp;1]
* [http://library.kharkov.ua/lib_druk.php?type=3&year=2006&id=1 Нові пам'ятники культури та меморіальні дошки Харківської області].
* [http://www.mediaport.info/gazeta/pages.php?gazeta_id=76&page=19 Свобода по-харьковски]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }} // MediaPost.
* [http://www.chasipodii.net/article/3695/?vsid=e583c0e4564cc8de2838653d9544059a Таємниця загибелі Миколи Міхновського].
* [http://chtyvo.org.ua/authors/Kovalov_Denys/Shliakh_revoliutsioneriv-samostiinykiv_Konrad-Viktor_Zilliakus_i_Mykola_Mikhnovskyi/ Шлях революціонерів-самостійників: Конрад-Віктор Зілліакус і Микола Міхновський]
<!-- * [http://www.viaduk.net/clients/unp.nsf/0/A4E39F7D09343027C2256D98004ABFDA?OpenDocument Харків. Відкрито меморіальну дошку Миколі Міхновському]. --><!-- 404 -->

== Джерела ==
<div class="reflist4" style="height: 300px; overflow: auto; padding: 3px">
* <!-- {{h|Байцар|}}''Байцар Андрій.'' [http://vinnikiplus.in.ua/news/2013-04-25-4706 У Винниках вулиці присвоїли назву імені Миколи Міхновського]. --> <!-- 404 -->
* {{h|Белебеха|2000}}''Белебеха І. О.'' Україна і комунізм.&nbsp;— Харків: Видання журналу «Березіль», 2000.&nbsp;— 502 с.
* [[Бойко Олена Дмитрівна|''Бойко О. Д.'']] [http://history.org.ua/?encyclop&termin=Mіkhnovsky_M_І Міхновський Микола Іванович] // {{ЕІУ|6|766}}
* ''Волинець Ананій.'' [https://web.archive.org/web/20130626111544/http://unknownwar.info/------_401/ Спогади про Миколу Міхновського. В другі роковини трагічної смерті 3-V-1924 року] // Дзвін.&nbsp;— 1926.&nbsp;— Травень. {{ArchivedURL|https://web.archive.org/web/20160309215447/http://unknownwar.info/------_401|9 травня 2016}}
* {{h|Гаврильченко|2008}}''Гаврильченко Олег.'' [http://www.chasipodii.net/article/3695/?vsid=e583c0e4564cc8de2838653d9544059a Таємниця загибелі Миколи Міхновського] // Час і події.&nbsp;— 2008.&nbsp;— 10 січня.
* ''Горак Володимир.'' [http://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/vichniy-opozicioner Вічний опозиціонер] // День.&nbsp;— 2007.&nbsp;— 14 квітня.
* {{h|Донцов|2002}}''[[Донцов Дмитро Іванович|Донцов Д. І.]]''. Рік 1918, Київ: документально-художнє видання / упор. К.&nbsp;Ю.&nbsp;Галушко.&nbsp;— {{К.}} : Темпора, 2002.&nbsp;— 208 с.
* ''Єфримович В.'' [https://web.archive.org/web/20130626103949/http://unknownwar.info/----------_402/ Військо йде. Спогад про Миколу Міхновського] // Календар української родини на переступний рік.&nbsp;— Мондер, Альберта, Канада: видавництво й друкарня отців Василіан, 1948.&nbsp;— Річник 9.—  С. 104—115. {{ArchivedURL|https://web.archive.org/web/20160311073433/http://unknownwar.info/----------_402|11 березня 2016}}
* Київ. Історична енциклопедія. 1917—2000 рр. 3MEDIA, 2002.
* ''Коваль Роман.'' [http://ukrlife.org/main/kubann/1expansy.htm Нариси з історії Кубані].
* {{h|Мірчук|1999}}''[[Мірчук Петро]].'' Відродження великої ідеї.&nbsp;— {{К.}} : Українська видавнича спілка, 1999.
* {{h|Мірчук|1960}}''Мірчук Петро.'' [https://web.archive.org/web/20130626130438/http://unknownwar.info/----_892/ Микола Міхновський. Апостол української державності.]&nbsp;— Філадельфія.&nbsp;— 1960. {{ArchivedURL|https://web.archive.org/web/20160311190318/http://unknownwar.info/----_892|11 березня 2016}}
* {{h|Міхновський|2002}}''Міхновський М. І.'' Самостійна Україна.&nbsp;— {{К.}} : Діокор, 2002.&nbsp;— 80 с.
* [http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2007/09/24/26449/ Міхновський у бронзі] // Львівська газета.
* ''Павелко І.'' [https://web.archive.org/web/20120421162852/http://unknownwar.info/-_403/ Остання зустріч із Миколою Міхновським] // Краківські вісті.&nbsp;— 1944.&nbsp;— №&nbsp;157 (1190).&nbsp;— 19 липня. {{ArchivedURL|https://web.archive.org/web/20160324232536/http://unknownwar.info/-_403/|24 березня 2016}}
* [http://www.personal-plus.net/271/3238.html Пам'ятати видатні імена] // Персонал Плюс.
* ''Пасічник Галина.'' [http://maysterni.com/publication.php?id=24695 Національна ідея у трактуванні Миколи Міхновського] // Поетичні майстерні.
* ''Романчук Олег.'' [https://web.archive.org/web/20070927081826/http://www.universum.org.ua/journal/2001/rom001.html Микола Міхновський].{{ArchivedURL|https://web.archive.org/web/20080620003737/http://www.universum.org.ua/journal/2001/rom001.html|20 червня 2008}}
* ''Сідак В., Осташко Т., Вронська Т.'' Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника: Наукове видання.&nbsp;— {{К.}} : Темпора, 2004.&nbsp;— 416 с.: іл.
* {{h|Скоропадський|1995}}''Скоропадський Павло.'' Спогади (кінець 1917&nbsp;— грудень 1918)&nbsp;— {{К.}} : Київ&nbsp;— Філадельфія, 1995.&nbsp;— 493 с.
* [[Солдатенко Валерій Федорович|''Солдатенко В.'']] Міхновський Микола Іванович // Політична енциклопедія / редкол. : [[Левенець Юрій Анатолійович|Ю. Левенець]] (голова), [[Шаповал Юрій Іванович|Ю. Шаповал]] (заст. голови) та ін.&nbsp;— {{К.}} : Парламентське видавництво, 2011.&nbsp;— 808 с.&nbsp;— {{s|ISBN 978-966-611-818-2.}}
* {{h|Сто видатних українців|2006}}Сто видатних українців / авт. ст. Н.&nbsp;В.&nbsp;Астапенко, О.&nbsp;К.&nbsp;Барашкова, А.&nbsp;В.&nbsp;Дарибогова [та ін.].&nbsp;— {{К.}} : Арій, 2006.&nbsp;— 496 с. : портр.&nbsp;— (100 великих).
* {{h|Турченко|2006}}[[Турченко Федір Григорович|''Турченко Ф. Г.'']] [http://chtyvo.org.ua/authors/Turchenko_Fedir/Mykola_Mikhnovskyi_Zhyttia_i_Slovo/ Микола Міхновський: Життя і Слово].&nbsp;— {{К.}} : Генеза, 2006.&nbsp;— 320 с.&nbsp;— {{s|ISBN 966-504-473-7.}}]
* [http://gazeta.ua/articles/history/_ce-buv-gitler-bez-zhahlivih-naslidkiv-pravnuk-rozpoviv-pro-tvorcya-ukrajinskogo-/425929 «Це був Гітлер без жахливих наслідків»&nbsp;— правнук розповів про творця українського націоналізму].
* [http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=64321 Чужинці приходять і відходять, а в хаті залишається господар] // Високий Замок.
* [[Шемет Сергій Михайлович|''Шемет Сергій.'']] [http://www.ukrcenter.com/library/read.asp?id=6872 Микола Міхновський (посмертна згадка)]
* ''Шемет Сергій.'' [https://web.archive.org/web/20120421161415/http://unknownwar.info/-_229/ Микола Міхновський (Посмертна згадка)] // Хліборобська Україна.&nbsp;— Рік 1924–1925.&nbsp;— Книжка п'ята.&nbsp;— Відень.&nbsp;— С. 3–30. {{ArchivedURL|https://web.archive.org/web/20160324221442/http://unknownwar.info/-_229/|24 березня 2016}}
* ''Щур Сергій.'' [http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/07/16/130770/ Україна терористична: «Оборона України» та Микола Міхновський].
* Міхновський, Микола // {{ФЕС|сторінки=388}}
</div>

{{^}}{{Гетьманський рух}}
{{УНР}}
{{Бібліоінформація|TYP=p|колір={{колір|Україна}}}}
{{ВП-портали|Біографії|Україна}}
{{Медаль|— персоналії}}

[[Категорія:Ідеологи українського націоналізму]]
[[Категорія:Діячі УЦР]]
[[Категорія:Українські філософи]]
[[Категорія:Українські військовики]]
[[Категорія:Українські правники]]
[[Категорія:Політики України]]
[[Категорія:Випускники Київського університету]]
[[Категорія:Уродженці Полтавської губернії]]
[[Категорія:Кубань]]
[[Категорія:Українські націоналісти]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці]]
[[Категорія:Уродженці Турівки (Згурівський район)]]