Відкрити головне меню

Місія Феофана III в Україні

Версія від 11:33, 12 лютого 2017, створена Shynkar (обговорення | внесок) (Створена сторінка: '''Феофана III місія в Україні''' — відновлення Єрусалимським патріархом Феофаном III (н. бл....)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)

Феофана III місія в Україні — відновлення Єрусалимським патріархом Феофаном III (н. бл. 1570 — п. 1644, патріарх з 1608) правосл. церк. ієрархії Ки- їв. митрополії. На Берестейському церк. соборі 1596 правосл. митрополит Київський та більш ість єпископів приєдналися до унії (див. Берестейська церковна унія 1596). Ті ієрархи, які не зреклися православ’я (єпископи Львівський Гедеон Балабан та Перемишльський Михайло Копистенський), згодом померли. Тож, до поч. 1620-х рр. українсько- білорус. Правосл. церква певний час мала лише одну Львівську і Галицьку єпископську кафедру, яку посідав Єремія Тисаровський (він став єпископом Львівським, бо дав польс. королю Сигізмунду III Ваза обіцянку прийняти унію, однак відмовився її виконувати). Оскільки польс. влада підтримувала Унійну (Греко-католицьку) церкву і не бажала йти на поступки православним, серед політично активних кіл правосл. шляхти, духовенства, міщан та козаків виник рух за свою конфесійну свободу, а також народився план відновлення правосл. ієрархічної структури Київ. митрополії в обхід заборон офіц. Варшави. Представники цих кіл вирішили звернутися до патріарха Єрусалимського Феофана III із проханням про висвячення правосл. архієреїв і про заповнення вакантних єпископських кафедр Київ. митрополії. Наприкінці 2-го десятиліття 17 ст. цей патрі- арх перебував у Москві (у червні 1619 він висвятив на патріарха Московського Філарета (Федора Микитовича Романова, батька царя Михайла Федоровича). За деякими даними, узимку 1620 попередн і контакти з Феофаном III могли мати посли Війська Запорозького, яких послав до моск. царя П.Конашевич-Сагайдачний. 25 березня 1620 патріарх Єрусалимський із представницькою свитою, у т. ч. з екзархом константиноп. патріарха Арсенієм, прибув до Києва, зупинившись у Київському Братському Богоявленському монастирі. Його охорону взяли на себе запороз. козаки. Гетьман П.Конашевич-Сагайдачний видав універсал щодо гарантування безпеки патріарха Єрусалимського в Україні (тим часом гетьман великий коронний С.Жолкевський плекав план таємного арешту Феофана III як начебто турец. шпигуна). До Києва приїхали також болг. митрополит Софійський Неофіт і грец. єпископ Стагонський Авраамій, які на той час уже перебували в Укра їні. Феофан III брав участь у богослужіннях у багатьох київ. храмах, видавав патріарші грамоти, спрямовані на зміцнення братського руху в Україні. Представники укр. правосл. духовенства, зокрема Іов Борецький — ігумен Київського Свято-Михайл івського Золотоверхого монастиря, а також депутації від Київського Богоявленського братства і від Війська Запорозького наполегливо прохали Феофана III висвятити правосл. архієреїв. Після деяких вагань, спричинених побоюванням репресій з боку польс. влади, він погодився на проведення цієї хіротонії (рукопокладення). Єрусалимський патріарх розіслав від свого імені грамоти до всіх православних Речі Посполито ї про обрання кандидатур, гідних єпископського сану. Та- ємно від польс. влади він здійснив висвячення православних митрополита і єпископів, а також поставлення на єпископські кафедри. Це відбулося в часовому проміжку після 25 (15) серпня і до 10 вересня (31 серпня). Митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі (Малої Росії) став Іов Борецький; єпископом Володимирським та Берестейським — Ієзекиїл (Йосиф) Курцевич (архі- мандрит Трахтемирівського монастиря); архієпископом Полоцьким, Мстиславським і Вітебським — Мелетій Смотрицький (чернець Віленського Святого Духа монастиря); єпископом Луцьким і Острозьким — Ісакій Борискович (ігумен Чернчицького монастиря, що поблизу Луцька); єпископом Перемишльським і Самбірським — Ісайя (ігумен Ки- ївського Межигірського СпасоПреображенського монастиря); єпископом Холмським та Белзьким — Паїсій (Іполитович), єпископом Пінським і Туровським — грец. єпископ Авраамій. 13 вересня Феофан III, супроводжуваний козаками нового запороз. гетьмана Я.Бородавки, виїхав із Києва додому, в бік кордону з Молдавським князівством. Однак йому довелося повернутися назад через тривожні звістки про несприятливий для польс. сил переб іг Цецорської битви 1620. Лише за кілька місяців по цьому патр іарх Єрусалимський поновив спробу повернутися додому. На прохання польс. влади 17 січня 1621 він із Трахтемирівського монастиря звернувся до козаків Війська Запорозького, закликавши їх дати збройну відсіч осман. султанові Осману II, який мав намір напасти на Річ Посполиту. Тим часом уже на початку лютого 1621 Сигізмунд III оголосив Феофана самозванцем і турец. шпигуном, а також видав універсал про арешт Іова Борецького та Мелетія Смотрицького за фальшивим звинуваченням у зраді на користь Османської імперії. Нев- довзі православні відповіли на ці звинувачення протестами та посиленням політ. боротьби з метою домогтися від офіц. Варшави визнання відновленої правосл. церк. ієрархії (щодо цього успіх прийшов лише 1633). Взимку 1621 патріарх Єрусалимський ви- їхав із Трахтемирівського монастиря з козац. охороною. Серед тих, хто супроводжував патріарха, був полк. П.КонашевичСагайдачний. Очевидно, у 20-х числах лютого 1621 Феофан III прибув до Сорок (нині місто в Молдові). Подальша його подорож виявилася нещасливою, оск ільки в районі Кілії або Ізмаїла на нього та його почет, за відсутност і козац. охорони, напали турки. Відновлення Феофаном III правосл. церк. ієрархії Київ. митропол ії врятувало Правосл. церкву в Україні та Білорусі від остаточного занепаду, посприяло зміцненню її орг. структури, а також помітно консолідувало в Укра їні рух за конфесійну свободу православних.

Джерела та література