Перегляд вихідного коду сторінки Мікеланджело Буонарроті

{{Othernames|Буонарроті}}
{{Otheruses|Мікеланджело (значення){{!}}Мікеланджело}}
{{Скульптор
| Ім'я                = Мікеланджело Буонарроті
| Оригінал імені      = {{lang-it|Michelangelo Buonarroti}}
| Фото = Miguel Ángel, por Daniele da Volterra (detalle).jpg
| Ширина =
| Підпис = ''Портрет '''Мікеланджело''' (після 1544)''
| Ім'я при народженні = ''Мікеланджело ді Лодовіко Буонарроті Сімоні''
| Дата народження = 6.3.1475
| Місце народження = 
| Дата смерті = 18.2.1564
| Місце смерті = 
| Національність = [[Італійці|Італієць]]
| Громадянство =
| Жанр = [[скульптура]], [[живопис]],<br />[[архітектура]], [[поезія]]
| Навчання = [[Доменіко Ґірландайо]]<br />[[Бертольдо ді Джованні]]
| Напрямок = [[відродження]], [[маньєризм]]
| Роки творчості = [[1484]]&nbsp;— [[1564]]
| Покровитель = [[Лоренцо Медічі]], папа [[Юлій&nbsp;II]], папа [[Павло&nbsp;III]]
| Вплив = [[Мазаччо]], [[Якопо делла Кверча]], [[Лоренцо Ґіберті]], [[Паоло Учелло]]
| Вплив на = [[Аннібале Карраччі]], [[Андреа дель Сарто]], [[Джакомо делла Порта]],<br/> [[Гульєльмо делла Порта]], [[Бенвенуто Челліні]],<br/> [[Ель Греко]], [[Роден]]а, [[Рубенс]]а, [[Фредерік Лейтон|Фредеріка Лейтона]] та інших
| Працював у містах = [[Флоренція]], [[Болонья]], [[Рим]]
| Основні роботи = «[[Давид (Мікеланджело)|Давид»]], «[[Вакх (Мікеланджело)|Вакх»]], «[[П'єта (Мікеланджело)|П'єта»]], «[[Мойсей (Мікеланджело)|Мойсей»]], фрески [[Стеля Сікстинської капели|стелі Сікстинської капели]],<br/> «[[Страшний суд (Мікеланджело)|Страшний суд»]], [[Гробниця папи Юлія ІІ]], статуї [[Капела Медічі|капели Медічі]]<br/> («[[Джуліано Медічі (Мікеланджело)|Джуліано Медічі»]], «[[День (Мікеланджело)|День»]], «[[Ніч (Мікеланджело)|Ніч»]], «[[Лоренцо II Медічі (Мікеланджело)|Лоренцо II Медічі»]], «[[Ранок (Мікеланджело)|Ранок»]],<br/> «[[Вечір (Мікеланджело)|Вечір»]], «[[Мадонна Медічі]]»), купол [[Собор Святого Петра|Собору Святого Петра]] та&nbsp;інші<br />''Див.&nbsp;[[Твори Мікеланджело|Твори&nbsp;Мікеланджело]]''
| Нагороди =
| автограф = [[Файл:Michelangelo Signature2.svg|міні|ліворуч|150пкс|]]
| Сайт =
}}
'''Мікела́нджело ді Франче́ско ді Не́рі ді Мініа́то дель Се́ра і Лодо́віко ді Леона́рдо ді Буонарро́ті Сімо́ні''' ({{lang-it|Michelangelo di Francesci di Neri di Miniato del Sera i Lodovico di Leonardo di Buonarroti Simoni}}, часто відомий як '''Мікеланджело''' або '''Мікелянджело'''; [[6 березня]] [[1475]], [[Капрезе-Мікеланджело|Капрезе]]&nbsp;— [[18 лютого]] [[1564]], [[Рим]])&nbsp;— [[Італія|італійський]] [[Скульптура|скульптор]], [[художник]], [[архітектор]], [[поет]] та [[інженер]]. Його твори вважалися найвищими досягненнями мистецтва [[Відродження]] ще за життя самого майстра<ref name="brit">{{cite web|url=http://www.britannica.com/EBchecked/topic/379957/Michelangelo/|title=Michelangelo|work=Encyclopædia Britannica|language=англ.|accessdate=18 січня 2012|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgDvbw5?url=http://www.britannica.com/EBchecked/topic/379957/Michelangelo/|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>{{sfn|Wallace|2010|с=5}}. [[Ромен Роллан]] писав про нього: «''Нехай сам він був створений із цього пороху земного. Але із тліні спалахнув вогонь, що очищує все,&nbsp;— вогонь генія''»{{sfn|Роллан|1992|с=78&nbsp;—79}}. Мікеланджело прожив майже 89 років, цілу епоху, від періоду Високого Відродження до початків [[Контрреформація|Контрреформації]]. За цей період змінилося тринадцять [[Список римських пап|Пап Римських]]&nbsp;— він виконував замовлення для дев'яти із них. Збереглося багато документів про його життя та творчість&nbsp;— свідчення сучасників, листи самого Мікеланджело, договори, його особисті й професійні записи. Мікеланджело також був першим представником західноєвропейського мистецтва, чия біографія була надрукована ще за його життя<ref name="brit"/>.

Серед найвідоміших його скульптурних робіт&nbsp;— «[[Давид (Мікеланджело)|Давид»]], «[[Вакх (Мікеланджело)|Вакх»]], «[[П'єта (Мікеланджело)|П'єта»]], статуї «[[Мойсей (Мікеланджело)|Мойсея»]], «[[Лія (Мікеланджело)|Лії»]] та «[[Рахиль (Мікеланджело)|Рахилі»]] для [[Гробниця папи Юлія ІІ|гробниці папи Юлія&nbsp;ІІ]]. [[Джорджо Вазарі]], перший офіційний біограф Мікеланджело, писав, що «Давид» «''перевищив славу всіх сучасних і [[Античність|античних]] статуй, грецьких і римських, будь-коли зроблених''»{{sfn|Вазарі|1970|с=312}}. Одним із наймонументальніших творів митця є фрески [[Стеля Сікстинської капели|стелі Сікстинської капели]], про які Гете сказав, що: «''не побачивши Сікстинську капелу, важко собі наочно уявити те, що може зробити одна людина''»<ref>«''…Ohne die Sixtinische Kapelle gesehen zu haben, kann man sich keinen anschauenden Begriff machen, was ein Mensch vermag''» ({{книга|автор =Dorothea Scholl. |заголовок =Von den «Grottesken» zum Grotesken: die Konstituierung einer Poetik des Grotesken in der italienischen Renaissance |посилання =http://books.google.com.ua/books?id=UPAmrjmGDhsC&dq=goethe+michelangelo&source=gbs_navlinks_s |видавництво =LIT Verlag Münster |рік =2004 |сторінок =768 |сторінки =363 }}) {{ref-de}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.wisdomportal.com/Enlightenment/Goethe.html|title=Johann Wolfgang von Goethe, Italian Journey (1786-1788), August 23, 1787|language=англ.|accessdate=18 січня 2012|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgFp60Q?url=http://www.wisdomportal.com/Enlightenment/Goethe.html|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>, а [[Вільям Джеймс Дюрант|Вільям Дюрант]] писав, що у своїй єдності вони&nbsp;— «''найбільше досягнення людини в історії живопису''»{{sfn|Durant|1953|с=475}}. Серед його архітектурних звершень&nbsp;— проект купола [[Собор Святого Петра|Собору Святого Петра]], сходи [[Бібліотека Лауренціана|бібліотеки Лауренціана]], [[Капітолій (пагорб)|площа Кампідольо]] та інші. Дослідниками вважається, що мистецтво Мікеланджело&nbsp;— це мистецтво, що розпочинається і завершується зображенням людського тіла{{sfn|Эрпель|1990|с=7}}.

== Життя та творчість ==
[[Файл:Atto di nascita Michelangelo.jpg|міні|праворуч|200пкс|<small><center>Копія запису про народження Мікеланджело</center></small>]]

=== Дитячі роки ===
Мікеланджело Буонарроті народився [[6 березня]] [[1475]]{{ref label|а|а|none}} року у селі [[Капрезе-Мікеланджело|Капрезе]] ([[Ареццо (провінція)|провінція Ареццо]]), де його батько, Лодовіко Буонарроті ({{lang-it|Lodovico (Ludovico) di Leonardo Buonarroti Simoni}}), був на той час 169-им [[подеста|подестою]]{{sfn|Tolnay|1943|с=11}}{{ref label|б|б|none}}. Протягом кількох поколінь представники роду Буонарроті Сімоні були дрібними банкірами Флоренції, але Лодовіко не вдалося зберегти фінансовий стан банку, тому він час від часу займав державні посади<ref name="brit"/>{{sfn|Брион|2002|с=6}}. Відповідно до запису Лодовіко, який зберігається у музеї «[[Каза Буонарроті]]» ([[Флоренція]]), Мікеланьоло{{ref label|в|в|none}} народився «''(…) у понеділок{{ref label|а|а|none}} вранці, за 4 чи 5 годин до світанку''». У цьому реєстрі також вказано, що хрестини відбулися [[8 березня]] в церкві Сан Джованні ді Капрезе{{ref label|г|г|none}}, й перелічено хрещених батьків{{sfn|Wallace|2010|с=63}}:
{| class="wikitable collapsible collapsed"
!colspan="3"|Хрещені батьки Мікеланджело
|-
! Ім'я українською !! Ім'я італійською !! Примітки
|-
| Дон Даніелло ді Сер Буонаґуїда || ''Don Daniello di Ser Buonaguida'' || із Флоренції, парафіяльний священик церкви Сан Джованні
|-
| Дон Андреа ді … || ''Don Andrea di …''*|| із [[Поппі]], священик із монастиря у Діччано ({{lang-it|Dicciano}})
|-
| Джованні ді Наур'ї || ''Giovanni di Naurii'' || із Капрезе
|-
| Якопо ді Франческо|| ''Jacopo di Francesco'' || із Казуріо ({{lang-it|Casurio}})**
|-
| Марко ді Джорджо || ''Marco di Giorgio'' || із Капрезе
|-
| Джованні ді Б'яджо || ''Giovanni di Biaggio'' || із Капрезе
|-
| Андреа ді Б'яджо || ''Andrea di Biaggio'' || із Капрезе
|-
| Франческо ді Якопо дель Андуїно || ''Francesco di Jacopo del Anduino''** || із Капрезе
|-
| Сер Бартоломео ді Санті дель Лансе || ''Ser Bartolomeo di Santi del Lanse''** || нотар{{ref label|б|б|none}}
|-
!colspan="3"|* <small>''невідомо''</small> ** <small>''нерозбірливо''</small>
|-
|}
Матір'ю Мікеланджело була Франческа ді Нері дель Мініато ді Сієна ({{lang-it|Francesca di Neri del Miniato di Siena}})<ref name="cc">{{книга|автор =Charles Clément. |заголовок =Michelangelo |видавництво =S. Low, Marston, Searle, & Rivington, ltd. |рік =1892 |сторінки=5 |посилання =http://books.google.com.ua/books/about/Michelangelo.html?id=G-sDAAAAYAAJ&redir_esc=y}} {{ref-en}}</ref>. Через місяць після народження сина, у Лодовіко закінчився термін перебування на посаді подести, й сім'я повернулася до [[Флоренція|Флоренції]], а хлопчика, оскільки у Франчески були проблеми зі здоров'ям{{sfn|Брион|2002|с=9}}, віддали годувальниці із села [[Сеттіньяно]], недалеко від Флоренції. Там був розташований маєток Буонарроті (тепер&nbsp;— «[[Вілла Мікеланджело]]»), а також невеликий кар'єр мармуру та ферма<ref name="cc"/>. Хлопчик жив у сім'ї годувальниці, дружини каменяра, й проводив багато часу біля кар'єру.

Вважається, що пізніше Мікеланджело, наче жартома, сказав [[Джорджо Вазарі|Вазарі]], що{{sfn|Вазарі|1970|с=298}}{{sfn|Tolnay|1943|с=11}}:{{Цитата|''(…) із молока своєї мамки я видобув різець і молоток, якими я роблю статуї''|40}}
[[Файл:Michelangelo Buonarroti - Codex Vallardi 2491 r.jpg|міні|праворуч|150пкс|<center>«Граф Каносський»<br /><small>(Малюнок Мікеланджело)</big></small>]]
Мікеланджело був другим сином Лодовіко. [[Фріц Ерпель]] наводить роки народження братів: Ліонардо ({{lang-it|Lionardo}})&nbsp;— 1473&nbsp;р., Буонаррото ({{lang-it|Buonarroto}})&nbsp;— 1477&nbsp;р., Джовансімоне ({{lang-it|Giovansimone}})&nbsp;— 1479&nbsp;р. та Джізмондо ({{lang-it|Gismondo}})&nbsp;— 1481&nbsp;р. Того ж [[1481|року]] померла матір, а [[1485]] року, через чотири роки після її смерті, Лодовіко одружився вдруге. Мачухою Мікеланджело стала Лукреція Убальдіні{{sfn|Роллан|1992|с=91}}. Незабаром Мікеланджело віддали до школи Франческо Ґалатеа да Урбіно ({{lang-it|Francesco Galatea da Urbino}}) у Флоренції{{ref label|д|д|none}}. Хлопець не виявляв особливого нахилу до навчання, а віддавав перевагу спілкуванню з митцями та перемальовуванню церковних ікон та фресок{{sfn|Condivi|1999|с=9}}.

Відомо, що Лодовіко пишався своїм аристократичним походженням, адже рід Буонарроті-Сімоні претендував на кревну родинність із маркграфинею [[Матильда (маркграфиня Тосканська)|Матильдою Каносською]]{{sfn|Вазарі|1970|с=297}}, хоча й нема достатніх документальних даних для підтвердження цього. [[Асканіо Кондіві]] стверджував, що й сам Мікеланджело у це вірив, згадуючи про аристократичне походження роду у своїх листах до племінника Ліонардо{{sfn|Condivi|1999|с=5}}. За [[Вільям Воллес (мистецтвознавець)|Вільямом Воллесом]], визначальним є те, що<ref>William E.&nbsp;Wallace, ''[http://www.amazon.com/Michelangelo-Artist-Man-his-Times/dp/0521111994 Michelangelo: The Artist, the Man, and his Times]'', Cambridge University Press {{ref-en}}</ref>:
{{Цитата|''(...)до Мікеланджело мало митців претендувало на таке й ще менше вірили у це з такою упевненістю. Митці не мали не тільки гербів, а й справжніх прізвищ. Їх називали на честь батька, професії чи міста, й серед них такі відомі сучасники Мікеланджело як [[Леонардо да Вінчі]] та [[Джорджоне|Джорджоне да Кастельфранко]]''
{{oq|en|(...)few artists before Michelangelo made such claims, and fewer still could believe them with any confidence. Not only did artists not have coats of arms, many did not even have proper last names. Artists were named after their fathers, after a profession, or after their place of origin, such as Michelangelo’s famous contemporaries, Leonardo da Vinci and Giorgione da Castelfranco}}}}

=== Юність. Перші твори ===
[[Файл:Studio romanelli, sa cesare zocchi, michelangelo giovane scolpisce la testa di fauno 04.JPG|міні|праворуч|150пкс|<center><small>[[Чезаре Дзоччі]].&nbsp;«Юний Мікеланджело висікає „[[Голова фавна|Голову фавна“»]] ''(втрачена)''</small></center>]]
У [[1488]] році тринадцятирічний Мікеланджело став учнем у [[Доменіко Ґірландайо#Майстерня|майстерні братів Ґірландайо]]. Відра́зу батько був проти такої «неаристократичної» кар'єри, але невдовзі підписав контракт із [[Доменіко Ґірландайо]], за яким останній зобов'язувався оплачувати роботу Мікеланджело{{sfn|Вазарі|1970|с=299}}. Тут хлопець отримав можливість ознайомитися із основними матеріалами та технікою, до цього ж періоду належать його олівцеві копії творів таких флорентійських художників як [[Джотто]] та [[Мазаччо]]{{ref label|е|е|none}}; вже в цих копіях проявилося характерне для Мікеланджело скульптурне бачення форм<ref>{{cite web|url=http://www.mikelangelo.ru/txt/1skulptor.shtml|title=Скульптура&nbsp;— світоч живопису|language=рос.|accessdate=20 січня 2012|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgGSkyi?url=http://www.mikelangelo.ru/txt/1skulptor.shtml|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>. До цього ж періоду належить його картина «[[Муки Святого Антонія (Мікеланджело)|Муки Святого Антонія»]] (копія гравюри [[Мартін Шонгауер|Мартіна Шонгауера]]).

Уже через рік Мікеланджело стає учнем [[Бертольдо ді Джованні]], який був учнем [[Донателло]]. Його праця у саду скульптур [[Лоренцо Пишний|Лоренцо Пишного]], привернула увагу останнього, й у [[1490]] році хлопець оселився у палаці Медічі, залишаючись там до смерті Лоренцо ([[1492]]). Тут він познайомився та мав шанс спілкуватися із філософами [[Платонівська академія|Платонівської академії]] ([[Марсіліо Фічіно]], [[Анджело Поліціано]], [[Джованні Піко делла Мірандола]] та інші). Також він товаришував із [[Лев Х|Джованні]] (другий син Лоренцо, майбутній папа Лев Х) та [[Климент VII|Джуліо Медічі]] (позашлюбний син [[Джуліано ді П'єро Медічі|Джуліано Медічі]], майбутній папа Климент VII){{sfn|Wallace|2010|с=30}}. Серед його перших відомих скульптурних робіт&nbsp;— «[[Голова фавна]]» (мармур, не збереглась), рельєфи «[[Битва кентаврів (Мікеланджело)|Битва кентаврів»]] та «[[Мадонна біля сходів]]» (мармур, [[Каза Буонарроті]], [[Флоренція]]). У 1492&nbsp;—1493&nbsp;роках Мікеланджело працював над «[[Розп'яття (Мікеланджело)|Розп'яттям»]] (дерево, церква [[Санто-Спіріто]], [[Флоренція]]).

Відомо, що у цей час [[П'єтро Торріджано|П'єтро Торріджано деї Торріджані]], який теж був учнем Бертольдо, посварившись із Мікеланджело, ударом в обличчя зламав носову кістку хлопцеві<ref name="se">{{cite web|url=http://arthistory.about.com/b/2008/07/27/will-the-real-michelangelo-please-stand-up.htm|title=Will the Real Michelangelo Please Stand Up?|date=2008-07-27|author=Shelley Esaak|language=англ.|accessdate=20 січня 2012|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgHGAfn?url=http://arthistory.about.com/b/2008/07/27/will-the-real-michelangelo-please-stand-up.htm|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>.

==== «Битва кентаврів» ====
{{main|Битва кентаврів (Мікеланджело)|l1=«Битва кентаврів»}}
Рельєф «Битва кентаврів» зображає сцену з грецького міфу про [[Лапіти|битву людей-лапітів із кентаврами]], що напали на них під час весільного бенкету. Сюжет було запропоновано Анджело Поліціано; а його суть&nbsp;— перемога цивілізації над варварством. За міфом лапіти перемогли, проте в інтерпретації Мікеланджело результат битви не зовсім ясний і навіть не важливий. Ця скульптура виділяється тим, що це перша його робота [[Різець (інструмент)|різцем]]. На думку [[Ерік Шільяно|Еріка Шільяно]], це&nbsp;— перша із завершених «незакінчених» (техніка «[[non finito]]») скульптур Мікеланджело{{sfn|Scigliano|2005|с=45}}.

Це також була остання робота Мікеланджело під патронатом Лоренцо Пишного.

==== «Розп'яття» ====
{{main|Розп'яття (Мікеланджело)|l1=«Розп'яття»}}
Дерев'яне Розп'яття було створено у [[1492]] (чи [[1493]]) році, але вже після смерті Лоренцо. Саме в цей час Мікеланджело розпочав анатомічні штудії у лікарні при монастирі Санта Марія дель Санто-Спіріто ({{lang-it|Santa Maria del Santo Spirito}}), що можна пов'язати із тим, що розіп'ятого [[Ісус Христос|Христа]] зображено оголеним. Деякий час Розп'яття зберігалося у музеї [[Каза Буонарроті]], зараз&nbsp;— у церкві [[Санто-Спіріто]]. Авторство Мікеланджело не було безсумнівним, і дискусії точилися майже сорок років, але 2001 року воно підтвердилось дослідниками<ref>{{cite web|url=http://news.bbc.co.uk/2/hi/entertainment/1444780.stm|title=Crucifix 'confirmed' as a Michelangelo|date=2001-07-18|work=BBC News|language=англ.|accessdate=20 січня 2012|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgHz5vY?url=http://news.bbc.co.uk/2/hi/entertainment/1444780.stm|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>.

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:The Torment of Saint Anthony (Michelangelo).jpg|центр|межа|x165px]]
|[[Файл:Buonarotti-scala.jpg|центр|межа|x165px]]
|[[Файл:Michelangelo, centauromachia, 1492 ca. 01.JPG|центр|межа|x165px]]
|[[Файл:Santo Spirito, sagrestia, crocifisso di michelangelo 01.JPG|центр|межа|x165px]]
|-
|<div style='text-align: center;'>«[[Муки Святого Антонія (Мікеланджело)|Муки Святого Антонія»]]<br />(бл.&nbsp;1487-88)</div>
|<div style='text-align: center;'>«[[Мадонна біля сходів]]»<br />(бл.&nbsp;1491)</div>
|<div style='text-align: center;'>«[[Битва кентаврів (Мікеланджело)|Битва кентаврів»]]<br />(бл.&nbsp;1492)</div>
|<div style='text-align: center;'>«[[Розп'яття (Мікеланджело)|Розп'яття»]]<br />(1492-93)</div>
|-
|}
</center>

Також цей період&nbsp;— період палких промов монаха [[Джироламо Савонарола|Джироламо Савонароли]], який погрожував Флоренції «''кривавим мечем Господнім''». Під цим впливом у [[1491]] році старший брат Мікеланджело, Ліонардо, приєднався до [[Домініканці (орден)|домініканців]]{{sfn|Роллан|1992|с=92&nbsp;—93}}.
[[Файл:Rubens, copia dell'ercole di michelangelo, louvre.jpg|міні|праворуч|140пкс|<center><small>[[Пітер Пауль Рубенс|Рубенс]].&nbsp;«Юний [[Геркулес (Мікеланджело)|Геркулес»]]<br />''(втрачена)''</small></center>]]
[[Лоренцо Пишний]] помер [[9 квітня]] [[1492]] року. Мікеланджело, залишившись без покровителя, деякий час пожив із родиною, але [[20 січня]] [[1494]] року він повернувся до палацу Медічі, уже під егіду старшого сина й спадкоємця Лоренцо Медічі&nbsp;— [[П'єро ді Лоренцо Медічі|П'єро]]. До цього періоду також належить статуя «[[Геркулес (Мікеланджело)|Геркулес»]] (мармур, не збереглася){{ref label|ж|ж|none}} та «Сніговий велетень». Замовлення останнього було ідеєю кардинала [[Бернардо Довіці|Бібб'єни]], яку підтримав правитель [[П'єро ді Лоренцо Медічі|П'єро]]. У романі Карела Шульца про це написано так:
{{Цитата|''(…) Було б непогано, якби цей юний скульптор заради розваги виліпив зі снігу велику статую, яка б потішила народ (…). Такого ще не було в усій Італії: статуя зі снігу, про неї мабуть, скрізь заговорили б (…) покликали Мікеланджело, і він погодився''|40{{sfn|Шульц|2006|с=268}}}}

Цей випадок згадується також у драматичній поемі [[Ліна Костенко|Ліни Костенко]] «''Сніг у Флоренції''»:
{{Quote box|width=25em|align=center|quote=<poem>
''(…)
''Не спав. Не їв. Ні з ким не говорив.
''Змарнів. Промерз. Втомився. Занедужав.
''Але створив ту статую, створив!
''(…)
''Аби ж хто знав, яка вона була.
''Пригріло сонце, і вона розтала<ref>{{cite web |url=http://www.ukrcenter.com/Література/Ліна-Костенко/24564-9/Сніг-у-Флоренції |title=Сніг у Флоренції на порталі «Український Центр» |author=Ліна Костенко |accessdate=4 лютого 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20160313115930/http://ukrcenter.com/%d0%9b%d1%96%d1%82%d0%b5%d1%80%d0%b0%d1%82%d1%83%d1%80%d0%b0/%d0%9b%d1%96%d0%bd%d0%b0-%d0%9a%d0%be%d1%81%d1%82%d0%b5%d0%bd%d0%ba%d0%be/24564-9/%d0%a1%d0%bd%d1%96%d0%b3-%d1%83-%d0%a4%d0%bb%d0%be%d1%80%d0%b5%d0%bd%d1%86%d1%96%d1%97 |archivedate=13 березня 2016 |deadurl=yes }}</ref><ref>{{cite web |url=http://www.day.kiev.ua/290619?idsource=206884&mainlang=ukr |author=Оксана Пахльовська |title=Срібним олівцем |date=18 березня 2011 |accessdate=20 січня 2012}}</ref>
</poem>}}

Серед дослідників немає одностайної думки щодо того, кого зобразив Мікеланджело у своїй сніговій скульптурі. Наприклад, на думку Антоніо Форчелліно ({{lang-it|Antonio Forcellino}}) це був прототип «Геркулеса»<ref>Antonio Forcellino, ''[http://www.amazon.com/Michelangelo-Tormented-Life-Antonio-Forcellino/dp/0745640052 Michelangelo: A Tormented Life]'', Polity, 2009 {{ref-en}}</ref>. Джеймс Голл ({{lang-en|James Hall}}) вважає, що це мала бути ''Мадонна''<ref>James Hall, ''[http://www.amazon.com/Michelangelo-Reinvention-Human-Body-James/dp/0374208832 Michelangelo and the Reinvention of the Human Body]'', Farrar, Straus and Giroux, 2005 {{ref-en}}</ref>.

=== Болонья ===
Восени, [[9 листопада]] [[1494]] року, родину Медічі було офіційно вигнано із Флоренції, а [[Савонарола]] став диктатором. У Флоренції встановилася так звана «[[Флорентійська республіка#Друга республіка (1494—1512)|Друга республіка»]], перші чотири роки якої фактично були [[теократія|теократією]]. Через небезпеку вторгнення військ [[Карл VIII (король Франції)|Карла VIII]] Мікеланджело вирішує поїхати спочатку до [[Венеція|Венеції]], а потім до [[Болонья|Болоньї]]. Там хлопець жив у Джанфранческо Альдоврандіні ({{lang-it|Giovan Francesco Aldovrandini}}). Тут він створив три невеликі скульптури для гробниці [[Святий Домінік|Святого Домініка]], яка залишалася недовершеною через смерть [[Ніколо дель Арка]], скульптора, що розпочав роботу{{sfn|Tolnay|1943|с=20&nbsp;—21}}.

У цей період Мікеланджело читає твори [[Данте Аліґ'єрі|Данте]], [[Петрарка|Петрарки]] та [[Боккаччо]]{{sfn|Эрпель|1990|с=13}}.

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:San Domenico36.jpg|центр|межа|x165px]]
|[[Файл:San Domenico22.jpg|центр|межа|x165px]]
|[[Файл:San Domenico34.jpg|центр|межа|x165px]]
|[[Файл:Angel by Michelangelo - 1.JPG|центр|межа|x165px]]
|-
|<div style='text-align: center;'>[[Гробниця Святого Домініка (Болонья)|Гробниця Святого<br />Домініка]]</div>
|<div style='text-align: center;'>«[[Святий Петроній (Мікеланджело)|Святий Петроній»]]<br />(бл.&nbsp;1494-95)</div>
|<div style='text-align: center;'>«[[Святий Прокл Болонський (Мікеланджело)|Прокл Болонський»]]<br />(бл.&nbsp;1494-95)</div>
|<div style='text-align: center;'>«[[Янгол (Мікеланджело)|Янгол з канделябром»]]<br />(бл.&nbsp;1494-95)</div>
|-
|}
</center>

=== Перша подорож до Риму ===
[[Файл:Michelangelo Bacchus.jpg|міні|праворуч|140пкс|<center>«[[Вакх (Мікеланджело)|Вакх»]]</center>]]
Невдовзі політична ситуація у Флоренції стала спокійнішою, і Мікеланджело повернувся додому, але, не отримуючи замовлень від нової влади, знову почав працювати на Медічі{{sfn|Tolnay|1943|с=24&nbsp;—25}}. За Кондіві, саме в цей час [[Лоренцо ді П'єрфранческо де Медічі]] замовив йому статую «[[Іван Хреститель (Мікеланджело)|Молодого Івана Хрестителя»]], а також статую «[[Амур, що спить]]» (втрачена), але з умовою так «обробити» витвір, щоб мати змогу продати його дорожче, як античний{{sfn|Condivi|1999|с=19&nbsp;—20}}{{ref label|и|и|none}}. Покупцем цієї скульптури став кардинал [[Рафаель Ріаріо]], який виявив підробку, але був настільки вражений майстерністю роботи, що запросив хлопця до [[Рим]]а. Двадцятиоднорічний Мікеланджело прибув у місто [[25 червня]] [[1496]] року{{sfn|Tolnay|1943|с=26&nbsp;—28}}, і пробув там наступних п'ять років.

==== «Вакх» ====
{{main|Вакх (Мікеланджело)|l1=«Вакх»}}
[[4 липня]] [[1496]] року Мікеланджело розпочав роботу над замовленням кардинала&nbsp;— мармуровою статуєю [[Вакх]]а, бога вина. Це двометрова скульптура, призначена для кругового огляду. П'яного бога вина супроводжує маленький сатир, який ласує кетягом винограду. «Вакх» неначе готовий впасти вперед, але зберігає рівновагу, відхиляючись назад; його погляд обернений на чашу з вином. М'язи спини виглядають напруженими, але розслаблені м'язи живота та стегон демонструють фізичну, а отже, й духовну слабкість. Мікеланджело домігся враження нестійкості без композиційної неврівноваженості, яка могла б порушити естетичний ефект. Однак, по завершенні твору кардинал відмовився від нього, й скульптуру для свого саду придбав банкір Якопо Ґаллі (зараз статуя перебуває у музеї [[Барджелло]] у Флоренції).

[[Ромен Роллан]] також згадує «Барджеллівського Адоніса» ([[Барджелло]]) та великого «Купідона» ([[Музей Вікторії й Альберта]], Лондон){{sfn|Роллан|1992|с=94&nbsp;—95}}. [[Дживелегов Олексій Карпович|Олексій Дживелегов]] вважав, що «Адоніс»&nbsp;— заслабка робота для нього<ref>Дживелегов&nbsp;А. [http://www.michelangelo.ru/gv7.html Микельанджело]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }} / А.&nbsp;Дживелегов.&nbsp;— М.: Молодая гвардия, 1938.&nbsp;— 318&nbsp;с.: ил.&nbsp;— (ЖЗЛ.&nbsp;Вып.&nbsp;17&nbsp;— 18 (137&nbsp;—138)). Библиогр.: С.&nbsp;307&nbsp;—314. {{ref-ru}}</ref>.

[[1497]] року помирає мачуха Мікеланджело&nbsp;— Лукреція Убальдіні{{sfn|Эрпель|1990|с=13}}.

==== «П'єта» ====
{{main|П'єта (Мікеланджело)|l1=«П'єта»}}
[[Файл:Michelangelo's Pieta 5450 cropncleaned.jpg|міні|праворуч|160пкс|<center>«[[П'єта (Мікеланджело)|П'єта»]]<center>]]
У [[1498]] році Мікеланджело отримав замовлення на «П'єту» від впливового французького кардинала Жана де Біле́ра ({{lang-fr|Jean de Bilhères}}){{sfn|Wallace|2010|с=14}}{{sfn|Роллан|1992|с=94&nbsp;—95}}. Контракт було підписано [[7 серпня]] того ж року. Як зазначає В.&nbsp;Воллес, сама тема «оплакування Христа» була поширеніша у північній Європі та [[Візантійське мистецтво|візантійському мистецтві]], аніж в Італії епохи Ренесансу. Мікеланджело трактує тему досить стримано. Смерть і скорбота немов містяться в мармурі, з якого створена скульптура. Співвідношення фігур таке, що вони утворюють низький трикутний низький конус. Оголене тіло Христа контрастує з пишним, багатим одягом Богоматері.

Мікеланджело зобразив Богоматір молодою, немов це не Мати і Син, а сестра, що оплакує передчасну смерть брата. Ідеалізацію подібного роду використовували й інші митці, серед яких і [[Леонардо да Вінчі]]. Крім того, Мікеланджело був палким прихильником [[Данте Аліг'єрі|Данте]], в останній канцоні «[[Божественна Комедія|Божественної комедії»]] якого, на початку молитви [[Святий Бернард|Святого Бернарда]], мовиться: «''Богоматір, дочка свого Сина''» ({{lang-it|«Vergine Madre, figlia del tuo figlio»}}). Скульптор знайшов ідеальний шлях для відтворення в камені цієї глибокої богословської думки. Ця статуя&nbsp;— єдина з робіт Мікеланджело, підписана ним самим.

До цього періоду також належить незавершена «[[Манчестерська Мадонна]]» ([[Національна галерея (Лондон)|Національна галерея]], [[Лондон]]).

=== Період другої Флорентійської республіки ===
[[Файл:David von Michelangelo.jpg|міні|ліворуч|200пкс|<center>«[[Давид (Мікеланджело)|Давид»]]</center>]]
У [[1498]] році, в результаті інтриг флорентійських діячів і папського престолу, Савонаролу й двох його послідовників було засуджено до спалювання на багатті. Ці події у Флоренції безпосередньо не торкнулися Мікеланджело, проте навряд чи вони залишили його байдужим. На зміну середньовіччю Савонароли, що тимчасово повернулося до міста, прийшла світська республіка, для якої Мікеланджело створив свою першу велику статую у Флоренції, мармурового «[[Давид (Мікеланджело)|Давида»]] ([[1501]]&nbsp;—[[1504]], [[Флоренція]], [[Академія витончених мистецтв (Флоренція)|Академія]]). Договір на виконання цієї роботи було підписано [[16 серпня]] [[1501]] року{{sfn|Эрпель|1990|с=13}}.

==== «Давид» ====
{{main|Давид (Мікеланджело)|l1=«Давид»}}
Образ [[Давид]]а був традиційним у Флоренції. [[Донателло]] та [[Андреа дель Верроккіо|Верроккіо]] створили бронзові скульптури хлопця, що дивом уразив велетня, голова якого лежить коло ніг біблійного героя. Мікеланджело ж вирішив зобразити момент, що передує бою. Давид стоїть із перекинутою через плече [[праща|пращею]], стискаючи у правій руці камінь. Ліва частина фігури напружена, тоді як права дещо розслаблена, як у атлета, готового до дії. Образ Давида містив особливий сенс для флорентійців, тож скульптура Мікеланджело привернула загальну увагу.

«Давид» став символом вільної і палкої республіки, готової перемогти будь-якого ворога. Колосальна фігура, заввишки 5,17&nbsp;м<ref>{{cite web|url=http://graphics.stanford.edu/projects/mich/more-david/more-david.html|title=We finish scanning the David|author=Marc Levoy|date=1999-03-28|accessdate=20 січня 2012|language=англ.|trans_title=Ми закінчили сканувати Давида|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgJ5m0n?url=http://graphics.stanford.edu/projects/mich/more-david/more-david.html|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>, повинна була стояти у [[Собор Санта Марія дель Фіоре|соборі]], однак місце там виявилося невідповідним для її громадської ролі, тому комітет громадян ухвалив, що скульптура повинна охороняти головний вхід в будівлю уряду, [[Палаццо Веккіо]], перед яким тепер розташована її копія. На ескізі бронзового «Давида» та правої руки мармурового, збереглися рядки Мікеланджело, які вважаються прикладом його найбільш ранньої поезії, що дійшла до нас{{sfn|Микеланджело. Поэзия. Письма|1983|с=75}}:
{{Quote box|width=25em|align=center|quote=
<poem>
''Davicte colla fromba
''E io coll'arco
''Michelangelo
</poem>}}
У перекладі&nbsp;— «''Давид із пращею, а я з луком. Мікеланджело''». Існує багато трактувань цих слів митця<ref>Leonard Barkan, ''[http://www.amazon.com/Michelangelo-Life-Paper-Leonard-Barkan/dp/0691147663 Michelangelo: A Life on Paper]'', Princeton University Press, 2010 {{ref-en}}</ref>. За [[Ефрос Абрам Маркович|Ефросом]]&nbsp;— ці рядки мають метафоричне значення «''з усіх сил''» (проводячи паралель із таким фразами італійською як «''con l'arco della schiena''» чи «''con l'arco dell'osso''»){{sfn|Микеланджело. Поэзия. Письма|1983|с=75}}. І як Давид став до бою із Голіафом, так двадцятисемирічний Мікеланджело став до бою із брилою мармуру, яка мала стати «Давидом»{{sfn|Wallace|2010|с=16&nbsp;—17}}. Це можна також витлумачити як протиставлення сили та знарядь скульптора та його творіння, тобто інтелекту («лук») Мікеланджело-скульптора і фізичної сили Давида («праща»){{sfn|Ryan|1998|с=504}}. Чарльз Сеймур ({{lang-en|Charles Seymour}}) трактував «лук» як інструменти скульптора<ref>Charles Seymour, ''[http://books.google.com.ua/books/about/Michelangelo_s_David.html?id=VcBtAAAAIAAJ&redir_esc=y Michelangelo's David: a search for identity]'', University of Pittsburgh Press, 1967 {{ref-en}}</ref>.
[[Файл:Tondo Doni, por Miguel Ángel.jpg|міні|праворуч|150пкс|<center>[[Мадонна Доні]]</center>]]

==== «Мадонна Доні» ====
{{main|Мадонна Доні|l1=«Мадонна Доні»}}
До цього ж часу належить єдина картина, безперечно намальована Мікеланджело,&nbsp;— [[тондо]] «Мадонна Доні» ([[Галерея Уффіці]], [[Флоренція]]). Вважається, що замовлення на картину було приурочено до весілля флорентійських аристократів-торговців Аньоло Доні та Маддалени Строцці у [[1504]] році, хоча, невідомо чому саме торговець Доні замовив скульптору Мікеланджело намалювати картину, а той&nbsp;— погодився на цю пропозицію{{sfn|Wallace|2010|с=24}}{{ref label|к|к|none}}. Це також єдина його робота [[Темпера|темперними фарбами]], технологію роботи з якими він міг вивчити у [[Доменіко Ґірландайо]]{{sfn|Wallace|2010|с=25}}.

Для цього твору характерне прагнення митця до передачі складних поз і до пластичного трактування форм людського тіла. Центральне місце відведено власне Святому сімейству&nbsp;— Мадонна схилилася управо, щоб узяти/підтримати немовля, яке сидить на коліні Йосипа<ref>d'Ancona, Mirella Levi (1968). ''[http://books.google.com.ua/books?id=Bye6Xt375N4C&pg=RA1-PA403&dq=The+Doni+Madonna+by+Michelangelo:+An+Iconographic+Study&hl=uk The Doni Madonna by Michelangelo: An Iconographic Study]''. The Art Bulletin (Taylor & Francis), p.&nbsp;45 {{ref-en}}</ref>. Завдяки використанню техніки «[[канджанте]]», фігури виглядають більш об'ємними й масивними. На задньому плані розташований Іван Хреститель та п'ять голих юнаків, можливо&nbsp;— грішників чи язичників.
[[Файл:La batalla de Cascina - Sangallo.jpg|міні|праворуч|150пкс|<center>«[[Битва при Кашині (Мікеланджело)|Баталія при Кашині»]]<br /><small>(копія&nbsp;картону&nbsp;Мікеланджело)</small></center>]]

==== «Битва при Кашині» ====
{{main|Битва при Кашині (Мікеланджело)|l1=«Битва при Кашині»}}
Можливо за участю [[Нікколо Макіавеллі]]<ref>{{cite web|url=http://www.krugosvet.ru/enc/kultura_i_obrazovanie/izobrazitelnoe_iskusstvo/MIKELANDZHELO_BUONARROTI.html?page=0,1|title=Мікеланджело Буонарроті|accessdate=21 січня 2012|language=рос.|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgJgr6F?url=http://www.krugosvet.ru/enc/kultura_i_obrazovanie/izobrazitelnoe_iskusstvo/MIKELANDZHELO_BUONARROTI.html?page=0,1|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>, у ці ж роки був задуманий ще один великий державний проект: [[Леонардо да Вінчі]] та Мікеланджело було доручено створити дві величезні фрески для залу Великої Ради (Синьйорії) у Палаццо Веккйо на тему історичних перемог флорентійців при [[Анг'ярі]] та при [[Кашина|Кашині]]. Замовлення було зроблено [[П'єро Содеріні]], [[гонфалоньєр]]ом Флоренції, у серпні [[1504]] року. Відомо, що Мікеланджело працював над картоном до листопада [[1506]] року{{sfn|Эрпель|1990|с=13}}. Збереглися тільки копії [[картон (мистецтво)|картону]] Мікеланджело, зокрема зроблені його другом і колишнім помічником Аристотелем да Санґалло. На картоні було зображено групу солдатів, що кидаються до зброї у той час, коли на них зненацька напали вороги під час купання в річці. Сцена нагадує «[[Битва кентаврів (Мікеланджело)|Битву кентаврів»]]&nbsp;— на ній зображені голі фігури у різноманітних позах, які цікавили майстра більше, аніж сам сюжет. Згідно зі словами скульптора [[Бенвенуто Челліні]], картон був «''джерелом натхнення для багатьох художників''»{{sfn|Wallace|2010|с=20}}. Ймовірно, [[картон]] пропав біля [[1516]] року.
[[Файл:Raffaello, studio del san matteo di michelangelo.jpg|міні|праворуч|110пкс|<center>«[[Євангеліст Матвій (Мікеланджело)|Євангеліст Матвій»]]<br /><small>(ескіз&nbsp;[[Рафаель|Рафаеля]] за&nbsp;Мікеланджело)</small></center>]]

==== «Євангеліст Матвій» ====
{{main|Євангеліст Матвій (Мікеланджело)|l1=«Євангеліст Матвій»}}
[[1503]] року Мікеланджело отримав замовлення на дванадцять статуй апостолів для собору у Флоренції. У [[1506]] році Мікеланджело почав роботу над статуєю «Євангеліста Матвія» ([[Флоренція]], [[Академія витончених мистецтв (Флоренція)|Академія]]). Ця статуя залишилася незакінченою, оскільки уже через два роки Мікеланджело поїхав до Рима. Фігура вирубувалася із мармурового блоку, зберігаючи його прямокутні форми. Статую особливо виділяють через надзвичайний композиційний [[контрапост]]{{sfn|Wallace|2010|с=19}}: ліва нога піднята і спирається на камінь, що викликає зсув осі між тазом і плечима. Це композиційне рішення він використав пізніше у статуї «[[Геній перемоги]]».

1502 роком датується замовлення на бронзову статую «Давида», яка була закінчена [[1508]] року (не збереглася). До [[1504]] року також були завершені чотири фігури&nbsp;— «[[Святий Петро (Мікеланджело)|Святий Петро»]], «[[Святий Пій I (Мікеланджело)|Святий Августин»]]{{ref label|л|л|none}}, «[[Святий Павло (Мікеланджело)|Святий Павло»]] та «[[Святий Григорій I (Мікеланджело)|Святий Григорій I»]]&nbsp;— для [[Пікколоміні (вівтар)|вівтаря Пікколоміні]] у [[Сієнський собор|Сієнському соборі]]{{sfn|Эрпель|1990|с=13}}.

Флорентійський період творчості Мікеланджело був відмічений майже гарячковою активністю майстра: протягом нього він створив також два рельєфних [[тондо]]&nbsp;— «[[Мадонна Таддеї|Таддеї»]] та «[[Мадонна Пітті|Пітті»]]&nbsp;— із зображеннями Мадонни, у яких для створення виразності образу використовується різний ступінь закінченості елементів, і мармурову статую «[[Мадонна Брюгге|Мадонни з немовлям»]] ([[Церква Богоматері (Брюгге)|Церква Богоматері]], [[Брюгге]]).

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:Madonna michelangelo.jpg|центр|межа|x165px]]
|[[Файл:Taddei Tondo.JPG|центр|межа|x165px]]
|[[Файл:Pitti Tondo (casting in Pushkin museum) by shakko 01.jpg|центр|межа|x165px]]
|[[Файл:Michelangelo, san gregorio 01.JPG|центр|межа|x165px]]
|[[Файл:Michelangelo.St Peter.Duomo di Siena.jpg|центр|межа|x165px]]
|[[Файл:Michelangelo, san pietro 04.jpg|центр|межа|x165px]]
|[[Файл:Michelangelo, san pio 02.jpg|центр|межа|x165px]]
|-
|<div style='text-align: center;'>«[[Мадонна Брюгге]]»<br /><small>(бл.&nbsp;1501-04)</small></div>
|<div style='text-align: center;'>«[[Мадонна Таддеї]]»<br /><small>(бл.&nbsp;1504-06)</small></div>
|<div style='text-align: center;'>«[[Мадонна Пітті]]»<br /><small>(бл.&nbsp;1503-05)</small></div>
|<div style='text-align: center;'>«[[Святий Григорій I (Мікеланджело)|Святий Григорій I»]]<br /><small>(бл.&nbsp;1501-04)</small></div>
|<div style='text-align: center;'>«[[Святий Павло (Мікеланджело)|Святий Павло»]]<br /><small>(бл.&nbsp;1501-04)</small></div>
|<div style='text-align: center;'>«[[Святий Петро (Мікеланджело)|Святий Петро»]]<br /><small>(бл.&nbsp;1501-04)</small></div>
|<div style='text-align: center;'>«[[Святий Пій I (Мікеланджело)|Святий Пій I»]]<br /><small>(бл.&nbsp;1501-04)</small></div>
|-
|}
</center>

=== У Римі часів Юлія II і Лева X ===
[[1503]] року [[Юлій II]] (Джуліано делла Ровере) зайняв папський престол. Жоден із меценатів не використовував мистецтво в цілях пропаганди так широко, як Юлій II. Він почав споруду нового собору Святого Петра, ремонт і розширення папської резиденції за зразком римських палаців і віл, розпис папської капели і підготовку грандіозної гробниці для самого себе. У березні [[1505]] року він викликав Мікеланджело до Рима, щоб обговорити перший проект гробниці.

==== Гробниця папи Юлія ІІ: Проект ====
{{main|Гробниця папи Юлія ІІ}}
[[Файл:Tomba di giulio II, progetto del 1505.png|міні|праворуч|150пкс|<center>Реконструкція першопочаткового проекту гробниці</center>]]
Деталі не зовсім ясні, але, мабуть, Юлій II уявляв собі новий храм зі своєю гробницею на зразок усипальні французьких королів у [[Сен-Дені (Сена-Сен-Дені)|Сен-Дені]]. Ця гробниця, як пише Р.&nbsp;Роллан: «''(…) мала б перевершити усі мавзолеї Давнього Риму''»{{sfn|Роллан|1992|с=100}}. Вона повинна була стояти вільно, і мати розмір 6 на 9&nbsp;м. Усередині мало бути розташоване овальне приміщення, а ззовні&nbsp;— близько 40 статуй.

Гробниця ніколи не була побудована за первинним проектом Мікеланджело, і ця «трагедія» переслідувала його майже 40 років. План гробниці та її ідейний зміст можливо реконструювати за попередніми малюнками та описами. Ймовірніше, що гробниця повинна була символізувати триступінчатий підйом від земного життя до вічного. На першому рівні, за планом, мали стояти статуї апостола Павла, Мойсея та пророків, символи двох шляхів досягнення порятунку. Вгорі&nbsp;— два янголи, що несуть Юлія II у рай.

Протягом [[1505]]&nbsp;— [[1506]]&nbsp;рр. Мікеланджело особисто навідувався у [[Каррара (родовище)|Каррару]], вибираючи матеріал для гробниці, тоді як Юлій II все більш наполегливо звертав його увагу на споруду собору Святого Петра. Також папа замовив фрески для Сикстинської капели. Гробниця ж залишалася тільки у планах. Надзвичайно роздратований, Мікеланджело втік із Рима [[17 квітня]] [[1506]] року, за день до закладення фундаменту собору. Незадовго перед тим Мікеланджело купив собі маєток під Флоренцією.

==== Другий болонський період ====
Після трьох послань від папи до Синьорії, Мікеланджело змирився, і поїхав у Болонью, де отримав замовлення на виготовлення бронзової статуї [[Юлій II (Мікеланджело, бронза)|понтифіка]], над якою він пропрацював до початку [[1508]] року. Урочисте встановлення відбулося [[21 лютого]] [[1508]] року, у церкві Сан Петроніо, а вже [[13 березня]] [[1508]] року Лодовіко оголосив Мікеланджело повнолітнім. На той час тому виповнилося тридцять три роки{{ref label|м|м|none}}.

[[30 грудня]] [[1511]] року бронзову статую Юлія II було знищено болонцями, які збунтувалися проти папської влади{{sfn|Эрпель|1990|с=13}}.

==== Сікстинська капела ====
{{main|Сікстинська капела}}
[[Файл:Cappella Sistina - 2005.jpg|міні|праворуч|150пкс|<center>Сікстинська капела</center>]]
Сікстинська каплиця була зведена у 1470-х роках дядьком Юлія, папою [[Сікст IV|Сикстом IV]]. На початку 1480-х років [[вівтар]] та бічні стіни були прикрашені [[фреска]]ми з євангельськими сюжетами та сценами із життя Мойсея ([[П'єтро Перуджіно|Перуджіно]], [[Боттічеллі]], [[Доменіко Ґірландайо|Ґірландайо]] та [[Козімо Росселлі|Росселлі]]), а над ними були розміщені портрети пап.

[[10 травня]] [[1508]] року Мікеланджело почав розпис стелі{{sfn|Роллан|1992|с=106&nbsp;—107}}. Робота тривала більше двох років, у період між [[1508]] та [[1512]], за мінімальної участі помічників. Первинно передбачалося зобразити фігури апостолів на престолах. Пізніше, у листі від [[1523]] року, Мікеланджело з гордістю писав, що переконав папу в неспроможності цього задуму і одержав повну свободу. Згідно із задумом митця, на бічних стінах капели представлені Епоха Закону ([[Мойсей]]) та Епоха Благодаті ([[Христос]]), а сама стеля зображає початок історії людства, Книгу Буття.

Фрески стелі Сікстинської капели є складною структурою, яка складається із намальованих елементів архітектурної декорації, окремих фігур і сцен. По боках від центральної частини стелі під намальованим [[карниз]]ом розміщені гігантські фігури старозавітних пророків і [[Сивіли|язичницьких сивіл]], що сидять на тронах. Між двома карнизами зображені поперечні смуги, що імітують зведення&nbsp;— ними розмежовано великі й дрібні оповідні сцени з Книги Буття. У [[Люнет (архітектура)|люнетах]] і сферичних трикутниках під розписом, також розміщені сцени. Численні фігури, зокрема знамениті «''ignudi''» («голі») обрамляють сцени з Книги Буття.
[[Файл:CAPPELLA SISTINA.jpg|міні|центр|800пкс|<center>[[Стеля Сікстинської капели]]<br />(бл.&nbsp;1508&nbsp;— 1512)</center>]]
[[Файл:The Creation of Adam.jpg|праворуч|міні|200px|<center>«Створення Адама», 1508&nbsp;—1512, [[Сікстинська капела]]<br /></center>]]
Сцени з Книги Буття, як і композиції на бічних стінах, розташовані в хронологічному порядку, від вівтаря до входу. Виділяються три тріади. Перша пов'язана зі створенням світу. Друга&nbsp;— «Створення Адама», «Створення Єви», «Спокуса і вигнання з Раю»&nbsp;— присвячена створенню людства та його гріхопадінню. Остання оповідає історію Ноя, що закінчується його сп'янінням. Адам у «Створенні Адама» і Ной у «Сп'янінні Ноя» зображені в однаковій позі: у першому випадку людина ще не володіє душею, у другому&nbsp;— від неї відмовляється. Таким чином, ці сцени показують, що людство не один раз, а двічі позбавлялося божого благовоління.

Оповідання витримане у дусі героїчного й піднесеного гуманізму; і жіночим, і чоловічім фігурам властива героїчна сила. Фігури оголених щитоносців, що обрамляють сцени, свідчать про особливості смаку Мікеланджело та його реакції на класичне мистецтво. Узяті разом, вони є енциклопедією положень оголеного людського тіла, як це було і в «[[Битва кентаврів (Мікеланджело)|Битві кентаврів»]], і в «[[Битва при Кашині (Мікеланджело)|Битва при Кашині»]]. Мікеланджело не був схильний до спокійного [[ідеалізм]]у скульптури [[Парфенон]]а. Він віддавав перевагу могутньому героїзмові римського мистецтва, [[еллінізм]]у, що притаманний трагічній, сповненій пафосу [[Лаокоон та його сини|групі «Лаокоон»]], знайденій у Римі у [[1506]]&nbsp;р.

[[14 серпня]] [[1511]] року відбулося відкриття готової на той час частини розпису. Початок [[1512]] року&nbsp;— завершення роботи Мікеланджело. Урочисте відкриття&nbsp;— [[31 жовтня]] [[1512]] року.

===== Реставрація =====
[[Файл:Vatican-ChapelleSixtine-Plafond.jpg|міні|200px|<center>[[Стеля Сікстинської капели]]<br /><small>(після реставрації)</small></center>]]
{{Main|Реставрація фресок Сікстинської капели}}
Підготовчі роботи розпочалися ще в [[1979]] році. Розчищення та реставрація розпису стелі тривали з [[1980]] до [[1994]]. У результаті було знято відкладення кіптяви, й тьмяні кольори поступилися місцем яскраво-рожевому, лимонно-жовтому і зеленому; чіткіше проявилися контури та співвідношення фігур й архітектури. Мікеланджело виявився тонким колористом: він зумів підсилити скульптурне сприйняття натури за допомогою кольору і врахував висоту стелі (18 м), яка у [[16 століття|16 столітті]] не могла бути освітлена так само яскраво, як це можливо зараз.

Результати реставрації також не уникнули критики<ref>{{cite web|url=http://www.highbeam.com/doc/1P2-5072273.html|title=Have Italy's art restorers cleaned up their act?|author=Andrew Wordsworth|language=англ.|date=2000-06-20|publisher=The Independent|accessdate=21 січня 2012|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgLDK65?url=http://www.highbeam.com/doc/1P2-5072273.html|archivedate=2013-06-20|deadurl=yes}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.arguimbau.net/article.php?sid=8|title=Michelangelo's Cleaned off Sistine Chapel|language=англ.|author=Peter Layne Arguimbau|date=2006-10-05|accessdate=21 січня 2012|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgM4zgW?url=http://www.arguimbau.net/article.php?sid=8|archivedate=2013-06-20|deadurl=yes}}</ref>.

==== Гробниця папи Юлія ІІ: Другий проект ====
Папа Юлій II помер у [[1513]]. Престол заступив [[Лев Х]] з родини [[Медічі]]. [[6 травня]] [[1513]] року було підписано договір на другий проект гробниці&nbsp;— значно менший. З [[1513]] по [[1516]]&nbsp;рр. Мікеланджело працював над скульптурами для гробниці Юлія II: фігурами двох ''рабів''&nbsp;— «[[Раб, що рве пута]]» та «[[Вмираючий раб]]» ([[Лувр]]), і скульптурою «Мойсея» ([[Сан П'єтро ін Вінколі]], [[Рим]]). [[8 липня]] [[1516]] року було підписано договір на третій проект гробниці.

===== «Мойсей» =====
{{main|Мойсей (Мікеланджело)|l1=«Мойсей»}}
[[Файл:Michelangelo Moses.jpg|міні|ліворуч|200пкс|<center>«[[Мойсей (Мікеланджело)|Мойсей»]]</center>]]
Характерною особливістю Мойсея Мікеланджело є наявність «рогів»&nbsp;— променів світла, що було спричинено помилкою у перекладі Біблії латинською мовою (т.&nbsp;зв. «[[Вульґата]]»){{sfn|Wallace|2010|с=46&nbsp;—47}}.

«Мойсей» дивиться ліворуч, як і «Давид»; у ньому немов закипає обурення, коли він бачить поклоніння золотому тільцю. Права частина його тіла напружена, до боку притиснуті скрижалі, а різкий рух правої ноги підкреслено перекинутою через неї драперією. Цей гігант, один із пророків, втілює ''terribilita'', «загрозливу силу». Остаточно статуя була дороблена значно пізніше, у [[1542]] році{{sfn|Wallace|2010|с=46&nbsp;—47}}.

===== Раби =====
«[[Вмираючий раб]]»&nbsp;— знесилений, він немов намагається піднятися, але в безсиллі завмирає, схиливши голову під заламаною назад рукою. «[[Раб, що рве пута]]» зображений в різкому повороті, подібно до «[[Євангеліст Матвій (Мікеланджело)|Євангеліста Матвея»]].

Раби не ввійшли до остаточного варіанту гробниці&nbsp;— і Мікеланджело подарував їх Роберто Строцці{{sfn|Роллан|1992|с=85&nbsp;—86}}.

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:Dying slave Louvre MR 1590.jpg|центр|межа|x165px]]
|[[Файл:MichelangeloPrigioni2ParisLouvre.jpg|центр|межа|x165px]]
|-
|<div style='text-align: center;'>«[[Вмираючий раб]]»<br />(бл.&nbsp;1513-16)</div>
|<div style='text-align: center;'>«[[Раб, що рве пута]]»<br />(бл.&nbsp;1513)</div>
|-
|}
</center>

=== Повернення до Флоренції ===
{| class="toccolours" style="float: right; margin-left: 1em; margin-right: 1em; font-size: 85%; background:#FFF8DC; color:black; width:23em; max-width: 25%;" cellspacing="5"
| style="text-align: left;" |
<poem>
Нема в Рабів облич, лишень тіла,&nbsp;—
Страшні створіння ці безумислові.
Чому ж творець покинув на півслові
Свій труд&nbsp;— Рабам не вирізьбив чола?

Невже забракло генію тепла,
Щоб оживити очі мармурові,
В камінні мозки влити світла й крові,
Збудити мисль із темного живла?

Ні, все в них є: слізьми промиті очі,
Думками й потом спалені лоби&nbsp;—
Про це говорять руки їх робочі.

Я чую ваше дихання. Раби,
Закуті в брилах крики боротьби,
Як рокотання грому в надрах ночі!
</poem>
|-
| style="text-align: left;" | [[Дмитро Павличко]], ''[http://virchi.narod.ru/poeziya2/pavlichko.htm#rabi «Раби»&nbsp;Мікеланджело]''<ref>Павличко Д.&nbsp;В.&nbsp;Сонети подільської осені.&nbsp;— К.: Рад.&nbsp;письменник, 1973.&nbsp;— 112&nbsp;с.</ref>
|}
Роки між [[1515]] та [[1520]] були часом пригніченості Мікеланджело. На нього чинили тиск спадкоємці Юлія ІІ, й одночасно він служив новому папі з роду Медічі. У [[1516]] він одержав замовлення на оздоблення фасаду родинної церкви Медічі у Флоренції, [[Сан-Лоренцо (Флоренція)|Сан Лоренцо]]. У [[1517]] році Мікеланджело провів багато часу у Каррарі, розробив модель фасаду церкви. [[19 січня]] [[1518]] року договір було підписано, але уже через два роки, [[10 травня]] [[1520]]&nbsp;р., його скасували{{sfn|Эрпель|1990|с=14}}. У [[1519]] році він розпочав роботу над «[[Христос із хрестом|Христом із хрестом»]] ([[Санта Марія сопра Мінерва]], [[Рим]]), яку закінчив [[1520]]. Можливо, саме в цей же час скульптор почав роботу над статуями чотирьох рабів ([[Академія витончених мистецтв (Флоренція)|Академія]], [[Флоренція]]), що так і залишилися незавершеними.

[[25 вересня]] [[1520]] року народився племінник Ліонардо (син Буонаррото){{sfn|Эрпель|1990|с=14}}.

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="10"
|-
|[[Файл:Michelangelo - Young slave.jpg|центр|межа|x200px]]
|[[Файл:Michelangelo - Bearded slave.jpg|центр|межа|x200px]]
|[[Файл:Michelangelo - Atlas.jpg|межа|центр|x200px]]
|[[Файл:Michelangelo - Awakening slave.jpg|центр|межа|x200px]]
|-
|<div style='text-align: center;'>«[[Молодий раб]]»</div>
|<div style='text-align: center;'>«[[Бородатий раб]]»</div>
|<div style='text-align: center;'>«[[Атлант (Мікеланджело)|Атлант»]]</div>
|<div style='text-align: center;'>«[[Раб, що пробуджується]]»</div>
|-
|}
</center>

[[1525]] роком датовано четвертий проект гробниці Юлія ІІ{{sfn|Эрпель|1990|с=14}}. З [[1526]] року Мікеланджело перестав підписуватися «''Мікеланджело, скульптор''», а почав використовувати своє повне ім'я{{sfn|Wallace|2010|с=7}}.

На початку 1500-х років Мікеланджело постійно їздив із Флоренції до Рима, й назад, але перемовини із [[Климент VII|Джуліо ді Джуліано де Медічі]] (майбутнім папою) щодо Нової сакристії (капела Медичі) у церкві Сан Лоренцо та бібліотеки Лауренціана утримували Мікеланджело у Флоренції до [[1534]].

==== Капела Медічі ====
{{main|Капела Медічі}}
[[Файл:Life of Michael Angelo, 1912 - Tomb of Giulino de Medici.jpg|міні|праворуч|200пкс|<center>Нова сакристія церкви Сан Лоренцо. Надгробок Джуліано Медічі</center>]]
Ранній ескіз капели&nbsp;— з чотирма вільно розташованими гробницями&nbsp;— датований листопадом [[1520]] року{{sfn|Эрпель|1990|с=14}}.

Нова сакристія церкви Сан Лоренцо ([[капела]] Медічі) складала пару Старої, побудованої [[Філліппо Брунеллескі|Брунеллескі]] сторіччям раніше; вона залишилася недобудованою через від'їзд Мікеланджело до Рима в [[1534]]. Нова сакристія була задумана як меморіальна капела Джуліано Медічі, брата Папи Римського Лева, і Лоренцо, його племінника, які померли молодими. Сам Лев Х помер в [[1521]], і незабаром на папському престолі опинився інший член сім'ї Медічі, папа [[Климент VII]], який активно підтримував цей проект.

«[[Мадонна Медічі|Мадонна з немовлям»]], «[[Вечір (Мікеланджело)|Вечір»]], «[[Ранок (Мікеланджело)|Ранок»]] та «[[Лоренцо II Медічі (Мікеланджело)|Лоренцо II Медічі»]] були майже завершені у березні 1526 року{{sfn|Эрпель|1990|с=14}}, але вже у квітні [[1527]] року роботи над капелою були зупинені.

[[1528]] року він одержав нове замовлення від Флорентійської республіки&nbsp;— на статую «Геркулеса», але воно не було виконане. Того ж року, 2 липня помирає від чуми брат Буонаррото{{sfn|Эрпель|1990|с=14}}. З жовтня 1528 року по серпень 1530 року Мікеланджело займається інженерними роботами щодо оборони міста, входить до складу Вищої воєнної ради Флоренції. «[[Ранок (Мікеланджело)|Ранок»]] та «[[Ніч (Мікеланджело)|Ніч»]] остаточно завершені в [[1531]] році.

Ефект скульптур «[[Джуліано Медічі (Мікеланджело)|Джуліано»]] та «[[Лоренцо II Медічі (Мікеланджело)|Лоренцо»]] побудований на контрастах. Лоренцо задумливий і споглядальний. Алегорії «Вечора» й «Ранку», що розміщені під ним, настільки розслаблені, що, здається, можуть зісковзнути із саркофагів, на яких лежать. Фігура «Джуліано», навпаки, напружена&nbsp;— він тримає у руці жезл полководця. Розташовані під ним «Ніч» і «[[День (Мікеланджело)|День»]]&nbsp;— могутні, атлетичні фігури, скорчені в болісній напрузі. Існує припущення, що «Лоренцо» втілює споглядальний початок, а «Джуліано»&nbsp;— дієвий.

Коли Мікеланджело, в [[1534]] році, виїхав до Рима, скульптури ще не були встановлені й перебували на різних стадіях завершеності{{ref label|н|н|none}}. Нариси, що збереглися, свідчать про напружену роботу, що передувала їх створенню: були проекти єдиної гробниці, подвійної гробниці, і такої, що стоїть вільно.

Можливо, що статуя «[[Хлопчик, що скорчився]]» ([[Ермітаж]], [[Санкт-Петербург]]) теж призначалася для капели{{sfn|Эрпель|1990|с=15}}.

==== Бібліотека Лауренціана ====
{{main|Бібліотека Лауренціана}}
У січні [[1524]] року Мікеланджело працював над проектами бібліотеки, будівництво якої розпочали восени.

Читальний зал бібліотеки Лауренціана є довгим приміщенням із сірого каменю та світлими стінами. Вестибюль, високе приміщення з численними втопленими в стіну подвоєними колонами, немов насилу стримує сходи, що виливаються на підлогу. Сходи були закінчені лише у кінці життя Мікеланджело, а вестибюль було завершено тільки у [[20 століття|20 столітті]]. Це був перший проект Мікеланджело, у якому він не використав скульптурних елементів<ref>{{cite web|url=http://www.mikelangelo.ru/txt/13bibliot.shtml|title=Мікеланджело Буонарроті: Бібліотека Лауренціана (1524-1534)|accessdate=21 січня 2012|language=рос.|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgMhJiL?url=http://www.mikelangelo.ru/txt/13bibliot.shtml|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>.

==== «Геній перемоги» ====
{{main|Геній перемоги|l1=«Геній перемоги»}}
Приблизно в [[1530]] Мікеланджело створив невелику мармурову статую «[[Аполлон (Мікеланджело)|Аполлона»]] (Флоренція, Барджелло) і скульптурну групу «[[Геній перемоги]]» (Палаццо Веккйо, Флоренція). «Геній перемоги»&nbsp;— гнучка витончена фігура з полірованого мармуру, яку підтримує фігура старого, що лише злегка піднімається над грубою поверхнею каменя. Ця група демонструє близький зв'язок Мікеланджело із мистецтвом таких вишуканих [[маньєризм|маньєристів]], як Бронзіно, і є першим зразком поєднання закінченості та незавершеності для створення виразного образу.

До цього ж періоду належить втрачена картина Мікеланджело&nbsp;— «[[Леда і лебідь (Мікеланджело)|Леда і лебідь»]].

<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:Laurentian library plan.jpg|центр|межа|x165px]]
|[[Файл:Leda and the Swan, After Michelangelo.jpg|центр|межа|x165px]]
|[[Файл:Michelangelo-Buonarroti-Crouching Boy-3-Hermitage2.jpg|центр|межа|x165px]]
|[[Файл:Firenze.Palvecchio.500.Michelangelo2.JPG|центр|межа|x165px]]
|-
|<div style='text-align: center;'>План сходів<br />[[Бібліотека Лауренціана|Бібліотеки Лауренціана]]</div>
|<div style='text-align: center;'>«[[Леда і лебідь (Мікеланджело)|Леда і лебідь»]]<br />(копія, бл.&nbsp;1530)</div>
|<div style='text-align: center;'>«[[Хлопчик, що скорчився]]»<br />(бл.&nbsp;1530)</div>
|<div style='text-align: center;'>«[[Геній перемоги]]»<br />(бл.&nbsp;1532-34)</div>
|-
|}
</center>

[[1531]] року помирає батько Мікеланджело, Лодовіко{{sfn|Эрпель|1990|с=14}}.
[[29 квітня]] [[1532]] року підписано договір про п'ятий проект гробниці папи Юлія ІІ. За ним до гробниці мають входити статуї: «[[Молодий раб]]», «[[Бородатий раб]]», «[[Атлант (Мікеланджело)|Атлант»]], «[[Раб, що пробуджується]]» та «[[Геній перемоги]]».

=== Перебування у Римі ===
[[Файл:Michelangelo, Giudizio Universale 02.jpg|міні|праворуч|200пкс|<center>«[[Страшний суд (Мікеланджело)|Страшний Суд»]]</center>]]
[[1534]] року Мікеланджело переїхав до Рима. У цей час [[Климент VII]] обдумував тему фрескового розпису вівтарної стіни Сікстинської капели, зупинившись на темі Страшного суду. 25 вересня того ж року він помер, а новим папою став [[Павло III]] (Алессандро Фарнезе).

Уже [[1 вересня]] [[1535]] року Мікеланджело було призначено головним архітектором, скульптором та живописцем [[Ватикан]]у{{sfn|Эрпель|1990|с=15}}.

==== «Страшний Суд» ====
{{main|Страшний суд (Мікеланджело)|l1=«Страшний Суд»}}
Робота над фрескою розпочалася у квітні-травні [[1536]] року і тривала до жовтня [[1541]]. Урочисте відкриття вібулося&nbsp;— [[31 жовтня]] [[1541]] року. Тут Мікеланджело відступив від традиційної композиції Страшного суду — його робота не є сукупністю окремих частин. Твір наповнений могутнім рухом: скелети встають із землі, врятована душа піднімається вгору по гірлянді з троянд, чоловік, якого диявол тягне вниз, із жаху закриває обличчя руками. Центральні фігури Христа та Марії привертають увагу глядача, усе інше відбувається довкола них. Як зазначив Вазарі — «тут взято до уваги все, що потребує твір такого роду; художник створив його після тривалого вивчення і великої роботи»{{sfn|Вазарі|1970|с=359}}.

Твір піддавався критиці ще у процесі роботи — зображення такої кількості голих тіл вважалося за «безсоромність»{{sfn|Вазарі|1970|с=358}}. А вже на [[Тридентський собор|Тридентському соборі]] це було засуджено, як і зображення безбородого Христа та включення до композиції [[Харон (міфологія)|Харона]]. Ще за життя митця на деяких постатях було домальовано шати, перемальовано деякі фрагменти. Після смерті Мікеланджело цензура посилилася. Часткове відновлення первинного вигляду фрески відбулося протягом 1990&nbsp;—1994&nbsp;років, коли було проведено реставрацію роботи<ref>{{cite web|url=http://articles.latimes.com/1994-04-09/news/mn-43912_1_sistine-chapel|title=It's 'Judgment' Day for Unveiled Sistine Chapel: Vatican: The Pope praises the restored Michelangelo masterpiece. Gone is centuries of grime—and modesty|author=William D. Montalbano|publisher=The Los Angeles Times|date=1994-04-09|language=англ.|accessdate=2012-05-19|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgO3aBJ?url=http://articles.latimes.com/1994-04-09/news/mn-43912_1_sistine-chapel|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>.

==== Капела Паоліна ====
{{main|Капела Паоліна}}
[[Файл:Michelangelo, paolina, martirio di san pietro 01.jpg|міні|праворуч|150пкс|<center>«[[Розп'яття Святого Петра (Мікеланджело)|Розп'яття Святого Петра»]]</center>]]
[[Павло III]] замовив фрески для капели Паоліна (капела Павла{{sfn|Вазарі|1970|с=362}}). Там Мікеланджело створив композиції «Навернення Павла» та «Розп'яття Святого Петра» (між 1542&nbsp;— 1550&nbsp;рр.)&nbsp;— твори, в яких порушені ренесансні норми композиції. Їх духовна насиченість не була оцінена; у них бачили лише те, що «''живопис, зокрема робота над фрескою, для старих людей не годиться''»{{sfn|Вазарі|1970|с=362}}.

Наприкінці 1530-х років Мікеланджело займався в основному архітектурними проектами, і побудував декілька будівель в Римі, серед них найзначнішим є комплекс споруд на Капітолійському горбі, а також проекти для собору Святого Петра.

Цей же період позначений його дружбою із [[Вітторія Колонна|Вітторією Колонна]]{{sfn|Эрпель|1990|с=15}}.

==== Площа Кампідольо ====
{{main|Капітолій (пагорб)|l1=Площа Кампідольо}}
[[Файл:Michelangelo Brutus.jpg|міні|ліворуч|100пкс|<center>«[[Брут (Мікеланджело)|Брут»]]</center>]]
У [[1538]] на [[Капітолій (пагорб)|Капітолії]] була встановлена копія римської кінної бронзової статуї імператора [[Марк Аврелій|Марка Аврелія]]. Згідно із проектом Мікеланджело, її обрамленням із трьох сторін стали фасади палаців. Найвищий із них&nbsp;— [[Палац сенаторів]], розташований у центрі площі зі сходами з обох боків. На бічних фасадах встановили величезні, завбільшки у два поверхи [[пілястри]] Коринфа, увінчані карнизом із балюстрадою та скульптурами. Комплекс Капітолія був багато прикрашений стародавніми написами й скульптурами, символіка яких затверджувала потужність стародавнього Риму.

У [[1539]] році&nbsp;— бюст «[[Брут (Мікеланджело)|Брута»]]. Відомо, що в липні [[1544]] року Мікеланджело висловив згоду за свій кошт зробити кінну статую [[Франциск I (король Франції)|Франциска І]], якщо той «''поверне Флоренції свободу''»{{sfn|Эрпель|1990|с=15}}.
[[Файл:Rome-Basilique San Pietro in Vincoli-Moise MichelAnge.jpg|міні|праворуч|150пкс|<center>[[Гробниця&nbsp;папи&nbsp;Юлія&nbsp;ІІ]]</center>]]
[[20 серпня]] [[1545]] року&nbsp;— останній договір щодо шостого проекту гробниці Юлія ІІ. У своєму теперішньому вигляді вона була завершена в [[1545]] році.

==== Гробниця папи Юлія ІІ: Завершення ====
Майстер встиг зробити тільки три статуї&nbsp;— «[[Мойсей (Мікеланджело)|Мойсея»]], «[[Рахиль (Мікеланджело)|Рахиль»]] та «[[Лія (Мікеланджело)|Лію»]]. Надгробок встановили в церкві [[Сан П'єтро ін Вінколі]] (Святого Петра в оковах), де папа служив за життя, а не у соборі Святого Петра, як планувалося раніше{{sfn|Либман|1964|с=17}}. Центральною статуєю проекту став «[[Мойсей (Мікеланджело)|Мойсей»]], якого Лібман називає «''певним чином портретом, фізичним та духовним, Юлія ІІ''»{{sfn|Либман|1964|с=17}}.

Кондіві стверджував, що гробниця була «трагедією» всього життя Мікеланджело, адже йому так і не вдалося завершити її такою, якою вона бачилася спершу. Воллес зазначає, що: «''(…)уявляти якою гробниця могла б бути&nbsp;— це відмовлятися бачити те, що Мікеланджело вдалося досягти''»{{sfn|Wallace|2010|с=46&nbsp;—47}}.

У жовтні [[1546]] року Мікеланджело починає керувати будівництвом [[Палаццо Фарнезе]] у Римі.

==== Собор Святого Петра ====
{{main|Собор Святого Петра}}
[[Файл:PetersdomGrundriss.jpg|міні|праворуч|150пкс|<center>План Собору Святого Петра<br /><small>(за Мікеланджело)</small></center>]]
У [[1546]] помер [[Антоніо да Сангалло]], і Мікеланджело став головним архітектором собору [[1 січня]] [[1547]] року{{sfn|Вазарі|1970|с=364}}. План [[Браманте]] 1505 року передбачав споруду центричного храму, але невдовзі по його смерті був прийнятий традиційніший [[базиліка]]льний план Сангалло. Мікеланджело вирішив прибрати складні неоготичні елементи плану Сангалло й повернутися до простого, строго організованого центричного простору, над яким домінував величезний купол на чотирьох опорах. Мікеланджело не вдалося повністю утілити цей задум, але він встиг побудувати задню та бічні стіни собору із велетенськими [[пілястра]]ми [[Архітектурні ордери#Коринфський ордер|коринфського ордеру]], з нішами й вікнами між ними. Купол завершив [[Джакомо делла Порта]], уже після смерті Мікеланджело.

[[1548]] року португальський художник [[Франциско д'Оланда]] завершив свій трактат «''Da Pintura Antiga''» («''Про античний живопис''»), у другій частині якого містилися т.&nbsp;зв. «''Римські діалоги''» або «''Діалоги з Мікеланджело''»<ref>Francisco De Holanda, ''[http://www.amazon.com/exec/obidos/ASIN/1843680157/bibliodyssey-20/ Dialogues with Michelangelo]'', Pallas Athene, 2006 ISBN 1-84368-015-7 {{ref-en}}</ref>. Ці «діалоги» стосувалися періоду розпису Сікстинської капели (фреска «[[Страшний суд (Мікеланджело)|Страшний суд»]]). Книга була опублікована тільки у [[1896]] році (Francisco D'Ollanda, ''Quatro Dialogos Da Pintura Antiga'', Porto, 1896), перший переклад італійською&nbsp;— [[1926]]<ref>{{cite web|url=http://www.franciscodehollanda.eu/Default.asp?Area=preface&lang=en|author=Paulo Villac Filho|title=Da Pintura Antigua by Francisco de Hollanda|date=2004-07-31|accessdate=21 січня 2012|language=англ.|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgP2LP1?url=http://www.franciscodehollanda.eu/Default.asp?Area=preface|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>, англійською&nbsp;— [[1928]]<ref>{{cite web |url=http://www.encyclopedia.com/doc/1O2-HolandaFranciscode.html |author=Ian Chilvers |title=Holanda, Francisco de |work=The Oxford Dictionary of Art. 2004. Encyclopedia.com |accessdate=21 січня 2012 |language=англ. }}{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>.

[[9 січня]] [[1548]] року помер брат Джовансімоне{{sfn|Эрпель|1990|с=15}}. Наступного року були завершені проекти для [[Бібліотека Лауренціана|бібліотеки Лауренціана]]. [[1550]]&nbsp;— обидві фрески [[Капела Паоліна|капели Паоліна]].

За свідченнями французького дипломата та криптографа [[Блез де Віженер|Блеза де Віженера]], який у [[1550]] році відвідав Рим і бачив сімдесятип'ятирічного Мікеланджело за роботою, скульптор «''не був дуже сильним, однак, за п'ятнадцять хвилин він відколов від дуже важкої брили мармуру більше, аніж троє молодих каменярів могли б зробити за втричі чи у чотири рази більше часу (…) Одним ударом він відсікав куски у три-чотири пальці товщиною, і так точно у наміченому місці, що якби він зачепив ще трохи мармуру, то ризикував би знищити всю роботу''»<ref>Blaise de Vigenère. ''Les images ou tableaux de platte peinture des deux Philostrates sophistes grecs et les statues de Callistrate''. Paris, 1578, p.&nbsp;855 {{ref-fr}}</ref>.

==== «П'єта ІІ» ====
{{main|Флорентійська П'єта|l1=«П'єта ІІ»}}
[[Файл:Michelangelo Pieta Firenze.jpg|міні|праворуч|150пкс|<center>«[[Флорентійська П'єта|П'єта ІІ»]]</center>]]
З кінця 1540-х років до [[1555]] року Мікеланджело працював над скульптурною групою «П'єта» (Собор Санта Марія дель Фйоре, Флоренція). Мертве тіло Христа тримає Святий Никодим, а з двох сторін підтримують Богоматір і Марія Магдалина (закінчена фігура Христа і частково Святої Магдалини). На відміну від «[[П'єта (Мікеланджело)|П'єти»]] собору Святого Петра, ця група є більш площинна й незграбна, а увага зосереджена на зламаній лінії тіла Христа. Розташування трьох незавершених голів створює драматичний ефект, рідкісний у творах із цим сюжетом. Можливо, голова Святого Никодима була ще одним автопортретом старого Мікеланджело, а сама статуя призначалася для його могили{{sfn|Вазарі|1970|с=364}}. Виявивши тріщину в камені, він розбив скульптуру молотком. [[Лео Стайнберґ]] вважав, що Мікеланджело знищив статую, бо відчував якусь межу виразності свого мистецтва<ref>{{cite web |url=http://www.collegeart.org/pdf/artbulletin/Art%20Bulletin%20Vol%2050%20No%204%20Steinberg.pdf |author=Лео Стайнберґ |title=Флорентійська П'єта Мікеланджело: Нога, якої нема |format=PDF |accessdate=21 січня 2012 |language=англ. }}</ref>{{ref label|п|п|none}}.

Пізніше статую було відновлено його учнями{{sfn|Эрпель|1990|с=15}}.

[[13 листопада]] [[1555]] року помирає брат Джізмондо, а [[3 грудня]]&nbsp;— помічник Урбіно{{sfn|Эрпель|1990|с=15}}.

==== «П'єта Ронданіні» ====
{{main|П'єта Ронданіні|l1=«П'єта Ронданіні»}}
«П'єта Ронданіні» ([[Замок Сфорца|Кастелло Сфорцеська]], Мілан), ймовірно, була розпочата [[1555]] року{{sfn|Эрпель|1990|с=15}}. Композиція&nbsp;— самотня Богоматір підтримує мертве тіло Христа. Сенс цього твору&nbsp;— трагічна єдність матері та сина, де тіло зображене настільки схудлим, що не залишається надії на повернення життя.

За шість днів до смерті Мікеланджело працював над іншим варіантом П'єти, можливо, це була «[[Палестринська П'єта]]»<ref>{{cite web|url=http://www.wga.hu/frames-e.html?/html/m/michelan/1sculptu/pieta/palestri.html|title=Палестринська П'єта|accessdate=21 січня 2012|language=англ.|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgQfDw6?url=http://www.wga.hu/frames-e.html?%2Fhtml%2Fm%2Fmichelan%2F1sculptu%2Fpieta%2Fpalestri.html|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>.

=== Смерть та поховання ===
{{Quote box|width=25em|align=right|quote=
<poem>А він боявся впасти на юрму.
Сміялись в спину скіфи і етруски.

І він зірвавсь. Не боляче йому,
бо він розбився на камінні друзки.
І ось лежить. Нема кому стулить
його в одне на плитах базиліки...</poem>|source=[[Ліна Костенко|Л.&nbsp;Костенко]],<br />«''Чекаю дня, коли собі скажу...''»<ref>{{книга|автор =Костенко Л. В. |частина =Силуети |заголовок =Вибране |місце =Київ |видавництво =Дніпро |рік =1989 |сторінки =225 |сторінок =559 |isbn =5-308-00376-9 }}</ref>}}
[[Файл:Michelangelo's grave3.jpg|міні|ліворуч|150пкс|<center>Могила Мікеланджело</center>]]
Мікеланджело помер [[18 лютого]] [[1564]] в Римі. Свідками його смерті були [[Томмазо Кавальєрі]], Даніеле да Вольтерра, Діомеде Леоні, лікарі Федеріґо Донаті та Ґерардо Фіделіссімі, і слуга Антоніо Францезе{{sfn|Роллан|1992|с=196}}. Мікеланджело заповів «''душу&nbsp;— Богові, тіло&nbsp;— землі, майно&nbsp;— найближчим родичам''»{{sfn|Вазарі|1970|с=402}}. Він сказав, що хоче, щоб його поховали у Флоренції<ref>Лист Даніеле да Вольтерра до Вазарі від 17 березня 1564 року</ref>. Три дні по тому до Рима прибув його племінник, Ліонардо, якому 15 лютого, на прохання Мікеланджело, написав листа Федеріґо Донаті{{sfn|Роллан|1992|с=195}}.

Папа [[Пій IV]] збирався поховати Мікеланджело у Римі, звівши йому гробницю в соборі Святого Петра<ref>{{cite web|url=http://www.mikelangelo.ru/txt/24end.shtml|title=Останній день життя, перший день спокою! (18 лютого 1564)|accessdate=22 січня 2012|language=рос.|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgRHc7u?url=http://www.mikelangelo.ru/txt/24end.shtml|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>. [[20 лютого]] [[1564]] року тіло Мікеланджело було тимчасово покладено в церкві [[Санті Апостолі]].

На початку березня тіло скульптора було таємно перевезено до Флоренції{{sfn|Вазарі|1970|с=419}} й урочисто поховано [[14 липня]] [[1564]] року у францисканській церкві [[Санта-Кроче (базиліка)|Санта Кроче]]{{sfn|Эрпель|1990|с=15}}, неподалік могили [[Нікколо Макіавеллі|Макіавеллі]].

==== Гробниця Мікеланджело ====
Могилу Мікеланджело проектував Вазарі. На могилі сидять три музи&nbsp;— «Скульптура» (автор [[Валеріо Чолі]]), «Живопис» та «Архітектура» (автор обох&nbsp;— [[Джованні Баттіста Лоренці]]). Портрет-бюст Мікеланджело над музами&nbsp;— теж авторства [[Джованні Баттіста Лоренці]], а фреска «Оплакування» (''П'єта'')&nbsp;— [[Джованні Батіста Налдіні]].

По обидва боки від бюста&nbsp;— барельєфи із трьох переплетених вінків (лавровий, дубовий та оливковий), які символізують собою єдність трьох мистецтв<ref>{{cite web|url=http://www.paradoxplace.com/Perspectives/Italian%20Images/Montages/Firenze/Santa_Croce.htm|title=Santa Croce (Florence): Tomb of Michelangelo Buonarroti|accessdate=22 січня 2012|language=англ.|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgRyiXs?url=http://www.paradoxplace.com/Perspectives/Italian%20Images/Montages/Firenze/Santa_Croce.htm|archivedate=2013-06-20|deadurl=yes}}</ref>. Схожим на кільця [[Родина Борромео|Борромео]] штампом (із літерою «М» в одному із зовнішніх секторів) сам Мікеланджело позначав вибраний ним мармур<ref>{{cite web|url=http://www.liv.ac.uk/~spmr02/rings/florence.html|title=Borromean Logos: Michelangelo|accessdate=22 січня 2012|language=англ.|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgTJkZS?url=http://www.liv.ac.uk/~spmr02/rings/florence.html|archivedate=2013-06-20|deadurl=yes}}</ref>.

Гробниця була збудована протягом 1564&nbsp;—1574&nbsp;років. Вона стала зразком для проектів наступних поховань, наприклад, для могили [[Галілео Галілей|Галілео Галілея]] (авторства [[Джованні Фоджіні]])<ref>{{cite web|url=http://www.museumsinflorence.com/musei/museum_of_opera_s_croce.html|title=Santa Croce: Church and Museum|accessdate=2012-02-04|language=англ.|work=The Museums of Florence|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgU4Her?url=http://www.museumsinflorence.com/musei/museum_of_opera_s_croce.html|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>, яка розміщена навпроти. Також у церкві є меморіал [[Данте Аліг'єрі|Данте]] (зведений у 1800-х роках).

== Поетична спадщина ==
{{Main|Поезія Мікеланджело}}
{| class="toccolours" style="float: right; margin-left: 1em; margin-right: 1em; font-size: 85%; background:#FFF8DC; color:black; width:23em; max-width: 25%;" cellspacing="5"
| style="text-align: left;" |
<poem>
О, смерти привиде, що нещастя спиняє,
сам душі і серця ворог,
останній вірний засіб від страждання.
{{oq|it|O, ombra del morir, per cui si ferma
ogni miseri, a l'alma, al cor nemica...
ultimo delli et buon rimedio}}
</poem>
|-
| style="text-align: left;" | '''Мікеланджело''',&nbsp;'''сонет&nbsp;XLIV'''<br /><small>''(уривок; переклад [[Литвинець Михайло Іванович|М.&nbsp;Литвинця]]{{ref label|р|р|none}})''</small>
|}

[[Файл:Michelangelo, Sonnet with a caricature.jpg|міні|праворуч|200пкс|<center>Сонет&nbsp;Мікеланджело&nbsp;із&nbsp;карикатурою<br /><small>''(українською переклав [[Фішбейн Мойсей Абрамович|М.&nbsp;Фішбейн]]</small><ref>{{cite web|url=http://poetry.uazone.net/default/pages.phtml?place=fishbein&page=mangelo1|title=Мікельанджело Буонарроті. Нажив я воло тут, на риштуванні... (в перекладі Мойсея Фішбейна)|accessdate=2012-02-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgXAe6M?url=http://poetyka.uazone.net/default/pages.phtml?place=fishbein|archivedate=2013-06-20|deadurl=yes}}</ref>)''</center>]]

Поезія Мікеланджело вважається одним із найяскравіших зразків епохи Відродження{{sfn|Wallace|2010|с=40&nbsp;—41}}, хоча [[Ефрос Абрам Маркович|Абрам Ефрос]], російський мистецтвознавець та перекладач, назвав поезію «''молодшою із муз Мікеланджело''»<ref>{{cite web|url=http://www.durov.com/literature3/efros-64.htm|author=А. М. Эфрос|title=Поэзия Микеланджело|accessdate=22 січня 2012|language=рос.|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgXtsqf?url=http://www.durov.com/literature3/efros-64.htm|archivedate=2013-06-20|deadurl=yes}}</ref>. Збереглося майже 300 його віршів. Основні теми&nbsp;— оспівування людини, гіркота розчарування та самотність митця. Найулюбленіші поетичні форми&nbsp;— [[мадригал]] і [[сонет]]. За Р.&nbsp;Ролланом, Мікеланджело почав писати вірші ще у дитинстві, однак, їх залишилося не так багато, бо у [[1518]]&nbsp;р., він спалив більшість своїх ранніх віршів, а ще частину знищив уже пізніше, перед смертю{{sfn|Роллан|1992|с=112&nbsp;—113}}.

Окремі його вірші було опубліковано у роботах [[Бенедетто Варкі]] ({{lang-it|Benedetto Varchi}}), [[Донато Джаннотті]] ({{lang-it|Donato Giannotti}}), [[Джорджо Вазарі]] та інших{{sfn|Роллан|1992|с=154&nbsp;—155}}. Друзі, [[Луїджі Річчо]] та Джаннотті запропонували йому відібрати кращі вірші для публікації. У [[1545]] році Джаннотті взявся за підготовку першої збірки Мікеланджело, однак, справа далі не пішла&nbsp;— [[1546]] року помер Луїджі, а [[1547]] року&nbsp;— [[Вітторія Колонна|Вітторія]]. Мікеланджело вирішив відмовитися від цієї ідеї, вважаючи її марнославством{{sfn|Роллан|1992|с=154&nbsp;—155}}<ref>{{cite web|url=http://www.mcah.columbia.edu/arthumanities/pdfs/arthum_michel_reader.PDF|format=PDF|title=Вибрані поезії Мікеланджело (з коментарем)|accessdate=22 січня 2012|language=англ.|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgYYbaR?url=http://www.mcah.columbia.edu/arthumanities/pdfs/arthum_michel_reader.PDF|archivedate=2013-06-20|deadurl=yes}}</ref>.

Таким чином, за життя зібрання його поезій не друкувалися, а першу збірку було опубліковано аж у [[1623]] році його племінником [[Мікеланджело Буонарроті (молодший)|Мікеланджело Буонарроті (молодшим)]] під назвою «''Вірші Мікеланджело Буонарроті, зібрані його племінником''» у флорентійському видавництві «[[Джунтіне]]» ({{lang-it|Giuntine}})<ref>{{cite web|url=http://library.duke.edu/rubenstein/scriptorium/mazzoni/exhibit/treasures/B56.html|title=Rime, Michelangelo Buonarroti (1623)|accessdate=22 січня 2012|language=англ.|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgZCa3y?url=http://library.duke.edu/rubenstein/scriptorium/mazzoni/exhibit/treasures/B56.html|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>. Це видання було неповним, і містило певні неточності{{sfn|Роллан|1992|с=112&nbsp;—113}}. У [[1863 у літературі|1863]] році [[Чезаре Ґуасті]] ({{lang-it|Chesare Guasti}}) видав перше точніше видання поезій митця, яке, однак, не було хронологічним{{sfn|Ryan|1998|с=7}}. У [[1897 у літературі|1897]] році вийшло видання німецького мистецтвознавця [[Карл Фрей|Карла Фрея]] ({{lang-de|Karl Frey}}) «''Вірші Мікеланджело Буонарроті, зібрані й прокоментовані доктором Карлом Фреєм''» ([[Берлін]])<ref>{{cite web|url=http://www.archive.org/details/diedichtungende01freygoog|title=Die Dichtungen des Michelagniolo Buonarroti Herausgegeben Und mit Kritiscem Apparate Versehen von Dr. Carl Frey|accessdate=22 січня 2012|language=нім. та італ.|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgZt18K?url=http://archive.org/details/diedichtungende01freygoog|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>. Видання [[Ензо Ное Джирарді]] ([[Барі]], [[1960 у літературі|1960]]) ({{lang-it|Enzo Noe Girardi}}) складалося із трьох частин, і було значно досконалішим за видання Фрея щодо точності відтворення тексту та вирізнялося кращою хронологією розташування віршів, хоча й не цілком беззаперечною{{sfn|Ryan|1998|с=9}}.

Українською мовою його твори перекладали [[Бажан Микола Платонович|М.&nbsp;Бажан]] (підготував видання сонетів Мікеланджело з репродукціями його малярських творів), [[Драч Іван Федорович|І.&nbsp;Драч]], [[Кочур Григорій Порфирович|Г.&nbsp;Кочур]]<ref>Мікеланджело Буонарроті. Відповідь «Ночі»: [Вірш]: Пер. з італ. Г.&nbsp;Кочур// Зарубіж. л-ра.&nbsp;— 1998.&nbsp;— Жовт. (Чис. 40).&nbsp;— С. 4.</ref>), [[Литвинець Михайло Іванович|М.&nbsp;Литвинець]], [[Павличко Дмитро Васильович|Д. Павличко]], [[Фішбейн Мойсей Абрамович|М.&nbsp;Фішбейн]], [[Грабовський Павло Арсенович|Павло Грабовський]]<ref>{{cite web|url=http://www.vsesvit-journal.com/index.php?option=com_content&task=view&id=192&Itemid=41|author=Михайло Москаленко|title=Нариси з історії українського перекладу|accessdate=22 січня 2012|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgamiIJ?url=http://www.vsesvit-journal.com/index.php?option=com_content|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref> та інші.

=== Використання в музиці ===
{{Цитата box2
|width     = 22em
|border    =
|align     = right
|bgcolor   = 
|title_bg  = 
|title_fnt = 
|title     = <small>[[Якоб Аркадельт]]. Мадригал для чотирьох голосів</small>
|halign    = 
|quote     = {{Audio|ARCADELT Io dico che fra noi.mid|'''Io dico che fra noi'''}}
|salign = center
|source =
}}
Ще за його життя частина віршів була покладена на музику. Серед найвідоміших композиторів-сучасників Мікеланджело&nbsp;— [[Якоб Аркадельт]] («''Deh dimm’ Amor se l'alma''» та «''Io dico che fra voi''»)<ref>Albert Seay. ''Arcadelt and Michelangelo'', Renaissance news vol. 18, 4 (1965) p.&nbsp;299&nbsp;—301 {{ref-en}}</ref>, [[Бартоломео Тромбончіно]], [[Констанцо Феста]] (втрачений мадригал на вірш Мікеланджело<ref>{{cite web |url=http://books.google.com.ua/books?id=R97JZiFl2P4C&dq=composers+michelangelo+festa&source=gbs_navlinks_s |author=Costanzo Festa ; edited by Richard J.&nbsp;Agee |title=Counterpoints on a cantus firmus|publisher=A-R Editions, Inc |year=1997 |page=xi |language=англ. |accessdate=4 лютого 2012 }}</ref>), Жан де Консей (також&nbsp;— Консиліум)<ref>{{cite web|url=http://earlymusichicago.org/composers_renaissance_c.htm#Jean%20Conseil|title=Early MusiChicago: Jean Conseil|language=англ.|accessdate=22 січня 2012|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgbkfrm?url=http://earlymusichicago.org/composers_renaissance_c.htm#Jean%20Conseil|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>.

Також на його слова писали такі композитори як [[Ріхард Штраус]] (цикл із п'яти пісень&nbsp;— перша на слова Мікеланджело, решта&nbsp;— [[Адольф Фридрих фон Шак|Адольфа фон Шака]], [[1886]])<ref>{{cite web|url=http://www.classicalarchives.com/work/100925.html#tvf=tracks&tv=about|title=Richard Strauss. 5 Lieder, Op.15, TrV148|author=James Leonard, Rovi|accessdate=2012-02-04|language=англ.|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgcZTMc?url=http://www.classicalarchives.com/work/100925.html#tvf=tracks&tv=about|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>, [[Гуґо Вольф]] (вокальний цикл «''Пісні Мікеланджело''», [[1897]])<ref>{{cite web|url=http://journals.uvic.ca/index.php/me/article/view/2265/1493|title=Grasping Toward the Light: A Reassessment of Wolf’s Michelangelo- Lieder|format=PDF|author=Iain Gillis|date=|work=Musicological Explorations. Vol 11 (2010)|language=англ.|accessdate=2012-02-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgdSZhm?url=http://journals.uvic.ca/index.php/me/article/view/2265/1493|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref> та [[Бенджамін Бріттен]] (цикл пісень «''Сім сонетів Мікеланджело''», [[1940 у музиці|1940]]<ref>{{cite web|url=http://www.classicalarchives.com/work/55868.html#tvf=tracks&tv=about|title=Benjamin Britten. 7 Sonnets of Michelangelo, Op.22 (song cycle)|language=англ.|accessdate=2012-02-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgeW0N7?url=http://www.classicalarchives.com/work/55868.html#tvf=tracks&tv=about|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>).

[[31 липня]] [[1974 в музиці|1974]] року [[Шостакович Дмитро Дмитрович|Дмитро Шостакович]] написав сюїту для басу та фортепіано (опус 145). До сюїти (вокального циклу) ввійшло вісім сонетів і три вірші митця (переклад&nbsp;— [[Ефрос Абрам Маркович|Абрама Ефроса]]){{ref label|с|с|none}}<ref>{{cite web|url=http://live.shostakovich.ru/composition/336/|title=Дмитрий Шостакович. Сюита на слова Микеланджело Буонарроти для баса и фортепиано. Перевод А.&nbsp;Эфроса|language=рос.|accessdate=2012-02-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgfBnlU?url=http://www.shostakovich.ru/|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>. [[1988 в музиці|1988]] року [[Іщенко Юрій Якович|Юрій Іщенко]] завершив кантату «''Чтоб вырвать мысль из каменных объятий''» для тенора та симфонічного оркестру у 3-х частинах на вірші Мікеланджело (переклад [[Махов Олександр Борисович|Олександра Махова]]<ref>{{cite web|url=http://www.centre.smr.ru/win/books/mikel_01.htm|title=Микеланджело Буонарроти. Стихотворения (До и после 1540)|language=рос.|accessdate=2012-02-26|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWggFsOF?url=http://www.centre.smr.ru/win/books/mikel_01.htm|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>).

[[2006 в музиці|2006]] року сер [[Пітер Максвелл Девіс]] завершив роботу над «''Tondo di Michelangelo''» (для баритону та фортепіано). До твору ввійшло вісім сонетів Мікеланджело. Прем'єра відбулася [[18 жовтня]] [[2007]] року<ref>{{cite web|url=http://www.schott-music.com/shop/Sheet_Music/show,231583.html|title=Sir Peter Maxwell Davies. Tondo di Michelangelo|language=англ.|accessdate=2012-02-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWggvFQw?url=http://www.schott-music.com/shop/Sheet_Music/show,231583.html|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>.

[[2010 рік у музиці|2010]] року австралійський композитор [[Метью Дьюї]] написав твір «''Il tempo passa: music to Michelangelo''» (для баритону, альта та фортепіано). У ньому використовується сучасний переклад поезій Мікеланджело англійською мовою. Світова прем'єра твору відбулася [[16 січня]] [[2011]] року<ref>{{cite web|url=http://www.australianmusiccentre.com.au/product/il-tempo-passa-based-on-the-poetry-of-michelangelo|title=Il tempo passa: based on the poetry of Michelangelo / Matthew Dewey|language=англ.|accessdate=2012-02-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWghoMiX?url=http://www.australianmusiccentre.com.au/product/il-tempo-passa-based-on-the-poetry-of-michelangelo|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>.

== Зовнішність ==
{{Quote box|width=25em|align=right|quote=''Мікеланджело страждав через свою потворність. Йому, безмірно закоханому у красу людського тіла, будь-які вади мали видаватися ганебними''|source=[[Ромен Роллан]]{{ref label|т|т|none}}{{sfn|Роллан|1992|с=112&nbsp;—113}}}}
[[Файл:Michelangelo engrave.jpg|міні|ліворуч|150пкс|<center>Гравюра з портретом Мікеланджело (Кондіві)</center>]]
[[Файл:DSC02316 Daniele Da Volterra - Ritratto di Michelangelo (1564) - Foto Giovanni Dall'Orto, 6-jan-2006.jpg|міні|праворуч|140пкс|<center>Бюст Мікеланджело<br /><small>([[Даніеле да Вольтерра]],&nbsp;1564)</small></center>]]
Існує декілька портретів Мікеланджело. Серед них&nbsp;— [[Себастьяно дель Пьйомбо]] (бл.&nbsp;1520), [[Джуліано Буджардіні]], [[Якопіно дель Конте]] (1544&nbsp;—1545&nbsp;рр., [[Галерея Уффіці]]), [[Марчелло Венусті]] (музей у Капітолії), [[Франциско д'Оланда]] (1538&nbsp;—1539&nbsp;рр.), [[Джуліо Бонасоне]] ([[1546]]) та інші. Також його зображення було у біографії Кондіві, яка вийшла в [[1553]] році, а в [[1561]] році [[Леоне Леоні]] викарбував монету із його зображенням<ref>{{cite web|url=http://www.britishmuseum.org/explore/highlights/highlight_image.aspx?image=ps364193.jpg&retpage=22634|title=Lead medal of Michelangelo, by Leone Leoni|work=The British Museum|language=англ.|accessdate=2012-02-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgii2DC?url=http://www.britishmuseum.org/explore/highlights/highlight_image.aspx?image=ps364193.jpg|archivedate=2013-06-20|deadurl=yes}}</ref>.

Описуючи зовнішність Мікеланджело, Ромен Роллан обрав за основу портрети Конте та д'Оланда:
{{Цитата|''Мікеланджело був середнього зросту, широкий у плечах і м'язистий (...). Голова у нього була кругла, чоло квадратне, пооране зморшками, із сильно вираженими надбровними дугами. Чорне, досить рідке волосся, злегка кучерявилося. Невеликі світло-карі очі, колір яких постійно змінювався, всіяні жовтими та блакитними цятками (...). Широкий прямий ніс з невеликою горбинкою (...). Тонко окреслені вуста, нижня губа трохи випинає. Ріденькі бакенбарди, і роздвоєна негуста борідка фавна (...) вилицювате обличчя зі впалими щоками''{{sfn|Роллан|1992|с=87&nbsp;—88}}}}

Тим не менше, в [[Муки і радості (фільм)|кінематографі]] віддавали перевагу зображати його привабливішим, ніж він був насправді<ref name="se"/>.

Мікеланджело не залишив по собі жодного задокументованого автопортрета<ref name="se"/>, однак, низка його робіт дослідниками вважається за можливі зображення митця. Серед них&nbsp;— «[[Святий Прокл Болонський (Мікеланджело)|Святий Прокл Болонський»]], голова Олоферна у фресці «Юдиф та Олоферн» на стелі [[Сикстинська капела|Сикстинської капели]], переможений у групі «[[Геній перемоги]]», обличчя на знятій шкірі Святого Варфоломея (фреска «[[Страшний суд (Мікеланджело)|Страшний суд»]]), Святий Никодим у «[[Флорентійська П'єта|П'єті ІІ»]] тощо<ref>{{cite web|url=http://www.michelangelomodels.com/m_portraits.html|title=Яким був Мікеланджело?|language=англ.|accessdate=2012-02-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgji4aD?url=http://www.michelangelomodels.com/m_portraits.html|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>.

Вважається також, що він зображений на фресці Рафаеля «Афінська школа»<ref>{{cite web|url=http://www.thelancet.com/journals/lancet/article/PIIS0140-6736%2899%2909070-4/fulltext|title=Michelangelo's gout in a fresco by Raphael|author=Carlos Hugo Espinel|date=1999-12-18|publisher=The Lancet|work=Volume 354, Issue 9196|pages=2149 - 2151|language=англ.|doi=10.1016/S0140-6736(99)09070-4|accessdate=2012-02-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgks9GN?url=http://www.thelancet.com/journals/lancet/article/PIIS0140-6736(99)09070-4/fulltext|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>, хоча це твердження не є однозначним<ref>{{cite web|url=http://www.thelancet.com/journals/lancet/article/PIIS0140-6736%2805%2972230-3/fulltext|title=Michelangelo's gouty knee|author=Wolfgang Kuehn|date=2000-03-25|publisher=The Lancet|work=Volume 355, Issue 9209|page=1104|language=англ.|doi=10.1016/S0140-6736(05)72230-3|accessdate=2012-02-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgm9Y8G?url=http://www.thelancet.com/journals/lancet/article/PIIS0140-6736(05)72230-3/fulltext|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>.

Після смерті Мікеланджело, [[Даніеле да Вольтерра]] зробив посмертну маску скульптора та його бюст{{sfn|Роллан|1992|с=87&nbsp;—88}}.

== Особисте життя ==
{{Quote box|width=25em|align=right|quote=''Люблю&nbsp;— навіщо я родився?''{{oq|it|Amando, a che son nato?}}|source=[[Мікеланджело]], сонет CIX}}
Мікеланджело був самотнім{{sfn|Роллан|1992|с=82&nbsp;—83}}. За свідченнями Кондіві він жив як монах, і саме пристрасть до роботи віддалила його від людей, від спілкування із ними. Проте він дуже переймався справами своєї родини, адже для нього було важливо «''не дати згаснути нашому роду''»{{sfn|Роллан|1992|с=78&nbsp;—79}}. Однак, із п'яти синів Лодовіко, тільки Буонаррото одружився. Після його смерті залишилося двоє дітей&nbsp;— Франческа (Чекка) та Ліонардо. Дівчинку Мікеланджело віддав у монастир для виховання, а коли вона вийшла заміж у [[1548]] році за Мікеле ді Нікколо Гвіччардіні&nbsp;— подарував їй свій маєток у Поццолатіко{{sfn|Роллан|1992|с=168&nbsp;—169}}. Мікеланджело сам брав активну участь у пошуках нареченої для свого племінника{{sfn|Роллан|1992|с=172&nbsp;—173}}. У листі до Ліонардо від 24 червня 1552 року, він писав:
{{Цитата|''(…) не хочу, щоб наш рід перервався на нас. Я розумію, звісно, що світ не пропаде, якщо ти не одружишся, але кожна істота прагне залишити нащадків. Тому і я хочу, щоб Ти одружився''}}
[[16 травня]] [[1553]] року Ліонардо одружився із Кассандрою Рідольфі. У подружжя незабаром з'явилися діти: [[1554]] року&nbsp;— Буонаррото, [[1555]]&nbsp;— Мікеланджело. Останній невдовзі помер{{sfn|Роллан|1992|с=172&nbsp;—173}}.

Складні стосунки у нього склалися із іншими двома визнаними геніями епохи&nbsp;— [[Леонардо да Вінчі]] та [[Рафаель Санті|Рафаелем Санті]]. Відомо, що П'єтро Содеріні «''кілька разів збирався (…) передати''» [[Леонардо да Вінчі]] ту мармурову брилу, з якої Мікеланджело згодом зробив «[[Давид (Мікеланджело)|Давида»]]{{sfn|Вазарі|1970|с=310}}. Замовлення на фрески зали Великої Ради (Синьйорії) у Палаццо Веккйо на тему історичних перемог Флоренції при [[Анг'ярі]] та [[Кашина|Кашині]] Вазарі трактував як можливість «''змагатися''» з Леонардо{{sfn|Вазарі|1970|с=315}}, а [[Рафаель Санті|Рафаеля Санті]] він згадує серед тих живописців, які вчилися за картоном «[[Битва при Кашині (Мікеланджело)|Баталія при Кашині»]]{{sfn|Вазарі|1970|с=316}}. Відомі слова Мікеланджело про Рафаеля: «''все, що він мав у мистецтві, він отримав від мене''»<ref>{{книга|автор =Любимов&nbsp;Л.&nbsp;Д. |заголовок =Искусство Западной Европы |місце =М. |видавництво =Просвещение |рік =1982 |посилання =http://www.bibliotekar.ru/iskusstvo-europa/19.htm |сторінок =320 |ref = Любимов}} {{ref-ru}}</ref>. Зважаючи на те, що на думку Мікеланджело «''живопис&nbsp;— то брехня, скульптура ж&nbsp;— правда''», змагання між ним та Рафаелем теж було очевидним. Як Мікеланджело міг вважатися втіленням скульптури, так Рафаель&nbsp;— втіленням живопису<ref>{{книга|автор =Rudolf Preimesberger. |заголовок =Paragons and Paragone: Van Eyck, Raphael, Michelangelo, Caravaggio, Bernini |видавництво =Getty Publications |рік =2011 |посилання =http://books.google.com.ua/books?id=iXytpsqchLkC&pg=PA67&hl=uk&source=gbs_toc_r&cad=4#v=onepage&q&f=false |сторінок =160 |сторінки=68}} {{ref-en}}</ref>.

[[Файл:Dreamofhumanlife.jpg|міні|праворуч|150пкс|<center>«Сон»</center>]]
Дискусії щодо [[Сексуальна орієнтація|сексуальної орієнтації]] Мікеланджело розпочалися із біографії митця, виданої [[1893]] року в Лондоні [[Джон Еддінґтон Саймондз|Джоном Еддінґтоном Саймондзом]]. Проте, у будь-якому випадку, неможливо точно стверджувати чи Мікеланджело мав якісь фізичні стосунки взагалі<ref>Anthony Hughes, ''[http://www.amazon.com/Michelangelo-Art-Ideas-Anthony-Hughes/dp/0714834831 Michelangelo]'', p. 326, ISBN 978-0-7148-3483-2 {{ref-en}}</ref>.
[[Файл:Vittoria Colonna.jpg|міні|ліворуч|150пкс|<center>«Вітторія Колонна»</center>]]
Частина дослідників вважає, що почуття й відносини Мікеланджело були чисто платонічними &nbsp;— чи йдеться про жінок, чи про чоловіків. Йому подобалося людське тіло і в ньому він бачив красу та гармонію, саме людське тіло, чи чоловіче, чи жіноче, є для нього засобом вираження мистецької ідеї{{sfn|Wallace|2010|с=5}}. Вільям Дюрант вважав, що вся його енергія була направлена на творчість, а не на [[секс]]{{sfn|Durant|1953|с=501}}. Значно більше прихильників теорії про гомосексуальну природу митця&nbsp;— більшість сонетів написано про любов до чоловіків, коли його племінник видав першу збірку віршів, він змінив займенники чоловічого роду на жіночий<ref>David Fuller, ''[http://books.google.com.ua/books?id=J-NejzAkqhEC&dq=michelangelo+1623+pronouns&source=gbs_navlinks_s The life in the sonnets]'', p.&nbsp;30 {{ref-en}}</ref>. Окрім того, вважається, що жінки Мікеланджело дуже чоловічі за своєю формою. Тож на думку Джона Саймондза, «''Мікеланджело не любив, не захоплювався і не бажав жінок''»{{sfn|Symonds|1893|с=146}}. Існує також думка, що його цікавість до молодших представників власної статі можна пояснити його бажанням знайти в них сина<ref name="brit"/>.

Певне уявлення про почуття Мікеланджело може дати його ж поезія. Значна частина збережених текстів періоду зрілості та старості митця пов'язані із іменами двох дуже близьких для нього людей: [[Томмазо Кавальєрі]] та [[Вітторія Колонна]]<ref>{{cite web|url=http://svr-lit.niv.ru/svr-lit/logish-sbornik-statej/mikelandzhelo-buonarroti.htm|title=Микеланджело Буонарроти // Сборник статей|author=Логиш С. В.|language=рос.|accessdate=2012-02-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgn43DE?url=http://svr-lit.niv.ru/svr-lit/logish-sbornik-statej/mikelandzhelo-buonarroti.htm|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>. З римським аристократом та художником Томмазо, вони познайомилися орієнтовно наприкінці [[1532]] року{{sfn|Wallace|2010|с=40&nbsp;—41}}. Відомо багато віршів написаних Мікеланджело до юнака (Томмазо тоді було 23 роки), а також рисунків, намальованих та подарованих ним Томмазо («Ганімед», «Титій», «Падіння Фаетона» тощо). Існував портрет хлопця, який, однак, втрачено<ref>{{cite web|url=http://www.guardian.co.uk/artanddesign/2010/feb/16/michelangelo-exhibition-courtauld-london|title=Michelangelo's dreams of male muse go on show at Courtauld|author=Mark Brown|date=2010-02-16|language=англ.|accessdate=2012-02-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgntTBc?url=http://www.guardian.co.uk/artanddesign/2010/feb/16/michelangelo-exhibition-courtauld-london|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>.

[[1537]] року він познайомився із [[Вітторія Колонна|Вітторією Колонна]], і їхня дружба тривала до самої смерті Вітторії{{sfn|Wallace|2010|с=40&nbsp;—41}}{{sfn|Durant|1953|с=585}}. Як пише Кондіві, Мікеланджело найбільше жалкував за тим, що прощаючись із нею, поцілував руку, а не чоло чи обличчя. Пізніше він написав, що «''Вона мене дуже любила, і це було взаємно. Смерть забрала у мене великого друга''»{{sfn|Брион|2002|с=241&nbsp;—242}}.

За [[Марсель Бріон|Бріоном]], Томмазо та Вітторія були для Мікеланджело ідеалами чоловічої та жіночої краси відповідно{{sfn|Брион|2002|с=235}}.

== Вшанування пам'яті ==
[[Файл:Palazzo Clusini.jpg|міні|праворуч|150пкс|<center>[[Музей Мікеланджело]]</center>]]
[[Файл:El Greco 016.jpg|міні|праворуч|200пкс|<center>[[Ель Греко]]. «Вигнання торгашів із храму» (бл.&nbsp;[[1600]])</center>]]
{{Quote box|width=25em|align=right|quote=<poem>Мікеланджело, світ в грандіознім видінні,
Де з Гераклами в шалі змішались Христи,
Де з могил на весь зріст підіймаються тіні.
I свій саван деруть, аж ламають персти</poem>{{oq|fr|<poem>Michel-Ange, lieu vague où l’on voit des Hercules
Se mêler à des Christs, et se lever tout droits
Des fantômes puissants qui dans les crépuscules
Déchirent leur suaire en étirant leurs doigts ;
</poem>}}|source=[[Шарль Бодлер]], «''Маяки''»<br /><small>(переклад [[Драч Іван Федорович|Івана Драча]])</small>}}
{{Quote box|width=25em|align=right|quote=''Годі, годі, годі! Досить слів! Скажіть просто&nbsp;— Творець зробив Італію за ескізами Мікеланджело!''{{oq|en|Enough, enough, enough! Say no more!  Lump the whole thing! say that the Creator made Italy from designs by Michael Angelo!}}|source=[[Марк Твен]], «''[http://www.gutenberg.org/ebooks/3176 Простаки за кордоном]''» ([[1869 у літературі|1869]])}}
[[Файл:Passignano Michelangelo che da il modellino di San Pietro a Paolo IV.jpg|міні|праворуч|200пкс|<center>[[Доменіко Кресті]]. «Мікеланджело демонструє Юлію&nbsp;II модель собору Святого Петра»</center>]]
Село '''Капрезе''', де народився Мікеланджело, зараз відоме під назвою [[Капрезе-Мікеланджело]]. Указ про перейменування було видано [[9 лютого]] [[1913]] року<ref>{{cite web|url=http://www.thetuscanmagazine.com/articles/caprese-michelangelo-birthplace-artistic-genius|title=Капрезе-Мікеланджело: Місце народження мистецького генія|author=Джекі Гейлер|work=The Tuscan Magazine|language=англ.|accessdate=2012-02-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgpSDtt?url=http://www.thetuscanmagazine.com/articles/caprese-michelangelo-birthplace-artistic-genius|archivedate=2013-06-20|deadurl=yes}}</ref>. У селі відкрито [[Музей Мікеланджело|музей]] та [[Бібліотека Мікеланджело|бібліотеку]] Мікеланджело.

На честь нього названо [[3001 Мікеланджело|астероїд]], [[Площа Мікеланджело|площу]] у Флоренції, [[Мікеланджело (лайнер)|океанський лайнер]], [[Мікеланджело (комп'ютерний вірус)|комп'ютерний вірус]], [[Мікеланджело (кратер)|кратер]] на Меркурії, [[Мікеланджело (пісня)|пісню]] Бйорна Скіфса, [[Феномен Мікеланджело|психологічний феномен]].

=== Образ митця ===

==== У мистецтві ====
[[Джованмарія Буттері]] намалював рисунок «''Поет Мікеланджело з Аполлоном та музами''» на похорон митця ([[1564]]). [[Ель Греко]] зобразив Мікеланджело на картині «''Вигнання торгашів із храму''» (бл.&nbsp;[[1570]])<ref>{{cite web|url=http://www.guardian.co.uk/culture/2004/jan/24/1|title=The Reluctant Disciple|author=J. Jones|publisher=www.guardian.co.uk|date=24 січня 2004|language=англ.|accessdate=2012-03-29|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgqiu3Q?url=http://www.guardian.co.uk/culture/2004/jan/24/1|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>. Відомі також картини [[Доменіко Кресті]] «''Мікеланджело демонструє модель собору Святого Петра Юлію ІІ''» (1619) та [[Якопо да Емполі]] «''Мікеланджело демонструє модель фасаду церкви Сан Лоренцо Леву X''» (1617&nbsp;—1619). [[1970]] року [[Сальвадор Далі]] створив [[Сюрреалізм|сюрреалістичний]] портрет «''Голова Мікеланджело із шухлядами''»<ref>[http://www.wikipaintings.org/en/salvador-dali/untitled-michelangelo-head-with-drawers Salvador Dali. Untitled (Michelangelo Head with Drawers), 1970] {{ref-en}}</ref>.

Український художник мікромініатюри [[Сядристий Микола Сергійович|Микола Сядристий]] написав акварельний портрет Мікеланджело, який вставлено в половинку зерна дикої груші<ref>{{Cite web |url=http://www.microart.kiev.ua/ua/buanarotty.html |title=Микола Сядристий. Мікельанджело Буонарроті: акварельний портрет |accessdate=26 лютий 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20111228132619/http://www.microart.kiev.ua/ua/buanarotty.html |archivedate=28 грудень 2011 |deadurl=yes }}</ref>. Мікеланджело зображено серед ликів святих церкви Святого Архістратига Михаїла с.&nbsp;[[Верин (Миколаївський район)|Верин]] Миколаївського району Львівської області<ref>{{cite web|url=http://www.wz.lviv.ua/articles/68297|title=У ликах святих&nbsp;— Мікеланджело, Шевченко, бас-гітарист групи «Мері»…|author=Божена Городницька|publisher=www.wz.lviv.ua|date=2008-10-01|accessdate=2012-05-19|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgs0QQH?url=http://archive.wz.lviv.ua/articles/68297|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>.

==== У літературі ====
* Повість [[Ромен Роллан|Ромена Роллана]] «''Життя Мікеланджело''» ([[1907 у літературі|1907]])
* Біографічний роман [[Карел Шульц|Карела Шульца]] «''Камінь і біль''» ([[1943 у літературі|1943]])
* Біографічний роман [[Ірвінґ Стоун|Ірвінґа Стоуна]] «''[[Муки і радості (роман)|Муки і радості]]''» ([[1961 у літературі|1961]])
* Фантастичне оповідання [[Пехник Андрій Володимирович|Андрія Пехника]] «''Коректор''» ([[2002 у літературі|2002]])<ref>''[[Пехник Андрій Володимирович|Пехник Андрій]].'' Коректор: оповідання // Хроніки.&nbsp;— К.: Смолоскип, 2002.&nbsp;— с.&nbsp;7&nbsp;—35.</ref>
* Ілюстрована книга для дітей [[Ендрю Тоффолі]] «''Мікеланджело Баннірроті''» ({{lang-en|Michelangelo Bunnyrroti}})<ref>Andrew Toffoli, ''[http://www.amazon.com/Michelangelo-Bunnyrroti-Histories-Presents-Toffoli/dp/097632332X Michelangelo Bunnyrroti (Histories Presents)]'' {{ref-en}}</ref> ([[2006 у літературі|2006]])

Про сліпоту Мікеланджело{{ref label|у|у|none}} написано у повістях [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]] «[[Музикант (повість)|Музыкант»]] ([[1855 у літературі|1855]]) та «[[Художник (повість)|Художник»]] ([[1856 у літературі|1856]]). Також Мікеланджело згадується у поезії «''[http://ae-lib.org.ua/texts-c/baudelaire__poesie__ua.htm#03 Маяки]''» [[Шарль Бодлер|Шарля Бодлера]] ([[1857 у літературі|1857]]), повісті [[Марк Твен|Марка Твена]] «''Простаки за кордоном''» ([[1869 у літературі|1869]]), у поемі «''Любовна пісня Дж.&nbsp;Альфреда Пруфрока''» [[Еліот|Томаса Еліота]] ([[1920 у літературі|1920]])<ref>{{cite web|url=http://www.michelangelo-gallery.com/cultural-references.aspx|title=Галерея Мікеланджело: згадки у культурі|language=англ.|accessdate=2012-02-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgt6gIP?url=http://www.michelangelo-gallery.com/cultural-references.aspx|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.cummingsstudyguides.net/Guides3/Prufrock.html#Text|title=The Love Song of J. Alfred Prufrock By T. S. Eliot (With Stanza Summaries, Annotations, and Explanations of Allusions)|language=англ.|accessdate=2012-02-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgtkArP?url=http://www.cummingsstudyguides.net/Guides3/Prufrock.html#Text|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>.

У [[Українська література#Новітня література|новітній українській літературі]] про нього писали вірші [[Ліна Костенко]] «''Чекаю дня, коли собі скажу…''», [[Косач Юрій Миколайович|Юрій Косач]] «''Мікеланджело Буонарроті''», [[Мовчан Павло Михайлович|Павло Мовчан]] «''Мікеланджело''», [[Бажан Микола Платонович|Микола Бажан]] «''Перед статуями Мікеланджело''», [[Олійник Борис Ілліч|Борис Олійник]] «''Мікеланджело''» (диптих), [[Драч Іван Федорович|Іван Драч]] «''Мікеланджело в час облоги Флоренції''» (до 500-річчя з дня народження) та інші. Мікеланджело згадується у поезії [[Вінграновський Микола Степанович|Миколи Вінграновського]] «''Осяяння''».

==== У кіно ====
* Документальний фільм [[Курт Оертель|Курта Оертеля]] «''[[Мікеланджело (фільм)|Мікеланджело]]''» ([[1938 у кіно|1938]])
* Документальний фільм «''[[Титан: Історія Мікеланджело]]''» ([[1950 у кіно|1950]])
* Фільм [[Керол Рід|Керола Ріда]] «''[[Муки і радості (фільм)|Муки і радості]]''» ([[1965 у кіно|1965]])
* Фільм [[Роберт Снайдер|Роберта Снайдера]] «''Мікеланджело: автопортрет''» ([[1989 у кіно|1989]])
* Документальний фільм «''Мікеланджело: фільм''» ([[BBC]]/[[Британський музей]]) ([[2005 у кіно|2005]])
* Документальний фільм «''Мікеланджело та Сикстинська капела''» ([[2006 у кіно|2006]])
* Серія «''Таємниці Сикстинської капели: Загадка Мікеланджело''» (тележурнал «''20/20''», 42-ий випуск, канал [[American Broadcasting Company|ABC]]) ([[2008 у кіно|2008]])
* Серія «''Розсекречений Мікеланджело''» (історичний документальний телесеріал «''Загадки мертвих''», 13-ий епізод) ([[2009 у кіно|2009]])

=== Використання творів та мотивів ===
[[Файл:David - The Death of Socrates crop.jpg|міні|праворуч|100пкс|<center>[[Жак-Луї Давід]]. «[[Смерть Сократа]]» (фрагмент)</center>]]
[[Файл:Michelangelo Buonarroti 017-cropped.jpg|міні|праворуч|100пкс|<center>«Створення Адама» (фрагмент)</center>]]
[[1893]] року [[Франко Іван Якович|І.&nbsp;Франко]] розпочав працювати над своєю поемою «Мойсей», намагаючись передати гебрейського патріарха так, «''щоб читач зумів пізнати в ньому українського проводиря''». У [[1904]] році поет поїхав до Італії, і статуя Мойсея роботи Мікеланджело «''настільки захопили поета, що він не годен був відвести очей від цього надзвичайного твору мистецтва''»<ref>{{Стаття |url=http://www.franko.lviv.ua/faculty/Philol/www/visnyk/51_2010/51_2010_kravets.pdf |автор=''[[Кравець Ярема Іванович]]'' |назва=Андрій Свірко&nbsp;— бельгійський перекладач і дослідник поетичної творчості Івана Франка |журнал=Вісник Львівського університету |місце=Львів |рік=2010 |випуск=51 |сторінки=177&nbsp;—195 |сторінка=179 | формат=PDF |accessdate=19 травня 2012}}</ref>. Поема була завершена в [[1905 у літературі|1905]] році.

[[1967 у літературі|1967]] року вийшла книга [[Елейн Лобл Конігсбург|Е.&nbsp;Л.&nbsp;Конігсбург]] «Із заплутаних справ пані Безіл Е.&nbsp;Френквайлер» ({{lang-en|From the Mixed-Up Files of Mrs. Basil E. Frankweiler}}), сюжет якої розвивається навколо таємниці статуї «Янгола», можливо створеної Мікеланджело. Книга отримала [[медаль Джона Ньюбері]] в [[1968 у літературі|1968]] році. У [[1973 у кіно|1973]] книгу було екранізовано [[Філдер Кук|Філдером Куком]] (пані Френквайлер зіграла [[Інгрід Бергман]]), а в [[1995 у кіно|1995]]&nbsp;— [[Маркус Коул|Маркусом Коулом]] (пані Френквайлер&nbsp;— [[Лорен Беколл]]).

У низці робіт [[Сальвадор Далі|Сальвадора Далі]] використовуються мотиви творів Мікеланджело&nbsp;— «''„Раб“ Мікеланджело&nbsp;— можна скористатися як машиною''» ([[1965]]), «''Голова Ранку, за Мікеланджело (деталь фігури гробниці Лоренцо II Медичі)''» ([[1977]]), «''За „Мойсеєм“ Мікеланджело, гробниця папи Юлія II''», «''За „Хлопчик, що скорчився“ Мікеланджело''», «''Пейзаж із прихованим образом „Давида“ Мікеланджело''» ([[1982]]), «''Голова, навіяна Мікеланджело''» ([[1983]]) тощо. Картина «''[[М'який автопортрет зі смаженим салом]]''» ([[1941]]) була навіяна враженнями про обличчя на знятій шкірі Святого Варфоломея (фреска «[[Страшний суд (Мікеланджело)|Страшний суд»]]).

У [[1987 у літературі|1987]] році вийшла збірка [[Ліна Костенко|Ліни Костенко]] «''Сад нетанучих скульптур''», до якої ввійшла драматична поема «''Сніг у Флоренції''». У творі згадується про снігову скульптуру, створену юним Мікеланджело, «людиною-каменем», для [[П'єро ді Лоренцо Медічі|П'єро Медичі]]<ref>{{cite web|url=http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/sch/2006_11.pdf|format=PDF|title=Статуя в художній системі драматичної поеми Ліни Костенко «Сніг у Флоренції»|author=Ольга Башкирова|year=2006|month=листопад|work=Слово і Час|page=22|accessdate=2012-02-09|deadurl=404}}</ref>.

У короткометражному фільмі [[Мікеланджело Антоніоні]] «''[[Погляд Мікеланджело]]''» ([[2004 у кіно|2004]]) показано статуї [[Гробниця папи Юлія ІІ|гробниці папи Юлія ІІ]]. Фільм отримав [[Приз ФІПРЕССІ]] на [[Міжнародний кінофестиваль у Вальядоліді|міжнародному кінофестивалі]] у [[Вальядолід]]і<ref>{{cite web|url=http://www.seminci.es/historico.php?ano=2004|title=49-ий фестиваль у Вальядоліді|language=англ.|accessdate=2012-02-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWguRe9R?url=http://www.seminci.es/historico.php?ano=2004|archivedate=2013-06-20|deadurl=yes}}</ref>.

У японському аніме-серіалі «''[[Ergo Proxy|Ерґо Проксі]]''» ([[2006 у кіно|2006]]) є чотири алегоричні статуї Мікеланджело&nbsp;— «День», «Ніч», «Вечір» та «Світанок».

В епізоді «''Севільський Гомер''» (серіал «[[Сімпсони]]», [[2007 у кіно|2007]]) пародіюється фреска «Створення Адама».

== Примітки ==
{{refbegin}}
: а. {{note label|а|а|none}}у реєстрі ({{lang-it|ricordanza}}) вказано 1474 рік, оскільки флорентійський новий рік починався із [[Благовіщення Пресвятої Богородиці|25 березня]], тобто «''з втілення''» ({{lang-la|ab incarnatione}}), на відміну від римського літочислення «''з народження''» ({{lang-la|a nativitate}}). Днем народження Мікеланджело вказано понеділок, а отже, ''6 березня''&nbsp;— за [[Юліанський календар|юліанським літочисленням]], ''15 березня''&nbsp;— за [[Григоріанський календар|григоріанським]]
: б. {{note label|б|б|none}}Лодовіко був [[подеста|подестою]] і у [[К'юзі-делла-Верна]], оскільки з [[1428]] року подестати цих двох населених пунктів були об'єднані. У іншому населеному пункті подесту представляв [[нотар]]
: в. {{note label|в|в|none}}''Michelagnolo'' (за флорентійським правописом)
: г. {{note label|г|г|none}}[[Іван Хреститель]] вважався покровителем села
: д. {{note label|д|д|none}}за [[Шарль де Тольнай|Ш.&nbsp;де Тольнай]] хлопцеві тоді виповнилося 10 років, а за [[Еліс Седжвік Воль]] ({{lang-en|Alice Sedgwick Wohl}})&nbsp;— 7
: е. {{note label|е|е|none}}зараз зберігаються у [[Лувр]]і, у [[Нова пінакотека|Новій пінакотеці]] ([[Мюнхен]]) та в [[Альбертіна|Альбертіні]] ([[Відень]])
: ж. {{note label|ж|ж|none}}статую купила родина [[Строцці]], щоб встановити у [[Палаццо Строцці]] у Флоренції ([[1506]]). [[1529]] році [[Філіппо Строцці Молодший|Філіппо Строцці]] продав її [[Франциск I (король Франції)|Франциску I]], а [[1594]] року, за [[Генріх IV (король Франції)|Генріха IV]], вона була встановлена у садах [[Фонтенбло]] ({{lang-fr|Jardin de l'Etang}})<ref>{{cite web|url=http://www.jstor.org/pss/878832|title=Michelangelo's Lost Hercules|author=Paul Joannides|month=Aug.|work=The Burlington Magazine|year=1977|page=550|language=англ.|accessdate=2012-02-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgw87Ef?url=http://www.jstor.org/discover/10.2307/878832?uid=3739920|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref><ref>{{cite web|url=http://museumpublicity.com/2011/10/28/j-paul-getty-museum-acquires-francesco-primaticcio-bronze/|title=J.&nbsp;Paul Getty Museum Acquires Francesco Primaticcio Bronze|date=2011-10-28|language=англ.|accessdate=2012-02-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgwyHkN?url=http://museumpublicity.com/2011/10/28/j-paul-getty-museum-acquires-francesco-primaticcio-bronze/|archivedate=2013-06-20|deadurl=yes}}</ref>. З [[1713]] року, коли сади були зруйновані, про долю цієї роботи Мікеланджело нічого невідомо<ref>{{книга|автор =R.&nbsp;J.&nbsp;Knecht. |заголовок =Francis I |видавництво =Cambridge University Press |рік =1984 |сторінки=267 |посилання =http://www.amazon.com/Francis-I-R-J-Knecht/dp/0521278872}} {{ref-en}}</ref>
: и. {{note label|и|и|none}}Вазарі про цей епізод не згадує взагалі, а [[Паоло Джовіо]] зазначає, що Мікеланджело сам хотів продати статую як античну
: к. {{note label|к|к|none}}за Вазарі, Аньоло Доні був другом Мікеланджело
: л. {{note label|л|л|none}}пізніше було перероблено на статую [[Пій I|Святого Пія]]
: м. {{note label|м|м|none}}офіційний акт про це було видано 28 березня наступного, [[1509]] року{{sfn|Роллан|1992|с=78&nbsp;—79}}
: н. {{note label|н|н|none}}гробницю було завершено на замовлення [[Козімо I Медічі]] у 1554&nbsp;— 1555&nbsp;рр. [[Вазарі|Джорджо Вазарі]] та [[Бартоломео Амманаті|Бартоломео Амманнаті]]<ref>{{cite web|url=http://www.day.kiev.ua/14699/|title=Медічі&nbsp;— символ епохи Відродження|author=Наталя Куликова|date=25 січня 2003|accessdate=2012-02-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWgy1Kwk?url=http://www.day.kiev.ua/uk/article/istoriya-i-ya/medichi-simvol-epohi-vidrodzhennya|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>
: п. {{note label|п|п|none}}[[19 вересня]] [[1554]] року Мікеланджело надіслав Вазарі сонет (відомий як сонет CXLVII), у якому були рядки: «''…Моя палка уява&nbsp;— пам'ятаю&nbsp;— / Мистецтво мій кумир, мов ясні зорі, / У пітьмі сяли''»{{sfn|Вазарі|1970|с=388}}<ref>{{cite web|url=http://terzotriennio.blogspot.com/2011/01/il-petrarchismo-atipico-di-michelangelo.html|title=Il petrarchismo atipico di Michelangelo|date=4 січня 2011|language=італ.|accessdate=2012-02-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWh0MPUp?url=http://terzotriennio.blogspot.com/2011/01/il-petrarchismo-atipico-di-michelangelo.html|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>
: р. {{note label|р|р|none}}ці рядки із сонету Мікеланджело є епіграфом до першої частини роману Карела Шульца «''Камінь і біль''»{{sfn|Шульц|2006|с=5}}
: с. {{note label|с|с|none}}сам Шостакович називав її «Симфонія №&nbsp;16»<ref>{{cite web|url=http://www.boosey.com/pages/cr/catalogue/cat_detail.asp?musicid=1010|title=Shostakovich, Dmitri: Suite on Verses of Michelangelo Buonarroti|author=Gerard McBurney|language=англ.|accessdate=2012-02-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWh1GDfn?url=http://www.boosey.com/pages/cr/catalogue/cat_detail.asp?musicid=1010|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>
: т. {{note label|т|т|none}}ця характеристика Мікеланджело була виділена ще німецьким мистецтвознавцем [[Генрі Тод]]ом ({{lang-de|Henry Thode}}) у першому томі його праці «''Мікеланджело та пізнє Відродження''» ([[Берлін]], [[1902]])
: у. {{note label|у|у|none}}можливо, що мова йде про тимчасову часткову втрату зору митця після розпису фресок [[Стеля Сікстинської капели|стелі Сікстинської капели]], про що згадує Вазарі<ref>{{cite web|url=http://litopys.org.ua/shevchenko/shev319.htm|title=Коментарі до повісті «Музыкант»|accessdate=2012-03-29|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HWh2IeuQ?url=http://litopys.org.ua/shevchenko/shev319.htm|archivedate=2013-06-20|deadurl=no}}</ref>
{{refend}}

== Виноски ==
{{примітки|3}}

== Література ==
{{Інші проекти
|Тема          = Мікеланджело Буонарроті
|Портал        = Мистецтво
|Портал-зображення  = Painting, sculpture & architecture.gif
|Вікісловник   = 
|Вікіпідручник = 
|Вікіцитати    = Мікеланджело Буонарроті
|Вікіджерела   = 
|Віківиди      = 
|Вікіновини    = 
|Вікісховище  = Category:Michelangelo Buonarroti
|Метавікі     = 
|Проект       = 
|Родовід      = 
}}
* {{книга|автор =Брион Марсель. |заголовок =Микеланджело / Пер.&nbsp;с&nbsp;фр. Г.&nbsp;Г.&nbsp;Карпинского |оригінал ={{lang-fr|Michel-Ange}} |місце =М. |видавництво =Молодая гвардия |рік =2002 |isbn =5-235-02487-7 |посилання =http://belpaese2000.narod.ru/Teca/Cinque/Michela/ZSL/mic0.htm |ref = Брион}} {{ref-ru}}
* {{книга|автор =[[Вазарі|Вазарі Д.]] |заголовок =Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів |оригінал ={{lang-it|Le Vite de’piu eccelenti Pittori, Scultori e Architetti}} |місце =К. |видавництво =Мистецтво |рік =1970 |сторінок =520 |сторінки = 296&nbsp;—429, 497&nbsp;—507 |посилання =ftp://lib.sumdu.edu.ua/Materiali_do_kyrsiv/Vazari.pdf |ref = Вазарі}}
* {{книга|автор =Эрпель Фриц. |заголовок =Микельанджело / Пер.&nbsp;с нем.&nbsp;Сергея Данильченко |оригінал ={{lang-de|Michelangelo}} |місце =Берлин |видавництво =Хеншель |рік =1990 |сторінок =72 |isbn =3-362-00044-4 |ref = Эрпель}} {{ref-ru}}
* {{книга|автор =Либман&nbsp;М.&nbsp;Я. |заголовок =Микеланджело Буонарроти |місце =М. |видавництво =Советский художник |рік =1964 |ref = Либман}} {{ref-ru}}
* {{книга|автор =[[Лучук Іван Володимирович|Лучук І]]. |заголовок =Історія світової поезії |місце =Тернопіль |видавництво =Навчальна книга&nbsp;— Богдан |рік =2010 |сторінок =672 |isbn =978-966-10-1046-7 |ref =Лучук}}
* {{книга|заголовок =Микеланджело. Поэзия. Письма. Суждения современников / сост.&nbsp;[[Гращенков Віктор Миколайович|В.&nbsp;Н.&nbsp;Гращенков]] |місце =М. |видавництво =Искусство |рік =1983 |сторінок =451 |ref =Микеланджело. Поэзия. Письма}} {{ref-ru}}
* {{книга|заголовок =Мікеланджело (1475&nbsp;—1564) [Текст] : до 500-річчя з дня народження: Збірник / Укл. М.&nbsp;П.&nbsp;Бажан |місце =К. |видавництво =Мистецтво |рік =1975 |сторінок =395 |ref =Бажан}}
* {{книга|автор =[[Ромен Роллан|Роллан Р.]] |заголовок =Жизнь Микеланджело // Жизни великих людей: Пер.&nbsp;с франц. В.&nbsp;Курелла |оригінал ={{lang-fr|Vie de Michel-Ange}} |місце =М. |видавництво =Известия |рік =1992 |сторінки =71&nbsp;—197 |isbn =5-206-00351-4 |ref =Роллан}} {{ref-ru}}
* {{книга|автор =[[Ірвінґ Стоун|Стоун І.]] |заголовок =[[Муки і радості (роман)|Муки и радости]]. Роман: Пер.&nbsp;с англ.&nbsp;[[Банніков Микола Васильович|Н.&nbsp;Банникова]] |оригінал ={{lang-en|The Agony and the Ecstasy}} |місце =М. |видавництво =Правда |рік =1991 |сторінок =768 |isbn =5-253-00154-9 |ref =Стоун}} {{ref-ru}}
* {{книга|автор =[[Карел Шульц|Шульц К]]. |заголовок =Камінь і біль: роман / З чес.&nbsp;пер.&nbsp;[[Андрухів Дмитро Семенович|Д.&nbsp;Андрухів]] |оригінал ={{lang-cs|Kámen a bolest}} |місце =К. |видавництво =Юніверс |рік =2006 |сторінок =688 |isbn =966-8118-23-5 |ref = Шульц}}
* {{книга|автор =Ascanio Condivi; Alice Sedgewick. |заголовок =The Life of Michelangelo (1553) |видавництво =Pennsylvania State University Press |рік =1999 |сторінок =154 |isbn =0-271-01853-4 |ref =Condivi}} {{ref-en}}
* {{книга |автор =[[Вільям Джеймс Дюрант|Will Durant]]. |заголовок =The Story of Civilization: 5. The Renaissance |місце =New York |видавництво =Simon and Schuster |рік =1953 |сторінок =776 |isbn =0-671-61600-5 |ref =Durant |url-access =registration |url =https://archive.org/details/renaissancehisto05dura_0 }} {{ref-en}}
* {{книга|автор =Christopher Ryan. |заголовок =The poetry of Michelangelo: an introduction |місце =London |видавництво =Continuum International Publishing Group |рік =1998 |посилання =http://books.google.com.ua/books?id=PThUqvh209sC&hl=uk&source=gbs_navlinks_s |ref =Ryan}} {{ref-en}}
* {{книга|автор =James M. Saslow. |заголовок =The poetry of Michelangelo: An Annotated Translation |місце =New Haven and London |видавництво =Yale University Press |рік =1991 |сторінок =559 |isbn =0-300-05509-9 |ref =Saslow}} {{ref-en}}
* {{книга|автор =Eric Scigliano. |заголовок =Michelangelo's Mountain: The Quest For Perfection In The Marble Quarries Of Carrara |видавництво =Simon and Schuster |рік =2005 |сторінок =352 |ref =Scigliano}} {{ref-en}}
* {{книга|автор =John Addington Symonds. |заголовок =The Life of Michelangelo Buonarroti |рік =1893 |посилання =http://www.manybooks.net/support/s/symondsj/symondsj11241124211242-8pdfLRG.pdf |ref = Symonds}} {{ref-en}}
* {{книга|автор =[[Шарль де Тольнай|Charles de Tolnay]]. |заголовок =The Youth of Michelangelo |місце =Princeton, NJ |видавництво =Princeton University Press |рік =1943 |посилання =http://www.questia.com/PM.qst?a=o&d=94400997 |ref = Tolnay}} {{ref-en}}
* {{книга|автор =William Wallace. |заголовок =The Treasures of Michelangelo |видавництво =Andre Deutsch |рік =2010 |isbn =978-0-233-00253-8 |ref = Wallace}} {{ref-en}}

== Посилання ==
{{External media||align=right||video1=[http://www.youtube.com/watch?v=UooxJtGeB4U Веринське диво (ТСН, 24.09.2010)]}}
* [https://web.archive.org/web/20171113132743/http://www.casabuonarroti.it/it/ Веб-сайт музею «Каза Буонарротті»] {{ref-it}} {{Перевірено|19|5|2012}}
* [http://brunelleschi.imss.fi.it/itinerari/galleria/MuseoNazionaleBargello_32043.html Національний художній музей Барджелло] {{ref-it}} {{Перевірено|19|5|2012}}
* [http://www.nationalgallery.org.uk/paintings/michelangelo-the-manchester-madonna Лондонська Національна галерея: Манчестерська Мадонна] {{ref-en}} {{Перевірено|19|5|2012}}
* [http://www.vam.ac.uk/ Музей Вікторії й Альберта] {{ref-en}} {{Перевірено|19|5|2012}}
<small>[[#top|догори]]</small>

{{Мікеланджело}}
{{бібліоінформація}}
<br />
{{медаль}}

[[Категорія:Мікеланджело| ]]
[[Категорія:Архітектори епохи Відродження]]
[[Категорія:Італійські художники]]
[[Категорія:Італійські письменники]]
[[Категорія:Італійські поети]]
[[Категорія:Шульги]]
[[Категорія:Художники епохи Відродження]]
[[Категорія:Скульптори епохи Відродження]]
[[Категорія:Письменники епохи Відродження]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо астероїд]]
[[Категорія:Надпопулярні статті]]
[[Категорія:Люди на марках]]