Перегляд вихідного коду сторінки Магдебурзьке право

[[Файл:Rathaus Magdeburg.jpg|thumb|300px|Ратуша [[Магдебург|Маґдебург]]a]]
'''Маґдебу́рзьке пра́во''' (також '''німе́цьке''' або '''тевтонське міське́ пра́во'''; {{lang-la|theuthunico iure, id est iure magdeburgensi}}<ref>''М. Грушевський.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. V.&nbsp;— С. 226.</ref>)&nbsp;— одна з найпоширеніших правових систем міського [[самоврядування]] в Центральній Європі у часи [[Середньовіччя]].

== Відомості ==
Сформоване в [[Магдебург|Маґдебурзі]] (земля [[Саксонія-Ангальт|Саксонія]]) у [[1188]]<ref>{{Cite web|url=http://www.magdeburg-tourist.de/Start/Tourismus-Freizeit/Magdeburg-entdecken/Geschichte/index.php?NavID=115.4&object=tx%7C115.7.1&La=1|title=Geschichte - Touristische Informationen über Magdeburg|last=Magdeburg|first=Landeshauptstadt|website=www.magdeburg-tourist.de|language=de-DE|accessdate=2017-02-03}}</ref> році. В різних землях Німеччини&nbsp;— [[Франконія|Франконії]], [[Швабія|Швабії]], [[Фризія (королівство)|Фризії]], [[Баварія|Баварії]], [[Тюрингія|Тюринґії]], [[Саксонія-Ангальт|Саксонії]]&nbsp;— діяли власні системи міського самоврядування, які були сформувані на підставі норм традиційного судочинства й німецького [[звичаєве право|звичаєвого права]]; існували ''нюрнберзьке'' право, ''віденське, любецьке, маґдебурзьке,'' та інші. Маґдебурзьке право містило в собі норми «Speculum Saxonum» ([[Саксонське зерцало|«Саксонського дзеркала»]]), судових ухвал Магдебурга, збірку [[«Саксонський Вейхбільд»]] і мало поширення на групу східносаксонських (остфальська група) міст, у [[Бранденбург|Бранденбурзі]], [[Сілезія|Сілезії]], [[Пруссія (земля)|Пруссії]], Польщі, Чехії. Наприкінці XIII&nbsp;— сер. XIV&nbsp;ст. галицько-волинські князі і королі надавали маґдебурзьке право німецьким колоніям, які виникали у столичних містах Руського Королівства (самоназва [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинської держави]]). Так само поширювалися інші системи самоврядування: угорські королі&nbsp;надавали містам Закарпаття, яке входило до Угорщини ''нюрнберзьке'' право. З переходом Галичини під Польщу в середині XIV&nbsp;ст., маґдебурзьке право почали широко застосовувати в галицьких містах, а також і селах, і згодом поширили на решту українських земель і в [[Білорусь|Білорусі]].

Досі, за нормами німецького звичаєвого права, сільську громаду очолював [[війт]], якого призначав власник поселення; свою посаду війт міг передавати в спадок. З розвитком міст і міського самоврядування посада війта ставала виборною. Мешканці міст звільнили себе від суду феодала й самостійно здійснювали врядування господарством. Для допомоги війту обирали колегіальний орган&nbsp;— [[магістрат]], куди мав право бути обраним кожен з [[ремісник]]ів чи [[купець|купців]], що мав міське право «jus civile». Магістрат засідав під головуванням війта. Наприкінці XIII&nbsp;ст. в магістраті Магдебурга виникла ще одна виборна колегія&nbsp;— [[Рада]]&nbsp;— під керівництвом [[бургомістр]]а. Попередній колегіальний орган отримав назву [[Лава (суд)|Лава]]. Рада і Лава розподілили повноваження між собою. Якщо в міських судах виникали суперечливі питання, апеляції могли подавати до магістрату Маґдебурга.

Право встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоуправління, суду, купецьких об'єднань, [[цех]]ів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів тощо. Воно не мало поширення на жінок, бідняків, незаконно народжених та юдеїв.

== Магдебурзьке право в Україні ==
{{main|Історія міст України}}
{{main|Населені пункти України, яким надано магдебурзьке право}}

=== Генеза ===
Маґдебурзьке право з'явилося на Русі разом з німецькими колоністами, яких запрошував король [[Данило Галицький|Данило]] та його наступники. Німці отримали право організовувати в галицьких і волинських містах самоврядні громади ([[війт]]івства) з автономними судово-адміністративними інституціями. Відомо про існування в [[1287]] році війтівств у [[Львів|Львові]], [[Володимир]]і і [[Луцьк]]у, згодом в інших великих містах [[Галицько-Волинська держава|Галицько-Волинської держави]]&nbsp;— [[Сянік]]у, [[Галич]]і, [[Ярослав (місто)|Ярославі]], [[Перемишль|Перемишлі]]. 

Очевидно, в ті часи маґдебурзьке право застосовували в руських містах тільки частково, серед німецької людності. Хоча існують припущення, що воно набуло поширення на всіх жителів цих міст вже в [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинській державі]]. Наприклад, у лавничій книзі Перемишля за 1469—1480 роки є посилання на грамоту князя [[Лев Данилович|Лева І]] († бл. 1301) про передачу княжої [[Церква (будівля)|церкви]] громаді міста (очевидно [[Русини|руській (давньоукраїнській)]]), що була самоврядною на німецькому праві<ref>[http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/kdik/2011_5/015.pdf ''Юрій Диба.'' Найстарша архітектурна спадщина Перемишля у новішому освітленні польських дослідників // Княжа доба: історія і культура.— Львів, 2011.&nbsp;— Вип. 5.]</ref>.

=== Українські землі Корони та Литви ===
З переходом Галичини під владу польських королів першими маґдебурзьке право у повній мірі отримали найбільше тогочасне місто на українських землях&nbsp;— [[Львів]] у [[1356]] році (маґдебурзьке право Львова підтверджено польським королем. Часте згадування 1356 року як дати надання маґдебурзького права місту пов'язано з помилкою перекладів польських документів. Однак справжньої дати надання права на самоврядування для Львова не відомо, оскільки документи скоріше за все згоріли при пожежі), а також старі князівські столиці: [[Галич]] ([[1367]]), [[Белз]] ([[1377]]), [[Холм]] ([[1382]]), [[Перемишль]] ([[1389]]), [[Теребовля]] ([[1389]]). [[Урбанізація]] [[Галичина|Галичини]] зростала швидкими темпами з супроводженням стрімкого поширення маґдебурзького права.

З початку XV&nbsp;ст. маґдебурзьке право набуло поширинення на решту українських земель. Спочатку в містах, що були центрами воєводств, [[комітат]]ів (у складі Угорського королівства)&nbsp;— [[Кам'янець-Подільський]] ([[1432]]), [[Луцьк]] ([[1432]]), [[Мукачеве|Мукачево]] ([[1445]]), [[Київ]] ([[1494]]) (існують здогади про застосування в Києві магдебурзького права за [[Вітовт]]а, тобто до [[1430]] року), [[Брацлав]] ([[1497]]).

=== Значення ===
[[Грушевський Михайло Сергійович|Михайло Грушевський]] стверджував, зокрема, що:
* заснування громад німецького (зокрема, маґдебурзького) права у [[Галичина|Галичині]] сприяло появі чужоземних колоністів-католиків&nbsp;— німців, поляків,&nbsp;— на підтримку яких оперлися після захоплення Галичини король [[Казимир III Великий|Казимир ІІІ]] та його наступник на престолі [[Людовик Угорський|Людовик І Угорський]] під час [[Війна за галицько-волинську спадщину|боротьби з литовцями]] за галицько-волинську спадщину. Розвиток цієї колонізації та німецького права мав політичну мету: збільшити кількість неукраїнців, денаціоналізувати Галицьку Русь.<ref>''М. Грушевський.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. V.&nbsp;— С. 228.</ref>.
* маґдебурзьке право, яке отримали головні міста Русі у [[XV століття|XV&nbsp;столітті]], розривало їх звязок із землею (адміністративною одиницею): «город» переставав бути центром землі, перетворювався в анклав; тільки неповне застосування принципів маґдебурзького права у [[Велике князівство Литовське|Великому князівстві Литовському]] дещо послаблювало повне відмежування (відчудження) від [[Волость|волості]].<ref>''М. Грушевський.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. V.&nbsp;— С. 17.</ref>

Протягом XV—XVII століть його отримала більшість міст України. У той же час згідно привілеїв самого права місцеві уряди могли посідати лише католики, а оскільки подібне віросповідання, на той час, тримали винятково поляки та німці, то саме вони зосередили у своїх руках владу в муніципальних управах усунувши чи суттєво обмежуючи при цьому русинів.<ref>Дорошенко Д. Нарис історії України. Том 1 (1932) ст.135</ref>

Зразком для міст Галичини й [[Поділля]] (тоді [[Подільське князівство]]), що належали польській Короні, були спочатку польські міста, а потім<ref>''Грушевський М.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. V.&nbsp;— С. 231.</ref>&nbsp;— [[Середньовічний Львів|магістрат Львова]]. Обирати або бути обраними до магістрату могли ті міщани Львова, котрі здобули міське право «Jus civile». Його міг отримати тільки повнолітній (не молодший 24 років), закононароджений християнин чоловічої статі, пристойної поведінки, одружений, що володів нерухомістю в місті. Міське право було довічним, але не спадковим, тобто сини повинні були здобувати його після досягнення повноліття.

=== Магістрат ===
: ''Див. також статтю [[Злочинність і правосуддя в середньовічному Львові]]''

Магістрат Львова складався з Лави й Ради. Спочатку, як і в Саксонії, Лава мала більше значення, в її руках були зосереджені всі головні управлінські важелі. У Львові від 1356&nbsp;р. до неї обирали 7 засідателів (лавників), від 1385&nbsp;р.&nbsp;— 9-х, а з XV&nbsp;ст.&nbsp;— стало 12 лавників, яких обирали довічно. Лаву очолював [[війт]], котрий був головною посадовою особою в магістраті. Раду обирали для контролю за Лавою. Спочатку до її складу входили 6 радників (райців, консулів), яких обирали на 1 рік. Раду очолював бургомістр (проконсул), але його посада була ротаційою кожного місяця. Тобто щороку обирали 3-ох бургомістрів&nbsp;— один був представником львівського [[староста|королівського старости]], другий&nbsp;— Ради, третій&nbsp;— від міської громади. Вони по черзі виконували свої обов'язки протягом 1 місяця щоквартально.

Також в складі магістрату був виконавчий орган&nbsp;— «Міські слуги». Їх не обирали, а наймали за оплату. Очолював службу [[прокуратор]] (ратушний, люнар, шафар, господар). До «міських слуг» належали [[інстиґатор]] (прокурор, а козаків - спряпчий), [[синдик]] (адвокат), [[возний]] (дрібний судовий виконавець), [[нотаріус]] (писар), [[людвисар]] (ливарник, гармаш), годинникар, геометр (фортифікатор), лікар, товмач (перекладач), [[рурмайстер]] (вассерляйтер, доглядач водогону), мірник (доглядач «міри» на [[Площа Ринок (Львів)|площі Ринок]]), доглядач «важні» на площі Ринок, воскобійник (доглядач за воском і якістю товарів), відбілювач полотна, яточник (наглядач за ятками на площі Ринок), лазняр (доглядач міської лазні), [[пургант]] (прибирач сміття), ключники (на міських брамах), трубач (на ратушній вежі), кат. Також до «міських слуг» належали [[ціпаки]] (до 24) ([[пахолки]], [[гайдуки]], міська поліція), їм допомагали [[Драб|драби]] (до 50), яких наймали тимчасово. На передмістях представляли владу магістрату [[ландвійти]]. B їхньому розпоряджкенні були «старші вулиць» (присяжні десятники).

З початку XVI&nbsp;ст. значення Ради зростає. Райців стало теж 12, їх стали обирати довічно. Поступово Рада перейняла всі адміністративні і фінансові справи, Лаві залишилися тільки судові функції. Щоб контролювати Раду у [[1577]] році створено третю колегію магістрату&nbsp;— «Quadragintavirat» («[[Колегія 40-ка мужів]]», «ґмінна ізба»). Очолював її «[[реґент]]», в якого в підпорядкуванні були прокуратор з апаратом «міських слуг». У [[1578]] році створено ще одну колегію в магістраті для контролю над Радою&nbsp;— «[[Лонґерію]]», проте її діяльність не була ефективною. Національні громади мали право створювати власні самоврядні органи з обмеженими адміністративними функціями, які здійснювали судочинство за традиційними законами. Це використовували вірмени, які обирали старійшин на чолі з «[[вірменським війтом]]» і «[[хуц]]» (вірменський суд). Проте потужна католицька громада у Львові змогла обмежити вірменське самоврядування і з [[1469]] року заборонено обирати «вірменського війта»; надалі вірменську громаду очолював заступник (єреспохан) з меншими функціями. У [[Кам'янець-Подільський|Кам'янці (на Поділлі)]] вірмени змогли втримати свої права, там існував «вірменський магістрат». [[Русини (етнографічна група) |Русини]] так само створили в Кам'янці «руський магістрат». Проте у Львові русини не досягли автономної самоврядної організації.

Львівський магістрат був апеляційною інстанцією для магістратів інших міст [[Руське воєводство|Руського]], [[Белзьке воєводство|Белзького]] і [[Подільське воєводство|Подільського]] воєводств, котрі входили до складу Польської Корони. При виникненні юридичних колізій справи передавалися до львівської Лави, котра отримала це право від короля у [[1444]] році. Далі справи йшли на розгляд до Кракова.

Міста [[Волинське воєводство (1566—1795)|Волинського]], [[Брацлавське воєводство|Брацлавського]] і [[Київське воєводство|Київського]] воєводств, що належали до [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]], мали неповне маґдебурзьке право ([[ратуша|ратушні міста]]). Нерозвиненою залишалася Рада, головні функції належали війтові. Маґдебурзьке право розвивалося під впливом місцевих умов і норм традиційного козацького звичаєвого права. Цим воно відмінне від ситуації в містах Центральної Європи. В ратушних містах козацька старшина відала справами козаків, зокрема, функції поліції належали козакам, які обирали міського отамана на керівника варти. Виборна міська влада (представники верхівки міського населення) відала справами міщан.

Положеннями маґдебурзького права використовували й полкові суди тощо.

Норми маґдебурзького права вживали при всіх офіційних і приватних модифікаціях права в Україні до XIX століття.

=== Маґдебурзьке право Києва ===
* У XIV—XV&nbsp;ст. Київ перебував під владою литовських князів, що витіснили орду до Криму. За ліберальної політики місто відбудували, населення збільшилося. У [[1482]] році кримський хан [[Менґлі I Ґерай]] захопив Київ, вбив містян. Щоб відновити місто, великий князь [[Казимир IV Ягеллончик|Казимир Ягеллончик]] повелів зібрати по Україні 20 тис. майстрів, що локально оселилися в Києві ([[Гончарна вулиця (Київ)|вулиці Гончарна]], [[Дегтярна вулиця (Київ)|Дегтярна]] і&nbsp;т.&nbsp;д.). У 1494 році великий князь [[Олександр Ягеллончик|Олександер]], син Казимира, із метою пожвавлення господарства міста надав Києву Маґдебурзьке право. У 1494—1497&nbsp;рр. був утворений і запрацював київський магістрат.<br/>Для міщан боротьба за надання їм маґдебурзького права була способом здобуття певної автономії від держави та правової основи для захисту від зазіхань великих феодалів, які вимагали від міст натуральних повинностей, податків тощо. Для центральної влади, яку уособлювали литовський князь чи польський король, дарування тому чи іншому місту маґдебурзького права стало важливим чинником державного управління, що давав змогу розширювати за рахунок міщан свою соціальну базу та здійснювати тиск на феодальну аристократію.
* Щороку в місті проводили два ярмарки (купці з [[Вірменія|Вірменії]], [[Сирія|Сирії]], [[Єгипет|Єгипту]], Західної Європи, [[Білорусь|Білорусі]] й [[Московія|Московщини]]). Торги проводили тричі на тиждень. Київ став центром міжнародної торгівлі. Також ухвалено «складське право»&nbsp;— іноземні купці частину товарів мали продавати в Києві. Вони зупинялися на Подолі ([[Гостиний двір (Київ)|Гостинний двір]]). З [[1785]] магістрат поступово був перетворений на судові установи.
* Наприкінці XVIII&nbsp;ст. [[Катерина II]] зняла привілеї міста, приєднавши його до Малоросії.
* [[16 лютого]] [[1802]] [[Олександр I (російський імператор)|Олександр І]] відновив Маґдебурзьке право&nbsp;— цю подію святкували балами й ілюмінаціями три дні, а пізніше на цю честь зібрали гроші на будівництво каплиці й пам'ятника з фонтаном ([[Пам'ятник Магдебурзькому праву (Київ)|Пам'ятник Маґдебурзькому праву]]).
* У [[1835]] році [[Микола І]] остаточно скасував Маґдебурзьке право.<ref>''Толочко Л. І., Грибовська О. В.'' Пам'ятник святому князю Володимиру в Києві.&nbsp;— К. : Техніка, 2007.&nbsp;— С. .</ref>

== Скасування Магдебурзького права ==

На теренах, що відійшли до [[Московське царство|Московського царства]] (де містам не надавали самоуправління), після [[1654]] року маґдебурзьке право залишено лише у деяких, т.&nbsp;зв. привілейованих містах. Фактично застосування права припинили після запровадження [[1781]] року «Установлення про губернії» і створення нової [[судова система|судової системи]].

Указом [[1831]] року [[Микола І]] скасував маґдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, де його скасували [[1835]]&nbsp;р.

В містах [[Галичина|Галичини]], яка після [[Перший поділ Речі Посполитої|1-го поділу Польщі]] ([[1772]]) відійшла до володінь [[Габсбурги|Габсбургів]], органи міського самоуправління та суди, створені за маґдебурзьким правом, продовжували діяти ще деякий час. Австрійський уряд значно обмежив, а згодом ліквідував їх. У Львові застосування маґдебурзького права припинили [[1786]] року.

== Пам'ятки Маґдебурзького права ==

Найпоширеніші в Україні пам'ятки маґдебурзького права: «Зерцало саксонів» ([[1536]]), «Право цивільне Хелмінське» ([[1584]]), «Порядок прав цивільних маґдебурзьких» ([[1557]]–[[1559]]), «Артикули права маґдебурзького» ([[1557]]). Українським містам маґдебурзьке право надали литовські князі, польські королі, українські гетьмани.

== Значення Магдебурзького права ==

Хоч маґдебурзьке право не відіграло в Україні тієї ролі, що на Заході, все ж воно, вносячи певні риси західноєвропейського міського устрою до українських міст, стало одним із важливих чинників культурно-правового наближення України до [[Західна Європа|Західної Європи]].

Поява маґдебурзького права тісно пов'язана з перебігом тогочасного державотворчого процесу. Для [[Міщани|міщан]] боротьба за надання їм маґдебурзького права була способом здобуття певної автономії від держави та правової основи для захисту від зазіхань великих феодалів, які вимагали від міст натуральних повинностей, податків тощо. Для центральної влади, яку уособлювали литовський князь чи польський король, дарування тому чи іншому місту маґдебурзького права стало важливим чинником державного управління, що давав змогу розширювати за рахунок [[Міщанство|міщан]] свою соціальну базу та здійснювати тиск на [[Феодальний лад|феодальну аристократію]].

Запровадження маґдебурзького права в українських землях мало надзвичайно важливі наслідки. Насамперед&nbsp;— це захист міського населення від сваволі королівських [[намісник]]ів і великих [[землевласник]]ів, створення сприятливих умов для розвитку ремесел і торгівлі. Це дало можливість певною мірою «[[Європеїзація|європеїзувати]]» міське життя, ввести його у чіткі правові норми. Маґдебурзьке право встановлювало виборну систему [[Органи місцевого самоврядування|органів міського самоврядування]] та суду, визначало їх функції, регламентувало діяльність купецьких об'єднань та цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, [[Спадкове право|спадкування]], визначало покарання за злочин тощо.

Поширення маґдебурзького права на території України сприяло формуванню нових рис [[Ментальність|ментальності]] місцевого населення. Йому стали притаманні демократизм, менша орієнтація на центральну владу, бажання будувати суспільне життя на основі правових норм тощо. Отже, маґдебурзьке право сприяло формуванню в [[Україна|Україні]] засад [[Громадянське суспільство|громадянського суспільства]].

Вплив цієї системи не можна назвати однозначно позитивним, адже вона зумовила посилення чужоземної колонізації та обмеження прав місцевого населення. Заохочення центральною владою переселення в українські міста чужоземців, релігійні обмеження, що розпочав [[Вітовт]], призвели: 1) до витіснення з органів міського самоврядування корінних жителів, місце яких посіли [[поляки]] та [[німці]]; 2) до загострення проблем в господарчій сфері, де серйозними конкурентами [[Русини|русинів]] стали [[вірмени]] та [[євреї|жиди]].

== Ювілеї та пам’ятні дати ==
У 2017 році на державному рівні в Україні відзначили ювілей 650 років з часу надання місту [[Галич|Галичу]] Маґдебурзького права (1367).<ref>[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1807-19 Постанова Верховної Ради України від 22 грудня 2016 року № 1807-VIII «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2017 році»]</ref>

== Див. також ==
* [[:Категорія:Міста магдебурзького права|Категорія: Міста маґдебурзького права]]
* [[Адміністративний поділ Тернопільської області#Магдебурзьке право|Адміністративний поділ Тернопільської області#Маґдебурзьке право]]
* [[Волоське право]]
* [[Руське право]]
* [[Кульмське право]]
* [[Форал]]

== Примітки ==
{{reflist}}

== Джерела та література ==
* ''Багалій Д.'' Магдебурзьке право в Лівобережній Україні.&nbsp;— Львів, 1990.
* ''Білоус Н.'' Київ наприкінці XV&nbsp;— у першій половині XVII століття. Міська влада і само- врядування.&nbsp;— К., 2008.&nbsp;— 360 с.
* ''Білоус Н''. [http://history.org.ua/?encyclop&termin=Magdeburzke_pravo Магдебурзьке право] // {{ЕІУ|6|413}}
* ''[[Бойко Олександр Дмитрович|Бойко О. Д.]]'' Історія України: Навч. посіб. 3-тє вид., доп.&nbsp;— [[Київ|К]]. : Академвидав, 2007.&nbsp;— 683 с.
* ''Верменич Я., Дмитрук В., Архипова С.'' [http://resource.history.org.ua/item/0002369 Міська історія України: проблема початкового датування. Науково-довідкове видання].&nbsp;— К., 2010.
* ''Владимирський-Буданов М. Ф''. Німецьке право в Польщі й Литві // Розвідки про міста і міщанство на Україні-Руси в XV—XVIII&nbsp;в.&nbsp;— Львів, 1904.&nbsp;— Ч. 2.&nbsp;— С. 3-308.
* ''Вовк О. Й.'' [http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKNU_Yur_2011_88_8 Уставні земські грамоти&nbsp;— джерело українського міського права XVI століття] // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки.&nbsp;— 2011.&nbsp;— Випуск №&nbsp;88.&nbsp;— С. 19—23.
* ''Гайдай Л.'' Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.&nbsp;— Луцьк&nbsp;: Вежа, 2000.
* ''Гошко Т. Д.'' Нариси з історії магдебурзького права в Україні (XVI&nbsp;— початок XVII&nbsp;ст.).&nbsp;— Львів, 2002.&nbsp;— 255 с.
* ''Грушевський М.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. V.&nbsp;— К. : Наукова думка, 1994.
* {{ДІУ}}
* ''[[Кобилецький Микола Мар'янович|Кобилецький М. М.]]'' Магдебурзьке право в Україні: (XVI&nbsp;— перша половина XIX&nbsp;ст.): іст.-прав. дослідження / М.&nbsp;М.&nbsp;Кобилецький.&nbsp;— Л. : ПАІС, 2008.&nbsp;— 405 с.
* ''[[Кобилецький Микола Мар'янович|Кобилецький М.M.]]'' Магдебурзьке право і його застосування в Україні (XIV&nbsp;— перша половина XIX&nbsp;ст.).&nbsp;— Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук.&nbsp;— Львів, 2010.&nbsp;— 40 с.
*Люк Гайнер (Галлє-Віттенберг, ФРН) [http://dspace.hepu.edu.ua:8080/xmlui/handle/1/687 Магдебурзьке право як з’єднуючий європейський культурний феномен] / Переклав з німецької мови Володимир Абашнік // Науковi записки Харкiвського економiко-правового унiверситету / Науковий збiрник. – Харків: ХЕПУ, 2017. – №1 (19). – С. 80–90.
* {{МСІУ}}
* ''Чубатий М.'' Німецьке право // {{ЕУ}}&nbsp;— Т. 5.&nbsp;— С. 1767.
* Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л.&nbsp;М.&nbsp;Герасіна, В.&nbsp;Л.&nbsp;Погрібна, І.&nbsp;О.&nbsp;Поліщук та ін. За ред. М.&nbsp;П.&nbsp;Требіна.&nbsp;— Х. : Право, 2015
* ''Резніков А. В.'' Магдебурзьке право: українські варіації на тему європейських традицій (історико-правовий нарис).&nbsp;— Луганськ&nbsp;: РВВ ЛДУВС, 2007.&nbsp;— 208 с.
* ''Усенко І''. [http://leksika.com.ua/15290527/legal/magdeburzke_pravo Магдебурзьке право] // {{Юридична енциклопедія}}
* ''Владимирський-Буданов М. Ф.'' Немецкое право в Польше и Литве // Журнал Министерства народного просвещения.&nbsp;— 1868.&nbsp;— Ч. CXXXIX.&nbsp;— С. 467—554, 720—806; Ч. CXL.&nbsp;— С. 519—586 {{ref-ru}}
* ''Грицкевич А. П.'' Частновладельческие города Белоруссии в XVI—XVIII&nbsp;вв. (социально-экономическое исследование истории городов).&nbsp;— Мн. : «Наука и техника», 1975.&nbsp;— 248 с. {{ref-ru}}
* ''Каманин И.'' Из истории городского самоуправления по магдебургскому праву// Университетские известия.&nbsp;— 1885.&nbsp;— №&nbsp;2.&nbsp;— С. 52—64. {{ref-ru}}
* ''Кистяковский А. Ф.'' К вопросу о Магдебургском праве// Права, по которым судится малороссийский народ 1743.&nbsp;— К., 1879.&nbsp;— С. 83—110. {{ref-ru}}
* ''Тарановский Ф. В.'' Обзор памятников Магдебургского права западно-русских городов литовской эпохи. Историко-юридическое исследование.&nbsp;— Варшава, 1897. {{ref-ru}}

== Посилання ==
* ''Гошко Тетяна''. [http://www.ji.lviv.ua/n29texts/hoshko.htm Магдебурзьке право Львова] // Нариси з історії магдебурзького права в Україні XIV&nbsp;— початку XVII&nbsp;ст.&nbsp;— Львів&nbsp;: Афіша, 2002.
* [http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm Довідник з історії України]. За ред. І. Підкови та Р. Шуста.&nbsp;— К. : Генеза, 1993.
* [http://cyclop.com.ua/content/view/213/1/1/4/#864 Магдебурзьке право // Економічна енциклопедія].
* [http://cyclop.com.ua/content/view/407/58/1/7/#17317 ''Музиченко П''. Магдебурзьке право в Україні] // Юридична енциклопедія.
*[http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/second_book/part2.pdf Маґдебурзьке право] // {{УМЕ7|сторінки=885-886}}
* [http://www.day.kiev.ua/264835/ ''Сюндюков Ігор''. Привілей не дарований, а виборений: Нотатки до історії Магдебурзького права в Україні] // День.&nbsp;— 2009.&nbsp;— 20 лютого.
* [http://cyclop.com.ua/content/view/407/58/1/6/#12391 ''Усенко І''. Магдебурзьке право] // Юридична енциклопедія.

[[Категорія:Середньовічне право]]
[[Категорія:Історія Європи]]
[[Категорія:Історія права]]
[[Категорія:Історія українського права]]
[[Категорія:європейське право]]
[[Категорія:Місцеве самоврядування]]
[[Категорія:Магдебурзьке право]]
[[Категорія:1188 у Європі]]