Перегляд вихідного коду сторінки Лютневий заколот у Чехословаччині

{{Історія Чехії}}{{Історія Словаччини}}
'''Лютневий заколот у Чехословаччині''' або '''Лютий 1948''' ({{lang-cs|Únor 1948}}, {{lang-sk|Február 1948}}); у прокомуністичній історіографії&nbsp;— '''Звитяжний лютий''' ({{lang-cs|Vítězný únor}}, {{lang-sk|Víťazný február}})&nbsp;— [[державний заколот]] 20-25 лютого 1948 року в [[Чехословаччина|Чехословаччині]], у результаті якого владу отримала [[Комуністична партія Чехословаччини]].

До цього [[країна]] лишалась останньою зі [[Східна Європа|східноєвропейських]] держав, що по [[Друга світова війна|Другій Світовій війні]] були зайняті [[СРСР|радянськими]] військами і де доти влада не належала комуністичному уряду. Лютневий заколот [[1948]] року став важливою подією чесько-словацької та європейської історії [[20 століття|XX століття]], що серйозно вплинув на розстановку сил у повоєнній Європі, визначив устрій та розподіл континенту на блоки капіталістичних і соціалістичних держав.

== Урядова криза ==

У лютому [[1948]] року коаліційний кабінет, до складу якого входили члени усіх великих партій Чехословаччини, зазнав гострої політичної кризи. Спричинила її вимога представників Націонал-соціалістичної партії надати звіт про дії МВС, очолюваного членом Комуністичної партії, оскільки його дії були сприйняті як намагання здійснити політично вмотивовану чистку особового складу<ref>Краткая история Чехословакии., стор. 420 {{ref-ru}}</ref>. Коли МВС відмовилось виконати вказівку уряду, міністри від Націонал-соціалістичної, Народної та Демократичної партії подали у відставку, маючи на меті тим самим спричинити розпуск кабінету та ініціювати нові вибори. Однак Соціал-демократична партія це рішення не підтримала, і два безпартійних міністри теж, і, таким чином, оскільки свої посади залишили лише 12 із 26 членів кабінету, уряд на чолі з комуністом [[Клемент Готвальд|Клементом Готвальдом]] зберіг свої повноваження, і прем'єр-міністр висунув вимогу до президента [[Едвард Бенеш|Едварда Бенеша]] на отримання мандату для заміщення міністрів, які вибули, новими<ref>Снитил З., Цезар Я. Чехословацкая революция 1944—1948 гг., стор 259 {{ref-ru}}</ref>.

== Політична криза ==

Використавши момент, компартія перейшла в наступ, організувавши в усій країні масові мітинги й страйки на підтримку своїх поглядів. Найбільшим заходом став мітинг на [[Староміська площа (Прага)|Старомєстській площі]] в [[Прага|Празі]] [[21 лютого]], коли, попри аномально холодну для регіону погоду (-25&nbsp;°C), на майдані зібралось понад 100 тисяч осіб<ref>Краткая история Чехословакии., стор 421 {{ref-ru}}</ref>. [[24 лютого]] почався одногодинний страйк на підтримку комуністів, у якому взяли участь понад 2,5 мільйонів осіб<ref>Encyklopédia Slovenska. Zv. 2., стор 71 {{ref-sk}}</ref>. Після запеклих дискусій Соціал-демократична партія перейшла на бік комуністів, а тим часом змінилось партійне керівництво і в Націонал-соціалістичній, і в Народній партіях, де гору взяли прихильники спілки з Компартією<ref>Снитил З., Цезар Я. Чехословацкая революция 1944—1948 гг., стор. 270 {{ref-ru}}</ref>.

== Наслідки ==

Під загальним тиском і загрозою нового загального страйку [[Едвард Бенеш]] вимушений був прийняти відставку кабінету й затвердити новий склад уряду, в якому комуністи отримали вже 11 посад<ref>Чехия и Словакия в XX веке. Кн. 2., стор. 76.</ref>. [[27 лютого]] новий уряд було приведено до присяги.

Відразу потому розпочалися гоніння [[Опозиція|опозиціонерів]], і близько 250 тисяч членів опозиційних партій були позбавлені роботи, 3 тисячі осіб змушені були [[Еміграція|емігрувати]]<ref>Kaplan K. Československo v letech 1943—1953. стор. 11 {{ref-cs}}</ref>

== Реакція міжнародної спільноти ==

Попри поширену думку про причетність [[Радянська армія|Радянської армії]] до подій так званого «Звитяжного лютого», підрозділів радянських військ на території Чехословаччини на той час не було<ref>Steininger R. Austria, Germany, and the Cold War: From the Anschluss to the State Treaty 1938—1955., стор. 82 {{ref-en}}</ref> (хоча це не стосується радянських радників та інших військових фахівців), і, попри прохання Готвальда, СРСР відмовився навіть провести маневри у прикордонній зоні<ref>Чехия и Словакия в XX веке. Кн. 2., стор. 74 {{ref-ru}}</ref>. [[США]], [[Франція]] та [[Велика Британія]] обмежились моральним засудженням дій компартії<ref>див. детальніше Центрально-Восточная Европа во второй половине XX века. Т. 1. стор. 226—230 {{ref-ru}}</ref>.

== Оцінки в історіографії ==
За аналогією з [[Жовтневий переворот 1917|Жовтневим заколотом]] [[1917]] року в [[Російська імперія|Росії]] існує широкий спектр оцінок подій «Лютого 1948 року» в Чехословаччині. Для прикладу можна навести два крайні погляди (перший є застарілим і характерним для радянської та [[ЧССР]]івської історіографії, другий&nbsp;— сучасний, як у національних історіографіях&nbsp;— чеській та словацькій —, так і в європейській):
* Лютнева революція була соціалістичною революцією, у результаті якої чехословацький [[Пролетаріат|робочий клас]] на чолі з Компартією здійснив повалення буржуазної республіки й встановив [[Диктатура пролетаріату|диктатуру пролетаріату]].
* Лютий 1948 року являв собою комуністичний заколот у Чехословаччині, здійснений [[Комуністична партія Чехословаччини|Комуністичною партією Чехословаччини]], що на двадцять років обмежила демократичні права й свободи в країні до короткочасної спроби оновити політичне життя (так звана ''«[[Празька весна]]»''), яка знов-таки була придушена, цього разу зусиллями СРСР та інших країн [[ОВД]].

== Примітки ==
{{reflist}}

{{-}}{{Холодна війна}}
{{Хронологія Чехословаччини, Чехії та Словаччини}}

[[Категорія:Чехословаччина]]
[[Категорія:Заколоти]]
[[Категорія:Конфлікти в 1948]]
[[Категорія:Лютий 1948]]