Відкрити головне меню

Крим, Кри́мський піво́стрів, також Таврія (крим. Qırım yarımadası, Qırım, Къырым ярымадасы, рос. Крымский полуостров, Крым) — півострів, розташований на півдні України, у межах Автономної Республіки Крим, Севастополя та частково півдня Херсонської області (північ Арабатської стрілки).

Крим
Таврія (Таврика, Таврида)
Satellite image of Crimea.png
Вигляд Криму з супутника
45°20′ пн. ш. 34°30′ сх. д. / 45.333° пн. ш. 34.500° сх. д. / 45.333; 34.500Координати: 45°20′ пн. ш. 34°30′ сх. д. / 45.333° пн. ш. 34.500° сх. д. / 45.333; 34.500
Довколишні води Чорне море
Азовське море
Площа 26 850 км²
Найвища точка 1545 м, гора Роман-Кош
Країна Україна Україна
Регіон Автономна Республіка Крим
Севастополь
Херсонська область (частина)
Населення

(2015)

2 000 000
Крим. Карта розташування: Україна
Крим
Крим

з 20 лютого 2014 року півострів тимчасово окупований Російською Федерацією[1]

Крим у Вікісховищі?

З кінця лютого[1] 2014 року АР Крим та Севастополь захоплені Російською Федерацією та мають міжнародно-правовий[2] статус «територія України, тимчасово окупована Росією». У 2014—2015 роках встановлена система міжнародних санкцій за будь-яке визнання Криму частиною Росії.

Зміст

Назва

З античних часів за півостровом закріпилася назва Таврика (грец. Ταυρικῆ), яка походить від імені найдавніших племен таврів, що населяли південну частину Криму. Сучасна назва «Крим» стало широко використовуватися тільки після XIII століття, імовірно за назвою міста «Кирим», який після захоплення Північного Причорномор'я монголами був резиденцією намісника хана Золотої Орди. Можливо також, що назва «Крим» походить від Перекопського перешийка (слово «Перекоп» — це переклад тюркського слова «qirim», яке означає «рів»). В період існування генуезьких колоній Криму (1266—1475), зважаючи на велике число вірмен, які становили у 1400 році 2/3 числа всіх жителів володінь Генуезької республіки в Криму, півострів в джерелах того часу стали називати Морською Вірменією (Armenia Maritime) або Великою Вірменією (Armenia Magna)[3].

Етимологія слова «Кирим» неясна, і існує кілька версій його походження:

  • Спотворення давньої назви півострова Кіммерія (лат. Cimmerium)
  • Від давньотюрського слова *qurum («захист, оборона»)[4]
  • Від давньогрецького κρημνοί (кремній, «скелі»)[5]

З XV століття Кримський півострів стали називати Таврією, а після його анексії 1783 року Росією — Тавридою. Так само іменували і все Північне Причорномор'я — північне узбережжя Чорного і Азовського морів з прилеглими степовими територіями.

Основні відомості

Географія

Південний берег Криму, на аудіо чутно шум цикад
 
Ботанічний заказник між Новим Світом і Судаком

Глибоко вдається в Чорне море, зі сходу омивається Азовським морем. Розміри із заходу на схід (між мисами Кара-Мрун та Фонар) — 324 км, з півночі на південь (від Перекопського перешийка до мису Сарич) — 207 км. Площа близько 26 860 км2. Береги акумулятивні вирівняні. Протяжність берегової лінії понад 1 тисячу км. Найбільші затоки на узбережжі Чорного моря: Каркінітська, Каламітська, Феодосійська. На узбережжі Азовського моря: Сиваш, Казантипська та Арабатська. На сході Криму Керченський півострів, на заході — Тарханкутський півострів. За характером рельєфу поділяється на 2 частини: платформно-рівнинну (70 % території) та складчасто-гірську. На півдні Криму — Кримські гори з найвищою вершиною г.Роман-Кош — 1545 м;

Клімат північної частини помірно континентальний, на Південному березі — субтропічний, середземноморського типу. Середні температури січня від 1 °C на півночі до 4 °C на півдні, липня 24 °C. Опадів від 300—500 мм на рік на півночі до 1000—1200 мм у горах. Гора Ай-Петрі — найвітряніше місце в Україні, вітер зі швидкістю понад 15 м/с тут може дути понад 125 днів на рік (1949 рiк). Найбільша швидкість вітру була зафіксована в 1947 році (50 м/с)[6]. Водоспад Учан-Су, з висотою понад 98 м. — найвищий водоспад в Україні. У Криму можуть рости цитрусові культури (наприклад Юзу).

Територією Криму протікають 257 річок (найбільші — Салгир, Альма). У Криму є понад 50 солоних озер, а серед них: Сасик, Сакське тощо.

На півострові розташовані Ялтинський гірсько-лісовий заповідник, Кримський природний заповідник, Карадазький заповідник та заповідник Мис Мартьян, заказники та пам'ятки природи.

У Криму багаті та різноманітні ресурси для лікування, відпочинку й туризму. Південний берег Криму — найтепліше місце в Україні, та 8 кліматична USDA зона за класифікацією Міністерства сільського господарства США.

Найбільші міста: Севастополь, Сімферополь, Керч і Євпаторія.

Геологія

Докладніше: Геологія Криму

Територія Криму розташована в зоні зчленування центральної частини Скіфської плити із зоною Альпійської геосинклінальної складчастої області і в її геологічній будові виділяється кілька великих районів. Північна частина півострова Крим розташована в зоні Причорноморської платформної западини (Сивасько-Каркинітський прогин), на південь від якої знаходиться складчастий фундамент Скіфської плити (Кримсько-Азовська центральна частина плити епігерцинського віку), що займає центральну частину півострова. Південну частину Криму займає Гірсько-Кримська складчаста область.

Клімат

Крим, незважаючи на відносно невелику територію, відрізняється різноманітним кліматом. Клімат Криму ділиться на три підзони:

 
Пальми на набережній в Ялті

Клімат північної частини помірно-континентальний, на південному березі — з рисами схожими на субтропічний. Середня температура січня від −1… −3 °C на півночі степової зони до +1… −1 °C на півдні степової зони, на Південному березі Криму від +2…+6 °C. Середня температура липня і серпня ПБК і східної частині Криму: Керчі і Феодосії +23…+27 °C. Опадів від 300—400 мм в рік на півночі до 1000—2000 мм в горах.

Влітку (у другій половині липня) в степовій частині Криму денна температура повітря досягає +35…+37 °C в тіні, вночі до +23…+25 °C. Клімат переважно сухий, переважають сезонні суховії. Чорне море влітку прогрівається до +27 °С. Азовське море прогрівається до +28 °С.

Степова частина Криму лежить у степовій зоні помірного клімату. Ця частина Криму відрізняється тривалим посушливим і дуже жарким літом і м'якою, малосніжною зимою з частими відлигами і дуже мінливою погодою. Для Кримських гір характерний гірський тип клімату з вираженою поясністю за висотою. Літо також дуже спекотне та сухе, зима ж волога і м'яка. Для Південного берега Криму характерний субсередземноморський клімат. Сніговий покрив буває лише тимчасовий, встановлюється в середньому раз в 7 років, морози тільки при проходженні арктичного антициклону.

Гідрологія

Докладніше: Гідрологія Криму

Головний вододіл Криму проходить у Кримських горах. Тут бере початок більшість річок півострова. Загальний стік річок Криму становить 773,5 млн м3. Щільність річкової мережі — 0,2 км/км2.

Природні ресурси

Курортно-рекреаційний потенціал Криму обумовлюється різноманітністю природних ландшафтів — від степових на півночі до покритих лісами Кримських гір у південній частині. Багатство Криму — це його клімат, для якого характерно достаток сонця, тепла та світла.

У надрах Кримського півострова містяться промислові родовища багатьох корисних копалин, але найбільше значення мають залізні руди, родовища будівельних і флюсових вапняків, соляні багатства Сиваша і озер, а також родовища газу в рівнинному Криму та у Каркінітській затоці.

Землетруси

Населення

Докладніше: Населення Криму
 
Населення Криму за останні 300 років
 
Населення Таврійської губернії згідно перепису 1897

Динаміка національного складу Криму (з Севастополем) за даними переписів[7][8][9][10][11]

1897[12]  1926  1939  1959  1970  1979  1989  2001 
росіяни   180 963   301 398   558 481   858 273   1 220 486   1 460 980   1 629 542   1 450 394
українці   64 703   77 405   154 123   267 659   480 733   547 336   625 919   576 647
татари кримські   194 294   179 094   218 879   5 422   38 365   245 291
татари   9 656   10 762   13 602
азербайджанці   109   2 415   4 377
німці   31 590   43 631   51 299   839   2 356   2 790
євреї   24 168   39 921   65 452   26 374   24 653   22 597   17 731   5 531
євреї кримські   [13]   6 000   679   280
греки   17 114   16 036   20 652   1 897   2 684   3 036
вірмени   8 317   10 713   12 923   3 091   3 430   2 794   10 088
болгари   7 450   11 377   15 344   1 398   2 186   2 282
поляки   6 929   4 514   5 084   6 038   6 092   6 115   4 459
караїми   [14]   4 213   1 151   715
естонці   2 176   2 084   1 900   674
білоруси   2 058   3 842   6 726   21 672   39 739   43 214   50 054   35 157
турки   1 787   209   268   1 091
чехи   1 174   1 419   1 674   774
цигани   944   649   2 064   1 905
молдовани   272   556   1 483   3 456   6 609   4 562
все населення   546 592   713 823   1 126 429   1 201 517   1 813 592   2 182 927   2 458 655   2 413 228

Історія

Докладніше: Історія Криму

На Кримському півострові відомі стоянки людини кам'яної доби. Крим був заселений людиною з часів раннього і середнього палеоліту (стоянки Кіїк-Коба — нижній шар, Вовчий грот, Старосіллівська стоянка, Чокурча, Шайтан-Коба). До пізнього палеоліту належать Сюренські стоянки, до епохи мезоліту — стоянки Фатьма-Коба, Мурзак-Коба.
Першими «літописними» народами Криму стали кіммерійці і таври (від яких і антична назва півострова — Таврія, або Таврида), які мешкали відповідно у степовій і гірській частині півострова наприкінці ІІ — першій половині І тис. до н. е.

У VII ст. до н. е. кіммерійців з Північного Причорномор'я вигнали скіфи, а з ІІІ ст. до н. е. центр скіфської держави перемістився з Нижнього Дніпра до Центрального Криму, у Сімферополі розташоване стародавнє городище, відоме як Неаполь Скіфський — столиця Скіфського царства у Таврії. Також з VII ст. до н. е. на берегах Чорного моря почали з'являтися давньогрецькі колонії, найбільш відомими з яких у Криму є Херсонес Таврійський і Пантікапей, який з V ст. до н. е. об'єднав навколо себе інші грецькі поліси на берегах Керченської протоки у Боспорське царство. З кінця ІІ ст. до н. е. у політичне життя Криму почав втручатися цар Понту Мітрідат VI, що завершилося підкоренням Боспору, але слідом за понтійцями прийшли римські війська — найбільш відомі залишки римської фортеці Харакс біля сучасного Ластівчиного гнізда.

 
Руїни грецької колонії «Херсонес Таврійський»

Але невдовзі римські легіони під тиском варварів почали залишати прикордонні землі, а Кримом у ІІІ ст. оволоділи племена черняхівської культури на чолі з германцями-готами, які вигнали з кримських степів сарматські племена. У ці часи майже всі приморські античні міста зазнали значних руйнувань. Вже наступного століття територія сучасної України опинилась під владою гунів і розбиті ними готи вимушені були втікати на Дунай і просити захисту там у своїх колишніх ворогів римлян. Ці і викликані ними переміщення різних племен на захід в подальшому отримали назву Великого переселення народів.

Після занепаду Римської імперії Херсонес з округою і Пантікапей успадкувала Візантійська імперія. Після розпаду держави гунів через кримські степи пройшли орди аварів, тюрків (які у 581 р. обложили Херсонес), після чого Крим на деякий час став західною окраїною Тюркського (Західнотюркського) каганату, а після його розпаду — володінням кочової Булгарської держави. У VII ст. булгар у Криму підкорили хозари. З Х ст. інтерес до Причорномор'я стали проявляти київські князі, які здійснювали на прибережні міста свої грабіжницькі військові походи, а князь Володимир Святославич саме у Херсонесі був похрещений, після чого повернувся до Києва і охрестив киян у 988 р. Деякий час на берегах Керченської протоки існувало Тмутороканське князівство на чолі з руськими князями. У степовій частині Криму в ці часи кочували печеніги, а пізніше половці (кипчаки).

У ХІІІ ст. Крим, як і вся Південно-Східна Європа, зазнав татаро-монгольської навали і тут було утворено Кримський Юрт Золотої Орди. Кримські еміри дозволили італійцям заснувати свої торговельні колонії на узбережжі, найбільш відомими з яких стали Судак (Сугдея), Кафа, Чембало. У ці ж часи у передгір'ях Південного Криму сформувалось християнське князівство Феодоро з центром у фортеці Мангуп. 1441 р. за підтримки Великого князівства Литовського прихильника незалежності від Орди Хаджі І Герая було обрано кримським ханом, утворилось незалежне Кримське ханство

1475 р. на півострові висадились османські війська, які оволоділи генуезькими колоніями, а також захопили князівство Феодоро, здобувши після довгої облоги його столицю Мангуп. Через 3 роки Кримське ханство вимушене було визнати себе васалом Османської імперії. Трохи пізніше почали поглиблюватись і кримсько-московські відносини: зокрема, 1480 р., московський князь Іван ІІІ звернувся до кримського хана Менглі І Герая з пропозицією здійснити похід на «київські місця», що і було зроблено, а частину здобичі з пограбованого і зруйнованого татарами Києва було направлено до Москви. У подальшому кримські набіги на українські або московські землі відбувались неодноразово, захоплення полонених (ясира) і пограбування стали важливою частиною економіки ханства поряд з сільським господарством. 1571 р. 40-тисячне кримське військо захопило і спалило Москву, цар Іван ІV «Грізний» втік зі своєї столиці і зобов'язався сплачувати данину Криму (відмінену лише за Петра І). У той же час відомі і морські походи запорозьких козаків на Крим, зокрема на чолі з отаманом Іваном Сірком.

 
Монастирський комплекс Сурб-Хач, заснований у 1358

В роки Визвольної війни України проти Речі Посполитої кримський хан виступив союзником Богдана Хмельницького, татарські кінні загони зіграли визначальну роль у перемогах козацького війська, особливо на першому етапі повстання. Після приєднання України у ХVІІ ст. увага московських правителів звернулась до забезпечення виходів до морів, зокрема і до Чорного, було організовано декілька походів на Крим і проти Османської імперії. Під час Прутського походу на чолі з Петром І у 1711 р., коли московське військо було оточене супротивником, на боці турків виступало і 70-тисячне військо кримського хана.

Крим у складі Російської імперії

Російсько-турецька війна (1768—1774) закінчилася Кючук-Кайнарджійським мирним договором, згідно якого Кримське ханство отримало незалежність від Османської імперії. Будучи номінально незалежним, фактично Кримське ханство потрапляло у все більшу залежність від Російської імперії, зокрема, тут розташовуються російські гарнізони. 1778 р. з Криму було примусово виселено на «материк» майже всіх християн, здебільшого греків і вірмен.

В 1783 Кримське ханство анексоване згідно маніфесту Катерини ІІ та проголошено частиною Таврійської області. Більшість кримських татар (за оцінкою, близько 300 000 осіб) залишило батьківщину і переселилося в межі Османської імперії. У той же час царський уряд запровадив пільги для переселенців з півночі, намагаючись колонізувати і «росифікувати» півострів, але і на 1897 (перший всеросійський перепис населення) росіяни тут не становили більшості (а лише 33 %), а більшість все одно становили кримські татари (36 %). Українці становили 12 % населення Криму, німці — 6 %, євреї — 4 %, а греки — 3 %.

З розпадом Російської імперії в 1917 на території півострова виникла Кримська Народна Республіка, яка, однак, вже у січні 1918 зазнала більшовицької навали. У квітні 1918 Крим був зайнятий військами армії УНР, проте внаслідок ультиматуму з боку Німеччини опинився під владою німецького командування. З відходом німецьких військ, в 1919 Крим знову опиняється під владою більшовиків, в 1920 — під владою Армії Денікіна, а з 1921 (після вигнання залишків білогвардійців-врангелівців) — остаточно під владою більшовиків.

Таким чином, під владою Російської імперії Крим перебував 134 роки.

Крим у складі РРФСР

 
Бухта Севастополя після битви (липень 1942)

18 жовтня 1921 утворено Кримську Автономну Соціалістичну Радянську Республіку в складі РРФСР.

У 19411944 німецькі війська в ході Другої світової війни майже на 3 роки окупували півострів. Адольф Гітлер планував включити його безпосередньо до складу Третього Рейху, як колишні землі германців-готів.

З відвоюванням Криму в 1944 радянська влада депортує кримськотатарський народ, а також інші національні меншини (болгар, вірмен, греків тощо), після чого в 1945 скасовує статус автономної республіки. Надалі Крим входить до складу РРФСР як Кримська область, з якої в 1948 виведено Севастополь, що надалі отримує статус міста державного підпорядкування.

Таким чином, у складі РРФСР Крим перебував менше 30 років.

Крим у складі України

Крим, Тарханкут, серпень 2013. Екскурсію на катері проводить кримський татарин.

До України (тоді — УРСР) Кримську область було передано у 1954 році згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР. Одночасно з Кримською областю до складу УРСР увійшов також і Севастополь, що було закріплено в Конституції УРСР 1978 року. Передача Кримської області і Севастополя до складу УРСР була викликана гострою господарською потребою, близькістю до УРСР, зручністю забезпечення півострова водою (будівництво Північно-Кримського каналу), електроенергією, продукцією з «материкової» частини УРСР, необхідністю інтенсифікації повоєнної відбудови тощо.

 
Фрегат «Сагайдачний», флагман ВМС України

Незважаючи на передачу до складу УРСР, у Криму, як і в УРСР в цілому, продовжувалась політика русифікації. Випускники навчальних закладів з російської глибинки направлялися працювати до Криму, а молодих фахівців українців переважно відправляли на роботу в інші області СРСР.

22 березня 1991 року на хвилі перебудови у Кримській області відбувся референдум, за результатами якого Криму було повернено статус автономної республіки[15], тоді як Севастополь зберігав статус міста центрального підпорядкування. Невдовзі після проголошення Незалежності України, яка стала правонаступницею УРСР, 4 вересня 1991 Верховна Рада Автономної Республіки Крим «прагнучи створити правову демократичну державу у складі України» проголосила суверенітет. Проте мешканці кримського півострову брали участь у Всеукраїнському референдумі 1991‎, на території автономії Акт проголошення незалежності України підтвердили 54,19 % громадян, в Севастополі — 57,07 %.

5 травня 1992 році Кримська влада здійснила першу спробу відділення від України, прийнявши «Акт про проголошення державної незалежності Республіки Крим» в межах усього Кримського півострова та призначивши проведення референдуму[16]. 13 травня 1992 року цей акт був визнаний Верховною радою України таким, що суперечить Конституції України[17], і 21 травня цей акт було скасовано і Верховною радою Криму[18].

Наступна спроба відділення від України була здійснена у 1994 році за часів Президента Юрія Мєшкова (1994—1995), коли Парламент Криму прийняв постанову «Про відновлення конституційних основ державності Республіки Крим», що повертала в дію Конституцію Криму в редакції від 6 травня 1992 року, згідно з якою, зокрема, «Республіка Крим входить у державу Україна і визначає з нею свої стосунки на основі Договору і угод», а також «самостійно вступає у стосунки з іншими державами та організаціями»[19]. Ця постанова була скасована Верховною радою України 18 травня 1995 року[20].

5 грудня 1994 року — підписано Будапештський меморандум між Україною, США, Росією та Великою Британією про неядерний статус України. Угода містить пункти, котрі надають гарантії суверенітету та безпеки Україні з боку країн-підписантів.

У березні 1995 року було скасовано посаду Президента Криму. Офіційною причиною цього стала необхідність «приведення Конституції і законів Автономної Республіки Крим у відповідність з Конституцією і законами України з метою забезпечення верховенства Конституції і законів України на всій її території та захисту державного суверенітету України».

 
Сімферополь, 2014 рік

30 — 31 травня 1997: Б. Єльцин і Л. Кучма у Києві підписують Великий україно-російський договір про дружбу, співробітництво і партнерство — приймається «нульовий» варіант щодо боргів і власності СРСР за кордоном, поділено бухти Севастополя для базування флотів: у України — Стрілецька, у Росії — Карантинна, Південна і Північна в оренді на 20 (+5) років.

Сепаратистські настрої в Криму спостерігалися і протягом 2000-х років. На імовірність конфлікту в Криму, що вийде за межі регіонального, вказували деякі вчені[21][22]. Втім після приходу до влади Януковича українські політологи відзначали послаблення сепаратистського руху[23].

21 квітня 2010 президенти Росії Дмитро Медведєв та України Віктор Янукович підписали Харківські угоди щодо продовження терміну оренди пунктів базування Чорноморського флоту РФ в Криму на 25 років (після 2017 року) з можливістю його продовження ще на 5 років — до 2042—2047 років. 27 квітня 2010 Державна Дума РФ і Верховна Рада України ратифікували угоду. Харківські угоди були розірвані в односторонньому порядку Росією 31 березня 2014 р. після захоплення нею АР Крим і Севастополя.

Сепаратистські настрої, зрежисовані з Росії, відновилися у Криму під час акцій протесту в Києві у грудні 2013-лютому 2014. На цей час Росія створила у Криму потужну агентурну мережу, готову у будь-який час розпалити обстановку на півострові. Зокрема, 4 лютого 2014 Президія Верховної Ради Криму прийняла рішення розглянути парламентом автономії питання зміни Конституції Криму та просити у Росії гарантій прав для жителів півострова[24]

Загалом у складі УРСР та її правонаступниці України Крим станом на 2014 рік знаходиться вже 60 років. За оцінками першого Президента України Л. Кравчука лише за роки незалежності з 1991 р. Україна вклала в Крим близько 100 млрд дол. США[25]

Крим під російською окупацією

16 березня 2014 р. — в окупованому Криму було проведено «референдум» про від'єднання від України і 18 березня Крим з ініціативи російського президента В. В. Путіна було анексовано Росією. Ані «референдум», ані анексія Криму до Росії в світі не були визнані (за винятком декількох країн, залежних від Росії, наприклад, Науру). 15 вересня 2015 року Верховна Рада України на пропозицію Уряду встановила, що датою початку тимчасової окупації Криму є 20 лютого 2014 року.[1] За будь-яких розкладів, включаючи ймовірне звільнення території від окупантів, за діючої станом на 2017-й рік української влади кримським татарам планувалося надання ширшої автономії замість українізації краю[26].

Окрім гуманітарних проблем наслідком окупації стали проблеми нестачі води.

Крим в живопису

 
Іван Айвазовський. Краєвид Аю-Дагу.
 
Карло Боссолі. Бахчисарай. 1857
 
Карло Боссолі. Євпаторія
 
Г. Г. Мясоєдов. Порт в Ялті. 1890
 
А. І. Куїнджі. Море. Крим. 1898—1908


Крим в астроніміці

На честь півострова Крим названі малі планети 814 Таврида (лат. Tauris) и 1140 Крим (лат. Crimea) (перша на честь давньої назви, друга - нинішнього), відкриті астрономом Григорієм Неуйміним в Сімеїзькій обсерваторії 2 січня 1916 року[27] і 30 грудня 1929 року[28] відповідно.

Примітки

  1. а б в Верховна Рада України внесла запропоновані Урядом зміни до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Рада визначила дату початку тимчасової окупації Криму // unian, 15.09.2015 | 17:58; «Фактичне захоплення Верховної Ради Криму відбулося 26 лютого а порушення збройними силами Росії порядку перетину — 20 лютого. Це підтверджено відповідними юридично правовими нормами», — пояснив глава МЗС, Рада визначила дату початку тимчасової окупації Криму // pravda.if.ua, 16 вересня, 9:46
  2. Доктрина міжнародного права та праці видатних юристів — міжнародників як джерело міжнародного права
  3. Brian Glyn Williams /The Ethnogenesis of the Crimean Tatars. An Historical Reinterpretation /Journal of the Royal Asiatic Society (Third Series) / Volume 11 / Issue 03 / November 2001, pp 329—348. «With the collapse of the Armenian kingdom in Eastern Anatolia under the eleventh-century assaults of the Seljuk Turks, Armenian migrants began to arrive on the shores of the Crimean peninsula seeking refuge. By the 1400s two thirds of the great Genoese emporium on the Crimea's southern coast, Kaffa, for example, were Armenian and the Crimean peninsula was known in various sources from the period as Armenia Maritime or Armenia Magna. Armenian settlers in the Crimea built monasteries, tilled the soil and prospered under Italian rule and, in the process, became an important ethnic component of the south Crimean shore».
  4. Edward Allworth, The Tatars of Crimea: Return to the Homeland: Studies and Documents, Duke University Press, 1998, pp. 5-7.
  5. A. D. (Alfred Denis) Godley. Herodotus. Cambridge. Harvard University Press. vol. 2, 1921, p. 221.
  6. (рос.) Прусаков А. А. Книга рекордов Крыма/ А. А. Прусаков, Е. Д. Козлов. — Симферополь, 1999
  7. Суспільно-політична ситуація, етнодемографічні та етносоціальні зміни в Криму у середині 1950-х — 1980-х рр.
  8. Зміни в етно-національному складі населення півдня України в 60-80-ті роки ХХ ст.
  9. Національний склад населення України в XX сторіччі. Архів оригіналу за 28 жовтень 2012. Процитовано 10 липень 2013. 
  10. Переписи населения Российской Империи, СССР
  11. http://pop-stat.mashke.org/ukraine-ethnic2001.htm
  12. за рідною мовою
  13. віднесені до складу татарськомовних
  14. віднесені до складу татарськомовних
  15. Первый советский плебисцит — всекрымский референдум 1991 года. Справка
  16. ПОСТАНОВЛЕНИЕ ВЕРХОВНОГО СОВЕТА КРЫМА Об Акте О провозглашении государственной самостоятельности Республики Крым
  17. Про політичну ситуацію, яка склалася у зв'язку з рішеннями, прийнятими Верховною Радою Республіки Крим 5 травня 1992 року
  18. О политической ситуации в Крыму и Постановлении Верховного Совета Украины от 13 мая 1992 года. Об Акте о провозглашении государственной самостоятельности Республики Крым
  19. О восстановлении конституционных основ государственности Республики Крым
  20. Про скасування Конституції і деяких законів Автономної Республіки Крим
  21. Tatiana Buba. Russo-Ukrainian Relations: Sevastopol and the Black Sea Fleet. // GWU International Affairs Review, Vol. XIX, No. 1: Spring/Summer 2010. (англ.)
  22. С. Н. Киселёв, Н. В. Киселёва. Геополитические аспекты истории Крыма Архівовано 4 March 2016[Дата не збігається] у Wayback Machine.. // Учёные записки Таврического национального университета, серия «География» 17 (56). 2004, № 3. С. 74-81.
  23. Кримський сепаратизм: міфи і реальність
  24. Кримські регіонали заговорили про відокремлення і просять допомоги Росії
  25. https://www.facenews.ua/news/2016/333257/
  26. «Ми усвідомили необхідність створення у Криму національної автономії кримських татар» — Порошенко
  27. Шаблон:IAU
  28. Шаблон:IAU

Джерела

Посилання