Кривенький Степан Федорович

Версія від 11:00, 8 травня 2021, створена AHbot (обговорення | внесок) (виправлення включення вилученого файлу: Файл:Кривенький Степан. Волинь моя. Обкладинка книги.jpg (by DelinkerBot))

Кривенький Степан Федорович
Народився 6 квітня 1941(1941-04-06)
Вільхівка, Горохівський район, Волинська область, Українська РСР, СРСР
Помер 15 вересня 1992(1992-09-15) (51 рік)
Горохів, Волинська область, Україна
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність поет, композитор
Мова творів українська
Нагороди
Заслужений працівник культури України

Кривенький Степан Федорович (* 6 квітня 1941 с. Вільхівка Горохівського району Волинської обл.   — † 1992)   — поет, самодіяльний композитор. Заслужений працівник культури України. Почесний громадянин Волині.

Біографія

Народився в селі Вільхівка Горохівського району Волинської області в сім'ї хліборобів.

Творча спадщина вільхівського самородка — понад три десятки чудових пісень. Усі вони увійшли до збірника «Волинь моя», що його впорядкувала дружина Марія Климівна з допомогою викладачів Горохівської музичної школи П. Старушика і М. Остапчука. У невеликій книжечці, проілюстрованій фотознімками, вміщено й текст пісні «Волинь моя», а також «Пісня про Горохів», яка стала своєрідним гімном Горохова. Степан Федорович Кривенький ще встиг написати в перші роки незалежності України пісні: «Молюсь до тебе, краю мій», «А солов'ї співають про Вкраїну», «Чого ти хочеш, Україно?». Ідучи від нас назавжди, залишив нам те, що робить людей багатими душею і щедрими серцем. Цей скарб нетлінний. Ім'я йому — Пісня.

Він — автор пісні «Волинь моя», що стала гімном волинського краю.

Степан Кривенький — засновник і керівник (впродовж понад 40 років!) хору «Хлібодар» при Горохівському районному Будинку культури.

Вшанування пам'яті

У 2011 році на стіні будинку в селі Вільхівка, у якому Степан Кривенький жив у 1958—1992 роках, установили меморіальну дошку. Її відкрили донька композитора журналістка Леся Влашинець зі своїм сином Михайлом. Після освячення дошки, яке здійснив настоятель місцевого Хресто-Воздвиженського храму УПЦ КП отець Василь Луньо, відбувся мітинг. Виступили на ньому голова райдержадміністрації Жанна Савчук, начальник відділу культури і туризму райдержадміністрації Діна Колесник. Спогадами про композитора поділилися члени хору «Хлібодар» та заслужений журналіст України Святослав Пирожко, котрий у роки творчого розквіту Степана Кривенького працював редактором Горохівської районної газети.

1 червня 2013 року вступило в силу рішення міської ради Луцька про перейменування вулиці Фрунзе на вулицю Степана Кривенького[1]

Нагороди та відзнаки

  • Заслужений працівник культури України.
  • Почесний громадянин Волині (2007, посмертно).

Бібліографія

Твори

  • Степан Кривенький. Волинь моя. (Пісні для народного хору, вокального ансамблю та солоспіву). Упорядник Кривенька М. К. — Надстиря, Луцьк, 1999. Тир. 1000 екз. ISBN 966-517-169-0.

Про Степана Кривенького

  • Мандзюк Ф. Недоспівана пісня Степана Кривенького — композитора і поета, який створив гімн Волині. Газ. ? 2001 р.
  • Гуменюк Н. «Душа моя до нього повернулась…». Газ. Віче, 24 листопада 2005 р., с. 9.
  • Філюк Р. Творець гімну Волині. Газ. Волинь-нова, 9 квітня 2011 р., с. 9.
  • Дідик О. Батько гімну "Волинь моя": "Не хочу гніву я і крові, Не хочу сліз свого Дніпра...". Газ. "Волинь-нова", 14 травня 2016 р., с. 6.
  • Влашинець Леся, донька Степана Кривенького. Нехай співає "Хлібодар"! Газ. "Волинь-нова", 14 травня 2016 р., с. 6.
  • Влашинець Л. Дякую людям за пам'ять про батька! Газ. "Волинь-нова", 21 липня 2016 р., с. 18.
  • Влашинець Л. Петро Панчук про Степана Кривенького: Не міг стримати сліз, бо уявляв його особистістю неземною". Газ. Волинь, 30 серпня 2018 р., с. 1, 6.
  • Новосад Р. Горохівський Піснедар / Р. Новосад // День: №170-171; 2018 - 21-22 вересня. С.12.
  • Влашинець Леся. І розквітла знову його "вісімнадцята весна". Газ. "Волинь", 12 вере* сня 2019 р., с. 16.
  • Влашинець Л. "Заповів ти Волині себе, тож душа твоя тут спочиває..." Газ. "Волинь", 19 вересня 2019 р., с. 13.

Примітки

Джерела