Країна багряних хмар

Фантастичний роман братів Стругацьких

«Країна багряних хмар» (рос. Страна багровых туч) — пригодницький фантастичний роман радянських письменників Аркадія та Бориса Стругацьких. Написаний у 1952—1957 роках, став дебютним твором братів Стругацьких. Роман є першим у циклі про Світ Полудня.

Країна багряних хмар
Страна багровых туч
Обкладинка другого видання повісті «Страна багровых туч» (Детгиз, 1960)
Жанр наукова фантастика
Автор брати Стругацькі
Мова російська
Написано 1952—1957
Опубліковано 1959
Видавництво Детгиз
Видання 1959
Цикл Полуденний світd

У 1959 році роман отримав третю премію конкурсу найкращої книги про науку й техніку для школярів від Міністерства освіти РРФСР.

Сюжет

Сьомий полігон

Дія відбувається в недалекому майбутньому від часу написання роману, приблизно в 1990-х роках. Міністерство геології направляє Олексія Бикова, фахівця із транспортних машин з ядерним двигуном, з пустелі Гобі до Москви, до Державного комітету міжпланетних сполучень. Там йому пропонують стати членом експедиції на Венеру через те, що він неодружений і не має близьких родичів. Биков вагається, оскільки ніколи не думав стати космонавтом, але погоджується.

На той час люди досягли всіх планет Сонячної системи, крім Плутона. Проте спроби побувати на Венері не увінчалися успіхом — три експедиції загинули, і вона досліджується лише автоматичними супутниками. Але тоді на Венері відкрили область «Уранова Голконда», багату на радіоактивні елементи, яких обмаль на Землі.

Биков стає членом екіпажу експериментального фотонного планетольота «Хіус-2». В екіпажі «Хіуса» — його знайомий по роботі в Гобі геолог Григорій Дауге. Командир експедиції — Анатолій Борисович Єрмаков, у складі також пілот Богдан Спіцин, штурман Михайло Крутиков і геолог Володимир Юрковський.

Биков разом з іншими членами екіпажу проходить передполітну підготовку та дізнається подробиці майбутньої експедиції. Початкове завдання — випробування фотонного планетольота «Хіус-2» і оцінка його придатності для польоту до планет із важкими атмосферними умовами. Друге завдання — дослідити «Уранову Голконду» і звести поблизу ракетодром.

Проте фотонні двигуни ще мало випробувані, а попередня модель з ними під назвою «Хіус-1» вибухнула. За них виступає Краюхін, вчитель Єрмакова. І Краюхін і Єрмаков розуміють, що багато хто зацікавлений в дискредитації подібних технології. При прибутті на ракетодром «Хіуса-2» відмовляє система навігації, але він все ж сідає.

Простір і люди

«Хіус-2» згодом стартує, та з ним зникає звʼязок через сонячний спалах. В польоті корабель ловить сигнал лиха від китайського корабля, який виявляється знищеним. Проте сам сигнал вони не могли б там запеленгувати, що наштовхує екіпаж на думки про аномальну зону космосу.

Корабель досягає Венери і спускається на поверхню, після чого вмикає аналізатори для дослідження умов. Виявляється, «Хіус-2» сів у болото, огорнене щільним жовтим туманом.

На берегах Уранової Голконди

Після короткої вилазки на борт корабля потрапляє місцева форма життя, вкриваючи поверхні чимось на зразок плісняви. Залишивши черговим на «Хіусі-2» Крутікова, загін відправляється до цілі на атомному всюдиході. В дорозі під час подолання гірського ланцюга всюдихід пошкоджується і безслідно пропадає Богдан Спіцин. Григорій Дауге захворює загадковою «піщаної гарячкою», при якій нормальний стан чергується з періодами затьмарення розуму.

Герої перетинають пустельний пояс і досягають Голконди, яка виявляється природнім ядерним реактором. Після проведення первинних досліджень і установки радіомаяків розвідники відправляються назад, але всюдихід оточує червоне кільце якоїсь субстанції. Биков згадує попередження попередньої загиблої експедиції: «Стережися червоного кільця». Всюдихід настигає підземний ядерний вибух. Юрковський припускає, що червоне кільце було колонією бактерій, які живляться радіацією. Єрмаков гине, а Дауге і Юрковського Биков витягає з пустелі й доводить до «Хіуса-2».

Роман закінчується епілогом — листом Юрковського Бикову, написаним через два роки після основних подій. Почався «штурм» Голконди новими фотонними ракетами. Умови виявилися складними. Роботів, та силами прибулих людей почалася її розробка. Юрковський потрапив у шпиталь на Венері, його здоров'я похитнулося після чергової експедиції навколо Голконди. Биков вступив до Вищої Школи Космогації на космонавта. Крутиков продовжує літати на «Хіусі», а Дауге після тривалого лікування вимагає від керівництва направлення його на Венеру.

Історія написання і видання

За легендою, ідея написати роман «Країна багряних хмар» виникла у братів Стругацьких, коли вони близько 1954 року посперечалися з друзями (або дружиною Аркадія Стругацького) про слабкість сучасної їм наукової фантастики. За свідченням Бориса Стругацького, перші ідеї повісті та назва з'явилися у Аркадія Стругацького ще в 1951 році.

За іншою версію, на написання роману братів Стругацьких надихнув фантастичний роман Володимира Владко «Аргонавти всесвіту». Згідно з нею, прочитавши твір Володимира Владка у російському перекладі, брати розкритикували роман. Але у відповідь 1957 року Стругацькі створили власний варіант експедиції на Венеру — повість «Країна багряних хмар»[1][2][3].

«Країна багряних хмар» був першим твором братів Стругацьких, написаним у співавторстві. Перші дві частини були написані Аркадієм Натановичем, а третя — Борисом Натановичем. В подальшому письменники відмовилися від такої методики і писали свої твори в тіснішій співпраці.

Роман було дописано в 1957 році і вперше опублікований 1959 року окремою книгою видавництвом «Детская литература» (Детгиз) тиражем 90000 примірників. У 1960 році вийшов додатковий тираж 100000 примірників з позначкою «Шкільна бібліотека»[4]. Автори в 1960 році адаптували роман для зйомок фільму, який лишився нереалізованим. Коли справа пішла до підготовки зйомок, режисер Павло Клушанцев саме займався «Планетою бур» — іншою науково-фантастичною стрічкою про Венеру. До 2005 року сценарій фільму під назвою «Екіпаж „Скіфа“» вважався втраченим[5]. У 1961 роман вперше було перекладено іноземною мовою — німецькою.

У процесі підготовки роману до видання було внесено в текст кілька змін через цензуру. Зокрема, були змінені імена та прізвища всіх головних героїв, що збігалися з іменами політичних діячів Радянського Союзу, змінені їхні національності. Головний герой Биков з капітана бронетанкових військ перетворився на інженера і водія, оскільки цензори не дозволили, щоб космонавти були військовиками. У 1998 році за збереженими чернетками було відновлено початковий варіант роману.

По завершенню «Країни багряних хмар» у 1957-му Аркадій Стругацький прочитав «Астронавтів» Станіслава Лема, відзначивши чимало паралелей між його твором і своїм з братом. На час написання роману офіційно припускалося, що умови на поверхні Венери можуть забезпечувати існування рідкої води і життя. Венера у зображенні Стругацьких виглядає подібно до інших фантастичних творів того періоду: спекотна планета зі щільним хмарним покривом та життям, схожим на земне мезозойської ери. Проте Стругацькі запропонували нетрадиційне трактування: у «Країні багряних хмар» Венера  — негостинна планета, практично непридатна для колонізації[6][7].

Примітки

  1. Станіслав Цалик (20 жовтня 2015). Блог історика: 1935 рік. Як українські "Аргонавти" літали на Венеру. BBC Україна. Архів оригіналу за 1 січень 2016. Процитовано 11 вересня 2016. 
  2. Станіслав Цалик (26 листопада 2015). "Аргонавти Всесвіту": як українці полетіли на Венеру. Історична правда. Процитовано 11 вересня 2016. 
  3. Віталій Карацупа, Олександр Левченко (2011). Українська Фантастика Хіх–Хх Століть у Періодиці та Книжкових Виданнях. Вісник Львівського університету. Серія книгознавча бібліотека та інформаційні технології 2011. Вип. 6. стор. 215–243. Процитовано 11 вересня 2016. 
  4. А. Стругацкий; Б. Стругацкий «Страна багровых туч» (російська). 
  5. Экранизации Стругацких, часть 1 - Павел Гремлёв - МИР ФАНТАСТИКИ И ФЭНТЕЗИ. old.mirf.ru (російська). Процитовано 2016-09-12. 
  6. Восемь научно‑технических прогнозов Стругацких (російська). Процитовано 2016-09-12. 
  7. Планетарий. Венера - Павел Гремлёв - МИР ФАНТАСТИКИ И ФЭНТЕЗИ. old.mirf.ru (російська). Процитовано 2016-09-12. 

Див. також

Посилання