Перегляд вихідного коду сторінки Костомаров Микола Іванович

{{Науковець 
| ім'я              = Костомаров Микола Іванович
| зображення        = N Kostomarov.jpg
| зображення_розмір = 280пкс
| зображення_підпис = Микола Костомаров
| дата народження   =
| місце народження  = с. [[Юрасівка (Росія)|Юрасівка]], Острогозький повіт, [[Воронезька губернія]], [[Російська імперія]]
| дата смерті       =
| місце смерті      = [[Петербург]], [[Російська імперія]]
| резиденція        =
| підданство        = 
| національність    = [[Українці|українець]]
| рід діяльності    = [[Історія]]
| заклад            = [[Київський університет]]
| Alma Mater        = [[Харківський університет]]
| відомий через     =
| посада            = [[Ад'юнкт-професор]]
| вчене звання      = [[професор]]
| науковий ступінь  = [[доктор наук]]
| учні              =
| нагороди          =
}}

'''Мико́ла Іва́нович Костома́ров ''' ({{ДН|16|5|1817|4}}, с. [[Юрасівка (Росія)|Юрасівка]], Острогозький повіт, [[Воронезька губернія]], [[Російська імперія]]&nbsp;— {{ДС|19|4|1885|7}}, [[Петербург]], [[Російська імперія]])&nbsp;— видатний український<ref>[http://archive.is/gMJMU Укрінформ]&nbsp;— 16 травня день народження Миколи Костомарова</ref><ref>[https://web.archive.org/web/20160406160241/http://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Lit/K/Kostomarov.html Микола Костомаров]&nbsp;— Мислене древо</ref><ref>[https://web.archive.org/web/20160422035834/http://univ.kiev.ua/ua/geninf/history КНУ ім. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка]&nbsp;— Історія університету</ref><ref>В.&nbsp;М.&nbsp;Горобець, М.&nbsp;М.&nbsp;Волощук, А.&nbsp;Г.&nbsp;Плахонін, Б.&nbsp;В.&nbsp;Черкас, Кирило Ю. Галушко. Русь «після Русі». Між короною і булавою: українські землі від королівства Русі до Війська Запорізького. Харків: КСД, 2016. 351 стор.: 251—254 ISBN 978-617-12-0873-5 (серія «Історія без цензури»)</ref><ref>[http://gazeta.ua/articles/history/_car-moskovskij-use-rivno-buv-scho-idol-i-muchitel-mikola-kostomarov/558241?mobile=true «Цар московський усе рівно був, що ідол і мучитель»&nbsp;— Микола Костомаров]&nbsp;— Gazeta.ua, 16 травня 2014</ref> [[історик]], етнограф, [[прозаїк]], поет-[[романтизм|романтик]], [[мислитель]], [[громадський діяч]], [[етнопсихологія|етнопсихолог]]<ref>Етнопсихологія: навч. посібник / В.&nbsp;М.&nbsp;Павленко, С.&nbsp;О.&nbsp;Таглін.&nbsp;— Київ: Сфера, 1999.&nbsp;— С.31</ref><ref>Янів В. Нариси до історії української етнопсихології.&nbsp;— Мюнхен: Вид-во УВУ, 1993.</ref><ref>Балагутрак Микола Петрович. Українська етнопсихологія ХІХ століття: Дис… канд. наук: 07.00.05&nbsp;— 2004.</ref>.

Член-редактор Петербурзької археологічної комісії (1860—1885), член [[Історичне товариство імені Нестора-Літописця|Історичного товариства імені Нестора-Літописця]], член [[Московське археологічне товариство|Московського археологічного товариства]], [[член-кореспондент]] [[Петербурзька АН|Петербурзької АН]] (1876).

Був співзасновником та активним учасником слов'янофільсько-українського київського об'єднання «[[Кирило-Мефодіївське братство]]». У [[1847]] році за участь в українофільському братстві Костомарова арештовують та перевозять з Києва до Петербурга, де він і провів решту свого життя.

== Дитинство ==
Походження хлопчика визначало деяку подвійність його долі. Він з'явився на світ до взяття шлюбу місцевого [[поміщик]]а Івана Петровича Костомарова з кріпачкою і за законами [[Російська імперія|Російської імперії]] став [[кріпак]]ом свого власного батька. Батько Миколи Костомарова був нащадком козаків-переселенців, мати Тетяна (у дитинстві Мельникова)&nbsp;— українська селянська дівчина, раніше кріпачка, по 1812&nbsp;р. навчалася в одному з московських пансіонів.

Відставний військовий Іван Костомаров уже в похилому віці обрав собі за дружину місцеву українську дівчину Тетяну Петрівну Мельникову й відправив її до [[Москва|Москви]] для навчання в приватному пансіоні&nbsp;— з наміром потім із нею одружитися. Обвінчалися батьки Миколи Костомарова у вересні [[1817]] року, вже після народження сина.

Раптова смерть батька ([[14 липня]] [[1828]]&nbsp;р.) поставила його родину в скрутне юридичне становище. Народжений поза шлюбом, Микола Костомаров як кріпак батька у спадок переходив тепер його найближчим родичам&nbsp;— Ровнєвим, які були не проти відвести душу, знущаючись над паничем.

Коли Ровнєви запропонували Тетяні Петрівні за 14 тисяч десятин родючої землі вдовину частку&nbsp;— 50&nbsp;000 [[карбованець|карбованців]] [[асигнація]]ми, а також волю синові, вона погодилася без зволікань.

Залишившись із дуже скромними статками, мати перевела Миколу з [[Москва|московського]] пансіону (де він, щойно почавши вчитися, за блискучі здібності дістав прізвисько {{lang-fr|enfant miraculeux}}&nbsp;— чудесна дитина) до пансіону у [[Вороніж|Воронежі]], ближче до домівки. Навчання в ньому обходилося дешевше, але рівень викладання був дуже низьким, і хлопчик ледь висиджував нудні уроки, які практично нічого йому не давали. За «витівки» він був відрахований з цього пансіону і перейшов до Воронезької [[гімназія|гімназії]].

== Юність і навчання ==
Батьки М.&nbsp;І.&nbsp;Костомарова намагалися прищепити сину вільнолюбні ідеї і дати добру освіту. Тому вже з 10 років М.&nbsp;Костомарова відправили навчатися до Московського пансіону, а згодом до Воронезької гімназії, яку той закінчив 1833&nbsp;р.

1833&nbsp;р. М.&nbsp;І.&nbsp;Костомаров вступає на історико-філологічний факультет Харківського університету. Вже у цьому навчальному закладі він проявив непересічні здібності до навчання.

В університеті Микола Костомаров вивчав стародавні й нові [[мова|мови]], цікавився античною [[історія|історією]], [[Німецька класична філософія|німецькою філософією]] і новою [[французька література|французькою літературою]], учився грати на [[фортепіано]], пробував писати [[вірш]]і. Зближення з гуртком українських [[романтика|романтиків]] Харківського університету незабаром визначило його захоплення переважно [[фольклор]]ом і [[Історія України|козацьким минулим України]].

У ті роки у [[Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна|Харківському університеті]] навколо професора-славіста і літератора-романтика [[Срезневський Ізмаїл|І.&nbsp;Срезневського]] сформувався гурток студентів, захоплених збиранням зразків української народної пісенної творчості. Вони сприймали [[фольклор]] як вираження народного духу, самі складали вірші, [[балада|балади]] і [[Ліричні пісні та балади|ліричні пісні]], звертаючись до [[Народна творчість|народної творчості]].

Костомаров в університетські роки дуже багато читав. Перевантаження позначилося на його здоров'ї&nbsp;— ще за студентства значно погіршився [[зір]].

На світогляд М.&nbsp;І.&nbsp;Костомарова вплинули професор грецької літератури Харківського університету А.&nbsp;О.&nbsp;Валицький та професор всесвітньої історії [[Лунін Михайло Михайлович|М.&nbsp;М.&nbsp;Лунін]].

1836&nbsp;р. М.&nbsp;І.&nbsp;Костомаров закінчив університет, а в січні 1837&nbsp;р. склав іспити на ступінь кандидата й отримав направлення у [[Кінбурнський 7-й драгунський полк]] юнкером.

У січні [[1837]] року Костомаров склав іспити з усіх предметів, і [[8 грудня]] [[1837]] року його затвердили в статусі [[кандидат]]а.

== Початок діяльності ==
Після закінчення університету (1837) Костомаров пішов на [[військова служба|військову службу]], був [[юнкер]]ом у Кінбурзькому [[драгун]]ському [[полк]]у в [[Острогозьк]]у.

Почавши розбирати багатий архів повітового [[суд]]у, у якому зберігалося діловодство колишнього козацького [[полк]]у з часу заснування міста, Костомаров став [[історик]]ом полку. Його твір з цього приводу не зберігся, проте він відіграв велику роль у формуванні його інтересів як ученого.

Тоді ж Костомаров переконався, що історію треба вивчати не лише за [[літопис]]ами, але за народною творчістю. Для ліпшого знайомства з життям народу він, за його ж словами, почав «[[етнографія|етнографічні]] екскурсії з [[Харків|Харкова]] сусідніми [[село|селами]] і [[шинок|шинками]]».

Великий вплив у ті роки справили на Костомарова вчення [[Гердер Йоганн Готфрид|Йоганна Гердера]], гегелівська філософія, чеське [[слов'янофільство]], європейська романтична [[традиція]] (особливо творчість [[Гофман Ернст Теодор Амадей|Ернста Теодора Амадея Гофмана]]).

Прослухані навесні [[1838]] року в [[Московський університет|Московському університеті]] лекції літературознавця [[Шевирьов Степан Петрович|Степана Шевирьова]] зміцнили в ньому романтичне ставлення до народності.

Уже в харківський період життя Костомаров став схилятися до думки про те, що серед [[слов'яни|слов'янських]] народів саме українському належить особлива [[місія]] у справі визволення всіх слов'ян від [[імператор|імперського]] [[деспотизм]]у і кріпосницького [[рабство|рабства]]. У віршах і поемах тих років він оспівує [[князь|князівські]] і козацькі часи [[Україна|України]]. Свої поетичні твори Костомаров друкує в різних [[альманах]]ах і видає у вигляді збірників «Українські балади» ([[1838]]) і «Гілка» ([[1840]]) під псевдонімом «[[Ієремія Галка]]». Тоді ж під впливом творчості [[Шекспір|Вільяма Шекспіра]] створює історичну драму «Сава Чалий» ([[1838]]) і трагедію «Переяславська ніч» ([[1841]]).

== Дисертації та викладання ==
[[1840]] року Костомаров склав магістерські іспити й розпочав підготовку дисертації на тему [[Берестейська унія|Берестейської унії]] [[1596]] року. Але робота («Про причини і характер унії в Західній Росії») не була захищена через урядову заборону. Дисертація побачила світ у [[1841]] році окремою книгою і набула широкої відомості. Але це об'єктивне дослідження викликало люті протести церковної влади, яка побачила в ньому відхід від офіційного трактування актуальної для України проблеми.<ref>Айзеншток Ієремія. Перша дисертація Костомарова: матеріали про спалення його дисертації в 1842 році/Ієремія Айзеншток.&nbsp;— Б.м.,Б.р.- С.21-27 Папка №&nbsp;361</ref><ref>Исторические монографии и исследования Николая Костомарова.&nbsp;— Спб.:Типография А.Траншеля, 1872.&nbsp;— Т.12.&nbsp;— С345-462</ref>

Друга дисертація Миколи Костомарова, підготовлена через півтора року, називалася «Про історичне значення руської народної поезії», ідеологічних нарікань не викликала і була успішно захищена [[1844]] року. Костомаров здобув звання магістра й мав змогу зосередитися на науковій і педагогічній праці.

Темою його нового дослідження стала історія [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]]. Бажаючи бути ближче до місць відповідних подій, Костомаров влаштувався вчителем гімназії містечка [[Рівне]] на [[Волинь|Волині]]. Але вже [[1845]] року він переїхав до [[Київ|Києва]], де став працювати старшим учителем у [[гімназія|гімназії]], познайомився з найавторитетнішим на той час ученим [[Максимович Михайло|Михайлом Максимовичем]].

Навесні [[1846|1847]] року вчена рада [[Київський університет|Київського університету]] обрала Костомарова викладачем російської історії, а з [[1 серпня]]&nbsp;— [[ад'юнкт-професор]]ом. З осені він почав читати лекції, викликаючи жвавий інтерес у студентів. З цього часу Костомаров заглибився в масштабну роботу з вивчення [[Історія України|історії України]]. Тоді ж Костомаров зблизився з видатним київським релігійним філософом [[Авсеньєв Петро Семенович|Петром Авсеньєвим]], який читав лекції з філософії і психології в [[Київська духовна академія (1819—1918)|Київській духовній академії]] і Київському університеті. Його філософсько-психологічні праці (зокрема, в галузі [[етнопсихологія|етнопсихології]]) справили величезне враження на Костомарова.

У 1864 році отримав вчений ступінь [[доктор наук|доктора]] російської історії.

== Кирило-Мефодіївське братство ==
[[Файл:Книга буття українського народу.jpg|міні|200пкс|«[[Книга буття українського народу]]»&nbsp;— ідеологічна програма Кирило-Мефодіївського братства]]
{{Детальніше|Кирило-Мефодіївське братство}}

Яскрава фігура Костомарова приваблювала багатьох молодих киян, зокрема [[Білозерський Василь Михайлович|Василя Білозерського]], [[Гулак Микола Іванович|Миколу Гулака]], [[Куліш Пантелеймон Олександрович|Пантелеймона Куліша]] й [[Маркевич Опанас Васильович|Опанаса Марковича]]. У грудні [[1845]]&nbsp;— січні [[1846]] року вони створили слов'янофільсько-українське [[Кирило-Мефодіївське братство]], до якого незабаром приєднався і [[Шевченко Тарас Григорович|Тарас Шевченко]]. Своє завдання братчики бачили в поширенні передових ідей «слов'янської взаємності».

Більшість кирило-мефодіївців (зокрема, Костомаров) були людьми глибоко [[релігія|релігійними]], а народницький пафос носив у них характер майже релігійної віри. Але якщо Костомаров, Гулак і Білозерський були радше [[слов'янофіл]]ами, аніж [[українофіл]]ами, то Куліш і Шевченко становили патріотично-українське крило.

Програмні документи кирило-мефодіївців (насамперед написана Костомаровим «[[Книга буття українського народу]]») відображають вплив документів польського визвольного руху, зокрема «Книги народу польського і польського пілігримства» [[Міцкевич Адам|Адама Міцкевича]] ([[1832]]). Не менший вплив на історико-політичне мислення братчиків справила й «[[Історія русів]]».
[[Файл:Костомаров Микола.jpg|міні|200пкс|Микола Костомаров]]
Оформившись в ідейному плані, кирило-мефодіївці мали намір перейти до практичної діяльності, пропагуючи свої переконання серед населення. При цьому Гулак, близький до [[декабрист]]ського [[радикалізм]]у [[Пестель Павло Іванович|Павла Пестеля]], не виключав застосування насильницьких методів боротьби, а Шевченко навіть мріяв про народне [[повстання]].

Але до практичної діяльності братчиків справа не дійшла. Студент Петров, підслухавши їхні розмови та ввійшовши до них у довіру, у березні [[1847]] року написав донос попечителю Київського навчального округу генерал-майору Траскіну. Донос негайно переправили до Петербурга начальнику III відділення Його імператорської величності власної канцелярії графу Орлову. [[17 березня]] Орлов повідомив про зібрання наступникові престолу Олександрові Миколайовичу з проханням дозволити арешти в Києві.

== Ув'язнення ==
[[Київська агломерація|Київський]] [[губернатор]] [[Фундуклей Іван|Іван Фундуклей]] з великою повагою ставився до Костомарова. За кілька тижнів до цих подій він дав Миколі Івановичу для відгуку й зауважень свій рукопис книги «[[Огляд Києва щодо старожитностей]]» (була надрукована [[1847]] року). Довідавшись про підготовку арешту, Фундуклей намагався попередити Костомарова про небезпеку. У відправленій із посильним записці він просив Костомарова негайно зайти до нього. Але [[історик]], заклопотаний майбутнім весіллям з Аліною Крагельською, не знайшов часу заїхати до губернатора. У ніч на [[30 березня]] [[1847]] року Костомарова взяли під варту і відправили до Петербурга.

Костомаров перебував у жахливому стані. У відчаї він навіть намагався заморити себе голодом у дорозі. [[7 квітня]] його привезли до Петербурга, а 15 квітня відбувся перший допит.

[[14 червня]] [[1847]] року Костомарову, який перебував у [[Петропавловська фортеця|Петропавловській фортеці]], було дозволено побачення з нареченою Аліною Крагельською. Науковець боявся після суду зв'язувати з Аліною своє, як він вважав, пропаще життя. Зрештою їхній шлюб розпався. Крагельська вийшла заміж за іншого чоловіка і прожила з ним 19 років.

== Заслання до Саратова ==
[[24 червня]] [[1848]] року, відбувши рік у Петропавловській фортеці, Костомаров був засланий у [[Саратов]], працював у Саратовському статистичному комітеті.

У Саратові його призначили на посаду перекладача при губернському правлінні. Оскільки перекладати не було чого, [[губернатор]] доручив політичному засланцеві завідувати секретним відділом, у якому велися справи «[[розкольник]]ів».

У Саратові Костомаров знову вдався до наукової роботи і завершив монографію, присвячену [[Богдан Хмельницький|Богдану Хмельницькому]]. Тоді ж почав писати про побут у [[Московська держава|Московській державі]] [[XVI]]–[[XVII]] століть. Для цієї роботи він, за звичкою, вже не обмежувався наявною літературою, а вирушав у етнографічні поїздки, збираючи стародавні пісні й [[переказ]]и, одночасно знайомлячись із життям [[розкольники|розкольників]] та інших [[секта]]нтів.

У «Саратовских губернских ведомостях» за [[1853]] рік опублікували перший варіант свого майбутнього великого дослідження «Бунт Стєньки Разіна».

== Звільнення ==
[[Файл:Mykola Kostomarov.jpg|міні|200пкс|Микола Костомаров]]

У [[1856]] році маніфест царя [[Олександр ІІ (російський імператор)|Олександра II]] звільнив Костомарова від поліцейського нагляду.

У [[1857]]-му він вирушив за кордон, побував у [[Швеція|Швеції]], [[Німеччина|Німеччині]], [[Швейцарія|Швейцарії]], [[Франція|Франції]] й [[Італія|Італії]]. У [[Прага|Празі]] зустрівся з патріархом чеського слов'янофільства [[Вацлав Ганка|Вацлавом Ганкою]].

== Викладання в Санкт-Петербурзі ==
[[Файл:Костомаров Микола.2.jpg|міні|200пкс|Микола Костомаров]]

У [[1858]] році повернувся до Петербурга і продовжив свої наукові пошуки.

Довідавшись, що до Петербурга повернувся Тарас Шевченко, Костомаров вирішив відвідати товариша. Дуже зворушливо описана сцена їхньої зустрічі в «Автобіографії» Костомарова: {{text|«Майстерня Шевченка знаходилася поруч із академічною церквою. Це була простора і світла кімната, що виходила вікнами в сад. „Здрастуй, Тарасе“,&nbsp;— сказав я йому, побачивши його за роботою в білому фартуху, з олівцем у руці. Шевченко витріщив на мене очі, але не міг упізнати. Даремно я, все ще не називаючи себе на ім'я, пригадав йому обставини, що … повинні були навести його на думку про те, хто перед ним. „От же говорив ти, що побачимося й будемо ще жити в Петербурзі,&nbsp;— так і сталося!“. Це були його слова, вимовлені в III відділенні ще тоді, як після чергових ставок… ми поверталися до своїх камер. Але Шевченко і по тому не міг догадатися, роздумуючи і розводячи пальцями… Мабуть, я сильно змінився за одинадцять років розлуки з ним. Я нарешті назвав себе. Шевченко сильно розхвилювався, заплакав і почав обіймати мене й цілувати».}}

[[Файл:Portrait of Historian M. Kostomarov by Nikolay Ghe.jpg|thumb|right|200px|Микола Костомаров. Худ. [[Микола Ґе]], 1878]]

У [[1859]] році він прийняв запрошення очолити кафедру російської історії [[Петербурзький університет|Петербурзького університету]]. Вступна лекція в університеті запам'яталася йому над усе: «Скупчення публіки було величезне; кілька державних осіб відвідали мою лекцію. По закінченні читання знялися гучні овації, а потім юрба молодих людей підхопила мене на руки і винесла з університетського приміщення до екіпажа». Хтось із сучасників точно помітив: «Лекції Костомарова кликали на площу!». Вплив ученого на петербурзьку інтелігенцію був величезним. На кожній лекції&nbsp;— стовпотворіння; у себе вдома по вівторках він збирав цвіт російської культури.

За роки ув'язнення та заслання погляди Костомарова на історію суттєво змінилися. Він уже був далекий від містичного поклоніння перед народом, але, як і раніше, на відміну від більшості російських професорів, не вважав суттю історичного процесу державне життя. Він дедалі критичніше дивився на події та основних осіб як російської, так і української історії, що йшло врозріз із суспільними переконаннями тих років.

Костомаров напружено працював, розбирав і аналізував архівні матеріали, багато публікувався у найпопулярніших тоді журналах «[[Современник (журнал, XIX століття)|Современник]]», «[[Вестник Европы]]», «Отечественные записки» і «[[Русское слово]]». У 1860 році він опублікував статтю з критикою [[Норманська теорія|норманської теорії походження Русі]] в журналі «Современник», у якій заперечував скандинавське походження варягів та виводив їх із [[Жмудь|Жмуді]]. У відповідь на статтю, [[Погодін Михайло Петрович|Михайло Погодін]], який стояв на норманістських позиціях, написав йому листа, в якому викликав його на публічний диспут:
{{цитата|Я вважаю вас чесним, сумлінним дослідником в купі шарлатанів, невігласів, посередностей і нездар, які, користуючись винятковим положенням, привласнили собі на хвилину авторитет у справі науки і призводять в оману молодь; ось чому я вимагаю сатисфакції, тобто урочистого відступу з Жмуді або повного відбиття наведених мною коротких доказів, за якими я готовий рушити і важку артилерію. Інакше — кидаю вам рукавичку і викликаю на дуель, хоч в пасажі. [...] Без жартів, приїхавши на тиждень в Петербург, я пропоную вам публічну дискусію в університеті, географічному товаристві або в академії, в присутності осіб, які беруть активну участь в питанні ...{{oq|ru|Я считаю вас честным, добросовестным исследователем в куче шарлатанов, невежд, посредственностей и бездарностей, которые, пользуясь исключительным положением, присвоили себе на минуту авторитет в деле науки и приводят в заблуждение молодежь; вот почему я требую сатисфакции, то есть торжественного отступления из Жмуди или полного отражения приведенных мною кратких доказательств, за коими я готов двинуть и тяжелую артиллерию. Иначе — бросаю вам перчатку и вызываю на дуэль, хоть в пассаже. [...] Без шуток, приехав на неделю в Петербург, я предлагаю вам публичное рассуждение в университете, географическом обществе или в академии, в присутствии лиц, принимающих живое участие в вопросе...<ref>Цит за:''Клейн Л. С.'' [https://litlife.club/br/?b=236859&p=7 Трудно быть Клейном. — Спб.: Нестор-История, 2010.]</ref>}}}}
Костомаров погодився, і 19 березня 1860 року в Петербурзькому університеті відбувся публічний диспут, який став другим із трьох публічних диспутів на тему норманського походження Русі. Кожна з таких дискусій відбувалася через сто років після попередньої&nbsp;— у першій [[Герард-Фрідріх Міллер|Міллер]] дискутував із [[Ломоносов Михайло Васильович|Ломоносовим]], у другій&nbsp;— Погодін із Костомаровим, а в третій&nbsp;— [[Клейн Лев Самуїлович|Клейн]] із {{нп|Шаскольський Ігор Павлович|Шаскольським|ru|Шаскольский, Игорь Павлович}}<ref>''Клейн Л. С.'' Трудно быть Клейном.&nbsp;— Спб.: Нестор-История, 2010.&nbsp;— с. 136—138.</ref>.

У Петербурзі він зустрівся з давніми друзями, Пантелеймоном Кулішем і Василем Білозерським. Разом вони створили й очолили петербурзьку українську [[Громади (товариства)|«Громаду»]], в ідейному спектрі якої Костомаров обстоював ліберальні погляди, не поділяючи політичного радикалізму Шевченка. Але на національних позиціях стояв непохитно, про що свідчить його гасло, виголошене 1860 року:

{{цитата|Нехай же ані великороси, ані поляки не називають своїми землі, заселені нашим народом!{{oq|ru|Пусть же ни Великороссы, ни Поляки не называютъ своими земли, заселенныя нашимъ народомъ<ref>{{ref-ru}} [https://archive.org/stream/kolokol/kolokol_03_1860#page/n16/mode/1up Украйна (письмо к издателю Колокола) // Колокол. Прибавочные листы к «Полярной Звезде».&nbsp;— №&nbsp;61 (15 января). 1860.&nbsp;— C. 503.]</ref>}}}}

У [[1861]]–[[1862]]&nbsp;рр. петербурзькі громадівці, підтримуючи тісні зв'язки з аналогічними гуртками в Україні, видавали журнал «[[Основа]]». У ньому були надруковані теоретичні праці Костомарова «Думки про федеративний початок у Древній Русі», «Дві руські народності» і «Риси народної південноруської історії». Тут сформувались його політичні погляди як поміркованого демократа, який стояв на позиціях українофільства. Журнал «Основа», був рупором українського руху. Тут часто друкував свої статті й М.&nbsp;І.&nbsp;Костомаров.

== Подальша наукова діяльність ==
У ці роки Микола Іванович підтримував зв'язки з багатьма ліберальними та демократичними діячами, листувався з [[Герцен Олександр|Олександром Герценом]] і регулярно друкувався в його альманасі «Колокол» ([[Лондон]]). На сторінках «Колокола» без цензурних обмежень Костомаров зміг опублікувати гострі історико-публіцистичні статті «Правда москвичам про Русь» і «Правда полякам про Русь».

В обстановці поляризації суспільства, що настала за [[селянська реформа 1861|селянською реформою]] [[1861]] року, Костомаров не бажав приєднуватися ні до революційного, ні до консервативного таборів, залишаючись при власних ліберальних переконаннях. Цим він налаштував проти себе обидва табори. Після викликаного студентськими заворушеннями 1861 року закриття [[Петербурзький університет|Петербурзького університету]], кілька його професорів, серед них і Костомаров, організували в приміщенні Міської думи систематичне читання лекцій. Однак на «неслухняних» щодо влади викладачів посипалися утиски, а потім і заборона на такого роду несанкціоновані виступи.
[[Файл:Kostomarov 7.jpg|міні|200пкс|Микола Костомаров у останні роки життя]]
На знак протесту Костомаров [[1862]] року подав у відставку і більше до викладацької роботи не повертався. [[1863]] року він дістав запрошення очолити кафедру в [[Київський університет|Київському університеті]], [[1864]]-го аналогічний виклик прийшов з [[Харків|Харкова]], а [[1869]] року його знову запросили в [[Київський університет|університет святого Володимира]]. Але російський уряд не дозволив Костомарову відновити викладання.

Костомаров цілком зосередився на дослідницькій роботі. З [[1863]]&nbsp;р. він бере активну участь у періодичному виданні томів зібрання документів з історії України та [[Білорусь|Білорусі]] XIV—XVII століть («Акти, що стосуються історії Південної і Західної Росії, зібрані і видані Археографічною комісією»).

Написав понад 300 історичних, публіцистичних і літературних творів. Основними працями його життя стали «Богдан Хмельницький» (перше видання&nbsp;— [[1857]]&nbsp;р., третє, вже в 3 томах,&nbsp;— [[1876]]&nbsp;р.), «Руїна» ([[1879]]–[[1880]]), про трагічні події, що настали після смерті Хмельницького, «[[Мазепа]]» і «Мазепинці» ([[1882]]–[[1884]]), а також фундаментальна праця «Російська історія в життєписах її найважливіших діячів» ([[1874]]–[[1876]]), де представлені критичні біографії основних героїв давньоруської, української та російської історії. Власне історії Росії, крім згадуваної роботи про повстання [[Степан Разін|Степана Разіна]], присвячене «Північноруське народоправство» ([[1863]]) і «Непевний час Московської держави» ([[1866]]). Особливий інтерес представляє його наукова розвідка «Останні роки [[Річ Посполита|Речі Посполитої]]».

У [[1873]] році розлучені долею багато років тому Микола Костомаров і Аліна Крагельська (мати трьох дітей) зустрілися знову. [[9 травня]] [[1875]] вони обвінчалися і 10 років, до самої смерті Костомарова, прожили разом.

== Останні роки життя ==
[[Файл:Kostomarov by Repin.jpg|міні|200пкс|«Історик Микола Іванович Костомаров у домовині», художник [[Рєпін Ілля Юхимович|Ілля Рєпін]], [[1885]]]]
[[Файл:Могила историка Николая Костомарова.JPG|200px|thumb|Могила Костомарова на Літераторських містках в Санкт-Петербурзі.]]

У [[1872]] від напруженої роботи в Костомарова стали сильно боліти [[око|очі]]. Він говорив, що пропадає від бездіяльності. Саме тоді в нього зародилася думка надиктувати «Руську історію…» для популярного читання.

Фатально вплинули на здоров'я Костомарова дві події. Восени [[1881]] року його збив ломовий візник. Наслідки травми відчувалися дуже довго. А [[25 січня]] [[1882]]&nbsp;р. зануреного в роздуми Костомарова знову збив екіпаж.

З [[1885]] мешкав у [[Дідівці|Дідівцях]] на [[Прилуччина|Прилуччині]], [[Чернігівська область]].

[[6 квітня]] [[1885]] року, у день пам'яті святих [[Кирило і Мефодій|Кирила і Мефодія]], здоров'я вченого різко погіршилося. Вранці [[7 квітня]] він помер у своїй квартирі на [[Васильєвський острів|Васильєвському острові]] у Петербурзі.

Похований [[11 квітня]] [[1885]] року на [[Волковий цвинтар|Волковому цвинтарі]] у Петербурзі.

== Роль Костомарова ==
Роль Костомарова в розвитку української і російської історіографії величезна. Репутація Костомарова як історика і за життя, і після смерті його неодноразово піддавалася сильним нападкам. Йому дорікали в поверховому користуванні джерелами та огріхами, що через це траплялися, в однобічності поглядів, у партійності. У цих закидах була частка істини, втім, вельми невелика. Неминучі у всякого вченого дрібні промахи і помилки, можливо, дещо частіше зустрічаються у творах Костомарова, але це легко пояснюється незвичайною різноманітністю його занять і звичкою покладатися на свою багату пам'ять. У тих небагатьох випадках, коли партійність справді виявлялася у Костомарова&nbsp;— а саме в деяких його працях із української історії,&nbsp;— це було лише природною реакцією проти ще більш партійних поглядів, які висловлювались в літературі з іншого боку. Не завжди, далі, сам матеріал, над яким працював Костомаров, давав йому можливість дотримуватися своїх поглядів на завдання історика. Історик внутрішнього життя народу за своїми науковими поглядами і симпатіями, він саме у своїх роботах, присвячених Україні, змушений був з'явитися зображувачем зовнішньої історії.
[[Файл:Stamp of Ukraine s14.jpg|thumb|200px|Поштова марка [[Україна|України]], присвячена Миколі Костомарову, [[1992]]]]
У всякому разі, загальне значення Костомарова в розвитку російської та української історіографії можна, без жодного перебільшення, назвати величезним. Ним була внесена і наполегливо проводилася у всіх його працях ідея народної історії. Сам Костомаров розумів і здійснював її головним чином у вигляді вивчення духовного життя народу. Пізніші дослідники розсунули зміст цієї ідеї, але заслуга Костомарова цим не зменшується. У зв'язку з цією основною думкою робіт Костомарова стояла у нього інша&nbsp;— про необхідність вивчення племінних особливостей кожної частини народу і створення обласної історії. Якщо в сучасній науці встановився дещо інший погляд на народний характер, який заперечує ту нерухомість, яку приписував йому Костомаров, то саме роботи останнього послужили поштовхом, залежно від якого стало розвиватися вивчення історії областей.

Вносячи нові й плідні ідеї в розробку російської історії, досліджуючи самостійно цілу низку питань у цій галузі, Костомаров, завдяки особливостям свого таланту, пробуджував, разом з тим, живий інтерес до історичних знань і в масі публіки. Глибоко вдумуючись, майже вживаючись у досліджувану ним старовину, він відтворював її у своїх роботах такими яскравими барвами, в таких опуклих образах, що вона приваблювала читача і незгладимими рисами вросла в його світогляд. В особі Костомарова вдало поєднувалися історик-мислитель і художник&nbsp;— і це забезпечило йому не тільки одне з перших місць серед російських істориків, але і найбільшу популярність серед читацької аудиторії.

«Щира любов історика до своєї Батьківщини може виявлятися тільки в строгій повазі до правди»,&nbsp;— повторював Микола Іванович. Цим принципом він керувався все життя.

Заснував український журнал «Основа».

Належить до української школи письменників-романтиків. Засновник народницького напряму в українській історіографії. Почесний член Сербського ученого дружества (1869), член Південно-Слов'янської академії (1870).

== Україна в просторі та часі в творах Костомарова ==
Микола Костомаров 1857 року видав свою першу ґрунтовну працю ''«Богдан Хмельницький»'' з історії українського козацтва першої половини та середини XVII століття. Завжди зацікавлений особистою роллю людини в історичних подіях, Костомаров збирався написати історію українського козацтва, виставивши головними героями своїх праць саме ватажків української громади цього періоду. В першій главі «Богдана Хмельницького» Костомаров, на більш як на ста сторінках, розглядає історію українського суспільства від часів занепаду [[Київська Русь|Київської Русі]] аж до епохи гетьмана [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]]. Вже у перших рядках своєї праці Костомаров наголошує на головнім кредо усіх своїх майбутніх історичних праць&nbsp;— український народ є найголовнішим спадкоємцем державності Київської Русі, зберігши усі демократичні традиції своєї Давньокиївської держави<ref>[[Таїрова-Яковлєва Тетяна Геннадіївна|Таїрова-Яковлєва Т. Г.]] [http://shron1.chtyvo.org.ua/Tairova-Yakovleva_Tetiana/Nykolai_Kostomarov_kak_ukraynskyi_natsyonalyst_yly_vozvraschaias_k_termynolohyy_ros.pdf Николай Костомаров как украинский националист или возвращаясь к терминологии // Электронный научно-образовательный журнал «История». М., 2011. Выпуск 7.] {{ref-ru}}</ref>. Наголошує Костомаров і на принципі соборності всіх тих земель, на яких мешкає український народ. Ось як він пише про це:

{{text|''«Народ, який населяє у наш час більшу частину Галичини та Буковини, Люблінську губернію Царства Польського, губернії Російської імперії: Подільську, Волинську, Київську, частину Гродненської та Мінської, Чернігівську, Полтавську, Харківську, Катеринославську, землю війська Кубанського, народ, що складає значну частину народонаселення в губерніях: Воронізькій, Курській, Херсонській, народ, що має свої поселення у губерніях: Саратовській, Астраханській, Самарській, Оренбурзькій і землі Війська Донського, народ, який називають малорусами, українцями, черкасами, хохлами, русинами та просто руським, з'являється, за відомостями наших літописців, у ІХ столітті»''<ref>Н. И. Костомаров [[iarchive:bogdankhmelnitsk01kost/page/1|«Богдан Хмельницкий». Т. 1. Изд.-2-е. - СПб., 1859. - С. 1.]] {{ref-ru}}</ref><ref>Н.&nbsp;И.&nbsp;Костомаров «Богдан Хмельницкий». М, 1994. С 6.{{ref-ru}}</ref>''.''}}

До кінця своїх днів обстоював Костомаров ідею різності ''«двох руських народностей»'', як він їх називав&nbsp;— українців (спадкоємців демократичних традицій Київської Русі) і росіян (творців деспотичного Московського царства та Російської імперії). У творцях демократичної Новгородської республіки ХІІ-XV&nbsp;ст.ст. Костомаров бачив теж народ, близький за кров'ю та духом саме українцям, а не росіянам. У праці «Північноруські народоправства у часи удільно-вічового устрою» він так про це пише:

{{text|''«Русько-слов'янський народ розподіляється на дві галузі…, до першої належать білоруси та великоруси, до другої&nbsp;— малоросіяни або південноруси, і новгородці»''<ref>Н. И. Костомаров. [[iarchive:sievernorusskian01kost/page/3|«Севернорусские народоправства во времена удельно-вечевого уклада. (История Новгорода, Пскова и Вятки)». Т. 1. — СПб. 1866. — С. 3.]] {{ref-ru}}</ref><ref>Н.&nbsp;И.&nbsp;Костомаров «Русская республика (Севернорусские народоправства во времена удельно-вечевого уклада. История Новгорода, Пскова и Вятки)». М, 1994. С 5.{{ref-ru}}</ref>''.''}}

У статті «По вопросу о малорусском слове. («Московским ведомостям»)» Костомаров пише:

{{text|''«Не тільки Русь Волині й Поділля, але Русь Полтавщини і Харківщини є також щось інше за своєю народністю, ніж Москва — в етнографічному сенсі мешкаючої там більшості населення. Це правда і правди нема куди подіти. Невже через те, що цю всім давно відому правду, що говорять між іншим і поляки, ми повинні відмовлятися від неї та проповідувати брехню, вигадки московськими псевдослов'янолюбствующими політиканами!»''<ref>''Костомаров Н.'' [http://litopys.org.ua/kostomar/kos46.htm «По вопросу о малорусском слове. («Московским ведомостям»)»] // «Вестник Европы», 1881, т. III, кн. 3.{{ref-ru}}</ref>}}

Ідею соборності всіх українських земель Костомаров висував і у своїх поетичних творах. У програмній поезії «Пісня моя», оспівуючи Україну, він згадує і Сян і Карпати, і Дніпро і Чорне море, і рідну для нього невеличку річку Сосну, на якій розташоване місто [[Острогозьк]]е, і яка впадає, неподалік від Острогозька, до Дону:

''Од Сосни до Сяна вона протягнулася,''<br/>
''До хмари карпатської вона доторкнулася,''<br/>
''Чорноморською водою вмивається,''<br/>
''Лугами, як квітками, квітчається,''<br/>
''Дніпром стародавнім підперезана,''<br/>
''Річками, як стрічками, поубирана,''<br/>
''Городами-намистами &nbsp;пообвішана''<ref>[http://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=7535 Микола Костомаров. «Пісня моя».]</ref>''.''

== Твори ==
<div style="height: 220px; overflow: auto; padding: 3px" >

* [[Книги Буття Українського Народу]]<ref>[[:s:Книги Буття Українського Народу|Книги Буття Українського Народу]] на Вікіджерелах</ref>
* [https://archive.org/stream/istoricheskiiam02kostgoog#page/n6/mode/2up Богдан Хмельницький (1884)]
* Богдан Хмельницький (1859).&nbsp;— [[iarchive:bogdankhmelnitsk01kost/page/n6|Т. 1]],&nbsp;— [[iarchive:bogdankhmelnitsk00kost/page/n5|Т. 2]]
* [[iarchive:istoryiaukrany00kost/page/n2|Історія України в життєписах визначніших її діячів]] (1918)
* [[iarchive:istoricheskiiamo15kostuoft/page/n6|Руїна]]
* [[iarchive:chernyhivkabuval00kost/page/n4|Чернигівка. Бувальщина з другої половини сімнадцятого віку]]
* [[iarchive:mlsbohn/page/n34|Вірші]]
* [[iarchive:mlsbohn/page/n184|Народні пісні, зібрані в західній частині Волинської губернії у 1844 році Миколою Костомаровим]]
* Мазепа
* Мазепинці
* [[iarchive:buntstenkirazina00kost/page/n10|Бунт Стєньки Разіна]]
* [[iarchive:istoricheskiiamo02kostuoft/page/n5|Іван Свирговський. Український козацький гетьман XVI ст.]]
* [[iarchive:avtobiografiia00kostuoft/page/n4|Автобіографія]]
* [[iarchive:russkaiaistoriav01kost/page/n4|Російська історія в життєписах її найважливіших діячів]]
* Північноруське народоправство
* [[iarchive:istoricheskiiamo06kostuoft/page/n6|Непевний час московської держави]]
* [https://archive.org/details/istoricheskiiamo01kostuoft/page/n6 Думки про федеративний початок у Древній Русі]
* [https://archive.org/stream/dviruskinarodnos00kost_0#page/n3/mode/2up Дві руські народності]
* [https://io.ua/36026983 Риси народної південноруської історії]
* [https://io.ua/36031274 Правда москвичам про Русь]
* [https://io.ua/36077744 Доповнення до Правди москвичам про Русь]
* [https://io.ua/36031261 Правда полякам про Русь]
* Українські балади
* Гілка
* [https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Lit/K/Kostomarov/Dramas/SavaChalyj.html Сава Чалий]
* [https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Lit/K/Kostomarov/Dramas/PerejaslavskaNich.html Переяславська ніч]
* Останні роки Речі Посполитої.&nbsp;— [[iarchive:istoricheskiiamo17kostuoft/page/n6|Т. 1]],&nbsp;— [[iarchive:istoricheskiiamo18kostuoft/page/n6|Т. 2]].
* Співець Митуса
* Севернорусские народоправства во времена удельно-вечевого уклада. История Новгорода, Пскова и Вятки.&nbsp;— [[iarchive:sievernorusskian01kost/page/n5|Т. 1]],&nbsp;— [[iarchive:sievernorusskiia02kost/page/n3|Т. 2]].
* [http://ia600606.us.archive.org/14/items/geroismutnagovre00kost/geroismutnagovre00kost.pdf Костомаров Н.&nbsp;И.&nbsp;Герои Смутного времени.&nbsp;— Берлин, 1922.&nbsp;— 160 c.]
* Костомаров М., Франко І., Куліш П. Жидотрєпаніє (збірка листів Костомарова з приводу україно-жидівського питання) К; МАУП 2005—424 с. ISBN 966-608-437-6
* [[iarchive:kudeiaristorychn00kost/page/n2|Кудеяр. Історична хроніка]]

</div>

== Особисте життя ==
[[1875]] року Костомаров перехворів на [[тиф]], що сильно підірвало його здоров'я (тоді ж від запалення легень померла його мати). У тому ж році він одружився з Аліною Леонтіївною Кисіль, уродженою Крагельською, яка була його нареченою ще до арешту його в 1847 році, але після його заслання вийшла заміж за іншого.<ref>[https://archive.org/stream/kievstar1895/kievskaya_starina_1895_4#page/n39/mode/1up Вашкевич Г. Изъ воспоминаний о Николаѣ Ивановичѣ Костомаровѣ // Кiевская старина. Годъ четырнадцатый: журналъ.&nbsp;— Кiевъ: Типографiя Корчакъ-Новицкаго, 1895.&nbsp;— Т. 49.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— С. 34—62.]</ref>

== Вшанування пам'яті ==
{{double image|right|Микола Костомаров аверс.jpg|120|Микола Костомаров реверс.jpg|120|[[Микола Костомаров (монета)|Ювілейна монета НБУ номіналом 2 грн., присвячена Миколі Костомарову]]}}
* [[Вулиця Миколи Костомарова (Львів)|Вулиця Миколи Костомарова]] у місті [[Львів]].
* [[Вулиця Миколи Костомарова (Коломия)|Вулиця Миколи Костомарова]] у місті [[Коломия]].
* [[Вулиця Миколи Костомарова (Дубно)|Вулиця Миколи Костомарова]] у місті [[Дубно]].
* [[Вулиця Миколи Костомарова (Рівне)|Вулиця Миколи Костомарова]] у місті [[Рівне]].
* [[Вулиця Костомарівська (Харків)|Вулиця Костомарівська]] у місті [[Харків]].
* [[Вулиця Костомарівська (Севастополь)|Вулиця Костомарівська]] у місті [[Севастополь]].
Іменем М.&nbsp;І.&nbsp;Костомарова названо аудиторію історичного факультету [[Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна|ХНУ імені В.&nbsp;Н.&nbsp;Каразіна]].

[[16 травня]] [[2017]] року на державному рівні в Україні відзначалась пам'ятна дата&nbsp;— 200 років з дня народження Миколи Костомарова (1817—1885), історика, письменника, громадського і політичного діяча.<ref>[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1807-19 Постанова Верховної Ради України від 22 грудня 2016 року №&nbsp;1807-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2017 році»]</ref>

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Джерела та література ==
{{refbegin|2}}
* [http://history.org.ua/JournALL/journal/1992/4/14.pdf Грушевський М. З публіцистичних писань Костомарова] // Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова. -К., 1928. -С.V
* ''Ю.&nbsp;А.&nbsp;Пінчук''. [http://www.history.org.ua/?encyclop&termin=Kostomarov_M Костомаров Микола Іванович] // {{ЕІУ|5|226}}
* 100 найвідоміших українців / Гнатюк М.&nbsp;А., Громовенко Л.&nbsp;П., Ламонова О.&nbsp;В. та ін. 2-ге видання.&nbsp;— {{К.}}: Орфей, 2002.&nbsp;— 592&nbsp;с.&nbsp;— Також: 100 найвідоміших українців / 3-є вид., випр. і доп.&nbsp;— {{К.}}, 2005.
* Nikolay Kostomarov, «Russian History in Biographies of its main figures», {{ref-en}} російською, available [http://www.kulichki.com/inkwell/text/special/history/kostom/kostlec.htm online];
* Dmytro Doroshenko, «A Survey of Ukrainian Historiography», ''Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the US'', V—VI, 4 (1957),132-57.{{ref-en}}
* Thomas M. Prymak, ''Mykola Kostomarov: A Biography'' (Toronto: University of Toronto Press, 1996),&nbsp;— ISBN 0-8020-0758-9.{{ref-en}}
* ''Багалей Д.&nbsp;И.'', Костомаровские дни в городе Воронеже (27-28-го марта 1911 года).- Харьков, «Печатное Дело», 1911.&nbsp;— 12 с.{{ref-ru}}
* Багалій Д.&nbsp;І., Історія Слобідської України.&nbsp;— [[Харків]]: Основа, 1990.&nbsp;— 252 с.
* [[Енциклопедія українознавства]]. Словникова частина. Гол. ред. проф. д-р Володимир Кубійович. У 11 т. Т. 8&nbsp;— Paris&nbsp;— New York, 1976.&nbsp;— 3200 с.
* ''Єфремов С.&nbsp;О.'', Історія українського письменства.&nbsp;— {{К.}}: Femina, 1995.&nbsp;— 687 с.
* ''Костомаров М.&nbsp;І.'', Закон Божий (Книга буття українського народу).&nbsp;— {{К.}}: Либідь, 1991.&nbsp;— 40 с.
* ''Яценко М.'', Минуле проростає у сучасність (Романтична драматургія Миколи Костомарова). // Слово і час, 1992, №&nbsp;5.&nbsp;— С.3—8.
* ''[[Роздобудько Ігор|Ігор Роздобудько]]'', [http://www.haidamaka.org.ua/page_ursxslkostsxslob.html Уродженець Східної Слобожанщини Микола Костомаров. // Східна Слобожанщина. Українці навколо України.]
* [http://myslenedrevo.com.ua/studies/bsu/auth/kostomarov.html Покажчик авторів: Костомаров М. І.]
* ''Калібаба Д.'', Відомі діячі культури, науки, політики Чернігівщини/ Д.Калібаба.&nbsp;— [[Чернігів]]: Редакційно-видавничий відділ, 1998.&nbsp;— 256 с.
* Новиков А. Український театр і драматургія: від найдавніших часів до початку ХХ&nbsp;ст.: монографія / Анатолій Олександрович Новиков.&nbsp;— Харків: Харківське історико-філологічне товариство, 2015.&nbsp;— 412&nbsp;с.{{refend}}

== Посилання ==
* [http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/second_book/part1.pdf Костомарів Микола] // {{УМЕ6|сторінки=741-742}}
* [https://www.youtube.com/watch?v=lwqkE9oMjJs ''Марко Роберт Стех''. Очима культури.&nbsp;— №&nbsp;58. Микола Костомаров]
* [https://www.youtube.com/watch?v=2tWntyYgd-M ''Марко Роберт Стех''. Очима культури.&nbsp;— №&nbsp;59. Про «Кирило-Методіївське братство»]
* ''[[Ясь Олексій Васильович|Ясь О. В]]. &nbsp;''[http://resource.history.org.ua/item/0013942 Багатоликий Микола Костомаров] /  заг. ред. і вступне слово акад. Валерія Смолія.&nbsp;— Київ: Либідь, 2018.&nbsp;— 304 с.: іл.
* [https://youtu.be/7BqaYqc1zKA МИКОЛА КОСТОМАРОВ | Програма «Велич особистості» | 2017 (ВІДЕО)]
* ''[[Ясь Олексій Васильович|Ясь О. В]]. '' Вступна стаття до фантасмагорії М.&nbsp;І.&nbsp;Костомарова «Скотской бунт. Письмо малороссийского помещика к своему петербургскому приятелю (До 200-річчя від дня народження М.&nbsp;І.&nbsp;Костомарова та 100-ліття першої публікації „Скотского бунта“)» // Український історичний журнал.&nbsp;— 2017.&nbsp;— №&nbsp;1. https://www.academia.edu/32381725 
* [[Смолій Валерій Андрійович|В.&nbsp;А.&nbsp;Смолій]], &nbsp;[[Пінчук Юрій Анатолійович|Ю.&nbsp;А.&nbsp;Пінчук]],  [[Ясь Олексій Васильович|О.&nbsp;В.&nbsp;Ясь]] Микола Костомаров: Віхи життя і творчості: Енцикл. довід.&nbsp;— Київ, 2005.&nbsp;— 543 с. https://www.academia.edu/21626979/
* [http://www.day.kiev.ua/292434/ Ясь Олексій. Надати історії привабливості роману… <small>Творче кредо Миколи Костомарова</small>.]— [[День (газета)|«День»]] №&nbsp;29, 19 лютого 2010.
* [[iarchive:EtnoPysKostom/page/n1|Етнографічні писання Костомарова. Зібрані заходом Академічної комісії української історіографії. За редакацією акад. Михайла Грушевського. (Записок б. Українського наукового товариства в Києві. Том XXXV). — Київ: Державне видавництво України, 1930. — 352 с.]]
* [http://ukrcenter.com/Література/19445/Микола-Костомаров Твори Миколи Костомарова на «Українському Центрі»]
* [http://www.archive.org/search.php?query=Kostomarov%20AND%20mediatype%3Atexts Kostomarov]&nbsp;— книги М. Костомарова в [[Інтернет-архів]]і
* [http://www.runivers.ru/lib/book7832/ Исторические монографии и исследования Николая Костомарова]
* [http://izbornyk.org.ua/kostomar/kos.htm ''Костомаров М. І.'' Слов'янська міфологія / Упоряд., приміт. І.&nbsp;П.&nbsp;Бетко, А.&nbsp;М.&nbsp;Полотай; вступна ст. М.&nbsp;Т.&nbsp;Яценка.&nbsp;— К.: Либідь, 1994.&nbsp;— 384 с.]
* [http://azov.press/ukr/proekt-mizhmor-ya-v-ideyah-mikoli-kostomarova Проект Міжмор'я в ідеях Миколи Костомарова]

{{PD-письменник}}
{{Кирило-Мефодіївське братство}}
{{Нормативний контроль|color={{колір|Україна}}}}
[[Категорія:Померли в Санкт-Петербурзі]]
[[Категорія:Вибрані статті з літератури]]
[[Категорія:Українські історики]]
[[Категорія:Українські письменники]]
[[Категорія:Українські громадські діячі]]
[[Категорія:Українські етнопсихологи]]
[[Категорія:Випускники Харківського університету]]
[[Категорія:Антинорманісти]]
[[Категорія:Східні слобожани]]
[[Категорія:Кирило-Мефодіївське братство]]
[[Категорія:Українофільство]]
[[Категорія:Надпопулярні статті]]
[[Категорія:Науковці Російської імперії]]
[[Категорія:Науковці Російської імперії з українських земель]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі об'єкти]]
[[Категорія:Східна Слобожанщина]]
[[Категорія:Письменники епохи романтизму]]
[[Категорія:Члени Історичного товариства імені Нестора-Літописця]]
[[Категорія:Доктори наук Російської імперії]]
[[Категорія:Члени Московського археологічного товариства]]
[[Категорія:Люди на монетах України]]
[[Категорія:Люди на марках]]
[[Категорія:Професори]]
[[Категорія:Українці Воронезької області]]