Відкрити головне меню

Коновалець Євген Михайлович

Український військовий та політичний діяч

Євге́н (Евген[1]) Мих́айлович Конова́лець (14 червня 1891, с. Зашків, нині Жовківський район, Львівська область, Україна — 23 травня 1938, Роттердам, Нідерланди) — полковник Армії УНР, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів (1927), перший голова ОУН1929), один із ідеологів українського націоналізму.

Євген Коновалець
Євген Коновалець
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 1-й голова ОУН Flag of OUN(640х480).jpg
3 лютого 1929 — 23 травня 1938
Попередник: посада запроваджена; він сам як голова УВО
Наступник: Андрій Мельник
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg голова УВО
30 липня 1920 — 3 лютого 1929
Попередник: посада запроваджена
Наступник: посада скасована; він сам як голова ОУН
 
Партія: УВО (1920 — 3 лютого 1929)
ОУН (3 лютого 1929 — 23 травня 1938)
Освіта: Львівський національний університет імені Івана Франка
Народження: 14 червня 1891(1891-06-14)
Зашків, нині Жовківський район, Львівська область, Україна
Смерть: 23 травня 1938(1938-05-23) (46 років)
Роттердам, Нідерланди
Похований: цвинтар Кросвейк, Роттердам
Національність: Українець
Громадянство: Австро-Угорщина Австро-УгорщинаFlag of the Ukrainian State.svg УНРЛитва Литва
Віросповідання: УГКЦ
Батько: Михайло Коновалець
Мати: Марія з Венгриновських
Діти: Юрій
 
Військова служба
Роки служби: 1918—1938
Приналежність: Армія УНР
Рід військ: Січові Стрільці
Звання: 11 УНР 30-03-1920 Полковник.svg Полковник
Битви: Перша світова війна

Антигетьманське повстання

Радянсько-українська війна

Перші визвольні змагання

Нагороди:
«Воєнний хрест» (УНР)

Медіафайли у Вікісховищі?

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Wikisource-logo.svg Роботи у  Вікіджерелах

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився 14 червня 1891 року в с. Зашків (нині Жовківський район, Львівська область, Україна, тоді Львівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина) у вчительській родині. Був онуком о. Михайла Коновальця (1824—4.3.1887, Зашків), який у 1858—1887 роках був парохом рідного села Євгена. Небіж парохів Страдча — о. Ореста, Малехова — о. Володимира Коновальців.[2]

Закінчив дворічну народну школу в рідному селі.[3] Повну початкову освіту здобув в українській чотирьох річній початковій школі при учительській семінарії[4]. У 1901—1909 роках навчався у Львівській академічній гімназії. 8 років у гімназії Є.Коновалець навчався в «Б» класі[5]. З 1909-го вивчав право на правничому факультеті Львівського університету.

Початок громадської діяльностіРедагувати

 
Головна Рада Студентського Союзу 1912 р. 1-й ряд від ліва: Дарія Білинська-Навроцька, Василь Косаренко-Косаревич, А. Павлусевич, Осип Когут, М. Жила, Марія Твердохліб, Євген Коновалець; 2-й ряд: Степан Індишевський, нерозпізнаний, Іван Бабій, Юрій Полянський, В. Котецький, Олена Степанів, Роман Дашкевич, Петро Дідушок, Юліян Охримович

Із студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. У 1910 брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові, під час якої від рук польського шовініста загинув Адам Коцко.

З 1912 року — секретар львівської філії «Просвіти», тісно співпрацював з друкованим органом організації — місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади».

Від 1913-го, як один з лідерів українського студентського руху, обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії. У 1913 р. входив до «Тіснішого народного комітету» УНДП (голова Кость Левицький), на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали і приймали рішення з найактуальніших питань українського політичного життя в Австро-Угорщині.

Найбільший вплив на молодого Коновальця мали один з розбудовників «Соколу» Іван Боберський, акт Мирослава Січинського та знайомство з наддніпрянською еміґрацією (особливо з Дмитром Донцовим).

Війна і полонРедагувати

На початку I-СВ 2 серпня 1914-го мобілізований до австрійської армії (19 полк Крайової оборони (ландверу) Львова (нім. k.k. Landwehr Infanterie Regiment «Lemberg» Nr. 19). В червні 1915-го, під час боїв на Маківці, потрапив у російський полон. У 1915 — початку 1916-го перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кінця 1916 — у таборі в Царицині.

Після Лютневої революції в Росії Коновалець разом з галицькими старшинами з табору в Дубовці (неподалік Царицина) Андрієм Мельником, Іваном Чмолою, Романом Сушком, Василем Кучабським, Михайлом Матчаком, Федем Черником розгорнули широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців.

Приблизно наприкінці липня 1917 приїжджає до Києва. Появу в столиці починає з вступу до Галицько-Буковинського комітету (ГБК) допомоги жертвам війни і популяризації в середовищі ЦР та УГВК ідеї створення окремої військової одиниці. Діяльність у місті проводить під псевдонімом Є. Блавацький. Вперше під своїм прізвищем згадується 28 грудня 1917 р. в протоколі засідання Галицько-Буковинського комітету[6].

Формація Січових СтрільцівРедагувати

 
Євген Коновалець — полковник Корпусу Січових стрільців. Київ, 1918 р.
 
Симон Петлюра та Євген Коновалець на присязі січовиків.
 
У Шепетівці, крайній зліва

У жовтні-листопаді 1917 рр. Коновалець спільно з Романом Дашкевичем та іншими членами ГБК сформували Галицько-буковинський курінь січових стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії УНР.

У січні 1918 р. після проведення реорганізації Коновальця обрано командиром Куреня Січових Стрільців. У кінці січня — на початку лютого 1918 р. ці частини разом з Гайдамацьким кошем відзначились у ході протидії січневому заколоту та у боях проти більшовицьких військ (в тому числі окупаційних російських) на підступах до міста. 1—2 березня 1918 стрілецькі частини спільно з Запорізьким Корпусом і Гайдамацьким кошем визволили від більшовиків Київ.

З приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових Стрільців 1 травня 1918 р. на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. Євген Коновалець, залишившись у місті, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини.

В кінці серпня 1918 р. Коновалець отримав від П. Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком у Боярці[7]. На початку листопада через Дмитра Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у тому числі Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. Після підписання Скоропадським договору про федерацію Січові Стрільці підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади гетьманського режиму та приєднались до військ Директорії в Мотовилівському бою.

Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканської армії. В 1918—1919 керував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Був одним з довірених союзників Петлюри, після сепаратного Зятківського договору УГА з білогвардійцями включно. Однак склав повноваження після укладення Симоном Петлюрою союзу з Пілсудським.

Після поразки визвольних змаганьРедагувати

 
Литовський паспорт Євгена Коновальця. Музей УНР

Після прийняття 6 грудня 1919 р. на нараді Головного отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин[джерело?] Коновалець видав наказ про самодемобілізацію підрозділів Січових Стрільців.

У листопаді 1919 р. Коновалець потрапив до табору для полонених у Луцьку. Навесні 1920 р., звільнившись з ув'язнення, перебрався в Чехо-Словаччину. Намагався у порозумінні з Симоном Петлюрою організувати з інтернованих бійців УГА, що перебували в Чехословаччині, і українських полонених з таборів у Італії військове формування та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях.

Після поразки Української революції 1917—1921 років не втратив віру в справу, якій присвятив все своє життя:

«Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого,хоч би все найкраще для нас складалося. Як же ж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба».[джерело?]

Поразка національно-визвольних змагань 1917—1921 рр. та чотиристороння окупація України спонукали Коновальця до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. В цих обставинах у липні 1920-го здійснює заходи щодо створення принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні 1920 р. за безпосередньої участі Коновальця створено Українську Військову Організацію (УВО).

20 липня 1921 р. Коновалець повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. Був активним противником Другого Зимового походу Армії УНР, вважаючи його безперспективним.

ЕміграціяРедагувати

 
Перша шпальта газети «Свобода» про вбивство Євгена Коновальця
 
Могила Євгена Коновальця на цвинтарі «Кросвейк»

Із грудня 1922-го року був змушений мешкати в еміграції у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.

У листопаді 1927-го за його ініціативи на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28 січня — 3 лютого 1929 на конгресі у Відні було створено Організацію українських націоналістів (ОУН), головою проводу якої обрали Коновальця.

Наприкінці 1920-x — на початку 1930-х рр. Коновалець, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, установив контакти з політичними колами Німеччини, Великої Британії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично-інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів, внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій у Франції, Бельгії, Канаді, Маньчжурії. За його безпосередньою участю в Америці були засновані Громади українських стрільців, що поклали початок Організації Державного Відродження України в США і Українському Національному Об'єднанню в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії.

Діяльність Коновальця з розбудови ОУН, намагання поставити українське питання у Лізі Націй, постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля в УРСР викликали занепокоєння у більшовицького керівництва в Москві.

ЗагибельРедагувати

Протягом 1920-х років відбулося декілька замахів на Євгена Коновальця. Їх намагалися здійснити різні агенти радянських спецслужб. 1933-го розпочалася реалізація останньої операції з убивства Провідника під кодовою назвою «Ставка», яку розробляли у Москві під особистим наглядом Йосипа Сталіна. Виконавцем замаху став агент радянської служби зовнішньої розвідки Павло Судоплатов.

Про спецоперацію інформували особисто Сталіна. У листопаді 1937-го Судоплатова прийняв Йосиф Джугашвілі й поставив задачу розробити план «нейтралізації» керівництва ОУН. За тиждень у Кремлі Судоплатов доповів план Сталіну, керівнику НКВС Єжову та голові ЦВК УРСР Петровському. Останній заявив, що Коновальцю заочно винесено смертний вирок.

23 травня 1938 р. Коновалець був убитий у Роттердамі в результаті цієї спецоперації. Вбивство Коновальця виконав Павло Судоплатов (пізніше — керівник розвідувально-диверсійного управління НКВС СРСР, генерал КДБ). Він зумів увійти в довіру до Коновальця, який вірив в існування в СРСР міцного підпілля. Це «нелегальне угрупування» й презентував, згідно з «легендою», Судоплатов під псевдонімом «Павлусь Валюх».

23 травня 1938 р. Павло Судоплатов передав у Роттердамі в кафе готеля «Атланта» вибухівку, замасковану під коробку цукерок з українським орнаментом[8] як подарунок «від друзів». Після того як коробка була перевернута у горизонтальне положення, вона вибухнула.

Поховано Євгена Коновальця на цвинтарі Кросвейк.[9] Віддаючи шану, могилу часто відвідують українці, відбуваються урочисті заходи пам'яті за участі українських дипломатів та військовиків.

  Зовнішні відеофайли
  Відео з похорону Євгена Коновальця, 1938 р.

НагородиРедагувати

15 липня 1968 року йому присвоїли Воєнний хрест (посмертно).

Почесні званняРедагувати

Вшанування пам'ятіРедагувати

УкраїнаРедагувати

 
Особисті речі Євгена Коновальця у Музеї УНР
 
Меморіальна дошка полковнику Армії УНР Євгену Коновальцю на будинку по вул. Січових Стрільців, 24 у місті Києві

ЛитваРедагувати

  • 6 грудня 2012 — у місті Каунасі на будинку по алеї Свободи (лит. Laisvės al. 34), в якому часто бував Коновалець, відкрито меморіальну дошку[14].

У літературіРедагувати

Коновалець є одним з героїв роману «Країна Ірредента» Романа Іваничука.

Біографія викладена у книзі Ігоря Дерев'яного Сила волі. Євген Коновалець.

Рікардо Бондіолі присвятив йому книгу «Україна, історія й душа великого народу» (італ. Ucraina, la storia e l'anima di un grande popolo, 1939).

У кіноРедагувати

2018 року творчою групою Литовського суспільного телебачення на основі архівних матеріялів розпочато зйомки документального фільму про засновника Організації українських націоналістів, провідника Української військової організації Євгена Коновальця. У стрічці буде використано фрагменти інтерв'ю істориків, громадських та політичних діячів. Зніматимуть на території Литви, а також у Львові та Києві.[15]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Дзюбан О., Дашкевич Я. Українське державотворення: Акт 30 червня 1941 року. — Львів : ЛА «Піраміда», 2001. — 556 с. — С. 5., [1], [2], Евген Коновалець в десяту річницю смерти.
  2. Blazejowskyj Dmytro. Historical Šematism of the Archeparchy of L'viv (1832—1944). — Kyiv : Publishing house «KM Akademia», 2004. — 570 s. — P. 205—206. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
  3. І. Н. Короткий життєпис полковника Е. Коновальця // Свобода. — 1938. — 1 черв. — С. 2.
  4. Хома І. Гімназійна освіта Євгена Коновальця | Наукові журнали та конференції. science.lpnu.ua (uk). Процитовано 2018-09-19. 
  5. Хома І. Гімназійна освіта Євгена Коновальця | Наукові журнали та конференції. science.lpnu.ua (uk). Процитовано 2018-09-19. 
  6. ЦДАВОВ України, м. Київ. — Ф. 1105. — Оп. 1. — Спр. 106. — Арк. 5; ЦДАВОВ України, м. Київ. — Ф. 1105. — Оп.1. — Спр.71. — Арк. 72.)
  7. У Боярці відкрили барельєф полковнику Коновальцеві http://www.istpravda.com.ua/short/2017/06/12/149927/
  8. «розробка» цілого спецвідділу НКСВ
  9. Google Maps. Google Maps (uk-US). Процитовано 2018-06-30. 
  10. Сторінка фестивалю
  11. Історико-меморіальний музей Євгена Коновальця
  12. Меморіальну дошку Євгену Коновальцю відкрили в Києві. ФОТО, ВІДЕО
  13. https://ye.ua/syspilstvo/34035_V_oblasnomu_centri_vidkrili_pam_yatnu_doshku_yevgenu_Konovalcyi.html В обласному центрі відкрили пам'ятну дошку Євгену Коновальцю
  14. У Каунасі відкрили пам’ятну дошку Євгену Коновальцю (фото). www.unian.ua (uk). Процитовано 2019-05-01. 
  15. Литовські телевізійники знімають фільм про Євгена Коновальця

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Попередник
Посада запроваджена
  1-й Голова ОУН
1929-1938
  Наступник
Андрій Мельник