Кодекс канонічного права

Кодекс канонічного права (лат. Codex iuris canonici) — зведення

  1. ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ правових норм

(http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0) загального та універсального характеру, яким керується Римо-Католицька Церква. Нині чинним є ККП, прийнятий в 1983 році. Канонічне право(http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B5_%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE) базується на дисциплінарних нормах Стародавньої Церкви. Незважаючи на це, протягом багатьох століть воно залишалося не кодифікованим(http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%84%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F) Декрет Граціана У Середньовіччі над кодифікацією римсько-католицького церковного права працював Граціан, який і склав свій збірник, завершений в 1140 році - "Concordantia discordantum canonum". Ця праця, названа згодом "Декретом Граціана", була покладена в основу шкільної програми канонічного права і в церковно-правовій практиці розглядався як загальний універсальний джерело права Римсько-католицької Церкви.

Corpus juris canonici

Наступний звід, що отримав назву "Corpus juris canonici", був підготовлений до 1500 року. Офіційно схвалений Григорієм XIII(http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B9_XIII) в 1580 році, "Corpus" ґрунтувався на основі класичних середньовічних канонічних збірників і містив багато підробок, занесених до нього через "Декрет Граціана" із Лже-Ісидорова збірника. Однак, аж до 1917 року "Corpus" залишався найважливішим збірником джерел чинного права Римсько-католицької Церкви,незважаючи на те, що цілий ряд законів не міг регулювати канонічне право в новий час через те, що світське право в католицьких і тим більше некатолицьких державах вже виключало правові принципи, що лежать в основі середньовічного "Corpus". Діючий "Кодекс канонічного права" (посилання на http://en.wikipedia.org/wiki/1983_Code_of_Canon_Law ) Codex juris canonici Кодекс канонічного права Кодекс 1918 Наступним,хто здійснив спробу кодифікації канонічного права став папа Пій Х (http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%B9_X) в 1904 році, і вже при ньому почалася робота над складанням "Кодексу". У роботі брали участь єпископи і кафедри канонічного права богословських юридичних шкіл. Керівництво здійснював кардинал П. Гаспарі. У 1914 році робота над новою збіркою під назвою "Codex juris canonici" була завершена. Проголошений наступником Пія Х Папою Бенедиктом XV, він набув чинності 19 травня 1918. Даний "Кодекс" вперше представляв собою не механічне зібрання законів або компіляцію, а єдиний загальний закон, багатофункціональний і класифікований. Він включав 2414 канонів, розділених на п'ять книг: загальні принципи, відповідно до яких застосовуються церковні юридичні норми; категорії осіб у канонічному праві; кошти, які Церква використовує для виконання своєї місії; процедури і правила розгляду справ у церковних трибуналах; правопорушення і покарання. У використанні цей "Кодекс" був вельми зручним завдяки своїй систематизації, а також тому, що включав в себе більшу частину правових норм, що діють в Католицькій Церкві. Систематика "Кодексу" 1917 року раніше була пов'язана з класичним, трьохчастинним, діленням римського права: особи - речі - дії. Такий розподіл є малопридатним для вираження зв'язку між канонічною нормою і церковним таїнством. Скажімо, той факт, що юридичні норми щодо таїнств віднесені до розділу "Про речі", був визнаний як неприпустимий. З публікуванням цього "Кодексу" Пія-Бенедикта законодавча діяльність в Католицькій Церкві, не припинялися, до того ж, він не зачіпав право уніатських Церков. Через це, через всього лише сорок років після видання цього "Кодексу", у Ватикані серйозно задумалися над його удосконаленням. Кодекс 1983 року: розробка та загальна характеристика 1965 року в рамках II Ватиканського собору (http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%B8%D0%B9_%D0%92%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80) відбулося засідання Комісії з перегляду "Кодексу канонічного права" ( Pontificia comissio Codici juris canonici recognescendo ), що знаменувала офіційний початок майже 20-річного процесу нової кодифікації. Основними джерелами для нової кодифікації послужили "Кодекс" 1917 року, документи II Ватиканського собору і акти папського законодавства. Робота комісії була закінчена вже після собору, в 1983 році, за Папи Івана-Павла II, виданням нового "Кодексу". Новий "Кодекс" відрізнявся від попереднього з формального боку більш сучасною і логічно закріпленою систематизацією. У змістовному відношенні він відрізняється тим, що відобразив основні ідеї II Ватиканського собору. "Кодекс" 1917 р. виходив з того, що право Церкви являє собою юридичну систему, подібну юридичній системі держави. Цей погляд базувався на розумінні Церкви як якогось ідеального суспільства ( societas perfecta ), у багатьох відношеннях схожого на державу і відрізняється від нього тільки своїм надприродним завданням. Правова система Церкви розглядалася у зв'язку з цим як принципово порівнянна зі світськими правовими системами. Відповідно, юридична система Церкви в "Кодексі" 1917 структурувалася подібно до світських юридичних систем. "Кодекс" папи Івана-Павла II (http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE_II) займає в цьому питанні кардинально іншу позицію - Церква являє собою унікальне співтовариство, тому її правова система також повинна бути унікальною. У апостольськії конституції " Sacrae disciplinae leges ", що проголосила новий "Кодекс", папа нагадав про необхідність перекласти мовою кантоністів новий образ Церкви, викладений у навчаннях Ватиканського собору.

Зведення канонічного права ( Codex juris canonici ) – зведення юридичних норм загального і універсального характеру, яким керується Католицька Церква Латинського обряду. Він складається з 1752 канонів, об'єднаних у сім книг: 
  • Книга I. Загальні норми (кан. 1-203)
  • Книга II. Народи Божий (кан. 204–746)
  • Книга III. Вчительське служіння церкви (кан. 747–833)
  • Книга IV. Святительське служіння церкви (кан. 834–1253)
  • Книга V. Майно церкви (кан. 1254–1310)
  • Книга VI. Санкції у Церкві (кан. 1311–1399)
  • Книга VII. Процеси (кан. 1400–1752)


Перша книга - Загальні норми, входить 11 глав (титулів), розглядає юридичні принципи, загальні для всіх канонів, що увійшли до кодексу. У ній сформульовані визначення таких понять, як церковний закон, звичай, декрет та інструкція, статут, припис, правило обчислення строків у канонічному праві, перелічуються загальні положення про суб'єктів канонічного права Друга книга - Про народ Божий, складається з трьох частин. Перша частина - Про віруючих у Христа, значенні ролі всіх християн в Церкві. У ній можна знайти визначення вірних Христу, права і обов'язки всіх членів Церкви, опис специфіки покликання мирян. Перша частина завершується нормами, що відносяться до правового статусу духовенства. Друга частина - Про ієрархічну будову Церкви, до її кладу входить два розділи : Верховна влада в Церкві і Окремі Церкви та їх об'єднання. Третя книга - Про вчительському служінні Церкви, налічує п'ять розділів (титулів), присвячених проповіді і катехізації, місіонерської діяльності, католицькому походженню (як у церковних, так і в світських навчальних закладах), питань використання засобів масової інформації. Четверта книга - Про служіння освячення в Церкві, складається з трьох частин, присвячених таїнств і іншої богослужбових дій. 1-а частина розбита на сім розділів (титулів), що містять канонічні норми, що відносяться до таїнств. Друга частина містить норми, які стосуються літургії, обрядам поховання, шануванню святих, чернечим обітницям.Третя частина складається з норм, що стосуються священних місць (храми, вівтарі, кладовища і т.д.), свят і днів посту. П’ята книга - Про тимчасові блага Церкви, містить норми, що стосуються придбання мирських благ (кошти, службовці для забезпечення богослужіння, змісту і підтримки духовенства, організації соціального служіння), управління ними та відчуження. Тут же містяться загальні норми договірного права, а також норми, що відносяться до заповітів на користь Церкви. Цей розділ кодексу зачіпає питання, які в сучасних умовах регулюються цивільним правом Шоста книга -Про санкції в Церкві, складається з двох титулів: перша глава присвячена загальним нормам покарань, друга встановлює застосування покарань за конкретні правопорушення. Сьома книга - Про процеси, складається з п'яти частин, присвячених загальним питанням канонічного процесуального права, змагальності процесу, особливим видам проваджень в церковних судах, канонічному кримінальному процесуальному праву, адміністративним процедурам.

Дивись також: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B5_%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE ( Канонічне право) http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D0%BA%D1%81_%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B2_%D0%A1%D1%85%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D1%86%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%BE%D0%B2 ( Канонічне право Східних Церков)

Використана література: Вишневський А.А. Канонічне право. Давня Церква і західна традиція. М., 2006. Документи II Ватиканського собору. М., "Паоліні", 1998. Католицька енциклопедія. Тт.1-3. М., Видавництво францисканців, 2005. ЛібероДжероза. Канонічне право. М.: "Християнська Росія", 1996.http://en.wikipedia.org/wiki/1983_Code_of_Canon_Law

Див. також


Посилання

Текст кодексу канонічного права