Київське повстання (1068)

повстання у вересні 1068 року, містян Києва і частини сільського населення Київської землі проти князя Ізяслава Ярославича.
Версія від 21:33, 20 лютого 2011, створена Petriot333 (обговорення | внесок) (Створена сторінка: [[Файл:Київське повстання 1068 року, мініатюра з радзвиллівського літопису.jpg|міні|праворуч...)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)

Київське повстання 1068 - 1069 - повстання на початку вересня 1068 року, городян Києва і частини сільського населення Київської землі проти князя Ізяслава Ярославича.

Повстання у Києві 1068 року. (Мініатюра з Радзивіллівського літопису).


Причини

Причиною повстання стала відмова князя видати киянам зброю і коней для продовження боротьби з половцями, які восени 1068 розбили об'єднані сили Ярославичів (Ізяслава, Всеволода і Святослава) на річці Альті і грабували київські землі. Святослав після розгрому втік до Чернігова, а Ізяслав і Всеволод — до Києва.

Після поразки, як свідчить нині існуючий текст «Повісті минулих літ»:

«Ізяслав із Всеволодом прийшов до Києва, а Святослав до Чернігова, то люди київські прибігли до Києва, і вчинили віче на торговищі і сказали, пославши (послів) до князя: «Ось половці розсипалися по землі. Дай-но, княже, зброю та коней, і ми ще поб’ємося з ними». Але, Ізяслав цього не послухав»[1]

Події

Після чого розпочалось повстання. Повсталі розгромили двір тисяцького Коснячки і звільнили підступно ув'язненого 10 липня 1067 року полоцького князя Всеслава Брячиславича[2], проголосивши його великим князем. Визволення Всеслава сталось 14 вересня 1068 року, в день Воздвиження. Саме тому у зміщенні зі стола князя-клятвовідступника (Ізяслава) частина населення, і церковної знаті могла вбачати промисел Божий. Ізяслав із братом Всеволодом Ярославичем переяславським утекли з князівського палацу, тут же розграбованого городянами, що взяли «бещисленое множьство злата и сребра». 15 вересня Ізяслав перебрався до Польщі, де заручившись підтримкою поляків, через 6 місяців рушив на Київ. Всеволод, дізнавшись про наближення Ізяслава з військом польського князя Болеслава, утік без битви до Полоцька. 2 травня Ізяслав з поляками увійшов до Києва і незважаючи на заступництво молодших Ярославичів послав до Києва свого сина Мстислава, який:

“...порубав киян, що висікли були (з порубу) Всеслава, числом сімдесят чоловік, а інших осліпив, а (ще) інших він без вини погубив, не учинивши дізнання”.[3][4]

Повстання було придушене.

Примітки

  1. Історик П. Толочко коментує ці події так: «Відмова видати зброю пояснюється, як правило, тим, що Ізяслав боявся, аби вона не було використане проти феодальної знаті та князівської адміністрації. Зважаючи на ситуацію, коли в поразці на Альті кияни звинувачували Ізяслава і його воєводу Коснячка, страх великого князя був виправданий. Але, як слушно зазначали численні дослідники, коней та озброєння Ізяславу просто нізвідки було взяти. У князя не було спеціальних арсеналів, із яких ополченці отримували зброю перед боєм і здавали після його закінчення. Звідси, в діях віча відчувається чиясь організуюча та керуюча рука. Ізяславу ставилась вимога, яку він наперед не міг виконати, щоб викликати вибух народного гніву»
  2. Річ у тім, що, захопивши Всеслава Брячиславича у полон, Ярославичі порушили клятву, дану на хресті. В нині існуючому тексті «Повісті минулих літ» читаємо: «Всеслав же сів у Києві, — а се Бог явив Хресну Силу, тому що Ізяслав, цілувавши хреста, схопив його (Всеслава). І через те навів Бог поганих, а сього явно визволив Хрест Чесний, бо в день Воздвиження Всеслав, зітхнувши, сказав: «О, Хресте Чесний! Оскільки я в тебе вірив, визволи мене з ями цієї. І Бог показав Силу Хресну на повчання землі Руській: хай не переступають Чесного Хреста, цілувавши його».
  3. Повість минулих літ
  4. Ставлення літописця до повсталих киян — невиразне, але швидше співчутливе, бо вони хотіли боронити рідну землю. Літописець підкреслює, - що князь погубив потім багато невинних людей, не розібравши справи.

Джерела

Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4. — ISBN 978-966-00-0692-8.