Кашкетники — безіменна, незареєстрована громада консервативних християн-протестантів, зокрема, у селах Космирин, Стінка та Сновидів Бучацького району Тернопільської області, також Мостище[1] на Тлумаччині.

Жінки «кашкетників» перуть одяг у Дністрі
Жінки «кашкетників» перуть одяг у Дністрі

Опис

Сільські місцеві прозивають їх «кашкетниками», бо чоловіки змалку носять картузи, крім того не носять футболок (тільки на довгий рукав) і шортів. Жінки носять різнобарвні хустки, тому їх ображають назвами «хустинники», «флюмастери»,[2] також не носять штанів, тільки довгі, мінімум до колін, спідниці. У області їх прозивають «амішами», ототожнюючи з заокеанськими амішами. Самі вони називають себе тими, хто «молиться Живому Богу», або «простаками».

Історія

Християнська громада з'явилася в 1927 році. За Польщі громада добре розвивалася. За Сталіна було сильне гоніння.Космирин є центром бучацьких «амішів», бо саме з цього села походив Іван Деркач (1928—2008) — вчитель та пророк громади до своєї смерті. Наразі старійшиною громади є онук Івана Деркача, хоча вірні кажуть, що «вони усі рівні перед Богом».

Віровчення і релігійна практика

За основу вчення вони мають Біблію. За вченням Івана Деркача заради спасіння душі жити у простоті, не ходити до православної, або греко-католицької церкви і не пиячити. Молитовного будинку не мають, але збираються по власних хатах у суботу.

Спосіб життя

Вони не мають електрики, телевізорів, телефонів (багато мають мобільні телефони, що заряджають у «невіруючих» сусідів), інтернету, автівок. Користуються гасовими лампами, прасками на вугіллі.

Не святкують жодних свят. Одружують рано. Розпису шлюбу не зустрічаються, але хлопець домовляється з батьками сподобаної дівчини. Весілля не грають, бо те є «марнота». Народжують багато дітей — «скільки Бог дасть», — оскільки «душогубці царства Божого не наслідують». За словами завідуючого місцевої медичної амбулаторії Івана Вацлавого, є велика смертність немовлят. Відмовляються від державних виплат на своїх дітей. Небіжчика закопують на цвинтарі, хреста на могилі не ставлять, поминок не справляють, могилу не відвідують. Хоча на велику могилу Івана Деркача приходять молитися.

Чоловіки працюють майстрами й часто на виїзді. Жінки хазяйнують у хатах, виховують дітей, шиють одяг, прибирають, перуть.

Ігнорують участь у виборах. Чоловіки не беруть у руки зброю.[3]

Галерея

Див. також

Примітки