Відкрити головне меню


Змі́єві вали́ — народна назва одого з видів дерево-земляних белігеративних споруд у вигляді довгих валів. Поширені на території Середньої Наддніпрянщини. Їхні залишки розташовані переважно в лісостеповій зоні України. Загальна довжина близько 2000 км. Зазвичай, в науковій літературі під терміном Змієві Вали розуміють вали споруджені в ХІ-ХІІ століттях[1].

На початок 2000-х років більша частина Змієвих валів знищені в наслідок господарської діяльності. Вцілілі ділянки збереглись переважно в лісових масивах та важко доступних, малоцінних з точки зору господарського використання територій. Окремі ділянки Змієвих валів перебувають на державному обліку. Проте, не існує дієвої системи захисту цих пам'яток від сільськогосподарської діяльності та лісогосподарського використання, що призводить до їх поступового руйнування.

Зміст

КласифікаціяРедагувати

Умовно, розрізняють наступні територіальні групи Змієвих валів:

  • Змієві вали Київщини — найбільша система укріплень на правому березі Дніпра, що складена з валів різної висоти і довжини. Загальноприйнятно Змієвими називати саме залишки валів по річках Віта, Красна, Трубіж, Стугна і Рось, які й на початок 2010-х років місцями збереглися в досить доброму стані і досягають іноді 15 м заввишки та десятків кілометрів у довжину.

Розташування та будоваРедагувати

На момент наукового дослідження Змієвих валів М.П.Кучерою на початку 1980-х років збереглось 23 відрізки валів, не рахуючи більш ранніх валів вписаних в систему Змієвих валів та двох невеликих поперечних валів біля Хутора Хлепча на р.Стугна та в с.Ніжиловичі. Загальна протяжність споруд була близько 969,5 км (до порівняння — Великий китайський мур — має довжину 6259 км). На момент дослідження доступні для вивчення було 234 км. Змієві вали формують дев'ять оборонних ліній:

  1. Вітянсько-Бобринська
  2. Стугнянсько-Ірпінсько-Тетерівська
  3. Дніпро-Тетерівська
  4. Дніпро-Кам'янська
  5. Середній Пороський вал
  6. Великий Пороський вал
  7. Росько-Гуйвянська
  8. Дніпровська лівобережна
  9. Посульська.

У XVI-XVIII століттях виникали й інші вали в районі Змієвих Валів. Зокрема: Безпятинсько-Застугнянський (7 км); Стеблівський (8 км); Малий Пороський вал (близько 5 км); Барахтянський (0,8 км); Малий Пороський вал (близько 5 км); Барахтянський (0,8 км) та інші.

Письмові свідченняРедагувати

Кілька разів вали Середнього Подніпров'я згадані літописом: під 1093 р— два вали на південь від низин Стугни за Треполь (сучасне с. Трипілля), під 1095 і 1149 рр.-обидва Переяславських вали, під 1151 р.- вал на південь від середньої течії Стугни на південь від Василева (сучасне м. Васильків). При цьому літопис не дає прямої відповіді на питання про значення валів як штучних споруд. Вони згадані при описі військових дій як проти половців, так і між давньоруськими князями, але без визначення їх конкретної ролі в цих діях: війська «проідоша вал»; «Проведений вал», «став межи валом», «прийшли до валів»; «изидоша стрілці з валу»; «ста межи валом»; «йде за вал», «прийшли до валових і не проходячи валу».

В літописі під 1223 р. йде оповіданя про появу орд Чингісхана, які пройшли через половецькі володіння і, відповідно до одного з літописних списків, «придоша поблизу Русі, идеже зветься вал Половечьскій». Виходячи з цього повідомлення, Є.Ковальчик припускає, що Половецький вал був десь на лівому березі Дніпра. Однак в інших літописних списках ці відомості викладені повніше: орди Чингісхана відтіснили половців до Дніпра; рятуючись від прибульців, до Половецькому валу «прибіжить» половецький «князь» Котян. У цьому випадку згаданий вал міг бути розташований і на Правобережжі Дніпра.

Датування валівРедагувати

 
Змієві вали: реконструкція.
 
Змієві вали на Коростенщині
 
Змієві вали біля села Дениси Переяславського району
 
Змієві вали біля села Іванковичі на Київщині
 
Змієвий Вал, с. Мотижин

В історії дослідження Змієвих валів центральне місце посідає питання їх хронології. Використовуючи легенду про будівництво римським імператором Траяном (кінець I— початок II ст.н. е.) так званих Траянових валів у Подністров'ї та Подунав'ї І.І.Фундуклей (1848р.) вважав, що і Змієві вали слід датувати римським часом. На думку дослідників, в літописних згадках мова йде про Змієві вали, які вже існували в XI—XII ст.

Через крайню обмеженість джерелознавчих даних до кінця 1970-х років вали датували різними епохами в межах від раннього заліза до Київської Русі включно. Результати радіовуглецевого аналізу здійснені на основі матеріалів А.Бугая не внесли ясності в це питання.

Науково обґрунтовані, доказові дані що до датування споруд були здобуті в результати роботи археологічної експедиції ІА НАН України Змієві вали під керівництвом М.П.Кучери.

Призначення валівРедагувати

Вже з ХІХ століття у вчених не було сумнівів в тому, що Змієві вали були військовими оборонними (белігеративними) спорудами. Високі насипи значної довжини виконували роль суцільних загороджень і були ефективними засобами захисту осілого хліборобського населення лісостепу, його господарства та жилих поселень від легкої кінноти степових кочовиків, зводячи нанівець їхню головну перевагу— швидкість просування та раптовість нападу. Загрозу з боку степу, підтверджує конструкція валів та загальна спрямованість їхніх ліній— вали хвилями розходяться з півночі на південь та південний схід, утворюючи паралельні лінії.

Те, що зараз виглядає як залишки невиразних земляних насипів, колись було потужним та складним укріпленням— суцільні вали висотою 10..15 метрів, шириною основи до 20 метрів, на дерев'яному каркасі, в деяких місцях у вигляді 5-6 паралельних земляних укріплень, з ровом глибиною до 2..3 метрів. Будівництво таких споруд вимагало величезної кількості людей та централізованого управління, тобто воно було можливим лише за умови існування держави, розвиненої цивілізації на цих територіях.

ТопоніміяРедагувати

Окремі ділянки споруди мають різні назви, характерні лише для конкретних місцевостей,— Великий вал, Маленький, Чорний, Отаманський, Половецький, Окоп, Перейма, Турецька гребля. Іноді той самий вал на одній ділянці має назву Змієвого, а в іншій частині називають Трояновим (Траяновим).

Історія дослідженняРедагувати

Одним з найбільш ранніх свідчень про вали є лист архієпископа Брунона до німецького імператора Генріха II, який проїздив Київ у 1008 р. до печенігів для проповіді християнства. Він повідомляв, що Володимир Святославич з дружиною два дні супроводжував його по дорозі до печенігів до кордону своєї держави, яке він оточив (circumklausit) від бродячого (кочового) ворога (vagum hostem) дуже потужною і дуже довгою (firmissima et longissima) «Огорожею» (sepe). На жаль, в літературі немає єдиної думки про значення застосованого Бруноном латинського терміну «sepe». Його перекладають і як «засіки, завали», і як «частокіл», і як «огорожа», і як «паркан, дерев'яна огорожа». Аналогом описаної Бруноном споруди, на думку більшості дослідників, може бути тільки Зміїв вал з дерев'яною стіною вгорі.

Наукове вивчення Змієвих валів Середнього Подніпров'я розпочалося в першій половині XIX ст., але до певного часу обмежувалося описом та картографуванням їх залишків. У поодиноких випадках дослідники XIX— початку XX в., користуючись доступними відомостями, складали зведені плани, умовно проводячи на карті лінії валів між відомими пунктами їх знаходження. Достовірність таких планів залежала від повноти та об'єктивності джерел інформації, отриманих з других рук. Коли назріла необхідність археологічного вивчення Змієвих валів, ці споруди на багатьох ділянках вже не збереглися.

Найбільш ранній план Змієвих валів у межиріччі Дніпра-Росі-гравюра на міді 1837 зберігає ЦНБ АН України. На плані (Відділ картографії, інв. № 10971) частина відомих валів не показана, але є вали нанесені у місцях, де вони вже не збержені. План схематичний, географічно неточний і, очевидно, з цієї причини не був опублікований. Автор його невідомий.

Перша коротка інформація про Змієвих валах по р.Рось була опублікована в 1844 р. дійсним членом Одеського товариства історії та старожитностей Тетбу-де-Маріньї, який, судячи з тексту, особисто ці вали не оглядав.

У 1848 р. видано роботу І. І. Фундуклея «Огляд могил, валів та городищ Київської губернії», в якій поряд з іншими категоріями старожитностей наведений опис місця розташування і зовнішнього вигляду Змієвих валів. Ці ж відомості про вали увійшли в роботу краєзнавця М. Грабовського, опубліковану польською мовою в 1850 р.

Відомості про вали Правобережжя Середнього Подніпров'я є і в роботах Л.Похилевича (1856 р.), проте вони, за поодинокими винятками, повторюють дані, опубліковані І.І.Фундуклеєм.

Зацікавленість до Змієвих валів виявив історик М.О.Максимович. В 1869 р. в листі до голови Московського археологічного Товариства він виклав результати свого огляду Переяславських валів у межиріччі Трубежа-Супою і пропонував зняти точний план Переяславських валів. Вчений вважав, що Володимир супроводжував Брунона до Малого (південного) Переяславського валу, який на початку XI ст. нібито був прикордонним на Лівобережжі Дніпра. У такому значенні розглядав Переяславські вали і В.Г.Ляскоронський, який намагався ототожнити їх з огорожею, яка згадана Бруноном. Ця думка утвердилася в науці, оскільки і за історичними, і археологічними даними кордон Русі на Лівобережжі проходив не по Трубежу або Супою, а значно південніше — по Сулі. Згідно з В.Б.Антоновичем і Н.Мовчанівськім, свідоцтво Брунона належить до трипільського валу в гирлі Стугни на правому березі Дніпра. Є. Ковальчик підтримує аналогічну думку, хоча припускає, що за два дні Володимир та Брунон могли проїхати далі Стугни, віддалений від Києва на 40 км.

В 1873 з ініціативи Московського археологічного Товариства Центральним статистичним комітетом були зібрані анкетні дані по ряду губерній про наявні на їх території древні споруди. Ці дані, доповнені подальшими обстеженнями деяких пам'ятників і новими повідомленнями краєзнавців, були опубліковані у вигляді «Археологічних карт» окремих губерній. У них по басейнах річок в межах повітів увійшли і відомості про вали. Дані про Правобережжя Середнього Подніпров'я містяться в «Археологічній карті Київської губернії», виданій 1895 р. В. Б. Антоновичем. До «Карти» доданий зведений план місця розташування усіх пам'яток, в тому числі Змієвих валів. До останніх віднесено споруди різних типів і епох, відсутні частини для отримання суцільних ліній доповнені довільно. На плани частково вплинуло упереджена думка про концентричність Змієвих валів Київщини, помилково висловлена ще раніше.

Добровольський Л., що обстежив вали по річках Віта, Бобриця і Стугна, вважав, що обидві лінії разом з розташованими в них городищами слугували для захисту Києва. Спорудження валів він приписував до давньоруського періоду або до «початкової пори існування Русі».

М. Ю. Брайчевський у 1952 р. висловився проти датування Змієвих валів скіфським часом. Він зазначав, що існування таких валів в умовах общинного ладу за відсутності єдиної централізованої влади і єдиної військової організації позбавлене будь-яких підстав. Змієві вали захищали не Степ, де в скіфський період виникла рабовласницька держава, а Лісостеп. У порядку робочої гіпотези М. Ю. Брайчевський запропонував датувати Змієві вали Середнього Подніпров'я періодом черняхівської археологічної культури II—V ст.н. е. При цьому Брайчевський не заперечував існування валів давньоруського часу, однак місце розташування цих валів не вказував. Пізніше М. Ю. Брайчевський уточнив, що до епохи Київської Русі можуть належати вали Київщини, а до черняхівської культури— вали Поділля.

П. А. Раппопорт, працюючи над давньоруськими пам'ятками оборонного будівництва Київського Подніпров'я— городищами, не виявив чіткого зв'язку їх зі Змієвими валами. Пізніше дослідник під впливом ранніх робіт В. Г. Ляскоронського відніс Змієві вали до скіфського часу— ця думка здавалася більш прийнятною, ніж гіпотеза М. Ю. Брайчевського.

І. М. Самойловський відносив Змієві вали Лівобережжя до давньоруського часу— Переяславські вали він вважав спорудами, які захищали давній Переяслав. Але в призначенні Змієвого валу по лівому березі Дніпра він мав сумніви і допускав можливість, що він охороняв зі сходу Дніпровський водний шлях. У останньому випадку дослідник явно припустив помилку: оборонний рів вздовж вала лежав не зі сходу, а з боку Дніпра. Для правильної відповіді на запитання необхідно було більш конкретно визначити вихідні хронологічні дані. Адже одного разу споруджений вал не міг залишатися справному стані сотні років і функціонувати протягом усього давньоруського періоду. Наприкінці Х— першій третини XI ст. по Дніпру між Стугною на Правобережжі та Сулою на Лівобережжі проходив кордон Русі у Середньому Подніпров'ї. Вал на вказаній ділянці захищав Лівобережжя з заходу— з боку Правобережжя.

З кінця 1960-х років до початку 1970-х краєзнавець (математик за спеціальністю) А. С. Бугай обстежив на місцевості більшість збережених ліній Змієвих валів. Результати обстеження він зафіксував на відповідній карті. Вияв у тілі валів вугілля від згорілих колод яке продатував радіовуглецевим методом. На підставі отриманих даних А. С. Бугай датує вали II ст. до н. е. — VII ст.н. е. На опублікованій ним картосхемі валів вказані дати радіовуглецевого аналізу в місцях взяття проб вугілля. Всього визначено 14 дат для дев'яти ліній валів в межах 150 р. до н. е. — 550 р. н. е., у тому числі дві дати — II-І ст. до н. е., по одній — II і III ст., шість — IV в., два — V ст. і дві — VI ст. На основі цих даних дослідник датував вали II ст. до н. е. — VI ст.н. е. Ще до отримання даних про датування А. С. Бугай вважав, що Змієві вали є продуктом багатовікової історії місцевого населення. На його думку, будівництво величезних городищ скіфського часу типу Немирівського було кроком до будівництва валів для захисту цілих районів; їх зведення, розпочате в I тис. до н. е., могло продовжуватися і в I тис. н. е., "навіть за часів Аскольда і Діра ". Трохи пізніше А. С. Бугай вважав, що Змієві вали служили пограниччям між окремими суспільно-політичними утвореннями, які захищали свої території від спільного ворога. Завдяки А.С.Бугаю в суспільстві та серед науковців зросло зацікавлення Змієвими валами. Це підштовхнуло до початку професійного наукового археологічного дослідження Змієвих валів.

Ґрунтовні доказові дані про походження певної частини Змієвих валів отримано в ході робіт експедиції ІА АН УРСР з дослідження Змієвих валів під керівництвом М. П. Кучери. Завдяки знахідкам побутових предметів та стратиграфічним спостереженням Змієві вали Середньої Наддніпрянщини впевнено датують дослідником 11 — початком 12 ст.[2]

Археологічні дослідження валівРедагувати

За ініціативи Інституту археології АН УРСР і керівництва Української товариства охорони пам'яток історії та культури в 1974—1976 і 1979 рр. були здійснені перші спроби археологічного вивчення Змієвих валів.

За чотири коротких експедиційних сезони, загальною тривалістю менше 4,5 місяці, експедиція Змієві вали під керівництвом М.П.Кучери були проведені розвідки і розкопки валів на р.Здвиж в Макарівському районі, в межиріччі Стугни—Плиски у Васильківському районі, валу по лівому березі Дніпра в Київській та Черкаській областях з обстеженням городищ по лівому березі Дніпра і розвідкою валу і городищ по правому березі Сули.

Підсумки роботи експедиції показали, що Змієві вали цілком перспективні для археологічних досліджень, які не можуть бути підмінені ніякими іншими методами. З огляду на посилене руйнування цих пам'яток, Інститут археології АН УРСР продовжив їх вивчення. Протягом 1980—1985 рр. в Київській, Черкаській, Житомирській та Полтавській областях проведені розвідки і розкопки валів по річках Бобриця, Рось, Ірпінь, в межиріччях Ірпеня—Унави, Дніпра—Тетерева, Росі—Гуйви, а також продовжені дослідження валів по лівому березі Дніпра, Сули, Стугни, у межиріччі Стугни-Ірпеня. За 18 місяців експедиційних робіт зроблено 84 розрізи валів і в 14 місцях проведені їх розкопки. В результаті переконливо доведено датування Змієвих валів давньоруським часом та зафіксовано їх відрізки на всій території Середньої Наддніпрянщини. Дослідження експедиції підсумовано в монографічному дослідженні М.П.Кучери "Змиевы валы Среднего Поднепровья" 1987 року.

Місце в культуріРедагувати

Циклопічні як для Східної Європи споруди до цього часу вражають уяву. Вони стали предметом багатьох легенд та версій що до їх походження та призначення. Зокрема, за народними легендами зафіксованими в ХІХ ст (М.О.Максимовичем та Л.В.Падалкою) їх проорав Змій, який постійно нападав на жителів Подніпров'я, врешті Кирило Кожум'яка (за іншими версіями легенди ковалі Кузьма та Дем'ян) поборов його і запряг до плуга. Вивернута з проораної Змієм борозни земля й утворила величезні насипи. Дотягнувши плуг до річки (або за іншими версіями до моря), Змій від утоми та спраги випив занадто багато води й луснув, а вали люди назвали Змієвими. Схожу оповідь записав П.Чубинський в Сосницькому повіті Чернігівщини. В.Б.Антонович у рефераті «Про вали, що розміщені на території давнього Київського князівства» переповідає легенду, про те, як у Дніпрі оселився змій, що брав з населення данину маленькимидітьми, яких з’їдав.

Частина краєзнавців з середини ХХ ст вважають, що археологічними дослідженнями встановлено час спорудження Змієвих валів за довго до давньоруських часів — племенами хліборобів, які заселяли територію українського лісостепу та степу і мали державну організацію.

Письменник (колишній археолог та історик) Юрій Шилов вважає, і ці його погляди перегукуються з пізніми оцінками А. Бугая, що прадавні перші Змієві вали служили певними тотемами у давнім слов'ян. Вали не були укріпленнями, а відігравали культову роль в житті древнього суспільтва. Зокрема, Ю. Шилов стверджує, що міста араттів та оріянів в планах мали вигляд жінки-рожениці, воїна з щитом і мечем, та ін. Отже, вал на його думку міг відігравати певну сакральну роль Змія для окремої місцевої громади. Коло нього могли проводити ритуал в якому Змій гинув (від звитяжного Індри) і це надавало життя довколишній природі, закладеним культурним рослинам. Письменник стверджує, що в розкопаних ним курганах, в основі чітко простежені сцени в камені пермоги Індри над Змієм Врітрою, який стискав Валу не даючи їй розвинутися; а після загибелі Змія, Вала-яйце отримувало волю для розвитку.

На думку випускника Київського інженерно-технічного інституту Сєргєя Пятигорского вали були побудовані за часів, коли ця територія була заселена остготами[3].

В період 1990-2019 років на тему Змієвих валів було знято значну кількість відеоматеріалів різного ступеню професійності. Переважно, автори намагаються експлуатувати тему нібито "загадкового походження", "невідомого датування", "замовчування правди".

ФільмографіяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. [М. П. Кучера. Змієві вали // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 365. — ISBN 966-00-0610-1.]
  2. Кучера, Михайло (1987). Змиевы валы Среднего Поднепровья (рос.). Київ: Наукова думка. с. 207. 
  3. С.Пятигорський: Змієві Вали— табу в історії(рос.)

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати