Микола Якович Зарудний
Zarudny M.jpg
Народився 20 серпня 1921(19210820)
Оріховець
Помер 25 серпня 1991
Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність письменник
Alma mater Казахський державний університет
Мова творів російська і українська
Жанр сценарій і п'єса[d]
Членство Спілка письменників СРСР
Партія КПРС
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани»
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1978

Мико́ла Я́кович Зару́дний (*20 серпня 1921, Оріховець — †25 серпня 1991, Київ) — український письменник, сценарист. Член Спілок письменників і кінематографістів України.

Біографія

Народився 20 серпня 1921 р. в с. Оріховець Київської області в родині вчителів. Закінчив факультет журналістики Казахського університету в Алма-Аті (1942). Учасник Другої світової війни. Працював у редакціях обласних газет, був головним редактором Київської кіностудії художніх фільмів ім. О. П. Довженка (1961–1963). Друкувався з 1944  —— драматург, прозаїк. Член Спілки письменників України (СПУ) (1950). Навчався в Українському комуністичному інституті журналістики (Харків, 1939—41), закінчив Казахстанський університет (Алма-Ата, нині Алмати; 1942). Учасник 2-ї світової війни. Має бойові нагороди. Працював журналістом у Вінниці. 1961—63 — головний редактор Київської кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка; 1966—69 — секретар правління СПУ, 1981—90 — правління Київської організації СПУ. Почав друкуватися від 1944. Перші п'єси написані в дусі часу, зокрема під впливом творчості О. Корнійчука. Успіх і головні риси драматургії Зарудного — конфлікт між високим, одухотвореним і приземлено-меркантильним — означила комедія «Веселка» (1958; К., 1962;К) і розвинулися у п'єсах «Мертвий бог» (1960; К), «Фортуна» (1964; К), «Рим, 17, до запитання» (1969; К), «Дороги, які ми вибираємо» (1971; К), «Пора жовтого листя» (1974; К) «Маестро, туш!» (1978; К), «Обочина», «Регіон» (обидві — 1981; К), "Бронзова фаза " (1985; К) та ін. Більшість п'єс — на теми сільського життя. Відзначений Державною премією України ім. Т. Шевченка 1978 за трагедію «Тил» (1977;К; про воєнне лихоліття), що ставилася у Львівському українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької (режисер-постановник С. Данченко). Автор повісті «Мої земляки» (1950;К), збірка оповідань «Світло» (1961; К), романів «На білому світі» (1967; К), «Уран» (1970; К), «Гілея» (1973; К). За його сценаріями знято х/ф «Веселка» (1959, реж. М. Літус), «Стежки-доріжки» (1963, реж. О. Борисов, А. Войтецький), «Тут нам жити» (1973, реж. А. Буковський; всі — Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка), фільми-спекаклі «Чужий дім» (1968), «Пора жовтого листя» (1974;), «Вірність» (1977), «І відлетимо з вітрами» (1978), «Тил» (1979). Всі студія «Укртелефільм».

Помер 25 серпня 1991 р. в Києві. Похований у Києві на Байковому цвинтарі (ділянка № 52).


Фільмографія

Автор сценарію фільму «Капітани не запізнюються» (1962, новела у фільмі «Зірочка»).

За його п'єсами створені кінокартини:

  • «Веселка» (1960),
  • «Стежки-доріжки» (1963),
  • «Тут нам жити» (1973),
  • телефільми «Чужий дім» (1962),
  • «Пора жовтого листя» (1974),
  • «Вірність» (1977),
  • «І відлетимо з вітрами» (1978),
  • «Тил» (1979) та ін.

Відзнаки

Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1978; разом з С. В. Данченком (режисером-постановником), М. В. Кипріяном (художником), Н. П. Доценко, В. Г. Максименком, Ф. М. Стригуном (акторами) за виставу «Тил» у Львівському українському драматичноиу театрі імені М. К. Заньковецької)[1]. Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», медалями.

Примітки

Література