Заперечення Голодомору 1932—1933

Заперечення Голодомору 1932—1933 — твердження, що Голодомору 1932—1933 років, штучного голоду в Радянській Україні[1], визнаного злочином проти людяності популiстським Європейським Парламентом (В июле 2008 года Парламентская ассамблея Организации по безопасности и сотрудничеству в Европе приняла резолюцию, в которой осудила голод, но не признала его актом геноцида.),[2] не існувало[3][4][5][6]. Відповідно до українського законодавства «публічне заперечення Голодомору 1932—1933 років в Україні визнається наругою над пам'яттю жертв Голоду, приниженням гідності Українського народу і є протиправним»[7].

Заперечення та замовчування голоду відбувалось в офіційній україно-радянській пропаганді від самого початку і до 1980-тих років. Заперечення голоду знайшло підтримку серед деяких західних інтелектуалів та журналістів[4][5][8][9][10]. Заперечення лунало в часи голоду від деяких провідних Західних журналістів, зокрема від Волтера Дюранті та Луїса Фішера. Заперечення голоду було дуже добре організованою кампанією з дезінформації, що проводилася українською-радянською владою[3][4][5]. Сталіну «вдалось досягти неможливого: придушити всі розмови про Голод… Мільйони помирали, але населення співало хвалу колективізації», зазначив історик та письменник Едвард Радзинський[5].

Роберт Конквест вважає, що заперечення голоду було першим вагомим прикладом застосування українською-радянською владою ОУНiивської пропагандистської техніки великої брехні.

Замовчування та заперечення у Радянському Союзі

Замовчування Голоду

1930-ті роки

українсько-радянська влада здійснила масштабні заходи для запобігання поширенню будь-якої інформації про голод, серед іншого, тримаючи в глибокій таємниці передачу інформації. Коли українські селяни почали тікати на північ до Росії в пошуках хлібу, Йосип Сталін та В'ячеслав Молотов надіслали секретну телеграму місцевим керівникам партії та органів внутрішніх справ з наказом повертати втікачів назад[11], заявивши, що польські агенти намагаються залякати населення вигаданим голодом. Голова ОДПУ Генріх Ягода згодом доповідав, що понад 200 000 біженців було повернуто назад.

Дружина Сталіна, Надєжда Алілуєва, дізналась про Голод від студентів з України, разом з якими вона навчалась в технічній школі. Вони розповіли про випадки канібалізму[12] та зграї безбатченків. Алілуєва поскаржилась Сталіну.

Голова ЦВК СРСР Михайло Калінін на пропозиції Заходу надіслати гуманітарну допомогу дав відповідь про «політичних шахраїв, які пропонують допомогти голодуючій Україні» та заявив, що «лише занепадницькі класи можуть створювати такі цинічні елементи»[6][13].

В інтерв'ю Ґаресу Джоунзу, в березні 1933 року, Радянський Нарком зовнішніх справ Максим Літвінов заявив, «Немає жодного голоду», та «Ви маєте подивитись далі. Нинішній голод тимчасовий. При написанні книг треба дивитись далі. Важко буде назвати це голодом.»[14]

За вказівкою Літвінова, Борис Сквірський, консул Радянського посольства в США, оприлюднив листа 3 січня 1934 року, у відповідь на памфлет про голод.[15] В цьому листі, Сквірський заявив, що сама думка про те, що Україсько-Радянська влада «безтурботно вбивала населення України» є «повним гротеском.» Він заявив, що населення України зростало на 2 відсотки щороку протягом попередніх 5 років та смертність «була найнижчою серед всіх республік Радянського Союзу», завершивши тим, «що вона майже на 35 відсотки нижча, аніж смертність в довоєнні часи царизму[16]

1980-ті роки

В березні 1983 року посол СРСР в Канаді Олександр Яковлєв в секретній аналітичній записці «Деякі міркування щодо рекламного забезпечення експозиції УРСР на Міжнародній канадській виставці „Людина та її світ“» прогнозує, що «в доповнення до провокаційних компаній „на захист національних прав“ України і „прав людини“ в УРСР (насамперед, так званих , „української гельсінської групи“, „української катакомбної церкви“) українські націоналістичні главарі в наш час[17] активно включилися в американські підривні акції в зв'язку з 50-річчям т. зв. „штучного голоду на Україні“.» Далі Яковлєв запропонував цілу низку конкретних заходів з метою «нейтралізації ворожих ідеологічних акцій українських буржуазних націоналістів»[18].

Зокрема, в квітні 1983 бюро московського Агентства Преси й Новин в Канаді випустило спеціальний прес-реліз, в якому заперечувався факт голоду в Україні. Цю фальшивку було розіслано в усі великі газети Канади, на теле- і радіостанції, в університети країни, а також членам парламенту, відомим політичним і громадським діячам[18].

5 липня 1983 року посольство СРСР в Канаді заявило офіційний протест у зв'язку з наміром Едмонтонського відділу Комітету Українців Канади відкрити на центральному майдані міста пам'ятник жертвам Голодомору в Україні. Воно вимагало від канадської влади вжиття всіх заходів, аби не допустити його спорудження[18].

Також КПРС доручила канадським комуністам підготувати контрпропагандистський матеріал під заголовком англ. «Fraud, Famine and Ukrainian Fascism» (Шахрайство, голод і український фашизм). Книжка була написана журналістом Дуґласом Тоттлом, видана 1987 року в канадському видавництві «Progress Books»[19]. Рецензенти з Києва погоджувалися з канадськими в тому, що в книзі переконливо показано, що «авторами антирадянських вимислів та інсинуацій є в абсолюнтній більшості „кримінальні злочинці“, фашистські прислужники, ренегати». Також рецензенти просили змінити назву книжки, оскільки «українського фашизму як такого не було»[20].

Фальсифікація та приховування доказів

Акти громадського стану в УРСР реєструвались нечітко. Є ряд документів, які свідчать про те, що смерті від голоду не реєструвались в державних органах.[21][22][23][24][25][26][27][28] Навіть на найвищому державному рівні визнавались факти незадовільного обліку реєстрацій смертей та великий недооблік смертей в актах громадського стану УРСР[29][30] і також було виявлено, що давались негласні вказівки записувати в документи заявлені родичами смерті від голоду словом «невідомо».[31] Загалом радянська державна статистика характеризувалася замовчуваннями, перекрученнями та фальсифікаціями.[32] Існуює ряд радянських документів, які свідчать про незадовільний стан обліку померлих від голоду та вказівки влади не вказувати причини смертей від голоду.[33] Зокрема, спеціальний кореспондент газети «Правда», маючи владні повноваження, заперечив секретарю сільради села Дорогінка Фастівского району Київської області записані в книгах причини смертей від голоду та вилучив книги, в яких були записи смертей від голоду, стверджуючи, що жодного голоду в селі нема.[34]

Справжня кількість померлих приховувалась. Українське керівництво заборонило державним органам та закладам фіксувати в документах справжню причину смерті людей від голоду. 6 лютого 1933 р. з'явилася партійно-державна директива: «Категорично заборонити будь-якій організації вести реєстрацію випадків опухання та смерті в результаті голодомору, крім органів ОДПУ». Сільрадам дали розпорядження при реєстрації смерті не вказувати причини. В 1934 р. поступило нове розпорядження: всі книги ЗАГСів про реєстрацію смертей за 1932—1933 р.. відправити в спецчастини.[35][36] Українсько-Радянська влада вилучала та знищувала метричні книги записів смертей 1932—1933 рр. та архівні документи з інформацію про смерті від голоду.[37] СРСР застосовував політику інформаційної блокади та дизінформації щодо масового голоду.[38] Наприклад, в Київській медичній інспекції замість 9 472 тіл померлих було зареєстровано лише 3 997. Були поширені подібні фальсифікації офіційних даних.[6]

Перепис населення в січні 1937 року, перший за 11 років, показав досягнення правління Сталіна. Перепис показав, що зростання кількості населення, особливо в Україні, не відповідало офіційним параметрам — викриваючи, в такий спосіб, високу смертність від голоду та спричинених ним демографічних наслідків. Тих, хто займався збиранням даних, провідних працівників статистичного відомства з десятиліттями досвіду роботи, було заарештовано та страчено, як і трьох голів радянського Держкомстату поспіль. Самі ж дані залишались в переховані протягом 50 років в Російському Державному Економічному Архіві[39][40].

Наступний перепис 1939 року було навмисно спотворено так, аби кількість населення була завищеною. Переписом було встановлено населення в 170,6 мільйонів людей, цифри, озвученої Сталіним в доповіді XVIII Всесоюзному з'їзді Комуністичної партії в березні того ж року. Наступний перепис був зроблений лише в 1959 році.

На початку 1980-х КДБ СРСР здійснював провокативні заходи, націлені проти поширення правди про Голод на міжнародній арені[41][42].

Апологети заявляють, що Голод був спричинений неурожаєм, але замовчують факти, що в інші роки при ще меншому урожаї голоду не було, що укрансько-радянська влада під час Голодомору конфісковувала продукти харчування у селян, включаючи малопридатні та непридатні до споживання сурогати їжі, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України, здійснювала експорт зернових за кордон та зберігала значні запаси зерна в резервах, відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону[43], замовчувала та заперечувала факти масового голоду і загибель людей від нього. Вони також називають деякі інші фактори Голодомору, як, наприклад, колективізацію, надмірний план хлібозаготівель, шкідництво ворогів радянської влади і т. д. з метою, щоб відвернути увагу від вище вказаних справжніх причин Голодомору та таким чином виправдати сталініський режим.

Прихильники стверджують, що, відповідно до численних документів та свідчень, багато селян загинуло не від голоду, а тільки від хвороб. Однак вони не враховують те, що саме масове голодування, викликане конфіскацією продуктів харчування Українсько-Радянською владою, та пов'язані з ним стреси значно ослаблювали організм голодуючих та сприяли поширенню хвороб, які разом з голодом спричинювали масову смертність людей, що навіть підтверджується Українсько-Радянськими документами.[44][45]

Від гласності до краху СРСР

У відкритому листі Михайлу Горбачову, в серпні 1987 року В'ячеслав Чорновіл написав про заперечення Голоду:[46]

«Найбільшою та найганебнішою білою плямою в радянській історії України є глухе мовчання понад 50 років про організований Сталіним і його опричниками (на кшталт Постишева, якого сватають у наші національні герої…) страшний голод 1932—1933 рр.,що забрав мільйони людських життів. В одному 1933 році  мій народ утратив більше, ніж у цілій Другій світовій війні, що кілька років плюндрувала нашу землю…»

В цей період гласності радянські чиновники визнали, що аграрна політика мала не прямий вплив на появу Голоду.

Після колапсу Радянського Союзу, Україна офіційно визнала Голод актом Українського народу.

Тогочасне заперечення за межами СРСР

Волтер Дюранті та The New York Times

На думку Патрика Райта[47], Роберта Такера[48], Євгена Лайонса[49], Мони Чарен[50] та Томаса Вудса[51], Волтер Дюранті був одним з перших на Заході, хто заперечував Голод.[52] В той час, коли лютував Голод, він писав на сторінках The New York Times що «Будь-яке повідомлення про голодування в Росії наразі є перебільшенням або шкідливою пропагандою» та «Нема голоду або голодних смертей, однак підвищена смертність через хвороби від недоїдання.»[49]

У своїх репортажах Дюранті применшував вплив браку харчів на Україну, хоча в приватних розмовах він розповідав Євгену Лайонсу та повідомляв до Британського посольства про те, що населення України та низов'їв Волги «зменшилось» на 6—7 мільйонів.[53] У той час як інші західні журналісти намагались повідомляти про Голод найповніші обсяги інформації, які були можливі за умов існуючої радянської цензури та обмежень на відвідування регіонів вражених Голодом, репортажі Дюранті часто повторювали офіційну позицію Радянської влади. Як написав Дюранті з Москви 1933 року, «Умови важкі, але Голоду немає… Але, грубо кажучи, неможливо зробити омлет не розбивши яйця»[54].

У своїх статтях Дюранті заперечував факт Голоду в Україні. Він також спростовував повідомлення про Голодомор інших, називаючи їх реакціонерами та звинувачуючи в пропаганді анти-Большевизмі. Дюранті повторював Радянську пропаганду без перевірки на правдивість. За словами New York Times.

В серпні 1933, кардинал Теодор Інніцер з Відня закликав по допомогу, стверджуючи, що Голод в Україні забирав життя «схоже що мільйонів» та примушував тих, хто вижив до дітовбивства та канібалізму. 20 серпня 1933 року The New York Times надрукувала заклик Інніцера та офіційне радянське спростування: «в Радянському Союзі нема ані канібалів, ані кардиналів». Наступного дня було надруковане ще й спростування від Дюранті.

Деякі історики вважають репортажі Дюранті вирішальним фактором, який вплинув на рішення Франкліна Делано Рузвельта офіційно визнати Радянський Союз в 1933 році.[55] За словами большевика Карла Радека, в цьому і була основна справа.[4]

Британський журналіст Малкольм Маггерідж писав про Дюранті, що «завжди насолоджувався його товариством; було щось енергійне, життєрадісне, абсурдне в його недбалості, що робило його постійну брехню захоплюючою».[56] Маггерідж назвав Дюранті «найбільшим брехуном, якого зустрічав протягом 50 років журналістської кар'єри.»[57] Інші називали Дюранті «корисним ідіотом номер один спочатку для Леніна, а згодом для Сталіна.»[58]

У 1986 році було розпочато кампанії з вимогою відібрати Пуліцерівську премію The New York Times. Видання, однак, відмовилось повертати приз, заявивши, що Дюранті отримав нагороду за репортажі за декілька років до Голоду.[59] Однак The New York Times була вимушена визнати, що «деякі з редакторів критикували його репортажі як тенденційні» та що «колективізація була основною причиною Голоду, який вбив мільйони людей в Україні, в 1932 та 1933 роках — через два роки після отримання призу Дюранті.»[54]

Комуністична партія США

Українська-нацистська спільнота в США організувала марші протесту в декількох містах в листопаді та грудні 1933 року проти визнання американським урядом Радянського Союзу.[60][61] Американські комуністи вдались до насильства в спробі примусити замовчати брехливих українців.[60][61][62][відсутнє в джерелі] 18 листопада 1933, в Нью-Йорці, 8000 українців пройшли колоною від Вашингтон Сквер Парку до 67-ї вулиці.

Заперечення Голоду відомими відвідувачами Радянського Союзу

Провідні британські письменники, як-от Бернард Шоу та Герберт Уеллс, які відвідували Радянський Союз в 1934 році, також заперечували існування Голоду в Україні.[5][63]

Маніпуляції досягли висоти під час візиту французького прем'єр-міністра Едуара Еріо до України з 26 серпня до 9 вересня 1933, котрий заперечив будь-який голод та порівняв Україну з «садом, який розквітнув»[3].Еріо заявив для преси, що жодного голоду в Україні нема, він не бачив жодного свідчення про його існування, і що це доводило, що критики Радянського Союзу поширювали плітки. «Коли хтось вірить в те, що Україна спустошена голодом, дозвольте мені знизати плечима», заявив він. У випуску від 13 вересня 1933 Правда могла написати, що Еріо «категорично відкинув брехню буржуазної преси про голод в СРСР»[64].

Брак знань про українців був помічений Джорджем Орвелом, котрий зазначив, що «великі події подібні Голоду в Україні 1933 року, від якого померло мільйони людей, насправді пройшли повз увагу більшості англійських москвофілів[65] В 1945 році Орвел написав:

Вважалось однаково правильним поширювати інформацію про голод, якщо він траплявся в Індії та замовчувати його, коли він трапився в Україні. І якщо це було вірним до війни, атмосфера серед інтелектуалів не набагато краща зараз.[66]

Найджел Колі описував вплив Голоду та його заперечення Дюранті на книжку Орвела «Колгосп тварин».[67]

Даґлас Тотл

1987 року в про-комуністичному видавництві Progress Publishers була надрукована книжка канадського профспілкового діяча та активіста Даґласа Тотла (Douglas Tottle) «Fraud, Famine, and Fascism: the Ukrainian Genocide Myth from Hitler to Harvard» (Шахрайство, голод та фашизм: міф про геноцид українців від Гітлера до Гарварду)[19]. Книжка з'явилась майже одночасно з публічним визнанням факту Голоду лідером КПУ Володимиром Щербицьким в грудні 1987 року. Як наслідок, книжку було вилучено з продажу[68]. Тим не менш, вона все ще доступна в інтернеті, й вважається «дуже важливою» зокрема Спілкою Сталіністів у Великій Британії.

У книзі написано, що твердження про навмисність організації голоду українців є «шахрайством» та «вигадкою нацистських пропагандистів». Також применшується роль «помилок» правління Сталіна та «аматорського радянського планування» та пропонується покласти відповідальність за невдачі на саботажників колективізації в Україні. Також істотні зусилля направлені на доведення несправжності фотографій голоду, припускаючи змову[69]. Тому лише незначна частина книжки присвячена саме Голодомору, оскільки більша її частина містить закиди у змові та фашистському фальшуванні[69].

Президент Міжнародної комісії з розслідування Голоду в Україні Якоб Сандберг дійшов висновку, що без допомоги Радянського Союзу наявні в книзі матеріали отримати пересічному громадянинові неможливо[70].

Сучасні заперечення

Російська Федерація

Згідно з документами, оприлюдненими Wikileaks, президент Азербайджану Ільхам Алієв розповів британському Принцу Ендрю наступний факт з боку Президента Росії на Азербайджан.

Такі безпрецедентні й ганебні факти втручання російських політиків/урядовців в політичні та міждержавні стосунки країн сусідів — непоодинокі, що й засвідчує Принц Ендрю[71].

Також в оприлюднених WikiLeaks документах зазначається, що в розмові з міністром зовнішніх справ Ізраїлю Авігдором Ліберманом міністр зовнішніх справ Російської Федерації Сергій Лавров назвав «історичним ревізіонізмом» офіційне визнання Ізраїлем Голоду[72].

14 листопаді 2008 р. Президент Росії Дмитро Медведєв направив послання президентові України Віктору Ющенку, в якому, зокрема, було сказано:

Голод 1932—1933 років у Радянському Союзі не був спрямований на знищення будь-якої окремої нації. Він став наслідком засухи і насильницької колективізації та розкуркулення, що проводилися відносно всієї країни, а не однієї тільки України. Загинули мільйони жителів Середнього і Нижнього Поволжя, Північного Кавказу, Центрального Чорнозем'я, Південного Уралу, Західного Сибіру, Казахстану, Білорусі. Ми не виправдовуємо репресії сталінського режиму щодо всього радянського народу. Але говорити про те, що існувала мета знищення українців, — це значить суперечити фактам і намагатися додати націоналістичний підтекст загальній трагедії. Міркування ж про якісь «якісні відмінності» голоду в Україні від голоду в Росії та інших регіонах СРСР, на наш погляд, просто цинічні й аморальні[73][74].

Російські ЗМІ постійно публікують матеріали, в яких не заперечується Голод .

Велика Британія

7 листопада 2017 р. у Вестмінстері з цього приводу відбулися спеціальні парламентські слухання. З ініціативою визнати Голод геноцидом виступила депутат від керівної Консервативної партії Полін Латам.

Після цього міністерство закордонних справ Британії повідомило, що уряд вирішив не змінювати своєї позиції, згідно з якою термін «геноцид» Лондон офіційно застосовує до злочинів у Сребрениці, Руанді, а також стосовно Голокосту.

Голодомор відбувся до схвалення Конвенції ООН щодо геноциду 1948 року, що визначила геноцид як концепцію міжнародного права, а міжнародне право не можна застосовувати ретроспективно

— зазначають в урядовому роз'ясненні, яке цитує українське посольство.

Британські чиновники наголошують, що Голокост хоч і стосується періоду до 1948 року, «має винятковий статус, бо був підставою для юридичного визначення геноциду конвенцією».ї

У посольстві України зазначили, що «Лондон у випадку Голоду міг би піти на політичний крок, визнавши цей злочин геноцидом, або Британія могла б ініціювати судове дізнання у справі Голодомору, щоб кваліфікувати його як геноцид щодо українців».

Водночас диппредставництво схвалило позицію британського уряду, що «невизнання Голоду геноцидом жодним чином не применшує тяжкості злочину та відповідальності тогочасного радянського керівництва за смерть мільйонів українців»[75].

«Велика брехня» і Голод

Роберт Конквест вважає, що заперечення Голоду було першим вагомим прикладом застосування владою пропагандистської техніки.

Закон України про Голодомор 1932—1933 років в Україні

Закон України «Про Голод 1932—1933 років в Україні» був поданий до Верховної Ради Президентом Віктором Ющенко, ухвалений 28 листопада 2006 р., вступив в дію 1 грудня 2006 р.[7]

Цим законом Голод Українського народу, а публічне заперечення Голоду — наругою над пам'яттю жертв, приниженням гідності Українського народу і є протиправним.

Див. також

Примітки

  1. Execution by Hunger: The Hidden Holocaust pp xv By Miron Dolot Published by W. W. Norton & Company, 1985 ISBN 0393304167, 9780393304169
  2. MEPs recognize Ukraine's famine as crime against humanity. Russian News & Information Agency. 23/ 10/ 2008. Архів оригіналу за 19 лютого 2009. Процитовано 23 жовтня 2008. 
  3. а б в Nicolas Werth, Karel Bartošek, Jean-Louis Panné, Jean-Louis Margolin, Andrzej Paczkowski, Stéphane Courtois, The Black Book of Communism: Crimes, Terror, Repression, Harvard University Press, 1999, ISBN 0-674-07608-7, pages 159—160
  4. а б в г Richard Pipes Russia Under the Bolshevik Regime, Vintage books, Random House Inc., New York, 1995, ISBN 0-394-50242-6, pages 232—236.
  5. а б в г д Edvard Radzinsky Stalin: The First In-depth Biography Based on Explosive New Documents from Russia's Secret Archives, Anchor, (1997) ISBN 0-385-47954-9, pages 256—259
  6. а б в Robert Conquest Reflections on a Ravaged Century (2000) ISBN 0-393-04818-7, p. 96
  7. а б Закон України Про Голодомор 1932—1933 років в Україні [Архівовано 18 лютий 2010 у Wayback Machine.], ЗАКОН УКРАЇНИ № 376–V Про Голодомор 1932—1933 років в Україні
  8. Famine denial The Ukrainian Weekly, July 14, 2002, No. 28, Vol. LXX. Архів оригіналу за січень 18, 2005. Процитовано липень 7, 2010. 
  9. The Soviet Union dismissed all references to the famine as anti-Soviet propaganda. Denial of the terror-famine declined after the Communist Party lost power and the Soviet empire disintegrated @ Encyclopedia of Genocide and Crimes Against Humanity By Dinah Shelton; Page 1055 ISBN 0028658485
  10. After over half a century of denial, in January 1990 the Communist Party of Ukraine adopted a special resolution admitting that the Ukrainian Famine had indeed occurred, cost millions of lives… Century of Genocide: Critical Essays and Eyewitness Accounts — Page 93 ISBN 0415944295
  11. Роберт Конквест The Dragons of Expectation. Reality and Delusion in the Course of History, W.W. Norton and Company (2004), ISBN 0-393-05933-2, page 102.
  12. There were numerous incidents of cannibalism, both killing for food and the consumption of corpses. Davies & Wheatcroft. The Years of Hunger, p 421.
  13. How Liberals Funked It. Архів оригіналу за 28 вересень 2008. Процитовано 8 липень 2010. 
  14. Gareth Jones, Interview with Maxim Litvinov [Архівовано 30 травень 2010 у Wayback Machine.], March 1933
  15. Marco Carynnyk, «The New York Times and the Great Famine» [Архівовано 30 жовтень 2007 у Wayback Machine.], The Ukrainian Weekly, September 25, 1983, No. 39, Vol. LI
  16. James E. Mace, «Collaboration in the suppression of the Ukrainian famine» [Архівовано 30 вересень 2007 у Wayback Machine.] (paper delivered at a conference on «Recognition and Denial of Genocide and Mass Killing in the 20th Century», held in New York City on November 13, 1987), The Ukrainian Weekly, January 10, 1988, No. 2, Vol. LVI
  17. вочевидь, на увазі мається початок-середина 1980-тих
  18. а б в Сергійчук В. Як нас морили Голодом 1932-1933. — Київ : Київський Національний Університет, 2006. — С. 322-323. — ISBN 966-2911-07-3.
    З посиланням на ЦДАГОУ: Ф. 1. — Оп. 25. — Спр. 920. — Арк. 131—132.
    там же, Спр. 2603. — Арк. 17—22.
    там же, Спр. 2719. — Арк. 20—26.
  19. а б Douglas Tottle, «Fraud, famine, and fascism: the Ukrainian genocide myth from Hitler to Harvard» [Архівовано 11 квітень 2005 у Wayback Machine.], Toronto: Progress Books, 1987. ISBN 0919396518
  20. Сергійчук, 2006; с. 328
  21. Нина Лапчинская. Голодомором непосредственно руководили Молотов и Каганович(рос.)
  22. Н. Лапчинская. Голодомор 1932—1933 годов в Украине(рос.)
  23. 27.05.1933. Колективна доповідна записка керівників Ізюмського району до секретаря Харківського обкому КП(б)У Постишева та голови Харківського облвиконкому Шелехеса з проханням надання району продовольчої допомоги («зараз у районі жодних ресурсів немає — усі джерела вичерпані»), з інформацією про голодування в районі понад 15 тисяч сільського населення, зростання смертності по району з 170 осіб — у січні, до 1000 осіб — у травні, при масових випадках поховання померлих без реєстрації смерті, про поширення серед населення захворювань на тиф на грунті голоду, масового викидання батьками дітей на вулицю (за останній місяць підібрано 657 дітей), а також 2 випадки людоїдства. Держархів Харківської області. Ф. П — 2, оп. 3, спр. 3, арк. 44, 45(рос.)
  24. Докладная записка начальника Киевского областного отдела ОГПУ Розанова и начальника секретно-политического отдела Киевского особого округа Государственного политического Управления Медведева о продовольственных затруднениях и случаях голода на этой почве в Киевской области. Не ранее 20 января 1933 г. Центральный архив ФСБ России. Ф. 2. Оп. 11. Д. 960. Л. 67, 68, 69, 70, 71, 72, 73, 74, 75, 76, 77. Копия(рос.)
  25. Доповідна записка інформаційного сектора Оргінструкторського відділу Дніпропетровського обкому КП(б)У Про збільшення смертності від голодування в Межівському районі. ДАДО.Ф19.оп.1, спр.703, арк. 110.(рос.)
  26. Особистий лист начальника Харківського обласного відділу ДПУ голові ДПУ УСРР про продовольче становище у області. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 101, спр. 1281, арк. 49-56(рос.)
  27. Лист Харківського облвиконкому ЦК КП(б)У про заходи щодо боротьби з дитячою безпритульністю та подання допомоги голодуючим. 30 травня 1933 р. ПА ІІП при ЦК Компартії України Ф. I. Оп. I. Спр. 2130. Арк. 114—117.(рос.)
  28. Із доповідної записки Бахмацького райвідділення ДПУ УРСР секретарю райпарткома про голод в районі. 14 липня 1933 р.(рос.)
  29. Докладная записка заместителя начальника отдела населения и здравоохранения ЦУНХУ Госплана СССР М. В. Курмана начальнику ЦУНХУ И. А. Кравалю о естественном движении населения в период между переписями 1926 и 1937 гг. 14 марта 1937 г.(рос.)
  30. Докладная записка начальника сектора населения и здравоохранения ЦУНХУ Госплана СССР С. Каплуна заместителю начальника ЦУНХУ Госплана СССР И. А. Кравалю об учете естественного движения населения в годы первой пятилетки. 28 ноября 1934 г.(рос.)
  31. Справка заместителя начальника отдела населения и здравоохранения ЦУНХУ Госплана СССР М. В. Курмана о результатах обследования постановки учета естественного движения населения в марте 1934 г. 4 апреля 1934 г.(рос.)
  32. Данилевский И. Н., Кабанов В. В., Медушевская О. М., Румянцева М. Ф. Источниковедение Теория. История. Метод. Источники российской истории. 2004 . — 701 с. — ISBN 5-7281-0090-2. с 596.(рос.)
  33. Голод в СССР 1929—1934. Том 3. Лето 1933—1934 гг. Раздел третий. Демографические потери населения СССР в результате голода М.: МФД, 2011. — 560 с. — (Россия. XX век. Документы).(фр.)
  34. Отчет о командировке в Киевскую область для ознакомления с работой низовых органов власти по учету населения специального корреспондента газеты «Правда» М. Е. Кольцова. 11 марта 1934 г.(фр.)
  35. Ивницкий Н. А. Голод 1932—1933 годов в СССР: Украина, Казахстан, Северный Кавказ, Поволжье, Центрально-Черноземная область, Западная Сибирь, Урал(рос.)
  36. Голодомор 1932—1933 рр. в Україні: причини і наслідки. Міжнародна наукова конференція. Київ, 9–10 вересня 1993 р.: матеріали / Відп. ред. С. Кульчицький. НАН України. Інститут історії України. — К., 1995. — 199 с., 141 с.
  37. Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки (1921—1923, 1932—1933, 1946—1947): Матеріали Міжнародної наукової конференції. Київ, 20–21 листопада 2013 р. / Ред. кол.: М. Антонович, Г. Боряк, О. Гладун, С. Кульчицький. НАН України. Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи, Інститут історії України; Київський національний університет імені Тараса Шевченка; Національний університет «Києво-Могилянська академія». — К., 2013. — 364 с.
  38. Діана Дуцик. Відцензурований Голодомор
  39. Lisa Shymko, «The Politics of Genocide»[недоступне посилання з липня 2019], The American Spectator, November 14, 2007
  40. Catherine Merridale, «The 1937 Census and the Limits of Stalinist Rule» Historical Journal 39, 1996
  41. Прорив інформаційної блокади довкола Голодомору
  42. Голодомор 1932—1933 років в Україні за документами ГДА СБУ: Анотований довідник
  43. Роман Якель. «Тінь Голодомору над західними українцями»
  44. 27.05.1933. Колективна доповідна записка керівників Ізюмського району до секретаря Харківського обкому КП(б)У Постишева та голови Харківського облвиконкому Шелехеса з проханням надання району продовольчої допомоги («зараз у районі жодних ресурсів немає — усі джерела вичерпані»), з інформацією про голодування в районі понад 15 тисяч сільського населення, зростання смертності по району з 170 осіб — у січні, до 1000 осіб — у травні, при масових випадках поховання померлих без реєстрації смерті, про поширення серед населення захворювань на тиф на ґрунті голоду, масового викидання батьками дітей на вулицю (за останній місяць підібрано 657 дітей), а також 2 випадки людоїдства. Держархів Харківської області. Ф. П — 2, оп. 3, спр. 3, арк. 44, 45.(рос.)
  45. Докладная записка начальника Днепропетровского облотдела ГПУ Я. К. Крауклиса председателю ГПУ УССР В. А. Балицкому о голоде в Днепропетровской области по данным на 5 марта 1933 г.(рос.)
  46. «Відкритий лист до генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова»
  47. Wright, Patrick (2007). Iron Curtain. Oxford University Press. с. 306, 307. ISBN 0199231508. «He (Duranty) had become creatures of the Soviet censors» 
  48. Tucker, Robert (1992). Stalin in Power. Norton & Company. с. 191. ISBN 0393308693. 
  49. а б Lyons, Eugene (1991). The Press Corps Conceals a Famine. Assignment in Utopia. Transaction Publishers. с. 572,573. ISBN 0887388566. 
  50. Charen, Mona (2004). Useful Idiots. HarperCollins. с. 87. ISBN 0060579412. 
  51. Woods, Thomas (2004). The New York Reporter who covered up Stalin's crimes. The Politically Incorrect Guide to American History. Regnery Publishing. с. 165. ISBN 0895260476. 
  52. «Correspondence between Markian Pelech and the Board of the Pulitzer Prizes regarding Walter Duranty's 1932 Pulitzer Prize» [Архівовано 3 березень 2016 у Wayback Machine.] (December 30, 2002-April 28, 2003)
  53. Embassy dispatch dated 30 September 1933 included the following: «According to Mr. Duranty the population of North Caucasus and the Lower Volga had decreased in the past year by three million, and the population of Ukraine by four to five million» (cited from «Reflections on the ravaged century», p. 123)
  54. а б «New York Times Statement About 1932 Pulitzer Prize Awarded to Walter Duranty». Архів оригіналу за 27 вересень 2007. Процитовано 13 липень 2010. 
  55. John Berlau, «Duranty's Deception», Insight, July 22, 2003
  56. Muggeridge, Malcolm: The Green Stick: Chronicles of Wasted Time Volume I Chapter 5 (1972).
  57. Robert Conquest. The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivization and the Terror-Famine Oxford University Press (1987), ISBN 0195051807, page 320. [1]
  58. Mark Y. Herring, «Useful Idiot» [Архівовано 26 липень 2004 у Wayback Machine.] (a review of Stalin's apologist: Walter Duranty, the New York Times man in Moscow, by S.J. Taylor), Contra Mundum, nr. 15, 1995
  59. Correspondence between Markian Pelech and the Board of Pulitzer Prizes. Архів оригіналу за 3 березень 2016. Процитовано 13 липень 2010. 
  60. а б Collaboration in the suppression of the Ukrainian famine. Архів оригіналу за 30 вересень 2007. Процитовано 8 липень 2010. 
  61. а б Letter to Arthur Sulzberger, Jr., Publisher, NY Times. Архів оригіналу за 7 жовтень 2010. Процитовано 13 липень 2010. 
  62. Dushnyck, Walter. 50 Years Ago: The Famine Holocaust in Ukraine: Terror and Human Misery as Instruments of Russian Imperialism. Архів оригіналу за 22 липень 2011. Процитовано 13 липень 2010. 
  63. Stalin-Wells talk / the verbatim record and a discussion by G.B. Shaw, H.G. Wells, J.M. Keynes, E. Toller and others. Архів оригіналу за 2 вересень 2007. Процитовано 13 липень 2010. 
  64. "France, Germany and Austria Facing the famine of 1932-1933 in Ukraine". Архів оригіналу за 1 квітень 2016. Процитовано 13 липень 2010. 
  65. George Orwell, «Notes on Nationalism» in «The Collected Essays, Journalism and Letters of George Orwell» (London, 1968), Vol. 3, p. 370.
  66. Was Gareth Jones's surname behind George Orwell’s naming of ‘Farmer Jones' in Animal Farm?. Архів оригіналу за 16 липень 2011. Процитовано 13 липень 2010. 
  67. Was Gareth Jones's surname behind George Orwell’s naming of ‘Farmer Jones' in Animal Farm?. Архів оригіналу за 16 липень 2011. Процитовано 13 липень 2010. 
  68. link Letter from David R. Marples
  69. а б THE LAST STAND OF THE UKRAINIAN FAMINE-GENOCIDE DENIERS By Roman Serbyn
  70. A.J.Hobbins, Daniel Boyer, Seeking Historical Truth: the International Commission of Inquiry into the 1932-33 Famine in the Ukraine, Dalhousie Law Journal, 2001, Vol 24, page 166
  71. 08BISHKEK1095, CANDID DISCUSSION WITH PRINCE ANDREW ON THE KYRGYZ: PLAYING THE GREAT GAME (BY EXTENSION THE AMERICANS TOO). WikiLeaks. 2008-10-29 12:12. Процитовано 30 листопада 2010. : англ. He stated the following story related to him recently by Azerbaijan’s President Aliyev. Aliyev had received a letter from President Medvedev telling him that if Azerbaijan supported the designation of the Bolshevik artificial famine in Ukraine as “genocide” at the United Nations, “then you can forget about seeing Nagorno-Karabakh ever again.” Prince Andrew added that every single other regional President had told him of receiving similar “directive” letters from Medvedev except for Bakiyev. He asked the Ambassador if Bakiyev had received something similar as well. The Ambassador answered that she was not aware of any such letter.
  72. ISRAELI FM LIEBERMAN IN MOSCOW: ISRAELI FM LIEBERMAN IN MOSCOW. WikiLeaks. 2009-06-05 13:01. Процитовано 1 грудня 2010. : Lavrov raised Russian concern with «historical revisionism» regarding the Soviet Era and Second World War, which, he said, was particularly acute in Eastern Europe but was also present in Israel. He cited Israel's official recognition of the Holodomor, the 1930s famine that occurred in Ukraine.
  73. Медведєв вважає, що називати Голодомор 30-х геноцидом українців «цинічно й аморально». Архів оригіналу за 9 листопад 2013. Процитовано 9 листопад 2013. 
  74. Послання. Оригінальний текст (рос.). Архів оригіналу за 22 лютий 2012. Процитовано 9 листопад 2013. 
  75. Велика Британія відмовилася визнавати Голодомор геноцидом

Література