Відкрити головне меню
Жук-бомбардир
Перший жук-бомбардир був описаний Карлом Ліннеєм. Сучасна наукова назва цього виду — Brachinus crepitans (Linnаeus, 1758)
Перший жук-бомбардир був описаний Карлом Ліннеєм. Сучасна наукова назва цього виду — Brachinus crepitans (Linnаeus, 1758)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Інфраклас: Новокрилі (Neoptera)
Надряд: Голометабола (Holometabola)
Ряд: Твердокрилі (Coleoptera)
Надродина: Туруноподібні (Caraboidea)
Родина: Туруни (Carabidae)
Підродина: Brachininae Paussinae

Назву жук-бомбарди́р вживають до тих жуків з родини Туруни (Carabidae), які мають особливий захисний механізм. У разі небезпеки вони викидають у бік ворога гарчу отруйну захисну рідину, яка на повітрі із тріском миттєво перетворюється на хмаринку. Складність і доцільність цього механізму прихильники креаціонізму вважають одним з доказів божого промислу[1].

Відомо понад 500 видів жуків-бомбардирів. Серед них найчастіше зустрічаються жуки з роду Bráchynus, поширені на більшій частині суходолу за винятком Антарктики, а також близькі роди триби Brachinini.

Зміст

Спосіб життяРедагувати

Типовими місцями мешкання брахінусів є лісові та лучні біотопи, є види, які віддають перевагу берегам водойм[2], деякі — на солончаках[3].

Ці жуки не здатні літати, їх імаго є хижаками, що нишпорять у пошуках здобичі. Активні вони вночі, вдень ховаються під камінням, стовбурами, які впали, у підстилці. Їхніми жертвами стають дрібні безхребетні тварини — комахи, павуки, нематоди тощо. Личинки цих комах паразитують на лялечках інших жуків[4][5]

Захисний механізмРедагувати

Анатомічні особливостіРедагувати

У черевці жуків-бомбардирів є дві залози. Довгим каналом кожна з'єднана із власним резервуаром, який має досить товсті м'язові стінки[6]. Клітини, що вистилають залози зсередини, утворюють гідрохінон і перекис водню. Розчин їх суміші накопичується у резервуарах. Кожен, крім того, з'єднаний ще й з спільною для обох камерою, де утворюються ферменти каталаза і пероксидаза. Ця камера має спеціальний отвір назовні.

Дія захисного механізму у BrachininaeРедагувати

Кінчик черевця у жуків-бомбардирів достатньо рухливий. У деяких африканських видів напрямок «пострілу» може змінюватись на 270°[7]. Тож, у разі небезпеки жук спрямовує кінчик черевця у бік ворога. Стискування м'язами стінок резервуарів створює тиск, який виштовхує рідку суміш до резервуару. Тут під дією ферментів у ній починаються хімічні реакції:

1) Каталаза розкладає перекис водню з утворення вільного кисню: 2Н2О2 = 2Н2О + O2↑;

2) Гідрохінон окислюється пероксидазою і перетворюється на хінон: C6H4(OH)2 → C6H4O2 + H2

Обидві реакції відбуваються надзвичайно швидко, бурхливо, з виділенням великої кількості тепла. Температура суміші сягає +100 °C. Гази, що утворюються, різко збільшують обсяг суміші і її викидає у бік ворога]] [8]. У одного з досліджених у цьому відношенні видів «постріл» триває 8—17 мс, кипляча рідина викидається із швидкістю 10 м/с. Викиди відбуваються серями по чотири—дев'ять «пострілів» підряд[9]. Це відстрашує ворога, а у деяких випадках може навіть вбити його (наприклад, хижого жука, багатоніжку)[10]. Основний компонент захисної рідини — хінон — при попадання на очі та у дихальну систему хребетних пошкоджує їх.

Варіанти захистуРедагувати

Аналогічний, хоча і дещо примітивніший захисний механізм мають туруни із спорідненої брахінінам підродини Paussinae. Нічні хижаки з триби Ozaenini випорскують суцільну цівку захисної рідини . Жуки триб Paussini й Protopaussini є мірмекофілами і мешкають у мурашниках. Черевце цих жуків менш рухливе і щоб відстрашити ворога, який знаходиться попереду, вони випорскують гарячу рідину на спеціальні бугорці на власних надкрилах. А вже звідти вона відбивається так, що прямує уперед. Жуки триби Metriini виділяють назовні рідину, яка по надкрилах стікає наперед, а там вона починає пухиритися та розбризкуватися в усі боки. Температура рідини менша: 55—77 °CПомилка цитування: Неправильний виклик <ref>: тег ref без назви повинен мати вхідні дані.

ПриміткиРедагувати

  1. Rue, H.M. Bomby. The Bombardier Beetle. 3rd printing. Institute for Creation Research, El Cajon, 1993, p. 23
  2. Крыжановский О. Л. Жуки подотряда Adephaga: семейства Rhisodidae, Trachypachidae; семейство Carabidae(вводная часть, обзор фауны СССР). — Л.: Наука, 1983. — 343 с. (Фауна СССР. Жесткокрылые, т. 1, вып. 2), с. 101
  3. Nyilas I. Habitat distribution of Brachinus species in alkaline and salty steppes and loess grassland (Coleoptera: Carabidae). In: Desender K., Dufrêne M., Loreau M., Luff M.L., Maelfait JP. (eds) Carabid Beetles: Ecology and Evolution. Series Entomologica, vol 51. Springer, Dordrecht, 1994, pp 193—199
  4. Saska P., Honek A. Development of the beetle parasitoids, Brachinus explodens and B. crepitans (Coleoptera: Carabidae) // Journal of Zoology, 2004 , 262 (1): 29–36
  5. Маталин А. В., Макаров К. В. Особенности жизненного цикла Brachinus hamatus F.-W., 1828 (Coleoptera, Carabidae: Brachinini) // Евразиатский энтомол. Журнал, 2014, 13(3): 247—252 — http://kmkjournals.com/upload/PDF/EEJ/13/EEJ13_3_247_252_Matalin.pdf
  6. Armitage, M.H & Mullisen L. Preliminary observations of the pygidial gland of the Bombardier Beetle, Brachinus sp. // TJ, 2003, 17(1): 95–102 — https://creation.com/images/pdfs/tj/j17_1/j17_1_95-102.pdf
  7. Piper, R. Extraordinary Animals: An Encyclopedia of Curious and Unusual Animals . Greenwood Press, 2007
  8. Eisner T., Aneshansley D. J., Eisner M., Attygalle A. B., Alsop D. W., Meinwald J. Spray mechanism of the most primitive bombardier beetle (Metrius contractus)] // Journal of Experimental Biology, 2000, 203(8): 1265-75 — http://jeb.biologists.org/cgi/reprint/203/8/1265.pdf
  9. Dean J., Aneshansley D. J., Edgerton H. E., Eisner T. Defensive spray of the bombardier beetle: a biological pulse jet // Science, vol. 248, 1990 Jun 8, pp. 1219—1921 — http://www.sciencemag.org/cgi/reprint/248/4960/1219.pdf
  10. Eisner, T. & Aneshansley, D.J. Spray aiming in the bombardier beetle: Photographic evidence // Proc. Nat. Acad. Sci. USA, 1999, 96: 9705–9709. doi.org/10.1073/pnas.96.17.9705 — http://www.pnas.org/content/96/17/9705.full%7Cdisplay-authors=etal