Перегляд вихідного коду сторінки Етногенез українців

{{Українці}}
'''[[Етногенез|Етногене́з]] [[Українці|украї́нців]]'''&nbsp;— [[Історія|історичний]] процес [[Етнос|етнічного]] формування [[українці]]в ([[Антропологічний склад українців|походження]], [[Генеалогія|родовід]]). Досліджує походження [[Нація|нації]] чи [[етнос]]у [[етнологія]].

Українці успадкували риси населення доби [[Київська Русь|Русі]]<ref>Сегеда С. [https://archive.org/stream/segeda2002#mode/2up Антропологічний склад українського народу: етногенетичний аспект].&nbsp;— Київ, [[Видавництво імені Олени Теліги|Видавництво ім. Олени Теліги]], 2001.&nbsp;— 256 ст. (200 ст.) ISBN 966-7601-34-Х</ref>. [[Раннє середньовіччя|Ранньосередньовічний]] відлік етногенезу майбутньої [[Українська нація|нації]], котрий обґрунтували зокрема [[Грушевський Михайло Сергійович|Грушевський]], [[Бжеський Роман Степанович|Бжеський]] та [[Залізняк Леонід Львович|Залізняк]], є переважаючим у науковому середовищі [[XXI століття|XXI]]&nbsp;ст.

У той же час, на думку окремих істориків, зокрема, [[Смолій Валерій Андрійович|Смолія]], котрий (услід за тезами [[Погодін Михайло Петрович|Погодіна]]) зазначив, що варто відрізняти етногенез від формування [[українська нація|української нації]], яке відбулося у [[XVI століття|XVI]] столітті з української народності<ref>[https://archive.org/stream/smolij1991#mode/2up «Як і коли почала формуватися українська нація»], Смолій В. А. та ін., вид. «Наукова думка», м. Київ, 1991&nbsp;р.</ref><ref>«[http://shron1.chtyvo.org.ua/Borysenko_Volodymyr/Ukrainska_narodnist_narysy_sotsialno-ekonomichnoi_i_etnopolitychnoi_istorii.pdf Українська народність (Нариси соціально-економічної і етнополітичної історії)]», вид. «Наукова думка», м. Київ, 1990&nbsp;р.&nbsp;— ISBN 5-12-001242-6</ref>.

За визначенням [[Соціологія|соціолога]] [[Нельга Олександр В'ячеславович|О.&nbsp;В.&nbsp;Нельга]], етногенез&nbsp;— це сукупність соціально-історичних та духовно-культурних процесів, що призводять до виникнення [[Етнічність|етнічного]] як [[Явище|явища]] і зумовлюють його подальший розвиток<ref>[http://www.socd.univ.kiev.ua/LIB/PUB/Y/YEVTUKH/index.htm див.: Л.Аза, Е.Афонін, та ін. Етнічний довідник&nbsp;— поняття та терміни.]&nbsp;— К., ін-т Соціології НАН України. ''([https://web.archive.org/web/20140914180206/http://www.socd.univ.kiev.ua/LIB/PUB/Y/YEVTUKH/index.htm заархів]. 14 Серпня 2014&nbsp;р.)''</ref>. Вік [[народ]]у визначається тривалістю його безперервного [[Етнічна культура|етнокультурного]] розвитку<ref name="Зализняк">[http://gazeta.zn.ua/SOCIETY/proishozhdenie_ukraintsev_po_dannym_sovremennoy_etnologii.html Происхождение украинцев по данным современной этнологии, Леонид Зализняк, 2007 г.] {{ref-ru}}</ref>.

== Теорії етногенезу ==
[[Файл:East Slavic tribes peoples 8th 9th century.jpg|300px|міні|[[слов'яни|Східнослов'янські]] [[плем'я|племена]] (700—850 роки н.&nbsp;е.)]]
Сучасний стан етнологічних джерел дозволяє узгодити етногенез українців з універсальними законами етнічного розвитку [[Європа|Європи]]<ref name="Зализняк"/>. Формування етнічної культури [[Український народ|українського народу]], як і інших, нерозривно пов'язане з формуванням самого [[народ]]у ([[етногенез]]ом). Тому, розглядаючи [[Українська культура|українську культуру]], дослідники приділяють значну увагу питанню етногенезу [[українці]]в. Існують такі теорії:
* ''теорії [[Автохтонність|автохтонності]] '' (зокрема '''трипільсько-арійська''': [[Хвойка Вікентій В'ячеславович|В. Хвойка]], [[Щербаківський Вадим Михайлович|В. Щербаківський]], [[Пастернак Ярослав Іванович|Я. Пастернак]] та інші), ('''ранньосередньовічна''': [[Максимович Михайло Олександрович|М. Максимович]], [[Костомаров Микола Іванович|М. Костомаров]], [[Грушевський Михайло Сергійович|М. Грушевський]] тощо), за якими [[етнос|етнічну]] основу [[українці]]в становить населення, яке проживало на території сучасної України впродовж попередніх історичних періодів. Часові концепції у різних науковців різняться;
* ''теорія «єдиної колиски»'' (загальноприйнята в [[СРСР]] у [[1950-ті|1950]]—[[1980-ті|80-ті]]): зародження і розвиток із [[Давньоруська народність|єдиної древньоруської народності]] трьох близьких слов'янських народів ([[українці]]в, [[Білоруси|білорусів]], [[Росіяни|росіян]]);
* ''теорія «незалежного розвитку окремих [[Східні слов'яни|східнослов'янських]] народів»'', тобто [[українці]]в, [[білоруси|білорусів]], [[росіяни|росіян]], яка набула поширення останнім часом (див. [[генофонд слов'ян]], [[етногенез слов'ян]], [[генофонд українців]], [[Антропологічний склад українців|антропологія українців]], [[генофонд білорусів]], [[етногенез білорусів]], {{нп|антропологія білорусів||be|Антрапалогія беларусаў}}, [[генофонд росіян]], [[етногенез росіян]], {{нп|антропологія росіян||ru|Антропология русских}}).

== Концепції ==
Територія нинішньої [[Україна|України]] з часів [[Нижній палеоліт|раннього палеоліту]] і до наших днів ніколи не була безлюдною<ref name="Походження">''Мафтин Лариса'', [http://peddyskurs.kgpa.km.ua/Files/20/22.pdf Актуалізація проблематики концентру українознавства «Україна&nbsp;— етнос» в умовах оновлення змісту вітчизняної освіти] ([[PDF]]). Збірник наукових праць «Педагогічний дискурс», випуск 20, 2016&nbsp;р. / Pedagogical Discourse, Issue 20, 2016.&nbsp;— С.127-132.</ref> (див. [[доісторична Україна]], [[Полісся]], [[Прабатьківщина слов'ян]]), проте етнічну історію території не ототожнюють з етногенезом нації:
{{виписка|''«Серед найпоширеніших помилок при визначенні часу народження українського етносу, як і будь-якого іншого, є невміння розмежувати конкретний етнічний організм з його пращурами. Усякий конкретний етнос є спадкоємцем культурних надбань інших народів-пращурів. Однак, принципово невірно плутати час зародження українського народу з появою його далеких і непрямих пращурів трипільців чи арійців. Адже між ними немає безперервної тяглості етнокультурного розвитку, що не дає підстави вважати ці спільноти єдиним етнічним цілим.»'' [[Залізняк Леонід Львович|Леонід Залізняк]]<ref name="Залізняк"/>}}
{{виписка|''«Треба чітко розрізняти історію території&nbsp;— від історії того чи іншого народу. Є помилкою ототожнювати народи що жили на нашій землі з українським народом, і скупі згадки про них дошивати до його минулого. Історію народу можна починати від того часу, коли він почав виступати як її активний суб'єкт. Виводити українців з трипільців це все одно що вести відлік США від індіанців. Українці мають розуміти безпідставність змішування історії двох різних (часто ворожих один одному) народів лише на тій підставі що вони жили на одній території. Історія українського народу почалася з появою слов'янських племен, а не готів чи трипільців»'' [[Бжеський Роман Степанович|Роман Бжеський]]<ref>[http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/1147/file.pdf Нариси з стародавньої та давньої історії українського народу]. — Мюнхен, 1964. — 643 с. (14-17 ст.)</ref>}}
* VI—II тисячоліття до нашої ери: У межах сучасних теренів [[Україна|України]] відомо про [[трипільська культура|трипільську культуру]],
* а близько 1500—1200 років до нашої ери відбулося відокремлення слов'янського суспільства від стародавніх [[індоєвропейці]]в на сформованому ареалі проживання індоєвропейців: на території площею близько 6 мільйонів км² (від [[Гімалаї|Гімалайських гір]] до [[Західна Європа|Західної Європи]], і від [[Прибалтика|Прибалтики]] до [[Палестина|Палестини]]). З [[індоєвропейці]]в утворилися окремі самостійні [[Держава|держави]] та [[Племінний союз|племінні союзи]], 10 споріднених гілок: [[слов'яни]], [[кельти]], [[балти]], [[германці]], [[італіки]] (можливо [[етруски]]), [[Анатолія|анатолійці]] ([[хетти]] та ін.), [[вірмени]], [[греки]], [[Іранські народи|іранці]], [[скіфи]], [[кімерійці]], [[перси]], [[Індія|індо]]-[[арії]] ([[Ведична цивілізація|ведичні]] арії).
* У період I століття до нашої ери&nbsp;— початку I&nbsp;ст. н.&nbsp;е. була [[Праслов'яни|праслов'янська]] [[зарубинецька культура]] [[Історичні землі України|у межах історичних земель України]]<ref name="Залізняк">{{Cite web |url=http://shron.chtyvo.org.ua/Zalizniak/Etnohenez_ukraintsiv_ta_ikhnikh_susidiv_z_pozytsii_suchasnoi_etnolohii.pdf |title=Л. Л. Залізняк, Етногенез українців та їхніх сусідів з позиції сучасної етнології, стор. 52-60 |accessdate=14 вересень 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140915162655/http://shron.chtyvo.org.ua/Zalizniak/Etnohenez_ukraintsiv_ta_ikhnikh_susidiv_z_pozytsii_suchasnoi_etnolohii.pdf |archivedate=15 вересень 2014 |deadurl=yes }}</ref>.
* [[Київська Русь|Праукраїнці]]: V—VIII&nbsp;ст. нашої ери [[Пеньківська культура]], V—VII&nbsp;ст.&nbsp;н.&nbsp;е. [[Празька культура]], VIII—IX&nbsp;ст.&nbsp;н.&nbsp;е. [[Лука-Райковецька культура]]<ref name="Залізняк"/>.

[[Грушевський Михайло Сергійович|М. Грушевський]] вважав, що [[індоєвропейці]] мали [[Східна Європа|східноєвропейське]] походження, а правітчизною індоєвропейського племені [[арійці]]в була [[Східна Європа]]<ref name="Походження" />.

=== Ранньосередньовічна ===
Однією з найбільш аргументованих, обґрунтованих<ref>Кириченко Ю. Т. [http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/gileya_2016_107_31.pdf Концепції етногенезу українського народу в історичних інтерпретаціях] // Гілея: науковий вісник.&nbsp;— 2016.&nbsp;— Вип. 107.&nbsp;— С. 127.</ref> та найпоширеніших на сьогодні концепцій етногенезу українців є ранньосередньовічна концепція україногенезу, згідно з якою розвиток української нації відбувався відповідно до універсальних законів етнічного розвитку [[Середньовіччя|середньовічної]] [[Європа|Європи]]. Творцем її вважають [[Михайло Грушевський|М. Грушевського]], який виводив українців від племен [[анти|антів]], які мешкали в лісостепах [[Україна|України]] у V—VI&nbsp;ст.<ref name="Зализняк"/>. Пізніше до її творення долучились [[Максимович Михайло Олександрович|М. Максимович]], [[Антонович Володимир Боніфатійович|В. Антонович]], [[Дашкевич Ярослав Романович|Я. Дашкевич]], [[Брайчевський Михайло Юліанович|М. Брайчевський]], [[Ісаєвич Ярослав|Я. Ісаєвич]], [[Півторак Григорій Петрович|Г. Півторак]], [[Баран Володимир Данилович|В. Баран]], та ін. Концепція спирається на лінгвістичне підґрунтя, створене дослідженнями [[Потебня Олександр Опанасович|О. Потебні]], [[Кримський Агатангел Юхимович|А. Кримського]], [[Огієнко Іван|І. Огієнка]] та ін.
[[Файл:Філогенетичне дерево балто-слов'янських мов.png|thumb|Реконструйоване філогенетичне дерево балто-слов'янських мов.<br/>Сучасне бачення часу поділу різних мовних гілок|500px|right]]
Згідно з концепцією, [[етнос]]и в певний час народжуються, виходять на історичну арену, проходять життєвий цикл і дезінтегруються, розчиняючись серед сусідніх етносів. Їх вік визначається ретроспективно, шляхом встановлення початку безперервності етнокультурного розвитку народу. Відповідно до цього, більшість європейських народів, що мешкають на територіях, на які поширювався вплив [[Римська імперія|Римської імперії]], з'явились в ранньому середньовіччі у V—VII&nbsp;ст. (наприклад, [[французи]], [[німці]], [[англійці]], [[іспанці]], [[чехи]], [[серби]], [[хорвати]], [[поляки]], [[українці]] та ін.). Ці європейські народи у [[Раннє Середньовіччя|ранньосередньовічну]] добу пройшли кілька фаз свого розвитку: племінну (почалася у V—VII&nbsp;ст. і закінчилася в ІХ—Х ст. консолідацією споріднених племен та етнографічних груп у власних державах) та ранньосередньовічних імперій (ранньосередньовічні держави нерідко поширювалися на етнічні території сусідніх народів&nbsp;— Англійська, Іспанська, Французька, Польська, Київська Русь). Водночас у провінціях імперій зароджувалися молоді постімперські етноси, які виникали внаслідок синтезу місцевих традицій із мовно-культурним комплексом імперського народу. В той же час окремі українські науковці датують закінчення формування етногенезу кінцем XII&nbsp;— початком XIII&nbsp;ст., пов'язуючи це з боротьбою [[Волинські князі|галицько-волинських]] [[Романовичі]]в та [[Князь чернігівський|чернігівських]] [[Ольговичі]]в за владу над Південною Руссю&nbsp;— фактору що сприяв виокремленню цієї території з решти руських земель в осібну спільність, створивши умови для усвідомлення її населенням не тільки етнокультурної відмінності від сусідів, а й власної подібності та єдності<ref>Смолій В. А. (відп. ред.) Історія українського козацтва: У 2 томах: Том 2&nbsp;— К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007.&nbsp;— 760 с. (7 с.) ISBN 966-518-398-2</ref>.

Прибічники цієї концепції тримаються думки, що Русь є результатом державотворення українців, які, втративши свою імперію внаслідок дезінтеграції Русі перед монголо-татарським нашестям, продовжили своє буття в бездержавному стані на своїх етнічних територіях. У XVII&nbsp;ст. українці роблять нову спробу творення власної держави, а третя та четверта спроби державного будівництва припадають на 1917—1920&nbsp;рр. та сучасність.

=== Концепція давньоруської народності ===
Після Другої світової війни у 1947 році нову концепцію походження [[Східні слов'яни|східних слов'ян]] сформулював В. Мавродін, яка, попри критику російських колег, була підтримана ЦК КПРС у Тезах 1954&nbsp;р. «Про святкування 300-річчя возз'єднання України з Росією», які стали офіційною радянською схемою історії [[Східні слов'яни|східних слов'ян]] до падіння СРСР. Суть цієї концепції полягала в тому, що державу Русь зі столицею в Києві заснували представники окремого [[Східні слов'яни|східнослов'янського]] [[етнос]]у&nbsp;— давньоруської народності, яка у період роздробленості Русі була розчленована Литвою та Польщею. А в результаті їх асимілятивних процесів постали 3 народи росіяни, українці та білоруси, які через агресію сусідів мріяли возз'єднатися в єдиній державі. Відтак, агресивна експансія Російської держави щодо українців та білорусів було поновленням історичної справедливості і здійснення їх заповітної мрії про возз'єднання з росіянами.

== Доба етногенезу ==
[[Файл:Схема культур часу Великого розселення слов'ян та їх зв'язків з утворенням народів.jpg|праворуч|250 px|thumb|праворуч|Схема культур та їх зв'язків з утворенням слов'янських народів]]
Поява на території, що нині є українською, [[палеоліт|нижньопалеолітичних]] [[Стоянка (археологія)|стоянок]], вік яких наближається до 1 мільйона років (див. «[[Королевська стоянка]]»), і є початком історії на українських землях, однак це не є початком етнічної історії [[український народ|українського народу]], слов'ян чи праслов'ян<ref name="ЕІУ">[[Енциклопедія історії України]].&nbsp;— {{К.}} : [[Наукова думка]], 2005.&nbsp;— Т.3 (Е-Й).</ref>. Людські істоти, що населяли терени [[Україна|України]] за доби раннього та середнього [[палеоліт]]у, не є безпосередніми предками «[[Homo sapiens]]». [[Археологія]] свідчить, що протягом тисячоліть від появи на європейському континенті «[[Людина розумна|людини розумної]]» і до періоду творення європейських [[етнос]]ів, одні групи людей декілько раз змінювали інші групи. Терени [[Україна|України]] є однією з частин етнокультурного простору, де в різний час відбувалися етапи процесу становлення [[індоєвропейці]]в, [[Германці|германо]]-[[балти|балто]]-[[слов'яни|слов'ян]], праслов'ян, слов'янських етнічних утворень<ref name="ЕІУ"/>. Попередники германо-балто-слов'ян належали до південно-східної частки індоєвропейських груп, тобто були сучасниками носіїв [[Трипільська культура|трипільської культури]], але прямої спадкоємності між трипільцями та германо-балто-слов'янами немає. І менше є підстав для етнічного ототожнення [[степ]]ових культур [[Мідна доба|мідної доби]] та [[Бронзова доба|бронзової доби]] з одночасно існуючими неподалік від них культурами [[лісостеп]]у України, які мали відношення до зародження [[Праслов'яни|праслов'янських]] спільностей. А у 3—2 тисячолітті до н.&nbsp;е. степове [[Іранська мова|іраномовне]] населення лише контактувало з сусідніми племенами українського [[лісостеп]]у. Вже в 1-й половині 1 тисячоліття н.&nbsp;е. на півдні лісової і лісостепової зони України існували [[зарубинецька культура]], [[волино-подільська культура]], [[київська культура]] й [[черняхівська культура]], носіями яких повністю або частково були [[слов'яни]]-[[венеди]]. І саме на їхній основі в середині 1 тисячоліття н.&nbsp;е. (5—7 століття) сформувалися [[Раннє Середньовіччя|ранньосередньовічні]] спільності ([[празька культура]], [[пеньківська культура]] й [[колочинська культура]]), що належали слов'янським племінним союзам [[анти|антів]] та [[Склавіни|склавінів]] (див. «[[Антський союз]]» та ін.). Під час [[Велике переселення народів|Великого переселення народів]] відбувся поділ слов'ян на ті етнічні утворення, подальший розвиток яких зумовив процеси формування [[Південні слов'яни|сучасних слов'янських народів]]<ref name="ЕІУ"/>.

Безперервність етнокультурного розвитку на українських етнічних землях між [[Карпати|Карпатами]], [[Прип'ять|Прип'яттю]] та [[Наддніпрянська Україна|Київським Подніпров'ям]] простежується з кінця V&nbsp;ст.<ref name="Зализняк"/>, коли [[Празька культура|празька]] та [[Пеньківська культура|пеньківська]] культури V—VII&nbsp;ст., трансформувалися в праукраїнські літописні племена [[волиняни|волинян]], [[деревляни|деревлян]], [[Поляни (східні)|полян]], [[білі хорвати|білих хорватів]], [[уличі]]в, [[тиверці]]в (була безпосередньо генетичною основою Південної Русі), [[сіверяни|сіверян]] Північно-Західної України (Лука-райковецька культура VIII—IX&nbsp;ст.). Пізніше ці племена були інтегровані у [[Київська Русь|Київську Русь]]. Її населення складалося з семи споріднених праукраїнських [[літопис]]них [[Плем'я|племен]], що стрімко інтегрувалися у відносно єдиний «[[руський]]» [[народ]] ([[етнос]]), котрий створив державу [[Русь]]; яка швидко трансформувалася в [[Імперія|імперію]] раннього [[середньовіччя]] ([[Київська Русь]]), в Х-ХІІІ ст. здійснювала [[Експансія|експансію]] на лісові простори півночі [[Східна Європа|Східної Європи]]. Продуктом синтезу праукраїнців, внаслідок колонізації праукраїнським Києвом (Руссю у її первинному значенні) балтських і фінських племен лісової смуги Східної Європи постали молоді [[Балтика|балто]]-руські етноси (біло[[русини]]-[[білоруси]], [[псков]]о-[[новгород]]ці) та [[Фіни|фінно]]-балто-руські ([[росіяни]])<ref name="Зализняк"/>. В основному у сучасній літературі початком націогенезису українців вважається період Київської Русі, хоч він і не досяг тоді завершення, бо внаслідок несприятливих історичних обставин, обумовлених періодом роздробленості Київської Русі та монголо-татарським нашестям, цей процес був дещо уповільнений і поновився на повну силу в XV—XVII сторіччях. У цьому, імовірно, і полягає специфіка [[етногенез]]у українців.

На думку американського історика [[Омелян Пріцак|Омеляна Пріцака]] в етногенезі українців взяла участь велика частина східноєвропейських [[половці]]в, які після монгольського завоювання 1230-1240-х рр., залишилися в [[український степ|українських степах]] і не прийняли [[іслам]]у<ref name="Пріцак 117">Пріцак О. Половці // Український історик. 1973, №&nbsp;1-2. С. 117.</ref>. Так само російський історик [[Гумільов Лев Миколайович|Лев Гумільов]] вважав, що [[християни|охрещені]] половці стали одним із базових шарів українського етносу<ref>Гумилёв Л. Н. ''Древняя Русь и Великая степь''.&nbsp;— М.: АСТ Москва, 2008.&nbsp;— С. 504, 578, 718.&nbsp;— 839 с.</ref>.

Етнонім [[Русь (етнонім)|«русь»]] / [[Русини|«русин»]] вживався як самоназва всього слов'янського населення України з кінця ХІІ&nbsp;— поч. ХІІІ ст. аж до XVIII&nbsp;ст. включно, а можливо, й довше (остання виявлена фіксація у джерелах зі Східно-Центральної України&nbsp;— 1728&nbsp;р., а в фольклорних творах&nbsp;— 1850-ті рр.
Це свідчить, що населення України становило один етнос і що даний етнос зберігався як такий (звичайно, зазнаючи певних трансформацій) упродовж усього цього часу. Як регіональна самоназва українського населення західних областей України цей термін, вже у формі [[Русини (етнографічна група)|«русини»]], побутував до 1-ї пол. XX&nbsp;ст., коли й був витіснений новим загальноукраїнським ендоетнонімом «українці». Отже, етнос, який виникає на слов'янських землях Південної Русі в кінці ХІІ&nbsp;— на поч. ХІІІ ст., є саме українським.<ref>{{Cite web|url=https://web.archive.org/web/20080924183111/http://www.etnolog.org.ua/vyd/matetn/2004/N4/Art03.htm|title=Етногенез українців: критерії появи етносу // Матеріали до української етнології. Збірник наукових праць ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України. – К., 2004. – Випуск 4 (7). – С. 10–22.|last=Балушок|first=Василь|date=|website=|publisher=|language=|accessdate=}}</ref>

Український етнос остаточно сформувався на рубежі [[XVI століття|XVI]]—[[XVII століття|XVII століть]], причому каталізаторами цього процесу стали загроза фізичного знищення з боку [[Степ]]у (утворення [[Кримське ханство|Кримського ханства]]&nbsp;— [[васал]]а [[Османська імперія|Османської імперії]]), [[національний гніт]] польської [[шляхта|шляхти]] і внутрішня зрада [[еліта|еліти]]&nbsp;— перехід [[аристократія|аристократії]] до католицтва і укладення церковної [[Берестейська унія|унії]]. На хвилі національної боротьби росла національна [[самосвідомість]]. Остання виявилася на побутовому рівні в усвідомленні своєї приналежності до «руського народу», а на вищому, ідеологічному рівні&nbsp;— у боротьбі за [[національні права]], за [[православ'я]], за створення національних державних інститутів і атрибутів. Результатом цих процесів стала спроба творення власної держави українським народом середині XVII&nbsp;ст. під проводом [[Хмельницький Богдан|Б. Хмельницького]].

== Ідентифікація ==
У [[Східна Європа|Східній Європі]] впливи греко-[[Римська імперія|римської]] цивілізації поширювалися через [[Давньогрецькі міста Північного Причорномор'я|античні колонії Північного Причорномор'я]] в межах України. Тому етноісторичний розвиток території України випереджав більш віддалені від античних центрів регіони лісової смуги Східної Європи (інших народів) і наближався до темпів історичного розвитку країн [[Західна Європа|Західної]] та [[Центральна Європа|Центральної Європи]], що розвивалися підо впливом греко-римської цивілізації. Отже на українських етнічних теренах між [[Карпати|Карпатами]], [[Прип'ять|Прип'яттю]] та [[Наддніпрянська Україна|Київським Подніпров'ям]], як і на землях інших великих європейських етносів, що знаходилися у сфері впливу [[Стародавній Рим|Стародавнього Риму]], простежується з кінця [[V століття]]. [[Археологія]], [[мовознавство]], [[антропологія]], письмові джерела переконливо свідчать про тяглість й неперервність розвитку в Північно-Західній Україні єдиного етнічного організму, від [[Дуліби|дулібів]], [[Склавіни|склавинів]], [[Анти|антів]]&nbsp;— і до сучасних [[українці]]в<ref name="Зализняк"/>.

Етнічна історія українців відбилася в різноманітності самоназв ([[етнонім]]ів), назв з боку інших народів, а також назв країни і держави. З моменту зародження українського [[етнос]]у ключовим було поняття [[Русь]]. Причому в різні періоди домінували такі його варіанти: [[6 століття|VI]]—[[14 століття|XIV]] ст.&nbsp;— [[Русь]]; з [[1395]]&nbsp;р.&nbsp;— [[Мала Русь]]; у [[17 століття|XVII]]—[[18 століття|XVIII]] ст.&nbsp;— [[Малоросія]]; [[19 століття|XIX&nbsp;ст.]]&nbsp;— початок [[20 століття|ХХ]] ст.&nbsp;— [[Україна-Русь]]. Визнання назви «Україна» (уперше згадане у [[1187]]&nbsp;р.&nbsp;— див. «[[Україна (назва)]]») відбулося у XVII столітті, але тоді воно співіснувало з іншим&nbsp;— «Малоросія», яке набуло широкого розповсюдження після приєднання України до [[Московська держава|Московської держави]]. Тільки з початку XX століття етнонім «Україна» став домінуючим.

Слід виділити і таку особливість: спочатку Руссю, а потім Україною називали центральну область, тобто Київську землю, а потім звідси найменування «Русь» розповсюдилося на все [[Східні слов'яни|східне слов'янство]], а «Україна» пізніше на все українство. Тобто назва «Русь» сформувалася як спільнослов'янський термін, і саме тому [[Московська держава]] взяла його собі у назву для утвердження концепції [[Третій Рим|«Третього Риму»]]. Що стосується назви «Україна», то є декілька пояснень його походження: або від «[[Край|краю]]»&nbsp;— кордону зі Степом, або від слова «країна» інша версія&nbsp;— «[[край]]» як батьківщина, вітчизна, та ін. Найпоширеніша версія: назва «Україна» походить від слів «у» і «країна» й означає внутрішню землю (батьківщину), на противагу зовнішнім землям (закордонню). Порівняйте з німецьким «inland».

Що стосується самоназви «українець», то вона почала вживатися з XVII&nbsp;ст. але після приєднання України до [[Московське царство|Московського царства]] була малопоширеною. З XVII&nbsp;ст. назва «[[Етноніми українців#Українці|українець]]» вживалася у значенні «[[козак]]», «козацький народ», «український народ». Поряд з цим продовжувала існувати і стара самоназва «[[русин]]». Тільки в умовах національного відродження у другій половині XIX століття остаточно утвердилася самоназва «[[українець]]». Таким чином, в етнічній історії [[українці]]в можна виділити ключові етнооб'єднуючі самоназви за останні 2000 років:
# [[Анти]] ([[Антський союз]]) [[ІІ століття|ІІ]]-[[VII століття|VII]]&nbsp;ст.: [[уличі]], [[тиверці]], [[дуліби]], [[білі хорвати]], [[волиняни]], [[бужани]];
# [[слов'яни]] [[VI століття|VI]]—[[XI століття|XI]]&nbsp;ст.: [[уличі]], [[тиверці]], [[дуліби]], [[білі хорвати]], [[дреговичі]], [[деревляни]], [[сіверяни]], [[Поляни (східні)|поляни]];
# [[Русини]] ([[руси]], [[Русь (етнонім)|русь]], державне утворення&nbsp;— [[Київська Русь]], [[Руське Королівство]], [[Велике князівство Литовське|ВКЛ]], [[Руське воєводство]]) [[X століття|X]]—[[XX століття|XX]]&nbsp;ст.;
# [[Козаки]] ([[Черкаси (українці)|черкаси]], державне утворення&nbsp;— [[Гетьманщина]]) [[XVI століття|XVI]]—[[XVIII століття|XVIII]]&nbsp;ст.;
# [[Українці]] (державні утворення&nbsp;— [[УНР]], [[Українська Держава]], [[УРСР]], [[Україна]]) [[XVII століття|XVII]]—[[XXI століття|XXI]]&nbsp;ст.

== Структура генофонду українців ==
{{main|Генофонд українців}}
[[Файл:Генофонд мтДНК.jpg|thumb|290px|Карта 2. Генетична спорідненість українців та мешканців Європи сусідніх з Україною областей за частотами гаплогруп мтДНК]]
* На збірній карті 1 показано генетичну спорідненість українців та мешканців сусідніх з Україною областей за частотами гаплогруп Y хромосоми. Території, населення яких генетично близьке до українців, зафарбовані синім кольором. Максимальна генетична відмінність від українців показана коричневим кольором. Червоними точками показані популяції, за якими побудована карта. N&nbsp;— сумарна кількість індивідів, MIN, MAX і MEAN&nbsp;— мінімальне, максимальне і середнє значення відстаней для всієї карти.
* На збірній карті 2 показано генетичну спорідненість українців та мешканців Європи за частотами гаплогруп мтДНК.
Українці найбільш близькі за цим показником з мешканцями прилеглих до України областей, а також білорусами, поляками та з іншими європейцями. Близькість до українців популяцій віддзеркалює синій колір.

Таким чином, за обома показниками&nbsp;— частотами гаплогруп Y хромосоми (чоловічої) і частотами гаплогруп мтДНК&nbsp;— простежується найтісніша генетична спорідненість українців з мешканцями прилеглих до України областей: білорусами, поляками та південно-західними популяціями росіян. Крім того, існує тісна генетична спорідненість українців з іншими європейськими народами. Склад чоловіків-українців по гаплогрупам Y-ДНК&nbsp;— [[Гаплогрупа R1a|R1a]]&nbsp;— 54&nbsp;% (переважно східно-західно слов'янська), I&nbsp;— 18&nbsp;% (переважно східно-південнослов'янська I2, частково північноєвропейська I1), E1b1b&nbsp;— 4&nbsp;% (південноєвропейська), J&nbsp;— 6&nbsp;% (близькосхідна), G&nbsp;— 4&nbsp;% (кавказька), N&nbsp;— 6&nbsp;% (уральська, фінська, скандинавська), R1b (центрально-західноєвропейська) 2&nbsp;%, всього 94&nbsp;%.(див.{{нп|Y-ДНК гаплогрупи за етнічними групами||en|Y-DNA haplogroups by ethnic groups}}, {{нп|Y-ДНК гаплогрупи в народів Європи||en|Y-DNA haplogroups in European populations}}).

У північно-східних й лівобережних наддніпрянських областях R1a сягає 60&nbsp;%, ці території вважають ареалом появи гаплогрупи.[http://www.eupedia.com/europe/Haplogroup_R1a_Y-DNA.shtml]

Центр ваги «етнічних хмар (ареалів)» [[білоруси|білорусів]] та [[українці]]в у просторі знаходяться поблизу, але самі «хмари» перекриваються тільки наполовину, майже відійшовши від «хмари» [[росіяни|росіян]]. До того ж, якщо український [[етнос]] взагалі не межує з фіно-угорським компонентом, а білоруський&nbsp;— тільки доторкається, то російська популяція знаходяться в одному кластері з фіно-угорським, а не зі [[слов'яни|слов'янськими]] етносами<ref name="Шарухо">[http://cyberleninka.ru/article/n/belorusy-v-antropologicheskom-i-etnicheskom-prostranstve Шарухо Игорь Николаевич, «Историческая география и топонимика» (БЕЛОРУСЫ В АНТРОПОЛОГИЧЕСКОМ И ЭТНИЧЕСКОМ ПРОСТРАНСТВЕ), «Псковский регионологический журнал», вып. №&nbsp;6, 2008 г.] {{ref-ru}}</ref>.

== Місце українства ==
{{main|Населення України}}
Сьогодні українці складають основне населення держави [[Україна]]. Це один з найбільших народів [[Європа|Європи]] і другий за чисельністю у слов'янському світі. Згідно з останнім переписом (1989&nbsp;р.) українці в своїй країні становили майже три чверті населення (72,7&nbsp;%). Тут проживало 84,8&nbsp;% українців, які жили в тогочасному СРСР&nbsp;— 37,4&nbsp;млн. В основному українці рівномірно розподілені по всій території держави за винятком [[Кримський півострів|Криму]] і південного сходу. У сільській місцевості вони складають до 90&nbsp;% населення, в містах&nbsp;— до 70&nbsp;%.

Українці належать до слов'янської групи [[індоєвропейці|індоєвропейської]] етнолінгвістичної сім'ї. Український етнос складається з
# основного етнічного масиву українського народу, який в основному збігається з територією його формування і державними кордонами України;
# [[етнічна група|етнічних груп]] українців за межами основного етнічного масиву в ближньому і далекому зарубіжжі&nbsp;— [[діаспора|діаспори]];
# субетнічних груп, тобто спільнот у середовищі українців, відмінних специфічними рисами культури ([[гуцули]], [[лемки]], [[бойки]], [[поліщуки]] і&nbsp;т.&nbsp;д.).

== Чинники міграції та виникнення діаспор ==
'''Східна міграція'''<br/>
<!-- {{main|Східна українська діаспора}}-->
Проходила під впливом таких процесів у Російській імперії як російська територіальна експансія на Південь і Схід та політика Московської держави щодо козацтва&nbsp;— витиснення козацтва з Низового Подніпров'я та заселення козаками нових прикордонних земель за межами «Малоросії»; надання пільгових умов для переселення слов'янської селянської людності у Сибір та на Далекий Схід.

Внаслідок цього сотні тисяч українців оселилися за межами території власне України, в суміжних з нею регіонах&nbsp;— [[Кубань|Кубані]], [[Приазов'я|Приазов'ї]], [[Центрально-Чорноземна область РФ|Центрально-Чорноземній області РФ]], на Дунаї. Значне число українців переселилося до [[Сибір]]у і на [[Далекий Схід]] (східна діаспора). У колишніх радянських республіках проживає: в Російській Федерації (Кубань, Приазов'я, Центрально-Чорноземний район)&nbsp;— 4,4&nbsp;млн етнічних українців, [[Казахстан]]і&nbsp;— близько 2&nbsp;млн, [[Молдова|Молдові]]&nbsp;— 561 тис., [[Білорусь|Білорусі]]&nbsp;— 291 тис.

'''Західна міграція'''<br/>
На американський континент еміграція відбувалася в основному з українських земель, які входили до складу [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]]. Тільки наприкінці XIX&nbsp;— початку [[ХХ століття|ХХ столітті]] вона склала понад 700 тисяч чоловік.

Сучасні еміграційні процеси активізувалися після розпаду [[СРСР]]. У далекому зарубіжжі найбільше українців живе у [[Сполучені Штати Америки|США]]&nbsp;— приблизно 1&nbsp;млн, [[Канада|Канаді]]&nbsp;— понад півмільйона, в [[Аргентина|Аргентині]] і [[Бразилія|Бразилії]] по 200 тисяч, [[Польща|Польщі]]&nbsp;— близько 300 тисяч чоловік. Потрібно зазначити, що потужна компактна етнічна маса українців, яка існувала на території Польщі ([[Холмщина]], [[Підляшшя]]), після проведеної в [[1947]]&nbsp;р. [[операція "Вісла"|операції «Вісла»]] по переселенню їх в західні воєводства фактично перестала існувати. Всього за офіційними даними, на середину 1989&nbsp;р. кількість українців у світі становила '''46,2&nbsp;млн'''. За деякими сучасними оцінками, кількість українців тільки в діаспорі досягає 20—30&nbsp;млн, а загальна кількість становить 60—70&nbsp;млн. {{джерело?}}

== Демографічний чинник ==
{{main|Демографія України}}
Незважаючи на значну [[еміграція|еміграцію]], чисельність населення України зростала (див. [[аграрне перенаселення в українських губерніях Російської імперії початку XX століття]]). Так, в 1897&nbsp;р. вона становила 28,4&nbsp;млн, а в 1913&nbsp;р.&nbsp;— вже 35,2&nbsp;млн. У той же час починаючи з XIX&nbsp;ст. в основному внаслідок освоєння і промислового розвитку [[Південна Україна|Півдня]] і [[Східна Україна|Сходу України]], що призвело до переселення сюди великої маси людей з інших регіонів Російської держави, питома вага тут українців меншала (див. [[історія міст України]], [[урбанізація України]]). Так, якщо в XVIII столітті українці становили близько 85&nbsp;% населення у межах сучасної України, то в XIX&nbsp;ст.&nbsp;— приблизно 80&nbsp;%, а у XX&nbsp;ст.&nbsp;— близько 74&nbsp;%.

В останні десятиріччя різко зменшилося [[селяни|сільське]] населення і збільшилося [[міщани|міське]], яке склало понад 65&nbsp;%. Особливо небезпечними явищами стали зниження народжуваності (у 1990&nbsp;р. цей показник був найнижчим у СРСР) і збільшення [[смертність|смертності]], внаслідок чого з [[1980-ті|80-х]] р. спостерігається [[депопуляція]]. Вона особливо посилилася з [[1992]]&nbsp;р. Серед етнічних процесів потрібно виділити зменшення питомої ваги україномовного населення з 71,8&nbsp;% у 1959&nbsp;р. до 63,9&nbsp;% у 1989&nbsp;р. Найбільш це явище властиве Донецько-Придніпровському і Південному регіонам. Серед причин, які обумовили зменшення питомої ваги україномовного населення в Україні домінуюче місце займає [[русифікація]], яка супроводжувала процес створення «радянського народу».

== Див. також ==
{{Div col|cols=2}}
* [[Антропологічний склад українців]]
* [[Етногенез слов'ян]]
* [[Етногенез білорусів]]
* [[Етногенез поляків]]
* [[Сарматизм]]
* [[Етногенез]]
* [[Генеалогія]]
* [[Генетика]]
* [[Етнос]]
* [[Археогенетика]]

{{Div col end}}

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Джерела ==
{{refbegin|2}}
* {{ЕУ}}
* {{ЕІУ/3}}
* Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій. Київ: Либідь, 1993.&nbsp;— 390&nbsp;с.
* Українська і зарубіжна культура. Донецьк: Східний видавничий дім.&nbsp;— 2001.&nbsp;— 372&nbsp;с.
* [[Півторак Григорій Петрович|Півторак Г. П.]] Українці: звідки ми і наша мова.&nbsp;— К.: Наук. думка, 1993.&nbsp;— 200 с.
* [http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt.htm Півторак Г.&nbsp;П.&nbsp;Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов: Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски»].&nbsp;— К.: Академія, 2001.&nbsp;— 152 с. (2-ге вид., доп.&nbsp;— К.: Арістей, 2004.&nbsp;— 180 с.).
* [http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/215185.html Пшеничнов Андрей Сергеевич. Структура генофонда украинцев по данным о полиморфизме митохондриальной ДНК и Y хромосомы: диссертация … кандидата биологических наук : 03.00.15 Москва, 2007 191 с., Библиогр.: с. 139—155 РГБ ОД, 61:07-3/1394]
* Балушок В.&nbsp;Г.&nbsp;Українська етнічна спільнота: етногенез, історія, етнонімія.&nbsp;— Біла Церква, 2008.&nbsp;— 304 с.
* Брайчевський М.&nbsp;Ю.&nbsp;До проблеми походження українського народу // Хроніка&nbsp;— 2000.- Вип. 27-28.- 1998.
* [https://web.archive.org/web/20121230180436/http://www.lrc.org.ua/projects/etnogenez-ua11.html ''Залізняк Л. Л.'' Походження українського народу. Аналіз концепцій]
* Ісаєвич Я. Походження українців: історіографічні схеми і політика // Матеріали до української етнології.- К.,1995.- Вип. 1 (4).- С.103&nbsp;— 114.
* Калакура Я.&nbsp;С.&nbsp;Історичні засади українознавства.&nbsp;— К., 2007.&nbsp;— 381 с.
* Кононенко П. П., Кононенко Т.&nbsp;П.&nbsp;Український етнос: ґенеза і перспективи. Історичний нарис.&nbsp;— Обухів: ГНИП, 2003.&nbsp;— 519 с.
* [http://ukrbulletin.univ.kiev.ua/Visnyk-13/Lyesyev.pdf аспірант І. Лєсєв, ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ЕТНОГЕНЕЗУ УКРАЇНЦІВ У ПРАЦЯХ ВІТЧИЗНЯНИХ НАУКОВЦІВ, ВІСНИК Київського національного університету імені Тараса Шевченка, УКРАЇНОЗНАВСТВО 13/2009, стор. 56-58,]
* [https://web.archive.org/web/20140915162655/http://shron.chtyvo.org.ua/Zalizniak/Etnohenez_ukraintsiv_ta_ikhnikh_susidiv_z_pozytsii_suchasnoi_etnolohii.pdf Л.&nbsp;Л.&nbsp;Залізняк, ЕТНОГЕНЕЗ УКРАЇНЦІВ ТА ЇХНІХ СУСІДІВ З ПОЗИЦІЙ СУЧАСНОЇ ЕТНОЛОГІЇ, стор. 52-60]

{{refend}}

== Посилання ==
* [https://archive.org/stream/UkrMalaEn/kn_01_%D0%90-%D0%91#page/n13/mode/2up Автохтонність українського народу] // {{УМЕ1|сторінки = 14-15}}
{{refbegin|2}}
* ''Баран В. Д.'', [http://history.org.ua/?termin=Etnogenez_ukr_narodu Етногенез українського народу], сайт «[[Інститут історії України НАН України|Інститут історії України Національної академії наук України]]»
* [http://kharkiv-nspu.org.ua/archives/2363 Марко Роберт Стех, «Очима культури» №&nbsp;15. Віктор Петров про походження українців]
* [https://web.archive.org/web/20120706152515/http://img.tyzhden.ua/Content/Files/tyzhden/Book%2016.pdf «Правда про походження українців», «Український тиждень» №&nbsp;16 (233)]
* [http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=1734 Звідки з'явилися слов'яни та «індоєвропейці». Вони ж&nbsp;— арії. Відповідь дає ДНК-генеалогія. Частина 1]
* [https://www.familytreedna.com/groups/ukrainian-dna/about/background Геногеографічний проект «Українська ДНК» | Ukrainian DNA Genogeographic Project]
* Лозко Г. Українське народознавство&nbsp;— Гриф МОН України.- Тернопіль: Мандрівець, 2011. (512 ст.) ISBN 978-966-634-565-6

;Відео
* {{YouTube|id=aACrxwEL4XA|title=Цивілізація 2: Леонід Залізняк про походження українців|start=start}}
* {{YouTube|id=Q7tWfDBl9-c|title=ДНК-портрет нації (повний випуск)|start=start}}
* {{YouTube|id=eD4PXRmxPWY|title=ДНК 2. У пошуках жінки (повний випуск)|start=start}}

{{refend}}

{{Історія України}}
{{Хронологія історії України}}
{{Слов'яни}}
{{Слов'янські племена}}
{{Київська Русь}}
{{Русь}}
{{Археологічні культури України}}
{{ДНК українців}}
{{ВП-портали|Етнологія|Антропологія|Соціологія|Україна}}

{{DEFAULTSORT:Етногенез українців}}
[[Категорія:Етнографія]]
[[Категорія:Етнологія]]
[[Категорія:Етногенез]]
[[Категорія:Українці]]
[[Категорія:Історія України]]
[[Категорія:Генетична історія Європи]]