Діалекти російської мови — територіальні різновиди російської мови, що об'єднуються в традиціях російської діалектології у дві основні великі діалектні величини — наріччя, між якими розташована область перехідних говірок (середньоросійські говірки). Наріччя та перехідні говірки включають до свого складу групи говірок (рідше виділяються підгрупи говірок). Як величини другого, додаткового діалектного членування території поширення російської мови в цілому, грає допоміжну роль, виділяються діалектні зони[5].

Діалекти російської мови на території первинного формування[1][2][3].
Основою мапи є Діалектологічна карта, складена К. Ф. Захаровою і В. Г. Орловою і вперше опублікована в роботі «Російська діалектологія» під редакцією Р. І. Аванесова і В. Г. Орлової в 1965 році[4]

Говори раннього і пізнього формування

В діалектології розрізняють територію споконвічного великоросійського заселення (великоруська область поширення російської мови на XV століття), не включає Поволжя, Урал, Сибір, Північний Кавказ, з одного боку, і область пізнішого російського заселення, з іншого боку. У межах території споконвічного заселення ще в XV ст. склалися дві великі угруповання говір ів — північне наріччя та південне наріччя, що характеризуються рядом чітких ізоглос, а також проміжні среднерусские говірки. Для території пізнього формування (азіатська частина РФ, Поволжі, Кавказ) характерна відсутність чіткого розподілу діалектних зон, строкатість невеликих ареалів, висхідних до мови переселенців з різних регіонів, а також риси, що відображають змішення різних діалектів[6].

Області розповсюдження діалектів і среднерусских говірок

 
Діалектологічна карта 1914 року
 
Области распространения говоров.
Данная карта создана на основе диалектологической карты 1915 года, ограниченной территорией России с рядом изменений[2][7]

Територія среднерусских говірок — Псковська, Тверська, Московська, Володимирська, Іванівська, Нижегородська області. Північніше цього поясу — зона північного наріччя, на південь — відповідно, південного.

Класифікація російських діалектів

В межах цих трьох головних груп (двох прислівників і среднерусских говірок) виділяються групи і підгрупи говірок:

Среднерусские говірки, насамперед московський говір, лягли в основу літературного російської мови.

Сучасне становище

Ступінь діалектних відмінностей не перешкоджає взаєморозумінню носіїв. В XX століття е широкий розвиток освіти та ЗМІ, масштабна міграція населення сприяли різкому скороченню носіїв традиційних говірок; зараз це в основному сільські жителі старшого покоління. У промові міського населення різних регіонів Росії є незначні відмінності, головним чином лексичного, почасти також фонетичного характеру, іноді опосередковано (через просторіччя) пов'язані з традиційними говорами даного регіону.

Примітки

Коментарі
Джерела
  1. Захарова К. Ф., Орлова В. Г. {{{Заголовок}}}. — ISBN 5-354-00917-0.
  2. а б Касаткин Л. Л. Русские диалекты. Карты. — М. : Наука.(Перевірено 15 червня 2011)
  3. Федеральная целевая программа Русский язык. Региональный центр НИТ ПетрГУ.  Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)(Перевірено 15 червня 2011)
  4. Русская диалектология / под ред. Р. И. Аванесова и В. Г. Орловой. — М. : Наука, 1965.
  5. Захарова К. Ф., Орлова В. Г. Диалектное членение русского языка. — 2-е изд. — М. : Едиториал УРСС, 2004. — С. 18—26. — ISBN 5-354-00917-0.
  6. В. В. Лопатин, И. С. Улуханов. Русский язык // Языки мира: Славянские языки. М.:Academia, 2005, с. 445
  7. {{{Заголовок}}}.

Див. також

Посилання і література

  • Архангельский областной словарь, вып. 1-11, 1980—2001.
  • Русская диалектология: Учебное пособие для педагогических институтов под ред. П. С. Кузнецова. — М., 1973.
  • Русская диалектология: Учебное пособие под редакцией Е. А. Нефедовой. — М.: МГУ, 1999.
  • Русская диалектология: Учебник для педагогических институтов под редакцией Л. Л. Касаткина. — М., 1989.
  • Язык русской деревни: Школьный общеобразовательный атлас: Пособие для общеобразовательных учреждений. — М., 1994.