Допомога Африканському Союзу з боку НАТО в Дарфурі

Версія від 16:13, 15 серпня 2014, створена Flavius1 (обговорення | внесок) (Створена сторінка: {{пишу}} {{Картка:Військовий конфлікт |конфлікт =Допомога Африканському Союзу збоку НА...)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)

Допомога Африканському Союзу збоку НАТО в Дарфурі (англ. NATO assistance to the African Union) — один з напрямків діяльності НАТО на Африканському континенті (провінція Дардуф, Судан).

Допомога Африканському Союзу збоку НАТО в Дарфурі
Громадянська війна в Судані
SouthernSudanMap.png
Південний регіон Судану
Дата: 1 липня 2005 — 31 грудня 2007
Місце: Південний Судан
Результат: мирна угода, незалежність Південного Судану, до складу якого входить провінція Дардуф
Сторони
НАТО НАТО

Шаблон:Flaf ООН

Південний Судан

Історія

На початку 2003 року довготривалий конфлікт у провінції Дардуф (Південна частина Судану) переріс у криваву гуманітарну кризу, яка призвела до загибелі майже 300 тисяч мирних жителів. У спробах припинити насильство Африканський Союз проголосив про наміри запросити у регіони миротворців і у квітні 2005 року звернувся з прохання до НАТО та ООН. У червні того ж року Альянс погодився розпочати свою першу місію в Африці. Офіційно місія розпочалась 1 липня 2005 року. Її головними завданнями були допомога у підготовці та тренуванні підрозділів, які діють у Судані за мандатом Організації Об'єднаних Націй. В Ефіопії, яка межує з Суданом, було створено спеціальний штабний навчальний центр для підготовки офіцерів підрозділів ООН.

У травні 2005 році група міністрів закордонних справ країн-членів НАТО разом з колишнім Держсекретарем США Мадлен Олбрайт закликала НАТО виділити для зміцнення сил Африканському Союзу бригаду сил швидкого реагування НАТО.

У січні 2006 спеціальний представник ООН з питань Судану, констатувавши, що спроби Африканського Союзу відіграти миротворчу роль в Судані є марними, звернувся до Ради Безпеки ООН з тим, щоб вона прийняла рішення про направлення до Судану 20 000 миротворців із правом використання сили, припинення нападів на мирне населення і розброєння загонів бойовиків.

Генеральний Секретар ООН Кофі Анан заявив, що ООН має звернутися до Сполучених Штатів, Європейського Союзу та інших геополітичних центрів з прохання щодо забезпечення їх активної участі у припиненні громадянської війни у Судані.

5 травня 2006 року у місті Абуджа (Нігерія) була підписана мирна угода між урядом Судану та найбільшим повстанським угрупованням, що діє у Дардуфі, яка створила необхідні передумови для закінчення війни між Північним та Південним Суданом (9 липня 2011 року стане незалежною державою).

28 квітня 2006 року Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер під час зустрічі з міністрами закордонних справ країн-членів НАТО заявив, що головним напрямком активної діяльності НАТО на Близькому і Середньому Сході є допомога Африканському Союзу у підтримці миротворчої місії в Дардуфі.

31 грудня 2007 року місія НАТО в Дардуфі була офіційно завершена.

Суперечки ЄС і НАТО

Місія у Дардуфі стала джерелом суперечок у Альянсі між країнами-членами Альянсу і країнами-членами Євросоюзу. Франція, яка вказувала на трансантлантичні розходження щодо ролі НАТО за межами євроатлантичного ареалу, наполягала на тому, що місія повинна здійснюватися у компетенції Євросоюзу, а ніяк не Альянсу, який, на її думку, є суто єврорегіональним блоком. Пізніше, до Франції приєдналась і Бельгія, яка вважає, що Євросоюз більше підходить до розв'язання конфлікту у Дардуфі, ніж НАТО, тим більше, що ЄС вже допомагає Африканському СОюзу технікою і обладнанням.

Після кількох місяців дебатів щодо здійснення місії у Судані, Франція і Бельгія все ж погодилися з участю Альянсу у миротворчих операціях у Дардуфі, але за умови, що Євросоюз й надалі розширятиме свою місію. У результаті цих домовленостей частина країн-членів НАТО, серед яких Франція, Бельгія, Італія та Німеччина, здійснювали авіатранспортні операції, використовуючи механізми ЄС, а інша частина, серед яких США, Канада, використовуючи механізми НАТО.

Операції Євросоюзу контролювалася через координаційний центр, що знаходився у Нідерландах, а операції НАТО через координаційний центр у Аддіс-Абебі.

Примітки

Посилання