Дол-Ґулдур (англ. Dol Guldur) - в леґендаріумі Дж. Р. Р. Толкіна місцевість в Середзем'ї. "Пагорб Чаклунства" - твердиня Саурона в південній частині Морок-лісу в Третю Епоху.[1]

Історія

Спершу пагорб називався Амон - Ланк (синд. Amon - Lanc - Голий Пагорб), оскільки на його скелястій вершині не росло жодного дерева і вона різко виділялась на тлі густих лісів Великого Зеленолісся. Ще в Епоху Дерев тут оселились лісові ельфи з племені нандорів, що не мали над собою єдиного правителя. У Другу Епоху до Великого Зеленолісся переселилось чимало ельфів з Доріату, серед яких була родина Орофера, що став засновником королівства лісових ельфів. На пагорбі Амон - Ланк Орофер звів свою столицю. Після загибелі Орофера у битві при Дагорладі (3434 р. Д. Е.) королем став його син Трандуїл.

У середині першого тисячоліття Третьої Епохи Трандуїл та його піддані покинули Амон - Ланк через ймовірність конфлікту з гномами Морії, заснувавши нову столицю на березі Лісової Річки у північній частині лісу.

Близько 1000 року Третьої Епохи на вершині пагорба оселився Саурон, звівши на ній чорний замок Дол - Гулдур. Відтоді Велике Зеленолісся стало називатись Морок - Лісом, бо ліс (особливо його південна частина) став густим і похмурим і в ньому оселились гігантські павуки з нащадків Унголіанти та всілякі інші потвори. Саурон не випадково обрав це місце, оскільки поруч була Ірисна Низовина, де загубився Єдиний Перстень. Слуги Темного Володаря розпочали пошуки Персня.

Дізнавшись про темну силу що укріпилась в Дол - Гулдурі мудрі тривалий час вважали що там оселився один з назгулів. Близько 2060 р. з' являються перші підозри що це Саурон. У 2063 р. Гендальф уперше прийшов до замку і його володар втік на схід. Так розпочався Пильний Мир, що тривав до 2460 р. коли Саурон знов повернувся в Дол - Гулдур. У 2845 р. Т. Е. слуги Саурона впіймали короля гномів Трайна ІІ, його було ув' язнено в підземеллі фортеці і відібрано останній з семи перснів гномів. У 2850 р. Гендальф удруге прийшов до Дол - Гулдура і впізнав у його господарі Саурона. Також він знайшов Трайна і той, помираючи віддає йому ключ від потаємного ходу в Ереборі та карту. Наступного року на Білій Раді Гендальф наполягав на якнайшвидшій війні, але Саруман був проти виступу і Біла Рада завершилась нічим. Лише у 2941 р. мудрі виступили проти Саурона, але той зрозумів давно їхні плани і відійшов у Мордор. Через 10 років у Дол - Гулдур прийшли назгули. Капітаном фортеці став назгул Кгамул, колишній вождь східнян.

Восени 3018 р. Саурон віддав йому наказ відбити Голума в ельфів Трандуїла і 20 вересня орки з Дол - Гулдура здійснили напад на сторожу що охороняла колишнього гобіта, котрий з настанням ночі не схотів спускатись з дерева. В результаті бою Голум утік.

Узимку й навесні 3019 р. гарнізон Дол - Гулдура неодноразово здійснював напад на Лоріен та ельфів Морок - Лісу (одну з битв Фродо спостерігав з вершини Амон - Ген у лютому). 28 березня ельфи Лоріену на чолі з Келеборном та Галадріель та ельфи Морок - Лісу під проводом Трандуїла оточують замок, беруть його штурмом і, знищивши орків руйнують фортецю. Землі довкола пагорба відходять у володіння Лоріену, а Морок - Ліс було перейменовано в Ерін - Ласгален (синд. Erin - Lasgalen - Ліс Зеленолистя). Ельфи - галадріми ще довго жили в ньому, навіть після того як Лоріен було покинуто.

Опис

У "Володарі Перснів" не вказано як виглядає Дол - Гулдур. Говориться лише що коли Фродо глянув з флету розташованого на мелорні, то він побачив темну й страшну стіну. Сонце що осявало Лоріен було ніби безсиле там.

- Там Дол - Гулдур - коротко відповів Гелдір. - Там лише чорні ялини, там дерева насмерть боряться одне з одним, а на землі гниє і всихає їхнє гілля. Там переховувався Ворог, але тепер там інші господарі і міць темної фортеці зростає. В останній час на ній лежить чорна хмара. Наразі ти можеш спостерігати водночас дві сили що змагаються. Досі в боротьбі схрещуються думки, і світло осяває саме серце темряви, не розкриваючи жодної з власних таємниць. Поки що[2].

У фільмах Пітера Джексона "Гобіт: Неочікувана Подорож" та "Пустка Смауга" Дол - Гулдур показано напівзруйнованим старим замком в руїнах якого переховувався дух Саурона.

Примітки

  1. Толкін, Джон Рональд Руел. Сильмариліон/Перекл. з англ. Катерина Оніщук. — Львів: Астролябія, 2008. — с.343
  2. Толкин, Дж. Р. Р. (1991.). Властелин Колец - Ч.1. Братство Кольца - Кн. 2. - Глава VII. Лотлориен (рос.). Санкт - Петербург: "Северо - Запад". с. 416. ISBN 5 - 8352 - 0029 - 3.