Дивіде́нди — частина прибутку, яка виплачується (і) емітентом корпоративних прав на користь власників корпоративних прав, або (іі) державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або місцевої громади.

Отримання дивідендів є одним із найсуттєвіших прав акціонера чи участника товариства (поряд із правом управління товариством або правом отримання своєї частки у разі ліквідації товариства).

Водночас необґрунтована виплата дивідендів може застосовуватися керівництвом товариства (підприємства) для введення в оману акціонерів (учасників) чи кредиторів або для фінансових махінацій (зловживань).

Обмеження на виплату дивідендів

Найпростіший відомий спосіб[1] «вимивання» активів товариств на користь їх акціонерів за рахунок кредиторів - це виплата дивідендів (як в грошовій, так і натуральній формі) і викуп товариством власних акцій.[2] З метою захисту інтересів кредиторів в ході реформи корпоративного права 2009-2011 років Україна імплементувала деякі положення Другої Директиви ЄС, які стосуються обмежень виплати дивідендів акціонерними товариствами[3]. На відміну від Другої Директиви, до сфери регулювання якої відносяться лише публічні акціонерні товариства, обмеження українського законодавства стосуються як публічних так і приватних акціонерних товариств.

Дивіденди за простими акціями не можуть буть виплачені:

  • у негрошовій формі (наприклад, акціями товариства або іншими цінними паперами)
  • з будь-якого іншого джерела, крім чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку минулих років
  • якщо акції, на які нараховуються дивіденди, не повністю сплачені
  • якщо поточні дивіденди за привілейованими акціями не виплачено повністю
  • якщо товариство має зобов'язання про викуп власних акцій
  • якщо власний капітал товариства є менший, ніж сума його статутного капіталу, резервного капіталу та розміру перевищення ліквідаційної вартості привілейованих акцій над їх номінальною вартістю.

Інші юридичні особи можуть виплачувати дивіденди без обмежень - стан речей, що є невідомим для більшості країн Європи.[4]

Обмеження, яке стосується співвідношення активів і капіталу

Особливої уваги заслуговує обмеження, яке стосується співвідношення активів і капіталу (asset-based liquidity test). Оскільки капітал товариств (тобто внески його засновників і акціонерів) розглядається як гарантія задоволення можливих вимог кредиторів, закон створює механізми, направлені на збереження у власності товариства внесків акціонерів. Обмеження на виплату дивідендів є одним із таких механізмів.

Імплементація цього обмеження в Україні страждає від двох дефектів:

1. Статутний капітал акціонерних товариств формується за рахунок номінальної вартості усіх випущених товариством акцій. Однак внески акціонерів до капіталу товариств зовсім не обмежуються номіналом акцій. Навпаки, закон вимагає розміщувати додаткові акції не за ціною номіналу, а за ринковою вартістю. Ринова вартість акцій може перевищувати номінал в рази або в десятки разів. Для того щоб обмеження досягло своєї регуляторної мети, воно повинно включати не номінальну, а повну вартість акцій: номінал акцій плюс так званий емісійний дохід - суму перевищення сплаченої за акцію ціни над номіналом акції. Формула українського закону (номінал плюс резервний капітал) не забезпечує досягнення цієї мети, оскільки визначення резервного капіталу не включає емісійний дохід. Відповідно до Закону, резервний капітал є нічим іншим, ніж нерозподіленим прибутком минулих років, який обраховується в обліку товариства на рахунку під назвою "резервний капітал". Ця прогалина була усунена в законодавстві, скажімо, Великої Британії ще 1948 року, коли з метою визначення обмежень на виплату дивідендів емісійний дохід був включений до поняття нерозподілюваних резервів[5], але не була усунена у Другій Директиві, яка залишає визначення таких резервів на розсуд держав-членів.

2. Обмеження також повинно застосовуватись таким чином, щоб співвідношення чистих активів і капіталу виконувалось не лише до виплати дивідендів, але і після цього. Однак закон виписаний таким чином, що можливе інакше розуміння обмеження, а саме: виплата дивидендів можлива, якщо на момент виплати вартість активів є вищою за вартість капіталу. Привертає увагу той факт, що і в Другій Директиві[6], і в російському Законі "Про акціонерні товариства"[7] (2 джерела, з яких автори українського закону використовували моделі регулювання і навіть формулювання) особливий акцент зроблений на тому, що співвідношення має виконуватись як до, так і після виплати дивидендів. В українському законі цей акцент чомусь загубився.[8]

Примітки

  1. Інший поширений спосіб включає передачу майна товариства за заниженими цінами особам, афілійованим із менеджментом або мажоритарним акціонером товариства. Докладніше про це див. статтю Правочин, щодо якого є заінтересованість
  2. Black, B., Kraakman R. "A self-enforcing model of corporate law", Harvard Law Review, 1996, vol. 109, p. 1968
  3. ЗАКОН УКРАЇНИ Про акціонерні товариства (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2008, N 50-51, ст.384)
  4. Schön, W. (2006) “Balance Sheet Tests or Solvency Tests – or Both?” in H. Eidenmüller and W. Schön (eds.) Efficient Creditor Protection in European Company Law, special edition of European Business Organization Law Review, 7:1, p. 183
  5. Companies Act (2006), s. 831(4)(a), Davies, P. (2008) Principles of Corporate Law, p. 286
  6. Див. ст. 15.1(а)
  7. Див. ст. 43.1 Закону РФ "Про акціонерні товариства"
  8. Див. ст. 31.3(2) Закону України «Про акціонерні товариства»

Дивись також