Відкрити головне меню

Дзвенигород

село в Україні, в Борщівському районі Тернопільської області.

Дзвени́город — село (колишнє містечко) на південному сході Борщівського району Тернопільської області. Підпорядковане Урожайнівській сільраді. Розташоване на Дністрі.

село Дзвенигород
COA of Dzvenyhorod.gif
Герб Дзвенигорода
Дзвенигородське городище, вали городища.jpg
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Борщівський район
Рада/громада Урожайнівська сільська рада
Код КОАТУУ 6120888302
Основні дані
Засноване бл. 11 століття
Населення 269
Територія 0.148 км²
Густота населення 1817.57 осіб/км²
Поштовий індекс 48755
Телефонний код +380 3541
Географічні дані
Географічні координати 48°32′43″ пн. ш. 26°16′47″ сх. д. / 48.54528° пн. ш. 26.27972° сх. д. / 48.54528; 26.27972Координати: 48°32′43″ пн. ш. 26°16′47″ сх. д. / 48.54528° пн. ш. 26.27972° сх. д. / 48.54528; 26.27972
Середня висота
над рівнем моря
178 м
Водойми Дністер
Найближча залізнична станція Іване-Пусте
Місцева влада
Адреса ради с. Урожайне
Карта
Дзвенигород. Карта розташування: Україна
Дзвенигород
Дзвенигород
Дзвенигород. Карта розташування: Тернопільська область
Дзвенигород
Дзвенигород
Мапа

CMNS: Дзвенигород на Вікісховищі

Від вересня 2015 року ввійшло у склад Мельнице-Подільської селищної громади.

Населення — 266 осіб (2003).

Зміст

ГеографіяРедагувати

Село розташоване на відстані 372 км від Києва, 122 км — від обласного центру міста Тернополя та 33 км від районного центру міста Борщів.

ІсторіяРедагувати

Поблизу Дзвенигорода виявлено археологічні пам'ятки поморської та давньоруської культур.

Польські дослідники XIX століття Міхал Балінський i Тимотеуш Ліпінський вважали, що записи у давніх руських літописах про місто Звенигород стосуються цього придністровського села (наприклад, за 1126 рік). Згідно з ними, за це місто сперечалися князі з роду Рюриковичів, після 1199 (часу створення Галицько-Волинського князівства) Дзвенигород був певний час столицею окремого Звенигородського князівства. В 1126 році дістався від батька в спадок Володимирку Володаровичу. Останнім володарем замку був Михайло Всеволодович, званий Звенигородським. У 1240 був повністю спалений монголами[1]. Втім, набагато ймовірніше, що всі ці події відбувалися на місці теперішнього села Звенигород Львівської області.

З другої половини XIV століття Дзвенигород, як і все Поділля, був під владою князів Коріятовичів, які на місці старого городища збудували дерев'яний замок, який пізніше належав князям Острозьким. У 1516 році замок спалений татарами. У 1570 він ще стояв спустошеним.

2 жовтня 1656 польський король Ян ІІ Казимир надав вінницькому старості (майбутньому брацлавському воєводі) Анджею Потоцькому села Звенигород, Дзвиняч, Вовківці, Латківці, Бабинці, Трубчин на Поділлі, які пізніше були «доживоттям» його дружини[2].

1716 року під час ремонтних робіт у Дзвенигородському замку виявили багато людських кісток. Також було знайдено мармурову гробницю (довжиною 4,5 м) з кістками. Щоби всі ці кістки вивезти, знадобилося до 1000 возів.

У перепису 1765 року про замок не було згадано, лише про невеликі будівлі та незначну кількість людей. Старостою на той час був Адам Пісаржевський. Останнім (1772) дзвенигородським старостою був Казимир Ценський (Ціонський).

На початку 19 століття містечком володіла графиня Катерина Коссаковська. Близько 1830 року Дзвенигород купив Теодор Кеншицький. У XIX столітті тут було налагоджене виробництво тютюну й діяла гуральня.

На початку XX ст. син Теодора Кеншицького, Олександер (одружений з Ядвігою Ліпською) продав маєток Кімельманам. Оскар Кімельман мав закладені після 1931 виноградники й займався виноробством.

У 19201939 рр., коли Дзвенигород був частиною Польщі, у селі діяло товариство «Просвіта».

НаселенняРедагувати

У 1810 в селі були 72 житлових будинки, 51 родина та 213 мешканців[3].

У 1887 в Дзвенигороді було 76 будинків і проживало 437 людей (114 римо-католиків, 266 греко-католиків, 56 юдеїв).

За даними перепису населення 2001 року, населення села за рідною мовою розподілялося так[4]:

Мова Число осіб Відсоток
українська 99,63
російська 0,37

СимволікаРедагувати

ГербРедагувати

Автор — А.Шнайдер.[5]

У перетятому лазуровим та червоним щиті в першій частині давній Дзвенигородський замок, у другій частині срібний хвилястий пояс. Автор таким способом хотів засвідчити пам'ять про військові випробування, які випали на долю містечка. Не виключено, що певну роль при цьому відіграв і широковідомий факт знайдення масового поховання оборонців замку.

Пам'яткиРедагувати

архітектуриРедагувати

  • мурована церква Успіння Пресвятої Богородиці (збудована 1801 року в стилі класицизму, перебудована в 1861)
  • будинок Оскара Кімельмана
  • вали городища та пізнішого замку — збереглися поблизу церкви, біля струмка (у північному валі видно місце давньої в'їзної брами).
  • могила на честь вояків УПА (насипана 1993 року)

Будинок Оскара КімельманаРедагувати

Класицистичний палац Кеншинських був повністю спалений під час Першої світової війни, а на його місці Кімельмани збудували новий, який добре зберігся до наших часів (колони, балюстради, камін, дерев'яні паркет і сходи на другий поверх із перилами, а також австрійська кахельна грубка). Спорудження тривало у 19271928 роках, архітектор Іван Багенський. За будовою новий палац подібний на віллу Антонія Увєри, що на вулиці Франка, 152 у Львові, зведену двома роками раніше.[6]

Зараз у цьому приміщенні діє загальноосвітня школа I–II ступеня.

природиРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Географічний словник Королівства Польського
  2. Majewski W. Potocki Andrzej (Jędrzej) h. Pilawa (zm. 1663) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — T. XXVII/4. — Zeszyt 115. — S. 773. (пол.)
  3. Акт передачі Тернопільського краю Австрією Росії // Leschyński Jan. Rzady Rosyjskie w kraju Tarnopolskim. 1809—1815. — Kraków, Warszawa, 1903. — S. 198—204.
  4. Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область // Дані Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  5. Українська геральдика
  6. Klimeniuk T. Jan Bagieński — architekt i konserwator // Ochrona Zabytków. — 1993. — № 46/2 (181). — S. 159.

ЛітератураРедагувати