Декларування доходів та майна державних посадових осіб

Декларація про доходи та майно державних посадових осіб — щорічна декларація, яка подається державними службовцями та іншими публічними посадовими особами відповідно до законодавства про державну службу та закону про протидію корупції.[1]

Історія

Першою оприлюднювати декларації почала Великобританія — ще 1974 року. Через кілька років — США, у 1980-х більшість європейських країн, починаючи з Іспанії і Італії в 1982, Португалії - 1983 році[2]. В Радянському союзі цього не робили, а в незалежній Україні почали з 1993 року. Хоча насправді система запрацювала лише 1997-го, коли затвердили бланки для декларацій[3].

Ключові засади

Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції

Декларування доходів та майна публічних посадових осіб закріплено в Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції (стаття 8)[4], у документах Світового банку, Організації Економічного Співробітництва і Розвитку та інших міжнародних інституцій.

Система декларацій існує в багатьох країнах світу, проте єдиного стандарту немає, і в кожній країні система має свої особливості. У той же час всі системи будуються навколо двох ключових цілей: запобігання незаконного збагачення або врегулювання конфлікту інтересів.

Терміни

Незаконне збагачення — це значне збільшення активів державної посадової особи, яке перевищує її законні доходи і які вона не може раціонально обґрунтувати[5]. Незаконне збагачення відповідно до цієї статті визнається кримінально-караним діянням.

Конфлікт інтересів — ситуація, за якої особиста зацікавленість публічної посадової особи (пряма або непряма) впливає або може вплинути на об'єктивне виконання ним посадових обов'язків, і при якій виникає або може виникнути протиріччя між особистою зацікавленістю посадової особи та законними інтересами інших осіб[6].

Зміст декларацій

Окрім загальних відомостей, таких як ім'я, місце проживання, посада, склад сім'ї, декларація зазвичай містить:

  • відомості про доходи
  • відомості про нерухоме майно
  • відомості про транспортні засоби
  • банковські вклади, цінні папери

Перевірка декларацій

Зазвичай декларація заповнюється особою без контролю, тому можливі зловживання. Це обумовлює необхідність перевірки після її подання. Перевірка декларації здійснюється за допомогою інформації з реєстрів майна та від банківских установ.

У деяких країнах автоматизована система подання декларацій підключена до державних реєстрів та банківських установ. У цьому випадку участь декларанта у заповненні мінімальна.


Світові особливості

У Китаї всі державні службовці зобов'язані щорічно подавати інформацію про свої витрати і доходи, а також про витрати і доходи своїх близьких.[7]

У Бразилії, Данії, США і Казахстані стосовно державних службовців застосовується тільки декларування доходів.

У Великобританії члени Парламенту та члени Палати Лордів також зобов'язані декларувати свої доходи.

В Швеції, Норвегії та Канаді обов'язок подавати декларацію про доходи поширюється на всіх громадян, у тому числі державних службовців (без будь-яких особливостей).

У Фінляндії та Сінгапурі державні службовці щорічно надають звіти про свої витрати. У Франції введено «податок на заможність», де бізнесмени і публічні громадяни сплачують податок вище, ніж середній клас громадян.

В Україні

У серпні 2016 року запрацював електронний реєстр декларацій державних службовців. Органом влади, що здійснює ведення та перевірку декларацій є Національне агентство з питань запобігання корупції. Перша хвиля декларування завершилася 30 жовтня 2016 року. Загалом було зареєстровано 114244 документа [8]. Загальні обсяги задекларованих грошей та об'єктів нерухомості викликали природний шок у жителів України та всього світу [9].

Законодавство

Подання та оприлюднення декларацій в Україні регулюється законом Про запобігання корупції. 1 листопада 2016 року МЗС України попросило Раду Європи оцінити е-декларування щодо дотримання права на приватність [10].

Див. також

Примітки

  1. Декларации о доходах, об имуществе и обязательствах имущественного характера публичных должностных лиц.
  2. Asset Declarations for Public Officials. A TOOL TO PREVENT CORRUPTION (English). 2011. с. 22. 
  3. Ажіотаж довкола електронних декларацій. Що відбувається. Дирижабль. 31.10.2016. Процитовано 8.11.2016. 
  4. Конвенция Организации Объединенных Наций против коррупции, принята резолюцией 58/4 Генеральной Ассамблеи ООН от 31 октября 2003 г. / статья 8.
  5. Конвенция Организации Объединенных Наций против коррупции, принята резолюцией 58/4 Генеральной Ассамблеи ООН от 31 октября 2003 г. / статья 20.
  6. Федеральный закон от 25 декабря 2008 г. № 273-ФЗ «О противодействии коррупции».
  7. Декларирование чиновниками сведений о доходах, имуществе и основных расходах: зарубежный опыт и российская практика
  8. Генпрокурор розповів, як перевірятимуть е-декларації. Дзеркало тижня. Україна. 2 листопада 2016. Процитовано 7 листопада 2016. 
  9. Клименко: Е-декларування повинно завершитися податком на розкіш. Корреспондент. 7 листопада 2016. Процитовано 7 листопада 2016. 
  10. МЗС попросило Раду Європи оцінити е-декларування. Українська правда. 1 листопада 2016. Процитовано 7 листопада 2016.