Відкрити головне меню

Петро-Григорій Орлик
Ім'я при народженні Петро-Григорій Орлик
Псевдо фр. Grégoire Orlyk
Народився 5 листопада 1702(1702-11-05)
Батурин, Гетьманщина, Московське царство
Помер 14 листопада 1759(1759-11-14) (57 років)
Мінден, Королівство Пруссія
Поховання Північний Рейн-Вестфалія
Громадянство Flag of the Cossack Hetmanat.svg Гетьманщина
Франція Франція
Національність українець
Діяльність дипломат, офіцер
Відомий завдяки державний і військовий діяч Королівства Франція
Alma mater Лундський університет
Посада посол
Військове звання генерал-лейтенант
Батько Пилип Орлик
Родичі Пилип Орлик
Ганна Герцик
У шлюбі з Луїза-Елен де Брюн де Дентевіль
Герб

Петро-Григорій Орлик (фр. Grégoire Orlyk, 5 листопада 1702, Батурин, Гетьманщина — 14 листопада 1759, Мінден, Королівство Пруссія) — син Пилипа Орлика, довірена особа Станіслава Лещинського, військовий діяч і агент дипломатичної служби на службі в короля Франції Людовіка XV.

Зміст

РодинаРедагувати

Батько — Пилип Орлик — народився 11 жовтня 1672. в м. Косути Ошмянського повіту на Віленщині (Білорусь) в сім'ї литовської шляхти чеського (богемського) походження — Орликів.[1] Мати Ганна Герцик походила з православної єврейської родини[2] Полтавського полковника — Павла Герцика[3].

Окрім Григорія, в сім'ї Орликів було ще семеро дітей. Старша на три роки Анастасія, брати Михайло та Яків, сестри Марта, Марія, Варвара та Катерина (померла при народженні)[4]. Доля багатьох дітей невідома. Анастасія, майже усе своє коротке життя прожила у Швеції, де взяла шлюб з графом Йоганном Штейнфліхтом, народженого у шлюбі сина Анастасія назвала Пилипом. Інша сестра Григорія — Марта (1713 р.н.) була одружена з представником роду Потоцьких — Дзєржановським[5][a]. Михайло, після того, як Григорій відправився на службу до армії, був поруч з батьком, і під час їхньої місії у Османській імперії загинув. Яків — подався в монастир, де довгий час переховував родину від московського переслідування, але коли Григорію разом з батьком знову потрібен був прихисток, Яків не зміг допомогти, оскільки тяжко занедужав, і незабаром помер. Ганна Орлик з доньками Варварою та Марією і осіла в Станіславові[4]

Цікаво, що Григорія хрестили гетьман Іван Мазепа, полковник Іван Ханенко та Віра Кочубіївна, дружина генерального судді Василя Кочубея[6].

Сім'яРедагувати

3 грудня 1747 одружився з Луїзою-Оленою де Брюн де Дентевіль. Весілля відбувалося у Версалі в присутності короля Людовика XV, королеви і двору.[7] Попри те, що наречена походила з відомого ще з XI ст. французького аристократичного роду, була дочкою маркіза, вона була без маєтку. Окрім того, Григорій Орлик вступив в шлюб тільки тоді коли досягнув певного фінансового благополуччя — платню 560 ліврів і звання полковника Французької армії.[8] Також Орлик отримував платню за послуги надані шведському і французькому королівському дворам. Саме ці кошти давали можливість утримувати себе та дружину. Окрім того шлюб зі шляхетною особою змусив Г. Орлика підтвердити власне дворянське походження, в чому йому допомогли його далекі родичі з Чехії, виславши копію грамоти, що надавала титул барона і підтверджувала його приналежність до гербу Нобілі.[6]

ОсвітаРедагувати

Дитинство Григорія припало на важкі часи в житті Запорозької Січі, що позначились і на його родині. Батько, генеральний писар Пилип Орлик, навчав його військової справи, їзди верхи, фехтуванню тощо, чого вчились всі поважні козаки. Політична ситуація родині Орликів диктувала свої умови. Підтримуючи у боротьбі проти Московщини, шведську сторону, вони нажили чимало ворогів. Після програної битви під Полтавою в 1709 році були змушенні емігрувати. Так розпочався період вигнання для Григорія і його родини. Першим притулком для них стало місто Бендери[9]. Тут, в Бендерах, Григорій перейшов першу школу чужих мов та познайомився з людьми, з якими пізніше співпрацював у своїх політичних та дипломатичних справах.[6] Цікавився політикою і разом з батьком брав участь у переговорних процесах. Через нові конфлікти, тепер з татарами,[6], Пилип Орлик з родиною переїжджає в Швецію.

По закінченні військової служби (1716) Григорій здобуває високу освіту з відзнакою в Лундському університеті. Серед викладачів йому особливо запамятався професор метафізики Андрій Регеліюс. У реєстрі університетської бібліотеки в Люнді збереглись дані про те, які книги перечитував Григорій: дві руські книжки (псалтир і молитовник), латинська граматика Юста Ліпсія, листи Цицерона і твори Еразма Ротердамського[6]. Вже тоді він відзначається хорошими здібностями до мов: особливо добре знав французьку мову. Виявив хист до музики, вмів добре грати на лютні.

Дипломатична кар'єраРедагувати

Після підписання у 1711 році між Гетьманщиною, представленою еміграційним урядом Пилипа Орлика, та Кримським ханатом Кайрського договору про оборонно-наступальний військовий союз Гетьманщини з Кримським ханством Григор Орлик на деякий час лишався в Бахчисараї як заручником-гарантом виконання цієї угоди.

Від початку 30—х років XVIII ст. гвардійський офіцер Григор Орлик розпочинає свою військово-політичну кар'єру при французькому королівському дворі: виконує важливі дипломатичні доручення короля Людовіка XV, зустрічається з найвищими урядовцями Османської та Габсбурзької монархії, Кримського ханства, Речі Посполитої. В то й же час інкогніто виконує важливі і секретні завдання (часто — поїздки) свого батька.[7]

У 1729 році Григорій Орлик виходить на дипломатичну арену. 28 жовтня 1729 року французький посол Антуан-Фелікс де Монті влаштовував нараду у салоні французької амбасади Варшави. По закінченні засідання, річпосполитські магнати, а саме — примас Теодор Анджей, київський воєвода Юзеф (Потоцький став великим коронним гетьманом в 1735 році, а в 1729 це місце було вакантним) та придворний коронний маршалок Стефан Потоцькі, скеровують Орлика до екзильного короля Польщі Станіслава Лещинського[6].

На думку Ілька Борщака, місія Орлика до Франції мала подвійний характер. В першу чергу «Репрезентувати Королю Станіславу Лещинському наміри короля Августа ІІ змусити Республіку поставити на престол його сина», а також отримати від Французького двору клопотання, яке б зобов'язало Царгородського амбасадора підтримати гетьмана Пилипа Орлика у його намірі щодо України, щоб мати зв'язок із козаками і «осягнути від Порти його звільнення»[6].

Проте Борщак навмисне не врахував ще одного пункту, а саме те, що Григорій Орлик був змушений «запевнити Його Величність Короля Станіслава, що всі добрі П'ясти об'єдналися, аби взяти сторону Його Величності, щоб прикрити його, і під його покровительством протистояти намірам Саксонії та забезпечити їхню свободу, прохаючи Короля Станіслава взяти участь у цьому та залучити усіх його друзів і союзників»[10]. Потрібно також зазначити, що із третього пункту, який Борщак зробив чомусь другим, зникли важливі слова, які повністю змінювали зміст фрази: «отримати від Французького двору клопотання через Короля Станіслава рекомендації до Французького посла при Порті, щоб […] полегшити його зв'язок і листування з козаками та використати їх, коли складеться кон'юнктура, на службі Королю Станіславові та Республіці». Після цього документ говорить, що Король Станіслав дав свою згоду відправити Григорія Орлика до Османської імперії визволяти свого батька. Таким чином  поїздка Григорія Орлика у Францію 1729 р. була польською політичною місією, а не як вважає Борщак, відносини представника українського самостійного руху з Французьким урядом[10].

Потрібно наголосити, що в період  між 1729 і 1736 роками, Григорій Орлик заповзято виконує дипломатичні місії на користь Станіслава Лещинського. Про це свідчать його візити до Франції (листопад 1729, грудень 1731, січень 1733, червень 1733), делегації до Османської імперії (червень 1730, січень 1732, березень 1733, березень 1734) та поїздки до Кримського ханства (лютий 1732, березень 1734)[5]. За час своєї дипломатичної кар'єри він користувався різними прізвищами та іменами. Ось не повний їхній перелік: капітан шведської гвардії Густав Бартель, капітан швейцарської гвардії Хаг, лікар-француз Ля Мот, Конорієр, капітан з Сасесу, Ернест Брамляк та інші[11].[7] Під виглядом французького мандрівника відвідав Україну.

Після того, як Станіслав Лещинський взяв під покровительство молодого Орлика, він доручає йому налагодити стосунки з польськими шляхтичами, щоб переконати їх підтримати Лещинського, проте, в більшості випадків, відповіді на свої листи Орлик так і не отримав[12]. Також потрібно відзначити, що Григорій рідко покидав територію французької амбасади і, як засвідчують листи посла маркіза Луї-Савера де Вілленева, переговори з османами про долю його батька не велися. Через побоювання французького посла, що про місію Орлика стане відомо російським дипломатам, він переконує Григорія покинути Османську імперію, так і не дочекавшись покращення становища свого батька.[13].

Роль Г. Орлика як дипломата збільшується тоді, коли С. Лещинський розкриває власні наміри вступити у боротьбу за польський престол. Григорію як дипломатичному агенту, а не французькому регулярному службовцю, було доручено відвезення листа французького короля Людовіка ХV до кримського хана Каплан-Гірея, та передання листа-відповіді до Людовіка ХV. Листування стосувалося елекції С.Лещинського у Речі Посполитій. Саме завдяки цій місії, Григорій поступово дізнається про плани французьких урядовців[14].

Однією з найважливіших місій Григорія Орлика, був супровід Станіслава Лещинського із Парижа до Варшави. Після смерті Августа ІІ Сильного влітку 1733 року між профранцузькими та пронімецькими коаліціями Польщі почалася боротьба. Орлику, разом із французьким офіцером, за два тижні (26 серпня — 8 вересня) вдалося доставити Лещинського до Варшави і 12 вересня його було офіційно проголошено королем Речі Посполитої[11].

Військова кар'єраРедагувати

Після переїзду до Шведської імперії за наказом Карла ХІІ Григорій зарахований «фендриком» до королівської гвардії[9]. Бойове хрещення отримав у 1716 р. у битві, на боці шведського короля Карла XII Густава під фортецею Штральзунд.[15]

У квітні 1721 р. батько відряджає Петра-Григорія до Дрездена, де він мав під зміненим іменем вступити до Саксонської гвардії. Майже шість років Григорій Орлик провів у Саксонській армії, після чого покинув службу та у 1726 році став ад'ютантом польського коронного гетьмана Станіслава Жевуського.[5]

Як зазначають деякі дослідники, Григорій покинув армію через зближення дрезденського двору з Петербургом. Особиста неприязнь до російського імперіалізму і змусила його прийняти таке рішення.[9]

Петро-Григорій Орлик брав участь у таємній подорожі С. Лещинського до Варшави у вересні 1733 р., після чого його висунули на офіцерський чин. У 1734 р. Григорій був зарахований на французьку військову службу на офіцерську вакансію в один з 16-ти драгунських полків (станом на 1730 рр.), а саме до 5-го драгунського полку, що мав звання «Генерал полковника (драгуни)»[10]

Протягом перших років служби у французькому війську Орлик надалі продовжував виконувати таємні доручення для Станіслава Лещинського. У Листі від 4-го лютого 1736 р. з Відня до Кардинала де Флері молодший Орлик фактично визнає двоїстість своєї ситуації на службі двох монархів.[10]

Так чи інакше, він перебував до кінця свого життя у свиті Станіслава, що чітко вказує його шлюбний контракт 1748 р., де про нього йдеться, як про «бригадира королівської армії» та «Генерал ад'ютанта короля Польщі». Як про чинного «генерал ад'ютанта короля Польщі» згадується також у розписі офіцерського складу його полку в 1751 р.[10]

Після одруження 1747 року дружина подарувала чоловікові драгунський кінний полк, до якого записалися переважно шведи, тому він і отримав назву «Сині шведи короля». Із козаків, які емігрували із Запорожжя, він створив ескадрон.[7]

Орлик був призначений Людовіком ХV на чолі полку «Королівські поляки». Орликова місія по збиранню шляхти Речі Посполитої під французькими прапорами помітно хоча б тому, що 6 офіцерів були з «корони Польської» та 1 — з Литви. Багато було й шведських офіцерів — аж семеро. Усе це були молоді офіцери до 30-ти років, які гуртувалися навколо досвідченого, уже тоді 48-річного, полковника.[10]

Проте 18 січня 1760 р. полк «Королівські поляки», уже по смерті Орлика, був інкорпорований у полк «Королівські Шведи» та перестав існувати.[10]

На чолі кінного полку Григорій брав участь у війні з Габсбурзькою монархією 1744—1747 рр. і Семилітній війні (1756—1763 рр.,), у ході якої (1759 р.) отримав звання генерал-поручник французької армії. Був двічі поранений під час важких битв коло Берген та Міндена. і 14 листопада 1759 р. помер у госпіталі. За свої бойові заслуги він був нагороджений відзнакою шведського короля «Великий хрест ордена Меча» та французьким орденом «Хрест Святого Луї».[11][7]

Міфи про Петра-Григорія ОрликаРедагувати

Життя Орлика-молодшого овіяне багатьма міфами, які активно ретранслюються, зокрема, в українських ЗМІ та науково-популярній літературі. Попри те, що сама постать Петра-Григорія Орлика не вписана до українського героїчного канону, до якого належить його батько, окремі міфи про Петра-Григорія є досить поширеними.

Найбільш ретрансльованим є міф про зв'язок  П.-Г. Орлика з назвою міста Орлі та однойменного аеропорту, розташованого поблизу. Попри те що у дослідницькій літературі переважно навіть не згадується про цей зв'язок, українські науковці Тарас Чухліб та Віктор Горобець у своїй книзі «Незнайома Кліо: таємниці, казуси і курйози української історії. Козацька доба» пишуть: «Вже у середині XX ст. на території, що у XVIII—XIX ст. належала Орликам-Дентевілям і, очевидно, тому називалася „Орлі“, було збудовано один із найбільших аеропортів Франції, який успадкував цю милозвучну історичну назву. І тепер кожен українець, якому доводиться відвідати паризький аеропорт, може з гордістю сказати: ця сучасна європейська споруда названа на честь одного з найпалкіших українських патріотів свого часу, довіреної особи короля ЛюдовікаXV, генерала і графа Франції, козацького сина Григора Орлика»[16].

Французький історик українського походження Ірина Дмитришин, коментуючи подібні твердження та констатуючи їхню неправдоподібність, говорить наступне:

«Я абсолютно переконана, що немає прямого зв'язку. Я думаю, що йдеться просто про омонімію. Можливо, нам дуже б хотілося, щоб Орлі пішло від Орлика, але окрім схожості назви нічого спільного. Тому що, по-перше, Орлик у цих краях, де зараз знаходиться аеропорт Орлі навряд чи бував, він швидше жив у провінції Шампань. По-друге, якщо по-українськи звучить однаково Орлик і Орлі, то у французькому написанні орфографія зовсім інша. Такий, може, пікантний момент, який полягає у тому, що ми не єдині у тому, хто посилається на цю назву, бо так само росіяни стверджують, що Орлі походить від родини Орлових. Так що у цій діяльності ми не маємо виключну монополію».[17]

Найпомітніша роль у творенні міфології Орлика належить українському емігрантському історику Ільку Борщаку[18].

Наприклад, І. Борщак та його послідовники активно використовували як портрет Орлика картину, чиє авторство приписували Жану-Оноре Фраґонару[9]. Хоча особа зображена на цьому портреті неідентифікована, а авторство Фрагонара є недоведеними.

Оскільки Ілько Борщак відверто декларував, що свої праці про П.-Г. Орлика він писав з позицій історика-державника та українського патріота[19], то безумовно, це позначилось на змісті його розвідок. Заангажованість та пріоритетність патріотизму над історизмом у підході І. Борщака та його послідовників стає очевидною, коли мова йде про питання ідентичності Петра-Григорія Орлика та пошуки авторами у його діяльності мотивів українського державника[11]. Намагання Борщака охарактеризувати ідентичність Орлика як виключно козацьку-українську проявилось навіть у зміні імені Григорій, яке вживається у джерелах, на Григор. Така штучна заміна була сприйнята та розтиражована пізнішими авторами.

Характеристика ідентичності Орлика як української або козацько-української, піддана аргументованій критиці у доробку сучасних дослідників.[5] Так І. Дмитришин в одній з своїх праць, з певними уточненнями, але все ж ствердно відповідає на власне питання «Григір Орлик — польський патріот?»[20]. Історики доходять висновків, що попри присутність у Орлика ідентифікації себе як нащадка козацького роду, ця ідентичність була складовою Річпосполитського патріотизму та свідчила, перш за все, про відчуття власної шляхетськості, а ніяк про виключно українську національну приналежність, про яку пише І.Борщак.

Література про Григорія ОрликаРедагувати

Однією з найперших ґрунтовних праць про Г. Орлика є дослідницька робота його біографа І. Борщака, але багато фактів  вигадані задля формування концепції національного героя. Так, Ірина Дмитришин, автор дослідження «Gregoire Orlyk. Un cosaque ukrainien au service de Louis XV» («Григорій Орлик. Український козак на службі Людовіка XV») в одному з інтерв'ю, відповідаючи на питання про довіру до таких праць як «Мазепа», «Григір Орлик — великий мазепинець», «Наполеон та Україна» говорить:

«Безперечно, Борщак зробив чимало перебільшень, тому, посилаючись на нього, треба бути дуже обережним. Я радила б шукати додаткові джерела, щоб можна було перевірити написане ним. Треба зазначити, що Борщак був одним iз перших дослідників цієї теми. Він працював і в Міністерстві закордонних справ Франції. Власне, там він знайшов оригінал щоденника Пилипа Орлика, а також багато документів, які стосуються обох Орликів. Не применшуючи заслуг Борщака в дослідженні цієї теми, тут, на мою думку, ми маємо справу з суто людським прагненням українця, який працював у еміграції, видати бажане за дійсне, і, можливо, представити Україну в трохи прикрашеному вигляді.»[21]

Спроби деконструювати Борщака робить дослідник Вадим Ададуров в своїй доповіді «Конструювання Ільком Борщаком міфологічного[гіперпосилання]  образу історії України 17 — 20 ст.», де автор ставить під сумнів та руйнує деякі положення про патріотичність та українську свідомість Григорія Орлика, як міфотворчі.

Прихильніше до розвідок Борщака ставиться Тарас Чухліб, який повторяє тези про знайомство з Вольтером та назву аеропорту Орлі на честь сім'ї Орликів.[11]

Григорій Орлик досить популярний і в сучасній українській художній літературі такі твори як, «Гетьманич Орлик: Художньо-документальна повість» авторства Івана Корсака,[22] чи «Орлик, син Орлика» Тимур Литовченка[23]  отримала другу премію у номінації «Романи» на Всеукраїнському літературному конкурсі «Коронація слова» 2010 року.

Про Григора Орлика-Дентевіля, уславленого генерала французької армії йдеться в історичній повісті Миколи Лазорського «Патріот. Григор Орлик (1702—1759)».[24] У повісті зображено все життя Гр. Орлика — від трагічного дня поразки під Полтавою до смерті у бою під Мінденом.

Незважаючи на літературну ідентифікацію творів, слід зазначити повторення в них міфів створених Ільком Борщаком. Зокрема про спілкування Орлика з Вольтером, підтвердження якого не знайшли в документах.[25]

ЗаувагиРедагувати

  1. за А. Бонецьким, були роди Дзержановських гербів Гримала, Гоздава, Заглоба → Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1902. — Cz. 1. — t. 5. — S. 180—183. (пол.)

ПриміткиРедагувати

  1. Чухліб Т. Пилип Орлик. Київ, 2008. 64 с.
  2. Русский биографический словарь. // Режим доступу: http://www.rulex.ru/01040070.htm
  3. Родовод. //Режим доступу: http://ru.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%8C:268468
  4. а б Правителі України. // Режим доступу: http://pravyteli.uaweb.org/lib/orlyk_3.html
  5. а б в г Дмитришин І. Пилип Орлик — польський патріот? // Od Kijova do Rzymu. Bialostok, 2012. — С. 359—368.
  6. а б в г д е ж Там же
  7. а б в г д Олещенко Та. Лицар і український патріот // Лазорський Микола. «Патріот. Григор Орлик (1702—1759)»: іст. оповід. / М. Лазорський; упорядкув. та передм. Т. Олещенко. — К. : ДП "Видавничий дім «Персонал», 2009. 344 с. — (Бібліотека української героїки; вип. 6)
  8. Ададуров В. Украинский казак на службе Людовика XV или польский шляхтич на службе двух королей: Документальная деконструкция исследования Илька Борщака о деятельности Петра-Григория Орлика. // Французкий ежегодник, 2014.
  9. а б в г Борщак І. Великий мазепинець Григор Орлик. Генерал-поручник Людовика XV (1742—1759). Нью-Йорк: «Червона Калина», 1972. 222 с.
  10. а б в г д е ж Ададуров В. Украинский казак на службе Людовика XV или польский шляхтич на службе двух королей: Документальная деконструкция исследования Илька Борщака о деятельности Петра-Григория Орлика… // Французкий ежегодник, 2014.
  11. а б в г д Григір Орлик — ад'ютант його величності короля Франції Людовіка XV. // Горобець В., Чух-ліб Т. Незнайома Кліо: таємниці, казуси і курйози української історії. Козацька доба/ Ред. В. Смолій. — К. : «Наукова думка», 2004. — 311 с.
  12. Archives du ministere des affaires etrangeres de France. Correspondance politique. Sous-serie Turqie. Vol. 83, fol. 66r Expedition de Villeneuve a Chauvelin, Constantinople, le 7 septembre et 1er octobre 1731 // Ададуров В. В. Украинский казак службе Людовика XV или польский шляхтич на службе двух королей: Документальная деконструкция исследования Илька Борщака о деятельности Петра-Григория Орлика.// Французкий ежегодник, 2014.
  13. Archives du ministere des affaires etrangeres de France. Correspondance politique. Sous-serie Turqie. Vol. 247v-247r, 288v-288r [Expedition de Villeneuve a Chauvelin, Constantinople, le 7 septembre et 1er octobre 1731] // Ададуров В. В. Украинский казак службе Людовика XV или польский шляхтич на службе двух королей: Документальная деконструкция исследования Илька Борщака о деятельности Петра-Григория Орлика.// Французкий ежегодник, 2014.
  14. Archives du ministere des affaires etrangeres de France. Correspondance politique. Sous-serie Turqie. Vol. 86, fol. 401V [Minute de l'expedition de Fleury a Villeneuve, Marly, le 25 Janvier 1733] // Ададуров В. В. Украинский казак службе Людовика XV или польский шляхтич на службе двух королей: Документальная деконструкция исследования Илька Борщака о деятельности Петра-Григория Орлика.// Французкий ежегодник, 2014.
  15. Григір Орлик — ад'ютант його величності короля Франції Людовіка XV. // Горобець В., Чухліб Т. Незнайома Кліо: таємниці, казуси і курйози української історії. Козацька доба / Ред. В. Смолій. — К. : «Наукова думка», 2004. — 311 с.
  16. Там само.
  17. Марусик Т. Міф і правда про графа Григорія Орлика. // Радіо Свобода. — Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/article/933853.html
  18. Ададуров В. В. Украинский казак службе Людовика XV или польский шляхтич на службе двух королей: Документальная деконструкция исследования Илька Борщака о деятельности Петра-Григория Орлика.// Французкий ежегодник, 2014.
  19. Там само.
  20. Там само.
  21. Григір Орлик. Син вождя української нації.// Україна молода. Режим доступу: http://umoloda.kiev.ua/regions/0/186/0/24061/
  22. Корсак І. Ф. Гетьманич Орлик: Художньо-документальна повість. Луцьк: «Твердиня», 2006. 124 с.
  23. Литовченко Т. «Орлі, син Орлика». Харків: «Фоліо», 2010. 282 с. ISBN 978-966-03-5332-9
  24. Лазорський Микола. «Патріот. Григор Орлик (1702—1759)»: іст.оповід. / М. Лазорський; упорядкув. та передм. Т. Олещенко. — Київ: ДП "Видавничий дім «Персонал», 2009. 344 с. — (Бібліотека української героїки; вип. 6) ISBN 978-966-608-933-3
  25. Корсак І. Ф. Гетьманич Орлик: Художньо-документальна повість. — Луцьк : «Твердиня», 2006. — 124 с.

Джерела та літератураРедагувати

  • Чухліб Т. В. Орлик Григорій // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 635. — ISBN 978-966-00-1061-1.
  • Archives du ministere des affaires etrangeres de France. Correspondance politique. Sous-serie Turqie. Vol. 83, fol. 66r [[Expedition de Villeneuve a Chauvelin, Constantinople, le 7 septembre et 1er  octobre 1731]] // Ададуров В. В. Украинский казак службе Людовика XV или польский шляхтич на службе двух королей: Документальная деконструкция исследования Илька Борщака о деятельности Петра-Григория Орлика.// Французкий ежегодник, 2014.
  • Archives du ministere des affaires etrangeres de France. Correspondance politique. Sous-serie Turqie. Vol. 247v-247r, 288v-288r [Expedition de Villeneuve a Chauvelin, Constantinople, le 7 septembre et 1er  octobre 1731] // Ададуров В. В. Украинский казак службе Людовика XV или польский шляхтич на службе двух королей: Документальная деконструкция исследования Илька Борщака о деятельности Петра-Григория Орлика.// Французкий ежегодник, 2014.
  • Archives du ministere des affaires etrangeres de France. Correspondance politique. Sous-serie Turqie. Vol. 86, fol. 401V [Minute de l'expedition de Fleury a Villeneuve, Marly, le 25 Janvier 1733] // Ададуров В. В. Украинский казак службе Людовика XV или польский шляхтич на службе двух королей: Документальная деконструкция исследования Илька Борщака о деятельности Петра-Григория Орлика.// Французкий ежегодник, 2014.
  • Ададуров В. Украинский казак на службе Людовика XV или польский шляхтич на службе двух королей: Документальная деконструкция исследования Илька Борщака о деятельности Петра-Григория Орлика.// Французкий ежегодник, 2014.
  • Борщак І. Великий мазепинець Григор Орлик. Генерал-поручник Людовика XV (1742—1759). — Нью-Йорк: «Червона Калина», 1972. — 222 с.
  • Григір Орлик — ад'ютант його величності короля Франції Людовіка XV. // Горобець В., Чухліб Т. Незнайома Кліо: таємниці, казуси і курйози української

історії. Козацька доба / Ред. В. Смолій. Київ: «Наукова думка», 2004. 311 с.

  • Дмитришин Ірина. Пилип Орлик — польський патріот? // Od Kijova do Rzymu. Bialostok, 2012. — С. 359—368.
  • Корсак Іван. Гетьманич Орлик: Художньо-документальна повість. — Луцьк: «Твердиня», 2006. — 124 с.
  • Литовченко Тимур. «Орлі, син Орлика». — Харків: «Фоліо», 2010. 282 с.
  • Олещенко Тетяна. Лицар і український патріот. // Лазорський Микола. «Патріот. Григор Орлик (1702—1759)»: іст. оповід. / М. Лазорський; упорядкув. та передм. Т. Олещенко. — К. : ДП "Видавничий дім «Персонал», 2009. 344 с. — (Бібліотека української героїки; вип. 6)
  • Чухліб Тарас. Пилип Орлик. — К., 2008. 64 с.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати