Перегляд вихідного коду сторінки Гончар Олесь Терентійович

{{othernames|Гончар}}
{{Письменник
| Ім'я                = Олесь Терентійович Гончар
| Ім'я при народженні = Олександр Терентійович Біличенко
| Псевдоніми          = 
| Національність = [[українець]]
| Громадянство = {{UNR}}→<br/>{{USSR}}→<br/>{{UKR}}
| Мова творів = {{українська}}
| Рід діяльності = [[Прозаїк]]
| Роки активності = 1930-ті&nbsp;— 1995
| Напрямок = [[соціалістичний реалізм]]
| Жанр = [[роман (жанр)|роман]], [[повість]]
| Magnum opus = [[Собор (роман)|Собор]]
| Signature = Sign Honchar.tif
| Нагороди = {{ряд2|{{Орден Держави (Україна)|2005}}}}
{{ряд2|{{Почесна відзнака Президента України}}}}
{{ряд2|{{Медаль Серп і Молот|1978}}}}
{{ряд2|{{Орден Леніна|1960}} | {{Орден Леніна|1967}} | {{Орден Леніна|1978}} | {{Орден Жовтневої Революції|1971}}}}
{{ряд2|{{Орден Трудового Червоного Прапора|1984}} | {{Орден Трудового Червоного Прапора|1988}} | {{Орден Дружби народів|1982}} | {{Орден Вітчизняної війни 1 ступеня|1985}}}}
{{ряд2|{{Орден Червоної Зірки|1945}} | {{Орден Слави 3 ступеня|1945}} | {{Медаль «За відвагу»|1944}} | {{Медаль «За відвагу»|1944}}}}
{{ряд2|{{Медаль «За відвагу»|1945}} | {{Медаль «За оборону Києва»}} | {{Медаль «За перемогу над Німеччиною»}} | {{Медаль «За взяття Берліна»}}}}
{{ряд2|{{Медаль «20 років перемоги у ВВВ»|1965}} | {{Медаль «30 років перемоги у ВВВ»|1975}} | {{Медаль «40 років перемоги у ВВВ»|1985}} | {{Медаль «50 років Радянській Армії та Флоту»|1968}}}}
{{ряд2|{{Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»|1978}}}}
| Премії = {{ряд2|{{Сталінська премія|1948}} | {{Сталінська премія|1949}} | {{Ленінська премія|1964}} | {{Державна премія СРСР|1982}}}}
{{ряд2|{{Премія Тараса Шевченка (до 1992)|1962}}}}
| Сайт =
}}
'''Гонча́р Оле́сь (Олекса́ндр) Тере́нтійович''' (ім'я при народженні&nbsp;— ''Біличенко Олександр Терентійович''; {{ДН|3|4|1918}}, [[Ломівка]], [[Катеринославська губернія]], [[Українська Народна Республіка|УНР]]<ref>[http://mincult.kmu.gov.ua/mincult/uk/publish/article/127229;jsessionid=DC289ED3C0079981987D0DB661B95D89?mustWords=адже&searchPublishing=1 Міністерство культури і туризму України. Музеєзнавство. Охорона пам'яток]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>&nbsp;—{{ДС|14|7|1995}}, [[Київ]], [[Україна]])&nbsp;— український [[письменник]], літературний критик, громадський діяч. Лауреат [[Сталінська премія|Сталінської премії]], перший лауреат [[Національна премія України імені Тараса Шевченка|республіканської премії ім. Шевченка]] (1962), голова [[Національна спілка письменників України|Спілки письменників України]] (1959—1971), [[Список академіків НАН України|академік НАН України]] (1978). [[Герой України]] (2005, посмертно), [[Герой Соціалістичної Праці|Герой Соціалістичної праці]] (31.03.1978). Кандидат у члени [[ЦК КПРС]] в 1976—1990 роках. Член [[ЦК КПУ]] в 1960—1966 і в 1971—1990 роках. Депутат [[Верховна рада СРСР|Верховної Ради СРСР]] 6—11-го скликань.

== Життєпис ==
Народився 1918 року в селі [[Ломівка]] неподалік [[Дніпро (місто)|Катеринослава]] (нині у межах Дніпра) у родині Терентія Сидоровича (1890—1941) та Тетяни Гаврилівни (1893—1920) Біличенків.

Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, з Ломівки його забрали на виховання дід і бабуся в слободу [[Сухе (Кобеляцький район)|Суху]] [[Полтавська область|Полтавської області]].<ref>{{Cite web|url=https://youtu.be/q0EN-YyM-zg|title=Полтавщина читає Гончара|website=Ютуб|publisher=Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара|language=укр.|accessdate=05.02.2022}}</ref> Бабуся замінила майбутньому письменникові матір.

Олександр Біличенко 1927 року при вступі до школи був записаний як Олесь Гончар (дівоче прізвище матері, прізвище бабусі та дідуся по матері; ім'я Олесь з'явилося, бо в класі вже був інший Сашко, тому, щоб розрізняти учнів, хлопця записали як Олесь). Також хлопцю було виписано в сільській раді нове свідоцтво про народження, згідно з яким він начебто народився в Сухій. Відтоді все життя Олесь Гончар вказував у автобіографіях, анкетах і відомостях для довідників як своє місце народження саме село Суху. Вже в наш час вдова Олеся Гончара Валентина розповіла про це, а також про справжнє місце народження.

Як підтвердження, було знайдено запис у метричній книзі Покровської церкви Ломівки про те, що письменник народився саме у Ломівці.

{{Цитата|''Він ніколи нічого не хотів для себе. Був красивий і гордий в юності і в високі свої літа.''|20|[[Дмитро Білоус]]}}
Тридцяті роки в житті Гончара&nbsp;— період формування його як митця. До вступу до [[Харківський університет|Харківського університету]] (1938) він навчався в Українському книжково-газетному технікумі (1933-37), де в той час викладав [[Юрій Шевельов|Шевельов]], який пізніше згадував його як свого найздібнішого учня; працював у районній (на Полтавщині) та обласній комсомольській газеті в [[Харків|Харкові]] і дедалі впевненіше пробував свої творчі сили як письменник.
[[Файл:Гончар О.jpg|міні|ліворуч|200пкс|Олесь Гончар&nbsp;— студент Харківського університету, 1938 рік.]]
У вересні 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського університету. Через багато років письменник згадував: ''«Коли я переступив поріг університету, у всьому місті, гадаю, не було людини, щасливішої за мене, здійснилася заповітна мрія: з радісним завмиранням серця ступив я в цей сонячний храм науки…»''

[[Файл:Вышитая рубашка с наградами и полевая сумка Олеся Гончара, 1940-е.jpg|220px|міні|праворуч|[[Вишиванка|Вишита сорочка]] з нагородами і польова сумка Олеся Гончара, 1940-ві. [[Національний музей історії України у Другій світовій війні]], [[Київ]]]]

Ранні оповідання й повісті («Черешні цвітуть», «Іван Мостовий» тощо) Гончар присвятив людям, яких добре знав, з якими не раз зустрічався в житті. [[1936]]&nbsp;р., коли почалася [[громадянська війна в Іспанії]], молодий Гончар гаряче мріяв потрапити в саму гущу тих подій. Цьому бажанню тоді не судилося збутися.

У червні [[1941]]&nbsp;р. Олесь Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт.<ref>{{Cite book
|title=Літературно-мистецька Полтавщина
|last=Степаненко
|first=Микола
|year=2013
|publisher=Гадяч
|location=Гадяч
|pages=56-61
|language=укр.
|isbn=978-617-567-058-3
}}</ref> Про долю цього батальйону письменник написав у романі «Людина і зброя», за який став лауреатом республіканської премії ім. Шевченка. Влітку [[1942]] року потрапив у полон, звідки втік [[1943]]-го і продовжував воювати в [[Червона армія|Червоній армії]]. Війну закінчив старшим сержантом на посаді старшини мінометної батареї. Нагороджений [[Орден Червоної Зірки|орденами Червоної зірки]], Слави 3-го ступеня, трьома медалями «За відвагу»<ref>{{Cite book
|title=Собор української душі
|last=Гоян
|first=Ярема
|year=2003
|publisher=Веселка
|location=Київ
|pages=62
|language=укр.
|isbn=966-01-0271-2
}}</ref>.

Вірші, що народжувалися в перервах між боями, сам письменник назве згодом «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів». Сьогоднішнє прочитання їх переконує, що це справді так. Ліричний герой «Атаки», «Думи про Батьківщину», «Братів» та інших фронтових поезій Гончара духовно, емоційно близький до героїв повоєнних його романів і новел, передусім&nbsp;— роману «[[Прапороносці (роман)|Прапороносці]]».
[[Файл:Будинок в Дніпрі де мешкав Олесь Гончар.jpg|ліворуч|міні|Будинок у якому мешкав Олесь Гончар, коли перебував у [[Дніпро (місто)|Дніпропетровську]]]]
Робота над романом «Прапороносці» тривала три повоєнних роки в [[Дніпро (місто)|Дніпропетровську]], де він жив у районі Ломівка в домі у своєї сестри, яка станом на 2013 рік досі там мешкала (нині вул. Клубна, 25, Дніпро). У цей час Олесь публікує ще кілька новел і повість «Земля гуде», завершує навчання у Дніпропетровському університеті ([[1946]]). Член [[ВКП(б)]] з [[1946]] року. Головним підсумком цих років стає трилогія «[[Прапороносці (роман)|Прапороносці]]».
[[Файл:Олесь-Гончар.JPG|200px|thumb|Надгробок Гончара на [[Байкове кладовище|Байковому цвинтарі]] в [[Київ|Києві]]]]
На сторінках журналу «[[Вітчизна (часопис)|Вітчизна]]», а згодом і окремим виданням з'явилися всі три частини роману («Альпи», 1946; «Голубий Дунай», 1947; «Злата Прага», 1948). Високу оцінку творові, відзначеному двома [[Сталінська премія|Сталінськими преміями]], дали тоді [[Яновський Юрій Іванович|Юрій Яновський]], [[Тичина Павло Григорович|Павло Тичина]], [[Фадєєв Олександр Олександрович|Олександр Фадєєв]], [[Остап Вишня]].

З 1952 по 1959 рік&nbsp;— заступник голови правління, у 1959—1971 роках&nbsp;— голова правління [[Національна спілка письменників України|Спілки письменників Української РСР]], у 1971—1986 роках&nbsp;— секретар правління [[Спілка письменників СРСР|Спілки письменників СРСР]].

У 1973 році підписав колективного [[Лист групи радянських письменників до редакції газети «Правда» щодо Солженіцина та Сахарова|листа групи радянських письменників до редакції газети «Правда» щодо Солженіцина та Сахарова]]<ref>[http://antology.igrunov.ru/after_75/memo/1088679091.html Травля Солженицына и Сахарова. Официальные публикации и документы]</ref>.

Від 1973&nbsp;року&nbsp;— голова [[Український республіканський комітет захисту миру|Українського республіканського комітету захисту миру]], член [[Всесвітня Рада Миру|Всесвітньої Ради Миру]], академік Академії наук України.

Письменник [[Яворівський Володимир Олександрович|Володимир Яворівський]] 1980 року написав, що до шістдесяти років Гончар зміг
{{цитата|''досягти виключно всього, чого спроможен досягти письменник на високому перевалі життя в нашій країні: бути Героєм Соціалістичної праці, бути депутатом Верховної Ради СРСР… Бути кандидатом у члени Центрального Комітету КПРС (брати участь у розв'язанні усіх найглобальніших проблем, які вирішуються не лише в країні, а й на планеті!)''<ref>Збірник статей «І в морі пам'ятати джерело» (1980)</ref>}}

Працю на ниві художньої прози Гончар постійно поєднує з літературно-критичною творчістю. Почавши ще в студентські роки з досліджень поетики Михайла Коцюбинського і Василя Стефаника, він згодом створив десятки статей, які вже публікувалися в трьох окремих книгах («Про наше письменство», 1972; «О тех, кто дорог», 1978; «Письменницькі роздуми», 1980) та входили частково до шеститомного зібрання творів письменника. Твори Гончара перекладали 67-ма мовами, а творчий досвід письменника засвоюють і вітчизняні, й закордонні майстри слова.

[[Файл:Мемориальная доска Гончару в Днепре.jpg|міні|297x297пкс|Меморіальна дошка О. Гончару на фасаді корпусу №&nbsp;2 [[Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара|Дніпровського національного університету]]]]
У жовтні 1990 року, О.Гончар на знак солідарності з [[Революція на граніті|голодуючими студентами]] (серед них була і його внучка Леся), задовго до [[Серпневий путч|Серпневого путчу]] у Москві, написав заяву про вихід з [[Комуністична партія Радянського Союзу|КПРС]].<ref>{{Cite web|title=Олександр Терентійович Олесь Гончар Біличенко (Гончар) нар. 3 квітня 1 - Родовід|url=https://uk.rodovid.org/wk/Запис:763896|website=uk.rodovid.org|accessdate=2021-08-29}}</ref>

Помер [[14 липня]] [[1995]] року. Похований на [[Байкове кладовище|Байковому цвинтарі]] (ділянка №&nbsp;7).

== Творчість ==
Після завершення роботи над трилогією «[[Прапороносці (роман)|Прапороносці]]» героїка війни і далі хвилювала митця. В кінці 1940-х і на початку 1950-х років він пише низку новел («Модри Камень», «Весна за Моравою», «Ілонка», «Гори співають», «Усман та Марта» й ін.), багато в чому суголосних з «Прапороносцями». У написаній тоді ж документальній у основі своїй повісті «Земля гуде»<ref>{{Cite web|url=https://youtu.be/czjEPOQwpC8|title=Олесь Гончар Земля гуде|website=ЮТУБ|publisher=Полтава|language=укр.|accessdate=05.02.2022}}</ref> зображено діяльність молодіжної підпільної організації «[[Нескорена полтавчанка]]», очолюваної комсомолкою [[Убийвовк Олена Костянтинівна|Лялею Убийвовк]].

Видані протягом 1950-х років книги новел «Південь» (1951), «Дорога за хмари» (1953), «Чари-комиші» (1958), повісті «Микита Братусь» (1951) і «Щоб світився вогник» (1955) присвячені мирному життю людей, важливим моральним аспектам їхніх взаємовідносин, а романна дилогія «Таврія» (1952) і «Перекоп» (1957)&nbsp;— історико-революційній проблематиці.

Серед них&nbsp;— романи «Тронка» (1963, у грудні 1964 року письменник передав у бібліотечний фонд грошову винагороду Ленінської премії (1964), присудженої йому за цей роман), [[Собор (роман)|«Собор»]] (1968), «[[Берег любові (роман)|Берег любові]]» (1976), «Твоя зоря» (1980), повість «Бригантина» (1972), новели «Кресафт» (1963), «На косі» (1966), «Під далекими соснами» (1970), «Пізнє прозріння» (1974) та ін.

Якщо роман «Тронка» приніс авторові Ленінську премію, то доля написаного наприкінці 1960-х років «Собору» склалася менш успішно.

=== Кампанія проти роману «Собор» ===

Роман [[Собор (роман)|«Собор»]] був опублікований у журналі «Вітчизна» [[1968]] року. Назва роману походить від майже зруйнованого дерев'яного, збудованого без єдиного цвяха, козацького собору, що стояв на тій самій вулиці, де мешкав Гончар. Цей собор стояв у центрі [[Новомосковськ]]а, недалеко від того місця, де жили батьки та сестра письменника. У 1990-х роках собор, який пов'язують з образом собору в книжці, був відбудований.

Перші рецензії на роман після появи у «Вітчизні» були схвальні, але невдовзі критика піддала його тенденційному остракізму, і твір було вилучено з літературного процесу на два десятиліття.

Нищівна кампанія проти роману «Собор» у [[Дніпро (місто)|Дніпрі]] стала своєрідним каталізатором дисидентського руху в регіоні. Представники патріотичної інтелігенції міста в серпні 1968 року написали лист-протест до органів комуністичної влади в Києві, що став відомий як «[[Лист творчої молоді м. Дніпропетровська]]». Автори «Листа»&nbsp;— поет [[Сокульський Іван Григорович|Іван Сокульський]] та журналіст [[Скорик Михайло Тихонович|Михайло Скорик]]&nbsp;— звернулися до ЦК КПУ, описавши ситуацію, що склалася на Дніпропетровщині у зв'язку з боротьбою проти ''«ідейно розгнузданного, антирадянского, націоналістичного роману „Собор“»''. Після оприлюднення «Листа» за кордоном, його авторами зацікавилося КДБ УРСР. Відбувся судовий процес, учасники якого були засуджені до різних термінів ув'язнення.

Олесь Гончар у своїх «Щоденниках» 12 березня 1992 року писав:
{{цитата|''Відповідаю другові на листа. Пишу про полеміки з людьми, які були в таборах. Серед них поширене уявлення, що тільки вони боролися з тоталітаризмом, тільки вони захищали українську духовність; а ті, хто був по цей бік табірних дротів, лише, мовляв, догоджали режимові та мовчки чухали чуби. Я ж стояв і стою на тому, що вся Україна в міру можливого захищала себе як націю і що Рух Опору, подібно як свого часу у Франції чи Польщі, і в нас був усенаціональний. Не кажучи вже про суцільно нескорену Галичину, відомо, що й Східна Україна, все наше Подніпров’я, нещадно зрусифіковане, задушене, затероризоване, раз у раз заявляло про себе протестами і воістину мужніми вчинками. В цьому я пересвідчився ще під час «соборної історії», коли тисячі не знайомих мені людей, ризикуючи собою, стали на захист книги й підтримали автора своїми безстрашними листами. Писали робітники заводів, озивалася звідусіль трудова Україна… А [[Симоненко Василь Андрійович|Василь Симоненко]], [[Горська Алла Олександрівна|Алла Горська]], [[Тютюнник Григір Михайлович|Григір Тютюнник]], композитор [[Івасюк Володимир Михайлович|Івасюк]], [[Малиновська Маргарита Юріївна|Маргарита Малиновська]], краєзнавець із Запоріжжя [[Киценко Микола Петрович|Микола Киценко]] та ще безліч інших? Хіба всі вони не були учасниками всеукраїнського Опору, хоча й судилося їм бути по цей бік концтабірних дротів!..''<ref>Реабілітовані історією / Науково-документальна серія книг. У 27 томах. Ред. колег. : П. Т. Тронько (голова) та ін. — Кн. 5. : Полтавська область / упор. О. А. Білоусько. — Київ-Полтава : Оріяна, 2007. — С. 494.</ref>}}

== Політичні погляди ==
Згідно публікації доктора філологічних наук Степаненка<ref>{{Cite web|title=Гончар та Донбас: чи існувала фраза класика про «ракову пухлину» і де саме взяв її Леонід Кравчук|url=https://ms.detector.media/trendi/post/27600/2021-06-24-gonchar-ta-donbas-chy-isnuvala-fraza-klasyka-pro-rakovu-pukhlynu-i-de-same-vzyav-ii-leonid-kravchuk/|website=detector.media|accessdate=2021-11-17}}</ref> у газеті «Літературна Україна» від 19 лютого 2015 року, в «Щоденнику» Гончара містився запис, де письменник пропонував відсікти Донбас «як ракову пухлину», запис нібито було вилучено під час публікації щоденників: {{цитата|Донбас – це ракова пухлина, то відріжте його, киньте в пельку імперії, хай подавиться! Бо метастази задушать всю Україну! Що дає Донбас нашій духовності, нашій культурі? Ковбасний регіон і ковбасна психологія! Єдину українську школу й ту зацькували... Ні, хай нас буде менше на кілька мільйонів, але це буде нація. Ми здатні будемо відродитись, увійти в європейську цивілізовану сім’ю... А так ніколи ладу не буде. Буде розбій і вічний шантаж... |3=|4=}}

== Оцінки ==

== Громадська діяльність ==
Був одним із засновників [[Український фонд культури|Українського фонду культури]]<ref>[http://www.borys-oliynik.info/fund.php Доповідь Бориса Олійника на урочистостях із нагоди 20-ліття Українського фонду культури] borys-oliynik.info</ref>

== Твори ==

=== Романи ===
{{Div col|2}}
* [[Прапороносці (роман)|Прапороносці]]: 
** Книга 1. Альпи ([[1946]]). 
** Книга 2. Голубий Дунай ([[1947]]). 
** Книга 3. Злата Прага ([[1948]]).
* [[Таврія (роман)|Таврія]] ([[1952]]).
* [[Перекоп (роман)|Перекоп]] ([[1957]]).
* [[Людина і зброя (роман)|Людина і зброя]] ([[1960]]).
* [[Тронка (роман)|Тронка]] ([[1963]]).
* [[Собор (роман)|Собор]] ([[1968]]).
* [[Циклон (роман)|Циклон]] ([[1970]]).
* [[Берег любові (роман)|Берег любові]] ([[1976]]).
* [[Твоя зоря (роман)|Твоя зоря]] ([[1980]]).

=== Повісті ===
* [[Стокозове поле (повість)|Стокозове поле]] ([[1941]]).
* [[Земля гуде (повість)|Земля гуде]] ([[1947]])&nbsp;— про [[Нескорена полтавчанка|Нескорену полтавчанку]].
* [[Микита Братусь (повість)|Микита Братусь]] ([[1950]]).
* [[Щоб світився вогник (повість)|Щоб світився вогник]] ([[1954]]).
* [[Партизанська іскра. Кіноповість]] ([[1955]]).
* [[Бригантина (повість)|Бригантина]] ([[1973]]).
* [[Далекі вогнища (повість)|Далекі вогнища]] ([[1986]]).
* [[Спогад про океан (повість)|Спогад про океан]] ([[1988]]).

=== Збірки оповідань ===
* Новели ([[1949]]).
* Південь ([[1951]]).
* Дорога за хмари ([[1953]]).
* Новели ([[1954]]).
* Чари-комиші ([[1958]]).
* Маша з Верховини ([[1959]]).
* За мить щастя ([[1964]]).
* Далекі багаття ([[1987]]).

=== Книги нарисів ===
* Про наше письменство ([[1950]]).
* Китай зблизька ([[1952]]).
* Японські етюди ([[1962]]).
* О наших писателях ([[1972]]).
* О тех, кто дорог ([[1978]]).
* Письменницькі роздуми ([[1980]]).
* Чим живемо: На шляхах до українського Відродження ([[1991]]).
{{Div col end}}

== Видання ==
* ''Гончар О. Т.'' Вибрані твори: У 4 т.&nbsp;— К.: Сакцент Плюс, 2005.
* ''Гончар О. Т.'' Твори: У 12 т.&nbsp;— К.: Наук. думка, 2001—2009.
* ''Гончар О. Т.'' Твори: В 7 т.&nbsp;— К.: Дніпро, 1987.
* ''Гончар О. Т.'' Щоденники: У 3 т. / Упоряд. В.&nbsp;Д.&nbsp;Гончар.&nbsp;— 2-ге вид.&nbsp;— К.: Веселка, 2008.
* ''Гончар О. Т.'' Берегти світло в душі… / Упоряд. Л.&nbsp;О.&nbsp;Гончар.&nbsp;— К.: Веселка, 2011.
* ''Гончар О. Т.'' Чим живемо: На шляхах до українського Відродження.&nbsp;— К.: Укр. письменник, 1992.&nbsp;— 400 с.
* ''Гончар О. Т''. Твори: В 6 т.&nbsp;— К.: Дніпро, 1978—1979.

== Пам'ять ==

=== Пам'ятник у Києві ===
[[Файл:Oles Honchar monument Kyiv.jpg|200px|thumb|праворуч|Пам'ятник у [[Київ|Києві]], на розі вулиць [[Вулиця В'ячеслава Липинського (Київ)|Липинського]] і [[Вулиця Михайла Коцюбинського (Київ)|М.&nbsp;Коцюбинського]] в парку ім.&nbsp;О. Гончара]]

Пам'ятник Олесю Гончару відкритий 29 травня 2001 на розі вулиць Михайла Коцюбинського та В'ячеслава Липинського біля входу в парк ім. О. Гончара.<ref>{{Cite book
|title=Хата, де виростав Олесь Гончар (до 90-річчя від Дня народження) : путівник
|last=Бондаревська
|first=Тетяна
|year=2008
|publisher=Полтавський літератор
|location=Полтава
|pages=58
|language=укр.
}}</ref> Неподалік від цього місця, письменник жив і працював у квартирі 65 в письменницькому будинку «[[Роліт]]» (вул. Богдана Хмельницького, 68).

Пам'ятник складається з бронзової фігури О. Гончара, виконаної в повний зріст, яка встановлена на сіру гранітну брилу.

Висота скульптури&nbsp;— 2,4&nbsp;м, постамент&nbsp;— 0,82 x 1,89×1,47&nbsp;м.

Скульптори&nbsp;— [[Чепелик Володимир Андрійович|Володимир Чепелик]], А. Чепелик.

=== Меморіальні дошки ===
<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|[[Файл:МД Гончар.JPG|border|120px]]
|[[Файл:Меморіальна дошка Олесю Гончару (Харків вул Університетська 23).jpg|border|240px]]
|[[Файл:Бронзовый барельеф Олесю Гончару на площади 80-летия Днепропетровщины.jpg|межа|186x186пкс]]
|[[Файл:Меморіальна дошка Гончару О.Т IMG 7072.jpg|border|240px]]
|[[Файл:Олесь Гончар мемориальная доска в Киеве.jpg|межа|220x220пкс]]
|-
|<div style='text-align: center;'><small>''Меморіальна дошка Гончару,''
'' на будинку письменників''<br/>
''[[Роліт]] у [[Київ|Києві]]''</div>
|<div style='text-align: center;'><small>''Меморіальна дошка Олесю Гончару'' <br/>
''(Харків вул Університетська 23)''</div>
|''<small>Бронзовий барельєф О. Гончару на площі 80-річчя Дніпропетровщини</small>''
|<div style='text-align: center;'><small>''Меморіальна дошка Гончару О. Т. на корпусі '' <br/>
''Запорізького національного університету''</div>
|''<small>Меморіальна дошка О. Гончару на фасаді Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві</small>''
|}
</center>

=== [[Музей Олеся Гончара|Музеї]] ===
[[Файл:Музей-садиба Олеся Гончара.jpg|220x220px|thumb|Хата-музей Гончара в селі Суха [[Кобеляцький район|Кобеляцького району]] [[Полтавська область|Полтавської області]]]]
У селі [[Сухе (Кобеляцький район)|Сухому]] [[Кобеляцький район|Кобеляцького району]] [[Полтавська область|Полтавської області]] [[28 серпня]] [[2000]] було відкрито [[Державний літературно-меморіальний музей-садиба Олеся Гончара|Державний літературно-меморіальний музей-садибу Олеся Гончара]].<ref>{{Cite book
|title=Літературні музеї Полтавщини
|last=Степаненко
|first=Микола
|year=2006
|publisher=АСМІ
|location=Полтава
|pages=341-395
|language=укр.
|isbn=966-7653-25-7
}}</ref> Щорічно, [[3 квітня]] та [[14 липня]] в музеї проводяться літературно-музичні вечори пам'яті письменника.

19 жовтня 2007 року, за ініціативи адміністрації, учнівського та батьківського колективів у [[Загальноосвітня школа №25 (Дніпродзержинськ)|Дніпродзержинській загальноосвітній школі №&nbsp;25]] відкритий літературний музей Олеся Гончара. У створенні музею велику допомогу надала дружина письменника Валентина Гончар, його сестра Олександра Сова, племінниця Гончара Віра Сесь, онука Леся Гончар, які передали музею унікальні експонати: особисті речі, рукописи, фотоматеріали<ref>[http://school25.ucoz.co.uk/index/istorija_shkoli/0-5 Історія школи. Офіційний сайт СЗШ №&nbsp;25]</ref><ref>{{Cite web |url=http://kolobok-center.dp.ua/index.php/uk/2012-05-18-11-07-23/myzeiprinavchzakladax/muzednipropetrovshyny/dniprodzerjynsk |title=Музеї навчальних закладів Дніпродзержинська. Літературний музей Олеся Гончара СЗШ № 25 |accessdate=2016-04-23 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20160509032543/http://kolobok-center.dp.ua/index.php/uk/2012-05-18-11-07-23/myzeiprinavchzakladax/muzednipropetrovshyny/dniprodzerjynsk |archivedate=2016-05-09 |deadurl=yes }}</ref>.

1 квітня 2008 року до 90-річчя з дня народження Олеся Гончара було відкрито [[Музей Олеся Гончара (Київ)|шкільний музей]] у [[Спеціалізована школа № 76 імені Олеся Гончара (Київ)|Спеціалізованій школі №&nbsp;76 імені Олеся Гончара]] м. Києва.

3 квітня 2018 в [[Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка|Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка]] відкрито [[Музей-кімната Олеся Гончара|Музей-кімнату Олеся Гончара]]. У заході взяли участь Міністр культури України [[Євген Нищук]], ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка [[Леонід Губерський]] і дружина письменника Валентина Гончар.<ref>[https://www.kmu.gov.ua/ua/news/u-kiyevi-prohodyat-urochistosti-zahodi-z-nagodi-100-richchya-olesya-gonchara У Києві проходять урочистості заходи з нагоди 100-річчя Олеся Гончара]</ref>

=== Вулиці, парки ===
На честь Олеся Гончара названий парк у Києві та вулиці в містах України:
* [[Вулиця Олеся Гончара (Київ)|вулиця в Києві]]
* [[Вулиця Олеся Гончара (Харків)|вулиця в Харкові]]
* [[Вулиця Олеся Гончара (Дніпро)|вулиця в Дніпрі]], до 2003 р.&nbsp;— вул. Кірова, раніше&nbsp;— Цегельна, Полтавська
* [[Вулиця Олеся Гончара (Івано-Франківськ)|вулиця в Івано-Франківську]]
* [[Вулиця Олеся Гончара (Біла Церква)|вулиця в Білій Церкві]]
* [[Вулиця Олеся Гончара (Чернівці)|вулиця в Чернівцях]]
* Також є вулиця Олеся Гончара в селі Сухе, де минуло дитинство письменника
* вулиця в Чорткові на Тернопільщині
* 20 травня 2015 року в Полтаві вулицю Енгельса було перейменовано на вулицю Олеся Гончара<ref>{{Cite web |url=http://www.adm-pl.gov.ua/sites/default/files/207-2016.pdf |title=Про перейменування топонімічних назв, демонтаж меморіальних дощок та зображень комуністичної символіки у місті Полтаві. |accessdate=29 травня 2016 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20160529224009/http://www.adm-pl.gov.ua/sites/default/files/207-2016.pdf |archivedate=29 травня 2016 |deadurl=yes }}</ref>.

=== Присвоєні імена ===
Ім'я Олеся Гончара носять:<ref name="Постанова173">[http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/173-97-п Постанова Кабінету міністрів України від 18 лютого 1997 р. №&nbsp;173 «Про увічнення пам'яті Олеся Гончара»]</ref>
* [[Спеціалізована школа № 76 імені Олеся Гончара (Київ)|Спеціалізована школа №&nbsp;76 в м. Києві]]
* [[Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара|Дніпровський національний університет]]
* [[Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека імені Олеся Гончара|Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека]]
* Козельщинська центральна районна бібліотека Полтавської області
* [[Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара|Полтавська обласна бібліотека для юнацтва]]
* бібліотека №&nbsp;155&nbsp;м. Києва
* середня школа №&nbsp;2&nbsp;м. [[Кобеляки]] Полтавської області
* Школа української культури та мистецтв у м. Дніпро

=== Стипендії ===
Засновано чотири державні академічні стипендії імені Олеся Гончара: у [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київському національному університеті імені Тараса Шевченка]]&nbsp;— дві, у [[Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара|Дніпровському державному університеті]]&nbsp;— одна, в [[Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна|Харківському національному університеті]]&nbsp;— одна<ref name="Постанова173" />.

=== Премії ===
Засновані премії імені Олеся Гончара:
* [[Міжнародна премія імені Олеся Гончара|Міжнародна недержавна україно-німецька літературна премія імені Олеся Гончара на найкращий твір молодого автора]]
* [[Державна літературна премія імені Олеся Гончара]]<ref>[http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1363-97-п Постанова Кабінету міністрів України від 8 грудня 1997 р. №&nbsp;1363 «Про заснування літературної премії імені Олеся Гончара»]</ref>
* [[Бористен (щомісячник)#Конкурс імені Олеся Гончара на найкращу публікацію на сторінках журналу «Бористен»|Літературна премія імені Олеся Гончара]]&nbsp;— премія Всеукраїнського щомісячника «[[Бористен (щомісячник)|Бористен]]»

=== Фільми ===
* «'''Велетень степів'''», Дніпропетровський Телетеатр. ''Фільм-роздум на основі оригінальних текстів щоденників О. Гончара та екранізованих фрагментів роману «Собор»''<ref>{{YouTube|id=hC3TI8DanZs|title=«Велетень степів», Дніпропетровський Телетеатр}}</ref>
* «'''Зодчий душі людської'''», Національна кіностудія художніх фільмів ім. О.&nbsp;П.&nbsp;Довженка, 2001 рік<ref>{{YouTube|id=r5wxL9tbCwo|title= Зодчий душі людської, Кіностудія ім. О. Довженка}}</ref>
* «'''Олесь Гончар. Собор'''», Національна телекомпанія України, 2008 рік. ''Головний герой фільму&nbsp;— роман «Собор». Свідки подій піднімають завісу над історією написання роману та наругою тодішньої влади над ним''<ref>{{YouTube|id=PMjtvGZ8Syc|title=Олесь Гончар. „Собор“. Національна телекомпанія України (2008)}}</ref>
* «'''Олесь Гончар. Журба і радість. Щоденник'''», телерадіокомпанія «Глас», 2010 рік. ''Залучені архівні матеріали та сторінки щоденника''<ref>[http://www.ex.ua/view/3004163 Олесь Гончар. Журба і радість. Щоденник] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120205155355/http://www.ex.ua/view/3004163 |date=5 лютого 2012 }} З циклу культурологiчних програм «Портрет» телекомпанiї ГЛАС</ref>
* «'''Світова зоря Олеся Гончара'''», Студія «Concordant Pictures» та Студентський Інформаційний Канал, 2011 рік. ''Спогади рідних і близьких людей''<ref>{{YouTube|id=p_0bLIvO3AU|title=Світова зоря Олеся Гончара}}</ref>
* «'''Олесь Гончар. Люди і Долі'''», Херсонська ОДТРК «Скіфія», 2014 рік<ref>{{YouTube|id=jc96TJ5ps30|title=Олесь Гончар. Люди і Долі}}</ref>
* «'''„Собор“ О.Гончара'''», УТ-1, 1993 рік. [[Моновистава]] за романом «Собор» у виконанні народної артистки України [[Крюкова Ніла Валеріївна|Ніли Крюкової]]<ref>{{YouTube|id=cYYko1ILj3A|title=Ніла Крюкова — „Собор“ О.Гончара}}</ref>
* «'''[[Олесь Гончар. Слово як зброя]]'''», повнометражний документальний фільм режисерки Катерини Стрельченко, 2022<ref>[https://detector.media/infospace/article/198949/2022-05-04-u-slovachchyni-vidbulas-premiera-ukrainskogo-dokumentalnogo-filmu-oles-gonchar-slovo-yak-zbroya/ У Словаччині відбулась прем'єра українського документального фільму «Олесь Гончар. Слово як зброя»]</ref>

=== Нумізматика ===
[[Файл:Oles Gonchar moneta.jpg|thumb|200пкс|Ювілейна монета 2 гривні Нацбанку України (2000&nbsp;р.)]]

31 липня 2000 року [[Національний банк України|Національним банком України]] у серії «[[Видатні особистості України (серія монет)|Видатні особистості України]]» уведено в обіг пам'ятну монету «[[Олесь Гончар (монета)|Олесь Гончар]]».

=== Інше ===
* [[Український інститут національної пам'яті]] в рамках відзначення 83-х роковин Голодомору в Україні у листопаді 2016 року вніс його ім'я до [[Незламні (проєкт до 83-х роковин Голодомору)|проєкту «Незламні»]], як відзначення на державному рівні 15 видатних людей, що пройшли через страшні 1932—1933 роки та змогли реалізувати себе<ref>[http://www.ukrinform.ua/rubric-abroad/2125888-u-32-krainah-zapalat-svicki-u-pamat-pro-zertv-golodomoru-v-ukraini.html У 32 країнах запалять свічки пам'яті про жертв Голодомору в Україні]</ref>.
* У журналі «Перець» №&nbsp;7 за 1978 рік розміщено дружній шарж А.Арутюнянца з нагоди 60-річчя митця<ref>{{Cite web|title=Журнал перець 1978 07|url=https://www.perets.org.ua/Журнал_перець_1978_07/|website=www.perets.org.ua|accessdate=2021-04-08|language=uk}}</ref>

== Нагороди і премії ==
* [[Герой України]] (2005, посмертно)
* [[Герой Соціалістичної Праці]] (31.03.1978)
* три [[орден Леніна|ордени Леніна]] (24.11.1960; 28.10.1967; 31.03.1978)
* [[орден Жовтневої Революції]] (2.07.1971)
* два [[орден Трудового Червоного Прапора|ордени Трудового Червоного Прапора]] (16.11.1984; 1.04.1988)<ref>Указ Президії Верховної ради СРСР від 1 квітня 1988&nbsp;р. (Опубліковано в газ. Правда, 3 квітня 1988&nbsp;р., с. 3)</ref>
* [[орден Вітчизняної війни]] І ст. (11.03.1985)
* [[орден Червоної Зірки]] (4.05.1945)
* [[орден Слави]] ІІІ ст (4.03.1945)
* [[орден Дружби народів]] (22.07.1982)
* медалі
* [[Сталінська премія]] ІІ ст. (1948)
* [[Сталінська премія]] ІІ ст. (1949)
* [[Ленінська премія]] (1964)
* [[Державна премія СРСР]] (1982)
* [[Національна премія України імені Тараса Шевченка|Республіканська премія імені Тараса Шевченка]] (1962)

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Посилання ==
* ''Тронько П. Т.'' [http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Gonchar_O Гончар Олесь Терентійович] // {{ЕІУ|2|155}}
* ''М.&nbsp;К.&nbsp;Наєнко''. [http://esu.com.ua/search_articles.php?id=30828 Гончар Олесь Терентійович] // {{ЕСУ}}
* [https://heroes.profi-forex.org/ua/gonchar-oles-oleksandr-terentijovich Олесь Гончар на сайті «Герої України»]
* [http://krai.lib.kherson.ua/gonchar-7.htm ФОТОгалереї Гончара на сайті Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара]
* ''Наталія Павленко'' [https://gazeta.ua/articles/history/_oles-gonchar-rosiyu-pogubit-nenavist-yaku-vona-rozpalyuye-v-sobi-nenavist-do-ukrayini/829374 Олесь Гончар: «Росію погубить ненависть, яку вона розпалює в собі,&nbsp;— ненависть до України»] матеріал інтернет-порталу [[Цензор.нет]].
* [https://ipoltavets.com/uk/article-4698-sobor-u-tvorchosti-olesya-gonchara-slobozhansko-poltavskiy-stil-ukrainskogo-baroko Собор у творчості Олеся Гончара: слобожансько-полтавський стиль українського бароко]
* [https://web.archive.org/web/20131113080922/http://www.oleshonchar.com/ Сайт, присвячений Олесю Гончару]
* [https://web.archive.org/web/20140409003235/http://www.ukr-writers.com.ua/вірші-олеся-гончара/ Усі вірші Олеся Гончара]

== Література ==
* ''Жадько В.&nbsp;О''.&nbsp;Некрополь на Байковій горі.&nbsp;— К., 2008.&nbsp;— С. 7, 87, 111, 163, 165, 271.
* ''Жадько В. О''. У пам'яті Києва: столичний некрополь письменників.&nbsp;— К., 2007.&nbsp;— С. 27, 29, 47, 73, 81, 94, 102, 131, 138, 143, 196.
* ''Жадько В.&nbsp;О''. Український некрополь.&nbsp;— К., 2005.&nbsp;— С. 159.
* Вінок пам'яті Олеся Гончара: Спогади. Хроніки / Упоряд. В.&nbsp;Д.&nbsp;Гончар, В. Я. П'янов.  — К.: Укр. письменник, 1997.&nbsp;— 453 с.
* ''Коваль В. П.'' «Собор» і навколо собору.  — К.: Молодь, 1989.&nbsp;— 272 с.
* ''Михайлин І. Л''. Чорнобильний мотив у публіцистиці пізнього Олеся Гончара / Михайлин І. Л. // Рецепція України в контексті сучасної мови та літератури: збірник наук. праць.&nbsp;— Д.: Національний гірничий університет, 2011.&nbsp;— С. 217—229.
* ''Михайлин І. Л''. Літературно-критична шевченкіана Олеся Гончара / Михайлин І. Л. // Феномен Олеся Гончара в духовному просторі українства: зб. наук. статей.&nbsp;— Полтава: ПНПУ імені В.&nbsp;Г.&nbsp;Короленка, 2013.&nbsp;— С. 186—194.
* ''Наєнко М. К.'' Краса вірності. У творчому світі Олеся Гончара.&nbsp;— К.: Дніпро, 1981.&nbsp;— 216 с.
* ''Погрібний А. Г.'' Олесь Гончар: Нарис творчості.&nbsp;— К.: Дніпро, 1987.&nbsp;— 242 с.
* ''Семенчук І. Р.'' Олесь Гончар&nbsp;— художник слова.&nbsp;— К.: Дніпро, 1986.&nbsp;— 260 с.
* Слово про Олеся Гончара: Нариси, статті, листи, есе, дослідження / Упоряд. В.&nbsp;К.&nbsp;Коваль.&nbsp;— К.: Рад. письменник, 1988.&nbsp;— 647 с.
* Собор із «Собору», або Подорож Олеся Гончара до Мадонни // Цалик С. М., Селігей П. О. [[Таємниці письменницьких шухляд|Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури]].&nbsp;— К.: Наш час, 2010.&nbsp;— С. 298—345.
* Київ. Енциклопедія. / В.&nbsp;Г.&nbsp;Абліцов.&nbsp;— К.: Видавництво «Фенікс». 2016.&nbsp;— 288 с.
* {{книга
 |автор          = М. І. Степаненко
 |заголовок      = Літературний простір „Щоденників“ Олеся Гончара
 |посилання      =
 |відповідальний = 
 |місце          = Полтава
 |видавництво    = ТОВ „Асмі“
 |рік            = 2010
 |том            = 
 |сторінок       = 528
 |сторінки       = 
 |isbn           = 978-966-182-080-6
}}
* [https://web.archive.org/web/20150714235422/http://www.ursr.org/vsesvit/88/05/html/129.html ''Михайло Стрельбицький''. Олесь Гончар: чуття однопланетянина]

{{бібліоінформація}}
{{Голови НСПУ}}
{{Герої Соціалістичної Праці}}
{{Герої України}}
{{Шевченківська премія з літератури}}
{{Портали|Україна|Література|Українська література|Книги|Біографії|Полтавщина}}

[[Категорія:Олесь Гончар| ]]
[[Категорія:Голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка]]
[[Категорія:Народні депутати СРСР від України]]
[[Категорія:Уродженці Дніпра]]
[[Категорія:Українські письменники]]
[[Категорія:Українські літературні критики]]
[[Категорія:Українські громадські діячі]]
[[Категорія:Українські есеїсти]]
[[Категорія:Дійсні члени НАН України]]
[[Категорія:Поховані на Байковому кладовищі]]
[[Категорія:Мешканці Роліту]]
[[Категорія:Письменники Дніпра]]
[[Категорія:Випускники Харківського університету]]
[[Категорія:Випускники Дніпровського університету]]
[[Категорія:Члени НСПУ]]
[[Категорія:Автори відомих щоденників]]
[[Категорія:Люди на марках]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці]]
[[Категорія:Люди на монетах України]]
[[Категорія:Учасники проєкту «Незламні»]]
[[Категорія:Депутати Верховної Ради СРСР 6-го скликання]]
[[Категорія:Депутати Верховної Ради СРСР 7-го скликання]]
[[Категорія:Депутати Верховної Ради СРСР 8-го скликання]]
[[Категорія:Депутати Верховної Ради СРСР 9-го скликання]]
[[Категорія:Депутати Верховної Ради СРСР 10-го скликання]]
[[Категорія:Депутати Верховної Ради СРСР 11-го скликання]]